Экономическая география Украины

ДРАФТ

ПЛАН

1. Демографія………………………………………………………………………….2
2. Довкілля………………………………………………………………………………4
3. Здоров’я нації………………………………………………………………………7
4. Інновації та технологічна готовність…………………………………..10
5. Інфраструктура і розвиток регіонів……………………………………12
6. Освіта………………………………………………………………………………….16
7. Ринок праці………………………………………………………………………..19

Демографія

В Україні продовжується  демографічна криза, проявом якої є  погіршення майже всіх демографічних  показників.

• Депопуляція¹: внаслідок депопуляції у 1991-2009 рр. в Україні було втрачено 5 317.5 тис. осіб. Природний приріст населення, хоч і скоротився у порівнянні з 2005 р. (–355875 осіб), все ще залишається на достатньо високому рівні – у 2010 р. він становив  200546 осіб. За оцінкою фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень, депопуляція, враховуючи високий рівень постаріння населення, може ще довго продовжуватися, незважаючи навіть на підвищення народжуваності й зниження смертності.
• Високий рівень постаріння населення²: негативно впливає на загальну чисельність населення. На початку 2011 р. частка осіб старших за працездатний вік за даними Держстату становила 24,7% (серед жінок - 32,1%, серед чоловіків – 16,0%). З проблемою постаріння населення пов’язане і демоекономічне навантаження на осіб працездатного віку. На 01.2011 р. на 1000 осіб працездатного віку припадає 660 осіб непрацездатного віку (255 дітей та 411 осіб старше працездатного віку). Проблеми постаріння населення, збільшення демоекономічного навантаження на працездатне населення буде загострюватися і в майбутньому, особливо у містах.
• Народжуваність: останніми роками спостерігається збільшення рівня народжуваності. У 2008 та 2009 р. – 1,46, у 2010 р. - 1,44. Проте, Україна не вийшла з так званої «пастки низької народжуваності». За оцінкою фахівців, збереження тенденції, коли сумарний показник народжуваності становитиме менше 1,5 у майбутньому може прискорити процес демографічного старіння та посилити тенденцію депопуляції.
• Смертність: щорічно Україна втрачає понад 700 тис. своїх громадян, ⅓ з яких становлять люди працездатного і репродуктивного віку³ Надвисокою є смертність чоловіків та смертність від зовнішніх причин. Враховуючи рівень постаріння населення, спосіб і якість життя населення, стан системи охорони здоров’я і відсутність ідеології та традицій свідомого збереження здоров’я у широких верств населення рівень смертності населення країни суттєво не знизиться.
• Тривалість життя: очікувана тривалість життя при народженні в 26 країнах Європейського регіону, за даними ВООЗ, становить більш як 75 років, тоді як в Україні лише у 2010 році вона перевищила рівень 70 років⁴. За прогнозами ООН, зробленими у 2006 р. очікувана тривалість життя при народженні в Україні тільки у 2020-2025 роках мала становити 70,1 років.
• Неповні сім’ї: за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. кожна четверта українська сім’я з неповнолітніми дітьми є неповною (у 92,5% цих сімей діти ростуть без батька, 7,5% – без матері). До головних проблем неповних сімей слід віднести проблеми бідності, зниження виховного впливу на дитину, оскільки, мати, через надмірну зайнятість, не має змоги приділяти достатньої уваги своїм дітям). Проте, за прогнозами фахівців, зростання чисельності неповних сімей не очікується.

Вищенаведені  тенденції та прогноз демографічних  процесів, зумовлюють появу і загострення низки суспільно-економічних ризиків:

• активізація процесу старіння населення та пов’язаного з цим зростання навантаження на населення працездатного віку;
• загострення проблем самотності осіб літнього віку, передусім жінок, а також їх належної соціальної підтримки й догляду;
• демографічна деградація сільської місцевості внаслідок масштабної депопуляції, міграційних процесів та високого рівня старіння.

З метою «пом’якшення» наслідків демографічної кризи кампанії в рамках політики соціальної відповідальності могли б запроваджувати наступні заходи:

В рамках програм/заходів для працівників  компаній

• впровадження програм корпоративного волонтерства спрямованого на надання допомоги і догляду за ветеранами праці, пенсіонерами з числа колишніх працівників компанії;
• впровадження програм/заходів підтримки родин працівників, які мають на утримання хворих або літніх членів родини, родин працівників, в яких мати або батько самостійно виховують дитину (програми серії «балансу між роботою та сім’єю»);
• запровадження практики проходження обов’язкового медичного обстеження всіх працівників кампанії.

В рамках програм/заходів підтримки громади

• запровадження практик інвестування в розвиток громади (приклад ДТЕК), спрямовані на покращання соціальної інфраструктури, установ догляду за людьми похилого віку.

Довкілля

За оцінками фахівців антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє середовище в Україні  у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах  світу. На Конференції міністрів навколишнього середовища Європи (2004 р., м. Будапешт) Україну було названо серед країн екологічної депопуляції населення (екологічний стан країни є катастрофічним, та є однією з причин демографічної кризи). До головних проблем стану довкілля слід віднести:

• вичерпання запасів не відновлювальних сировинних та енергетичних ресурсів;
• забруднення довкілля, особливо водних ресурсів та атмосферного повітря.

За даними Держстату  протягом 2010 року в атмосферу надійшло 6 678 тис. т забруднюючих речовин від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. Близько 62% небезпечних речовин, що потрапили у повітря, припало на стаціонарні джерела забруднення. Основними забруднювачами атмосферного повітря країни у 2010 р. були підприємства:

• електро- та теплоенеретики (39 %),
• підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 33 % та 21 % шкідливих викидів).

Однією з першопричин  такого забруднення є низький  рівень очищення викидів цими підприємствами. Останнє пов’язане з високою  зношеністю основних фондів, особливо в тепловій енергетиці, де понад 90 % устаткування відпрацювало свій ресурс. Ситуація із забрудненням атмосферного повітря ускладнюється:

• низькими темпами впровадження сучасних технологій очищення викидів;
• відсутністю ефективного очищення викидів підприємств від газоподібних домішок;
• в більшості населених пунктах відсутні захисні лісові зони між промисловими та житловими районами;
• йде знищення зелених зон в межах міст внаслідок їх забудови;
• відбувається постійне збільшення кількості автомобілів.

В результаті забруднення атмосферного повітря канцерогенний ризик у 2009 році досяг 6,4-13,7 випадку онкологічних захворювань на 1 тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику. Прогнозується, що з розвитком базових галузей промисловості та збільшенням обсягів продукції, рівень забруднення атмосферного повітря буде підвищуватись. Прискорення темпів забруднення повітря відбувається і внаслідок переходу українських ТЕЦ з газу на водно-вугільну суміш.

За рівнем раціонального  використання водних ресурсів та якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце. Питне водопостачання України майже на 80% забезпечується використанням поверхневих вод. Водночас, практично всі поверхневі та значна частина підземних водних ресурсів забруднені. Внаслідок забруднення джерел прісної води та незадовільного технічного стану та зношеності систем водовідведення і водопостачання якість питної води знижується.

Загострюються проблеми пов’язані із збиранням, утилізацією та знешкодженням відходів всіх класів небезпеки. Протягом 2010 р. внаслідок провадження суб'єктами господарювання виробничої діяльності утворилося 1,7 мільйона тонн відходів I-III класу небезпеки. Гострою проблемою є поводження з побутовими відходами. Тверді побутові відходи в основному зберігаються на сміттєзвалищах і лише близько 3,5% твердих побутових відходів спалюються на сміттєспалювальних заводах.

Дефіцит лісових ресурсів. Ліси займають більш як 15,7% території України. Оптимальним, за європейськими рекомендаціями, є покажчик лісистості 20%, для досягнення якого необхідно створити більше 2 мільйонів гектарів нових лісів. 

Повільними темпами впроваджуються ресурсо- та енергозберігаючі технології, системи очищення викидів. За даними Держстату у 2010 р. було здійснено тільки 486 заходів підприємств, упровадження яких сприяло зменшенню надходжень забруднюючих речовин на 79,5 тис.т.

Повільними темпами відбувається розвиток джерел відновлюваної та альтернативної енергетики. Хоча, вже в 2012 році в рамках середньострокової державної цільової економічної програми енергоефективності та розвитку виробництва енергоносіїв iз відновлюваних джерел енергiї та альтернативних видiв палива передбачається впровадження когенерацiйних технологій, будівництво та реконструкція електромереж до об'єктiв, що виробляють електроенергію з альтернативних джерел, приєднання їх до об'єднаної енергосистеми країни.

Аналіз досягнення Україною національних Цілей розвитку Тисячоліття засвідчив, що Україна зможе до 2015 року досягти 7 цілі - «Забезпечення сталого екологічного розвитку»⁵ за умови негайного вжиття відповідних заходів.

До таких заходів можна віднести прийняття у грудні 2010 р. Закону України  «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», спрямованого на впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження  природних екосистем. Планується, що реалізація стратегії дозволить:

• зменшити обсяги викидів загальнопоширених забруднюючих речовин стаціонарними джерелами до 2020 року на 25%;
• збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2020 року на 20%;
• реконструкція існуючих та будівництво нових міських очисних споруд з метою зниження до 2020  р. на 15% рівня забруднення вод забруднюючими речовинами (насамперед органічними речовинами, сполуками азоту і фосфору),
• а також зменшення до 2020 року на 20% скиду недостатньо очищених стічних вод; збільшення до 2020 р. площі заліснення території до 17% території держави;
• забезпечення до 2020року зберігання в повному обсязі побутових відходів; збільшення до 2020  року в 1,5 раза обсягу заготівлі, утилізації та використання відходів як вторинної сировини;
• запровадження до 2020 року системи екологічного маркування товарів і продуктів харчування;
• розроблення і впровадження до 2015 року системи стимулів для суб'єктів господарювання, що впроваджують систему екологічного управління, застосовують екологічний аудит,
• сертифікацію виробництва продукції, її якості згідно з міжнародними природоохоронними стандартами;
• збільшення обсягу використання відновлюваних і альтернативних джерел  енергії на 55%  до 2020 р.

Виконання поставлених  завдань не можливо без активної участі бізнес-компаній. Компанії можуть запроваджувати наступні заходи:

• запроваджувати енерго- та ресурсозберігаючи технології;
• запровадження систем очищення викидів (як в атмосферне повітря, так і у поверхневі водні об’єкти), контролю за викидами вуглецю;
• запровадження системи екологічного менеджменту;
• проведення заходів із відновлення довкілля (посадка дерев, очищення водних джерел, проведення еко-суботників тощо);
• запровадження програм утилізації та переробки відходів;
• використання екологічно дружніх матеріалів і технологій;
• проведення навчання працівників та споживачів з питань використання екологічно дружніх матеріалів і технологій.

Здоров’я  нації

Показник стану здоров’я є одним з показників Індексу людського розвитку, за допомогою якого можна визначити рівень суспільного розвитку будь-якої країни. Протягом останніх років існує стала тенденція погіршення здоров’я населення України, про що свідчать дані рівня захворюваності, зростання інвалідності та смертності.

Рівень захворюваності. З 2006 р. в України продовжують зберігатися негативні тенденції зростання первинної захворюваності (+4,78%) та поширеності (+7,0%) хвороб. Зростає рівень поширеності хронічних неінфекційних захворювань (тобто хвороб, більшість з яких пов’язана зі способом життя). На такі захворювання страждає до 60% дорослого та майже 20% дитячого населення. В структурі первинної захворюваності перші місця посідають хвороби органів дихання (44,12%), системи кровообігу (7,22%), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (6,7%). Враховуючи спосіб життя та відсутність ідеології та традицій свідомого збереження здоров’я у широких верств населення, орієнтацію системи охорони здоров’я на надання медичної допомоги, а не профілактику захворювань, погіршення екологічної ситуації, рівень захворюваності населення буде зростати.

Спостерігається погіршення стану здоров’я дітей. З 2006 р. показник захворюваності дітей зріс на 15,36%, а поширеності хвороб на 10,18%. Найбільше підвищилася захворюваність на хвороби органів дихання (+22,9%), вуха (+10,60%), природжені вади розвитку (+8,25%) та новоутворення (8,06%). Особливу занепокоєність викликає ріст показників новоутворень, якщо за п’ятирічний період цей показник виріс на 8,06% то за останній рік – на 4,69%.

Продовжують зростати і  масштаби епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Станом на 1 січня 2010 року, і починаючи з 1987 року, в країні було офіційно зареєстровано понад 161 тис. випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у 31241 громадянина України було діагностовано СНІД. Проте, офіційні дані не відображають реальний масштаб епідемії ВІЛ/СНІД (офіційні дані містять дані про осіб, у яких за результатами обстеження була виявлена ВІЛ-інфекція). Динаміка епідеміологічної ситуації свідчить про постійний ріст в Україні кількості ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку, що, у свою чергу, призводить до збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. Поширення ВІЛ-інфекції серед вагітних становило 0,55% в середньому по Україні. Аналіз досягнення Україною національних Цілей розвитку Тисячоліття засвідчив, що Україна не зможе до 2015 року досягти 6 цілі - «Зупинити до 2015 року поширення ВІЛ/СНІДу і покласти початок тенденції до скорочення захворюваності». Ймовірно припустити, що до 2020 році масштаби епідемії ВІЛ/СНІДу будуть продовжувати зростати.

Смертність. В середньому 72–73% смертей у віці до 65 років відбувається в Україні через хронічні захворювання неінфекційного характеру. В ієрархії причин смерті населення перші п’ять місць стало посідають такі класи: хвороби системи кровообігу (66% від загалу померлих), новоутворення (12,7%), зовнішні причини смерті (6,2%), хвороби органів травлення (3,8%) і органів дихання (2,8%). Порівняльний аналіз з країнами ЄС свідчить про домінування тих самих причин смерті, проте найбільша частка передчасних смертей у західних країнах припадає не на серцево-судинні хвороби, а злоякісні новоутворення (34,5%). Показники смертності від хвороб системи кровообігу в Україні протягом 1989–2008 рр. підвищилися в 1,7 разу, тоді як у країнах ЄС, навпаки, майже настільки ж знизились. А рівень онкологічної смертності чоловіків працездатного віку в Україні перевищує такий у розвинутих країнах на 40%, а в жінок – на 20%. В Україні спостерігається різке вираження феномена чоловічої надсмертності, особливо від зовнішніх причин смертності. Якщо чоловіча смертність від усіх причин у віці 16–59 років майже утричі перевищує жіночу, то від зовнішніх причин смерті – у 5 разів. Чи не єдиним позитивним зрушенням протягом останніх років в Україні є зменшення показника малюкової смертності (смертності дітей віком до 1 року) (зниження цього показника є одним із завданням досягнення Україною Цілей розвитку тисячоліття). Якщо у 1993 показник смертності дітей до 1 року складав 14,9‰, у 2010 р. - 9,04‰.

Інвалідність. Чисельність інвалідів на фоні зменшення чисельності населення збільшується На початок 2011 року налічується 2,7 млн. осіб з інвалідністю, або майже 6% загальної чисельності населення. Основними причинами інвалідизації населення України протягом останніх років є серцево-судинні захворювання, новоутворення, травми, отруєння та деякі інші наслідки зовнішніх дій. Починаючи з 2006 року в Україні спостерігається тенденція до зниження показників первинної інвалідності дорослого населення (2006 рік - 48,5; 2010 рік - 46,0 на 10 тис. населення). Проте, враховуючи складну і зрегульовану систему встановлення інвалідності, кількість інвалідів може зрости (в Європі – до 10% загальної чисельності населення – люди з інвалідністю), хоча одним із очікуваних результатів Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір» є стабілізація рівня первинного виходу на інвалідність (насамперед  населення працездатного віку) шляхом запобігання ускладненням неінфекційних захворювань серед населення з 52,6 до 50 осіб (на 10000 осіб).

Серед головних проблем збереження здоров’я слід відмітити загальний уклад системи охорони здоров’я, орієнтований на хворобу, а не на здоров’я; повільне запровадження у суспільстві засади здорового способу життя;  відсутність ідеології та традицій свідомого збереження здоров’я у широких верств населення; недостатня забезпеченість лікарями первинної ланки; меншої доступності якісної первинної медико-санітарної та спеціалізованої медичної допомоги для мешканців сільської місцевості, недостатній рівень впровадження високотехнічних медичних технологій.

Так, за даними МОЗ в  Україні не вистачає 47 тис. лікарів  та 52 тис. молодшого медичного персоналу0% від потреби) Одна з головних причин нестачі лікарів і медичного персоналу – низький рівень заробітної плати. По рівню середньої заробітної плати, галузь займає передостаннє місце серед інших бюджетних галузей.

31 жовтня 2011 р. № 1164-р Розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено Концепцію Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір» на 2012-2020 роки. Завдання програми: збереження та зміцнення здоров’я населення, профілактики неінфекційних захворювань, мінімізації факторів ризику захворювань та створення сприятливого для здоров’я середовища, створення системи охорони здоров’я, яка відповідає реальним потребам населення. Реформа системи охорони здоров’я передбачає оптимізацію медичних закладів, чітко розмежувати медичну допомогу на первину, спеціалізовану та високоспеціалізовану, зробити первинну медичну допомогу більш доступною, а спеціалізовану – більш кваліфікованою та високотехнологічною. Восени 2011 року реформування медичної галузі розпочалося в 4 пілотних регіонах (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська області та м. Київ).

Проте, швидких позитивних змін у  стані здоров’я населення у зв’язку  з проведенням реформи системи  охорони здоров’я очікувати не слід. Оскільки стан здоров’я залежить не тільки від існуючої системи охорони здоров’я, а і від способу життя та екологічних факторів, важливою складовою збереження здоров’я населення є  фізична активність, збалансоване харчування, відмова від паління, алкоголю тощо.

На покращення здоров’я населення бізнес-компанії можуть впливати запроваджуючи наступні заходи:

• гарантування рівня оплати праці, який би забезпечував гідний рівень життя;
• створення фонду службового житла для іногородніх працівників;
• сприяння проходженню щорічного медичного обстеження працівників;
• заходи із запровадження системи медичного страхування працівників;
• заходи із зниження травматизму на виробництві та створенню безпечних робочих місць;
• створення системи оздоровлення працівників компанії та членів їх сімей;
• заохочення працівників до занять спортом і фізкультурою;
• створення нових робочих місць для людей з особливими потребами;
• створення системи заохочення працівників компанії, які відмовляються від паління, ведуть здоровий спосіб життя.

Крім того, поширення епідемії ВІЛ/СНІДу вимагає від керівництва компаній особливу увагу приділяти питанням впровадження і дотримання принципу відсутності дискримінації за станом здоров’я.

Інновації та технологічна готовність

Інноваційна спроможність та технологічна готовність є невід’ємними складовими конкурентоспроможності національної економіки. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2010-2011 рр., Україна посіла лише 89-е місце серед 133 країн проти 82-го місця у 2009-2010 рр. (72 місце у 2008-2009 рр.)

За оснащеністю новими технологіями (підіндекс “технологічна готовність”) Україна знаходиться на 83-му місці проти 80-го у 2009-2010 р., що спричинено зниженням місця за показниками наявності нових технологій та їх трансферу, а також кількості користувачів широкосмугового Інтернету. У 2008-2009 рр. Україна за цими показниками займала 65 місце, головними чинниками прискорення процесів оновлення технологій були зростання конкуренції та підняття цін на імпортовані енергоносії, а також надзвичайно стрімке розповсюдження мобільних телефонів та Інтернету.

Рейтинг України за підіндексом  “інновації“ у 2010-2011 рр. знизився до 63-го місця проти 62-го у 2009-2010 рр. На зниження цього рейтингу вплинуло погіршення його складових, зокрема: інноваційна спроможність (37-е місце проти 32-го), якість науково-дослідних інститутів (68-е місце проти 56-го), державні закупівлі новітніх технологій і продукції (112-е місце проти 85-го). Якість зазначених складових залежить, передусім, від зусиль держави.  Проте, у рейтингу 2010-2011 рр. значно погіршилися у порівнянні з 2008-2009 рр. такі складові, які залежать від діяльності самих компаній -  видатки компаній на дослідження і розвиток (у 2010-2011 рр. – 69, у 2009-2010 рр. - 68, у 2008-2009 рр. – 52) та взаємозв’язки університетів з промисловістю у сфері досліджень і розвитку (72-е місце у 2010-2011 рр. проти 64 у 2009-2010 рр. та 49 у 2008-2009 рр.).

Індекс економіки знань (щорічно  оцінюється Інститутом Світового банку  шляхом узагальнення результатів різних міжнародних експертних обстежень та офіційної статистики (всього 109 структурних та якісних показників) визначає результативність науково-технологічної сфери та формується з 4 підіндексів: економічний та інституційний режим для інновацій; інноваційна система; освіта та професійні навички населення; інформаційно-комунікаційна інфраструктура. Україна у цьому рейтингуванні посідає 51-е місце серед 146 країн, піднявшись на 6 сходинок порівняно з 57-м місцем серед 140 країн у 2008 р. Отримане 51-е місце у 2009-2010 рр. було забезпечено такими рейтинговими позиціями складових індексу: 26-е місце за рівнем освіти та якістю людських ресурсів, 56-е місце за інноваційною системою, 62-е місце за розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та 80-е – за економічним режимом.

Головними проблемами у досягненні високого рівня інноваційної спроможності та технологічної готовності є низькі темпи фінансування науки (у 2-3 рази нижче порівняно з країнами ЄС та США); залежність української економіки  від експорту, який в більшості своєї складається із сировини;  найвища енергоємність продукції в Європі; застаріла виробнича база більшості підприємств України;  відтік науковців за кордон та несприятливе нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності.

За оцінками фахівців діяльність самих підприємств у сфері інновацій повинна бути заснована на міжгалузевому технологічному обміні і венчурному інвестуванні в нові прогресивні розробки, створенні інноваційної інфраструктури, розвитку міжнародної науково-технічної кооперації, застосування інформаційних технологій тощо. Велике значення має і укріплення зв’язків компаній з університетами та науково-дослідними інститутами. 

Роль інновацій у  розвитку конкурентоспроможності буде тільки зростати. Зокрема, продовжуватиме змінюватись структура світового промислового виробництва на користь високотехнологічного сектору. Під впливом бурхливого розвитку біо- та нанотехнологій з’являться нові, високотехнологічні виробництва. Під впливом серйозних екологічних та кліматичних загроз активно розвиватиметься екологічно дбайлива індустрія тощо.

У цьому напрямку, потрібно:

- впровадження технологій енергоефективності та раціонального використання ресурсів; використання енергії відновлюваних джерел;

- технічна реконструкція виробництва;

- розширення використання екологічно чистих сучасних технологій;

- сприяння створенню регіональних, галузевих центрів інновацій;

- сприяння створенню мережі центрів трансферу технологій, технопарків, наукових парків та інших інноваційних структур, яка б відповідала потребам економіки;

-  проведення політики укріплення зв’язків компаній з університетами та науково-дослідними інститутами;

- лобіювати в органах державної влади розробки і прийняття системи державного стимулювання інноваційної діяльності та інвестицій у здійснення інноваційної діяльності.

Інфраструктура  і розвиток регіонів

У Індексі глобальної конкурентоспроможності, за показником інфраструктура Україна у 2010-2011 рр. покращила свої позиції, перемістившись з 78 місця на 68 місця. Складові індикатора «інфраструктура» індексу наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Складові показника інфраструктури GCI 2011

Кластеризація країн  світу, зроблена центром КСВ, за показником інфраструктури  Індексу глобальної конкурентоспроможності відносить Україну в одну групу з такими країнами як Іран, Кувейт, Намібія, Шрі-Ланка, Туреччина (див. рис. 1).

Головними проблемами розвитку інфраструктури в Україні є недостатнє оновлення основних фондів та невідповідність технічного рівня вимогам сьогодення, великий рівень зношеність, нерівномірність розміщення на території країни (особливо об’єктів соціальної інфраструктурі). Так, за даними Держкомстату ступінь зносу транспорту та зв’язку сягає 85%, у добувній промисловості становить 47,8%, в обробній промисловості - 66,8%, в енергетиці (виробництво і розподіл електроенергії, газу і води) - 60,7% а загальний відсоток ступеня зносу більше 60%. Першочергова задача транспортної інфраструктури – підвищення якості транспортного обслуговування населення та забезпечення транспортної доступності усіх регіонів країни.

Рисунок 1. Кластеризація  країн світу за показником інфраструктури GCI 20112012

Результати кластеризації методом К-середніх наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Результати кластеризації країн світу за показником інфраструктури GCI 2011-2012 розроблені центром КСВ