Економіка підприємства. 2

1. Суть, функції, мета діяльності підприємства. Класифікація підприємств

Ринкова орієнтація розвитку економіки передбачає становлення підприємництва як невід′ємної форми господарювання підприємств і, зокрема, малого бізнесу.

Підприємництво  - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Сучасні дослідження показують, що процвітання  розвинутих країн світу забезпечує успішна реалізація підприємницького потенціалу як четвертого чинника виробництва (нарівні з землею, працею і капіталом).

Термін  “підприємництво” ввів в економічну термінологію французький економіст Рішар Кантіллон у вісімнадцятому столітті. Він охарактеризував підприємця як власника, в діяльності якого обов’язково є фактор ризику.

Відтоді зміст поняття підприємець значно змінився. Сучасна наука визначає підприємця як особу, що займається особливими видом діяльності, в основі якої є такі ознаки:

• Свобода  вибору видів і методів діяльності;

• Наявність  фактора ризику для початку і  розвитку бізнесу;

• Орієнтація на досягнення комерційного успіху;

• Інноваційний характер.

У ширшому розумінні, підприємництво - це певний тип господарської поведінки, для якої характерні:

* Інноваційність, постійних пошук нових можливостей, новаторських ідей:

* Готовність іти на обґрунтований ризик;

* Гнучкість та постійне оновлення;

* Цілеспрямованість і наполегливість.

Головні умови здійснення підприємницької  діяльності:

* Приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна та господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;

* Повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності і пов′язаний з нею ризик;

* Власна орієнтація підприємця на комерційний успіх, на одержання прибутку.

Найширша  галузь застосування підприємництва притаманна малому бізнесу. В ньому діє більшість  підприємців. Малий бізнес створює  умови для розвитку підприємництва. Гнучкість, швидкість реакції на зміни в ринкових умовах, відсутність  жорсткої регламентації праці, можливості для прояву ініціативи і розумного  ризику, притаманні малому бізнесу, приваблюють  малого підприємця.  

Досвід  розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно  від соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби  ринку, найновіші досягнення НТП  сприяє своєчасним структурним зрушенням  в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП  найповніше реалізують великі фірми. Однак  це переважно було характерним для  першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої  підприємницької діяльності, без  використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря  кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній  літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних  суб'єктів: не лише капіталіста, а й  дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без  широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття  господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в  них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних  принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам  природно-історичного процесу суспільного  розвитку. Він об'єктивно обумовлений  рівнем розвитку продуктивних сил і  відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва  в різних галузях неоднаковий, а  отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних  методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного  виробництва. 

Підприємництво  як процес реалізації підприємницької  ідеї до її комерціалізації не залежить від форми власності суб'єкта підприємницької діяльності і може розглядатися за “кількісною” або “якісною” орієнтацією підприємницької структури будь-якої форми власності і, відповідно, виконувати в суспільстві дві функції: вирішення і зняття проблем дефіциту і стабілізації економічного стану держави, а також зміцнення конкурентної позиції фірм різних форм власності й країни в цілому на світовому ринку.

Діяльність  підприємця можна розглядати, таким  чином, з двох сторін: особистої і  суспільної. З точки зору особистих  інтересів діяльність підприємця зводиться  до отримання максимуму прибутку, тобто різниці між отриманим  доходом і видатками, що пов'язані  з веденням справи. А це досягається  шляхом продажу продукції за максимальними  цінами, прагненням підприємця заплатити  робітникові мінімальну зарплату, придбати ресурси за низькими цінами. З іншого боку діяльність підприємця пов'язана  з вивченням потреб суспільства  і їх задоволенням. У ринковій економіці  саме підприємець повинен “здогадатись”, яких товарів і послуг потребує споживач. Підприємець призначений виконувати певну суспільну функцію участі у створенні продукції і робить це з певними перевагами і користю для суспільства. Отже, діяльність підприємця сприяє тому, щоб задоволення потреб відбулося з меншими видатками, а спеціалізація підприємця призводить до того, що ресурси суспільства використовуються більш повно.

Сутнісний аспект підприємництва — його мотиваційна  орієнтація. Одним з фундаментальних  факторів діючої економічної системи  є наявність необмежених потреб суспільства в цілому та індивідуальних потреб людей.

Потреби та бажання людей їх задовольнити з метою отримання певної споживчої  вигоди стають головним мотиваційним чинником підприємницької поведінки.

Головною  мотивацією підприємницької поведінки  суб'єкта підприємницької діяльності є одержання максимально можливого  доходу, достатнього для забезпечення фінансування певної частки своїх необмежених  потреб. 

Достатньо повна класифікація підприємства має  бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма  господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і  територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників (таб.1.1).

- Для  переважної більшості підприємств  властивим є комерційний характер  діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться:  освітянські, медичні, наукові.

- Приватними  є підприємства, що засновані  на власності майна окремих  громадян, з правом найму робочої  сили. До цього виду відносять  індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на  власності майна однієї особи  або членів однієї сім’ї, виключно  їх особистій праці.

- Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативну.

В Україні  функціонують державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних  чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо  підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників, то його називають  спільним підприємством.

- За  належністю капіталу і контролю  прийнято розрізняти підприємства: національні - капітал належить  підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних  підприємств. Змішані - капітал  належить підприємцям двох або  декількох країн.

- За  правовим статусом і формою  господарювання:

одноосібне  підприємство є власністю однієї особи або родини: воно несе відповідальність за свої зобов’язання своїм майном.

Кооперативні - добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення  господарської діяльності. Характерною  їх ознакою є особиста участь кожного  в діяльності.

Орендні підприємства - оренда означає засноване  на договірних взаєминах тимчасове  володіння і користування майном, що необхідне орендатору для підприємницької  діяльності.

Господарські  товариства являють собою певні  об’єднання підприємців. Поділяються:

1) Повне  товариство - несуть солідарну відповідальність.

2) Товариство  з обмеженою відповідальністю - таке, що має статутний фонд, поділений  на частини, учасники цього  товариства несуть відповідальність  в межах їх вкладів.

3) командитним  є товариство, яке поряд з членами  з повною відповідальністю, включає  одного учасника, відповідальність  якого обмежується особистим  вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш  розвинутою формою господарських товариств  є акціонерні товариства. Вони бувають: відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої купівлі-продажу  акцій; закритого типу - акції котрого  можуть розповсюджуватися лише між  його замовниками.

- Технологічною  і територіальною цілісністю  володіють так звані материнські  (головні) підприємства, дочірні  - юридично самостійна, проте головна  фірма суворо контролює діяльність, оскільки володіє контрольним  пакетом акцій.

- За  розміром та чисельністю відокремлюються  малі підприємства - з чисельністю  у промисловості і будівництві  до 200 чоловік, а в інших галузях  до 50 чоловік: наука - до 100 чоловік,  роздрібна торгівля - до 15 чоловік.

Підприємства  мають право на добровільних засадах  об’єднувати свою виробничу, комерційну діяльність.

Асоціації - найчастіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної  координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Корпорації - договірні об’єднання господарюючих  суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних  інтересів, з делегуванням окремих  повноважень централізованого регулювання  діяльності кожного з учасників.

Консорціуми - тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

Концерни - форма статутних об’єднань підприємств, що характеризуються єдністю власності  і контролю. Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність.

Картелі - договірне об’єднання підприємств, переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовлюваної продукції.

2. Порядок заснування підприємств

Для створення  нового підприємства необхідно пройти ряд обов'язкових етапів.

На початковому  етапі створення нового підприємства визначається склад засновників, і  розробляються установчі документи. У залежності від типу підприємства існують наступні установчі документи:

1) Приватне  підприємство

a) Рішення  власника майна чи уповноваженого  їм органа про створення.

b) Статут  такого підприємства.

2) Сімейне  підприємство – (до слова сказати,  рідко використовуваний тип підприємства):

a) Рішення  власників майна чи уповноважених  ними органів про створення.

b) Статут  підприємства.

3) Спільне  підприємство:

a) Рішення  власників майна чи уповноважених  ними органів.

4) ЗАТ,  ОАО, ТДВ, ТОВ – створюються  і діють на підставі установчого  договору і Статуту.

У сукупності установчі документи (Статут і Установчий договір) повинні містити наступну інформацію:

- про  вид підприємства (чи суспільства);

- про  предмет і цілі його діяльності;

- про  склад засновників і учасників;

- про  найменування і місцезнаходження;

- про  розмір і порядок утворення  статутного фонду;

- про  порядок розподілу доходів і  збитків;

- про  склад і компетенцію органів  товариства (підприємства);

- про  порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по  яких необхідна одноголосність  чи більшість голосів;

- про  порядок внесення змін в установчі  документи;

- про  порядок ліквідації і реорганізації  товариства (підприємства).

Крім  того, у Статут можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства (товариства):

- про  трудові відносини, що виникають  на підставі членства;

- про  повноваження, порядок створення  підрозділів (філії, представництва) підприємства; про товарний знак  і т.п.

Поряд з цим оформляється протокол № 1 зборів учасників товариства про  призначення директора і голови ревізійної комісії. Потім відкривається  тимчасовий рахунок у банку, куди протягом 30 днів після реєстрації підприємства повинно надійти не менш 50% статутного капіталу. Далі підприємство реєструється по місцю свого розташування в  місцевому органі влади. Для державної  реєстрації у відповідний орган  представляються наступні документи:

1) заява  засновника (чи засновників) про  реєстрацію;

2) Статут  підприємства;

3) Рішення  про створення підприємства (постанова  зборів засновників);

4) Договір  засновників про створення і  діяльність підприємства;

5) свідчення  про оплату державного збору.

Після завершення реєстрації й одержання  свідчення про реєстрацію вся  інформація про нове підприємство передається  в Міністерство фінансів для включення  підприємства до Державного реєстру  підприємств. Тут підприємству привласнюються коди Загальносоюзного класифікатора  підприємств і організацій.

На заключному етапі створення нового підприємства учасники його повністю вносять свої внески (не пізніше чим через рік  після реєстрації), відкривають постійний  розрахунковий рахунок у банку, підприємство реєструється в районній податковій інспекції, замовляє й одержує  круглу печатку і кутовий штамп. З цього моменту підприємство функціонує як самостійна юридична особа.

Якщо  підприємство створюється як акціонерне товариство, то його засновники повинні  здійснити підписку на акції. При  відкритій підписці засновники публікують повідомлення про майбутню підписку, в якому вказують предмет, мети і  терміни діяльності майбутнього  акціонерного товариства, склад засновників  і дату проведення установчої конференції, намічуваний розмір статутного фонду, кількість і види акцій, їхню номінальну вартість, терміни початку і закінчення підписки на акції й іншу необхідну  інформацію. Ті хто підписалися на акції зобов'язані внести до дня  скликання установчої конференції  не менш 30% номінальної вартості акцій. Якщо ж всі акції розподіляються між засновниками, то внесок повинний скласти не менш 50%. Цілком же викупити акції акціонер зобов'язаний не пізніше  року після реєстрації акціонерного товариства.

Потім проводиться установча конференція. До її задач входить рішення наступних  питань:

- про  створення акціонерного товариства (АТ);

- утвердження  Статуту АТ;

- про  розмір статутного фонду після  завершення підписки на акції;

- вибори  керівних органів АТ.

Після успішного завершення установчої конференції  здійснюється реєстрація знову створеного акціонерного товариства, і воно може починати функціонувати.

Державна  реєстрація здійснюється у виконавчому  комітеті (виконкомі) міської чи районної Ради народних депутатів, або, якщо Ви житель міст Києва чи Севастополя, –  у районній чи міській державній  адміністрації цих міст (це пов'язано  з особливим правовим статусом зазначених міст). Важливим моментом державної  реєстрації є те, що остання повинна  проводитися винятково за місцем перебування суб'єктів підприємництва, інакше кажучи, – юридичній адреси.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності вважається:

·  для  юридичної особи – місцезнаходження його постійно діючого керівного  органа (дирекції, правління);

·  для  громадян, що виявили бажання зайнятися  підприємницькою діяльністю без  утворення юридичної особи, –  зареєстроване у встановленому  порядку постійне чи тимчасове місце  його проживання.

6) рішення власника майна чи уповноваженого їм органа про створення суб'єкта підприємницької діяльності (якщо таких власників два і більш, те таким рішенням буде установчий договір);

7) статут (якщо він необхідний);

8) документ, що засвідчує сплату реєстраційного  збору;

9) документ, що засвідчує сплату власником  (власниками) внеску в Статутний  фонд підприємства (товариства) у  розмірі, передбаченому законодавством (для цих цілей відкривається  тимчасовий розрахунковий рахунок);

N0TA BЕNЕ!  Такий розмір складає 1250 мінімальних  зарплат для АТ і 625 мінімальних  розмірів зарплат для ТОВ. На  момент реєстрації для АТ повинно  бути сформоване не менш 50% Статутного  фонду, а для ТОВ – не  менш 30% таких засобів. Що стосується  статутного фонду для приватного  підприємства, то поспішаємо вас  порадувати – на сьогоднішній  день законодавчо не встановлений  мінімальний розмір статутного  фонду, однак, виходячи зі здорового  глузду, порадимо вписати суму, що, принаймні, забезпечить витрати  на реєстрацію суб'єкта підприємницької  діяльності (екв. 200 – 300 $).

Характерним для установчих документів є те, що вони не повинні містити яких-небудь положень, що суперечать законодавству. У противному випадку відповідальність за невідповідність закону установчих документів несе власник чи уповноважений  їм орган. Розмір відповідальності складає:

·  для громадян-підприємців – 1,5 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (тобто 1,5 х 17 грн. = 25,5 грн.;

·  для  юридичних осіб – 7 неоподатковуваних  мінімальних доходів громадян (7x17=119 грн.).

Установчі документи повинні бути складені на українській мові. Крім того, установчі  документи найкраще мати у виді 7–8 запасних зареєстрованих комплектів (7 Статутів, 7 Установчих договорів).

Орган державної реєстрації не має права  жадати від Вас представлення  інших документів, не передбачених законодавством чи оформлених якось  по-іншому, а не так, як передбачає процедура  реєстрації.

Через п’ять робочих днів (тобто звичайний  тиждень) від дати здачі цих документів у виконком, останній зобов'язаний зробити  державну реєстрацію.

Після виконкому необхідно побувати в  органах статистики (як правило, в  обласних управліннях Державного комітету статистики України). Безпосередньо  в органах статистики вас попросять  надати інформацію про ваше підприємство, що потім буде занесена в комп'ютер, у так називаний Єдиний державний  реєстр підприємств і організацій  України (ЕДРПОУ).

Для включення  до Державного реєстру суб'єкт господарської  діяльності у десятиденний термін після  державної реєстрації (чи перереєстрації), представляє в органи державної  статистики заповнену облікову картку встановленого зразка, а також  нормативні й установчі документи. Облікову картку видають в органах  статистики, як правило, вона заповнюється на місці при наявності всіх необхідних даних..

Отже, у  випадку включення підприємства як суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру, привласнюється ідентифікаційний код і код класифікаційних  ознак. Ідентифікаційний код, якщо так  можна виразитися, восьмизначне число, що є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за підприємством протягом усього періоду  його існування.

Класифікаційний код – це дані про галузеву, територіальну, відомчу належність, форму власності  й організаційно-правовій формі  господарювання.

Завершальним  етапом відвідування органів статистики є одержання спеціальної довідки  про внесення до Державного реєстру. Вона видається в керуванні в  п'ятиденний термін. Цю довідку, як говориться, видадуть на руки.

Повертаючи  ще раз до застосування ідентифікаційного  коду, варто підкреслити, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для  усіх видів звітних і облікових  документів, що використовуються за межами суб'єктів господарювання (це і заповнення «платіжних доручень» у банківській  установі, здача всіляких звітів і  балансів у податкову, звіти перед  Пенсійним фондом, висновок договорів  і т.д.; наявність коду також обов'язково для печатки, кутового штампа і фірмових бланків вашого підприємства). Немаловажним у цьому відношенні є те, що всі  звітні й облікові документи, у яких відсутній ідентифікаційний код, вважаються недійсними, і їхнє використання спричиняє  відповідальність відповідно до законодавства (у даному випадку може постраждати  головний бухгалтер, якщо ж такого немає, тоді посадова особа підприємства (директор).

3. Форми об’єднання підприємств

Світовий  і вітчизняний досвід господарювання свідчить, що в умовах ринкової економіки  підприємства можуть на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність, тобто утворювати об'єднання  підприємств.

Об'єднанням підприємств є господарська організація  з правами юридичної особи, яка  утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації  їх виробничої, наукової, комерційної  та іншої діяльності для вирішення  спільних економічних та соціальних завдань. В об'єднання підприємств  можуть входити підприємства інших  держав, а вітчизняні підприємства можуть входити в об'єднання підприємств, які утворені на території іноземних  держав.

Залежно від порядку заснування об'єднання  підприємств можуть утворюватися: по-перше, як господарські об'єднання; по-друге, як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське  об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Ці об'єднання  діють на основі установчого договору або статуту, який затверджується їх засновниками.

В українській  економіці державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України  або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств та органів  місцевого самоврядування, до сфери  управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання. Це об'єднання  діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про  утворення об'єднання.

Державні  та комунальні господарські об'єднання  утворюються переважно у формі  корпорації або концерну, незалежно  від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо). Підприємство, яке входить  до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права  без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання. Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління і генеральний  директор об'єднання відповідно до його статуту та положень законодавства.

За організаційно-правовими  формами розрізняють такі добровільні  господарські об'єднання підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, картелі, синдикати, трести, холдинги, промислово-фінансові групи. Підприємства, що входять до складу таких господарських  об'єднань, зберігають права юридичної  особи. У свою чергу юридичною  особою є господарське об'єднання  підприємств. Основними документами, що регулюють діяльність об'єднання, є договір або статут, які затверджуються його засновниками.