Еміль Дюркгейм та його соціологічні погляди

                      ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

     Національний університет  державної податкової служби  України

                                                                Факультет економіки і оподаткування

                                                                 Кафедра соціології і психології

                                                          

 

                                                            

 

 

 

 

                                                            

 

                                                   Реферат

                                         з курсу cоціології

               на тему: «Еміль Дюркгейм та його соціологічні погляди»

                                                                               

 

 

                                                                                Виконала: студентка групи ЕКБ-12-1

                                                                                                    Яценко Ірина Григорівна                                    

                                                                                Перевірив: Льовкіна О.Г.

 

 

 

 

                                                   Ірпінь    2012

                                                Зміст

Вступ

Розділ 1 Життєвий шлях Еміля Дюркгейма.

Розділ 2 Соціологічні погляди Еміля  Дюркгейма.

2.1  Концепція соціологізму і  соціальних факторів Еміля Дюркгейма.

2.2  Онтологічна сторона соціологізму .

2.3 Методологічний аспект "соціологізму"

2.4 Теорія поділу Еміля Дюркгейма

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   ВСТУП

    Еміля Дюркгейм вважається одним з засновників соціології як науки, що оперує власними емпіричними методами, які служать не тільки ілюстрацією до різноманітних гіпотез, а головним чином для їх доказу. В академічному курсі історії класичної соціології ім'я Еміля Дюркгейма стоїть поряд з такими засновниками наукової соціології як Макс Вебер, Фердинанд Тьонніс та Георг Зіммель.

        Актуальність теми за сучасної доби. Еміль Дюркгейм - видатний французький соціолог,один із засновників позитивізму Дюркгейм дав одне  
з найбільш розгорнутих і переконливих онтологічних обґрунтувань необхідності й можливості соціології як науки. Він доводив, що суспільство - це реальність особливого роду. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє настільки ж високою міцністю й стабільністю, що й природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідність обережного й поважного відношення до суспільства в соціальній практиці, важливість опори на реальні спонтанні тенденції при впливі на соціальні процеси. 
         Дюркгейм зіграв видатну роль у становленні соціології права як самостійної теоретичної дисципліни, один із загальноприйнятих творців соціології як науки, як професії й предмета викладання. У його теоретичній спадщині обертають на себе увагу роботи, присвячені праву: «Два закони еволюції карного покарання», «Замітки про соціологію злочинності й моральній статистиці», «Замітки про юридичні системи», «Уроки соціології, фізики, вдач і права». Вплив його ідей присутня у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до сугубо емпіричних і прикладних досліджень. Усе більш-менш значні соціологічні теорії XX століття, так чи інакше, співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах миру формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймовських ідей. 
Дюркгейм вніс найважливіший вклад у розуміння суспільства як ціннісної нормативної системи. Він підкреслював, що соціальне поводження завжди регулюється деяким набором правил, які є одночасно обов'язковими привабливими привабливими, належними й бажаними. 
       МЕТА роботи є дослідження діяльності Е. Дюркгейма в напрямку соціології.

                      РОЗДІЛ 1 Життєвий шлях Еміля Дюркгейма.

Еміль Дюркгейм — французький соціолог і етнолог.

Еміль Дюркгейм народився на північному сході Франції, у небагатій родині. В дитинстві майбутнього автора соціологічної теорії готували до релігійного поприща його предків, навчаючи давньоєврейській мові, Торі й Талмуду. Проте він досить рано відмовився продовжити родинну традицію. Біографи Дюркгейма підкреслюють, що значний вплив на це рішення зробила його шкільна вчителька-католичка. Деякий час він відчував схильність до католицизму, але католиком Дюркгейм не став, також не став він і атеїстом. З юних років і до кінця життя він залишався агностиком. Постійно підкреслюючи важливу соціальну й моральну роль релігії, він зробив предметом своєї віри науку взагалі й соціальну науку зокрема.

В 1879 році Дюркгейм з третьої спроби поступив до Вищої Нормальної школи  в Парижі, де одночасно з ним  навчались відомий філософ Анрі Бергсон та видатний діяч соціалістичного руху Жан Жорес, з яким Дюркгейм підтримував дружні стосунки. Серед професорів Нормальної школи найбільший вплив на формування поглядів майбутнього соціолога зробили видатні вчені: історик Фюстель де Куланж і філософ Еміль Бутру. Серед студентів Дюркгейм користувався великою повагою й виділявся серйозністю, ранньою зрілістю думки та любов'ю до теоретичних дискусій, через що товариші прозвали його «метафізиком».

Скінчивши в 1882 році Нормальну школу, Дюркгейм декілька років викладав філософію в провінційних ліцеях. У 1885—1886 рр. він побував в науковому відрядженні в Німеччині, де познайомився із станом дослідів й викладання філософії й соціальних наук. Особливо велике враження на нього справило знайомство з видатним психологом і філософом В. Вундтом, засновником першої у світі лабораторії експериментальної психології.

В 1887 р. Дюркгейм був призначений  викладачем «соціальної науки і  педагогіки» на філологічному факультеті Бордоського університету. Там же в 1896 р. він очолив кафедру «соціальної  науки» — фактично, першу кафедру  соціології у Франції.

З 1898 до 1913 р. Дюркгейм керував видавництвом журналу «Соціологічний щорічник» (було видано 12 томів журналу). Працівники журналу, прихильники дюркгеймівських ідей, створили наукову школу, що отримала назву «Французька соціологічна школа». Діяльність цього наукового колективу посідала чільне місце у французькій соціології до кінця 1930-х років.

З 1902 року Дюркгейм викладав у Сорбоні, де очолював кафедру «науки про виховання», що згодом була перейменована в кафедру «науки виховання й соціології». Викладацька діяльність була дуже інтенсивною, й багато з його наукових робіт народилися з лекційних курсів. Дюркгейм був блискучим оратором, і його лекції користувались великим успіхом.

Професійна діяльність займала  головне місце в житті Дюркгейма, але, не зважаючи на це, він брав активну  участь в різних суспільних організаціях і рухах. Він був людиною демократичних  та ліберальних переконань, прибічником  соціальних реформ, що базувалися на наукових рекомендаціях. Разом з тим Дюркгейм був супротивником революційного соціалізму, вважаючи, що глибокі соціальні зміни відбуваються в результаті довгої соціальної та моральної еволюції. З цих позицій він намагався примирити ворогуючі класові сили, розглядаючи соціологію як наукову альтернативу лівому та правому радикалізму.

Практична мета його професійної та суспільної діяльності полягала в тому, щоб вивести французьке суспільство  із тяжкої кризи, у якій воно перебувало в останній чверті XIX ст. після падіння  прогнилого режиму Другої Імперії, поразки  у війні з Пруссією та кривавого  придушення Паризької Комуни. У зв'язку з цим він активно виступав проти прибічників відродження  монархії та прихильників «сильної влади», проти реакційних клерикалів та націоналістів, відстоюючи необхідність національної згоди на республіканських, світських  та раціоналістичних принципах, на основі яких у Франції сформувалась Третя  республіка.

Перша Світова війна завдала  тяжкого удару по Французькій  соціологічній школі, поставивши під  питання загальний оптимістичний  настрій соціології Дюркгейма. Деякі  відомі працівники школи загинули на фронтах війни. Загинув і син  засновника школи — Андре, блискучий  молодий лінгвіст і соціолог, у  якому батько бачив послідовника своєї справи. Смерть сина прискорила смерть батька. Еміль Дюркгейм помер 15 листопада 1917 року у Фонтенбло під Парижем у віці 59 років, не встигнувши завершити багато із розпочатого.

Дюркгейм ввів у науковий обіг теоретичне поняття «колективних уявлень» для  позначення ідей, не запозичених з  практичного досвіду, а ніби нав'язаних людям самим суспільним середовищем.

 

                       

 

                        РОЗДІЛ 2 Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма.

2.1  Концепція соціологізму  і соціальних факторів Еміля  Дюркгейма.

Основні принципи соціології Дюркгейма  часто позначають як "соціологізм". Цей термін, безсумнівно, спрощує уявлення про дюркгеймівської теорії. Тим не менш, він може служити корисним орієнтиром, що вказує на деякі суттєві особливості соціологічних поглядів французького вченого.

Для дюркгеймівського "соціологізму" необхідно виділити і розрізняти в ньому два аспекти: онтологічний і методологічний.

Таким чином, після короткого, але  досить змістовного, ознайомлення з  ланцюжком життєвих подій науковця і викладача, ми впритул підійшли до розкриття принципів концепції  соціології та соціальних факторів, яка, швидше за все, після першого прочитання здається надто складною і заплутаною.

З найбільш віддалених у часі інтелектуальних  попередників Дюркгейма слід відзначити перш за все його співвітчизників: Декарта, Монтеск'є і Руссо.

Дюркгейм був переконаним і  безкомпромісним раціоналістом, а  раціоналізм - французька національна  традиція, початок якій поклав Декарт. "Маніфест" дюркгеймовской соціології, книга "Правила соціологічного методу" (у рос. Пер. - "Метод соціології"), дивним чином перегукується з "Міркуванням про метод" Декарта.

З більш пізніх попередників дюркгеймівськї соціології слід зазначити А. Сен-Сімона і, звичайно, на його учня і послідовника О. Конта. Сам Дюркгейм підкреслював, що Сен-Сімон першим сформулював ідею соціальної науки, однак, він швидше розробив велику програму цієї науки, ніж спробував здійснити її в більш-менш систематичне формі.

Незважаючи на те, що Дюркгейм у своїх дослідженнях критикував ряд положень соціології Конта, він визнавав за ним титул "батька" соціології і підкреслював передувало зв'язок своїх і контовских ідей. Відкидаючи позначення своєї соціології як "позитивістської", Дюркгейм в той же час надихався тим ідеалом позитивної соціальної науки, який сформулював родоначальник філософського позитивізму. Слідом за Контом він розглядав природничі науки як зразок для побудови соціології. Дюркгейм сприйняв також контовский підхід до вивчення суспільства як органічного, солідарного цілого, що складається з взаємопов'язаних частин.

Але, будучи духовним спадкоємцем  Конта, Дюркгейм не схильний був приймати його спадщина цілком. Він спирався на "об'єктивну" соціологію Конта і в той же час рішуче відкидав його "суб'єктивну" соціологію. На противагу своєму попередникові, проголосив відмови від причинності у науковому поясненні і заміну питання "чому" питанням "як", він наполегливо шукав глибинні причини соціальних явищ. На відміну від Конта він намагався поєднати теоретичний аналіз з емпіричним. Нарешті, Дюркгейму в цілому був далеким від однолінійний еволюціонізм "хрещеного батька" соціології, і він відкидав контовский закон трьох стадій. Оцінюючи цю сторону вчення свого попередника, він писав: "Людство одночасно пішов різними шляхами і, отже, доктрина, принципово стверджується, що його завжди і всюди переслідує одну й ту ж мету, базується на явно помилковому постулаті".

Необхідно відзначити вплив Канта і кантіанства на Дюркгейма, перш за все на його концепцію моралі і морального обов'язку, пронизливий всю теорію засновника Французької соціологічної школи.

Особливе значення у формуванні соціологічних ідей Дюркгейма мали погляди французького неокантіанців, "неокрітіціста" Ш. Ренувье, зокрема, його раціоналізм, обгрунтування провідної ролі моралі в людському існуванні та необхідності її наукового дослідження, прагнення об'єднати принцип свободи і гідності індивіда з поданням про його борг і залежності але відношенню до іншим індивідам.

Важливу роль у формуванні поглядів Дюркгейма зіграли ідеї Г. Спенсера і біоорганічної школи. Вплив Спенсера було неоднозначним: одночасно "негативним" і "позитивним" у зазначеному вище сенсі. Багато концепції Дюркгейма розроблялися в полеміці з концепціями англійського мислителя. Проте в дослідженнях Дюркгейма позначилося і "позитивний" вплив ідей Спенсера. Це відноситься, зокрема, і до структурно-функціональної боці соціології Дюркгейма (аналізу суспільства як органічного цілого, в якому кожен інститут відіграє певну функціональну роль), і до еволюціоністської стороні, оскільки за Спенсером французький соціолог розглядав складні типи товариств як комбінації простих. Ідеї ​​К. Маркса не можуть пройти повз увагу французького вченого. Адже на рубежі Х1Х-ХХ ст. популярність цих ідей була настільки велика, що всі соціальні мислителі так чи інакше зверталися до марксизму, стаючи його палкими прихильниками, вступаючи з ним у діалог або ж енергійно з ним полемізуючи. Дюркгейм був знайомий з роботами Маркса, але заперечував його вплив на свої дослідження, що, мабуть, відповідало дійсності. Він визнавав плідної ідею Маркса про те, що соціальне життя необхідно пояснювати не уявленнями її учасників, а більш глибокими причинами; на цій ідеї, власне, базується соціологія як наука. Однак, відповідно до Дюркгейма, ця ідея, складова логічне завершення еволюції соціальної думки, ніяк не пов'язана з соціалістичним рухом і "сумним видовищем конфлікту між класами". У свою чергу соціалізм не пов'язаний нерозривно з класовою боротьбою. За Дюркгейма, він може бути об'єктом наукового аналізу, може грунтуватися на науці, але сам по собі не є науковою теорією.

Хоча соціологія Дюркгейма в  цілому була спрямована проти біологічних  інтерпретацій соціального життя, у нього було безсумнівну вплив  біоорганічної шкоди, зокрема, таких  її представників, як німецький соціолог А. Шеффле і французький вчений А. Еспінас. Дюркгейм високо цінував роботи Шеффле, особливо нею відома праця "Будова життя соціальних тіл"; рецензія на цю книгу була першою науковою публікацією французького соціолога. Книгу Еспінас "Товариства тварин" Дюркгейм вважав "першим главою соціології". У тих самих авторів він запозичив таке важливе для своєї теорії поняття "колективна свідомість". Дюркгейм не нехтував улюбленим методом органицистов - біологічними аналогіями, особливо на першому етапі своєї наукової творчості. Але основний вплив органицизма проявилося в його погляді на суспільство як на надіндивідуальних інтегроване ціле, що складається з взаємозалежних органів і функцій. Нарешті, слід вказати на вплив двох вчителів Дюркгейма у Вищій Нормальній школі, про які згадувалося вище: філософа Е. Горба та історика Фюстеля де Куланжа. Перший з них вселяв своєму учневі методологічну ідею, за якою синтез, утворений поєднанням елементів, а може пояснюватися останніми; складне не можна виводити з простого, тому кожен більш складний рівень реальності повинен пояснюватися на основі власних принципів засобами специфічної науки. Ця ідея послужила однією з відправних пунктів дюркгеймовской концепції побудови соціології як самостійної науки.

Незважаючи на те, що наукова творчість  Дюркгейма знаходилося на перетині безлічі впливів і традицій соціальної думки, він не вважав, що соціологія як наука вже сформувалася. Теорії Конта та інших мислителів минулого представлялися йому занадто загальними і схематичними, що містять лише передумови наукової соціології. Самостійну науку про суспільство зі своїм власним предметом і специфічним методом, з його точки зору, ще мав створити. Дюркгейм відчував себе покликаним здійснити це завдання.

 

 

 

2.2  Онтологічна сторона  соціологізму .

«Онтологічний бік соціологізму», тобто концепція соціальної реальності, виражена в наступних базових положеннях.

1. Соціальна реальність включена  в універсальний природній порядок;  вона настільки ж стійка, обґрунтована  та «реальна, як й інші види  реальності, а тому, подібно останнім, вона підпорядкована дії означених  законів.

2. Суспільство – це реальність  особливого роду, що не зводиться  до інших її видів.

Мова йде перш за усіх про всесвітнє  підкреслення автономії соціальної реальності по відношенню до індивідуальної, тобто біопсихічної реальності, втілену  в індивідах. «...Суспільство - не проста сума індивідів, але система, утворена їх асоціацією та представляє собою реальність, яка наділена своїми особливими властивостями. Звичайно, колективне життя припускає існування індивідуальної свідомості, але цієї необхідної умови недостатньо.

Потрібно ще, щоб ця загальна свідомість була асоційована, скомбінована, причому  скомбінована певним чином», - пише Дюркгейм. Ідея дихотомії індивіда і суспільства  червоною ниткою проходить через  усю наукову творчість французького соціолога. У різних його дослідженнях ця дихотомія виступає у формі  понятійних пар, так чи інакше втілюють протилежність цих реальностей. «Індивідуальні факти - соціальні факти», «індивідуальні представлення - колективні представлення», «індивідуальна свідомість - колективна свідомість»- такі деякі з основних дихотомій соціології Дюркгейма.

Зазначені дихотомії, у свою чергу, безпосередньо зв'язані з загальною  концепцією людини в Дюркгейма. Як уже  відзначалося, у всякій загальній  теорії суспільства присутня загальна теорія людини, усяка загальна соціологія чи так чи інакше базується на якійсь філософській антропології. Соціологія Дюркгейма не складала в цьому  змісті виключення. Для людини існує  двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і борють дві сутності: соціальна й індивідуальна .

3. Онтологічний бік «соціології»  зводиться до визнання обґрунтованості  й автономії соціальної реальності. Затверджується примат соціальної  реальності стосовно індивідуального  і її виняткове значення і  детермінації людської свідомості  і поводження; значення ж індивідуальної  реальності визнається вторинним.

 

У зазначених вище дихотомічних парах  ті сторони, що втілюють іншу реальність, безроздільно панують: «колективні  представлення» - над індивідуальними, «колективна свідомість» - над індивідуальним, «священне» - над «світським» і  т.п. Соціальні факти, по Дюркгейму, володіють двома характерними ознаками: зовнішнім існуванням стосовно індивідів  і примусовою силою стосовно них.

Суспільство в його інтерпретації  виступає як незалежна від індивідів, поза- і надіндивідуальна реальність. Воно - «реальний» об'єкт усіх релігійних і цивільних культів. Воно являє собою більш багату і більш «реальну» реальність, чим індивід, воно домінує над ним і створює його, будучи джерелом усіх вищих цінностей.

Таким чином, характерна онтологічна  риса «соціологізму» - це «соціальний  реалізм». Дюркгейм визнає, що генетично  суспільство виникає в результаті взаємодії індивідів; але, раз виникнувши, воно починає жити за своїми власними законами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Методологічний аспект "соціологізму"

Методологічний аспект «соціологізму» тісно пов'язаний з його онтологічним аспектом і симетричний йому.

 Оскільки суспільство - частина  природи, остільки наука про  суспільство - соціологія - подібна  наукам про природу у відношенні  методології. Її пізнавальною  метою проголошується дослідження  стійких причинно-наслідкових зв'язків  та закономірностей. Дюркгейм  наполягає на застосуванні в  соціології об'єктивних методів,  аналогічних методам природних  наук. Звідси безліч біологічних  і фізичних аналогій і понять  про його роботи, особливо ранні.

Основний принцип його методології  виражений у знаменитій формулі, відповідно до якої асоціальні факти  потрібно розглядати як речі. Дослідженню  повинні піддаватися в першу  чергу не поняття про соціальну  реальність, а вона сама безпосередньо; із соціології необхідно усунути  всі поняття, що утворилися поза наукою.

Необхідно підкреслити, що ця теза Дюркгейма  має не стільки онтологічний, скільки  методологічний зміст. «Розглядати  факти визначеного порядку як речі - не значить зараховувати їх у  ту чи іншу категорію реальності; це значить займати по відношенню до них визначену розумову позицію.

Це значить приступати до їхнього  вивчення, виходячи з принципу, що ми нічого не знаємо про те, що вони собою  представляють, а їхні характерні властивості, як і невідомі причини, від яких вони залежать; не можуть бути виявлені навіть самою уважною інтроспекцією», - писав він. Цю обставину нерідко  ігнорували інтерпретатори і критики  Дюркгейма.

Методологічний монізм Дюркгейма  різко контрастував з дуалістичними  трактуваннями наукової методології, що протиставляли «пояснення» і  «розуміння» (В. Дильтей), «номотетический» і «ідеографічний» (В. Виндельбанд), «генерализирующий» і «индивидуализирующий» (Г. Риккерт) методи в природничих науках і науках про культуру. Ця тенденція, характерна для німецької філософії того часу, у цілому не була притаманна Франції, де в соціальних науках панували позитивістська методологія і представлення про єдність наукового знання.

 З визнання специфіки соціальної  реальності випливає самостійність  соціології як науки, її незвідність  ні до яких інших з наук, специфіка її методології і  понятійного апарата. Звідси ж  і методологічний принцип, відповідно  до якого соціальні факти повинні  пояснюватись іншими соціальними  фактами.

Однак «соціологізм» Дюркгейма  виходить за рамки цього методологічного  принципу. Оскільки відповідно до його «соціального реалізму» суспільство  виявляється домінуючою, вищою реальністю, оскільки відбувається соціологізація як пояснювальних, так і пояснюючих фактів. Соціологічний спосіб поясненні  проголошується єдино вірним, що виключає інші способи чи включає їх у себе. Соціологія в результаті виступає не тільки як специфічна наука про соціальні  факти, але і як свого роду наука  наук, покликана обновити і соціологізувати усілякі галузі знання: філософію, гносеологію, логіку, етику, історію, економіку й ін.

Таким чином, визнання соціології специфічною  наукою доповнюється в «соціологізмі» своєрідним соціологічним експансіонізмом (позначається іноді як «соціологічний імперіалізм»). Соціологія мислилася  Дюркгеймом не просто як самостійна соціальна  наука в ряді інших, але і як «система, корпус соціальних наук». У  результаті «соціологізм» з'являється  не тільки як базова соціологічна концепція, але і як філософське навчання.

Ті глобальні проблеми природи  моралі, релігії, пізнання, категорій  мислення, що прагнув дозволити у  своїх дослідженнях Дюркгейм, нерідко  виходили за рамки власне соціологічної  проблематики, будучи філософськими  в самій своїй постановці. Звідси його двоїсте відношення до філософії. З одного боку, Дюркгейм відзначав  у якості одного з відмітних ознак  соціологічного методу незалежність від  усякої філософії; з іншого боку - він. по власному визнанню, завжди залишався  філософом.

Вимога відокремити соціологію від філософії в Дюркгейма  було значною мірою зв'язано з  нею негативним відношенням до умоглядних спекуляцій у соціальній науці, що, з його погляду, тільки дискредитують  її. Соціологія повинна будуватися на емпіричному і раціональному  методичному фундаменті.

Такі основні принципи «соціологізму», за допомогою яких Дюркгейм обґрунтовував  необхідність і можливість соціології як самостійної науки. Розробку цих  принципів він здійснював у безупинній полеміці з найрізноманітнішими  концепціями людини і суспільства: спірітуалістської філософією, утилітаристською етикою, індивідуалістською економікою, біологічним редукціонізмом у соціальній науці.

Але особливо важливе значення мав  його антипсихологізм, що містив у собі одночасно критику психологічного напрямку в соціології і прагнення звільнити останню від впливу психології. Психологізм у той час був головним утіленням методологічного редукціонізму й індивідуалізму; не дивно, що саме в ньому Дюркгейм бачив явну і сховану перешкоду на шляху становлення соціології як самостійної науки.

Необхідно уточнити, що критика психологізму здійснювалася Дюркгеймом власне кажучи з позицій соціальної психології, що зароджувалася тоді. «Коли ми говоримо просто "психологія", - писав  Дюркгейм, - ми маємо на увазі індивідуальну  психологію, і коштувало б для  ясності в обговореннях обмежити в такий спосіб зміст слова. Колективна психологія - це вся соціологія цілком: чому ж не користатися тільки останнім вираженням?».

Трактування ж самих соціопсихічних сутностей, таких, як «колективна свідомість», «колективні представлення». «колективні почуття», «колективна увага» і т.д., у нього була суто «соціологістською»: останні розглядалися як надіндивідуальні сутності, і станам, що зводяться не до відповідного фактам, індивідуальної психіки. Цим «соціологістська» соціальна психологія Дюркгейма істотно відрізнялася від «психологістської» соціальної психології його постійного опонента Г. Тарда, що зводив соціально-психологічної закономірності до індивідуально-психологічного.

Під впливом труднощів методологічного  характеру і критики з боку інших напрямків Дюркгейм згодом зм'якшив ригоризм своїх первісних  «соціологістських» і антипсихологістських формулювань. Багато інтерпретаторів Дюркгейма характеризували еволюцію його ідей як рух убік усе більшого спіритуалізму, але це навряд чи правомірно, хоча б тому, що вже на самому початку своєї наукової діяльності він посилено підкреслював духовний характер усіх соціальних явищ (включаючи економічні).

Взагалі еволюція його думки відбувалася  в іншій площині, ніж рух від  матеріалізму до спіритуалізму. Цей  рух з'явився результатом зміни  методологічної ситуації в соціальній науці і поступовому усвідомленні недостатності і неадекватності механістичного детермінізму в підході  до проблем людського поводження.

Спочатку Дюркгейм підкреслював зовнішній  і примусовий характер соціальних фактів. При поясненні соціальних явищ він  часто апелював до демографічних  і соціально-психологічних факторів (обсяг і щільність населення, структура і ступінь складності соціальних груп і т.п.), до «соціального середовища» і соціальним умовам» (не дуже ясно обумовленим). Згодом же він  вага частіше звертається до понять «почуття боргу», «морального авторитету»  суспільства й іншим психологічним  і символічним посередникам між  суспільством і індивідом.

Ця зміна понятійних пріоритетів  виражає часткове усвідомлення Дюркгеймом того факту, що соціальні норми (і, ширше, соціальні фактори в цілому) впливають  на індивідуальне поводження не безпосередньо, а через визначені механізми  їхніх інтеріоризацій, що зовнішня детермінація здійснюється через ціннісні орієнтації індивідів, що дієвість соціальних регуляторів визначається не тільки їхньою примусовістю, але і бажаністю  для індивідів. Звідси ріст інтересу Дюркгейма до власне ціннісної проблематики наприкінці життя.

Надалі в працях послідовників  Дюркгейма антипсихологізм поступається місцем установці на активне співробітництво соціології і психології.

Отже, необхідність і можливість соціології як самостійної науки одержали метатеоретичне обґрунтування. Залишалося цим обґрунтуванням скористатися стосовно до визначених соціальних явищ, до предмета і методу нової науки.

Предмет соціології, згідно Дюркгейму, - соціальні факти, що, як уже відзначалося, характеризуються двома основними  ознаками: вони існують поза індивідами і роблять на них примусовий вплив. Згодом він доклав це тлумачення предмета ще одним, визначивши соціологію як і  науку про інститути, їхній генезис  і функціонування.

Еміль Дюркгейм та його соціологічні погляди