Емігрантський фольклор. Заробітчанські та наймитські пісні

КНУ ім Т. Г. Шевченка

Інститут філології

Українська  усна народна творчість

Реферат

«Емігрантський фольклор. Заробітчанські та наймитські пісні»

Виконала:

Студентка І  курсу

Спеціальність: Українська мова і література та іноземна мова

3 групи

Арнаут Катерина

м. Київ

2009 р.

Вступ

Українська  народна пісенність - дорогоцінне  надбання народу, нев`януча окраса його духовної культури.

З давніх-давен, з прадавньої історії український  народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня здобула для себе визнання в цілому світі.

Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і  нерідко - його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні  діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: „Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український”. „Щасливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі і так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили”.

Українські  селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу  розбиваються на різні голоси і кожен  веде свою партію. Український церковний спів є, мабуть, одним із кращих у світі зі своїми стародавніми розспівами й найновішими композиціями майстрів церковного співу, всесвітньо відомих композиторів.

В українській  пісні, як частині фольклору, втілені світоглядно-соціальні таестетико-художні переконання українців. І як частина фольклору вона має усі властиві йому ознаки: усність передачі й існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення і побутування, імпровізаційність, варіативність, функціонування за законами усної традиції і притаманний усім видам первісного мистецтва синкретизм.

Пісні про еміграцію  є цікавим феноменом творчості  українського народу, що виник на тернистій  стезі вимушеної розлуки з  рідним краєм, домівкою і зустрічі з  чужиною, куди їхали люди з вірою на поліпшення своєї долі та долі своїх дітей.  Цей шлях був непростим, міражним, оповитим невідомістю майбуття, зданим на ласку фортуни.

На віддалі  від свого дому, землі, рідного  порогу виникає нове усвідомлення їх цінності. Матеріальне благополуччя окремих щасливців не знімає ностальгії скитальця в середовищі діаспори. Коріння кличе. Звідсіль постійна роздвоєність уяви, постійна мрія знову повернутись у рідно землю, поміж свої люди. Нереалізована для багатьох мета породжувала комплекс вини, потребу «сплатити борг» блудних синів. Такими настроями пронизана вся емігрантська пісенність.

І. Класифікація ліричних пісень

Перш ніж  приступити до класифікації ліричної пісні, необхідно сказати декілька слів про особливості класифікації цього жанру. У науці це питання довгий час залишається невирішеним і до цих пір не сформульована єдина точка зору. Більшість учених в основу пісенної класифікації поклали тематичний принцип.

Так С. Г. Лазутін, виділяє побутову селянську пісню та історичну. Побутова пісня присвячена спочатку темам любові і сімейно-побутових відносин. Пізніше в них розвиваються і різного роду соціальні мотиви, перш за все - антикріпосницька тема. У побутових піснях розкриваються суспільно-громадські відносини людей: селяни розповідають про своє важке життя в умовах кріпацтва, яскраво представлено і нелегке життя дворових людей.

До соціально-побутової  пісні багато вчених відносять також  солдатські і робочі пісні, в яких сімейні відносини ніяким чином  не зачіпаються. Сюди входить і так  звана лакейська пісня. До солдатських пісень тісно примикають козацькі пісні.

Дехто з вчених указує і на існування військово-історичних пісень, куди також входили солдатські пісні, що відрізняються від солдатських  пісень побутової тематики. Тут з'являються  нові герої, нові мотиви і теми. Крім пісень, що розповідають про нелегке життя солдатів і козаків, в солдатському середовищі виникають також жартівливі, гумористичні пісні.

До трудових пісень відносять і робочі пісні, в яких головною темою стає тема праці, що розкриває «взаємини між робочими і тими, кому вони вимушені були підкорятися (господар, підприємець, адміністрація, майстри, наглядачі)».

Багаті сюжетами і близькі до любовно-побутової  тематики прощальницькі пісні, що виникли  в другій половині XVIII, - початку XIX століття. У них дівчина просить свого дружка, що відправляється до Пітера, відкласти від'їзд, але він відповідає, що ніяк не може. Засмучена дівчина присягається у вічній любові.

До XVIII - п. XIX ст. у піснях представлений образ  боязкої, соромливої дівчини, але з вказаного періоду в піснях з'являється і інший образ дівчини- сміливої, бойової, рішучої.

У деяких вчених виділяються і міські пісні, названі  міщанським романсом, головною темою  яких є нещасна любов.

Існує і інша класифікація пісенної творчості - по функції. Вона представлена К. С. Давлетовим. Традиційна пісня «розпадалася на чотири основні жанри: пісень заклинальних, ігрових, величальних і ліричних» До ліричних пісень він відносить, наприклад, любовні, сімейні, або солдатські, робочі. К. С. Давлетов указує на те, що саме ліричні пісні піддалися історичній зміні. Також їм виділені так звані «емігрантські» пісні, в плані професійному - пісні бурлаків, студентів.

Існує також  і наступна думка: до ліричних віршованих жанрів відносяться пісні соціального змісту, любовні пісні, сімейні пісні, малі ліричні жанри.

Враховуючи приведені вище, виводиться наступна класифікація пісень:

1. Соціально-побутова пісня. Сюди включаються козацькі пісні, анти кріпацькі, рекрутські, солдатські, чумацькі, бурлацько-наймитські, заробітчанські, стрілецькі та емігрантські.

2. Наступним  видом виділяються родинно-побутові пісні, пісні любовної і сімейної тематики, які розкривають взаємини коханих, а також повною мірою розкривають внутрішньо-сімейні відносини, нелегке життя селянства в умовах кріпацтва.

3. Окремо виділяємо  жартівливі пісні, сатиричні пісні та пісні-хороводи.

Особливої уваги заслуговує кожний виділений вид ліричної народної творчості, адже це все ж та лірична пісня, але кожна зі своїми особливостями, багатством тематики, образів, символів, художньо-виразних засобів.

ІІ. Емігрантські пісні

Еміграція - подія  цілком не типова для українського трудівника, тому не дивно, що й творчість, з нею пов’язана, містить багато новацій в сюжетах, у лексиці, в загальному сенсі. Незмінним, однак, залишається в ній "кровний" генотип, котрий безпомилково відводить до місць походження її творців і носіїв, пов’язує з усією пісенністю українського народу. Відірвати її від генетичного коріння фольклору етнічної метрополії було б неможливо, бо культура народу єдина, вона нероздільна, яким би простором не були роз’єднані його атоми.

Українська  еміграція, котра розпочалась в  останньому десятиріччі XIX ст. і проходила кількома етапами, відбувалась, в основному, із західноукраїнських земель - Галичини, Буковини, Закарпаття, що перебували під владою Австро-Угорщини, боярської Румунії. Вона була переважно селянською і влилась у міжнаціональну. Один з перших дослідників цього історичного явища в Європі Л. Каро серед факторів, які її спричинили, зокрема в Галичині, називає тяжке економічне становище народу, брак землі, забитість людей, манію процесування за неї, що вела до катастрофічного її роздрібнення, ліцитацій.

Про те ж писав  у нас М. Драгоманов, займаючись народною творчістю про громадські справи у пореформовий період, аналізуючи її соціальне підґрунтя. Він вказував на ті ж причини виходів селян на заробітки: "... запродують свою працю так дешево й так надовго за завдатки од грошових людей, котрі звуть в Галичині "порціями", що знов появляється коли не старе крепацтво, то у всякім разі стара панщина".

Про "порції", від яких селянин не мав за що відкупитися, які не давали йому спокою навіть у снах, згадується в одній  з емігрантських пісень:

Снила ся мі тамтой ночі новина, 
Же ня жена в старим краю споминат. 
Споминат ня она в тим старим краю, 
А же од ней на порцію питают.

У пошуках роботи українські селяни виїжджали до Німеччини, Угорщини, Швеції, а також до США, Канади, Бразілії, Мексики. Їх безвихіддю користувалися "агенти", немилосердно визискуючи, доставляючи мільйони людей по дешевій ціні за океан на найважчі роботи - плантації, копальні.

Умови праці  робітників були жахливими, особливо на шахтах і рудниках, де частими були аварії, загибель і травматизм. Доля вуглекопа так оспівувалася в одній з емігрантських пісень: 
Нема там і дня такого, 
Щоби що не сталось, 
Тому побив уголь плечі, 
Того поламало...

У народних піснях з глибоким сумом і горем розповідається про ці неймовірно тяжкі, виснажливі й небезпечні роботи, про безрадісну долю емігрантів. В одній з цих пісень говориться: 
Ой, Канадо, Канадочко, 
Яка ж ти зрадлива, 
Не одного чоловіка 
З жінкою розлучила. 
Ой, Канадо, Канадочко 
Яка ж ти зрадлива, 
Не одного чоловіка 
З торбами пустила

Найгіршим було те, що, потрапивши до Америки, емігранти усвідомлювали проблематичність повернення додому. Тому на відміну від заробітчанських пісень (заробітчани за певний час повертались додому, потім знову йшли на заробітки і знову повертались), тут туга за домом і мотив самотності переплітається з мотивом безнадії на повернення. Поширеним образом цього мотиву є море чи океан, що відділяє еміґранта від рідної домівки і рідної землі. Тяжка виснажлива багатоденна подорож до Америки морем, «на шипі» (від англ. ship — корабель),де люди жили в антисанітарних умовах.вми-рали, не витримуючи морської хвороби у час штормів і т. п., була першою перешкодою для повернення. Остаточне розорення, особливо під час страйків на шахтах, запроваджуваних американськими робітниками, зовсім закривало шлях додому. Тоді особливо гостро відчувалося бажання повернутись, почути ще раз рідну мову, прагнення бути хоча б похованим на рідній землі:

Я в чужині загибаю,                    Звідти легше вітер віє,

Марно життя  йде,                       Де родинний край.

За родиною  глядаю.                    Там інакше вечоріє,

Аде ж вона, де?                          Там то серцю рай.

Ох ти, Боже милостивий,              То ж м´я серце туди тягне.

Верни м´я домів,                          Тут і сну нема.

Хоч почую ще раз милий              Поки серце там не лягне.

Звук родинних слів.                     Не усхне сльоза.

Чужина не гарантувала  від хвороб, визисків, банкротств господарів. Майже з документальною точністю оповідають про це емігрантські пісні "Були у нас колись воли", "Як я з краю виїжджаю" та ін.

За визнанням  дослідників того часу, становище  емігранта було незавидним: земля  необроблена, зв’язок між людьми неналагоджений, суворий клімат, довгі  зими, а що найприкріше - самотність. Немало українських трударів, не маючи  коштів, виїздило без сімей з надією на повернення.

Та стан українського селянина у чужих державах мало кого обходив. Потрібен був зиск із його праці. Працювати ж він умів, бо й на далекій чужині швидко здобув собі опінію чесного і вартісного, кмітливого трудівника.

Найважливіші віхи еміграції, психологія її учасників знайшли доволі докладне відображення у відносно новому, з погляду фольклорної ретроспективи, шарі пісенної творчості. Ця пісенність становить стрункий тематичний цикл, відтворюючи всі етапи внутріконтинентальної та, зокрема, заокеанської ("міжконтинентальної") еміграції: прощання з рідним краєм, небезпечну далеку дорогу через океан, зустріч з чужиною, випробування на витривалість, щасливий або трагічний фінал далеких мандрів.

Це драматична епопея про шукачів міражного "земного раю", сповнена надій, тривог, щасливих несподіванок або й розчарувань. її руховою пружиною є незвичайні для традиційного фольклору сюжети, образи, події. Вона хронікерська, публіцистична за характером. Нові факти виходу у незнаний простір знаходяться в опозиції до традиційних фольклорних канонів, сюжетів. Де ще знайдемо такі віршовані рядки:

По Канаді ходжу, смутний я завсіди, 
Сімсот кільометрів йа сусід від сусіди!

Не випадково  до емігрантських пісень, подібно, як і до інших заробітчанських, строкарських, заводських, вчені ставились з упередженням. Дехто вважав їх симптомом деградації фольклору, його денаціоналізації. Далековидці ж, навпаки, побачили в них нову фазу в розвитку народної творчості Один із перших їх збирачів В Гнатюк відзначав: "Записавши ті пісні, я був певний, що вони лише перші вісники цілого нового циклу. І я не завівся у тій певності". Так же вважали й І. Франко, Ф. Колесса, Й. Роздольський. Перші записи емігрантських пісень В. Гнатюка І. Франко опублікував ще у 1898 р в "Етнографічному збірнику" (т. VI). Більше п’ятдесяти пісенних текстів про еміграцію В. Гнатюк опублікував у 1902, 1903 рр. у "Записках Наукового товариства їм Шевченка".

Обсяг пов’язаних з еміграцією пісень, котрі прищепилися  у фольклорі, не такий вже великий. Це ряд найбільш поширених, новостворених "стрижневих" сюжетів, таких як "Подме, хлопці, подме до той Гамерики", "Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива", "Мій муж в Гамерице", "Добре тим невістам, гей, у краю", "Як я ішов з Америки додому", "Були у нас колись воли", що мають значну кількість словесних і мелодичних варіантів. Входять у цей цикл і, пристосовані до нових обставин, традиційні лірично побутові пісні, балади, котрі як безцінний і невід’ємний духовний скарб мандрували разом із людьми, втішаючи їх у тяжку годину. Серед них "Бувай ми здорова, ти дівчино моя", "Плине качур до Дунаю", "Гой росте спориш", тобто ті, котрі найбільше відповідали настроям прощання з рідною домівкою, служили розрадою у душевних переживаннях. Є серед них перетекстовки жовнірських, вояцьких пісень, як, наприклад, "Там в зеленім гаю, там пташки співають", "Як я ішов з Америки додому".

Емігрантські  пісні - рідкість у збірниках українського фольклору XX ст., вони унікальні й в побуті. Час їх творення - в основному, в перших десятиріччях XX ст. - був, як для фольклору, надто коротким. Середовища, як такого, для їх поширення, виспівування на землях метрополії не було. Очевидно не було його і на початкових етапах життя переселенців, розпорошених по різних місцях на чужині. Фольклорні ж твори, а зокрема пісні, які не мають простору для живого побутування, поступово забуваються, бліднуть.

Усе на відстані від дому набирає іншого змістовного  сенсу і завжди з користю для  ідеалізованого рідного вогнища: "А  в нас на Великдень, як мак процвітає, а в тії Канаді сніжок пролітає, йа у тії Канаді зозульки не чути - ми за свої краї не можем забути!"

Особливе значення мають епістолярні зв’язки у  цій поезії. Пишуть листи рідним з проханням приїхати, або ж  навпаки, з застереженням від  небезпечної подорожі; пишуть чоловіки жінкам, обнадіюючи швидким поверненням додому; пишуть діти в тузі за батьком.

Розглядаючи цикл емігрантських пісень як єдине ціле, виділимо в ньому п’ять опорних  сюжетних мотивів, котрі формують його драматургію, а саме: а) роздуми і  настрої, пов’язані з ідеєю виїзду з краю; б) подорож на чужину, тривоги в дорозі, переправа через море, океан; в) складні обставини життя у процесі освоєння нових земель; в) драматичні переживання розлучених сімей, зниження моралі; г) повернення на батьківщину "грошовите", щасливе з надіями на краще майбутнє або й трагічне, без доробку, в розорене, осиротіле гніздо; д) адаптація на чужині, поліпшення матеріального стану.

Відзначені сюжетні мотиви іноді зустрічаються поспіль, утворюючи  завершені хроніки - новели про життя емігранта ("Були у нас колись воли", "Як я з краю виїжджаю"), пісні баладного характеру ("Моя жена в Евуропі жиє", "Як я ішол з Каселгарди дому").

У більшості випадків кожен  із перелічених мотивів утворює  свою парадигму варіантів, котрі  розробляють і доповнюють мотив, утворюючи окрему мікросистему на дереві єдиного емігрантського циклу. Візьмімо пісенні парадигми "Подме, хлопці, подме до той Гамерички", "Добрі є то тим невістам в краю", "Як я ішов з Америки додому" та ін. Розподіл емігрантських пісень на відзначені тематичні групи до певної міри умовний, оскільки мотиви переплітаються, контамінуються, розщеплюються, а в житті фольклорних новотворів це особливо помітно. Буває так, що вельми значимі смислові блоки мігрують із пісні в пісню, утворюючи семантичні містки поміж тематичними групами пісень, як, скажімо, такі:

Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива, 
Не одного чоловіка з жінков розлучила...

А на морю біда превелика, 
Бо там не дбає ніхто о человека...

У мініатюрі  цикл емігрантських пісень репрезентує основні стильові шари традиційної української пісенності - епіку у вигляді масштабних розповідей новелістичного характеру; рефлексійну лірику, яка тяжіє до традиційної ліричної пісенності; гумористично-сатиричні приспівки на теми емігрантського життя. Найширше представлений другий шар. Мелос цих пісень, як і загалом мелос західних теренів України, звідкіль переважно походять пісні, "економний", здебільшого двох типів - парландового, речитативного, та речитативно-танцювального. Майже відсутній тип розспівно-орнаментального плану, властивий центральним районам.

Новелістичні, громадського змісту, пісні про еміграцію  нерідко брали у свій репертуар західноукраїнські лірники і, цілком певно, й самі докладали рук до їх творення. Так, довгу "Бразілійську пісню" ("А в Бранзолії весола новина") записав В. Гнатюк від В. Залецького у 1898 р. в Ходачкові Великім Тернопільського повіту, а той вивчив її від лірника, котрий, за словами інформатора, виконував її на жалібний лад. Пісню "А в том року вісімсотнім девятдесятьпятім" (про від’їзд до Бразілії) записав М. Павлик у 1898 р від лірника Д. Рендавця з Луки Великої біля Тернополя, яку нібито склав двоюрідний брат Рендавця Іван Греськів, просячи співати її серед людей і відвертати від еміграції до Бразілії.

Пісню "По Канаді ходжу та й думку думаю" записав  у 1910 р. Й. Роздольський в селі Худиківці  на Тернопільщині від лірника  Й. Ковдраша. Емігрантські хроніки набирали виразно епічного характеру завдяки помірно речитативному мелосу та інструментальному супроводу з елементами імпровізації.

ІІІ. Емігрантські голосіння

Існує також ще один жанровий різновид емігрантського фольклору — емігрантські голосіння (емігрантські плачі), які виконувалися перед переселенням окремої людини чи всієї родини на територію, просторово віддалену від сталого місця проживання на довгий проміжок часу або назавжди (часто без змоги чи надії повернутись). Переселяючись на інше місце, людина (сім´я) прощалася зі своєю домівкою, Дорогими їй місцями поховання предків. Ці плачі почали поширюватися з кінця XIX — початку XX ст., коли еміграція набула масового характеру. Люди голосили, прощаючись із місцем проживання, особливо востаннє проходячи сакральні межі: на порозі хати, виходячи з домівки; у брамі, при виході з двору. Символічно це уподібнює емігрантські голосіння до похоронних. Нерідко плачами супроводжувалась уся дорога в інший край та весь побут на новому місці проживання (плачі виникали через розлуку, ностальгію, труднощі, нерозуміння законів життя нової общини, чужої мови, відсутність підтримки зі сторони «чужих» людей). Надзвичайної емоційної напруги набували голосіння з причини насильницької еміграції — виселення у Сибір, заслання на каторгу, табори, тюрми. Нерідко на місцях насильницького переселення вони трансформувались у тюремні (каторжанські) плачі або пісні.

IV. Наймитські та заробітчанські пісні

Наймитські  та заробітчанські пісні — важлива  складова частина соціально-побутової пісенності українського народу, що яскраво відобразила одну із сторінок його трудової історії. 

Середовище  найманих сільських робітників-відхідників  витворило свій пісенний репертуар. На нього звернула увагу ще фольклористика минулого. Проте гостро соціальні за своєю тематикою, заробітчанські пісні попадали в друк спорадично, зустрічаючи опір цензури.  

Фольклорні  записи пісень про заробітчанство, про роботу на цукрових плантаціях, фабриках, заводах найбільше поповнились  в радянський період, коли проблеми вивчення соціальної природи мистецтва стали в центрі уваги вчених. У південних та центральних районах України цінні записи наймитських, строкарських, заводських пісень здійснили М. Гайдай, В. Харків, М. Лиходій та'ін. Частина їх була надрукована в збірнику "Українські народні пісні" (1936), решта залишилась неопублікованою. 
Спроби розгляду заробітчанського фольклору зроблено В. Білецькою в статті "Наймитські пісні" та брошурі "Заробітчанські пісні" (Харків, 1930). Дослідниця, проте, звернула увагу тільки на варіанти одного сюжету наймитської пісні (про службу наймита у сільського багатія), а в аналізі заробітчанських пісень обмежилась загальною характеристикою їх змісту і тематики.

Досі заробітчанський  фольклор не розглядався окремо в  усіх його історичних нашаруваннях, в єдності словесного та музичного матеріалу. Немає також єдиної думки щодо тематичних меж усіх його верств. Зразки заробітчанських пісень публікувались то серед ліричних, то серед чумацьких, побутових, у кращому разі — суспільно-побутових пісень. 
Найновіші пісні про роботу на цукроварнях, заводах є останнім витком у розвитку селянського заробітчанського фольклору і в той же час першим — у розвитку робітничого.

"Наймитування" — один з найбільш давніх термінів, який був поширеним ще в умовах феодалізму. З еволюцією суспільно-економічних відносин та зростанням класових суперечностей в період капіталізму цей термін наповнювався новим змістом. "Заробітчанство" особливо характерне для епохи посиленого розвитку товарно-грошових відносин.

Заробітчанські пісні привернули в минулому увагу збирачів і дослідників різних напрямів. Окремі зразки бурлацьких, наймитських пісень були опубліковані у виданнях М. Максимовича (1827, 1834, 1849), Жеготи Паулі (1839—1840); з мелодіями — у збірниках А. Коціпинського (1861), Д. Каме-нецького (1861), О. Баллінрї (1863), А. Єдлічки (1861 — 1862), М. Лисенка (1868—1911), О. Кольберга (Роїшсіе, II, 1883; Шоіугі, 1907), О. Хведорови-ча (1903), О. Конощенка (1900, 1902, 1907) та ін. 

Для вивчення побуту і творчості українських заробітчан важливе значення має праця "Чумацкие народные песни" І. Рудченка (1874), яка на багатому матеріалі відтворює розвиток давніх промислів на Україні і засвідчує зв'язки бурлакування з чумацтвом. 
Тематичні межі давньої заробітчанської пісні намітив ліберально-буржуазний історик М. Костомаров у розвідці "Общественная й домашняя жизнь в произведениях народного южнорусского творчества в период по упадке козачества" . Щоправда, він не диференціював пісні за тематичними групами, усі відносячи до бурлацьких. Фольклорист тієї ж орієнтації М. Драгоманов проаналізував ряд бурлацьких пісень в роботі "Нові українські пісні про громадські справи (1764—1880)". Але, зокрема у поглядах на асиміляційні процеси в заробітчанських піснях, він залишився на позиціях ліберальних народників. 

Вже у 50—60-х  роках у друкові з'явилися й  перші записи нових пісень сільських  пролетарів. А. Метлинський у збірнику "Народные южнорусские песни" (1854) вмістив цікаву пісню майданників, яку на Чернігівщині називали піснею робітників-смолокурів. Фрагменти пісень про роботу на цукроварнях записав і опублікував Л. Жемчужников у статті "Несколько замечаний по поводу народних песен" ("Основа", 1862, лютий); заробітчанську пісню "Ми з роботушки йдемо" надрукував П. Чубинський в "Записках Юго-Западного отдела Русского географического общества" (1874, т. І); шість повних сюжетів "зрокових" (строкових) пісень з поясненнями до них подав М. Васильєв у статті "К вопросу о новьіх мотивах в малорусской на-родной поззии" ("Зтнографическое обозрение", кн. XXXIII, № 2, М., 1897). Б. Грінченко в "Этнографических материалах" (т. III, 1889) окремо виділив ряд заробітчанських пісень під заголовком "У наймах та на заробітках".

Висновок

Світоглядні уявлення українського народу зумовлені насамперед історичними, психологічними, культурними та соціальними обставинами буття наших предків, що й визначило їхню національну своєрідність. Суть цих уявлень полягає в гармонії людини з довкіллям, у поетизації світу та відсутності норм і канонів, які б сковували вільний розвиток особистості, суперечили б принципам гуманізму. Вчені вказують на демократизм, поетичний характер релігійних уявлень українців, світлі, життєрадісні начала, а нерідко й ситуативність, імпровізаційність, особливо в молитвах як основі вільного світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння та ставлення до навколишньої дійсності і утвердження себе в ній. 
«Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче і мистецтво — і без якого вони б засохли»,— підкреслював видатний поет і вчений М. Т. Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості». І далі продовжував: «Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду» 
Скарбниця народної творчості безнастанно поповнюється. Щедро користуючись надбаннями попередніх епох, народ ніколи не перестає складати нові пісні про сучасне йому життя. Зрозуміла річ, чимало створених у минулому зразків забувається і безповоротно втрачається, якщо вони не були своєчасно записані. А записування і збирання фольклору розпочалося фактично лише з початку XIX ст.

Шлях малозабезпеченого  українського трудівника до здобуття певного соціального статусу на чужині був непростим. Спочатку незадоволені убогістю українського населення, влади американського континенту в скорому часі змушені були визнати, що "галичани успішно хазяінують, не викликаючи антипатії місцевих жителів", що "це люди заощадливі, багато працюючі, розумні". Дослідники еміграції писали про те, що "отримавши дикий, запущений край вони (українці)  зробили з нього живу землю своєю працею, невибагливістю, старанністю".

Отже плоди  праці, моральних чеснот українського трудівника не забарились у сходах. Добра опінія приносила йому матеріальні винагороди, якими він ділився зі своїми рідними, земляками. Про що думав, за що вболівав, чим радувався - про те й складав оповіді, пісні. Типово канадські зразки ("Заспіваймо си в Канаді", "А в Комарні добре жити") не мають відповідників у фольклорі України. Очевидно, з-за океану прийшов до нас трансформований варіант довгої пісні "По Канаді ходжу та й думку думаю", яку виконують зараз на весіллях, забавах як жартівливу пісню - танець "Канада"