Фактори формування і розвитку соціально-трудових відносин

Зміст

Вступ

Актуальність  теми. Серед проблем, безпосередньо  пов’язаних з розбудовою економіки  України, винятково важлива роль належить формуванню нових організаційно-економічних  відносин у сфері праці. Дослідження  цієї наукової проблеми обумовлені радикальними змінами у відносинах соціально-трудової сфери. Актуальність дослідження визначається відсутністю концептуально цілісних і методологічно обґрунтованих рекомендацій щодо формування нових за структурою і змістом відносин у сфері праці, а також незавершеністю розробки методологічної та методичної бази створення принципово нового для України механізму регулювання соціально-трудових відносин. Одне із проблемних місць займає регулювання цих відносин в умовах розвитку дистанційної зайнятості та використання запозиченої праці.

Теоретичні  основи формування та розвитку відносин у сфері праці закладені у  працях відомих зарубіжних учених. В Україні дослідженням теоретичних  і практичних основ соціально-трудових відносин займаються відомі науковці: О. І. Амоша, С. І. Бандур, І. К. Бондар, І. Ф. Гнибіденко, О. А. Грішнова, Б. М. Данилишин, В. М. Данюк, Т. А. Заяць, І. С. Кравченко, А. М. Колот, Е. М. Лібанова, Н. Д. Лук’янченко, І. М. Новак, В. М. Новіков, О. Ф. Новікова, В. В. Онікієнко, Н. О. Павловська, І. Л. Петрова, Т. П. Петрова, В. А. Савченко, М. В. Семикіна, Л. В. Шаульська та інші. Їх дослідження суттєво збагатили загальну теорію ринку праці, виявили особливості формування соціально-трудових відносин в Україні, сприяли розбудові законодавчої бази та організаційно-економічного механізму розвитку соціально-трудових відносин.

Водночас проблеми формування та розвитку соціально-трудових відносин залишається недостатньо  розробленою, потребують системного наукового  дослідження питання вдосконалення  організаційно-економічного забезпечення розвитку соціально-трудових відносин, удосконалення системи їх колективно-договірного регулювання, створення ефективної системи захисту інтересів усіх їх учасників, регулювання соціально-трудових відносин у нових сегментах ринку праці та нових формах зайнятості.

    1. Сутність соціально-трудових відносин

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною та вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників та роботодавців, а також  віддзеркалює наявні деформації трудових цінностей, рівень конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат.

   Регулювання  процесу взаємодії суб’єктів  відносин у сфері праці - відносно  самостійне завдання, яке зачіпає інтереси не лише роботодавців і найманих працівників, а й суспільства в цілому.

Соціально-трудові  відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і  роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодав чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини  охоплюють широке коло питань —  від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних  і правових інститутів, пов'язаних з  колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

Соціально-трудові відносини мають об’єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об’єктивна взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб’єктивовані, оскільки вони відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.

Соціально-трудові  відносини в сучасному розумінні  їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів  між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві проходить під впливом певних чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом.

До основних чинників слід віднести наступні:

- особливості соціальної політики;

- глобалізацію  економіки;

- розвиток суспільної  праці та виробництва;

- життєвий цикл  розвитку підприємства (організації).

Створення в Україні нової системи соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати забезпечення свободи і прав людини (як найманого працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розширене відтворення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення.

2. Соціальна політика як фактор впливу на соціально-трудові відносини

Соціальна політика – це важлива складова внутрішньої  політики держави, яка втілюється в  життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

 Соціальна політика характеризує взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім’ї, народи, населення міст, сіл, регіонів і  т.д.).

   Визначальною у  соціальній політиці є діяльність  держави, яка спрямована на  розвиток, регулювання і стабілізацію соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.

   Завданням соціальної  політики є діяльність державних  та громадських інститутів, соціальних  груп та окремих осіб (суб’єктів  соціальної політики), яка спрямована на реалізацію соціальних потреб людини на основі принципу соціальної справедливості при дотриманні її громадянських прав та свобод. Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю, а саме: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальна допомога та соціальна підтримка.

Соціальний захист - система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення - перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків. Основними цілями соціального захисту є забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою та протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.

Соціальний захист в Україні  має такі складові частини:

- соціальне страхування - захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

- соціальна допомога - різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту;

-  соціальна підтримка;

- соціальна справедливість (соціальна солідарність) - компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

Відповідно  до статті 46 Конституції України, громадяни  мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Державного комітету фінансових послуг України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття; соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; пенсійне страхування.

Наступною складовою  соціального захисту є соціальна  допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки  і послуг, що надаються окремим  особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві.

Соціальна допомога надається:

- у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- при народженні дитини;

- при усиновленні дитини;

- по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- на дітей  одиноким матерям;

- батькам, зайнятим  доглядом за дитиною-інвалідом;

- на дітей  військовослужбовців строкової  служби;

- на дітей  багатодітним сім'ям;

- інвалідам  і громадянам похилого віку, які  з поважних причин не набули  права па пенсію та інші  допомоги.

Ще однією складовою  соціального захисту є соціальна  підтримка, що являє собою систему заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.

Визначення  пріоритетних напрямів соціальної політики ґрунтується на об'єктивній оцінці економічної ситуації. Це - наявність тіньової економіки і не задекларованих доходів у незначної частини зайнятого населення, низький рівень оплати висококваліфікованої праці, високий рівень розшарування населення за рівнем доходів.

Економічний розвиток України тяжіє до такої моделі соціального стану, для якої характерними є низький рівень оплати праці, висока частка доходів від особистого підсобного господарства, втрата високих моральних ідеалів та матеріальних стимулів до висококваліфікованої та інтелектуальної праці, засиллі у політичній та духовній сферах великих фінансових груп.

Пріоритетом соціальної політики в Україні є формування значного прошарку середньо забезпечених громадян. Реалізація цього напрямку передбачає, по-перше, політику сприяння економічному зростанню та підвищенню на цій основі платоспроможного попиту. По-друге, необхідність реформування системи надання соціальних виплат громадянам на основі адресної соціальної допомоги бідним і малозабезпеченим громадянам, відміну пільг забезпеченим і працюючим особам, суттєві зміни у системі соціального та пенсійного страхування, удосконалення та посилення діяльності служб соціального захисту для боротьби з бідністю.

Важливим напрямом соціально-економічної  політики України на найближчу перспективу  повинно стати скорочення розриву  між вартістю робочої сили та рівнем оплати праці. Розрив між заробітною платою та витратами на відтворення робочої сили веде до скорочення таких необхідних витрат на робочу силу як її виховання, освіта загальна та вища, медична допомога, забезпечення житлом.

Глибока соціальна диференціація  потребує заходів щодо її згладжування - це є пріоритетом соціальної політики разом з формуванням "середньої верстви населення". Реалізація цієї мети передбачає, по-перше, політику сприяння економічному зростанню та підвищенню на цій основі платоспроможного попиту. По-друге, конче треба реформувати систему надання соціальних виплат громадянам на підставі адресної соціальної допомоги бідним і малозабезпеченим громадянам, скасувати пільги забезпеченим і працюючим громадянам, суттєво змінити систему соціального та пенсійного страхування, удосконалити та посилити діяльність служб соціального захисту для боротьби з бідністю.

3. Глобалізація економіки.

Сучасна світова  економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспіль-ного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміна "глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєді-яльності суспільства. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Глобалізація вивільнює економічні сили, які негативно впливають на національний ринок праці, формування та розвиток трудового потенціалу, поглиблюють нерівність у сфері зайнятості, а також у галузі продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, стають перешкодою в соціально-трудових відносинах.

Підвищуючи  рівень продуктивності праці за рахунок  новітніх технологій, глобалізація може призвести до скорочення кількості  працюючих, і передусім робітників. У запобіганні цьому на перший план має виходити піднесення рівня  освіти, тобто збільшення інвестування в людський капітал на всіх рівнях.

Дослідники  вважають, що вельми важливим проявом  глобалізації економіки є регіоналізація. Деякі розвинуті регіони мають  потребу в закордонній робочій  силі. При цьому залучаються як висококваліфіковані працівники (зокрема науковці та професіонали з України - до Сполучених Штатів Америки, Канади, Німеччини, Ізраїлю та ін.), так і громадяни зі вторинного ринку праці - низькокваліфіковані. При цьому ставиться за мету сприяння поліпшенню фінансово-економічного становища за рахунок дешевшої робочої сили і заповнення непрестижних робочих місць, важких та шкідливих виробництв. Особливий прибуток розвинутих країн - науковці, на підготовку яких не треба витрачати великих коштів, а чимала віддача - здійснюється відразу.

В Україні вплив глобалізації на трудовий потенціал та соціально-трудові відносини досліджує професор Київського національного економічного університету А. М. Колот. Він вважає надзвичайно гострою проблему інтелектуальної міграції. За різними оцінками, в 90-х роках ХХ століття Україна втратила від 15 до 20 % інтелектуального потенціалу в результаті еміграції найпідготовленішої робочої сили. І це сталося не випадково. Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці України унаочнює приклад нашої країни, де реальністю є «вимивання» з національного ринку праці не лише перспективних науковців, а й робочих місць із високою та середньою «освітньою місткістю», створення таких робочих місць, що погіршують професійну структуру й перспективи зайнятості в галузях, які можуть і повинні стати пріоритетними; веде до зростання незатребуваності накопиченого людського капіталу тощо.

Складовою процесів глобалізації є зростання мобільності  робочої сили, інтенсифікація міграційних  процесів, наслідки якої є суперечливими. Для національних ринків праці країн, що не проводять зваженої міграційної політики, серйозним випробуванням стає зростання конкуренції з боку країн із низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, на яких працює корінне населення, та зниження середнього рівня заробітної плати, надто некваліфікованої та низькокваліфікованої робочої сили.

Інтенсифікація  процесів глобалізації супроводжується  масовим намаганням роботодавців знижувати  заробітну плату і витрати  на поліпшення умов праці. Це не може негативно не позначитися на формуванні й використанні ресурсів праці країни. Розв’язання нинішніх нагальних проблем соціально-трудової сфери безпосередньо пов’язано з реформуванням політики зайнятості. За сучасного стану ринку праці, як справедливо визначає А. М. Колот, неприпустимо політику зайнятості формувати і реалізовувати здебільшого у вузькому розумінні як комплекс заходів, що запроваджується на регіональному рівні за участі Державної служби зайнятості. За новим, сучасним баченням влади розвинутих країн, вузловим центром усієї соціальної політики має стати «соціальна політика, орієнтована на вирішення проблем зайнятості», тобто максимального використання робочої сили.

Особливо актуальним та вкрай необхідним для вирішення  в України є збереження і посилення  позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості, а також стосовно найефективніших заходів активної політики на ринку праці та запобігання значним масштабам безробіття, яке може виникнути головним чином за рахунок створення нових економічно доцільних робочих місць і раціонального використання наявних.

Особливо гостро економічна глобалізація позначається в Україні на галузевій структурі  зайнятості. Наприклад, маючи великі запаси вугілля в Україні, одна за одною закриваються вітчизняні копальні. Видобуток вугілля за останні 10 років скоротився майже утричі. Через це у шахтарських регіонах періодично виникає соціальна напруженість. Водночас через нестачу вугілля для металургійної промисловості воно завозиться з-за кордону. У кілька разів знизилося виробництво в легкій промисловості та машинобудуванні, а отже, і зайнятість у цих галузях. Проте зростає питома вага продукції в екологічно шкідливих галузях - таких як металургія. Усе це посилює масштаби безробіття, вимагає значних коштів на перекваліфікацію вивільнених працівників, великої за обсягом виплати соціальної допомоги, дає поштовх до еміграції переважно висококваліфікованих молодих і середнього віку робітників і спеціалістів зі значним практичним досвідом.

4. Розвиток суспільної праці та виробництва.

Потужним чинником, що визначає процес формування і розвитки соціально-трудових відношень, є об’єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), росту продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

Суспільна праця - це цілеспрямоване функціонування сукупності окремих індивідуумів, взаємопов’язаних розподілом, обміном, спеціалізацією та кооперацією праці, спрямоване на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення корисних людині потреб. Її необхідно вивчати і розглядати як процес взаємодії двох складових:

- матеріально-речова  складова відображає ставлення  людини до природи, характеризує її як елемент продуктивних сил;

- соціально-економічна  складова відображає ставлення  людей один до одного з приводу  створення товару, формування та  розвитку працівника.

Взаємозв’язок цих аспектів передусім у тому, що соціально-економічні відносини створюють відповідні стимули для розвитку елементів праці і самої людини, працівника.

Суспільна праця - праця людей один на одного, тобто праця на суспільство. Отже, працюючи, люди задовольняють власні і суспільні потреби (рис. 5.2.1).

Рис. 5.2.1. Форми суспільної праці

Складна кваліфікована  праця - праця спеціально-підготовленого працівника, який має досвід і кваліфікацію. Відмінність між простою і складною роботою полягає в тому, що складна праця має більш високу оцінку на ринку праці, тобто працівники з вищою освітою і більшим стажем роботи отримують вищу заробітну плату.

Проста праця - робота некваліфікованого працівника.

Приватна праця - особлива праця, що характеризує незалежність товаровиробників, відсутність зв’язків між ними у процесі виробництва.

Конкретна праця - доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості.

Абстрактна  праця – витрати людської енергії, частка суспільної праці безвідносно  до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Розвиток суспільної праці та виробництва проявляються у формах:

- розподілу  і кооперації праці;

- зростанні  продуктивності праці;

- заміщення  живої праці капіталом під  впливом зростання продуктивності  праці в результаті НТП, фінансових  факторів, особливостей національного ринку.

Поступальний  розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя  людства. Він ґрунтується на прогресі науки і техніки.

Науково-технічний  прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань - зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Людина поєднує  і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвідношення між цими складовими праці різне. З розвитком суспільного  виробництва на основі нової техніки  і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше - розумових. Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетворюється у контролера і наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Від рівня її овіти, культури, професійної майстерності залежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речових знаряддь виробництва стимулює появу робітника нової якості: вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і розумово, який користується благами виробництва і глибоко заінтересований у його розвитку і вдосконаленні.

Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, комп'ютерізації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи  персональних комп'ютерів знаменував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини.

 Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер, за життя одного покоління людей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніці змінилося чотири покоління комп'ютерів, створюється п'яте, одне покоління супутників зв'язку замінюється новим, в авіації використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.

Це свідчить про те, що не фізично старіння машин, а моральне викликас заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швидкість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.

5. Життєвий цикл розвитку підприємства.

Важливим чинником формування соціально-трудових відносин є цілі, до досягнення яких прагнуть люди і підприємства на різних етапах їх діяльності. Життєвий цикл людини включає декілька стадій. Західні дослідники опираються на трифазну модель життєвого циклу. У роботах японських авторів прослідковується поділ на чотири основні стадії життєвого циклу людини:

- від народження  до закінчення навчання;

- період вступу  на роботу та укладення шлюбу;

- період трудової  діяльності;

- період після  трудової діяльності.

   На першій стадії соціально-трудові відносини пов’язані переважно з проблемами професійного навчання. На другій – основними є відносини найму та звільнення, соціально-професійного розвитку. На третій провідну роль у соціально-трудових відносинах відіграють умови праці та її оплата. На четвертій стадії життєвого циклу людини є проблема пенсійного забезпечення.

   Стадії  життєвого циклу людини опосередковано  впливають на стадії життєвого  циклу розвитку підприємства (організації). Якщо на стадії зародження  підприємства соціально-трудові відносини носять неформальний характер, то з розвитком організації ці відносини формалізуються, в них формується більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, яка поступово перетворюється у визначену організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об’єктом довгострокового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації, а головним завданням є розвиток людських ресурсів.

   У процес  розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспільного регулювання, що дозволяють зменшити витрати, які неминучі при значних суспільних перетвореннях.

   Суспільне  регулювання процесу становлення  соціально-трудових відносин нової якості може включати в себе:

- формування  та освоєння всіма суб’єктами  соціально-трудових відносин єдиної  системи понять, засвоєння однієї  мови спілкування з метою взаєморозуміння;

- ідентифікацію  соціально-економічних процесів  з точки зору інтересів сторін;

- формування  системи показників, які відображають  процеси взаємодії суб’єктів  соціально-трудових відносин і  відповідно визначення джерел  інформації;

- дослідження  досягнень інших країн у цій  сфері, узагальнення й оцінка  зарубіжного досвіду.

   Досягнення  зарубіжних країн у цій сфері  не повинні механічно проектуватися  на українську дійсність, вони  повинні бути адаптовані до  національних традицій та норм  трудової етики й моралі.

Список використаної літератури

1. Гришкова О.А. Економіка праці та соціально - трудові відносини: Підручник. - 3-е вид., випр. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. - 559 с.

2. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

3. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2000.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

5. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.

6. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003.

7. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с.

8. Качан Є.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. - К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2005. - 358 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. - К.: Атіка, 2005. - 303 с.

10. Тимош І. М. Економіка праці: Навч. посібник. – Тернопіль: Астон, 2001.

11. Яркин П. Тенденції ринку праці в Україні // Фінанси, №12, 2005р., - с.23-27.