Фактори середовища

   Міністерство освіти та науки України

Уманський державний педагогічний                                                                                                університет імені Павла Тичини

                                                                            Кафедра: теорії  початкового навчання екологія

 

 

 

ІНДЗ

(Індивідуальне навчально-дослідне завдання)

На тему: Фактори  середовища

 

 

 

 

Виконала:

Студентка Мистецько-педагогічного  факультету

1 курсу 15 групи

Петрова Юлія

Перевірив викладач:

Перфільєва Людмила Павлівна

Умань 2013

План:

Вступ

1. Абіотичні фактори

     1.1 Кліматичні

     1.2 Едафічні фактори

     1.3 Орографічні фактори

2. Біотичні фактори

     2.1 Гомотипові взаємодії (коакції)

     2.2 Гетеротипові взаємодії (коакції)

3. Антропічні фактори

4. Інші класифікації екологічних факторів

5. Вплив факторів на організм

     5.1 Закон оптимуму (толерантності) Шелфорда

     5.2 Закон мінімуму Лібіха

6. Біогеоценоз

Висновок

7. Використана література

8. Додаток (схеми)

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Екологічні фактори, екологічні чинники  або фактори середоìвища — сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

У біоекології мова звичайно йде про природне середовище, ще не зазнала змін людиною. У прикладній (соціальної) екології говорять про навколишнє середовище, так чи інакше опосередкованої людиною. Окремі елементи середовища проживання, на які організми реагують  пристосувальними реакціями (адаптаціями), називаються екологічними факторами або факторами середовища. Серед факторів середовища виділяють звичайно три групи факторів: абіотичні, біотичні і антропогенні.

 Живі істоти можуть служити джерелом їжі для інших організмів, бути середовищем їхнього життя, сприяти їх розмноження і т.п.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Абіотичні фактори:

1.1Кліматичні:

Світло — це важливий фактор середовища, який визначає біологічні ритми (добові, місячні, річні) у житті більшості тварин та здатність їх орієнтації у просторі. Джерелами світла на Землі є Сонце, Місяць, зірки і біолюмінесценція. Важливим аспектом світла, як екологічного фактору, є його інтенсивність та спектр, як у видимому, так і в ультрафіолетовому, й інфрачервоному діапазонах довжин хвилі.

Світло є основним джерелом енергії, яка засвоюється рослинами  у вигляді хімічних зв'язків у  цукрах, а ті з рослинною біомасою є їжею для тварин. Сонячна енергія, яку зелені рослини поглинають і використовують у процесі фотосинтезу, називається фізіологічно-активною радіацією (ФАР). Це промені з довжиною хвилі 0,4…071 мкм, проте рослина поглинає енергію в цих межах неоднаково. До того ж, в житті рослини поза якістю світлових променів велике значення має кількість світла, тобто інтенсивність освітлення, яка буває неоднаковою в різні місяці вегетаційного періоду і залежить також від широти місцевості. Рослини на нашій планеті ростуть у різних світлових умовах: від надмірно освітлених гір, пустель, степів до напівтемних печер та морських глибин. Тому в рослин у процесі природного добору виникли численні пристосування до життя відповідно до того чи іншого світлового режиму. За відношенням до світла рослини поділяються на три основні групи: світлолюбні, або геліофіти (гр. helios — сонце і phyton), тінелюбні, або сциофіти (гр. skia — тінь і phyton), та тіневитривалі.

Світло впливає на біологічні ритми тварин, у зв'язку із адаптацією тварин до природних джерел світла на поверхні планети. Добові зміни освітленості відзначаються високою регулярністю, оскільки відбуваються завдяки астрономічним  процесам — обертання Землі довкола  своєї осі, і спричинюють добові зміни активності поведінки тварин. Так само річні зміни освітленості зумовлені кутом нахилу планети  до своєї осі, і зумовлюють виникнення річних біоритмів у тварин. Місячні  біоритми тварин зумовлені циклічністю  зміни фаз Місяця, а відповідно й наростання чи спадання рівня нічної освітленості. Сприйняття тваринами  спектральних відмінностей світла називається  зором, який може бути монохромним або  чорно-білим (наприклад, деякі черви, двостулкові й черевоногі молюски), дихромним або двоколірним — сприймається синє та червоне (наприклад, більшість ссавців), трихромним або триколірним — сприймається синє, жовте і червоне (наприклад, примати і людина) та тетрахромним або чотириколірним — сприймається ультрафіолетове, синє, жовте і червоне (наприклад, більшість комах, птахи, плазуни, риби, головоногі молюски та ін.). Деякі тварини (наприклад, гримучі змії, комарі) сприймають ще й інфрачервоне випромінювання, яке вже є теплом, або тепловим випромінюванням.

Температура є надзвичайно важливим екологічним фактором, і в першу чергу, через її вплив на швидкість хімічних реакцій у широкому розумінні цього слова.

За відношенням до температури  виділяють дві екологічні групи  рослин: теплолюбні — термофіли (гр. thermos — теплий і philos — люблю);холодолюбні — психрофіли (гр. psychros — холодний і philos). Теплолюбними називають рослини, що добре ростуть і розвиваються в областях тропічного, субтропічного та помірного поясів в умовах високих температур. До них належать види, що живуть у полярних і високогірних областях, або ті, що займають холодні екологічні ніші.

Більшість термофільних рослин в умовах тропічного і субтропічного  клімату здатні перенести дуже високу температуру. Окремі частини рослини  можуть нагріватися до +60…+65°С (інколи протягом тривалого періоду), наприклад, наскальні лишайники. Найвища температура, при якій знайдено живі синьо-зелені водорості в термальних водах, +85 °C, бактерії +88 °C. Вищі рослини в  термальних водах відсутні. В природі  ж уже при 40 °C більшість видів  виявляють ознаки пригніченості.

Рослини здатні витримувати  і гранично низькі температури до −80 °C (водорості в товщі льоду  в Антарктиді), в районах, де живуть вищі рослини, відмічена температура  −65 °C (Якутія) — модринові ліси.

Для тваринних організмів температурний фактор визначає швидкість  протікання біохімічних реакцій  та активності ферментів, а відповідно й активності усього організму, особливо в пойкілотермних видів. Температура  тіла останніх залежить від температури  середовища і чим вища температура  середовища, тим активнішими будуть пойкілотермні організми. Проте, зростання  температури середовища може призвести  до перегріву організму й загибелі тварини, тому нас цікавитимуть три  основні аспекти температури  як екологічного фактору: загрозливо низькі температури, загрозливо високі та проміжні. Якщо перші два інтервали температур, здебільшого, спричинюють смерть, то проміжне між ними значення вміщує зону оптимуму (закон оптимуму або толерантності Шелфорда), в межах якої при зростання температури на 10оС, у пойкілотермних тварин, швидкість метаболізму зростає у 2,5 рази. Окрім того температура може виступати як імпульсний або стимулюючий фактор — в розвитку багатьох видів комах помірної або полярної кліматичних зон, змінна температура спричинює прискорення розвитку ембріону, личинки чи німфи, тоді як постійна спричинює сповільнення цих процесів.

Вода — це один із трьох найважливіших , найсильніших абіотичних екологічних факторів суходолу, що мають визначальний вплив на живі організми. Вода є основою внутрішнього середовища усіх клітинних живих організмів, виступає універсальним розчинником і середовищем протікання біохімічних реакцій. Вода, як екологічний фактор, виступає в ролі зовнішнього середовища, питної води та вологості повітря. Для водних організмів вода виступає також і зовнішнім — оточуючим середовищем, з яким вони вступають у водо-, газо- та сольовий обміни. Суходільні організми потребують постійного надходження води ззовні, тому вони розвинули низку пристосувань для використання, економії та поповнення води у своєму внутрішньому середовищі. Вологість повітря має визначальне значення для життєдіяльності та поширення живих істот, і визначається абсолютним і відносним її показниками. Абсолютна вологість повітря — це кількість водяної пари в 1 м3 повітря. Відносна вологість повітря — це співвідношення абсолютної та максимально можливої за конкретної температури повітря.

Важливим фактором водного  середовища є її хімічний склад, а  насамперед її солоність. Відповідно водне  середовище поділяють на прісне (ріки, озера, ставки тощо), солонувате (гирла  річок, опріснені морські акваторії  та ін.) та солоне (морські басейни, океан, солоні озера тощо). Солоність води визначається в проміле (‰) — це одиниця маси солі розчинена в  одиниці об'єму води (1‰ = 1г (NaCl)/1л (H2O)). Середня солоність Світового Океану становить 3,5‰. Відповідно організми поділяють на прісноводні та морські або солоноводні, окрім них також є прохідні — це такі організми (виключно тварини), які частину життєвого циклу проводять у прісних водоймах, а іншу — у солоних, причому для розмноження повертаються у прісні водойми або морські.

 

Повітря як кліматичний фактор постійно впливає на рослини. Цей вплив викликаний рухом повітря (вітром). Крім того, повітря є одним із джерел живлення рослин. Повітряне живлення зеленої рослини — фотосинтез — тісно пов'язане з використанням вуглецю. Майже половина сухої маси рослини припадає на вуглець, засвоєний нею з повітря.

Хімічний склад повітря  в різних зонах земної кулі досить одноманітний. Його основні складові частини — азот (78,08%), кисень (20.95%), аргон (0,93%), і оксид вуглецю (IV) (0,03%). Зустрічаються також у невеликій  кількості й інші гази. Екологічно важливим для рослин є наявність  чистого повітря без різних домішок, багато з яких згубно впливають на рослину. Це оксид сірки (IV), вихлопні гази, різні оксиди, похідні ацетилену, свинцеві сполуки тощо.

Певну роль у житті рослин відіграє також рух повітря. Вплив  вітру може бути прямим і непрямим. Прямий вплив багатогранний, це перш за все механічна дія: вітролом, пошкодження  дерев і кущів. Формотворча роль вітру помітна на багатьох рослинах відкритих місць — тундр, степів, напівпустель, пустель (прапороподібні, сланкі і карликові форми тощо). При побічному впливі змінюється обстановка для зростання рослин: видування ґрунту, оголення коренів, засипання рослин піском, снігові заноси, висушування надземної частини, температурні перепади, зниження фотосинтезу тощо.

Позитивний вплив вітру  в житті рослин виявляється в  перехресному запиленні великої  групи анемогамних рослин, до якої належить понад 10% усіх голонасінних та покритонасінних рослин. Насамперед це дерева (сосна, дуб, ялина, ліщина, тис та ін.), майже всі злакові, осоки, хміль, коноплі, рослини тундри і високогірних поясів, де немає комах. Насіння та плоди рослин також переносяться на великі відстані (до 40 км) за допомогою вітру.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Едафічні фактори:

Ґрунт:

Ґрунт є одним із компонентів наземних екосистем і природною основою їх функціонування, а рослинність — важливим фактором ґрунтоутворення, проте ґрунт визначає досить часто тип рослинності. Всі рослини залежно від наявності в ґрунтах поживних речовин ділять на три групи: еутрофи, мезотрофи і оліготро

1.3 Орографічні  фактори:

Рельєф не здійснює прямого впливу на життя рослин, проте впливає на ґрунтотворення, а характер рельєфу, місцеположення в ньому рослин або рослинного угруповання значно впливає на життя рослин, регулює їх співвідношення і дію прямих екологічних факторів. Із зміною рельєфу змінюються кліматичні і ґрунтові умови. Таким чином, за рахунок рельєфу збільшується різноманітність умов зростання і відповідно урізноманітнюється флористичний склад. Залежно від величини форм рельєфу виділяють три категорії: макрорельєф (гори, низовини, міжгірські западини), мезорельєф (пагорби, яри, гряди, степові блюдця тощо), і мікрорельєф (мілкі западини, нерівності, пристовбурові підвищення та ін.). Цей поділ умовний. Макрорельєф створює на обмеженій площі широку амплітуду висот, що, в свою чергу, викликає зміну кліматичних комплексів і відповідно до висоти змінюється і характер рослинного покриву. Характер висотної поясності залежить насамперед від положення гір у системі широтних зон, висоти гір і експозиції схилів. Мезорельєф також впливає на розподіл рослинності. Прикладом може бути заплава. Велике значення для життя рослин має експозиція схилів та їх крутизна. Відомо, що на схилах південної експозиції освітлення більш інтенсивне і температура вища, режим зволоження інший, ніж на північних. У зв'язку з неоднаковими умовами на схилах різної експозиції помітно розрізняються склад рослинності, зовнішній вигляд і стан рослин. На південних схилах вище розміщується пояс деревної рослинності. Вплив експозиції виявляється не лише в горах, а й на невеликих горбах, підвищеннях і навіть на рівнинах.

 

 

 

 

2.Біотичні фактори:

Біотичні фактори, включають в себе весь комплекс впливу на даний живий організм, який виникає в результаті співіснування цього організму з іншими тваринами і рослинами. — фітогенні — мікробіогенні — зоогенні — антропогенні.

2.1.Гомотипові  взаємодії (коакції):

• Розмноження (шлюбна поведінка, спарювання, народження тощо)
• Груповий ефект
• Масовий ефект
• Внутрішньовидова конкуренція

2.2 Гетеротипові взаємодії (коакції):

• Протокооперація (++) — це взаємодія між популяціями двох видів, при якій обидва одержують взаємовигідну користь, але їх співіснування є факультативним.
• Мутуалізм або симбіоз (++) — це взаємодія популяцій двох видів, при якій розвивається залежність одне від іншого — облігатний симбіоз.
• Синойкія чи метохія (біол.) (+0) — тісне співжиття організмів різних видів, При якій один із организмів може отримувати для себе користь, не причиняючи шкоди іншому організму.
• Коменсалізм (+0) — це взаємодія між популяціями двох видів, при якому один з видів отримує користь, незавдаючи шкоди іншому.
• Хижацтво (±) — це поїдання одним організмом (хижаком) іншого організму (жертви), причому останній до нападу повинен бути живим, а не мертвим, що відрізняє хижацтво від детритофагії. Існує чотири основні категорії хижаків:

справжні хижаки, пасовищні  хижаки, паразитоїди та паразити (деякі автори).

Справжні хижаки — це істоти, що у процесі живлення ловлять і вбивають свою жертву, після чого її поїдають цілком або частково. Впродовж життя вони вбивають велику кількість жертв, що можуть належати до різних видів.

 Пасовищні хижаки — це істоти, які живлячись не вбивають своєї жертви, але поїдають її частину, чинячи їй шкоду. За своє життя вони харчуються різноманітними жертвами з різних видів. Паразити це істоти, що тісно пов'язані з однією або кількома особинами одного чи кількох видів впродовж усього свого життя, вони поїдають частину жертви, завдаючи їй шкоди.

Паразитоїди — це істоти, які нападають на свою жертву, відкладаючи у неї яйця, личинка що вивелась вбиває свого хазяїна. Модель Лотки-Вольтера — це тип взаємодії популяцій хижака і жертви, коли ріст популяції хижака залежить від росту популяції жертви.

• Паразитизм (±)
• Нейтралізм (00)
• Аменсалізм (0-)
• Міжвидова конкуренція (--) — це будь-яка взаємодія між двома чи більше популяціями різних видів, що негативно впливає на їх ріст і виживання особин. Міжвидова конкуренція проявляється у двох варіантах: алелопатії, або безпосередньої взаємодії, та конкуренції за ресурс, або опосередкованої взаємодії. Алелопатія — це конкурентна взаємодія між двома популяціями різних видів за посередництва хімічних речовин, що спричинює цілковите витіснення одного організму іншим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Антропічні фактори:

Антропічний або антропогенний фактор — такий фактор, агентом якого є людина (безпосередньо або внаслідок своєї діяльності). Роль антропічного фактора весь час зростає. Дія людини на рослинні угруповання може бути прямою (безпосереднє споживання, вирощування в системі сільського господарства, використання рослинних ресурсів, інтродукція, пряме винищення тощо) та непрямою (деградація та позитивні зміни в фітоценозах, вимирання одних видів та розповсюдження інших внаслідок різних видів людської діяльності). За результатом вплив людини умовно поділяють на позитивний та негативний. Людина може навіть істотно змінювати ландшафт. Так, у країнах Середземномор'я, особливо в Греції, свійські тварини (вівці, кози) ще за античних часів винищували багату та різноманітну рослинність. Великих втрат зазнали ліси нашої планети, особливо Європи, Малої Азії, Північної Африки, Куби. Тепер загроза нависла над сельвою Південної Америки.

Деякі автори виділяють окремо антропічні фактори (зірвана квітка, зрубане дерево) і антропогенні фактори (фабрика, завод і т. д.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Інші класифікації  екологічних факторів:

У 1958 р. А. С. Мончадський запропонував класифікацію факторів за характером їхньої дії.

Стабільні фактори  — ті, що не змінюються протягом тривалого часу (земне тяжіння, сонячна стала, склад атмосфери та ін.). Вони зумовлюють загальні пристосування організмів, визначають належність їх до мешканців певного середовища планети Земля.

Змінні фактори, які в  свою чергу, поділяються на закономірно-змінні і випадково-змінні До закономірно-змінних  належить періо­дичність добових і  сезонних змін. Ці фактори зумовлюють певну циклічність у житті  організмів (міграції, сплячку, добову активність та інші періодичні явища  і життєві ритми). Випадково-змінні фактори об'єднують абіотичні, біотичні, і антропічні фактори, дія яких повторюється без певної періодичності (коливання температур, дощ, вітер, град, епідемії, вплив хижаків та ін.). Ці фактори впливають на чисельність популяцій і значною мірою зумовлюють амплітуду її коливань.

Крім цих груп слід виділити сигнальні і орієнтаційні фактори, які безпосередньо на метаболізм не впливають, але є причиною зміни стану або поведінки організмів. До сигнальних факторів нале­жать різні природні явища, які передують появі несприятливих факторів і завдяки сприйманню яких організм завчасно може перебу­дувати свій метаболізм або поведінку. Наприклад, скорочення дня є сигналом для підготовки до зими (накопичення жиру, формування міграційних зграй, міграції і впадання у сплячку деяких видів тварин). Орієнтаційні фактори також виконують сигнальну роль і сприй­маються органами чуттів для визначення положення в просторі і часі. Деякі риби і птахи за розташуванням зірок на небі визначають міграційні шляхи. Орієнтиром можуть бути також особливості рельєфу, споруди людини.

Пропонується  також класифікація:

• корисні зв'язки
• негативні зв'язки
• нейтральні зв'язки

Відподно до них:

• взаємокорисні (++)
• корисно-нейтральні (+0)
• корисно-шкідливі (±)
• взаємонейтральні (00)
• нейтрально-шкідливі (0-)
• взаємошкідливі (--)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Вплив факторів  на організм:

  Середовище впливає на організм через абіотичні фактори температури, вологості, світла, тиску, хімічних характеристик субстрату тощо, а організм на середовище впливає, головним чином, зміною хімізму субстрату, виснаженням трофічних і енергетичних ресурсів і зміни мікрокліматичних оточуючих умов. Вплив середовища на окремий організм, за посередництва біотичних факторів, проявляється в доступності трофічного ресурсу (наприклад, їжу може з'їсти інша тварина), можливості розмноження (наприклад, зустріч з особиною протилежної статі, наявності вільної території для розмноження і виведення потомства тощо), загроза хижака (наприклад, особину може з'їсти хижак) тощо.

Екологічні фактори впливають  на поведінку тварини, її активність, обмінні процеси в її організмі, розвиток і морфогенез. Будь-який фактор має або безпосередній вплив, або сигнальний (опосередкований) вплив  на організм. У першому випадку  чинник впливає механічно (наприклад, гравітація, електричне і магнітне поля, вітер тощо) або фізіологічно — зміною обмінних процесів (наприклад, зміна температури середовища приводить  до прискорення або уповільнення метаболізму) та зміною внутрішнього середовища (наприклад, зневоднення). У другому  випадку зміна будь-якого фактору  може бути дуже незначною і не чинить якогось відчутного впливу на організм, проте, ця незначна зміна слугує сигналом організму для початку внутрішніх перебудов до можливих змін у середовищі (наприклад, зміна довжини світлового дня є сигналом до початку міґрацій у перелітних птахів).

5.1 Закон оптимуму (толерантності) Шелфорда:

У природних умовах не завжди можна розрізнити вплив окре­мих факторів та їх наслідків. Організми  завжди відчувають на собі сукупний вплив  різних екологічних факторів. На них  одночасно впливають взаємопов'язані  між собою температура, вологість, світло, повітря, сусідні організми. Вплив будь-якого фактору на організм визначається його інтенсивністю —  існують межі значення фактора (вони є суто індивідуальні, але одночасно  властиві для всіх особин конкретного  виду), при яких життєдіяльність  організму неможлива, тобто наступає смерть — точки екстремуму, й  існують показники фактора за яких організм може підтримувати але  пригнічену життєдіяльність — це межі песимуму, або почуватись комфортно і давати потомство — межі оптимуму або комфорту.

Здатність виду існувати при  різних значеннях фактора нази­вають його екологічною валентністю або  екологічною амплітудою.

Організми які можуть існувати при широкій амплітуді фактора  називають еврибіонтними, а ті які  існують при обмежених значеннях  будь-якого фактора — стенобіонтні.

5.2 Закон мінімуму  Лібіха:

Для нормального існування  організму необхідний набір факторів. З усього комплексу екологічних  факторів, що діють на живий організм, найбільший лімітуючий вплив має той фактор, показник якого найвіддаленіший від оптимуму конкретного виду.

Німецький вчений Юстус Лібіх встановив, що продуктивність рослин залежить від того мінерального елементу, якого вміст у ґрунті найменший. Наприклад, якщо вміст фосфору у ґрунті лише 20% від норми, а кальцію — 50% від норми, то обмежуючим фактором буде недостача фосфору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Біогеоценоз

Біогеоцено́з —ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними  умовами характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослиннихітваринних організмів).Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. В науку термін біогеоценоз введений академіком В. М. Сукачовим (1944 рік). Біогеоценози можуть бути наземними і водяними. Всі компоненти біогеоценозу створюють єдиний історично сформований природний комплекс, що постійно змінюється внаслідок взаємодії компонентів біогеоценозу між собою, з атмосферою та іншими факторами середовища.

Межі окремих біогеоценозів  найчастіше визначаються рослинними угрупованнями  — фітоценозами, які найкраще відображають зміни, що відбуваються в кожному  конкретному природному комплексі. Є думка, що поняття біогеоценозу ідентичне поняттю біоценоз, а  сам термін біогеоценоз зайвий, оскільки при визначенні біоценозу як певної сукупності організмів, так як і  при визначенні біогеоценозу, беруться до уваги всі умови існування  організмів, в тому числі ґрунтовий  і геологічний субстрат. Про це свідчать праці Г. М. Висоцького, Г. Ф. Морозова, Є. В. Алексєєва, П. С. Погребняка та ін.

Суто в екологічному сенсі:

Біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Підтримка кругообігу в конкретних географічних умовах є основною функцією біогеоценозу.

Склад біогеоценозу:

А. Живі компоненти біогеоценозу, що утворюють біоценоз.

І. Ценокомплекс автотрофів — з цепопопуляцій рослин та інших живих істот фото- і хемосинтетиків, утворювачів первинної біологічної продукції з елементів косного середовища:

фототрофів — зелені вищі і нижчі рослини і деякі види жгутикових;

хемотрофів — бесхлорофільні хемотрофні бактерії.                                                      

II. Ценокомплекс біотрофів — з ценопопуляцій тварин і почасти рослин мікроорганізмів — споживачів і трансформаторів живої біомаси та прижиттєвих виділень і утворювачів вторинної біологічної продукції:

фітофаги — травоїдні тварини, мікроорганізми і рослини-паразити та напівпаразити;

зоофаги — м'ясоїдні (хижі) тварини, мікроорганізми, комахоїдні рослини, тварини і мікроорганізми-паразити.

III. Ценокомплекс сапротрофів — з ценопопуляцій мікроорганізмів, а також тварин і рослин, споживачів і деструкторів відмерлих решток, покидьків і трупів рослинного і тваринного походження;

сапрофаги — мікроорганізми, безхребетні і деякі види хребетних тварин;

сапрофіти — гриби та деякі види вищих сапрофітних рослин.

Б. Косні компоненти біогеоценозу, що складають екотоп, який біоценозом перетворюється на біотоп.

IV. Аеротоп — перетворене біоценозом повітряне середовище.

V. Едафотоп — перетворене біоценозом грунтове середовище.

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Існування будь-якого організму залежить від цілого комплексу чинників. При цьому вдається виділити ряд закономірностей, спільних для самих різних приватних випадків.  
Одній й ті ж екологічні фактори неоднаково впливають на організми  різних видів, які живуть разом. Для деяких вони можуть бути сприятливими, для інших – ні. Важливим елементом є реакція організмів на силу впливу екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози. Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму фактора й зона песимуму (доза фактора, за якої організми

почуваються пригнічено). Діапазон зон оптимуму й песимуму є критеріями для визначення екологічної валентності – здатності живого організму пристосовуватися до

змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид нормально існує. Екологічна валентність різних видів відрізняється одна від одної (північний олень витримує коливання температури повітря від –55 до 25-30оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5-6оС). За екологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти – з малою ологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти – з малою пристосованістю до змін середовища (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонти – з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). У межах еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора організми поділяють на евритермні та стенотермні (за реакцією на температуру), евригалінні й стеногалінні (за реакцією на солоність водного середовища), еврифоти та стенофоти (за реакцією на освітлення). Слід наголосити, що в природі екологічний фактори діють комплексно. Особливо важливо пам’ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли “сумаційний” ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів – радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) дуже змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках. Це питання на сьогодні ще мало вивчене, але через актуальність і велике значення перебуває в стані активного дослідження в усіх розвинених країнах. Екологічні дослідження, пов’язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів.