Фінансові російської думки на початку ХХ ст

Зміст

Запровадження

1 Становлення фінансової  науки як науки про фінансах  держави

2 Формування російської  школи фінансової думки

3 Фінансові російської  думки на початку ХХ ст.

Укладання

Список літератури

Запровадження

Становлення фінансів сприймається як як розвитку фінансової науки, що у своє чергу дозволяє встановлювати закономірність фінансових установ, відкривати причинную залежність всіх еволюції. Фінансова теорія, оперуючи фактами історії фінансового господарства держав, з'ясовує причини переходуoт одних форм оподаткування нафтопереробки і бюджетного устрою решти. Історичний метод у фінансовому науці виконує особливу роль,т.к. її становлення був із економістами різних епох.

Тому нині основне мета роботи – показати вплив економістів та його внесок у розвиток фінансової науки. Завданнями роботи є підставою: відбити західних і росіян економістів у межах розвитку фінансів. Так, актуальність роботи у тому, що ні зрозумівши історичне становлення фінансів загалом, вкладу економістів, не можна зрозуміти майбутнє фінансів.

Певні віхи в прорив фінансової науки пов'язані із конкретними  іменами західних економістів -К.Pay (Німеччина),Ж.Сигмояди (Швейцарія), К.Маркса (Німеччина),А.Вагнера (Німеччина),Л.Штейна (Німеччина),Э.Сакса (Австрія),Л.Косса (Італія).Ф.Ниттн (Італія),М.Панталеоне (Італія),А.Маршала (Англія),Э.Селигмана (США).

Обгрунтування російської школи фінансової думки зажадало чіткої періодизації її становлення та розвитку. Наукові політико-економічні і фінансові роботи з'явилися торік у Росії лише початку ХІХ ст. У становленні та розвитку російської фінансової науки було закладено основи, пов'язані із конкретними іменами Н.І. Тургенєва, М.М. Сперанського, М. Ф. Орлова,И.Я. Горлова. Далі, Росія зобов'язана трудам В.А. Лебедєва, І.І.Янжула, І.Х.Озерова, М.А. Алексєєнко, С.І.Иловайского, Л. В.Ходского, А.А. Ісаєва,П.П.Мигулина. Н.П.Ясопольского. З молодих учених, які розвивали традиції національної школи, треба назватиМ.И. Фрідмана, Л. Н.Яснопольского,П.П. Гензеля,М.И.Боголепова, В.М.Твердохлебова. Потім, праці Г.І.Болдирева, К.Ф. Шмельова, С.Д. Шалімова,П.В.Микеладзе, О.Л. Вайнштейна, А.А.Тривуса та інших.

Теоретичною базою до розгляду зазначених проблем послужили праці  класичною та неокласичної школи  політекономії XVIII-ХІХ ст. і основи економічних шкіл XX в. (кейнсіанської  і неокласичної (>неконсервативной)). Це роботиЖ.Бодена,У.Петти,П.Буагильбера,Ф.Кене, О.Мірабо,А.Тюрго, Д.Рікардо,Д.С.Милля,Ж.Б.Сея, К.Маркса,К.Менгера,Ф.Визера,Э.Сакса,К.Викселя,М.Панталеоне,А.Маршалла,Э.Селигмана,Д.М. Кейнса,П.Самуельсона,С.Фишера,Р.Дорнбуша,Р.Шмалензи,К.Р.Макконнелла,С.Л.Брю,П.Хейне,Я.Корнай. З російських представників політичної економії -А.Шторх,А.А.Исаев,Л.В.Ходской, І. Іванюків, із німецьких фінансових письменників -Ф.Юсти,И.Зонненфельса,К.Г.Pay,А.Вагнера,А.Шеффле,Л.Штейна, французьких -П.Леруа-Болье,Р.Стурма, М.Канара, американських - Еге.Селигмана та інших.

Для досліджень бюджету та взагалі податків використовувалися  праці До.Эеберга (Німеччина),Э.Селигмана (США),Л.Косса (Італія),Ф.Нитти (Італія),Г.Жеза (Франція),Р.Стурма (Франція),А.Лориа (Італія),К.Гока (Австрія).

Основна теоретична база дослідження історії зарубіжній і російської фінансової науки - це - роботи російських учених. Так, вивчалися системні курси із питань фінансової науціИ.Я. Горлова, В.А. Лебедєва,И.И.Янжула,И.Х.Озерова,С.И.Иловайского,С.Ю. Вітте,M.M. Алексєєнко,Л.В.Ходского,М.И.Фридмана,ИМ.Кулишсри.Ф.А.Менькова,М.Н.Соболева,Я.Таргулова,А.И.Вуковсикого,Д.П.Боголепова.

1 Становлення фінансової  науки як науки про фінансах  держави

Фінансова практика на тисячоліття  старше фінансової науки. Існувало безліч фінансових господарств, що розвивалися, розширювалися, слабшали і помирали, не знаючи існуванні фінансової науки.

Фінансова наука виникла  б пізніше інших соціально-політичних наук, і його зародження належить до XVXVI ст. У стародавньому світі, попри значну фінансову діяльність держав, фінансової науки як такої був. Загальні думку про господарських предметах знаходять свій вияв у античному світі у класиків -Ксенофонта, Аристотеля. Фінансова наука виникає разом з політичної економією в XV столітті у містах північної Італії,переживавших економічний і культурне зростання. Під кінець середньовіччя торговий капіталізм створив як матеріальні умови до виникнення нова галузь громадського знання, а й нагальну потребу в розумному ставлення до фінансовому господарству. [>9,c.34]

Наприкінці XV в. починають  своєї діяльностіДиомедеКарафа (помер 1487 р.), який у своїй роботі жодну з чотирьох частин присвятив виключно питанням фінансового господарства. Д.Карафа повторив усе, що перед ним сказав Хома Аквінський, але це обставина, що він один час керував фінансовим господарством неаполітанського королівства приАльфонсеАррагонском, дало можливість вводити на науковий обіг раніше невідома матеріал й гордо поставити нові завдання. Він ділив державні Витрати групи: витрати на обороні країни, утримання государя, витрати на задоволенню надзвичайних потреб. Він вважає необхідним у час накопичувати вартість випадок війни. Як представник торгового класу, настійливо рекомендував скасування оподаткування вивезення товарів.    

У XVI в. зміцнюється зв'язок між фінансової теорією та практикою від, наука набуває більш помітне впливом геть фінансову практику.

Найбільш "видатною економістом XVI в. за широтою їхнього кругозору  й науковості поглядів за багатьма економічним і нашим фінансовим питанням є представник Франції Ж.Боден (1530-1597гг.). «Фінанси - нерви держави», - як і називав їх. Під час перебування систему фінансів включав сім джерел доходів государя: 1) домени, 2) військова видобуток, 3) подарунки дружніх держав,4)дань з союзників, 5) прибутки від торгівлі, 6) мита з вивезенню та ввезення товарів хороших і 7) данина з підкорених народів. [>9,c.36]

 У джерелах державних  доходів відсутні податки. Основою системи хороших фінансів Ж.Боден вважав прибутки від доменів і митне оподаткування. До податках, на думку Ж. Бодена, слід вдаватися лише у виняткових випадках. Він вважає податки небезпечним засобом,ссорящим короля з його підданими, що спонукає їх до повстань. Ведучи мову про витратах держави, він вважав, що зібрані ресурси слід витрачати утримання королівського двору, благодійність, зміст армії, будівництво фортець, міст і громадських споруд. На думку автора, заслуга раннього меркантилізму -від імені Ж. Бодена - у тому, що її зроблено перша спроба визначення предмета фінансової науки як науки про фінансах держави.

У XVII в. гостра потреба держав Західної Європи на податках активізувала фінансову думку. «У 17 столітті, з появою вчення про податки, настільки різкоохарактеризовавшего собою час, із тим податку і виникає фінансова наука.

З погляду автора дослідження найважливіші у розвиток фінансової науки ідеї були висловлені англійськими філософами і економістами Т.Гоббсом (>1588-1670гг.) і Д.Локком (1632-1704).

>Т.Гоббс в 1642 р. у  роботі «Левіафан» писав про  абсолютному праві государів  оподатковувати підданих податками, але з тим символізував необхідність дотримуватися зваженості і рівномірність у розподілі податків, віддаючи перевагу непрямим податках, що було панівним думкою в Англії. Д. Локк вважав, що замість різноманітних податків краще встановити один -поземельний. Такі висновки Д. Локка були близькі дофизиократической ідеї єдиного податку. Наприкінці XVII на століття під впливом Д. Локка у думці Англії відбувається поворот убік прямих податків.

У особливий ряд треба  поставити засновників класичної  політичної економіїУ.Петти (1623-1687) в  Англії, П.Буагильбера (1646- 1714) мови у Франції.

У.Петти робота «Трактат про податки і зборах» (1662) зробив новий крок у розвитку фінансової науки.Понятийно-економический аналіз політики та узагальнення практики оподаткування дозволили У.Петти досить системно викласти йому свої теоретичні погляди на держвидатки і податки. Обов'язковість податків він обгрунтовував необхідністю державних витрат. Труднощі стягування податків він пов'язував з сумнівом народу праві государя стягувати податки, тобто. символізував відсутність законодавчих основ оподаткування. Внесок У.Петти, у тому, що він вперше розглянув питання предметі фінансової науки у єдності державних витрат і доходів, не ставлячи ще податки як основне джерелагосдоходов. Його спроба до з'ясування принципів оподаткування дозволяє вважати, що У.Петти, як із засновників політичної економії, заклав підвалини загальної теоріїналогов[9,c.38]

>Ф.Юсти іИ.Зонненфельс  (1733-1817) систематизували панівні  фінансові погляди й побудували  загальну систему фінансовоїнауки.Книга Ф.Юсти «Державне господарство» (1752) використовувана задля потреб управління, і як предмет фінансової науки. Зміст фінансової науки Ф.Юсти розділив на частини: 1) основи державних надходжень та їх стягування; 2) витрати ікамеральное управління. Розглядаючи окремі статті державних доходів, він вважав, що й головними джерелами залишаються домени і регалії. Не надавав великого значення податках, хоча визнавав, що в багатьох країнах податки перетворилися на постійні й звичайні доходи держави. Відповідним є й визначення податків у Ф.Юсти. Податки - це «внески підданих з їхньої майна, надані при недостатності доходів від доменів і регалій, на необхідні витрати».

У 1768 р. було видано книжку міністра фінансів Австрії І.Зонненфелъса «Основні початку політики, торгівлі, і фінансів». Він визначав фінансову науку як збори правил для стягування державних доходів найвигіднішою чином. Він вважає, що вигода держави у тому, щоб доходів було чимало, а вигода підданих у цьому, щоб частка, гарантоване ними державі, була помірна. Обсяг державних доходів повинен регулюватися обсягом потреб держави, розміри яких немає повинні завдавати шкоди для населення й промисловості.

Значення німецькихкамералистов XVIII в. у тому, що вони заклали наукові  підстави формування у Німеччині в XIX ст. національної фінансової школи, яка зробила особливу лепту в перетворення фінансової науки на самостійну сферу наукових досліджень про. Праці Ф.Юсти і І.Зонненфельса надали великий вплив в розвитку фінансової науки витратило не лише у Німеччини, а й у інших країнах Західної Європи.

До. Маркс, Ф.Лассаль) і соціал-демократичний робоче рух. Це вплив знайшов свій вираження у розвитку соціально-політичного напрями, насамперед у Німеччини (Л.Штейн, А.Шеффле, А. Вагнер).

Перехід від абсолютизму  до конституційного правлінню, пов'язаному  з розглядом і затвердженням  бюджету народними представниками, зумовив необхідність розробки бюджетного права. Бюджет, фінансове управління економіки й контроль, які були відсутні у фізіократів й О. Сміта, перетворилися на важливі складові фінансовоїтеории[9,c56]

Головна заслуга в виділення  фінансової науки на самостійну наукову  дисципліну й у систематизаціїфинансово-научних  знань у в XIX ст. випадає частку німецьких учених». Вона пов'язана насамперед із ім'ямК.Г. Pay (1792-1870). Найважливіший працю До. Pay - три великих підручника: політична економія, політика народного господарства і фінансова наука, викладені їм у формі систематичного цілого під загальним заголовком «Підручник політичної економії». Заслуга Pay над проведенні якихось нових поглядів чи оригінальних ідей свого винаходи, а головним чином вибірці і систематизаціїматериала.К. Pay в такий спосіб підготував системну базу для досліджень своїх співвітчизників - А. Вагнеру, Л. Штейна, А.Шеффле - у цілому фінансової науці.

Розробки До. і Ф. Енгельса у сфері фінансової науки необхідно включити у її історію з двох причин. По-перше, ідеї марксизму надалисоциализирующее впливом геть розвиток фінансової науки. По-друге, марксизм протягом багато часу був офіційної доктриною СРСР і більш соціалізму, а запитання про ступінь розробленість До. Марксом фінансової теорії був перманентно дискусійним у радянській фінансової літературі.

Вони розробляли основні питання фінансової науки - податки, бюджет, державний борг, кредит тощо.

>Маржиналистское направлення у економічної науці справила значний вплив на становлення фінансової науки. Висновки австрійської школи були використані побудови загальної конструкції фінансової науку й аналізу сутності окремих фінансових явищ та інститутів, передусім - явища перекладу податків із погляду теорії граничною корисності.

Одне з видних представників  австрійської школиЭ.Сакс спробував розробити загальну теорію фінансової науку й фінансового господарства (1887).Э.Сакс вважав помилкою думка До.Менгера, що "фінансове наука - прикладна наука.Э.Сакс дійшов висновку, що "фінансове наука має стати такою ж точної наукою, як і політичний економія. Він вважав, що з політичної економію газу й фінансової науки і той ж метод, і якщо політична економія вся будується на законі граничною корисності, те й фінансова наука має бути тому ж базисі. То існували спробували створення чистої фінансової науки. Особливий поштовх дали в 1887 р., колиЭ.Сакс видав свою працю про основних засадах теоретичної фінансової економії. Найбільша заслуга Сакса у цьому, що він своєю роботою викликав широке спрямування області теоретичних досліджень.

З англійської фінансової літератури особливої уваги заслуговують роботи професораА.Пигу (1877-1959), як найбільш відомого представника англійської політичної економії початку XX в. Із робіт А.Пигу три причетні до фінансових проблем. Третя робота А.Пигу «Досвід за державними фінансів», де він зібрав воєдино свої окремі роботи з фінансів, складається з трьох часток: витрати, податки, позики. У міркуванні про витрати держави наголошував та обставина, що кілька зазначених витрат природного характеру перерозподілу капіталів всередині народногохозяйства[9,c.62]

Італійська фінансова  наука внесла гідну лепту у  дослідження предмета, забезпечення і структури науки про фінансах. Це насамперед Л.Косса, який виклав свої думки у книзі «Основи фінансової науки» (1896), виданої Росії у1900г. Фінансова наука - це теорія наразі державного майна. Вона навчає найкращим правилам, якими слід складати його, керувати й користуватися ним. Фінансова наука абсолютно не є, на думку Л.Косса, доповненням до політекономії, тобто. вона обмежується дослідженням про причини і економічних наслідків фіскальних заходів. Нарівні до основних засад політекономії джерелами науці про фінансах служать загальні принципи правничий та політики.

>Ф.Нитти, послідовник Л.Косса, вважав науку про фінансах гілкою політекономії, має своїм завданням вивчення способів добування та споживання коштів, необхідні життя і місцевих самокерувань, тобто. що вивчає економічну діяльність держави й нижчих проміжних колективних органів, наприклад, громад, областей, департаментів, графств. Отже, Ф.Нитти увімкнув у предмет фінансової науки витратило не лише державні фінанси, а й місцеві. Що стосується змісту предмета фінансової науки, то Ф.Нитти у її структурі перше місце поставив державні доходи.

Заслугою італійської  зі школи і передусім Л.Косса  є позиція з приводу самостійного характеру фінансової науки, включення  до її предмет як фінансової теорії, а й фінансової політики.

Французька фінансова  думку у першій половині ХІХ ст. (>Ж.Б. Сей, Ф.Бастиа) розвивала ідеї А. Сміта про невтручання держави, йшла шляхом подальшого скорочення функцій держави й зменшення тягаря оподаткування. Відомий французький економіст другої половини в XIX ст. П.Леруа-Болье розвивав індивідуалістичні погляди своїх попередників у своїй основному праці «Нариси фінансової науки». П.Леруа-Болье дійшов висновку, що «неможливо було створити хорошу систему фінансів на іншому підставі, крім ощадливості, точно як і неможливо забезпечити людині користування хорошим здоров'ям при поганий життєвої обстановці» [>1,c.79]

На чолі економістів, писали з фінансових питань, Францією початку XX в. стояв професор Р.Жез. Він жадав з'ясовуванню юридичного боку фінансових установ. Головний працю Р.Жеза «Загальна теорія бюджету» отримав гарну оцінку у Росії. Чудово досліджений питання правову природу бюджету, як у теоретичному, і упозитивно-правовом відношенні.

У фінансової літературі Європи і сподівалися Америки 90-х ХІХ ст.Э.Селигману належить місце.Э.Селигман пройшов німецьку університетську школу і приніс у Америку гарне знання німецької літератури 70-х і 80-х. У сфері фінансової науки він досліджував майже всі основні питання:поимущественное оподаткування, прибуткове оподаткування, прогресивне оподаткування, перекладення податків, класифікацію державних доходів, державний кредит, місцеві фінанси.

Нової історичної школі, належить пріоритетне місце у завершення процесу формування фінансової науки до науки фінансове господарстві держави. І його новий аспект - соціальний, стрижневу ідею котрого полягало у цьому, щоб за допомогою податків здійснювати перерозподіл національного доходу на користь незаможних класів.

А. Вагнер (1835-1917) заслуговує на увагу, оскільки його отримали стала  вельми поширеною у фінансовому  літературі останньої чверті XIX - початку XX ст. А. Вагнер аргументував перевага державного господарства над приватним. А. Вагнер абсолютизував роль держави, але важливо, що він обгрунтував його функціональну роль процесі відтворення. Отже, от воно відкрило нову сторінку у політичному економії.

Другий видатний представник  нової історичної школи Л.Штейн  в підручнику «Фінансова наука» (1860) будує свою систему фінансової науки на широкої основі органічного вчення про країну і робить першу спробу порівняльного викладу фінансової історії, фінансового пристрої і управління найважливіших європейських держав.

>К.Т.Эеберг визначав  фінансову науку як вчення  про державному господарстві, підкреслюючи його особливий характер. Він з'ясував і психологічні чинники, які сприяли виникненню фінансової науки під час переходу «від середньовіччя до нового часу». Фінансова наука, по До.Эебергу, є систематичне виклад принципів, якими ведеться, і має вестися фінансове господарство.

2 Формування російської  школи фінансової думки

Стан економічної науки  у Росії як кількісно, і у якісно це різко розпадається на два періоду: період доі після звільнення селян. До шістдесятих років економічних творів вбирається у десятка ... З часу звільнення селян економічні питання становлять майже найбільший питання дослідження. Ці дві періоду чітко визначені у розвитку фінансової наукиРоссии[11,c.127]

Серед перших імена також  праціЮ.Критча (1618-1683), Р.Котошихина іИ.Т.Посошкова, П.І. Лященко 

І.Т.Посошкова у сфері  фінансової політики встановив взаємозв'язок державного процвітання і народної добробуту і дійшов висновку, що замість багатшими народ, тим повнішим державна скарбниця.

І.Т.Посошков оцінював фінансову  політику Петра I, критикував за виняткову  фіскальність, не схвалював запровадження  Петром I подушної податі. Замість множинності  податків пропонував встановити єдиний «державний правдивий збір». І.Т.Посошков думав стягувати податки від  усіх, крім духівництва, з урахуванням майнового становища платника податків.Возражая проти кріпосницьких правий і привілеїв дворянства і висуваючи ідеї вирішальну роль держави, розвитку продуктивних сил, поміркованості у фіскальній політиці, захищав інтереси буржуазії, яка зароджувалась за умов панування феодалізму.

Фінансові погляди І.Т.Посошкова невіддільні з його економічних ідей не претендують на системність. Вони ширяться лише з податкові проблеми російської держави.

А. Шторх (1766-1835), автор великого курсу політичної економії французькою, кількох робіт з статистиці Росії, написаних німецькою. У сфері фінансів є нотатки про державному кредиті та мідних грошах» [>9,c.79]

З цією роботою Н.І. Тургенєва (1789-1871) «Досвід теорії податків» (1818) відкривається перша, суто російська сторінка розвитку фінансової науки у Росії. Його з права слід вважати засновником російської фінансової науки.

 «Досвід теорії податків»  Н.І. Тургенєва - перша група  у Росії спроба системного  викладу теорії податків, що була  основним об'єктом дослідження європейської фінансової науки на той час.

Система податків Н.І. Тургенєва  складається з прямих і непрямих податків. Якщо цього згрупувати відповідно до сучасної класифікацією, чи до прямим податках він відноситьпоземельний податок, промисловий податок, прибуткового податку (податку прибуток із капіталу податку зарплатню), включаючи подушний податок. Серед податків споживання він виділив форму акцизу, яким оподатковувалися сіль, міцні напої (спиртне. - ред.), м'ясо, борошно, хліб. Н.І. Тургенєв критикував непрямі за їхрегрессивность та великі витрати стягування, право їх невідповідність науковим принципам оподаткування. Для зниження рівня регресивності Н.І. Тургенєв вважав за необхідне вилучити з непрямого оподаткування предмети першої необхідності. Укладають систему податків у Н.І. Тургенєва мита, при стягування яких слід керуватися принципами свободи торгівлі, висунутими Д.Рикардо[11,c.132]

Російський теоретик фінансового  правничий та перший із дослідників  історії російського бюджетного права, член першої Державної Думи Л. Н.Яснопольский в системному аналізі «Плану фінансів» (1810) М. Сперанського дав блискучу і об'єктивна оцінка цих розробок. М. Сперанський наголошує на заслуги насамперед у області фінансового права. М. Сперанським, за оцінкою Л. Н.Яснопольского, уперше було формально створено систему російського бюджетного права. Їм було розроблено законодавство з метою втілення у фінансову практику ідеї бюджету як «основного закону» і шляхом створення гарантій щодо його правильне упорядкування. М. Сперанський вважав, що це закон повинен внести також лад і в «способизаконодательствования абсолютної монархії». Їм розробили заходи, спрямовані протисверхсметних асигнувань, корінного зла російського бюджету, щоб зберегти рівновагу затвердженої розписи прибутків і витрат держави.

М. Сперанський своїм «Планом  фінансів» був у Росії, хто  заклав підвалини російського бюджетного права. Його можна експортувати ряд перших розробників теорії бюджету, фінансового права у фінансовому науці.

Робота М. Ф. Орлова (1788-1842) «Про державне кредиті», опублікована анонімно в 1833 р., були лише першою у  Росії, а й першою у світі зусиль для теорії державний кредит.

До.Дитцель використовував ідеї М. Ф. Орлова у своїй дослідженні. «Спершу російської літератури анонімний автор чудовою для свого часу книжки «Про державне кредиті» (1833), потім До.Дитцель у німецькій сформулювали видатне і виняткового значення для сучасної держави публічного кредиту» [>9,c.83]

У працяхИ.Я. Горлова було використано три основні розділи  фінансової науки: 1) Державні доходи; 2) Державні «витрати» (витрати. - ред.); 3) Державний кредит.

>Е.Ф.Канкрин (1774-1845) Часом  не тільки фінансова практика  була полем діяльностіЕ.Ф.Канкрина. У його інтересів входила дослідницька робота. Два його з державного господарству (1821) і з фінансової науці (1845), написані німецькою мовою, були у Німеччини: у Мюнхені та Штутгарті. Основним напрямом стала дослідницька робота зі створення авторських систематичних курсів фінансової науки, містять новітні висновки світової й вітчизняної науки.

В.А. Лебедєв у полеміці з іншими європейськими фінансовими  письменниками практично досліджував і виклав всі проблеми теорії фінансів, історію фінансової науки, законодавство, практику й наведеної статистики фінансів. Роботу було написана російською і видана Петербурзі.

Найвищою оцінки заслуговує фундаментальна праця професора  СІ.Иловайского «Фінансове право» (5-те вид.), у якій досліджені питання теорії та історії російського бюджетного права. 80% даного праці (4 глави з 6) є дослідження державного бюджетного,финансово-административного, касового іфинансово-контрольного пристроїв із у главі відділу, присвяченого російськомуправу[11,c.139]

ПрофесорП.П.Мигулин збагатив фінанси незамінним капітальним  працею, присвяченим російському  державному кредиту.П.П.Мигулин своїми розрахунками дав справжню оцінку фінансового становища країни з діяльності кожного міністра фінансів. ЗаслугиП.П.Мигулина із розрахунку дефіцитів держбюджету (1797-1903), держборгу (1769-1903), держпозик Росії високо оцінивМ.И.Боголепов у роботі «Держборг» (1910), використовуючи ці дані як вихідної бази щодо подальших розрахунків.

Слід зазначити заслугиП.П.Мигулина у цьому, що з аналізігоскредита  він наголосив оригінальну особливість  російських кредитних операцій, яку  представляливикупная операція і організація  державного іпотечного кредиту. Він  охарактеризував ці видигоскредита як «суто російське явище». У податковій політиціП.П.Мигулин відстоював соціальні принципи, які можна реалізувати при прогресивне оподаткування.

Відомий професор-економістА.А.Исаев  у низці своїх численних праць  також має роботи, присвячені фінансів («Нариси теорії та політики податків», 1887 і «Наші фінанси і прибуткового податку», 1887).

У російській фінансової літературі заявили себе цінними працями  багато молоді вчені. Але, хіба що слідуючи стопами І.І.Янжула і І.Х.Озерова («Прибутковий податок в Англії» (1898) і «Найголовніші течії у розвитку прямого оподаткування у Німеччині» (1899), вони присвячують свої спеціальні навчальні роботи тем фінансового господарства інших держав. З цієї групи назву П. Гензеля: «Новий вид місцевим податкам» (1902), «Податок з спадщин в Англії» (1907),М.И. Фрідмана «Сучасні податки на предмети споживання» (1908), У.Твердохлебова: «Оподаткування міськихнедвижимостей у країнах» (1809), М.А.Курчинского: «Міські фінанси. Еволюція податкової системи у містах Пруссії» (1911).

3 Фінансові російської  думки на початку ХХ ст

Не можна у фіналі не відзначити, щозамечаемое пожвавлення у

Наприкінці XVIII в. булапродуцирована  більш докладна розробка фінансових питань у практичному й у теоретичному напрямах, який став можливим під впливом трьох чинників. По-перше, під впливом нових теорій у сфері філософії, правничий та держави (>Ш.Л. Монтеск'є,Ж.Ж. Руссо, І. Кант); по-друге, внаслідок розвитку нової науки про народному господарстві, що з іменами фізіократів і особливо зА.Смитом, і він, у зв'язку з корінними перетвореннями у політичному, соціальної та його економічної життя під впливом Великої французької революції і суспільного прогресу техніки.

Найбільш впливовими виразниками  нового етапу у розвитку фінансової теорії та практики стають французькі вчені. Ідеї школи фізіократів (Ф.Кене, А.Тюрго, Про. Мірабо) стали пануючими у другій половині XVIII в. Фінансова система фізіократів мала значний вплив на теорію і практику. Їх заслуга у сфері фінансової науки визначається самим вибором, і постановкою проблем про справедливість оподаткування, про перекладенні, про джерела доходу, про розмірах участі кожного у витратах держави й інші проблеми теорії податків. Система фізіократів струменіла з те, що лише однієї земля дає чистий прибуток, а мануфактура і торгівля ніяких нових цінностей не створюють, тому єдино припустимий спосіб отримання державних доходів -поземельнийналог[9,c.47]

Попри хибність теорії єдиного  податку, заслуга фізіократів у  тому, що вони першими обгрунтували взаємозв'язок і взаємозалежність фінансів України й народного господарства. Вони наставили науку на правильний шлях - вимушені пов'язувати питання фінансового господарства з теоріями політичної економії. Глава школи фізіократів Ф.Кене (1694-1774) розробив знамениту економічну таблицю. У ньому він зобразив у вигляді єдиного цілого весь громадський процес відтворення, звернення, і розподілу і споживання продуктів, першим показав умови й можливості безперервного виробничого процесу. У поясненнях до економічної таблиці серед причин, які знижують виробництво, він передовсім Рижукових називав причини, зумовлені податками: 1) погана форма оподаткування, якщо остання стосується фермера, 2) зайве тягар податків внаслідок надмірних витрат з їхньої стягування, 3) надмірні судові витрати».

Оцінка Л.Штейном, однією з видних представників нової історичної школи, заслуг фізіократів наведемо у викладі професора СІ.Иловайского: «Попри утопічність і нездійсненність ідеї «єдиного податку», фізіократи надали великий вплив в розвитку фінансової науки, саме: 1) вони прилучили фінансові явища до сфери дослідження політичної економію газу й тим сприяли подальшої наукової їхньої розробки; 2) створили теорію перекладу податків; 3) своїм вченням вони стали початком подальшого розвитку таких поважних для питань оподаткування теорії поземельної ренти і доходу; 4) попри неправильний погляд на сутність прямих і непрямих податків, вони вплинули на наступне з'ясування відмінності між цими двома формами оподаткування» [>9,c.49]

Фінансові теорії знаходять  більш міцне обгрунтування і  цілеспрямоване розвиток завдяки успіхам  політичної економії, яку А. Сміт звів у гідність науки своїми «Дослідженнями про природу і причини багатства народів» (1776).

Фінансова наука у А. Сміта - складова частину політичної економії. В нього відсутні терміни «фінанси»  і «фінансове господарство». Але  на відміну від попередників вона вмикає у народне багатство чимало, а через три джерела - землю, працю, капітал, доходи з яких і забезпечують державне господарство фінансових ресурсів. Головна заслуга А. Сміта у тому, що він розвинув економічну основу фінансового господарства. Він лише дав фінансової науці фундаментальне політико-економічне підставу, а й подав п'ятої книзі своєї праці про народному багатстві, повністю присвяченій фінансовому господарству, вчення про фінансах, відповідне до умов і поглядам свого часу.