Фінансова система України

РЕФЕРАТ

на тему:

Фінансова система  України 
ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ  СИСТЕМУ УКРАЇНИ, 

ЇЇ СКЛАДОВІ

2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА  І БЮДЖЕТ. РЕФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ  СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ВИСНОВОК

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Для здійснення своїх  функцій інтегрування економічної  системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

Головною ланкою фінансової системи  є бюджетна система, яка організаційно  залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між  державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити фінансову  систему України з точки зору її становлення, аналізу головних складових  та існуючих проблем.

1. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації  фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств  і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і  підприємств забезпечують виконання  функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

• Загальнодержавні фінанси:
• державний бюджет;
• бюджет державного соціального страхування;
• фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;

фонд коштів державного кредиту.

• Фінанси підприємств і галузей національної економіки:
• фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;
• фінанси кооперативних підприємств;
• фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських  організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в  грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання,  відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України  до ринкового типу і перші кроки  до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається  з двох частин:

• прибуткової;

• витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша -    розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки   це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є  основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має  велике значення для фінансової системи загалом,  оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У наш час прибуткова частина бюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):

• платежі підприємств  і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий податок, на прибутки

від підприємницької  діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві  податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд  ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик

Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки - 61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень доводиться на ПДВ - 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша   на платежі підприємств   25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є населення, то по сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже 60 % прибутки до бюджету держави^.

Цей податковий тягар  на населення викликаний хронічним спадом виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки спаду і нарощування темпів виробництва.

Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат:

• на народне господарство;

• на соціально-культурні  заходи і науку,

  на управління;

• на оборону,

• інші.

Провідне місце у фінансовій системі належить державному бюджету.

Бюджет є  головним фінансовим планом створення  і використання фонду грошових коштів держави.

У державному бюджеті  зосереджується значна частина національного доходу країни.

Бюджетна система України  складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

 З переходом до  ринкової економіки докорінно  змінилася структура доходної  частини бюджету України. Раніше  вона складалась з таких платежів, як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від прибутків, частка податків у бюджеті була незначною (8-9 відсотків), Сьогодні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридичних і фізичних суб'єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

Видатки державного бюджету спрямовуються на розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурної сфери, забезпечення обороноздатності держави, утримання органів державного управління, у

Дефіцит бюджету— це та сума, на яку в цьому році видатки бюджету перевищують його доходи

Причин бюджетного дефіциту багато. Серед них: падіння суспільного виробництва; зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх» грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені фінансовими ресурсами; зростання витрат на фінансування воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового» капіталу; величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати виробничої продукції тощо.

 Для того щоб  ліквідувати дефіцит бюджету,  треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави. У нашій країні ця лінія здійснюється за такими напрямами:

• збільшення обсягів  виробництва, зниження собівартості продукції;

• збільшення грошових надходжень завдяки випереджаючому зростанню виробництва товарів народного споживання;

• подальше скорочення видатків на оборону і управління;

• обмеження зростання  централізованих інвестицій у виробничу  сферу;

• ліквідація збитковості  у народному господарстві;

• проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, посилення боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понаднормативними запасами у народному господарстві.

2. ФІНАНСОВА  СИСТЕМА І БЮДЖЕТ.

РЕФОРМУВАННЯ  ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Зміни в економіці, керівництві  господарством держави і зміни  у структурі й функціях державної  влади та управління стосуються і  бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню  структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Нові економічні відносини, які  запроваджуються в Україні, потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують  різні підходи:

зберегти бюджетну систему і  бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереженні централізованої бюджетної  системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують  зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, останні змушені будуть скорочувати видатки саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для  фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади  та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане  зі значним навантаженням на місцеві  органи влади і управління, вимагає  від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою в утворенні   фінансів   держави,   оскільки   фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні   фінанси  використовуються   для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм  власності, відрахування до бюджету  та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети,  або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та  інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного  року до складу державного бюджету  не входив державний фонд соціального  страхування, що використовується для  виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства  на Пенсійний фонд України, як централізований  державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату  пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

Контролювати процеси становлення  ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з  цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в  обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів — як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в  Україні мало інвесторів. Чітко проглядається  недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Реформування фінансової системи  України потребує і структурної  перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця —  Державне Казначейство.

ВИСНОВОК

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом останніх років набував некерованого характеру і призводив до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 рр. в умовах постійного спаду виробництва призводив до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.

Показником кризи системи  державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість  і розміри платежів в кінцевому  результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої   до тінівізації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів. 

Фінансова сфера держави  продовжує знаходитися в кризовому стані. Його подолання можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ:

1. Заблоцький Б.Ф. и др. Економіка України. – Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997.
2. Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) - К.: КНЕУ, 2001.
3. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення. //Вісник НБУ.-2000-№5.
4. Павлюк К.В. Система фінансових балансів у економіці держави. // Фінанси У країни.-1997.-№8.
5. Паламарчук В.О. Фінансове прогнозування в системі економічною зростання. // Фінанси України,-1997.-№9.