Фінансова система Франції. 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ 

УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Реферат на тему: Фінансова система Франції.

                                                                               Виконала: студентка 3 курсу,

                                                                      Спеціальність: 6504, 7 гр. 

                                                    Охрімець Т.М.

                                                                            Перевірила: Завистовська Г.І

Київ – 2012

План

Вступ

1. Фінансова  політика у Франції  з кінця ХХ – поч. ХХI.

2. Державний  устрій, бюджетна система і бюджетний процес Франції.

3. Фінанси місцевих  органів влади і фінансове  вирівнювання у Франції.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

       Я розглянула саме фінансову  систему Франції адже це  - високорозвинена країна ринкової економіки. За обсягом ВВП її випереджають тільки США, Японія, ФРН. Але про ці країни вже і так багато сказано, а про фінансову систему Франції я майже нічого не знала, тому обрала саме її.

        Ще один факт, який мене зацікавив це що фінансові системи Франції і Росії схожі, тому я захотіла ще більше дізнатися про фінансову систему даної країни(якщо інші розвинені країни обирають той самий шлях розвитку, то він напевно є ефективним). Справді, якщо порівнювати фінансову систему Франції і фінансову систему Росії, то можна відзначити, що ланки входять у фінансову систему однакові, однакові і проблеми стоять перед обома країнами: дефіцит бюджету, розподіл повноважень між рівнями влади, розподіл витрат і доходів бюджету між бюджетними ланками. Ми можемо спостерігати відмінності лише в кількості рівнів бюджетної системи(тому що в Росії - 3 – х рівнева). Сучасна фінансова система Франції відрізняється від інших високорозвинених країн багатоступеневістю і складається з:               1) загального бюджету; 2) спеціальних рахунків Казначейства; 3) приєднані бюджети; 4) соціальні фонди; 5) місцевих фінансів місцевих органів влади; 6) фінансів державних підприємств. Особливістю фінансової системи є створення та функціонування системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків і приєднаних бюджетів, окремі - є складі бюджету, а інші – позабюджетні, які юридично та організаційно є самостійними.[12]      

        На мою думку, Франція є одним з показових прикладів стабілізації економіки за рахунок державного впливу, що, у свою чергу, є досить характерним для країн з розвиненою економікою. Водночас в економіці країни є достатньо особливостей, які заслуговують на дослідження і застосування на практиці іншими країнами.

1. Фінансова політика у Франції  з кінця ХХ –  поч. ХХIст.

      Великий збиток Франції спричинила американська валютно-фінансова політика, яка була проведена у 1980 році, зокрема штучне завищення курсу долара: приблизно 1/3 французького імпорту оплачувалася в американській валюті. Як наслідок  – різко погіршився платіжний баланс країни, намітилися позиції франка, який поряд з італійською лірою і бельгійським франком перетворився в одну з найслабших європейських валют. З червня 1981 р. по червень 1982 р. нова адміністрація провела понад 200 реформ. У результаті Франція стала володіти найбільшим серед капіталістичних країн державним сектором, що охопив приблизно 25% промислових робітників, забезпечив чверть усього експорту, третину промислової продукції. Значний приплив державних коштів у націоналізовані промислові компанії не забезпечив очікуваного збільшення інвестицій. Навесні 1983 р. економічний  політичний натиск провели США і ФРН із метою змусити французький уряд відмовитися від політики обмеження влади монополій. Була прийнята програма «план Делора», основу її становив режим «жорсткої економії». Головною метою «плану Делора» було оголошене скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, а реформи відійшли на другий план. У результаті річний споживчий попит був зменшений на 65 млрд. франків. Завдяки програмі найбільшого сприяння приватному капіталу, у 1984-1989  pp. у країні спостерігався економічний підйом. Щорічний приріст ВВП становив у середньому близько 3%, промислового виробництва — 4%. У 90-х pp. фактори зростання вичерпали себе. У 1990-1993  pp. національні компанії відчули гостру нестачу власних коштів. По галузях прокотилася широка хвиля банкрутств.[3,214]

         Уряд Е. Балладюра (глава кабінету міністрів з березня 1993 р. до травня 1995 p.), який вважав основним завданням зниження дефіциту бюджету, обмежив витрати в 1993 p., підвищив в 1994 р. податки, прийняв довгострокову програму, яка передбачає заморожування реальних доходів і поступове зниження дефіциту бюджету. При Балладюрі дефіцит бюджету скоротився з 320 млрд. фр. (4,5% ВВП) у 1993 р. до 301 млрд. (4% ВВП) у 1994p. Французька економіка відрізнялася помірним дефіцитом держфінансів і слабкою інфляцією (починаючи з 1986 р. річний темп приросту цін не перевищував 3%). Тим часом дефляційний курс обмежує можливості самостійно визначити макроекономічну політику, тому що рівень процентної ставки пов'язаний не з внутрішньою господарською кон'юнктурою, а з грошовою політикою  Бундесбанку. Це призвело до того, що процентні ставки французьких банків залишилися на високому рівні. Також стримувалися інвестиційна активність і провокувалося подальше різке зниження зайнятості: підтверджено, що саме з монетарною політикою було пов'язане збільшення кількості безробітних (на 800 тис. у 1990-1994 pp.).

       У 1993 р. у результаті приходу до влади правоцентристського уряду почалася друга хвиля приватизації і продовжилася після обрання президентом Ж. Ширака. Програма приватизації торкнулася найбільш прибуткових і, головним чином, великих компаній: один із трьох найбільших банків — «Банк насіональ де Парі» і хімічний концерн «Рон-Пуленк» принесли скарбниці 43 млрд. фр. З іншого боку, держава виявилася не в змозі протистояти стихійній хвилі поглинань національних компаній іноземними інвесторами. У травні 1995 р. президентом країни став Ж. Ширак, а кабінет очолив А. Жюппе. Новий уряд виявив намір скорочувати дефіцит державного бюджету до вимог, передбачених Маастрихтською угодою — 3% ВВП, і одночасно збільшити витрати на забезпечення зайнятості. Цій меті підлягала бюджетна політика із середини 1995 р.[3,221]

У боротьбі з дефіцитом держбюджету уряду  вдалося досягти успіхів:

• у 1995 р. він становив 5% ВВП;
• у 1996 р. був скорочений до 4,2%;
• у 1997 — до 3,6%.

       Однак  подібний результат був отриманий шляхом небувалого для Франції підвищення оподатковування. З 1 серпня 1995 р. з 2% до 20,6% збільшився податок на додану вартість, який є основним поповненням бюджету, завдяки тільки збільшенню податкових ставок у 1996 р. скарбниця одержала додатково близько 120 млрд. франків, ще 2 млрд. фр. отримано від збільшення цін на тютюн і бензин. [3,224]

       Державний бюджет Франції з 1996 р. був спрямований на те, щоб виконати рекомендації європейської економіки і валютного фонду. Уряд узявся до здійснення різких і хворобливих реформ усієї системи соціального страхування: збільшення прямих і непрямих податків, обов'язкових виплат у фонди соціального страхування. У листопаді 1997 р. зростання цін виявилося нульовим, одночасно намітився перелом у динаміці ВВП. Проголошений урядом курс на скорочення дефіциту держбюджету заморозив усі соціальні програми. Число непрацюючих збільшилося на 367 тис. і досягло в 1997 р. 3,5 млн. чол. У короткострокові плани бюджетної політики входило субсидування  підприємців у випадку наймання працівників більш ніж на один рік і звільнення їх від соціальних податків. Реформи, спрямовані на зниження державних витрат, поки не почалися. Хоча в деяких випадках (пенсії, охорона здоров'я) у 2000 р. держава позначила основні напрямки змін. Скорочення видаткової частини бюджету в 2001 р. не спостерігалося, введена трирічна програма державних доплат особам, що одержують мінімальну заробітну плату, так званих премій за зайнятість. Збільшення становить 14% від рівня мінімальної заробітної плати 2000 р.[4,119]

       І незважаючи на певні позитивні моменти -   практична відсутність інфляції, реальне скорочення дефіциту держбюджету, багато аспектів діяльності кабінету Жан П'єра Рафаена викликали широке невдоволення французів. Приклад тому — масові страйки різних профспілок у 2002-2003 pp. з метою підвищення заробітної плати і проти збільшення працездатного віку на 2 роки. На початку 2005 р. Європейська Комісія закликала Францію, Німеччину та Італію створити необхідні економічні умови для утримання дефіциту бюджету на рівні 3% відповідно до Пакту стабільності (дефіцит бюджету не вище 3% ВВП, державний борг на рівні 60% ВВП ), виконання якого було загальмовано Німеччиною та Францією (основними платниками в євробюджет). Далі основними напрямами реформування фінансової системи Франції є розробка та використання схем ефективного використання «заощаджень» країни у період економічного підйому та збалансування бюджету за рахунок цих заощаджень в період економічного спаду. В рамках Пакту стабільності Франція погодила нову програму стабілізації 7грудня 2004 р. Економічне зростання держави у 2004 р. було на рівні 2,5% ВВП, дефіцит державного бюджету в 2004 р. становив 3,6% ВВП, державний борг у 2004 р. становив 64,8% ВВП.  У Франції в 2005 р. розпочався поточний етап приватизації. [2,240]

       Після приходу до влади нового президента Ніколя Саркозі у 2007 році, фінансова політика Франції зазнала певних змін. Перед Н. Саркозі постало важливе завдання, а саме виведення Європейського Союзу із конституційної кризи. [1, 112]Протягом головування Франції у другому півріччі 2008 року Н. Саркозі вдалося вирішити проблему із прийняттям Конституції ЄС, що сприяло зміні ролі та значення ЄС у міжнародні системі. Окрім цього, французький президент намагався сприяти формуванню Європейської політики безпеки та оборони як самостійного механізму забезпечення європейської безпеки та стабільності. [5,624]

       У 2010 тодішній уряд прийняв закон, згідно якого пенсійний вік було збільшено, що в свою чергу викликало нові масові заворушення.[6]

       В 2011 - 2012 Франція так як Англія та Німеччина виступає країною – донором ЄС. Тобто, таким чином ця країна акумулює свої доходи, надає гроші в Європейський банк і отримує доходи у вигляді відсотків. Ці кошти використовуються як фінансова допомога країнам, які опинилися в борговій ямі(наприклад Греція, Португалія, Італія та ін.)[10]

2. Державний устрій, бюджетна система і бюджетний процес Франції

       Державний устрій Франції -  республіка, головною посадовою особою якої є президент. Його позиції одні з найбільш сильних у світі серед країн, що мають інститут президентства. Країна розділена на 22 регіони, 96 департаментів і близько 36 тис. комун. До складу Франції входять 5 заморських департаментів, 4 заморські території і територія з особливим статусом — Майот. [2, 186]

Законодавча влада представлена двома палатами парламент:

• Національними зборами (нижня палата);
• Сенатом.

Депутати  Національних зборів  обираються прямим голосуванням, а Сенат — непрямим голосуванням. У Сенаті представлені територіальні колективи республіки, а також французів, що проживають за межами основної територіальної частини Франції. Конституція  V Республіки була затверджена 4 жовтня 1958 р. зі змінами і доповненнями до 1995 р. включно. Характерною рисою органів державної влади є наявність Економічної і соціальної ради,  яка дає висновки до проектів законів, декретів, консультує уряд з питань економічного чи соціального характеру, доповідає в парламенті по відповідних проектах чи пропозиціях. Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. Специфічною рисою державних фінансів Франції є приєднані бюджети. Вони містять доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, а також інвестиційні витрати і спеціальні ресурси, виділені на їх покриття. Провідне місце в приєднаних бюджетах належить бюджету пошти, телеграфу, телефону. Система приєднаних бюджетів не дала очікуваних результатів. Багато передбачених фондів не були створені, а деякі організації не змогли забезпечити необхідні інвестиції. Тому організації, що виконують торгово-промислові операції, віддали перевагу автономному, а не приєднаному бюджету. Спеціальні рахунки Казначейства — це різні фонди соціально-культурного характеру і торгові рахунки Казначейства. Через бюджетну систему Франції перерозподіляється приблизно 20% ВВП і 50% Національного доходу. [2,189]

Доходи і витрати державного бюджету поділяються на дві частини: 1) операції кінцевого характеру (безповоротне фінансування), тобто звичайні поточні витрати; 2) операції тимчасового характеру (кредитні).

Структура доходів державного бюджету Франції на початку XXI ст. наведена в табл.2.1.

           Таблиця 2.1. Структура доходів бюджету Франції у 2000—2001 рр., млрд. франків

       Ми можемо прослідкувати зміну структури доходів бюджету Франції у 2010р. порівняно з 2000 – 2001 – збільшилася частка податкових  надходжень, у тому числі ПДВ(табл. 2.2).[ 11 ]

                               Таблиця 2.2. Структура планових доходів бюджету Франції на 2010р.

       Структура податкових доходів бюджету формується у такий спосіб: 1) прямі податки —36%;  2)непрямі податки - 59,2%; 3)надходження — 4,8%.      

       Як ми бачимо - непрямі податки відіграють провідну роль(59,2%). Основний непрямий податок у Франції - податок на додаткову вартість,  винайдений у Франції і введений у 1954 р. Другим непрямим податком є  внутрішній податок на нафтопродукти.  Цей податок слід відносити не до акцизів, а до мит. Практично уся сировина для виробництва нафтопродуктів імпортується в країну, а виробництво для експорту і реекспорту нафтопродуктів не обкладається даним податком.[9]

       Видаткова частина бюджету включає видатки на утримання заморських територій, передбачає залишок бюджету від попереднього року і плановий залишок на початок року. Порівняно з 2000 роками у 2010 зросли видатки на соц. Забезпечення, а на публічні витрати зменшилися.( табл. 2.3 )

                       Таблиця 2.3. Структура видатків  бюджету у Франції на  2010р.

Бюджетний процес у Франції має 4 стадії і триває більше 3-х років:

1)Перша стадія  — складання проекту бюджету,  здійснюється під контролем Міністерства економіки,  фінансів і бюджету Протягом 9 місяців кожне міністерство і відомство, керуючись інструкціями і контрольними цифрами, складає свій кошторис. Франція використовує програмно-цільовий метод розробки бюджету, що одержав назву «раціоналізація вибору бюджетних рішень». Проект після схвалення направляється в парламент.

2)Друга стадія  — розгляд і затвердження бюджету  — триває приблизно 3 місяці. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної палати. Спочатку обговорюється в нижній палаті (Національні збори), потім передається у верхню палату(Сенат). Якщо проект бюджету після двох спільних обговорень обома Палатами не одержав схвалення, то президент може своїм указом оголосити бюджет законом.

3)Третя стадія — виконання бюджету — починається з новим фінансовим роком, який у Франції за термінами  збігається з календарним. Дохідна частина виконується через розгалужену мережу фінансових агентів. Виконанню видаткової частини бюджету передує процедура розподілу коштів. Касове виконання здійснюється через систему казначейських кас. Вони мають поточні рахунки в Банку Франції, здійснюють розрахунково-касові бюджетні операції.

4)Четверта стадія — складання Міністерством економіки, фінансів і бюджету звіту про виконання бюджету — починається після закінчення бюджетного року. У ході бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль. Спеціальним органом державного контролю є  Рахункова палата,  на яку покладені функції попереднього, поточного і наступного контролю.        

       У 2010 уряд Франції прийняв закон, який скорочував дотації бюджетникам, а також закон, що збільшував пенсійний вік. У зв’язку з цим молодь, профспілки та школярі протестували проти підвищення пенсійного віку, відбулися масові заворушення і уряд Франції покривав всі збитки зі свого бюджету.[6]

        Якщо говорити про 2012, то 27 вересня  французька влада вирішила заморозити витрати на нижню палату парламенту на 5 років. Про це заявив спікер Національних зборів, соціаліст Клод Бартолон. Уперше в історії бюджет палати буде візувати Рахункова палата. [11]

3.Фінанси місцевих органів влади і фінансове вирівнювання у Франції

       Одним з найважливіших заходів, проведених у Франції з початку 80-х pp., є реформа місцевого управління і самоврядування. Вона носить довгостроковий характер. Основним нормативним актом, що визначив головні напрямки реформ, став закон «Про права і свободи комун, департаментів, регіонів» від 2 березня 1982 р. Реформа місцевого управління і самоврядування завершила модернізацію адміністративно-територіальної організації країни. З одержанням статусу територіального колективу практично закінчилося оформлення регіону в адміністративно-територіальну одиницю. Таким чипом, у Франції на сьогодні склалася триланкова система адміністративно-територіального розподілу (регіон  — департамент  — комуна) з відповідною системою органів місцевого управління і самоврядування. Кожна адміністративна одиниця має свій бюджет. У кожному регіоні створюється контрольний орган  — Розрахункова палата,  що стежить за фінансовою діяльністю юридичних осіб і бере участь у формуванні місцевих бюджетів.[4, 145]

       Бюджетна політика департаменту є компетенцією  Генеральної ради,  а в окремих випадках  — комісара Республіки і Регіональної розрахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює  скарбник департаменту, який призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією представника Генеральної ради.

Фінанси місцевих органів влади

Структура місцевих фінансів

                                              Місцеві фінанси

Місцевий                  фінанси                    спец.          фінанси

Бюджет                   місцевих орг.            фонди      місц. підпр.

Витрати місцевих бюджетів складаються з двох основних частин.

• Перший - поточний  (функціональний)  бюджет  фінансує більш ніж 1/3 витрат місцевих органів влади (поліцію, цивільну оборону,  пожежну охорону, управління), 1/3 витрат на освіту, просвіту, культуру, інші — це витрати на економічну інфраструктуру.
• За рахунок другого — інвестиційного  (нового будівництва)  бюджету  місцеві влади здійснюють великі капіталовкладення, на них припадає понад 52% усіх капітальних державних витрат. Джерела  доходів поділяються на  внутрішні - від муніципальної власності, місцевого господарства, податкові — забезпечують 50% загальної суми надходжень, передбачених бюджетами (покривають понад s загальних витрат  сукупного бюджету департаментів) і зовнішні — дотації, кредити (як державні, так і приватні). В цілому, у Франції надходження з непрямих податків у бюджети регіонів зростають, хоча в загальній структурі податкових надходжень на прямі податки припадає близько 60% загальної суми надходжень, на непрямі — близько 40%.

        База для обчислення місцевих прямих податків збігається з базою для стягування основних  загальнодержавних прямих податків, але з 1988 р. використовується коефіцієнт-дефлятор, на який збільшується база обчислення перед визначенням суми податкових платежів. Регіони, департаменти, комуни, а також об'єднання комун самі встановлюють ставки обкладання.[4, 147]

       Певні особливості має система фінансового вирівнювання у Франції. Завдання системи — вирівнювати доходи окремих місцевих бюджетів, які вони мають від податків, і компенсувати витрати, обумовлені розширенням компетенції місцевих органів влади, а також «незаслужені витрати» місцевих органів влади. Для  вирівнювання доходів від різниці в отриманих податках  використовується глобальна (єдина) дотація функціонування.  Розширення компетенції компенсується: загальною дотацією з децентралізації, регіональною дотацією на шкільну освіту, дотацією департаментам на оснащення коледжів.

        При розрахунку обсягів основних дотацій використовуються, як і в практиці інших країн, два основних показники. 

• Перший — податковий потенціал  місцевої територіальної одиниці, що характеризує масу доходів від місцевих прямих податків, які місцевий бюджет одержує із застосуванням середніх загальнонаціональних ставок. Це розрахункова величина(території вик. індивідуальні ставки).
• Другий показник — податкове навантаження, що розраховується як співвідношення між сумою фактичних доходів від місцевих прямих податків і податковим потенціалом. Може бути більше або менше1.

       Розглянемо механізм застосування двох основних трансфертів вирівнювання — глобальної (єдиної) дотації функціонування і компенсаційної дотації з податку на додану вартість. 1) Глобальна (єдина) дотація функціонування — спеціальний фонд трансфертів для органів місцевого самоврядування у Франції. Кошти з цього фонду надаються комунам і департаментам. Фонд формується за рахунок відрахувань від податку на додану вартість. 2) Глобальна (єдина) дотація функціонування  комун  складається з  трьох основних частин:1)базова дотація; 2) дотація вирівнювання; 3)компенсаційна дотація.

       1)Розмір  базової дотації визначається в середньому на одного жителя і з урахуванням розмірів адміністративно-територіальної одиниці і витрат, що пропорційно залежать від чисельності жителів. Загальна сума базової дотації на одного жителя коригується на коефіцієнт у залежності від чисельності населення кожної адміністративно-територіальної одиниці. Коефіцієнт 1 застосовується для комун з населенням до 499 осіб і збільшується до 2 для комун з населенням понад 200 тис. осіб. 2)Дотація вирівнювання розподіляється на основі формули вирівнювання, яка враховує податковий потенціал комун і використовується з метою зближення фінансових можливостей територіальних колективів. 3)Компенсаційна  дотація враховує так звані особливі витрати комун, її розмір залежить від к - ті дітей шкільного віку, які проживають у комуні, від довжини доріг сполучення, , і від к - ті суспільного житлового фонду. [4, 148]

Єдина дотація функціонування  департаменту  включає: спеціальну допомогу, фіксовану дотацію, дотацію вирівнювання.

       1.Спеціальна допомога,  або дотація мінімального функціонування, надається фінансово бідним департаментам. На цю допомогу можуть розраховувати департаменти, що мають податковий потенціал на душу населення на 40% менше, ніж середній податковий потенціал. Допомогу також одержують департаменти, що мають на 60% менше податковий потенціал з розрахунку на 1 км. 2.Фіксована  дотація встановлюється в розмірі 45% сукупної єдиної дотації функціонування департаменту. 3.Дотація  вирівнювання визначена в обсязі  55% від сукупної дотації функціонування департаменту. Вона складається з: 40% розподіляється в залежності від податкового потенціалу департаментів, 60% - від обсягу податків, що збираються департаментами з домашніх господарств.

       Компенсаційний фонд ПДВ  — трансферний фонд фінансових ресурсів, кошти якого направляються на інвестиції територіальних колективів у Франції. Кошти фонду слугують державною субсидією органам місцевого самоврядування на інвестиції. Фонд компенсує місцевим органам влади податок на додану вартість, який вони сплачують по своїх операціях у процесі здійснення витрат розвитку. З фонду  компенсується сплачений місцевими органами влади ПДВ лише по інвестиційних операціях, спрямованих на власний розвиток. Компенсаційний фонд ПДВ функціонує поза держбюджетом Франції.

Висновки:

       Отже, ми бачимо, що інколи Франція як й інші високорозвинені країни потрапляла у нестабільне становище, але завдяки ефективній фінансовій політиці досить швидко знаходила із нього вихід. Тому ми можемо говорити тільки про те, що ця країна є одним з показових прикладів стабілізації економіки за рахунок державного впливу.

       На мою думку, країна розвивається у правильному шляху, адже, як вже згадувалось в 2012 році було вирішено прийняти закон про замороження витрат на нижню палату парламенту на 5 років, що призведе до зменшення витрат з бюджету, разом з тим знизять доходи самих депутатів. Зараз народні обранці у Франції отримують місячний оклад на суму майже 5,2 тисячі євро. + 6,4 тисячі євро на додаткові витрати. Пов’язані з депутатською діяльністю(IRFM). Ці витрати знизять на 10%, що дозволить заощадити 4,4 мільйона євро. Відповідне рішення подадуть на розгляд Бюро Національних зборів. Спікер Національних зборів, соціаліст Клод Бартолон пообіцяв посилити контроль за тим, як законодавці витрачають «представницькі» кошти. Членів палати зобов’яжуть дати письмове підтвердження того, що вони витрачають IRFM винятково на те, що пов’язане з депутатською діяльністю. Якщо кошти будуть витрачені не повністю, їх повернуть у бюджет після того, як мине термін повноважень діючого скликання Національних зборів. [10]

       Я вважаю, що ця політика дуже  ефективна і Український уряд повинен брати приклад з французького, адже у 2012 році соціалістичний уряд Франції, взявшись до роботи в травні цього року, скоротив собі зарплату на 30%. Оклад міністра в підсумку зменшився з 14,2 тисячі до майже 10 тисяч євро на місяць. Знизили, зокрема, зарплати президента Франсуа Олланда і прем’єр - міністра Жана – Марка Єйро – з 21,3 тисячі до майже 15 тисячі євро. Наш уряд скоріш за все ніколи не скоротить собі зарплату, швидше підніме податки чи скоротить видатки і прикладом цього є те, що в Податковому Кодексі вказана сума, яка не підлягає оподаткуванню(ця сума дуже велика) і обґрунтовується це тим, що в нашій країні просто не отримують таких великих зарплат, а як же Президент та прем’єр – міністр – скоріш за все це сума їхньої зарплати. Уряд просто не хоче віддавати частину своєї зарплати в бюджет, тим самим зменшуючи доходи бюджету.