Фінансова служба на підприємстві, її призначення та структура, види орг. структур

     15. Фінансова служба  на підприємстві, її призначення  та структура,  види орг. структур

     Побудова  ефективної системи управління фінансами  підприємства передбачає створення  відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:

• фінансовим управлінням – на великих підприємствах;
• фінансовим відділом – на середніх підприємствах;
• фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії – на малих підприємствах. Структура фінансової служби представлена на рис. 1.1

Рис. 1.1. Структура фінансової служби підприємства

      На  бухгалтерію покладаються обов’язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.

      Аналітичний відділ зобов’язаний аналізувати й  оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягам виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

      Відділ  фінансового планування розробляє  плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і  пасивів тощо).

      Оперативний відділ виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні  взаємовідносини з банками з  приводу безготівкових розрахунків  та отримання готівкових коштів, контрагентами – з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою – з приводу сплати податків, обов’язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

      Відділ  по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем  цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику.

      Функціонування  будь-якої системи управління фінансами  здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази. У  вітчизняній теорії та практиці питання  стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

      Враховуючи, що ринок передбачає роботу підприємства в умовах конкуренції, сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку.

      Таким чином, управління фінансами підприємств (фінансовий менеджмент) забезпечує його господарську діяльність фінансовими ресурсами, вирішує існуючі фінансові протиріччя у фінансових відносинах, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни, націлене на подальший розвиток підприємства, досягнення його стратегічних цілей.

14.Система показників рентабельності. Методика їх розрахунку

     Абсолютна сума прибутку не може характеризувати  рівень ефективності господарської  діяльності підприємства. Щоб зробити  висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з здійсненими витратами.

     Витрати можна розглядати, як поточні витрати  діяльності підприємства, тобто собівартість продукції і як авансовану вартість для забезпечення виробничої та фінансово-господарської  діяльності підприємства.

     Співвідношення  прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами і  характеризує поняття рентабельності.

     Рентабельність  – це ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього  використання. Вона безпосередньо пов’язана  з отриманням прибутку. Та це не абсолютний, а відносний показник. Вона вимірюється у відсотках.

     Основними показниками рентабельності є:

     Рентабельність  продукції, яка розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послу) до витрат на її виробництво та збут. Характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

     Рентабельність  діяльності – розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції  і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.

     Рентабельність  власного капіталу  - розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу. І характеризує ефективність використання вкладення коштів до даного підприємства.

     Можна розраховувати рівень рентабельності підприємств. Для цього використовуються: загальний прибуток від реалізації продукції, загальний прибуток. При  цьому прибуток зіставляється з  авансованою вартістю, яка визначається в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал підприємства, позиковий капітал і т. д.)

     Розраховується  також рівень рентабельності галузей  економіки в цілому. Береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами даної галузі. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність в ній низькорентабельних, збиткових підприємств.

2.Валовий дохід підприємства.

     Валовий дохід – це загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду  в грошовій, матеріальній, нематеріальній формах як на території України так і за її межами.

     Валовий дохід включає:

• загальний дохід від реалізації продукції;
• дохід від здійснення операцій лізингу;
• доходи від здійснення банківських, страхових операцій по наданню фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, борговими зобов’язаннями та вимогами;
• дохід від інвестицій в асоційовані, дочірні  або спільні підприємства;
• доходи від фінансових інвестицій у вигляді відсотків, дивідендів;
• дохід від продажу основних фондів, нематеріальних активів, реалізації фінансових інвестицій;
• доходи від надзвичайних подій.

     Скоригований  валовий дохід – загальна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності протягом звітного періоду за виключенням сум акцизного  збору та податку на додану вартість. 

      9. Платіжна дисципліна.

     Розрахункова  дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватись  встановлених правил проведення розрахункових  операцій і базується на основних принципах здійснення грошових розрахунків.

     Платіжна  дисципліна передбачає здійснення платежів за фінансовими зобов’язаннями в обумовлені строки та в повному обсязі.

     Отже, розрахунково-платіжна дисципліна - беззаперечне виконання сукупності елементів, які  забезпечують здійснення платежу, а  саме:

     згода на оплату;

     використання та оформлення встановлених форм платіжних документів;

     порядок оплати платіжних документів;

     підстава  здійснення платежу;

     контроль  банку.

     Установи  банку здійснюють контроль за дотриманням  правил розрахунків, а також за станом розрахунків у підприємств.

     Контроль  здійснюють і самі підприємства за своєчасним проведення розрахунків. Підприємства, які порушують встановлені строки платежів, сплачують пеню в розмірі 0, 5 % від суми простроченого платежу  за кожний день прострочки. При цьому  сам платник повинен нараховувати пеню з невиплаченої суми та надати банку доручення на її перерахування.

     Якщо  з вини банку затримані зарахування  грошових надходжень на рахунок клієнту, банк сплачує іншій стороні штраф  в розмірі 0, 5 % за кожний день прострочки.

     За  порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції, які класифікуються на договірні, банківські, фінансові.

     Договірні – спрямовані на забезпечення повного  виконання господарських угод (сплата неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання).

     Банківські  – застосовуються за порушення кредитної  дисципліни, за незадовільний стан обліку та звітності, нецільове використання кредитних ресурсів, несвоєчасне  повернення отриманих кредитів і  т.д.

     Фінансові – застосовуються за порушення фінансової дисципліни. Застосовуються державними органами, податковими організаціями (штрафи).

     Фінансові санкції визначені Законом України  “Про державну податкову службу в  Україні”, “Про систему оподаткування”, а також іншими нормативними актами.

     Санкції за фінансові правопорушення:

• стягнення донарахованих сум податків, ін обов’язкових платежів;
• фінансові санкції у вигляді штрафів;
• пеня: за несвоєчасну сплату податку, ін обов’язкового платежу; за несвоєчасне виконання установами банків розпоряджень податкових органів про безспірне стягнення платежів та платіжних доручень платників податків;
• примусове стягнення податкової заборгованості.

     Крім  фінансових санкцій до суб’єктів  господарювання можуть бути застосовані  і адміністративні стягнення. До них належать:

• конфіскація предмета, грошей, отриманих у наслідок здійснення адміністративного правопорушення;
• виправні роботи;
• адміністративний арешт;
• попередження...

     За  умисне ухилення від сплати податків, ін. Обов’язкових платежів в значних розмірах платники можуть бути притягненні до кримінальної відповідальності.

8.Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

     Зміст та основні завдання фінансової діяльності суб'єктів господарювання. Для правильного розуміння фінансових відносин, які розглядаються в процесі вивчення дисципліни, слід визначитися з економічним змістом поняття «фінансова діяльність суб'єктів господарювання». Ураховуючи розмаїття підходів до визначення цього поняття, його трактують як у вузькому, так і в ширшому значенні.

     Згідно  з П(С)БО фінансова діяльність — це діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного й позичкового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності (у вузькому значенні) полягає у фінансуванні підприємства. До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести:

     •  надходження власного капіталу із зовнішніх  джерел,

     •  отримання позик,

     •  погашення позик,

     •  сплата дивідендів.

     Можна стверджувати, що фінансова діяльність (фінансування) має вирішальний вплив на процеси генерування вартості підприємства. Оптимізація складу та структури капіталу (оптимізація фінансування) веде до зменшення затрат на його залучення і створює фінансову базу для успішної операційної та інвестиційної діяльності. У теорії і практиці досить часто зміст фінансової діяльності трактується ширше, ніж суто фінансування. У широкому значенні під фінансовою діяльністю розуміють усі заходи, пов'язані з мобілізацією капіталу, його використанням, примноженням (збільшенням вартості) та поверненням. Іншими словами, фінансова діяльність у широкому розумінні включає увесь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства, пов'язаних із фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб'єкта господарювання. У широкому розумінні фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на розв'язання таких основних завдань1:

     — фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

     — пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

     — своєчасність виконання зобов'язань  перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

     — забезпечення інвестиційної діяльності підприємства;

     — контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

     4.Готівкові  розрахунки підприємства

     Готівковий  обіг між підприємствами регламентується  постановою Правління НБУ «Порядок ведення касових операцій в національній валюті України».

     НБУ для забезпечення стабільності грошової одиниці України проводить єдину  політику в сфері готівково-грошового  обігу згідно з макроекономічними  показниками та основними параметрами  соціально-економічного розвитку. Установи банків здійснюють аналіз готівкового обігу, організовують та виконують оперативні функції з реалізації єдиної грошово-кредитної політики.

      На  сьогодні підприємства отримали право  здійснювати розрахунки між собою  в готівковій формі. Такі розрахунки дозволено проводити як за рахунок коштів, отриманих в касі банку, так і за рахунок виручки від реалізації продукції. Готівкові кошти можуть бути отримані з власних рахунків в межах наявних там коштів. Мета отримання грошових коштів вказується в чеці, при чому без надання додаткових документів або розрахунків.

     Виплати, пов’язані з оплатою праці  та дивідендами, повинні бути отримані виключно з каси банку, при цьому  повинні бути надані платіжні доручення  на перерахування податків та обов’язкових платежів по оплаті праці та дивідендах.

     Усі підприємства та підприємці, які відкрили поточні рахунки в установах  банків, зберігають в них свої кошти  на договірних умовах.

     Готівка, що надійшла до кас підприємств має  здаватись ними до установ банків для зарахування на поточні рахунки. Банки, виходячи з потреби в прискоренні обігу готівкових коштів і своєчасного надходження їх до кас банків, встановлюють підприємствам строки і порядок здавання готівки. Крім того до уваги береться територіальне розміщення банків та підприємств.

      Усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою і мають поточні  рахунки в установах банків можуть тримати в своїй касі на кінець дня готівку в межах установлених їм банками лімітів каси. Ліміт  визначається х урахуванням режиму та специфіки роботи підприємства, обсягу касових оборотів...

      Тобто, основним механізмом, який визначає порядок  роботи з готівкою, є ліміт залишку  готівки в касі.  Без ліміту каси працюють індивідуальні підприємці та фермерські господарства, які займаються виключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції.

      Підприємства  та організації повинні зберігати  готівку в касі понад встановленого  ліміту протягом 3 робочих днів, яка  отримана в банку для виплати  зарплати, допомоги, пенсій, стипендій, дивідендів.

      Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановлені установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ж ліміту залишку готівки  в касі взагалі не встановлено, всю  наявну готівку в касі наприкінці дня необхідно здати до установи банку.

     Кожне підприємство, що має касу повинне  вести касову книгу і до того ж  тільки одну.  Якщо підприємства мають  підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від  того, чи виділено ці підрозділи на самостійний баланс, чи ні, вони повинні також вести касові книги.

     Записи  до касової книги проводяться  касиром після одержання або  видачі грошей за кожним прибутковим  касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

     На  кожному підприємстві, у встановлені  керівником строки (але не рідше  одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

     Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.

     Відповідальність  за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

     1.Безготівкові розрахунки підприємства, їх класифікація

Принципи  організації безготівкових  розрахунків.

1. Обов’язковість зберігання підприємствами грошових коштів на рахунках в установах банків.
2. Підприємство має право вибору установи банку для відкриття рахунків.
3. Підприємство самостійно обирає форми розрахунків.
4. Кошти з рахунку підприємства списуються тільки з розпорядження його власника.
5. Поточні рахунки суб’єктам підприємницької діяльності відкриваються тільки за умови повідомлення про це податкового органу.
6. Термінове здійснення платежів.
7. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунку платника.
8. Розрахунки між підприємствами можуть здійснюватись готівкою.

     Безготівкові  грошові розрахунки – це грошові  розрахунки, які здійснюються за допомогою  записів на рахунках у банках, коло кошти списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

     В інструкції відзначаються загальні принципи організації безготівкових  розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.

Загальні  правила документообороту:

• розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інструкцією;
• відповідальність за правильність заповнення несе особа, яка оформляла цей документ;
• розрахунковий документ виписується в кількості примірників (за винятком чеку), потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків;
• платежі з розрахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках.

     Безготівкові  розрахунки в господарському обороті  України здійснюються з використанням  наступних форм розрахункових документів: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення.

     Всі розрахункові документи, які подаються  в банк в паперовій формі, повинні  відповідати вимогам встановлених стандартів і мати ряд обов’язкових реквізитів.

     Крім  того можливе подання до банку розрахункових документів в електронній формі – у вигляді електронних розрахункових 

13 Симптоми фінансової кризи на підприємстві. Поняття та види банкруцтва

Фінансова криза  на підприємстві характеризується трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та підібрати найефективніші санаційні заходи.

Фактори, що приводять  до кризи діляться на екзогенні (зовнішні), ендогенні (внутрішні).

Екзогенні:

• спад кон’юнктури в економіці в цілому;
• зниження купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі; посилення монополізму на ринку.

Вплив зовнішніх  факторів має більш стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову  кризу, якщо менеджмент неправильно  або несвоєчасно на них реагує, тобто якщо відсутня або недосконало  функціонує система раннього попередження та реагування.

Ендогенні:

• зниження якості менеджменту;
• дефіцити в організаційній структурі;
• низький рівень кваліфікації персоналу;
• недоліки у виробничій сфері;
• прорахунки в галузі постачання;
• низький рівень маркетингу і втрата ринків збуту продукції;
• прорахунки в інвестиційній політиці;
• брак інновацій та раціоналізаторства;
• дефіцити у фінансуванні.

Фактори тісно  пов’язані між собою і становлять складний комплекс причинно-наслідкових  зв’язків, які приводять до ряду негативних наслідків.

1. Втрати клієнтів і покупців готової продукції.
2. Зниження кількості замовлень і контрактів з продажу продукції.
3. Неритмічність виробництва, неповне завантаження потужності.
4. Підвищення собівартості продукції та різке зниження продуктивності праці.
5. Зростання розміру  неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів.
6. Виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і ріст плинності кадрів.
7. Зниження обсягів реалізації, що приводить до зниження виручки.

     Розрізняють три види кризи: стратегічна (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); криза прибутковості (збиток приводить до зниження власного капіталу, що в свою чергу приводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

     12.Санація підприємства, умови і форми її проведення

      Термін  “санація” походить від латинського  “sanare” і перекладається як оздоровлення або видужання.

      Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” таким чином визначає термін “санація”—це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі по банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів,  капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

     Фінансові та контролінгові служби підприємства розробляють план фінансового оздоровлення підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі. Можливе залучення зовнішніх консультантів. Необхідно підкреслити, що для розробки плану санації використовують увесь методичний та функціональний арсенал контролінгу, на якому наголошувалося вище.

     План  санації може складатися із вступу та чотирьох розділів.

     Вступ містить загальну характеристику об’єкта планування. Тут подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності, а також коротка історична довідка про розвиток підприємства. Визначаються мета складання плану.

     Розділ 1 відбиває вихідну ситуацію на підприємстві.

     Оцінювання  зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає в себе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сегмента.

     Аналіз  фінансово-господарського стану охоплює два аспекти:

• виробного-господарську діяльність;
• фінансовий стан.