Форма підприємницької діяльності

Форма підприємницької  діяльності

Одним із основних питань підприємницької діяльності є питання організації її форм. У світовій практиці розрізняють три основні організаційні форми: одноосібна власність, партнерство, корпорація. Кожна із них має як переваги, так і вади.

Одноосібна власність

Одноосібна власність - підприємство, власники якого (це може бути сім'я) отримують весь дохід і несуть відповідальність за ризик від бізнесу. Одноосібна власність досить поширена у країнах з ринковою економікою. Так, у США 74 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними. Ця форма підприємництва переважає у роздрібній торгівлі, консультативному бізнесі, сфері харчування та інших видах послуг на одноосібну власність, яка охоплює найбільшу кількість фірм, у той же час на неї припадає лише 6 % в обсязі продукції США.

Перевагами одноосібної  форми підприємництва є: простота організації; повна самостійність, свобода й оперативність дій; максимум спонукальних мотивів; конфіденційність діяльності; низькі організаційні витрати. Вона особливо ефективна на початковій стадії бізнесу, коли дуже важливі гнучкість, оперативність, наполеглива робота і постійна особиста увага до справи.

Недоліками цієї організаційної форми підприємництва є те, що фінансові ресурси одноосібного власника здебільшого обмежені розміром його грошового рахунку в банку, або тим, що він може взяти в позику. Комерційні ж банки неохоче надають одноосібникам позики, оскільки відсоток банкрутства серед одноосібних підприємств досить високий. Власник такої фірми-змушений здійснювати контроль за всіма напрямами її діяльності і повністю управляти нею. У випадку банкрутства фірми її власник несе необмежену відповідальність за борги перед кредиторами не тільки активами фірми, а й власним майном.

Партнерство

Партнерство — це підприємство, фірма, організована декількома особами, що спільно володіють і управляють нею. Найважливіші права тут належать усім партнерам, проте може бути партнерство і з обмеженою відповідальністю, коли поряд із головними учасниками, цілком відповідальними за діяльність фірми, є партнери, відповідальність яких обмежується сумою їхнього вкладу в справу (так звані партнери з обмеженою відповідальністю).

В умовах партнерства порівняно  легше вирішити фінансові питання, пов'язані з початком і продовженням діяльності підприємства (фірми). Тут більше, ніж у приватнопідприємницькій фірмі, можна використовувати поділ праці і спеціалізацію у виробництві і керуванні. Недолік партнерства - поділ функцій, внаслідок чого може виникнути непогодженість дій і навіть несумісність інтересів. У результаті виникаючих протиріч чи виходу зі справи одного або декількох партнерів виникає загроза потенційного розпаду партнерства.

Партнерство може створюватися корпораціями і приватними особами  на началах рівного розподілу прибутків і збитків; спільного контролю за бізнесом; активної участі в ньому. Основою відносин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір, який передбачає розміри прибутку, відповідальність кожного партнера за виконання тих чи інших функцій, умови розірвання угоди.

Перевагами партнерства  є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдяки  більшій кількості власників  фінансові ресурси є більшими. Така фірма може збільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати  продажі за рахунок виділення  коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії, обумовленої збільшенням масштабу виробництва.

Недоліки партнерства  полягають у тому, що його фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупиняти діяльність фірми, а то й здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію.

Найпоширенішими є партнерства  з необмеженою відповідальністю, де всі учасники разом і кожен  зокрема несуть відповідальність за їх боргові зобов'язання. Найчастіше статус повного партнерства використовується дрібними фірмами в сфері професійних послуг (юридичних, бухгалтерських, медичних, архітектурних тощо).

Партнерства з обмеженою  відповідальністю визначають одного або  декількох партнерів, особисто відповідальних за боргові зобов'язання фірми, а  також одного або декількох партнерів, чия відповідальність обмежена часткою  вкладеного капіталу і які не беруть участі в управлінні фірмою. Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами.

Корпорація

Під корпорацією розуміють підприємство або фірму, що є юридичною особою, де відповідальність кожного власника обмежена його внеском у підприємство. Корпорація — товариство, засноване на паях. Маючи акції товариства, окремі особи стають власниками корпорації. Таким фінансовим засобом залучається велика кількість людей. Власники акцій одержують частину прибутку у вигляді дивідендів. Вони ризикують тільки тією сумою, яку заплатили під час купівлі акцій. Корпорація існує незалежно від її власників, акціонерів, що дозволяє їй функціонувати стабільно.

До недоліків корпорації слід віднести, насамперед, наявність певних можливостей  для різного роду зловживань. Дрібні і середні власники акцій не можуть здійснювати дійового контролю за діяльністю корпорації.

Корпорація (акціонерне товариство) є домінуючою формою підприємництва. Вона має кілька різновидів і в різних країнах має свої особливості. Законодавство США дає таку характеристику корпорації: централізоване управління; тривалість існування товариства, яка перевищує тривалість життя окремих власників акцій; вільне переведення прибутків акціонерів; обмеження відповідальності акціонера часткою його капіталовкладень. За наявності не менше трьох із цих ознак будь-яке підприємство може оподатковуватися як корпорація.

У США, Великобританії та інших  західних країнах за типом відповідальності розрізняють: корпорації з відповідальністю, обмеженою акціями; корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями; корпорації з необмеженою відповідальністю.

Головною особливістю корпорації першого типу є обмеження її відповідальності за борги фінансовими ресурсами, які у свою чергу визначаються розмірами акціонерного капіталу. Ця відповідальність не поширюється на решту фінансових та інших засобів, наприклад, на майно. У разі ліквідації або банкрутства відповідальність корпорації перед кредиторами обмежена.

У корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями, відповідальність її членів обмежена тими сумами, які  кожен із них погодився вкласти  в майно й акціонерний капітал корпорації. Такі корпорації утворюються переважно в інтересах певних організацій, клубів, в благодійних цілях тощо.

Члени корпорації з необмеженою  відповідальністю відповідають перед  кредиторами не тільки акціонерним  капіталом, а й конкретними сумами наявних засобів під гарантії. Така відповідальність може поширюватись на всі майнові або фінансові активи членів корпорації.

Організувати корпорацію технічно значно складніше, ніж партнерство або одноосібне підприємство. Крім того, існують юридичні обмеження ділової активності (дозволено займатися тільки такою діяльністю, яка передбачена статутом). Найсуттєвішою вадою корпорації є подвійне оподаткування її доходу, прийняте в багатьох країнах. Передусім оподатковуються чисті корпоративні прибутки. Крім того, частина корпоративного прибутку, яка розподіляється між акціонерами, обкладається індивідуальним подоходним податком (чого нема в товаристві й одноосібній підприємницькій організації).

Останнім часом виникла  нова форма корпоративної власності  - корпорація колективного володіння. Цей різновид корпорації утворюється шляхом передачі основної частини акціонерного капіталу робітникам і службовцям корпорації. Ця форма привабливіша для підприємців, оскільки зближуються інтереси службовців і підприємців, зменшується виплата податків з дивідендів на акції і з фінансових операцій, пов'язаних із вказаними фондами.

Синонімом сучасної корпорації є концерн (галузевий або міжгалузевий). Учасниками концерну можуть бути окремі корпорації (компанії), які об'єднують  свої зусилля для досягнення певних спільних інтересів і створюють  нові організаційні структури управління концерном. Повноваження останніх поширюються  лише на деякі аспекти діяльності корпорацій, що входять до концерну.

Концерни являють собою  найскладнішу форму підприємництва, що об'єднує підприємства промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери. Учасники концерну формально зберігають самостійність, але контролюються фінансовою групою, яка очолює концерн. Головна особливість фінансово-кредитного забезпечення концернів — перевага в їхніх фінансових структурах коштів із банково-кредитних інститутів над акціонерним капіталом. Тому фінансовий контроль у концернах здійснюється не стільки власниками акцій корпорацій, що входять до концерну, скільки фінансовими інститутами.

Найпоширенішим засобом  утворення багатогалузевих концернів  є диверсифікація — міжгалузеве проникнення капіталу, здійснюючи яке корпорації використовують техніко-економічні зв'язки виробничого, комерційного, науково-технічного або маркетингового характеру між різними галузями. Диверсифікація може розвиватися у галузях і виробництвах, не пов'язаних технологічно одна з одною.

Однією із форм складних підприємницьких утворень є консорціум, який створюється на базі тимчасових угод між декількома банками чи виробничими корпораціями для спільного розміщення позики або здійснення єдиного проекту. Особливо широко вони використовуються в банківській справі, будівництві, гірничорудній промисловості.

Досить поширеною формою підприємницької діяльності є картель. Це таке об'єднання підприємців, коли укладається угода про регулювання обсягу виробництва, умови збуту продукції, наймання робочої сили, розподіл ринків збуту, джерел сировини тощо, однак підприємства зберігають комерційну і виробничу самостійність. Картелі утворюються переважно в межах однієї галузі.

Об'єднання підприємців, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган, називається синдикатом. Його учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. Синдикати здебільшого існують у ряді підгалузей металургійної, хімічної, харчової промисловості. Та як форма бізнесу вони не дуже поширені.

У сфері послуг авіатранспорту та інформаційних структурах мають місце пули. Суть подібних угод полягає в об'єднанні доходів партнерів від експлуатації певної частини ринку і розподілу цього фонду в кінці "пульного періоду" у заздалегідь визначеній пропорції.

Специфічною формою підприємницької діяльності є трести, які займаються управлінням власністю. Власник, який довірив управління своїм майном тресту, стає власником його акцій, що гарантує отримання частини доходу, пропорційно до власності, вкладеної в трест, і частки виручки в разі його ліквідації. Трести, організовані для інвестування в нерухомість, за умови виконання ними ряду вимог звільняються від оподаткування.

Державний сектор економіки.

Вагоме місце в господарській  діяльності промислово розвинутих країн  займає суспільне (державне) підприємництво. Мається на увазі виробничо-економічна діяльність на базі державної власності. В умовах ринку це одна із важливих форм безпосереднього впливу держави на господарське життя суспільства.

Вклад державного сектора  в економіку західноєвропейських  країн становить від 1/10 до 1/6. Основною функцією державного підприємництва є створення і підтримка з боку держави найсприятливіших умов відтворення і нагромадження капіталу. Конкретні цілі і функції такого підприємництва вписуються в діючу систему ринкового господарства, залежать від кон'юнктури ринку, особливостей ринкового механізму у кожній країні. Головною ознакою державного підприємства є те, що держава або контрольовані державою установи володіють часткою капіталу, достатньою для контролю за цим підприємством.

Важлива особливість діяльності державних підприємств — функціонування в умовах ринкової економіки нарівні з іншими формами власності, тобто їхня повна комерціалізація. Відомо, що підприємства, засновані на державній власності, здебільшого низькоефективні. Тому практично в усіх економічно розвинутих і в багатьох країнах, що розвиваються, сформувалася тенденція до скорочення сфери суспільного підприємництва, ширшого використання змішаних форм власності за рахунок залучення приватного капіталу в різних його формах.

У цілому можна сказати, що відбувається трансформація системи  державного підприємництва. Держава обмежує свою участь або зовсім виходить із традиційних галузей, що ґрунтуються на державній власності (транспорт, зв'язок та ін.) у міру їхньої підготовки для приватизації і посилення організаційно-технічного і фінансового потенціалу. Держава почала також більше орієнтуватися на ринкові форми господарювання: на зміну чисто державним підприємствам приходять державні корпорації, які мають велику автономію в фінансово-управлінських питаннях, питаннях розпоряджень власністю; у свою чергу ці корпорації поступово замінюються акціонерними компаніями з участю державної власності. Таким чином, ця власність немовби "розчиняється" в різних формах приватної і колективної власності.

Особливості організації підприємницької діяльності в США

У США капітал об'єднується в  підприємницькі асоціації, найбільш поширеними з яких є галузеві. Асоціації допомагають компаніям (окремим бізнесменам, корпораціям, фірмам) в упорядкуванні фінансових звітів, плануванні бюджету; вони вивчають процеси ціноутворення, досліджують ринкову кон'юнктуру, шукають нові шляхи підвищення ефективності комерційної реклами.

За даними Адміністрації малого бізнесу (SBA) США, у країні на початок третього тисячоліття нараховувалося 22,1 млн підприємств — "ділових одиниць". За формою власності й організаційно-правовим статусом їх можна розподілити на три категорії: корпорації, партнерства й одноосібні (індивідуальні) компанії. На вказаний час корпорацій було 4,5 млн, або 20,4 %, ще менше (1,6 млн, або 7,1 %) нараховувалося партнерських фірм.

Головним стартовим майданчиком  наступного розвитку фірми слугують одноосібна компанія, приватнопідприємницька фірма — класична форма підприємництва. Така компанія перебуває в особистій власності однієї юридичної особи. На 01.01.2001 р. одноосібних підприємств у США було 16,0 млн, або 72,4 %.

Широкий розвиток у США одержав  франчайзинг — форма пільгового партнерства великих підприємств із малими. Головна мета франчайзингу — широко використовувати фінансові, матеріальні, інформаційні ресурси для розвитку малого бізнесу.

У зв'язку із франчайзною  згодою франчайзер (велика батьківська  компанія) повинна представити франчайзі (малому підприємству або бізнесмену) допомогу в підготовці персоналу, організації виробництва, рекламі, постачанні і т. п. За всі ці послуги франчайзі вносить одноразову плату під час організації бізнесу.

Згода між франчайзі і франчайзером включає права і обов'язки в довгостроковому масштабі. Це повинно забезпечити виробникові можливість контролювати якість продукту в цілях збереження його виключних прав на торгову марку. Як тільки торгова марка починає використовуватись під час реалізації продукції в інших штатах, вона реєструється в Бюро патентів і торгових марок США, щоб уникнути незаконного її використання в масштабах усієї держави.

В той же час згода не повинна зобов'язувати яку-небудь сторону відповідати за дії, борги або податки іншої.

Згідно з вимогами Федеральної  комісії щодо торгівлі, всі фірми, які реалізують свою продукцію через франчайзну систему, повинні розробити потрібний опис своєї діяльності. Цей документ включає 20 пунктів, які мають інформацію про фірму, яка виробляє продукт, її посередників, історії позову, розриву відносин, банкрутства, а також інформації щодо минулого і майбутнього прибутку, обсягу продажу, доходу і т. д.

Перед вибором покупки потенційному франчайзі слід звернути увагу на моменти, які дуже впливають на хід бізнесу:

а) чи має франчайзер відділ розробки нових продуктів?

б) для кого в останній раз був  розроблений продукт і наскільки  успішно він реалізується?

в) як скоро доведеться продавати  нові товари і чи буде можливість вибору при їх отриманні?

При заключенні договору необхідно  оговорити й такі питання: що трапиться  у випадку продажу бізнесу; чи можна заповідати його своїм рідним, змінювати місцезнаходження; чи існують межі для розширення бізнесу?

Франчайзна система має свої переваги й недоліки.

З точки зору франчайзера, переваги (порівняно зі створенням незалежного бізнесу) полягають у такому: платню за покупку франчайзі забезпечує великий капітал, а подальше зростання фінансується без зовнішніх займів. До того ж, така система дозволяє з мінімальним ризиком перевірити яке-небудь починання на практиці.

Недоліки в тому, що франчайзер мусить ділитися прибутком з кожним учасником системи, що знижує її рівень порівняно з компаніями, які повністю володіють її підрозділами. При цьому втрати на контроль з розширенням операцій постійно зростають, а його ефективність залишається низькою.

Проведемо подібний аналіз і з точки  зору франчайзи.

До переваги відноситься те, що для заснування бізнесу потрібно менше капіталу. Назва компанії або  продукту, широко відомого споживачами  і який заслужив їх добре відношення, дозволяє без допоміжних витрат використовувати  вже створений раніше "імідж" товару. Крім того, батьківська фірма повинна в подальшому покривати частину вартості реклами.

Франчайзер забезпечує поточну  допомогу в управлінні, дослідженні і розробках, підборі кадрів і плануванні ринку, а часто виділяє необхідні матеріали і обладнання.

Подивимося, наприклад, які послуги  представляє фірма "Макдональдс" малій фірмі, яка уклала з нею  контракт:

1. Обрання місцезнаходження ресторану  за допомогою наукових методів.

2. Контроль за будівництвом ресторану  будівельним відділом фірми "Макдональдс".

3. 20-денний курс в "Університеті  Гамбургер" фірми "Макдональдс"  під Чикаго. Цей курс дає знання з питань бізнесу (менеджмент, виробництво, окаунтинг). Крім того, періодично проводяться регіональні семінари, організовуються виставки, розробляються навчальні матеріали, інструкції (теж за рахунок "Макдональдс").

4. Допомога в пошуку поставників  і отримання сировини за пільговими цінами.

Оплата за ці переваги — не тільки місячні відрахування з продажу, а й залежність від франчайзера, яка, без сумніву, розширює підприємницьку діяльність, але не дає змоги ефективно впливати на його рішення.

Тим самим, франчайзна система успішно  розвивається як у США, так і в  інших країнах.

Через франчайзну систему проходить  понад ЗО % роздрібної торгівлі, загальний обсяг якої— 1813 млрд доларів. Значна частина цієї суми припадає на продаж автомобілів і товарів до них (понад 370 млрд дол.) і автозаправні станції (115 млрд дол.).

Після США за кількістю підрозділів франчайзних компаній йдуть Канада — 9544, Японія — 8995, Західна Європа — 5 тис, Великобританія і Австрія — по 3 тис.

Особливості організації підприємницької діяльності в Японії

У Японії дрібні й середні підприємства на 01.01.2001 р. становили 99,3 % усіх приватних фірм обробних галузей промисловості. Незалежні підприємці, члени їх сімей — власники підприємств становили 22,7 % усіх працюючих. Тут широко застосовується відрядна система оплати праць. Фінансують малі і середні підприємства, головним чином, соціальні кредитні кооперативи. Слід зазначити високу ефективність і раціональність японської системи керування виробництвом. Вона поєднує в собі розвиток підприємництва і нововведень, високу прибутковість із піклуванням про працівників.

За всіма найважливішими показниками  в Японії домінує груповий підприємець в особі всього колективу. В японських керівників та інших працівників дуже високий ступінь ідентифікації зі своєю фірмою. Рекомендуючись незнайомцеві, японець насамперед називає компанію, де він служить, а потім своє ім'я. Історично сформований у японському товаристві культ праці і неформальний, слабко регламентований характер відношень між начальником і підлеглим сприяли високому ступеню розвитку в японських корпораціях підприємництва в груповій формі. При цьому, як правило, важливі підприємницькі вирішення (наприклад, про виробництво нового продукту) завжди приймаються вищими керівниками, але при обов'язковій реальній участі в підготуванні цих рішень нижчестоящих груп.

Сучасні форми підприємницької діяльності в Росії

У Росії, відповідно до Цивільного Кодексу, створюються такі організаційно-правові форми підприємницької (комерційної) діяльності: господарські товариства і суспільства, виробничі кооперативи, державні та муніципальні унітарні підприємства.

Господарські товариства можуть створюватися у формі повного товариства і  товариства на вірі (командитного). Повним є товариство, учасники котрого уклали між собою договір про створення підприємства для спільного ведення певної господарської діяльності. Джерелом формування майна повного товариства служать внески його учасників.

Повному товариству не потрібен статут. Воно створюється і діє на підставі установчого договору, що підписується всіма його учасниками. В установчому договорі вказується найменування товариства, місце його перебування, порядок керування його діяльністю, розмір і склад капіталу товариства, порядок зміни частки кожного з його учасників. Тут містяться також зведення про відповідальність учасників повного товариства за порушення обов'язків по внесенню вкладів та ін.

Прибуток і збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно їхнім часткам у  спільному капіталі. Для визначення розміру податків кожний учасник  додає свою частку прибутку до наявного в нього прибутку і з цієї суми сплачує податки.

Учасники повного товариства солідарно  відповідають своїм майном за зобов'язання товариства.

Трохи інше становище в змішаному (командитному) товаристві (або товаристві на вірі). Поряд з учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за обов'язки товариства своїм майном, є один або декілька учасників-вкладників (командитів), що несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум внесених ними внесків. Командитисти не беруть участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.

Товариство на вірі, як і повне товариство, не має статуту. Воно створюється і діє на підставі установчого договору, який підписуються усі повні товариші.

Існує й така група підприємницьких (комерційних) підприємств — господарські товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерні товариства, дочірні і залежні товариства.

На початковому етапі переходу економіки Росії до ринкових відносин значне поширення одержали товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Цивільним Кодексом збережені головні принципи ТОВ у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Таке товариство засновується одним або декількома особами. Статутний капітал його розділений на частини, визначені установчими документами. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язання і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості вкладених ними внесків.

На відміну від товариства з  обмеженою відповідальністю, учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно відповідають за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для  всіх розмірі щодо вартості їхніх внесків, обумовлених установчими документами товариства. При банкрутстві одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх внескам.

Значно поширеною формою підприємництва в сучасних умовах є акціонерні товариства Більшість їх створена шляхом приватизації державних і муніципальних підприємств. Статутний капітал акціонерного товариства розділений на певну кількість акцій. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за його зобов'язання і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства бувають  відкритими і закритими. Учасники відкритого акціонерного товариства можуть відчужувати  належні їм акції без згоди  акціонерів. Таке акціонерне товариство може проводити відкриту підписку на акції, що випускаються, і їх вільний продаж. При цьому воно зобов'язане публікувати для загальної відомості річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків.

На відміну від відкритого, в  закритому акціонерному товаристві акції розподіляються тільки серед  його засновників або іншого, заздалегідь  визначеного, кола осіб. Таке товариство не має права проводити відкриту підписку на акції, що випускаються.

Акціонери закритого акціонерного товариства мають переважне право  на придбання акцій, які продаються іншими акціонерами цього товариства.

Установчим документом як відкритого, так і закритого акціонерного товариства є статут, затверджений засновниками. У ньому, крім загальних відомостей, містять умови про продукцію, яку випускає товариство, номінальну вартість і кількість акцій; про розмір статутного капіталу товариства; про права акціонерів; про склад і компетенцію органів управління товариством і порядок прийняття ними рішень тощо.

Цивільним кодексом уперше визначені  дочірні і залежні товариства. Дочірнім визнається господарське товариство, якщо інше (головне) господарське товариство або товариство внаслідок переважної участі в Його статутному капіталі або за іншої умови має можливість визначати рішення, що задовольняють товариство. Дочірнє товариство не відповідає за борги головного товариства. У той же час головне товариство відповідає солідарно з дочірнім товариством за угодами, які укладені останнім.

Дещо інший економічний статус має залежне господарське товариство. Залежним визнається таке господарське товариство, якщо інше товариство, що переважає  або бере участь, має понад 20 % голосуючих акцій акціонерного товариства або 20 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.

Своєрідною організаційно-правовою формою підприємництва є виробничі кооперативи. Виробничим кооперативом (артіллю) визнається добровільне об'єднання громадян для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій та іншій участі.