Формирование творческой личности

Реферат

На тему: «Формування творчої особистості» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План 

            Вступ

1. Творчість як суттєвий аспект акме людини.

2. Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках.

3. Компоненти творчої особистості.
4. Шляхи формування творчої особистості.

     Висновок 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної  академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина – комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто об’єктивні і суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності"

      У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.

      Сучасні реалії потребують активізації розвитку особистості, її творчого потенціалу, особливої уваги набувають питання виховання в молоді творчого ставлення до життя. Тому реформування системи загальної освіти, професійної підготовки кадрів пов'язано з новою його провідною функцією - розвитком особистості на засадах творчих позицій.

      Вагома  роль у розвитку творчого потенціалу належить самому суб'єкту діяльності. Г.І. Хозяїнов розглядає творчість  у такому сприйнятті: "Творчість  – це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Творчість має особистісний, процесуальний і результативний аспекти. Вона реалізується у виробництві, науці, мистецтві, політиці, педагогіці і т.д. В широкому масштабі його подає Ю.О.Гагін, зокрема: творчість — це спеціальна людська діяльність, яка поєднує в собі значення як іманентної властивості людини, такі ознаки її як способу існування, дійсності, і виявляється у примноженні матеріальних і духовних цінностей, характерних новими авторськими системами. Творчість - важливий спосіб реалізації потенціалу людини та основний механізм становлення індивідуальності. Творчість - головний спосіб формування професіоналізму і майстерності, а з іншого боку - критерій професіоналізму і майстерності. При проектуванні акмеологічних дій творчість розглядається як важливий конструктивний елемент у побудові цілісної, унікальної та універсальної індивідуальності у всьому діапазоні акмеологічних заходів: від знімання політичних синдромів - до виявлення духовності. Творчість є чинником і передумовою свободи людини .  
 
 
 
 

1. Творчість як суттєвий аспект акме людини

      На  результаті XX століття й напередодні  третього тисячоріччя при виникненні глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливу гостроту здобуває пошук нових можливостей  і ресурсів для їхнього раціонального рішення. Один з конструктивних шляхів пов'язаний зі створенням інноваційних високих технологій, причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологієй.

      Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців - один з найважливіших  властиво людських ресурсів, який стає фактором оптимального рішення насущних глобально-кризових проблем. У цьому  соціокультурному контексті особливе значення набуває нова інтегративнеокомплексна наука акмеологія (греч. akme - вершина, розквіт). Тому що саме вона вивчає закономірності й технології розвитку професіоналізму й творчості як акме-форм оптимального здійснення всіляких видів професійної діяльності.

      Акмеологія - наука нова, що перебуває в стадії активного становлення. Символічно. що поява цього терміна ставиться до періоду бурхливого інтелектуального і соціального пошуку 1920-х років, коли виникли такі галузі науково-практичного знання, як еврилогія (П. Енгельмейер), ергонологія (В. Мясіщев), рефлексологія (В. Бехтєрєв) і в тому числі акмеологія (Н. Рибников). Якщо соціокультурним прототипом виникнення акмеології був такий плин у російської поезії початку XX століття. як акмеізм (Н. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова й ін.), те її естественнонаучной передумовою стали дослідження Ф. Гальтона й В. Освальда. про вікові закономірності творчої діяльності й І. Перна, що вивчав залежність її продуктивності від різних психобіологічних факторів.

      У розвитку акмеології можна виділити чотири основні етапи. Перший - латентний. коли складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові, практичні, педагогічні передумови виділення в науковім пізнанні нової сфери людинознавства. Другий етап - номінаціонний, коли соціальна потреба в такого роду знанні була усвідомлена й позначена шляхом уведення Н. Рибниковим в 1928 році спеціального терміна "Акмеологія". Третій етап - інкубаційний, його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н. Кузьміній про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики як нової області людинознання. Передумовою з'явилися систематизація й узагальнення, аналіз і диференціація людинознання другої третини XX століття в працях Б. Ананьева. Завершився цей етап висуванням програми розгортання акмеології в якості особливої дисципліни. Четвертий - інституціональний - етап пов'язаний зі створенням ряду соціальних структур: акмеологічної кафедри, лабораторій у вузах і, нарешті, Міжнародної академії акмеологічних наук. У рамках цих науково-навчальних структур ведуться дослідження, розробляються акмеологічні технології і здійснюється професійне навчання.

      З метою вивчення й аналізу акме-форм, успішної й творчої професійної  майстерності й розробки оптимальних  технологій розвитку професіоналізму  акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів здійснення різними фахівцями професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людині, насамперед філософії, соціології, психології, фізіології, генетики й педагогіки. Свою онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрування на виявленні, описі, аналізі феноменології акме-форм у життєдіяльності людини, у його становленні як професіонала, психологічно творчому й соціально успішнім здійсненні професійної діяльності. Акмеологический аспект феноменології творчої майстерності представлений у працях.

      Отримане  в результаті психолого-акмеологічних  досліджень наукове знання про закономірності й способи досягнення вершин професіоналізму  і творчості характеризує такий  інтегративний по своїй соціокультурній природі й системоутворюючий за методологічним значенням онтологічний атрибут, як " акмеологічність" соціокультурного буття людину.

      Із  цього погляду акмеологічність  можна розглядати в синхронічному  плані у вигляді самовдосконалення людину, а діахронічно - у вигляді його професійної соціалізації. Затребуваність акмеології в сучасній Росії в умовах перехід до ринкових відносин, державотворення й демократичного суспільства здобуває особливу актуальність. Для цього необхідні активні люди, високі професіонали, що володіють ініціативою, діловитістю, організованістю й творчим потенціалом.

      У справжній період активно формуються методологічні принципи, концептуальні  підходи й дослідницькі стратегії, розробляються практично орієнтовані акмеологічні технології, які покликано вмонтувати акмеологію в систему сучасних наук і забезпечити впровадження отриманого нею знання в соціальну практику.

      Акмеологія, як будь-яка інша область наукового  знання, має не тільки загальнонаукові  принципи, що конституюють її категоріальноеметодологічно як науку, але й конкретні дисциплінарні особливості, які характеризують її як специфічну галузь предметно-методичного знання. Оскільки вона - наукова дисципліна, що формується, визначення її предметно-методичної специфіки й категоріальнотметодологічних рамок представляє особливе проектувальне завдання, від рішення якої певною мірою залежать шляху подальшого розвитку конкретних акмеологічних досліджень. Їм властиві три основні орієнтації: загальнонаукова,технологічна й гуманітарна.

      Природа творчості може бути розкрита через  певні показники, а саме:

      1. Істоти, у яких розвинутий пошуковий  механізм, що е наріжним для  процесу творчості, характеризуються  мінімального агресивністю щодо  свого оточення та найбільш  чутливі до закликів допомоги інших істот.

      2. Творчість є основою розвитку  емпатійних здібностей, здатності  розуміти точку зору іншої  людини, формування непрагматичної  ціннісно-світоглядної орієнтації  особистості.

      3. Творчість передбачає вихід за  межі рольових установок особистості, вміння дистацціюватися від ситуації, готує умови для досягнення однієї з головних цілей розвитку людини - статусу творчої особистості, оскільки творчість є виходом у сферу багатозначного, багатомірного, парадоксального, бісоціативного розуміння реальності та її опанування; творчість передбачає актуалізацію надситуативностІ як здатності суб'єкта виходити за межі однозначних конструкцій "зовнішньої доцільності".

      4. Творчість та альтруїзм позитивно  взаємокорелюють та щільно пов'язані,  що свідчить про відкритість творчої особистості світові.

      5. Творчість є однією з цілей  розвитку особистості та може  бути пов'язаною з такими категоріями  як самоактуалізація, самовдосконалення,  самоздійснення, самовираження.

      6. Творчість е цілісним утворенням, вона не, обмежується такими аспектами функціонування психіки людини як образний, логічний, поведінковий та ін., а проявляється на всіх рівнях психічної активності людини.

      7. Творчості притаманні синергетичні  риси, тому творча людина виявляє  феномен творчої багатомірносгі, коли окремий талант людини складається із суми її талантів.

      8. Так звані творчі люди характеризуються  іранично-біфукарційними, парадоксально-двоїстими,  ембівалентними, взаємовиключаючими  особливостями, наприклад, вони  проявляють себе одночасно як екстраверти та інтроверти; вони скромні та горді одночасно; вони проявляють одночасно бунтарський дух та консерватизм. В цілому можна сказати, що творчі люди більш психопатологічні, психотичні.

      Отже, можна диференціювати окремі, часто  достатньо суперечливі характеристики емоційної сфери творчих особистостей: підвищену чутливість (Р.Кеттел), імпульсивність (Ф.Баррон), високий енергетичний рівень, підвищену сприйнятливість (К.Текекс), неповторне поєднання деяких акцентуйованих рис особистості (Л.Б. Єрмолаєва-Томіна), відхилення від шаблону у поведінці, впертість (У.В. Кала), емоційну забарвленість кремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, емоційне занурення у діяльність (В.О. Моляко), емоційну сенситивність та лабільність (ригідність), високий рівень емоційної збудливості (В.М. Козленко).

      Творчість людини виявляє тісний зв'язок з  обдарованістю, однією з наріжних особливостей якої є здатність до творчих актів. Тому особливості обдарованих людей  через принцип "талант - це сума талантів" можна певною мірою вважати такими, які притаманні креативним людям. Відповідно, розвиток творчої особистості має спрямовуватися на якості, що властиві обдарованим особистостям.

      Згідно  з концепцією В.О. Петровського "Екологія творчості" розвиток обдарованості здійснюється через реалізацію творчих потенціалів особистості, яка, в свою чергу, може бути конкретизована у двох взаємозв'язаних проблемах: 1) проблема створення особистістю себе самої, своєї творчої долі, свого творчого простору, тобто проблема формування самостворюючого типу особистості; 2) проблема вичленення та створення параметрів природного і соціокультурного простору, що відкриває можливості здійснення творчості, тобто є екологічною нішою для творчої особистості

      Розглянемо  найбільш суттєві особливості обдарованості:

      Інтелектуальні  здібності, здатність до навчання, психомоторні здібності, творче мислення, винахідливість. Висока пошукова активність, спрямованість  на вирішення оригінальних проблем.

      Висока  здатність до акгів художнього самовираження, багатий світ фантастичних, уявних побудов. Поєднання емоційності та багатої вербальної активності. Певні екстрасенсорні здібності, глибоке реагування на невербальні стосунки.

      Сильно  розвинене почуття справедливості. Живо реагує на правду, справедливість, гармонію, природу. Розвинене почуття гармонійної організації суспільного та природного оточення. Висока відданість справі, прагнення все довести до досконалості. Автономна система цінностей, встановлення високих вимог до себе на інших людей. Не схильні до конформізму, заглиблені у філософські проблеми.

      Розвинене почуття гумору, здатність до відстороненості, вміння подивитись на себе з іншої  позиції, вміння перейматися почуттями  інших (емпатійні вміння). Критичне ставлення до своїх досягнень.

      Здатність рефлексувати, уявляти та передбачати  наслідки людських дій, підвищена вразливість (людина, сприйняття якої випереджує його операціональні можливості, знаходиться  у стані стресу).

      Здатність тримати у полі уваги одночасно  декілька явищ, здатність сприймати зв'язки, стосунки, відношення між явищами. Різнобічні, багатогранні інтереси та спонтанність поведінки, спрямованість на справи, які часто не мають практичної значущості. Висока здатність сприйняття смислових невизначеностей, "сутінкове", парадоксальне мислення.

      Творчість, що може бути властивою будь-якому  виду діяльності, виявляє спрямованість  на унікальність та цілісність, синтез різних аспектів діяльності та теоретичних  конструктів. У цьому сенсі творчість  можна розуміти як фундаментальну властивість Всесвіту та людини - цілісність. Прагнення до цілісності, узгодженості фактів і категорій виявляється у межах гештальт-психології, яка відкрила спрямованість людини до гештальту на рівні афективно-сенсорних процесів, коли, наприклад, сприйняття так званих "ритмічних", упорядкованих, візуальних конструкцій супроводжується позитивними емоціями, а невпорядкованих- негативними. Людина, яка сприймає невпорядковану (хаотизовану) конструкцію, прагне упорядкувати її.

      Творчість пов'язана з феноменом обдарованості, тому формування творчої особистості має спрямовуватися на розвиток статусу обдарованості, який виявляє ряд парадоксальних рис. У цілому можна сказати, що розвиток творчої особистості має спрямовуватися у напрямку реалізації принципу "талант - це сума талантів", що передбачає всебічний розвиток особистості, на що спрямована акмеологічна наука. 
 

2. Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках 

     Отже  проведений аналіз показав тісні  й різноманітні зв'язки акмеології з іншими науками про людині. Яким же образом ці зв'язки впливають на конкретні акмеологічні дослідження? Природно, знання, отримані в суміжних науках, ураховуються в окремих акмеологічних дослідженнях і розробках по-різному, залежно від їхніх конкретних завдань і концептуально-методичних засобів рішення. При цьому ефективність переносу суміжних знань у тканину того або іншого акмеологічного дослідження визначається конструктивними можливостями їх предметно-методологічного стикування. Ці можливості багато в чому походять від методологічної "оснащення" того дослідницького підходу, який покладається в основу проведення конкретної акмеологічної розробки. Розглянемо можливості стикування суміжних знань і шляхи реалізації зв'язків акмеології з іншими науками про людині на прикладі пропонованого мною рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійно-творчої майстерності.

     У якості базових виділяються віковий, освітній, професійний аспекти акмеологічного підходу. Вони в якості вихідної фонової біосоціальності задають об'єктивний простір для прояву активності суб'єкта, орієнтованої на розвиток своєї професійної майстерності. У цій активності виділяються наступні похідні (щодо базових) акмеологічні аспекти суб'єктного простору реалізації акмеологічних можливостей: креативний, екзистенціальний, культу рольний. Системотворчим фактором щодо взаємодії всієї категоріальної системи як базальних, так і похідних від них акмеологічних аспектів є рефлексивний аспект майстерності.

     Таким чином, онтологічна специфіка акмеологічності утворюється взаємодією категоріально кваліфікуємих сутностей: біологічності, соціальності, активності й рефлексивності майстерності людини. Акцент на їхнє домінування визначається завданнями конкретних акмеологічних досліджень, які носять комплексний характер, тому акти й закономірності, виявлені в результаті цих досліджень, повинні трактуватися із системних позицій більш функціонально. Це означає, що лише в результаті конкретних акмеологічних досліджень можна встановити, яка саме домінація буде в досліджуваного професіонала. Якщо, наприклад, вікова, то чи буде спостерігатися розвиток, скажемо, по типу дорослішання або старіння. Важливо встановити при цьому, який питому вагу педагогічного й професійного аспектів і наскільки багато в цьому випадку репродуктивних і продуктивних моментів, наскільки потужна професійна рефлексія, яка забезпечує досягнення вищих щаблів майстерності й подолання шаблонових стереотипів. Необхідно з'ясувати, наскільки професійний розвиток веде за собою екзістенціальноаособистісне або, навпаки, особистісний розвиток -усього лише побічний продукт професійного. Тут можуть бути самі різні комбінації, тому підкреслимо, що типологічний підхід також є методологічним принципом для акмеологічних досліджень і розробок.

     Зі  сказаного можна зробити наступні висновки. Що інтенсивно розвивається останнім часом у взаємодії з  теорією керування, педагогікою  й психологією акмеологія суттєво  міняє акценти в сфері професійної  підготовки й у системі безперервного  утвору. При акмеологічному підході домінує проблематика розвитку творчих здібностей професіоналів з урахуванням різних аспектів їх підготовки й удосконалювання.

     Віковий аспект дослідження націлений на діагностику задатків і здатностей засобами педології (вивчаючої дітей і юнаків), андрагогіки дорослих ( у тому числі студентів і професіоналів) і геронтології (ветеранів праці). Освітній аспект - на діагностику й розвиток знань і вмінь у системі загального, професійного й безперервного утвору. Професійний аспект - на визначення можливостей і результатів здійснення трудової діяльності через з'ясування профпридатності, психологічної готовності до даного виду праці й ступені соціальної відповідальності за його процес і результати. Креативний аспект - на визначення затрачуваних зусиль і успішність їх реалізації шляхом з'ясування рівня професіоналізму, рефлексивнонінноваційного потенціалу його вдосконалювання до ступеня майстерності й оцінки соціальної значимості інновацій, отриманих у процесі творчості. Рефлексивний аспект ( пов'язаний із самосвідомістю особистості, що як розвивається "Я" і розумінням партнерів по комунікації в процесі трудової діяльності) є системотворчим, забезпечуючи оптимальне взаємопогодження виділених акмеологічних аспектів професіоналізації людину.

     Акмеологічний підхід до розвитку людини утверджує загальнонауковий, філософський принцип цілісності, який передбачає розгляд людини як цілісної істоти. Тому навчальний процес має орієнтуватися на поєднання зусиль різних навчальних дисциплін у процесі формування професійної компетентності майбутнього фахівця. На нашу думку, чим більш віддалені навчальні предмети будуть інтегруватися у цьому процесі, тим більший ефект може бути очікуваним. Предметом нашого дослідження є вивчення можливостей англійської мови для розвитку фахової компетентності студентів технічних спеціальностей.

     Формування  професійної компетентності є важливим аспектом у процесі підготовки спеціалістів будь-якої галузі людської діяльності. Реалізація соціального замовлення суспільства щодо підготовки фахівців нового типу зумовлє необхідність кардинальної зміни самої ідеології підготовки спеціалістів, що виявляється проблемною у період інформаційного буму; на початку XX сторіччя обсяг знань, які виробляє людство, подвоювався через десятки років, у наш час цей процес займає лише рік, а згідно з існуючими прогнозами у недалекому майбутньому він буде подвоюватися кожні декілька місяців. Тому характерною тенденцією сучасного світу є поява нових інтегральних наукових напрямів (синергетики, екології, системології та ін.), швидке поновлення знань, спрямованість на їх цілісність та інтегральність під час підготовки фахівців, які мають відзначатися глибокою різнобічною фаховою компетентністю. Це, у свою чергу, потребує суттєвої зміни навчально-виховного процесу в закладах освіти, поглиблення процесу міжпредметних зв'язків та розвитку міждисциплінарного синтезу, який передбачає ефективне використання навчально-виховних та дидактичних ресурсів усіх навчальних дисциплін.

     Якщо  глибока фахова компетентність є  одним із головних пріоритетів закладів освіти, то всі навчальні дисципліни, як профілюючі, так і непрофілюючі, що викладаються у цих закладах, мають спрямовуватися на розвиток глибокої фахової компетентності. Це є своєрідним велінням часу, на яке у вищому технічному навчальному закладі мають орієнтуватися не тільки викладачі точних, але й гуманітарних дисциплін. Тому проблема формування професійної компетентності у студентів технічних спеціальностей засобами непрофілюючих дисциплін є надто на часі.

     Різні аспекти професійної компетентності досліджують Вітвицька С.С., ВознюкО.В., Дубасенгок А.А., Левківський МВ. та ін. Багато вчених (БаркасіВ.В., БіликО-М., БосакН.Ф., ВенігН.М., Воробйоваї.А., Голованчук Л.П., Головач Ю.В., Дроздова І.П., КарповаЛ.Г., Козак С.В., КоломІнова О.О., Мамчич О.Б., Мармаза 0.І., Марченко Г.М., Онкович А.Д., Палій О.А., Петращук О.П.", Селіванова 0.1., СелІверстов С.І., Топалова В.М., Шевчук Л.І., Ящук І.П.) присвятили свої дисертаційні дослідження проблемі компетентності.

     Однак проблема формування професійної компетентності у студентів технічних спеціальностей засобами англійської мови не знайшла відображення серед сучасних психолого-педагогічних досліджень і тому може вважатися актуальною. Тим більше, що фахова компетентність може кваліфікуватися складовим елементом більш загальної життєвої, ключової компетентності, що, на думку експертів Ради Європи, передбачає спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні тасоціальні потреби та включає комплекс відповідних ставлень, цінностей, знань і навичок.

     Ключова компетентність сприяє досягненню успіхів  у житті, активізує розвиток суспільних інститутів та відповідає багатоманітним сферам житія.

     Ключові компетентності поділяються на три  категорії. 1. Автономна дія: здатність  захищати та піклуватися про відповідальність, права, інтереси та потреби Інших; здатність складати та здійснювати плани та особисті проекти; здатність діяти у значному та широкому контексті. 2. Інтерактивне використання засобів: здатність інтерактивне застосовувати мову, символіку здатність застосовувати інтерактивні технології'. 3. Вміння функціонувати в соціальних гетерогенних групах: здатність успішно взаємодіяти з іншими; здатність співпрацювати; здатність вирішувати конфлікти.

     Українська  освіта тільки починає оперувати поняттям компетентності в тому сенсі, який пропонують європейські країни. Узагальнена класифікаціяключових комиетентностей, яку запропонували українські фахівці, складається з трьох основних блоків: соціальні компетентності (пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості); мотиваційні компетентності (пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами. Індивідуальним вибором особистості); функціональні компетентності (пов'язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом).

     Якщо  фахова компетентність пов'язується не тільки зі специфічним обсягом знань, умінь та навичок, але й зі здатністю 'їх застосування у нових галузях  науки та техніки (де засвоєні знання можуть виявитись застарілими), то у  комплекс відповідних знань, умінь та навичок має входити компонент ключової компетентності, який включає в себе момент універсалізації і модифікації знань, здатність використовувати ці знання в умовах швидкої зміни в галузі сучасних технологій та життєвих ситуації.

     Для того, щоб знання набули рис універсальності, цілісності та творчого змісту, вони мають  отримати додаткові вектори своєї  актуалізації, що насичує знання новими комплексними асоціативними зв'язками, збагачує їх додатковими міждисциплінарними паралелями та сприяє формуванню професійної компетентності у майбутніх спеціалістів.

     Англійська  мова як предмет викладання виявляє  потужні ресурси для розвитку фахової компетентності спеціалістів, оскільки, як ми зазначили вище, фахова компетентність є невід'ємним компонентом життєвої (ключової) компетентності особистості. Ці ресурси пов'язані з можливостями формування під час викладання англійської мови таких особистісних аспектів як соцІокультурна компетентність (що пов'язується з розширенням шляхів взаємодії людини зі світом завдяки освоєнню додаткового мовного коду спілкування та освоєння дійсності), розвиток інтерактивних стратегій взаємодії зі світом (завдяки розвитку соціальних ролей, що випливає з комунікативно-рольової спрямованості процесу викладання іноземних мов), розвиток мотиваційної бази індивіда (завдяки відповідній навчальній діяльності на заняттях англійської мови), розширення сфери асоціативних зв'язків та механізмів асоціативності, що е' підґрунтям творчого опанування дійсності (і випливає з методик розвитку асоціативного мислення, які активно використовуються на заняттях англійської мови), синтез абстрактно-логічних та емоїцйно-образних стратегій пізнання світу, сполучення технічного та гуманітарного аспектів підготовки спеціалістів як бази для швидкого розвитку⁷ особистості (завдяки використанню наочності на заняттях англійської мови та спрямованості на поєднання образного та вербального компонентів мовного акту) та ін. 
 

3. Компоненти творчої особистості 

      Стан  зрілості не з’являється в людини зненацька й одразу: на нього "працює" усе її попереднє життя. Не тільки від природної схильності, генетичного досвіду, але і від прожитого життя залежить, з яким запасом фізичної міцності підійде людина до зрілості, які ціннісні орієнтації і відносини складуть ядро її особистості, які здібності та потенційні складові професійної компетентності будуть характеризувати її як суб’єкта діяльності.