Формування поняття «дитяче видання», види, класифікація, диференціація та функції дитячих видань

     1. Формування поняття «дитяче видання», види, класифікація, диференціація та функції дитячих видань. Критерії виокремлення дитячої літератури із загальних рамок літератури до цього часу не визначено. Це підтверджується державними стандартами, де не подано визначення поняття «дитяче видання», класифікацію або види.

     Деякі літературознавці пропонують не виділяти дитячу літературу, наголошуючи на її загальних естетичний якостях. Інші розрізняють дитячу літературу лише як різновид масової літератури, звертаючи увагу на її невисокий, на їхню думку, художній рівень. Позиція перших вразлива при перевірці особистим досвідом читачів, які безпомилково розрізняють «дитячі» і «недитячі» твори. Позиція других відкидається установками багатьох письменників і критиків: вони, зазвичай, вважають дитячу літературу складнішим видом мистецтва. До того ж при виокремленні дитячої літератури не слід забувати і про думку цільових споживачів, а вони безпомилково обирають із цілої маси літератури саме ту, яка потрібна їм на даному періоді духовного становлення [Арзамасцева].

     «Термін “дитяча література” треба трактувати лише за формальною ознакою: літературу, що видано спеціально для дітей. Звідси й основні вимоги, що ставлять до дитячої книги. Дитяча книга це не книга, яку насичено специфічним змістом, поблажливе пристосування дорослого до дитини. Це ― книга, що зрозуміла своїх змістом тій або іншій групі дітей за віком і обов’язково витримана, суцільна своїм змістом, будовою і виданням. Лише дотримання цієї єдності робить книгу для дитини близькою, книгу улюбленою, живою, “її” книгою» [вид. справа та ред.]. Таке визначення терміну «дитяча література» дала Марголина А.

     Відповідно, найбільш об’єктивним критерієм виокремлення дитячої літератури є категорія дитини-читача. Таким чином дитяча література це одне із соціокультурних явищ, що супроводжується розвитком у суспільстві дитячої культури [Арзамасцева].

     Сучасна дефініція поняття «дитяча література»  має два значення. Перше — побутове, коли дитячою літературою називають  всі твори, які читають діти. Спеціалісти ж (літературознавці, бібліотекарі, педагоги) дотримуються іншого визначення — наукового [Арзамасцева].

     Отже, у науковій класифікації розрізняють  три види творів. Перший вид —  твори, безпосередньо адресовані дітям («дитяча література»). Сучасна довідкова література пропонує наступні визначення терміна «дитяча література»:

     ― усна і писемна словесність, творена дітьми [літ. для дітей, енциклоп.], [дитяча літ.];

     ― сукупність словесних творів художнього та нехудожнього характеру, адресованих дітям різних вікових категорій і створених із урахуванням специфіки дитячого сприйняття [Огар];

     ― художні, науково-художні, науково-популярні і публіцистичні твори, написані для дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього і старшого шкільного віку [Костюченко];

     ― художні, наукові, науково-популярні та інші твори, які написані для дітей; відповідають рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, мають відповідну тематику і поліграфічне виконання [Сердюк].

     Автор враховує специфіку дитячого читацького сприйняття спрямовуючи всі зусилля на те, щоб твір зрозуміли і добре засвоїли реципієнти даного віку.

     Поняття «література для дітей» може мати такі визначення:

     ― і дитяча література, тобто створена спеціально для дітей, і «доросла» література, що може бути цікавою, а головне зрозумілою певним категоріям дитячої читацької аудиторії [Огар];

     ― художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками, безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят [23], [34, 58―62], [35].

     ― твори, які були створені для дорослої читацької аудиторії, але завдяки тематиці, присвяченій дітям та їхнім проблемам, високому художньому рівню, особливому внутрішньому магнетизму увійшли до списків найулюбленіших творів дитячого читання.

     Третій  вид — твори, створені дітьми, або  як частіше його називають — дитяча літературна творчість. Дитяча творчість чітко відмежовується від поняття «літератури», оскільки вона не має властивості саморефлексії. Дитяча аудиторія не потребує наукових теорій, що пояснюють їх творчість, або критики. Проте творчість дітей не можна віднести і до «словесності»: в дитячій творчості немає «класики», історії в її загальному розумінні. Це не література, а поезія та проза дітей [Арзамасцева].

     До загального визначення поняття «дитяче видання» відносять і таке поняття, як коло «дитячого читання». До кола дитячого читання належать книги, які мають бути прочитані саме у дитинстві, на різних його етапах, у різні вікові періоди, вони визначають процес читання дитини конкретного віку. Це змінне явище, оскільки при росту і розвитку дитини розширюються і межі охоплення літератури, яку вона читає [Антонова]. Твір, що не потрапив у «коло дитячого читання» вчасно не зможе вплинути на нього так, як закладено автором. Оскільки дитина швидко росте, то коло її читання постійно змінюється: відповідно до змін літературних та читацьких смаків, поточного репертуару видань. Багатство чи бідність цього репертуару обов’язково позначатимуться на якості дитячого видання [Огар].

     Отже, ми вживаємо поняття «дитяча література», враховуючи його трикомпонентний зміст: твори, що адресовані дітям, твори для  дорослих, що стали предметом дитячого читання та творчість дітей. На перший погляд три складові об’єднує загальна ознака — походження текстів. Проте спільність зникає після прочитання анотації текстів, які належать до «дитячої літератури». Адже саме в анотації має бути зазначено, кому призначено текст. Проте визначити це часто неможливо: або письменник не залишив конкретної вказівки щодо цього, або приховав обставини створення свого видання, або ж «дитячим» текст став після опрацювання його редакторами чи видавцями [Арзамасцева].

     Враховуючи  вищезазначені визначення поняття  «дитячої літератури», «літератури  для дітей» та керуючись визначеннями терміна «видання», поданого у чинному ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні терміни та визначення» пропонуємо терміном «дитяче видання» визначити документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням тисненням або іншим способом, містить інформацію художнього та нехудожнього характеру, що відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитячої аудиторії, вимогам державних стандартів, інших нормативних документів, щодо його видавничого оформлення та поліграфічного виконання, адресоване дітям різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят. Дитяче видання як додаток може містити записи звуків чи зображень на інших матеріальних носіях (платівки, магнітофонні стрічки, фотоплівки, слайди, аудіо- та відеокасети).

     Існує декілька підходів до класифікації дитячого видання:

     у видавничій практиці вітчизняного книговидання — за віком:

       • для дошкільнят — від  3до 7 років;

       • для молодшого шкільного віку — від 8 до 11 років;

       • для середнього шкільного віку — 11-14 років;

       •  для старшого шкільного віку [Ковакина];

     за  видами літератури:

       • науково-пізнавальне;

       • етичне;

       • розважальне [Ковакина];

     за  типами творів:

       • усна творчість;

       • писемно-книжкова література [Ковакина].

     Науково-популярне видання ― видання, яке має інформаційну, освітню функцію (підручники, енциклопедії, словники, довідники та ін.).

     Естетичне видання ― твори художньої літератури, що стверджують систему моральних, духовних цінностей.

     Розважальне видання ― видання призначене для дозвілля.

     Усна народна творчість ― казки, легенди, думи, пісні.

     Писемно-книжкова література ― опубліковані твори  дитячих авторів, які існують у книжковій та усній формі [Ковакина].

     Державний стандарт України 29.2―2002. «Видання для дітей. Поліграфічне виконання: Загальні технічні вимоги» пропонує наступну класифікацію дитячих видань:

     І група ― видання для дітей віком до 5 років включно;

     ІІ група ― видання для дітей від 6 до10 років включно;

     ІІІ група ― видання для дітей від 11 до 14 років включно;

     ІV група ― видання для дітей від 14 до 18 років включно;

     Антонова С. один із співавторів підручника для вищих навчальних закладів «Редакторська підготовка видань» пропонує іншу класифікацію дитячої літератури Вона виокремлює пізнавальне, художнє та навчальне видання.

     Пізнавальні видання розширюють коло знань, дають знанням загальну характеристику, структурують їх. Вони спрямоване передусім на розвиток інтелектуальної сфери дитини, накопичення нею певних знань. Їхнє цільове призначення полягає в тому, щоб зрозуміло для дітей різного віку розповісти про системність навколишнього світу, його будову, причинно-наслідкові зв'язки між окремими явищами і предметами, а також розкрити сутність наукових понять, допомогти дітям оволодіти їхнім науковим змістом, навчити оперувати ними в навчально-пізнавальній діяльності [Антонова].

     У пізнавальному виданні особливого значення набувають практичні матеріали, що допомагають формуванню конкретних навичок. Його мета — в доступній для читачів певного віку формі, розкрити знання про світ [Антонова].

     Пізнавальні видання поділяються на науково-популярні та науково-художні, довідкові, виробничі, видання для дозвілля [Антонова].

     Науково-художні  та науково-популярні видання допомагають  зробити досягнення науки доступними читачу певного віку. У науково-художньому творі використовується цікавий сюжет, майстерна композиція, яскрава розповідь, художній образ, присутні герої. Вони здатні зацікавити дитину конкретними фактами, подіями, героями. Пізнавального матеріалу в науково-художньому дитячому творі небагато, а цікавий захоплюючий сюжет часто спрямовує увагу юного читача на перебіг подій, а не на конкретну інформацію [Антонова].

     Науково-популярні  видання формують систему знань. Вони, переважно, представлені збірниками або випускаються серіями. У науково-популярному творі представленні логічні поняття, які автор пояснює, пропонуючи докази, переконуючи відомими прикладами, фактами, порівнюючи незнайоме зі знайомим [Антонова].

     Довідкові видання — відібрані під певним кутом зору дані з різних областей науки, культури і техніки з метою поглиблення і уточнення шкільних програм; одне із завдань довідкового видання — формування системи знань людини (особистий тезаурус), їх структурування, відображення зв’язків між ними. Ці видання вчать власне процесу пізнання — методиці здобуття знань і навичок, особливостям їх використання, розширюють кругозір читача, формують зміст інформаційної культури особистості. Довідкові видання для дітей, зазвичай, передбачають «суцільне» послідовне читання, тому їх можна назвати літературою для читання, яка покликана дати уявлення про систему наукового знання. Мова відрізняється образністю, вона менше, ніж у подібних виданнях для дорослої читацької аудиторії, стандартизована. За відмінним принципом формуються типові схеми статей, часто використовується форма питання і відповіді, уривки із творів художньої літератури [Антонова].

     Довідкові видання для дітей об’єднують енциклопедії, словники, настільні і відривні календарі. Основне місце серед цих видань займають енциклопедії та енциклопедичні словники. Настільні та відривні календарі є ілюстрованими збірниками творів всіх видів літератури для дітей, сформовані за логічним принципом, коли структура визначається послідовністю просування календарного часу, а зміст пов’язується з історією, культурою, географією відповідно до дат року [Антонова].

     Виробничі видання покликані формувати практичні навички, зокрема, навички, необхідні для занять, що доповнюють навчальні курси — виконання дослідів, організація ігор, колекціонування, радіолюбительство та ін. Мета даного виду видань — формування практичних навичок, виховання інтересу до різних аматорських занять [Антонова].

     Видання для дозвілля задовольняють інтереси і захоплення, пов’язані з проведенням вільного часу. Їх можна умовно поділити на кілька груп:

1. спрямовані на комплексний розвиток інтелектуальних та мануально-практичних здібностей дитини;
2. спрямовані на розвиток навичок читання і письма рідною та іноземними мовами;
3. спрямовані на розвиток інтелектуальних та логічних здібностей, мислення, кмітливості;
4. спрямовані на розвиток уяви та творчих здібностей;
5. спрямовані на розвиток математичних здібностей;
6. спрямовані на розвиток пам'яті, уваги та сенсорних здібностей [Огар].

     У окрему групу виділяють інформаційні видання ― рекомендовані бібліографічні вказівки для дітей різних вікових категорій. Зміст бібліографічних матеріалів для дітей універсальний і пов’язаний з програмами шкільної освіти, керівництвом читання, позашкільної роботи з дітьми. Вказівки, переважно, відображають кращу літературу з тієї чи іншої теми відповідно до читацьких запитів. Бібліографічні вказівки здійснюють керівництво читання, розширюють інтереси і потреби читачів, знайомлять їх з книгою [Антонова].

     Основне місце в масиві видань для дітей  займає художня література. Цільове  призначення художньої літератури для дітей полягає у тому, щоб, по-перше, показати їм внутрішній світ особистості, познайомити з людиною і її життям. По-друге, у тому, щоб розвивати не лише інтелектуальну, але і емоційну сферу особистості дитини, допомагати здобувати не лише знання, але і емоції, показати не лише уявлення, але і відчуття [Антонова].

     Залежно від того, які характеристики покладено  в основу групування видань, можна виокремити декілька їх видів [Огар].

     За  цільовим призначенням дитячі видання можна поділити на художні, пізнавальні (за стандартом науково-популярні) і навчальні [Огар].

     За  матеріальною конструкцією розрізняють  книжкове, аркушеве, комплектне видання і книжку-іграшку [Огар].

     За  структурою книжкових видань виділять: збірник, окреме видання одного твору (моновидання), серійне видання, зібрання творів [Огар].

     До  збірника входять твори на одну тему (тематичний) або одного автора (авторський), або одного жанру (збірник віршів, повістей, п’єс), або написані в один період, або в одному регіоні.

     Для старшого шкільного віку виходять антології, альманахи, хрестоматії, які характеризуються специфічним відбором творів.

     Окреме видання одного твору для дітей (моновидання) може містити текст будь-якого жанру: прислів’я, загадку, вірш, казку, оповідання, п’єсу, повість, роман. Типологія літературно-художніх видань пов’язана з віковими характеристиками читачів, родами і жанрами художньої літератури.

     Серійне видання (книжкова серія) ― ряд самостійних  однотипних книжкових видань, які  виходять відповідно до визначеного задуму, загального звучання і педагогічної направленості. Задум розкривається частково у кожному виданні, а повністю ― у всій їхній сукупності.

     Зібрання  творів призначається читачам старшого шкільного, юнацького віку. Мета видання ― ознайомлення не лише з творами, але і творчістю письменника.

     Зібрання  творів містить кращі твори автора, демонструє можливості письменника, розвиває інтерес не лише до змісту творів, але і до художньої майстерності, дозволяє сконцентрувати увагу читача на індивідуальній творчій манері, на внутрішньому світі художника, на відображені цього світу у літературних роботах.

     Різновидами аркушевого видання виступають газета, буклет (виготовлені з одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого у два чи більше згинів), плакат (виготовлений з одного чи кількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, задрукований з одного чи з обох боків аркуша і призначений для експонування), карткове видання (виготовлене зі спеціально зміцненого матеріалу визначеного формату).

     Книжка-іграшка ― видання, що має незвичну конструкторську форму, призначене для розумового і естетичного розвитку дітей. Книжки-іграшки дозволяють збагачувати знання дітей, пов’язувати гру з читанням. Ці видання представлені різними варіантами: картинки і силуети, які вирізаються і наклеюються, ляльки для одягання, картинки-ломиголівки (зображення складається з окремих частин), лото, карти, панорами, іграшки з паперу, розмальовки.

     Книжки-забавки  виготовляються не лише з поліграфічних матеріалів, а й зі спеціальних пластмасових, гумових, тканинних матеріалів.

     «Книжки» з синтетичних полімерів, сторінки яких мають форму подушок, значно ближчі до гумових іграшок для купання, ніж традиційне паперове видання. «Книжки», обшиті тканиною, рельєфними аплікаціями на обкладинці, є різновидом м'якої іграшки. До книжок-конструкторів належать видання на основі «Лего», «Пазлів» тощо.

      Цілком  «серйозною» грою стає дитяча книжка, коли до неї уводять звукові клавіші. Верхня частина розвороту відводиться  для тексту, на нижній — розташовується клавіатура, часто з цифрами, аби дитина, що не знає нот, могла відтворити на такому електронному міні-піаніно будь-яку мелодію, опубліковану в цьому «звуковому» виданні. Мініатюрні книжки-«розкладанки» з яскравими картонними сторінками різноманітних кишенькових форматів найчастіше мають вигляд «ширмочок», «гармошок». Серед незвичних конструкцій — розкладанки, в яких книжкові сторінки розкладаються не в одній площині, а в різних напрямках до створення великого розміру. Розгорнута частина є ілюстрацією до нерозгорнутої сторінки, де вміщено текст і стрілки-позначки напрямків розкладання. Інколи конструкція «розкладанки» ускладнюється вирубками.

     Своєрідний  «міні-театр на столі» створюють  книжки-«шопки», книжки-«куліски» (з  рухомими вставними елементами) книжки з розсувними сторінками (наступна сторінка вкладається в попередню).

     Постійно  ускладнюється конструкція книжок-«вирубок» («висічок»). Коли на всіх сторінках вирубки роблять в одному місці на оправі виникає стереоефект — об'ємне озеро, сонце тощо. «Віконця» можуть розташовуватися на сторінках й у різних місцях. Тоді це певні деталі зображення, окремі фрагменти цілого. Вирубки використовують й для рубрикації (подібно до алфавіту в записнику).

     Для пізнавальних видань часто застосовують форму книжки-«панорамки» портативних форматів, яка розгортається або у вертикальній, або у горизонтальній площині.

     Оригінальними є «ажурні» книжки — видання такого характеру мають різноманітні вирізи і отвори, через які дитина ніби зазирає в середину книжки. Розвороти в «ажурному» виданні не повторюють один одного. Тому з кожною новою сторінкою малюк відкриває для себе щось нове. Такі видання призначаються для розвитку мануальних здібностей дитини.

     Книжки-«виклеюванки»  із забавами-вправами призначені для  дітей, які починають розрізняти кольори, рахувати і вивчати літери. Аркуші книжок-«вириванок», книжок-«витинанок» містять викройки різних предметів, що оточують дитину, — з окремих елементів вона повинна створити ціле.

     За  ознакою періодичності виходу дитячі видання поділяють на періодичні та серіальні [Огар].

     Особливість знакової природи інформації дозволяє поділяти видання на текстові (в яких переважає словесний, цифровий, формульний або змішаний текст), нотні (в яких зафіксовано музичні твори за допомогою нотних знаків), картографічні (в яких подаються картографічні твори), образотворчі (в яких вміщуються живописні, графічні, скульптурні твори мистецтва, спеціальні чи художні фотографії, інші графічні роботи, креслення, діаграми, схеми) [Огар].

     За  матеріальним носієм інформації дитячі видання, можна поділити на паперові та електронні. Електронним виданням вважається опрацьований редакцією і випущений у світ твір, фізичною формою існування якого є або магнітний (магнітна стрічка, магнітний диск), або оптичний (оптичний диск), або магнітооптичний (магнітооптичний диск) носій інформації, або поєднання цих носіїв з іншими носіями інформації (наприклад, з папером) і для повного або часткового відтворення інформації якого обов'язково використовується електронний пристрій. Залежно від характеру зафіксованої інформації та різновидів її носіїв електронні книжкові видання поділяються на мономедіа-книжки, мультимедіа-книжки, полі-медіа-книжки, гіпермедіа-книжки [Огар].

     У мономедіа-книжках використовується або текст, або звук, або відеозображення, зафіксовані на одному носії. У мультимедіа-книжках лінійно організовані текст, звук та відеозображення фіксуються на одному носії, у полімедіа — на різних. Гіпермедіа-книжки мають нелінійно організовані текст, звук та відеозображення, зафіксовані на одному носії. На відміну від друкованої книжки, сторінки гіпермедіа-книжки утворюють не лінійну, а мережеву структуру. У кожному вузлі мережі — сторінці книжки — міститься інформація, подана в текстовій, графічній, анімаційній, акустичній, візуальній формі [Огар].

     Дитяча  література виконує комплекс функцій, серед який виокремлюють регулятивну (виховну), комунікативну, пізнавально-інформаційну, естетичну (гедоністичну), риторичну. Основною є функція виховання (регулятивна функція) [Антонова].

     Актуалізація комунікативної функції привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, почуття прекрасного, розуміння істинного в художній словесності ― завдання класичної дитячої літератури [Огар].

     Комплекс пізнавально-інформаційних функцій реалізується через засвоєння юним читачем змісту видання. Основними складовими комплексу пізнавально-інформаційних функцій є інформаційні характеристики видання. Під час спілкування з книгою дитина пізнає її сутність як явища культури, засобу отримання вражень, пошуку відповідей на численне коло питань [Антонова].

     Посилює кожну з вище зазначених функцій  естетична (гедоністична). Вона спрямована на розвиток емоційної сфери читача. Виділення її як самостійної дозволяє фіксувати в художньому творі «складові», що дозволяють досягти евристичного ефекту. Без урахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання [Огар].

     Ще  одна функція дитячої літератури – риторична. Дитина під час читання насолоджується твором і стає співавтором письменника [Огар]. 
 
 
 
 

     2. Розвиток дитячого книговидання в Україні. Зародження літератури для дітей в Україні пов’язане з розвитком освіти і шкільної справи. Впродовж багатьох століть саме школа знайомила дітей з різноманітними літературними творами, поступово і більш професійно враховуючи при цьому потреби кожної епохи, вікові особливості школярів [Луценко].

     З прийняттям Україною Христової віри поширилася передусім релігійна література, книги Св. Письма, книги богослужбові, писання отців Церкви, релігійні збірники, мінеї, патерики, апокрифи. Християнські релігійні оповідання, легенди і перекази були матеріалом, близьким до дитячого сприймання, мали вплив на народну творчість, і, відтворені у літературній формі, вони становлять улюблену дитячу лектуру до цього часу [Гошовський].

     Поруч з релігійними книгами з’явилися в Україні в перекладах на тодішню літературну церковнослов’янську мову численні повісті ― про Варлама і Йоасафа, про Троянську війну; про Александра Македонського, повість про індійське царство, про Сиганрипа і Акира та ряд інших. Казковість цих повістей сповняла і дитячі душі чарівним тремтінням, окрилювала думки і мрії [Гошовський].

     Оригінальна літературна творчість княжої України дала дитячій літературі чималий матеріал, передусім літописні перекази ― про св. апостола Андрія на київських горах, переказ про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю, про двобій отрока з печенігом, про чарівне євшан-зілля та інші. Ці перекази є досі творчим матеріалом для дитячих письменників, є цінною мовою віків і предків усім поколінням. Такою спадщиною є «Слово о полку Ігоревім», яке своєю героїчно-лицарською та поетично-мистецькою красою полонить уяву юнацтва, а в окремих опрацюваннях є лектурою і для молодших дітей [Гошовський].

     Найбільш  давнім твором адресованим безпосередньо дітям літературознавці вважають «Повчання Володимира Мономаха дітям», що вміщене під 1096 роком у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ». Князь надумав написати повчання своїм дітям, яке було б корисним у майбутньому для інших [Луценко].

     Більшість творів того часу не були адресовані безпосередньо  дітям, але вони підвищували у  юного читача гордість за свою державу, посилювали любов і повагу до неї. Одним із таких творів було «Слово о полку Ігоревім», виникнення якого відносять до 1185-1187 років. Його автор, митець високого творчого обдарування, не стільки оповідає про похід на половців, скільки уболіває за долю Русі, яку роздирають князівські міжусобиці, закликає князів до спільних дій проти ворогів землі руської [Луценко].

      Нова  пам’ятка історії, літератури та видавничої справи була створена вже за допомогою друкарського верстата ― «Азбука» («Апостол»), видана І. Федоровим у Львові у 1574 році. Львівський «Апостол» ― якісно підготовлена та майстерно оформлена книга на 264 сторінки. Львівське видання мало вирізьблені додаткові сторінкові гравюри із зображенням євангеліста Луки, орнаментальним знаком герба Львова та друкарським знаком-гербом самого першодрукаря. У львівському «Апостолі» вміщено широку й докладну післямову «Повість... откуда начася й како свершися друкарня сия». Післямова, написана самим І. Федоровичем, характеризує його не лише як талановитого ремісника, а й високоосвіченого редактора та палкого патріота [Бондаренко].