Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Формування ринку праці в Україн

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

з дисципліни: ринок праці

на теми: «Формування ринку праці в Україні», «Самозайнятість населення, її основні напрямки», «Аналіз ринку праці України».

Виконала

Студентка 5курсу 1групи

факультету«Економіка і право»

Головченко Н.М

Харків 2012

Тема 1: «Формування ринку праці в Україні»

План

1. Поняття ринку праці

2. Особливості формування ринку праці в Україні.

1. Поняття ринку праці

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці (робочої сили):

1. Представники першої групи ринок робочої сили розглядають як "сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

2. Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

3. Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців, розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці.

4. Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну . Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства, як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму: під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці», з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища. Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця. Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості. Праця — це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю), поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно. Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці — є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них.

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

2. Особливості формування ринку праці в Україні

Український ринок праці має свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Передусім, необхідно згадати про те, що у спадщину від командно-адміністративної системи СРСР наша держава отримала неефективну економіку у стані кризи, що розпочалася задовго до здобуття незалежності. Наприклад, середньорічні темпи приросту ВВП в Україні у 1961-1965 pp. становили 6,9%, у 1971-1975 - 5,6%, а у 1981-1985 - 3,3%. У 1986-1990 pp. цей показник навіть без урахування зміни цін становив 1,9%. Загалом упродовж 1961-1990 pp. середньорічні темпи приросту ВВП і національного доходу знизилися утричі.

Україна ж після розпаду СРСР отримала економіку, у якій зайнятість у сфері послуг була на 20-40% меншою, а у сільському господарстві у 3-6 разів та промисловості у 1,5-2,0 рази вищою, ніж відповідні показники у розвинутих країнах світу. Таке співвідношення між різними секторами зайнятості було зумовлене пануванням марксистської доктрини, що передбачала необхідність випереджувального розвитку засобів виробництва порівняно з предметами.

У процесі формування національного ринку робочої сили треба виділити два етапи (+ нинішній етап).

Перший етап (1991-1994) характеризували трудодефіцитна кон'юнктура, що сформувалась за часів командно-адміністративної економіки СРСР, та наявність вільних робочих місць, кількість яких у 1,5-2,0 рази перевищувала кількість зареєстрованих безробітних. Як наслідок, упродовж цього періоду вкрай низькими були рівень офіційного безробіття (0,1-0,3%) та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (0,42-0,60). Зрозуміло, що така ситуація, за умови зниження у 1991-1994 pp. реального ВВП на 40% була можлива лише завдяки фінансовій підтримці з боку уряду збиткових підприємств. Видатки державного бюджету на так звану підтримку народного господарства у 1993-1994pp. становили 11,2% та 21,4% ВВП2. Політика штучного стримування безробіття за допомогою адміністративних важелів призвела до зростання дефіциту державного бюджету (у 1994р. - 9,3% ВВП), для покриття якого уряд, зазвичай, вдавався до найпростішого методу — емісії грошей. Такі заходи генерували високу інфляцію і, як наслідок, ціни упродовж 1992-1993pp. значно зросли.

Другий етап формування національного ринку робочої сили (1995- 2001) пов'язаний з проведенням жорсткої обмежувальної монетарної та фіскальної політики, що були спрямовані на подолання інфляції та збалансування фінансової системи. Шляхом скорочення упродовж цього періоду бюджетних видатків на фінансування економіки з 21,4 до 6,5% ВВП урядові вдалося зменшити дефіцит державного бюджету до 1,5% ВВП. У результаті середньомісячні темпи інфляції знизилися з 14,4% у 1994р. до 1,5% у 1999р. Проте такі дії не супроводжувалися структурними реформами і призвели до дисбалансу на ринку праці: кількість безробітних почала перевищувати кількість вакансій, унаслідок чого рівень навантаження на одне вільне робоче місце зросло з 1,5 осіб у 1995р. до понад 30 на початку 1999р. У цей період кількість лише офіційно зареєстрованих безробітних зросла зі 126,9 тис. осіб у 1995р. до 1174,5 тис. у 1999р. (тобто більше, ніж у 9 разів). За роки реформ (1995-2000рр.) найвищими темпами чисельність зайнятих скорочувалася у будівництві, промисловості, на транспорті, у сфері освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування. У цей же період спостерігається посилення диференціації рівня заробітної плати та поглиблення ознак соціально-економічної кризи перехідної економіки. Але все ж таки, за цей етап було створено необхідну інфраструктуру ринку праці. Безпосередньо політику ринку праці в країні формують Міністерство праці та соціальної політики, його регіональні структури. З метою реалізації такої політики через механізм трипартизму було створено Раду національного партнерства. Проте цей орган багато в чому має декоративний характер і не забезпечує необхідну роль галузевих угод та колективних договорів. До складу інфраструктури ринку праці входять органи, які формують попит на робочу силу. Це, передусім, структури галузевих органів управління та місцеві органи влади. Неузгодженість їхньої діяльності призводить насамперед до галузевих і територіальних диспропорцій ринку праці, до формування регіонального безробіття, нераціональності існуючої структури зайнятості. Переорієнтація державної політики на повний ринок праці (регулювання освітньо-професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки та ринку праці; регулювання зайнятості населення та трудової міграції; регулювання сфери безробіття) здійснюється з 1999р. - через реалізацію Указу Президента України від 03.08.99р. "Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року". Регулювання пропозиції робочої сили, забезпечення її належної якості здійснюють центри професійної підготовки та перепідготовки кадрів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Державний комітет України у справах національностей і міграцій, структури, діяльність яких спрямована на зростання економічної активності осіб з особливими потребами (інвалідів, жінок з малолітніми дітьми тощо).

Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Необхідно відмітити, що на ринку праці України відбувається поліпшення ситуації, що пов’язане із підвищенням економічної активності населення, в тому числі зростанням зайнятості, скороченням безробіття, зниженням чисельності економічно неактивних громадян, зокрема осіб, які зневірились у пошуках роботи. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність економічно активного населення у віці 15–70 років у І півріччі 2007 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 40,4 тис. осіб та становила 22,3 млн. осіб. Рівень економічної активності зріс з 62,2% до 62,6%.

Протягом 10 місяців 2007 року комплекс різноманітних послуг та матеріального забезпечення в Україні отримали понад 2 млн. незайнятих громадян. Чисельність осіб, які отримали роботу за направленням центрів зайнятості, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 31,3 тис. осіб і становила 966,4 тис. осіб, у тому числі шляхом надання дотацій роботодавцям працевлаштовано 30,7 тис. безробітних; 21,3 тис. безробітних отримали одноразово виплату допомоги по безробіттю і організували власну справу. Якщо за 2006 рік рівень працевлаштування громадян, які шукали роботу, становив 39,7%, то в січні-жовтні 2007 року – 46,0%. Зростання цього показника відбулося в усіх регіонах (табл. 1).

Таблиця 1

Кількість зареєстрованих безробітних за регіонами, тис. чол.

1996 2001 2002 2003 2004 2005 2006

Україна 126,9 1174,5 1155,2 1008,1 1034,2 988,9 981,8

Автономна 3,5 33,4 26,2 27,8 42,1 41,1 40,8

республіка Крим

області

Вінницька 2,9 35,0 39,3 40,6 35,9 31,3 41,3

Волинська 5,6 37,8 34,3 33,2 24,9 27,1 26,7

Дніпропетровська2,9 86,6 89,5 78,2 79,1 73,1 63,5

Донецька 8,5 95,7 95,1 72,1 76,0 71,6 64,3

Житомирська 6,0 53,4 59,3 39,7 33,4 37,5 38,4

Закарпатська 6,4 41,5 44,1 37,1 40,2 32,9 28,2

Запорізька 2,8 36,6 38,5 38,8 39,0 38,0 36,9

Івано-Франківська11,4 50,0 44,9 38,6 38,0 34,1 35,2

Київська 5,0 52,4 53,5 43,7 39,5 31,5 29,7

Кіровоградська 3,5 34,4 31,6 26,1 30,3 33,8 31,3

Луганська 6,9 53,4 57,9 48,4 47,3 42,9 36,9

Львівська 15,5 110,1 90,9 61,4 60,0 59,1 60,5

Миколаївська 2,4 27,6 28,0 24,7 24,8 27,6 28,3

Одеська 1,8 12,8 15,9 19,2 27,3 31,0 31,3

Полтавська 3,8 44,1 47,3 44,7 41,7 38,0 40,3

Рівненська 5,6 45,4 45,6 44,7 43,8 36,9 39,6

Сумська 3,4 49,9 46,7 38,1 33,5 30,7 31,1

Тернопільська 4,8 39,3 42,6 39,8 42,4 41,8 48,0

Харківська 4,8 63,7 60,2 55,9 56,1 51,9 52,2

Херсонська 3,0 20,3 25,3 28,9 41,7 40,0 34,2

Хмельницька 4,5 26,5 29,1 28,2 26,4 27,8 31,9

Черкаська 3,0 33,8 33,9 32,4 37,3 42,1 43,7

Чернівецька 2,3 22,0 21,8 23,1 33,9 30,5 32,0

Чернігівська 5,2 50,4 38,0 29,4 28,1 27,2 26,2

міста

Київ 1,1 15,6 13,9 11,4 9,6 7,5 7,5

Севастополь 0,3 2,8 1,8 1,9 1,9 1,9 1,8

(Таблиця побудована за даними Держкомстату України)

Разом з тим, в Україні постійно виникають нові і залишаються невирішеними цілий ряд проблем, що пов’язано зі специфікою забезпечення конкурентоспроможності незайнятих громадян в умовах ринкової економіки. Не вистачає узгодженості в методології визначення незайнятого населення. Залишаються невирішеними і проблеми статистики ринку праці. Крім того залишається невирішеною термінологічна неузгодженість, що призводить до різної інтерпретації тих чи інших категорій та понять, зокрема: конкурентоспроможності, якості робочої сили, якості трудового потенціалу, незайнятого населення, безробіття, нерегламентованої зайнятості тощо.

Позитивні тенденції на ринку праці супроводжуються не тільки зростанням заробітної плати, а й суттєвим скороченням заборгованості, яка за час роботи Уряду на чолі з Віктором Януковичем (серпень 2006 року – березень 2007 року) зменшилася на 19,1% або на 208,3 млн. Станом на 1 квітня 2007 року заборгованість із зарплати становила 880,8 млн. грн.

Але на фоні світової економічної кризи, яка розпочалась у другій половині 2008р., зараз спостерігається зменшення вільних робочих місць, скорочення штатів, заробітних плат. Тобто відсоток безробіття по Україні значно підвищився.

Виходячи з цього всього, можна зробити висновок, що пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці мають бути вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. Але досягнення цих цілей на даний момент можливе лише за умов подолання економічної кризи.

Список використаної літератури

1. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001, 300 с.

2. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.

3. Яркин П. Тенденції ринку праці в Україні // Фінанси, №12, 2007р., - с.23-27.

Інформація Держкомстату України.

---

Тема 2: «Самозайнятість населення, її основні напрямки»

Содержание

1. Сущность самообеспечения населения

2 . Виды самозанятости и ее масштабы

3. Особенности формирования доходов в условиях самозанятости

Литература

1. Сущность самообеспечения населения

Занятость выступает одним из основных факторов роста уровня жизни,

определяет размер получаемого дохода или заработной платы, а также саму

социальную защиту населения. Следовательно, занятость — важнейшая

экономическая основа, на которой базируется уровень жизни людей. Но на

занятость действуют два противоположно направленных фактора:

производительность труда и объем производства. Чем выше производительность

труда, тем меньше требуется работников на одно и то же рабочее место. В то

же время чем выше объем продукции, тем больше требуется работников для его

выполнения. Если же оба эти фактора будут иметь тенденцию к снижению, то

занятость снизится, а уровень безработицы будет расти.

Занятость представляет собой общественно-экономические отношения, в

которые вступают люди между собой по поводу участия в общественно полезном

труде. Показатель занятости характеризует количественный и качественный

уровни использования трудоспособного населения, сложившуюся в стране

экономическую ситуацию, деловую и финансовую активность, уровень жизни и

доходов населения и его платежеспособный спрос. Занятость характеризуется

различными формами, структурой занятого населения в отраслях экономики.

Для занятости в России в годы реформ характерны следующие тенденции.

Доля занятых в экономике (без учащихся и занятых в личном подсобном

хозяйстве) снижается, а доля учащихся с отрывом от производства (с 16 лет)

немного увеличивается. В результате доля населения в трудоспособном

возрасте, не занятого в общественном производстве, увеличивается, в том

числе увеличивается и доля безработных. Это означает, что растет доля лиц,

занятых в личном подсобном хозяйстве, домохозяек, вообще неработающих.

Следствием этого становится уменьшение числа занятых и получающих

средства к жизни в виде зарплаты. Если же учесть, что среди занятого

населения велика доля тех, кто занят неполное рабочее время (неполный

рабочий день, неполную рабочую неделю, вынужденный отпуск), то возникает

ситуация, когда занятость не обеспечивает нормального уровня жизни.

Неполная занятость работников весьма характерна для развитых стран.

Однако в указанных странах она используется на добровольных началах либо

для сохранения квалификации и профессионализма работника, либо как

временная мера при выходе на работу после перерыва в работе по каким-либо

причинам. Так, в режиме неполной занятости в Нидерландах трудятся 33%

работающих, в Норвегии - 26%, в Англии, Дании - более 20%.

В России же неполная занятость - вынужденная мера. Она вызвана

экономическими факторами, проблемами становления рыночной экономики и

просчетами в социальной политике. Результатом неполной занятости становится

развитие вторичной занятости (второе, третье место работы на полную ставку

или на часть ставки). Вторичная занятость в домашнем хозяйстве также стала

важным источником реальных доходов значительной части населения.

Это и вызвало в период реформирования экономики в России переход

населения к самообеспечению и самозанятости.

Самозанятость в рыночных условиях - это обязательный объективно

присущий элемент рыночных отношений. Ее развитие обусловлено действием как

экономических, так и социальных факторов. Самозанятость в России

существовала всегда (ведение личного подсобного хозяйства, подработки во

время отпусков и вечерами, репетиторство и др.).

Рыночная экономика выводит самозанятость на новый уровень товарного

производства, использования наемной рабочей силы. Экономическая идеология

рынка - переход каждого трудоспособного к самообеспечению и

самозарабатыванию. Кроме того, рынок создает новые стимулы к труду через

преобразование экономической действительности: создание института

собственности, условий для предпринимательства.

Самозанятые в России — это те, кто сам обеспечивает и сам организует

свою деятельность, которая служит им основным источником дохода,

самостоятельно обеспечивает себя работой. Сюда относятся предприниматели,

лица, занятые ИТД, члены кооперативов, занятые ЛПХ. Неудовлетворенность

спроса на рабочие места приводит к расширению самозанятости населения.

Таким образом, к основным причинам перехода на самообеспечение можно

отнести следующие:

Формування ринку праці в Україн 📙 Реферат → 🆔 298373