Формування середнього класу у трансформаційний період

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ТА  ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА СТУДЕНТА

з дисципліни «НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

на  тему: «ФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПЕРІОД»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала  студентка 4 курсу

спец. «Управління персоналом та економіка  праці»

група 2

Стасюк  Т.П.

 

 

 

 

 

Рівне – 2011

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Визначення середнього класу 5

1.1. Поняття та структура середнього класу 5

1.2. Роль середнього класу 7

РОЗДІЛ 2. Особливості та проблеми формування середнього класу у трансформаційний період в україні 8

2.1 Середній клас: проблеми формування та розвитку 8

2.2. Особливості формування середнього класу в Україні 11

Висновки 14

Список використаної Літератури 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сьогодні в українському соціально-економічному житті необхідні  комплексні заходи по його реформуванню та згуртуванню суспільних сил, здатних  послідовно втілювати як соціальні, так і економічні реформи в  життя. Однією з таких сил повинен  виступати середній клас. Саме він  у більшості розвинених країн  є основою стабільності та добробуту. Як основний платник податків, середній клас формує державний та місцевий бюджети, визначає споживчу поведінку  населення та вирішальним чином  впливає на розвиток внутрішнього ринку. Шляхом накопичення та участі у різних системах страхування, створює потужний інвестиційний ресурс, та завдяки  активній участі у громадському та політичному житті визначає моральні стандарти суспільства.

Процес формування середнього класу в Україні перебуває, поки що, на початковому етапі. Необхідно  вирішувати проблему його формування в Україні шляхом здійснення невідкладних і рішучих змін у законодавстві. Необхідно підтримувати дрібний  та середній бізнес, провести реформу  податкової системи, створити відповідні матеріальні умови для праці  лікарів, вчителів, науковців, викладачів та державних службовців.

Політика формування середнього класу є наріжним каменем розбудови  стабільного демократичного суспільства, у якому відсутня масштабна глибока  бідність, корупція та розкрадання  державної власності. Де кожна людина, сплачуючи податки, відчуватиме  себе гідним його членом, права якої належно захищені законодавством, а  виконавча влада діє на користь  платників податків, а не чиновників та олігархів. Формування середнього класу  не досягається розробкою соціальних програм чи окремих заходів, але  ця мета має проходити червоною ниткою крізь всю урядову діяльність та реформи законодавства.

Середній клас якраз і  є тим осередком, який – за особливостями  його існування – налаштований, як правило,  на те, щоб самому здобувати “місце під сонцем” – за рахунок власних здібностей і праці, а не за рахунок зв’язків з владою.

Актуальність теми дослідження обумовлена потребою подолання кризових процесів в сучасному українському суспільстві. Перехідний період, в якому перебуває українське суспільство, і проміжне становище особистості в ньому приводить до пошуку нових підвалин, цінностей і пріоритетів розвитку, які гарантували б забезпечення його стабільності. Одним з таких факторів, який сприяє стійкому розвитку суспільства, є середній клас. Досліджувана тема актуальна і в практичному плані, оскільки саме середній клас може стати основою для громадянської злагоди як базису нової ідеології українського суспільства перехідного періоду. Теоретичною потребою в сучасній науці є пошук певного способу розуміння сутності і специфіки проявів феномена середнього класу в перехідному суспільстві, що також актуалізує заявлену проблему дослідження.

Ринкова трансформація економіки  постсоціалістичних країн зумовила високу актуальність дослідження проблем середнього класу. Це пов’язано з тим, що, по-перше, на базі нових виробничих відносин та економічних факторів формується нова класова структура трансформаційного суспільства; по-друге, стратегічною метою ринкових перетворень є соціальне ринкове господарство, головним суб’єктом якого є масовий потужний середній клас; по-третє, світові трансформаційні процеси, постіндустріальні тенденції, економічна глобалізація, розвиток інформаційних та сітьових технологій суттєвим чином впливає на стратифікаційні перетворення через зміни у змісті соціально-економічних явищ.

На жаль, в умовах соціально-економічної та політичної нестабільності в Україні, низького рівня доходів, глибокої диференціації та складного морально-психологічного клімату, переоцінки старих та усвідомлення нових цінностей господарювання становлення середнього класу здійснюється дуже повільно.

Соціально ринкове господарство як мета ринкової перебудови економічної системи України відрізняється високим рівнем та якістю добробуту населення країни, а могутній і розвинений середній клас виступає активним учасником економічних процесів і зосереджує в собі найбільш високоосвічену частину населення. Тому ґрунтовний аналіз економічних основ формування середнього класу в умовах ринкової трансформації, механізмів впливу соціально-економічних чинників на його розвиток має важливе стратегічне значення як задля створення ефективного соціального ринкового господарства в Україні, так і щодо її ефективної інтеграції у сучасні глобалізаційні процеси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ

1. Поняття та структура середнього класу

 

Необхідно звернути увагу на відсутність у сучасній літературі єдиного розуміння того, що являє собою середній клас, кого відносити до нього, на підставі яких – якісних або кількісних – критеріїв. Втім, серед дослідників існує майже одностайна думка, що саме середній клас повинен стати основною соціальною верствою, що підтримує ринкові реформи, а також підставою соціальної стабільності в розвитку транзитивного суспільства.

Відзначаючи в цілому, що середній клас є багатогранною  категорією, виділимо й охарактеризуємо  основні його прояви. До таких ми відносимо культурний конструкт  соціально-економічну реальність, економічну категорію й певне коло господарюючих  суб'єктів.

Середній клас - складне  соціальне утворення. Дослідники вирізняють у його складі «старі», або «традиційні» верстви, котрі існували в усі епохи, та «нові» верстви. До першої категорії відносять ремісників, фермерів, дрібних і середніх підприємців, крамарів, спеціалістів, які займаються приватною практикою, осіб вільних професій, частка котрих має тенденцію до зменшення. До «нових» верств, які становлять швидко зростаючу частину середнього класу, входять менеджери, державні службовці, вчені, високооплачувана частина інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих робітників, основна частина працюючої за наймом інтелігенції, військові, працівники сфери обслуговування і побуту та деякі інші групи населення. Зростання їх чисельності зумовлено роллю і значенням освіти й науки в сучасному світі, розгортанням НТР, ускладненням організаційної структури господарської діяльності, розширенням сфери послуг.

Критеріями приналежності  до середнього класу є не тільки високий рівень матеріальної забезпеченості, а й спосіб його досягнення, самостійність джерела прибутку, певний життєвий стандарт. На відміну від збіднілої частини населення середній клас має не тільки можливість продавати свою працю, але й водночас інші джерела доходу - від власності, нерухомого майна, цінних паперів тощо. Це робить його певним чином незалежним від роботодавця та держави і тим самим забезпечує певну свободу в громадській та політичній діяльності.

Середні верстви відрізняються й структурою споживання, рівнем особистого розвитку, типом свідомості. Характерним для них є однакове несприйняття як необмеженої свободи діяльності, так і зрівняльної вимоги люмпенізованих прошарків поділити «все і вся». Свідомість середніх верств спрямована на пошук таких рішень, які б не лише відкривали перспективи підвищення добробуту,а й збільшували можливості індивідуального вибору у царині професійної діяльності та суспільних відносин.

Займаючи проміжне становище  в суспільній ієрархії між багатою і надбагатою частинами населення та тими прошарками, що відіграють роль аутсайдерів, середні верстви урівноважують тим самим протистояння між ними. У межах середнього класу виконуються умови диверсифікації суспільства за соціальними групами. Своїми вищими шарами середній клас змикається з класом підприємців, бізнесменів та інших представників вищого класу, а нижніми - з нижчим класом, що має достаток на межі забезпечення. Крім того, в силу ряду об’єктивних факторів,а також культурного контексту, із середнім класом асоціюють себе і верстви, які посідають більш низькі позиції. [1, c. 33-44]

У західних суспільствах до середнього класу відносять (якщо скористатися сучасною термінологією соціологів), так звані, контрадикторні класові  позиції. Це такі класові позиції, які  не можна віднести, з одного боку, до роботодавців-капіталістів, а з  іншого боку, до робітничого класу. Такі проміжні позиції займають, наприклад, самозайняті, які володіють засобами  виробництва, але нікого не наймають. До них відносять, наприклад, фермерів, які не використовують найманої праці, а працюють самі.

Друга категорія, яка входить  до середнього класу – це наймані  працівники, робоча сила яких  дорого коштує на ринку праці – це професура, артисти, майстри мистецтв. У нас ця категорія ще досить  далека до того, щоб піднятися до тих позицій, яку вона має у ринкових суспільствах. Крім окремих діячів мистецтва, які користуються великою популярністю і вже вийшли не просто в середній, а у “вищий” середній клас. Більшість поки що знаходиться у скромному достатку.

І третя категорія –  це люди, які є найманими працівниками, але виконують деякі з тих  функцій, що належать до функцій роботодавця. Це ті люди, які контролюють робочу силу. До них належать різного роду менеджери, супервізори різних рівнів. Це не власники підприємств, а ті, хто  виконує там управлінські функції. В Україні це стосується, в основному, менеджерів іноземних компаній. Ціна кваліфікованої робочої сили в цих  компаніях досить висока.

Потенційно, ці три категорії  – це представники середнього класу. Але для того, щоб їх можна було порівнювати з представниками середнього класу інших країн, які вже  давно побудували ринкову економіку  і відповідні соціальні інституції, треба, щоб умови конкуренції  були такими, які притаманні економікам цих країн. Тобто, ці умови мають  не бути деформовані втручаннями  представників влади – від  її найвищих до найнижчих ланок.

Отож середній клас - це особливий  тип особистості, що з’являється  в результаті соціального добору за умов ринку, найбільш активна в економічному відношенні частина населення, яка вирізняється насамперед такими ознаками, як характер прибутку, освіта, спосіб життя, тип мислення, соціальний престиж тощо. Він є найбільш гетерогенним соціальним утворенням щодо соціально-економічних і соціально-політичних позицій його складових елементів, характеризується надзвичайно високим рівнем соціальної мобільності й взаємообмінами. [2, c.3-11]

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Роль середнього класу

 

Основою соціальної стабільності в сучасному світі є потужний і численний середній клас. У більшості країн з розвиненою економікою він охоплює понад 60% населення.

У всьому цивілізованому світі  середній клас виступає основним внутрішнім інвестором держави , піклуючись про  майбутнє процвітання своєї країни і подальших поколінь. Підтримка фінансового ринку інвестиціями в державні цінні папери, страхові, пенсійні, інвестиційні і взаємовигідні фонди забезпечують його представникам певний рівень доходу. Через накопичення і участь в різних системах страхування середній клас забезпечує інвестиційний потенціал країни.

Середній клас виконує  функцію найпотужнішого економічного “донора“ шляхом сплати податків, формування фінансової основи діяльності державної  і місцевої влади. Як основний платник податків він формує державний та місцеві бюджети, фінансує необхідні соціальні трансферти, створює можливості розширення фінансування науки, освіти, охорони здоров’я, культури. Сплачуючи податки, середній клас здатний підтримувати соціально пасивне населення і тим самим виступати гарантом реалізації державних соціальних програм.

Маючи певні матеріальні  можливості, середній клас створює масовий попит на споживчі товари і послуги. Високий платоспроможний попит, що пред’являється представниками середнього класу, сприяє формуванню масштабного внутрішнього ринку . Масовий попит створює базу для масового виробництва, що сприяє економічному зростанню, створенню нових робочих місць і підвищенню добробуту населення .

Середній клас перебирає  на себе відповідальність за стабільний розвиток суспільства та зміцнення  основних принципів демократії, оскільки порушення цих принципів може привести до згортання демократичних  процесів і встановленню в країні тоталітарного або авторитарного режиму. Його представники справедливо вважають демократію ефективним компромісом між інтересами різних верств населення, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу суспільства.

Середній клас завдяки  домінуванню в громадських і  політичних організаціях визначає моральні стандарти суспільства, через участь у виборчому процесі виконує  функції носія демократії та політичних свобод. Саме його наявність є передумовою  й чинником як соціально-політичної та економічної стабільності суспільства, так і його громадянської активності .

Отже, розвиток економіки, демократії, становлення громадянського суспільства  і формування середнього класу - це паралельні процеси.[3, c.15]

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПЕРІОД В УКРАЇНІ

2.1 Середній клас: проблеми формування  та розвитку

З утворенням незалежної України ідея розвитку «середнього  класу» як гаранта політичної стабільності, стала основою діяльності значної  частини представників українського політикуму. Поняття “середній клас” почало поступово потрапляти у центр уваги вітчизняних дослідників(на Заході такими дослідженнями уже давно займалися провідні наукові інститути). Почалися активні дискусії, що точилися навколо таких проблем: чи існує середній клас в українському суспільстві? Які критерії для визначення його кількості потрібно застосовувати? І звичайно, найголовніше питання, чи може середній клас відігравати самостійну роль у політиці уряду та інших органів державної влади?

Відомо, що важливою ознакою, яка дозволяє говорити про існування середнього класу  в суспільстві, є рівень доходів. Розглядаючи цю ознаку середнього класу в Україні, слід враховувати стан економіки, темпи інфляції тощо. Також варто зауважити, що визначення середнього класу за матеріальною ознакою характеризується такою проблемою як визначення мінімальних та максимальних меж доходів громадян. Так, дослідження, проведені В. Каспруком, визначають приблизний розмір доходу середнього класу в 1997 р. у 300-1200 гривень, такі доходи в цей час мали 12% населення. Вчені з ДПАУ(Державна Податкова Адміністрація України) під керівництвом чл.-кор. НАНУ М. Азарова вважають, що у 2001 р. дохід представників українського середнього класу складав від 60 до 370 гривень на місяць(частку цих осіб, віднесених авторами до середнього класу, визначено в 55% «усіх фізичних осіб» і точно обчислено —10.174.740). У посланні парламенту «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 р.» Президент України Л.Кучма представив соціальну структуру українського суспільства більш рельєфно, але через безліч перехідних за різними параметрами груп, запропонував висновок про наявність у країні ядра вже сформованого середнього класу у кількості 12,3% населення та групи, що має потенційні можливості ввійти до нього — 40—45%. Рівень доходів обчислюювався не за номінальними доходами, а за реальними витратами у межах від 335 до 643 грн. Тобто порівнюючи дані за 1997 та 2001 роки, бачимо, що кількість середнього класу не тільки не зросла, а й зменшилася(тому що у посланні до парламенту межі доходів представників середнього класу були нижчими, ніж за даними В. Каспрука).[4,c.282-288]

"Пошуком"  середнього класу в Україні  також зайнялися Міжнародний  центр перспективних досліджень, компанія Gfk-USM і журнал "Новий маркетинг". Виходячи з показників доходів на 2004 р.(дослідники віднесли щомісячний дохід у сумі 451–1700 грн. на людину) кількість представників середнього класу склала 19% населення. На 2005 р. на думку українських вчених(Куценко О., Лібанова Е., Шангіна Л) кількість представників середнього класу в Україні коливається у межах 10 – 15%, рівень доходів яких складає приблизно 1500 – 5000 грн.

Щодо  освітньо-кваліфікаційного критерію варто  визначити, що для України характерна розірваність ланцюга "освіта –  професія - дохід". Кваліфікована й фахова праця може оплачуватися і найчастіше оплачується нижче за встановлені державою норми, а найвищі доходи отримують люди, які не тільки не вчилися, а й не особливо трудилися. Лише 26,7% представників середнього класу задоволені своїм соціальним статусом (а задоволеність власним статусом — це, одна з основних ознак справжнього середнього класу); 64,7% — не вдоволені; 8,6% — не визначилися.[5, c. 87] Як можна побачити із кількісних даних український середній клас є трохи дивним, адже у 2005р його складають: 15,9% кваліфіковані робітники, 14,8% — пенсіонери, 11% — непрацюючі, 9% — фахівці гуманітарного профілю, 8,8% — службовці, 7,8 — домогосподарки, 7% — учні, 5,7% — фахівці технічного профілю, 4,6% — некваліфіковані робітники, 3,4% — підприємці, 3,1% — офіційно зареєстровані безробітні, 2,4% — сільськогосподарські робітники, 1,1% — керівники підрозділів, 0,7% — керівники підприємств, 0,4% — фермери. Більшість середнього класу склали особи із середньою освітою (64,1%), вищу освіту мають 26,3%, а майже кожний десятий (9,6%) має незакінчену середню освіту. Представники цілого ряду фахових груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початку перехідного періоду мали середні за національними стандартами доходи й відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, нині здебільшого опинилися серед «нових бідних». А перехід значної частини високоосвічених людей з високими соціальними орієнтирами до групи, доходи котрої нижчі (чи трохи вищі) за межу бідності, може мати серйозні ускладнення. Маючи високий інтелектуальний рівень, такі люди істотно (хоча й не завжди очевидно) впливають на суспільну психологію, і їхня незадоволеність характером соціально-економічного розвитку, неминуча в умовах різкого падіння особистого рівня життя й соціального статусу, неодмінно позначається на соціальній ситуації. Проте аналіз розподілу населення за рівнем освіти дає можливість віднести 44,8% населення до потенційних представників середнього класу.[6, c. 29-32]

Психологічний критерій є не менш важливим для  визначення кількості середнього класу  в державі. Насамперед цей критерій визначається через самоідентифікацією особи із цим класом. Порівнюючи дані різноманітних опитувань належності до середнього класу можна прослідкувати тенденцію до збільшення кількості громадян, які ідентифікують себе із цим прошарком населення (окрім даних за 2000 – 2002 роки). Так в грудні 2000 р. до середнього класу відносили себе 47% опитаних, а серпні 2002 р - 45,6%. Вже у червні 2003 р. 56,2% опитаних віднесли себе до середнього прошарку. У 2004 році ця кількість зросла до 58%, а у 2005 – 62%.

Про дивний характер середнього класу в Україні  також свідчать наступні дані. За дослідженнями Центру ім. Разумкова у 2002 році тільки три чверті (75,9%) представників середнього класу мали квартири, неповна чверть (23,3%) — «заміські будинки». Тільки 22,4% представників середнього класу вдоволені рівнем власного добробуту; 26,3% — можливістю одержати зароблене власною працею; 23,6% — рівністю прав і можливостей; 38,1% — роботою. У 2004р. більшість опитаних громадян від задоволення матеріальних потреб далекі. У них або не вистачає грошей навіть на їжу (21%), або вистачає на їжу й на необхідні дрібниці, шкарпетки, приміром, мило, що випадає з мінімального споживчого кошика (48%); або вистачає на життя, але без ознак середньокласовості, тобто речей тривалого користування (26%). Майже четверо зі ста живуть добре, проте дозволити собі авто чи квартиру не можуть. А все, на що око впало, можуть купити лише троє з тисячі. 68% громадян не мають можливості відкладати «на чорний день», ховають якісь суми на той самий день — 29%. У кожного другого (50%) громадянина країни заощаджень просто немає; ще 23% — мають у своєму розпорядженні капітал, якого у випадку втрати роботи вистачить на 1 місяць. На рік зібрали собі менше двох із сотні. Майже 15% представників нашого середнього класу не знають, що таке Інтернет, 80,5% ніколи ним не користуються, а 75,6% і не планують користуватися; 27,3% останній раз купували книжку більше року тому, 11,5% книг не купують ніколи, 59,2% не передплачують газети й журнали, а з тих 47,8%, хто їх передплачує, майже половина (48,2%) задовольняються одним виданням і ще 30% — двома. У 2005 за опитуваннями Центру ім.Разумкова 51,8% представників середнього класу оцінили рівень своїх доходів як низький і вкрай низький, 44,4% — як середній, лише 3,3% — як високий. При цьому 36,4% повідомили, що матеріальне становище їхніх сімей із початку 2000 р. погіршилося, а 27,1% думають, що воно погіршиться і протягом наступного року.

Результати  дослідження дозволяють констатувати, що в Україні існує певна суспільна група, що має спільні інтереси, потреби та інші риси, які відрізняють її від інших верств населення, зокрема від групи громадян, які віднесли себе до нижчого суспільного класу. Кількісні показники середнього класу, в період з 1997 по 2005 р коливалися в залежності від граничних розмірів доходів громадян, які застосовували дослідники(у 1997 р. 12 % при доходах 300-1200 грн; у 2001 55% з доходами від 60 до 370 грн тощо). Проте реальна кількість представників середнього класу коливається в межах від 10 до 15% із доходами у розмірі 1500-5000 грн. Можна стверджувати, що до 2004 року український середній клас з соціально-економічної точки зору був неусталеним, з соціально-психологічної — нестійким, з соціально-політичної — він не був повною мірою політичним суб'єктом. З огляду на означену неусталеність та нестійкість середнього класу, можна було твердити про невизначеність його перспективи. Проте події листопада-грудня 2004 року породили сподівання, що в України може утворитися сильний прошарок середнього класу, здатного на рішучі вчинки задля розвитку демократії. Проте внаслідок неефективної політики держави у соціальній сфері, податковій політиці рівною мірою є можливими як розвиток виявленої групи в напрямі середнього класу європейського взірця, так і маргіналізація цієї групи, втрата нею схильності до виявлення громадської активності.[7, c. 4-5]

 

2.2. Особливості формування середнього класу в Україні

Для України як, власне кажучи, і для інших постсоціалістичних країн проблема формування середнього класу пов'язана з оцінкою підсумків  реформ. Масовий середній клас, що сформувався  або не сформувався, можна розглядати як один з найважливіших індикаторів  ефективності або неефективності переходу до ринкової соціально орієнтованої економіки.

До основних інституціональних передумови становлення середнього класу в трансформаційній економіці варто віднести насамперед реформування сфери доходів і зайнятості. Незважаючи на те, що середній клас у трансформаційній економіці, безумовно, відрізняється від його аналогів у розвиненому суспільстві, разом з тим, його виділення в соціальній структурі пов'язане з певним досить високим (за мірками даного суспільства) рівнем доходу. Незважаючи на те, що починаючи з 2000 року в економіці України намітилося поступове зростання доходів, їхній рівень як і раніше є низьким. Так, наприклад, за даними державного комітету статистики України, розподіл домогосподарств дається не за рівнем доходів, а за рівнем сукупних витрат (див. табл. 2.1). Справа в тому, що в Україні існує досить більша тіньова складова доходів. Її легше виявити при аналізі структури витрат населення. Для того, щоб більш точно відбити сукупні доходи, включаючи й приховані, тобто тіньові, статистичні органи почали спробу більше точного їх відображення через сукупні витрати.

Таблиця 2.1

Розподіл домогосподарств за рівнем середньодушевих 

витрат в 2004 р., % [8, с.587]

Всі домогосподарства	100,0
Зі середньодушевими сукупними витратами  на місяць, грн.
90,0	1,4
90,1-120,0	3,3
120,1-150,0	6,2
150,1-180,0	7,6
180,1-210,0	8,5
210,1-240,0	9,3
240,1-270,0	9,3
270,1-300,0	8,1
300,1-360,0	13,5
360,1-420,0	9,5
понад 420,0	23,3
Частка домогосподарств зі середньодушевими сукупними витратами на місяць, нижче  прожиткового рівня	67,6

 

Виходячи з даних, наведених  у таблиці, тільки 23,3% українських  домогосподарств, чиї доходи перевищують  прожитковий мінімум, символічно дозволяють розглядати їх як основу майбутнього  середнього класу. Навіть ця нечисленна група домогосподарств, що має більш  високі доходи, ніж попередні їй групи, за критерієм матеріального  становища не дотягує до необхідного  рівня забезпеченості.

До цього варто додати, що частка бідного населення в  Україні залишається дуже високою - близько 30% населення [9, c.99]. Навіть збіглого аналізу доходів населення України досить, щоб зробити висновок про те, що ця сфера ще не розкрила свого ринкового потенціалу й має потребу в подальшому реформуванні. Закономірною моделлю розподілу доходів у ринковій економіці є факторна модель. Сутність її зводиться до того, що всі фактори виробництва (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі й інтелектуальні здатності) затребувані й залучені у суспільне відтворення. Середній клас є власником цих ресурсів. У силу свого активного, діяльного стану він виступає провідником цих ресурсів у господарську діяльність. Доходи, одержувані від використання ресурсів, виступають мотивом активної позиції в збереженні й удосконалюванні сформованого порядку речей. Низькі доходи, навпаки, перетворюють власників ресурсів у пасивних членів суспільства, або обумовлюють їх відхід у тіньову сферу діяльності. Тільки на основі високих факторних доходів можна підвищити ефективність розподілу ресурсів і доходів, підняти добробут населення, зміцнити середній клас. Високі доходи від використовуваних факторів виробництва – створюють передумову їх інституціоналізації. У свою чергу закріплені у свідомості людини норми й правила одержувати регулярно високі доходи в офіційній сфері економіки виступають найбільш ефективними засобами боротьби з тіньовими практиками та тіньовими доходами. Доходи повинні бути достатніми, щоб дозволити середнім верствам інвестувати в людський капітал і підтримувати високу якість робочої сили.

Реформування політики доходів  припускає забезпечення випереджальних темпів зростання заробітної плати, підвищення її домінування в сукупних доходах населення, виконання нею  стимулюючої функції, відновлення  її професійно-кваліфікаційної диференціації, усунення необґрунтованих її міжрегіональних  і міжгалузевих розходжень. Так, наприклад, за даними Держкомстату України в  листопаді 2006 року середня заробітна  плата склала 1103,9 грн. на місяць. Найвищий її рівень зареєстрований у Києві (1855,44 грн.), а найнижчий - у Тернопільській області (782,44 грн.). Найвищий рівень зарплат  у сфері фінансової діяльності (2246,78 грн.) і авіатранспорті (2206,69 грн.). Найнижчий - у сільському господарстві (612,49 грн.), охороні здоров'я (673,96 грн.) і рибному господарстві (697, 13 грн.) [10, с. 1].

Реформування системи  оплати праці не зводиться тільки до зростання її рівня, воно має бути набагато глибше й припускає реформування всієї системи соціально-трудових відносин. А це означає впровадження нової системи цінностей, розвиток культури праці та створення ефективних мотивів і стимулів до праці, підвищення продуктивності праці й ефективності соціального партнерства.

Важливим критерієм віднесення тієї або іншої верстви суспільства  до середнього є рівень освіти. Важливою інституціональною передумовою  становлення середнього класу є  подальше реформування сфери освіти. Швидкі темпи структурних перетворень, процеси глобалізації обумовлюють  необхідність впровадження безперервної освіти або освіти протягом всього життя. Ті верстви суспільства, які  засвоюють нормативні настанови  на нове бачення освіти в житті, виявляються  здатними до більш активної й широкої  участі в процесах перетворення економіки, політики, культури. Сфера освіти в  цей час перебуває в умовах реформування. Якщо в цьому процесі  вдасться з'єднати ті конкурентні переваги, які були сформовані в радянській системі освіти: світоглядні, системні підходи у навчанні з динамічністю й високою професійністю, як того вимагає сучасне виробництво, то така освіта дає необхідні плоди  й дозволить підготувати конкурентноздатну  робочу силу.

Проблема формування середнього класу є цивілізаційна проблема. «Вона пов'язана зі зміною традиційного для нас способу життя й менталітету, тобто зі зміною традиційного суспільства на громадянське. А це означає, що проблема створення середнього класу в Україні охоплює корінну перебудову всіх сфер життєдіяльності як суспільства в цілому, так й окремої особистості. Такий процес є досить тривалим, болючим і може здійснюватися лише еволюційно під поступовим впливом на свідомість кожної особистості змін в економічній соціальній, культурній, політичній, ідеологічній, освітній й іншій галузях» [8, с.31].