Формування та реалізації міжнародної конкурентної стратегії підприємства

29 

ВСТУП

Сучасне економічне середовище характеризується посиленням динамізму  економічних процесів, у тому числі  й конкурентної боротьби. У теперішніх умовах, які характеризуються постійною  зміною впливу зовнішніх факторів, зростанням ризику діяльності, питання конкурентоспроможності підприємств на зовнішньому ринку є актуальним. Наслідком трансформаційних процесів в економіці України стало послаблення організаційних основ управління міжнародною посередницькою діяльністю вітчизняних підприємств, що посилює загрозу їх витіснення зарубіжними конкурентами як на ринку України, так і на зовнішніх ринках. Перед підприємствами, виникає проблема формування механізму посередницьких операцій та стійких конкурентних переваг з метою ефективного функціонування на зарубіжному конкурентному ринку.

Вагомий внесок у дослідження  проблеми формування механізму посередницьких операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємства зроблено у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як: І. Ансофф, Я. Базилюк, А. Воронкова, М. Гельвановський, В. Гриньова, В.Дикань, О. Кузьмін, М. Портер, С. Светуньков, Р. Уотермен, А.В. Базилюк, Л.В. Батченко, І.П. Булєєва, І.І. Дахно, Ю.В. Макогон,I.О. Піддубний, Л.І. Пуддубна, В.С. Пономаренко. Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених дослідженню посередницької діяльності, багато питань потребують подальшого дослідження, зокрема механізм посередницьких операцій.

Реалії сьогодення свідчать про те, що існує проблема щодо створення  та забезпечення подальшого функціонування механізму посередницьких операцій при виході та існуванні на зарубіжних ринках.

Тому актуальним напрямком, який потребує наукового обґрунтування, є формування механізму посередницьких операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємства з урахуванням специфічних умов роботи на світових ринках.

Мета дипломної роботи –  розробка рекомендацій щодо формування механізму посередницьких операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємства.

Досягнення мети дослідження  обумовило необхідність вирішення  таких основних завдань:

дослідити сутність поняття “посередницька діяльність” та “посередницька операція”, проаналізувати існуючі методичні підходи до її оцінки;

проаналізувати фінансово–економічні показники діяльності підприємства та визначити його стан і фактори, що впливають на розвиток посередницької діяльності підприємства;

розробити основні  організаційно-управлінські рішення та  заходи по формуванню та реалізації механізму посередницьких операцій підприємства;

Об'єкт дослідження – процес формування механізму посередницьких операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємства.

Предмет дослідження  – теоретико-методичні засоби формування механізму посередницьких операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємства.

У першому розділі  проаналізовані теоретичні аспекти посередницької діяльності та формування механізму посередницьких операцій.

У  другому розділі  проведені економічний і фінансовий аналіз стану підприємства, аналіз зовнішньоекономічної діяльності ДП “Електроважмащ”.

У третьому розділі сформований механізм посередницьких операцій та запропоновані заходи до його реалізації. Обґрунтована його ефективність.

У четвертому розділі запропонована технологічна модернізація турбогенераторів потужністю 200 і 300 МВт.

Інформаційною базою  дослідження є законодавчі та нормативні акти, якими регулюється зовнішньоекономічна діяльність в Україні, звіти та статистичні матеріали національних і міжнародних організацій, фінансова звітність підприємства, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних авторів, інтернет ресурси.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

1. . Конкурентоспроможність, як основа формування конкурентної стратегії підприємства

    Проблеми потенційних  можливостей підприємств та їхніх товарів у конкурентній боротьбі представляє в економічній науці велика категорія — конкурентоспроможность підприємств.

 Найчастіше у економічній  літературі поняття “конкурентоспроможність  підприємства” зводиться до здатностi пiдприємства виробляти конкурентоспроможний товар.

Враховуючи, що у даний час пiдприємства можуть виробляти рiзнi види продукцiї і одночасно працювати на рiзних товарних (галузевих) ринках у рамках стратегiї диверсифiкацiї, на кожен даний момент часу рiвень конкурентоспроможностi пiдприємства i рiвень конкурентоспроможностi продукцiї, виготовленої їм, не збiгаються. Перш за все, слiд зазначити, що як база для порiвняння рiвня  конкурентоспроможностi пiдприємства використовуються данi по підприємствах-конкурентах, а не по товарах, що виробляються. В той же час при порiвняннi даного підприємства з підприємствами-конкурентами необхiдно враховувати рiзнi категорiї конкурентів: прямих конкурентів (що виробляють таку ж продукцію); непрямих конкурентiв (що виробляють товари-замiнники); потенцiйних конкурентiв (що виробляють товари або послуги, що дозволяють задовольнити дану потребу iншим способом), якi можуть вiдноситься до рiзних галузей або сфер дiяльностi. Вибiр тих або iнших видiв конкурентiв для дослiджуваного підприємства залежить вiд цiлей i завдань дослiдження, що, у свою чергу, призводить до використання як бази для порівняння або рiзних видiв товарiв (базовий товар; товар-замiнник; послуга, що дозволяє задовольнити дану потребу iншим способом); або рiзних галузей, що мають специфiку розвитку конкуренцiї i ринкових стосункiв.

Вiдмiннiсть вимог, що пред'являються до пiдприємства суб'єктами ринку: споживачами, конкурентами, iнвесторами, структурами управлiння бiльш високого рiвня, змінює i перелiк показникiв, що використовуються для оцiнки рiвня конкурентоспроможностi, що повинне, у свою чергу, знайти вiддзеркалення в понятiйному апаратi.

На сучасному етапi економiчного розвитку конкуренцiя, як рушiйна сила вимушує виробників постiйно шукати новi шляхи пiдвищення своєї конкурентоспроможностi. Дане поняття є відносно новим для української дiйсностi, тому з точки зору визначення його економiчної сутi необхiдно внести уточнення самого термiну "конкурентоспроможнiсть пiдприємства".

Проведене дослiдження показує неоднозначнiсть в тлумаченнi понять, пов'язаних з конкурентоспроможнiстю підприємства, наявнiсть рiзних трактувань залежно вiд освiтлення поставлених в них питань. У загальному випадку термiн "конкурентоспроможнiсть" визначається, як здатнiсть конкурувати, тобто боротися або протистояти чому-небудь.

Для розкриття економiчної сутi даного поняття проведений аналiз щодо його визначення (таблиця 1.1.).

Таблиця 1.1.

Аналіз теоретичних  підходів щодо визначення поняття “конкурентоспроможність”

Продовження таблиці 1.1.

Закінчення таблиці 1.1.

За результатами проведеного  дослідження можна зробити наступні висновки:

1) Більшість авторів  не розглядають поняття "Конкурентоспроможності  підприємства" у взаємозв'язку із їх ринковою конкуренцією.

2) Конкурентоспроможність  підприємства є показником обсягу  ефективності використання всіх  ресурсів підприємства.

3) Конкурентоспроможність  підприємства є динамічним показником, зміни якого залежать як від  зовнішніх, так і від внутрішніх чинників.

4)  Конкурентоспроможність  підприємства є відносним показником. Базою для порівняння є аналогічні  показники конкурентоспроможності  підприємств конкурентів або  ідеальних (еталоних) підприємств.

5) Конкурентоспроможність  продукції і підприємства є взаємозв'язаними поняттями. Проте, підприємство є опосередкованим носієм властивості конкурентоспроможності через свої товари і послуги. Отже конкурентоспроможність підприємства визначається характеристиками, відмінними від використовуваних при визначенні конкурентоспроможності товару.

6) Конкурентоспроможність  – це властивість об'єкту, що  характеризується мірою задоволення  ним конкретній потребі в порівнянні  з аналогічними об'єктами на  даному ринку.

7) Конкурентоспроможність  підприємства – це здатність витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об'єктами на даному ринку.

8) Конкурентоспроможність  підприємства показує рівень  розвитку даної фірми порівняно  з рівнем розвитку конкурентних  фірм по мірі задоволення своїми  товарами потреби людей і по ефективності виробничої діяльності.

9) Конкурентоспроможність  підприємства характеризує величину  привабливості даного підприємства  для інвестора. 

На основі проведеного  дослідження можна сформулювати наступне визначення: конкурентоспроможність підприємства – це здатність підприємства боротися за ринок (збільшувати, зменшувати або зберігати займану частку ринку залежно від стратегії підприємства)[72].

Це досягається на основі впровадження інноваційної техніки  і технології (що дає екологічні, соціальні і економічні ефекти), максимально ефективного використання резервів підприємства, досягнення високого рівня інвестиційної привабливості, що в сукупності забезпечує випуск конкурентної продукції [9].

1.2.  Міжнародні конкурентні  стратегії: сутність та класифікація

Мінливість, яка притаманна конкурентним ринкам, являється рушійною силою, що допомагає у постійній  боротьбі за споживача за допомогою  всього арсеналу конкурентних стратегій  для досягнення кращої ринкової позиції  на міжнародному ринку.

Конкурентна стратегія - це розгорнутий план виробництва і реалізації [26].

І. Ансофф визначав конкурентну  стратегію як «набір правил для прийняття  рішень, якими організація користується у своїй конкурентній діяльності». Однією з важливих елементів, на його думку, є правила за якими складаються відносини фірми із міжнародним середовищем [20].

Томпсон і Стрікленд  розуміють стратегію конкуренції  як стратегію компанії, що містить  в собі підходи до бізнесу та ініціативи, які вона використовує для залучення  клієнтів, ведення конкурентної боротьби і укріплення своєї позиції на ринку, М. Портер дотримується точки зору, що конкурентна стратегія передбачає наступальні або оборонні дії, які застосовуються з метою захисту позиції від п’яти конкурентних сил [59].

Т.М. Борисова визначає  міжнародну конкурентну стратегію як модель поведінки суб'єктів конкуренції, спрямовані на досягнення довготривалої конкурентної переваги на міжнародному ринку за наявних ресурсів та умов середовища функціонування[17].

Це визначення міжнародної  конкурентної статегії  дозволяє зусередитись на основних аспектах, котрі повинні бути враховані при формуванні та впровадженні стратегій.

Стратегія міжнародної  конкуренції, як і будь-яка інша стратегія, обов’язково повинна ґрунтуватись на існуючих ресурсах і бути спрямована на досягнення цілі (цілей), враховуючи при цьому умови середовища, в якому діє конкретний суб’єкт конкуренції. Специфіка конкурентних стратегій полягає саме у досягненні конкурентної переваги на ринку, проте не короткотривалої, а довгострокової.

Вибір стратегії конкуренції  залежить від багатьох чинників: ринкової позиції фірми і динаміки її зміни, кількості конкурентів і характеру  конкуренції на ринку, виробничого  і технологічного потенціалу підприємства, виду продукції, а також інших  чинників середовища функціонування. У монографії Шнипко О.С. [75] зазначається, що на визначення стратегії фірми та утримання конкурентної переваги впливають такі фактори:

1) цілі, до яких прагнуть управлінці; якщо в країні ці цілі співпадають із джерелами конкурентної переваги, то має місце значний ефект;

2) структура власності; цілком природно, що велика компанія має одні інтереси, а дрібна – інші;

3) індивідуальні цілі; важливу роль відіграє система винагород, заохочень, мотивів, соціальні цінності, орієнтація на працю, ставлення суспільства до багатства;

4) вплив національного престижу та національних пріоритетів; деякі галузі, завдяки наявній кон’юнктурі ринку, можуть бути негласно проголошені національними галузями, отже, сюди намагатиметься потрапити більш кваліфікована частина населення (національний престиж);

5) конкуренція на внутрішньому ринку; жодна фірма, що завоювала лідерство на світовому ринку,не досягла його, не перемігши, насамперед, на внутрішньому ринку.

Класифікація конкурентних стратегій має на меті полегшити управлінцям вибір та запропонувати алгоритм формування моделі конкурентної поведінки на ринку. В таблиці 1.2. наведений аналіз існуючих класифікацій міжнародних конкурентних стратегій.

Таблиця 1.2.

Аналіз класифікацій міжнародних конкурентних стратегій

Продовження таблиці 1.2.

Американський науковець  М.Портер в праці [59] виокремлює три базові конкурентні стратегії:

1) Стратегія переваги  по витратах. Використовуючи цю конкурентну стратегію, фірма орієнтується на масовий ринок, оскільки масове виробництво дозволяє зменшити питомі витрати відповідно, встановити низькі ціни. Перевагою використання такої стратегії є можливість отримати більший прибуток порівняно з конкурентами, оперативне реагування на зміну собівартості. Проте стратегія буде ефективною лише на ринку споживачів, котрі орієнтуються на низький рівень цін.

2) Стратегія диференціації.  Використовуючи її, фірма орієнтується  на масовий ринок, пропонуючи  відмінний від існуючого на  ринку товар. Тут боротьба на ринку набуває характеру нецінової конкуренції, оскільки у товарі споживачі цінують його унікальні характеристики, дизайн, надійність і т.д. Стратегія буде ефективною на ринку споживачів, для яких важливим є «ім’я фірми», товарна марка, а лише потім ціна товару.

3) Стратегія концентрації. При цій конкурентній стратегії компанія орієнтується на специфічний сегмент ринку, використовуючи низькі ціни або унікальні характеристики товару. Використовуючи цю стратегію, навіть невелика фірма може бути прибутковою, концентруючись на якій-небудь одній

конкурентній ніші, якщо вона має в розпорядженні унікальну  продукцію або  користуючись перевагами по витратах, хоча і її частка ринку  буде незначною.

Отже, виріб міжнародної  конкурентної стратегії обумовлюється як особливостями розвитку міжнародного економічного середовища, так і внутрішніми можливостями функціонуванння підприємства в ньому.

3. . Особливості формування і реаліалізації міжнародної конкурентної стратегії підприємства

Процес розробки та формування міжнародної конкурентної стратегії підприємства має бути керованим і вимагає врахування як загальних принципів формування будь-якої управлінської системи, так і специфічних, які притаманні саме стратегічному управлінню.

Створення конкурентної стратегії підприємства являє собою технологічний процес, який розкриває контури стратегії ринкової діяльності підприємств. Він полягає у взаємовідношенні цілей, задач та визначенні ресурсів з метою зміни структури ціни, якості і кількості виробленої продукції.

Для підприємств дуже важливим стає розробка стратегій для  довгострокового виживання, які  забезпечують адаптацію фірм до мінливого  зовнішнього середовища.

Основними принципами формування стратегії міжнародної конкурентної стратегії підприємства є:

1. Принцип ринкової орієнтації, при якому визначальним моментом розвитку активів і топ-характеристик підприємства мають бути не техніко-технологічні можливості їх нарощування, а можливості, є індикатором розвитком попиту і потребами ринку.
2. Принцип освоєння передового досвіду досягнення високої конкурентоспроможності і селективного використання передового досвіду в окремих галузях і сегментах світового ринку з урахуванням конкретних обставин і цілей.

Глобалізація конкуренції  вимагає від підприємства постійно слідкувати за потребами споживача, конкурентами та їх стратегічними діями.

3. Принцип цільвої спрямовоності, який виявляє відповідність програми розвитку активів і топ-характеристик підприємства як ресурсної бази нарощування конкурентоспроможності цілям його стратегії.
4. Принцип комплексності — охоплення та інтеграції у єдиний потік потенціалу зростання конкурентоспроможності, який міститься в усіх функціональних видах діяльності підриємства.
5. Принцип багатоваріативності, який передбачає генерацію альтернативних сценарієв розвитку і вибір найбільш ефективного з урахуванням реалій функціонування підприємства.
6. Принцип інтерактивності, який вимагає послідовного пророблення та уточнення параметрів стратегії і їх узгодження з реальними ресурсними можливостями підприємства та тенденціями розвитку галузі.
7. Принцип гнучкості, який передбачає можливості стратегічного маневрування на ринку у разі принципових змін його параметрів і появу принципово нових загроз та можливостей розвитку підприємтсва.
8. Принцип реалістичності. Кожна модель і стратегія конкурентоспроможності має бути унікальною у плані її конкретної розробки. Аналога набору інструментів і реалізації та схеми їх координованого використання не існує. Головну роль у формуванні стратегії має відагравати якісний аналіз управлінських дій, рішень та їх наслідків.
9. Принцип етапності. Процес розробки та реалізації міжнародної конкурентної стратегії підприємтсва має бути регламентований процедурно (в етапах) та у часі. Але ступінь регламентованості не повинен бути надмірним.

Розробка стратегії — найбільш складний та відповідальний етап процесу управління міжнародної конкурентоспроможністю підприємства. У широкому значенні розробка стратегії означає формулювання того, яким має бути бізнес підприємства у релевантному зовнішньому ринку, якими повинні бути його цілі і яка конкурентна політика та тактика мають бути необхідними для їх досягнення [56].