Формування вищої освіти Європейських країн (на прикладі Іспанії)

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся  Гончара

Факультет заочної та дистанційної освіти

Кафедра менеджменту ЗЕД 
 
 
 

Контрольна  робота з дисципліни:

 «Вища освіта України і болонський процес»

На тему:

«Формування вищої освіти Європейських країн (на прикладі Іспанії)» 
 
 
 

Перевірив  викладач:

доц. Стеблянко І.О.

Виконала:

Студентка групи ВЗ-11м-1з

Головей М.В. 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

     Зміст 

Вступ

1. Формування європейської вищої освіти
2. Учасники Болонського процессу
3. Загальна характеристика системи вищої освіти в Іспанії
1. Історичний розвиток університетів Іспанії
2. Вступ до іспанських університетів
3. Можливість отримання іспанського гранту для громадян України
4. Університетська вища освіта
5. Університет міста Саламанки - один з основних освітніх центрів Іспанії

Висновки

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 
          Процеси  глобалізації  на  межі  ХХ–ХХІ  ст.  якісно  вплинули  на  модернізацію  вищої  освіти  в  країнах    Європи,  стали  каталізатором  пошуку  шляхів  підвищення  її  конкурентоспроможності,  привабливості  на  світовому  ринку  освітніх  послуг  та  поступової  інтернаціоналізації.

     Впливи  глобалізації  стали  визначальними  для  змін  європейського  ринку  праці,  який  на  зламі  ХХ–ХХІ  ст.  перебуває  в  умовах  постійної  трансформації (це  явище  відбувається  в  умовах  переходу  західноєвропейських  країн  до  формування  нового  суспільства  знань).  Зміни  ринку  праці  спонукали  західноєвропейські  країни  інтенсифікувати  реформування  вищої  освіти  з  метою  підвищення  її  якості,  гнучкості  та  посилення  тісної  інтеграції  із  промисловістю (як  наслідок –  створення  в  країнах Західної Європи професійно орієнтованого сектору вищої  освіти,  здатного до тісної кооперації з підприємствами, корпораціями, фірмами  та  ін.). Подібна  інтеграція стала  можливою за умови структурних змін вищої  освіти.

     Процес  об'єднання Європи, його поширення  на Схід і на Прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного  освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і  стандартів у цій сфері в масштабах  усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви  університету в італійському місті  Болонья, де було започатковано такі ініціативи.

       Інтеграційний процес у науці  й освіті має дві складові [1]: формування співдружності провідних  європейських університетів під  егідою документа, названого Великою  хартією університетів (Magna Charta Universitatum) [2], та об'єднання національних  систем освіти і науки в  європейський простір з єдиними  вимогами, критеріями і стандартами.  Головна мета цього процесу  - консолідація зусиль наукової  та освітянської громадськості  й урядів країн Європи для  істотного підвищення конкурентоспроможності  європейської системи науки і  вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається  американській системі), а також  для підвищення ролі цієї системи  в суспільних перетвореннях.

     Болонський  процес або Болонська реформа (Bologna process) - це міжурядова європейська реформа, що має на меті створення Європейського  простору вищої освіти (EHEA) до 2010 року. Фундаментальними засадами цього простору є, взаємовизнання освітніх ступенів і  кваліфікацій, прозорість (зрозумілість дипломів і ступенів через створення  спільної триступеневої структури  освіти) і європейська співпраця  у сфері гарантії якості освіти.

     Відтак, реформа є сукупністю інструментів гармонізації національних освітніх систем в Європі. Ця реформа має на меті полегшення мобільності студентів, викладачів, знань і технологій в європейських країнах через взаємовизнання університетських дипломів та періодів навчання поміж учасниками Болонського процесу. Реформа має на меті загальноєвропейську гармонізацію принципів та результатів освітніх послуг, підвищення ефективності працевлаштування дипломованих спеціалістів у всіх країнах ЄС.

     Крім  того, як це було зазначено в Стратегії  Європейського простору вищої освіти в глобальному аспекті, Європейський простір вищої освіти має бути відкритим до світу, тобто уможливлювати  мобільність студентів, дослідників  і викладачів, а також сприяти  справедливому доступу до якісної  вищої освіти. Так, реформа  покликана  продемонструвати ефективність моделі не тільки для країн-членів Європейського  Союзу, а й для нинішніх та потенційних  кандидатів на вступ до ЄС (країн  західнобалканського регіону та Туреччини), а також для країн-сусідів  Союзу (країни Південного Середземномор’я  та пострадянського блоку). Країни-партнери ЄС мають можливість долучитися до цього процесу, яка дає можливості поступової інтеграції для країн-сусідів. Європейський простір вищої освіти має стати відкритим простором, який уможливлює мобільність студентів, дослідників і викладачів, а також  сприяє справедливому доступу до якісної вищої освіти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Формування  європейської вищої  освіти

       Понад 300 європейських навчальних  закладів та їх представницьких  організацій зібралися 29-30 березня  в Саламанці з метою підготувати  свої пропозиції до Празької  зустрічі міністрів вищої освіти  країн, які брали участь у  Болонському процесі. Учасники  домовились про цілі, принципи  та пріоритети.

       Вищі навчальні заклади Європи  підтверджують свою підтримку  положень Болонської декларації  та рішучість створення Європейського  простору вищої освіти до кінця  цього десятиріччя. Вони надають  створенню Європейської асоціації  університетів у Саламанці як  символічного, так і практичного  значення, чітко висловлюючи свою  позицію в уряді та суспільстві,  тим самим забезпечуючи собі  підтримку в розбудові власної  освіти та входженні у Європейський  простір вищої освіти.

       Конкуренція у вищій освіті  сприяє якості, навчання не виключає  співпраці та не зводиться  до комерційного її розуміння.  У деяких країнах Європи університети  ще не можуть конкурувати на  рівних і стикаються з небажаним  відпливом умів на користь  інших європейських закладів.

       Європейський простір вищої освіти  має будуватися на таких європейських  освітніх традиціях, як суспільний  обов'язок і відповідальність, виходячи  з принципу широкого і відкритого  доступу до бакалаврського та  магістерського рівнів освіти  для власного розвитку та можливості  продовжувати освіту протягом  усього життя людини, сьогоденних  та довгострокових потреб суспільства.

       Вища освіта, що ґрунтується на  наукових дослідженнях . Оскільки  дослідження - рушійна сила вищої  освіти, створення Європейського  простору вищої освіти має  йти пліч-о-пліч з формуванням  Європейського простору дослідницької діяльності

       Європейській вищій освіті властиве  розмаїття у галузі мов, національних  систем, інституційних типів та  їх орієнтацій, а також спрямованості  програм. Водночас її майбутнє залежить від її здатності ефективно організувати це цінне розмаїття для отримання позитивних результатів, а не труднощів; гнучкості, а не навпаки. Вищі навчальні заклади бажають ґрунтувати свою діяльність на зближенні, зокрема на спільних ознаках, наявних у різних країнах у цій галузі, та розглядати розмаїття як надбання, а не як мотив для невизнання чи винятковості. Вищі навчальні заклади поставили за мету створення достатнього самообмеження для забезпечення мінімального рівня узгодженості та інтеграції з тим, щоб їх зусилля на шляху наближення не зазнали краху через надмірну невідповідність та розбіжності у визначенні та застосуванні кредитів, основних учених ступенів та якісних критеріїв.[11]

       Європейський простір вищої освіти, виправдовуючи сподівання своїх  засновників, має керуватися основними  академічними цінностями, тобто  демонструвати якість. Оцінюючи  якість, слід ураховувати цілі  і призначення навчальних закладів  та їх програм. Потрібно досягти  гармонійного поєднання нововведення  і традиції, академічної бездоганності  та соціально-економічної обґрунтованості,  послідовності навчального плану  та свободи вибору для студентів.  Заклад об'єднує викладання та  наукову роботу, займається керівництвом  та організацією, розуміє потреби  студентства та надає позаосвітні  послуги. Якості самої по собі  недостатньо, її треба продемонструвати  і гарантувати, щоб вона була  визнана й отримала довіру  студентства, партнерів та суспільства  в Європі та світі. Якість - це головна основоположна умова  для довіри, відповідності, мобільності,  сумісності та привабливості  в Європейському просторі вищої освіти[1].

       Європейський процес, завдяки його  особливим досягненням упродовж  останніх декількох років, стає  більш відчутною та значущою  реалією для ЄС і його громадян. Перспективи розширення разом  з поглибленням відносин з  іншими європейськими державами  надають цій реалії ще ширших  вимірів. Водночас ми є свідками  дедалі більшого усвідомлення  політиками та науковцями, а також  громадськістю, потреби побудови  більш всеохоплюючої та спрямованої  у майбутнє Європи на основі  використання і зміцнення її  інтелектуального, культурного, соціального,  наукового та технологічного  потенціалу.

      "Європа знань" є на сьогодні  широко визнаним фактором соціального  та людського розвитку, а також  невід'ємною складовою зміцнення  та інтелектуального збагачення  європейських громадян, оскільки  саме така Європа спроможна  надати їм необхідні знання  для протистояння викликам нового  тисячоліття разом із усвідомленням  спільних цінностей та належності  до єдиної соціальної та культурної  спільноти.

       Загальновизнаним є першочергове  значення освіти та освітньої  співпраці для розвитку та  зміцнення стабільних, мирних і  демократичних суспільств, що особливо  відчутно на прикладі Південно-Східної  Європи.

       У Сорбоннській декларації від  25 травня 1998 року, в основу якої  покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі  університетів у розвитку європейського  культурного простору. У ній наголошується,  що створення Європейського простору  вищої освіти є ключовим чинником  сприяння мобільності та працевлаштуванню  громадян, а також розвитку континенту  загалом.[5]

       Група європейських держав прийняла  запрошення взяти на себе зобов'язання  щодо досягнення визначених у  Декларації цілей, підписавши  її чи висловивши принципову  згоду. Спрямованість частини реформ у сфері вищої освіти, які були паралельно розпочаті в Європі, засвідчили рішучість багатьох урядів діяти.

       Зі свого боку, європейські вищі  навчальні заклади зобов'язалися  та взяли на себе головну  роль у створенні Європейського  простору вищої освіти, у тому  числі виходячи з основоположних  принципів Болонської університетської  хартії 1988 року. Надзвичайно важливим  є те, щоб незалежність і автономія  університетів забезпечували постійну  адаптацію систем вищої освіти  і наукових досліджень до нових  потреб, вимог суспільства та  розвитку наукових знань. 

2. Учасники  Болонського процессу

       Після прийняття Болонської декларації  було створено офіційні структури,  в основу яких покладено дві  групи: «велику» і «малу робочу». До першої групи увійшли представники (по 1-2 особи) від кожної країни, що підписала декларацію. До другої, яку називають Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени від держав, що головують в ЄС у період між зустрічами міністрів (1999 рік - м. Болонья; 2001 рік - м. Прага; 2003 рік - м. Берлін); її називають "розширеною трійкою ЄС" (Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, представник від Чеської Республіки - країни, яка приймала міністрів у 2001 році; 2) члени Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій - Асоціації європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС (Confederation of EU Rektors' Conferences).

       На засідання обох груп запрошують  членів різних неурядових організацій,  які відображають інтереси університетських і студентських спільнот.

       Уже сьогодні до Болонського  процесу залучено багатьох фізичних  та юридичних осіб. Склад учасників  постійно розширюється. Це збільшує  шанси на успіх процесу, але,  зрозуміло, не полегшує вирішення  завдань, спрямованих на досягнення  його цілей. Болонський процес  іноді називають процесом консалтингу  зі зближення політиків і провайдерів,  студентів і роботодавців. Це - "сузір'я"  виробників вищої освіти, її користувачів  та менеджерів, або - форма загальноєвропейського  соціального діалогу.

       Від відповідальних осіб на  всіх рівнях вимагають ґрунтовних  знань сучасних ролі та потреб  вищої освіти в наростаючому  динамізмі змін та умов невизначеності, що поширюються.[6]

       Як визнають зарубіжні експерти, головне в Болонському процесі  - діяльність незалежних агентств  поза офіційними структурами.  Саме вона є сутністю змін. Найбільш інноваційним їх елементом  є поточний діалог між урядовими  колами і спільнотою вищої  школи. В одному з коментарів Болонської декларації йдеться про те, що вона «...визнає вирішальну роль освітньої спільноти в успіху Болонського процессу». У ній заявлено, що співробітництво між урядами має здійснюватися у взаємодії з "неурядовими європейськими організаціями, компетентними у сфері вищої освіти". Уряди очікують від університетів позитивного відгуку та значного внеску в успіх їх прагнень. Зрозуміло, що вищі навчальні заклади мають унікальну можливість формувати своє майбутнє в Європі і відігравати вирішальну роль у розвитку та реалізації Болонського процесу[11].

       Університети та інші вищі  навчальні заклади - суб'єкти, а  не об'єкти формування постболонського  простору. Активно долучається до  процесу національні студентські  спілки Європи. На зустрічі міністрів  у Празі схвалено ініціативу  європейських студентів щодо  участі їх у структурній реформі  як "компетентних, активних і творчих  партнерів". У Гетеборзькій декларації  студентів від 25 березня 2001 року  проголошено, що "участь студентів  у Болонському процесі є одним  із ключових кроків до постійного  та більш упорядкованого залучення  студентів у всі структури,  що приймають рішення, та в  дискусійні форуми з питань  вищої освіти на громадському  рівні".

       Конструктивні агенти розпочатої  реформи такі:

• Асоціація європейських університетів;
• Європейська асоціація університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року;
• Національні студентські спілки Європи (ESIB);
• Європейська асоціація міжнародної освіти (EAIE);
• Конфедерація спілок ректорів ЄС;
• Союзи ректорів Данії, Іспанії;
• Асоціація студентів Австрії;
• Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE);
• Асоціація політичних інститутів Фінляндії;
• Європейське товариство інженерної освіти (SEFI);
• Європейська асоціація вищих навчальних закладів - коледжів, політехнічних інститутів та вищих навчальних закладів професійної освіти (EURASHE);
• Генеральна дирекція ЄС з освіти та культури;
• Університет у м. Саламанка;
• Європейська мережа організації контролю якості (ENQA);
• робочі групи мережі NARIС/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо.

     Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають  професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:

• запропонувати професійно орієнтовані та економічно вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці;
• забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат на вищу освіту;
• запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;
• поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти.[8]

  3.Загальна характеристика системи вищої освіти в Іспанії

  3.1 Історичний розвиток університетів Іспанії 

     Іспанія бере участь у становленні Болонського процесу починаючи з першого його етапу - 2001-2002 рр. Незважаючи на те, що принципи Болонської декларації були схвалені багатьма країнами Європи, слід зазначити, що зараз існують суттєві відмінності у їх впровадженні в окремих країнах, в тому числі і Іспанії.

     Іспанські університети - чи не найстаріші у світі. Найперший з них був заснований у Саламанці в 1218 році. Історики вважають, що король Леона Альфонс IX заснував його у відповідь на створення  університету в Пласенсії його кузеном  і суперником Альфонсом VIII Кастильським. Саламанський університет швидко вбирав всі новітні напрямки в науці  і вже через 30 років папа проголосив його одним із чотирьох кращих університетів  світу. Саме тут Колумб уперше представив свій перший проект факультету теології. Там же викладала латинь перша  у світі жінка-професор Беатрис  де Галіндо. Вважається, що в Саламанці  вчилися Сервантес і конкістадор  Ернан Кортес. Дуже відомі у світі  також університети в Барселоні  й Гранаді. Барселонський університет  з'явився в 1450 році, а Гранадський - в 1526 році. До найбільш престижних державних  вузів країни відносять також  більш "юні" університети - Мадридський, Севільський і Валенсіанський. Університети в Іспанії є основним типом  вищих навчальних закладів, частка яких становить 95% від загального числа  вузів. Всі вони відрізняються між  собою не тільки по профілю дисциплін, що вивчаються, але й по числу  ступенів, які можна освоїти. Усього ж в Іспанії налічується 47 державних  і 10 приватних вищих навчальних закладів. За словами Терези Рівес Пальїсе, консультанта з питань освіти при посольстві Іспанії в Москві, на батьківщині Дон-Кіхота державні університети цінуються вище приватних.

     Крім  державних і приватних вищих  навчальних закладів є й ще один рідкісний для всього світу різновид - духовні, ті, що перебувають під  опікою церкви, які крім стандартного для всіх вищих навчальних закладів набору дисциплін, здатні по-справжньому  поглибити ваші знання з такого предмету як "Історія релігії". У країні є також ряд інших вищих  навчальних закладів, які звичайно готують фахівців у специфічних  галузях, таких, наприклад, як мистецтво  або військова справа.[ 

  3.2 Вступ до іспанських університетів 

     Державні  університети виділяють усього 5% місць  іноземцям із країн, що не входять  до Європейського союзу. Приватні навчальні  заклади більш гнучкі, орієнтовані  на зміни попиту робочого ринку Європи. Вони пропонують також безліч післядипломних програм, що ввійшли в моду (на базі вищої освіти), у тому числі англійською мовою.

     Для вступу до університету необхідно успішно  здати вступний іспит Selectividad, покликаний офіційно підтвердити знання вступників. Щоб виявити загальний рівень освітньої підготовки абітурієнта  передбачається два види випробувань: обов'язковий іспит з іспанської мови (кілька завдань) і другої або  гуманітарної або технічної частини (залежно від напрямку навчання, обраного вступникам). В цьому аспекті  простежується подібність до вступних випробувань в Україні, де також  в більшості випадків необхідно  здавати 2-3 екзамени: з української  мови та профілюючих предметів (та). В процесі здачі "selectividad " до іноземців пред'являються ті ж  вимоги, що й до іспанських абітурієнтів. І вимоги ці високі. Відомо, що деякі  факультети або "Escuelas Tecnicas superiores" приймають тільки тих, хто здав "selectividad " на вищі оцінки. Іспити проводяться  щорічно в липні й вересні, в Україні ж вступна кампанія розпочинається в червні і закінчується в липні-серпні. Здача іспиту можлива також і при посольстві.

     Перед вступом потрібно пройти спеціальний  підготовчий курс для вступників - "Curso de Orientacion universitaria" (COU). Він  триває приблизно рік й покликаний підготувати абітурієнта до здачі вступного іспиту.

     Попередньо  перед вступом необхідно підтвердити  шкільний атестат. Визначення еквівалентності  іноземних дипломів перебуває у  віданні іспанського Міністерства освіти. Для одержання допуску до здачі вступного іспиту в іспанські університети, необхідна позитивна відповідь із Міністерства освіти.

     У випадку, якщо абітурієнт має диплом про здачу мовного іспиту DELE (Diploma de Espanol como Lengua Extranjera/іспанська мова як іноземна), то при вступі в університет  він може бути звільнений від здачі  мовного тесту.

         Знання мови:

     Навчання  в переважній більшості іспанських університетів ведеться іспанською мовою. Тому знання мови є першою з  необхідних умов для отримання освіти. У випадку з вступом в університети Міністерство освіти Іспанії надає  для іноземців можливість здачі  іспиту DELE, що визначає знання іспанської як іноземної мови, і одержання  наступних свідоцтв:

• CIE - Certificado Inicial de Espanol como Lengua Extranjera (низький рівень)
• DBE - Diploma Basico de Espanol como Lengua Extranjera (середній рівень)
• DSE - Diploma Superior de Espanol como Lengua Extranjera (високий рівень)

  Іспит DBE необхідний для продовження навчання в університеті Іспанії (за винятком тих випадків, коли мова йде про  перевід до вузу). Час здачі іспитів: травень і листопад. Центри прийому  іспитів розташовані не тільки в  самій Іспанії, але й в 48 країнах  світу (в 147 містах).

  Для здачі іспиту потрібна наявність  довідки про те, що претендент не є громадянином країни, де іспанська  мова - офіційна, а також досягнення 16 років у випадку одержання  диплома Superior (3-го рівня). Далі претендент одержує засвідчену копію реєстраційного аркуша й інформаційний аркуш  із вказівкою місця, дати й часу проведення іспиту. Ці документи разом з паспортом  необхідно принести на іспит.

  Іспити DELE на всіх трьох рівнях включають 5 видів тестів і відповідних вправ. Для того, щоб здати іспит необхідно  одержати "APTO" - тобто здано. Якщо хоча б по одному виду вправ або  тестів було отримано "NO APTO" - не здане, то весь іспит уважається проваленим.

  А для тих, хто спочатку усвідомлює, що рівень знання мови явно відкине  його до аутсайдерів, в Іспанії створена велика кількість літніх шкіл, у  тому числі й безпосередньо при  університетах. При чому навчання в  мовних школах передбачає не тільки вдосконалення  мови, але й вивчення тієї області  знань, по якій учень у майбутньому  хотів би одержати вищу, університетську  кваліфікацію. 

  Якщо  відбувається перевід з українського в іспанський університет, то мовний тест у цьому випадку не здається; студентові досить підтвердити предмети по системі «creditos».

     Фінансові витрати:

     Всупереч  розхожій думці, рівень життя в Іспанії  досить високий - особливо в Мадриді, містах Каталонії, Басконії. Відповідно, ціни на житло, харчування, розваги  тут відносно високі. Вища освіта теж  пербуває в списку "дорогих задоволень".

     Вартість  навчання в державному університеті, залежно від обраної спеціальності, обходиться в 700-2000 євро в рік, у сумі - від 3000 до 10000 євро в рік. Вартість магістратури - від 1000 до 7000 євро в рік. Одержати стипендії  в Іспанії практично нереально, оскільки багато вузів просто не в  змозі платити за навчання.

     Вартість  навчання, як правило, включає в себе заняття, користування університетською бібліотекою (за невеликі гроші зроблять читацький квиток), комп'ютерами, лінгафонними кабінетами, лабораторіями, підручниками й книгами. Додатково доводиться платити за словники і якщо необхідно  за додаткові заняття по іспанській. Групові заняття дешевше індивідуальних. Вартість години індивідуального уроку  приблизно 15-20 євро.

     В Іспанії існує обов'язкова страховка  для студентів, що ще не досягли 28-літнього віку. Вона звичайно включається в  загальну суму оплати за навчання.

     В Іспанії одержати житло від університету досить проблематично. Особливо у великих  вузах. У Мадриді, Барселоні, Севільї - найдорожчих містах Іспанії - поширена форма спільного, пайового використання житлової площі декількома студентами. Для тих, кому цей варіант за якимись  причинами не підходить, є можливість проживання в іспанській родині. В  багатьох іспанських містах існують  туристичні бази для молоді. Їхні адреси завжди можна знайти в довіднику "Red Espanola de Albergues Juveniles". Витрати  на оплату житла звичайно в середньому становлять 240 євро на місяць, на харчування й транспорт - 150 євро на місяць. В  Іспанії їжа недорога і якісна. За 7 - 12 євро можна перекусити в будь-якому  ресторанчику середньої руки.

     Підготовка  до від'їзду:

     Іспанське посольство вимагає, щоб всі документи  подавав безпосередньо той, хто  звертається за запитом про візу. Кількість документів і сам процес одержання візи залежить від терміну, на який вступник їде вчитися. Якщо строк менш 30 днів, то віза видається  туристична із правом на навчання. Ця віза зобов'язує повернутися в Україну  по закінченні терміну дії. 

     Короткострокова студентська віза видається у  випадку, якщо строк перебування  в Іспанії менше 90 днів; довгострокова  студентська віза видається якщо плани на навчання в Іспанії набагато серйозніші. У кожному разі для  одержання короткострокової студентської візи або довгострокової студентської візи обов'язково потрібне запрошення від навчального центра, складене за особливою формою, підтвердження  про зарахування на курс, із вказівкою  типу проживання й курсу. Якщо ж є  бажання продовжити своє навчання в  Іспанії, то крім основного пакета документів, необхідна також медична довідка, довідка про несудимість і  документи про оплату курсу.