Фіскальна та грошово – кредитна політика: проблеми взаємодії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Реферат

на тему

«Фіскальна та грошово – кредитна політика: проблеми взаємодії»

з дисципліни

«Гроші та кредит»

     Виконала студентка

                                                                                               Руденко О. М

1-ї групи 3-го курсу

Спеціальності 6505

Перевірив викладач

                                                                                          Максименко Н. П.

Київ 2012

План

Вступ

1.                  Грошово – кредитна (монетарна) політика

2.                  Бюджетно - податкова (фіскальна) політика

3.                  Взаємозв'язок монетарної та фіскальної політики держави, пробеми взаємодії

4.                  Вплив взаємодії грошово-кредитної та фіскальної політики на макроекономічний розвиток України.

Висновок

Література

Вступ

Пріоритетним завданням державної влади будь-якої країни є забезпечення стійкого довгострокового економічного розвитку задля підвищення добробуту населення та зміцнення потенціалу розвитку її майбутніх поколінь.

Зусилля всіх владних структур мають спрямовуватися на досягнення головної цілі, а політика окремих органів влади та інструменти її реалізації повинні бути часткою скоординованої загальнодержавної політики, елементи якої не суперечать один одному, а доповнюють та підвищують ефективність всієї системи державного регулювання економіки.

Успіх державної політики в фінансовому секторі багато в чому залежить від скоординованості як стратегічної, так і тактичної складових грошово-кредитної та фіскальної політики, дій уряду та Національного банку України як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям.

Водночас досі чітко не визначено на яких рівнях і в чому проявляється недосконалість координації грошово-кредитної і фіскальної політики та які механізми мають бути задіяні, щоб у майбутньому уникнути можливих негативних наслідків для економіки від неузгодженості цілей цих політик та їх проведення.

Крім координації при виробленні політики, для ефективного регулювання фінансової системи необхідне також узгодження дій в процесі реалізації фіскальної і грошово-кредитної політики, оскільки їх інтереси перетинаються саме на фінансовому ринку, і дії чи інструменти регулювання однієї з політик можуть впливати на реалізацію іншої політики.

1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА (МОНЕТАРНА) ПОЛІТИКА

Монетарна політика означає контроль за грошовою масою в економіці. її ціль - підтримка стабільного розвитку економіки. Держава звичайно збільшує кількість грошей у період економічного спаду і стримує їх ріст при підйомі.

Провідником грошово-кредитної політики держави виступає центральний банк у взаємодії з комерційними банками. В економічній практиці використовуються наступні інструменти регулювання грошової маси: установлення дисконтної ставки відсотка, установлення норми обов'язкових резервів. Розглянемо різні варіанти грошово-кредитної політики.

Центральний банк видає кошти комерційним банкам, а останні - своїм клієнтам за певну плату, яка називається "відсоток за кредит". Наприклад, якщо фірма бере в банку 20 тис. гривень на рік під 50% річних, то повертати їй прийдеться ЗО тис. карбованців. Дисконтна ставка процента - норма відсотка, якою центральний банк дає кредити комерційним банкам. Підвищуючи або знижуючи дисконтну ставку, центральний банк робить кредит більш дорогим або дешевим.

Якщо кредити стають більш дорогими, то відповідно зменшується кількість бажаючих їх брати. Це призводить до зменшення грошей в обігу і допомагає знизити темпи інфляції, але підсилює спад виробництва, тому що фірми позбавляються можливості одержати кредит.

Знижуючи дисконтну ставку відсотка і роблячи кредит дешевим, держава збільшує число позичальників, стимулюючи їхню економічну активність, що сприяє підйому виробництва. Але збільшення грошової маси в обігу веде до посилення інфляції.

Таким чином, держава може впливати на всю економіку шляхом зміни дисконтної ставки відсотка, стимулюючи або обмежуючи виробництво і споживання.

За законом комерційні банки зобов'язані частину своїх засобів тримати у вигляді резервів у центральному банку, щоб здійснювати виплати клієнтам, які бажають одержати гроші зі своїх рахунків. Установлюючи норму обов'язкових резервів, центральний банк впливає на можливість банків надавати кредити, змінюючи тим самим загальну кількість грошей в обігу.

Збільшення норми обов'язкових резервів призводить до зменшення грошей у банків для кредитування, що робить кредит "дорогим", скорочує число позичальників і відповідно зменшує грошову масу в звертанні.

Зменшення норми резервування, навпаки, дозволяє збільшити обсяги кредитування фірм, що веде до збільшення грошової маси. До яких наслідків в економіці це призводить, ви вже знаєте.

Таблиця 10.7.

Змінні норми обов'язкового резервування і динаміки окремих макроекономічних параметрів

Отже, як показують наведені у таблиці дані, підвищення обов'язкового резервування коштів комерційних банків з 10% у 1992 році до 17% у 1998 році стало одним з найважливіших чинників обмеження темпів зростання грошової бази із 4483% до 122 % і грошової маси - з 1928% до 124%.

Починаючи з 2000 року норматив обов'язкового резервування коштів комерційних банків в НБУ коливався з 15% до 14%, тобто був досить стабільним. Це мало вплив на зниження темпів зростання грошової бази зі 140%у2000р. до 134% у 2004 році і грошової маси зі 145%до 133%.

Таким чином, обидва методи грошово-кредитної політики дозволяють державі, впливаючи на грошову масу в обігу, допомагати економіці розвиватися стабільно.

2. БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА (ФІСКАЛЬНА) ПОЛІТИКА

Діяльність держави в галузі оподатковування, регулювання державних витрат і державного бюджету називається фіскальною політикою. Вона спрямована на забезпечення стабільного розвитку економіки, запобігання інфляції, забезпечення зайнятості населення.

Державний бюджет - зведений план доходів держави і використання отриманих засобів на покриття усіх видів державних витрат. Він затверджується парламентом країни, а уряд відповідає за виконання бюджету. Основне місце у витратах українського уряду займають соціальне забезпечення, культура, економічний розвиток, оборона, охорона здоров'я. Головні джерела доходів держави - податок на прибуток підприємств, податок на додаткову вартість, соціальний податок.

Через бюджет держава перерозподіляє створені суспільством блага від безпосередніх виробників до інших груп. Держава, використовуючи бюджет, може істотно впливати на економіку, стимулювати виробництво і соціальні процеси. Основні важелі цього впливу - регулювання оподатковування і державних витрат.

Основним джерелом доходів бюджету є податки. Обов'язок платити, законно встановлені податки і збори зафіксовані в Конституції України. Тим часом в умовах економічної кризи багато українських підприємців вважають, що єдина можливість вижити - це ухиляння від повної сплати податків, приховання від обліку частини прибутку. Далеко не завжди платять податки й інші особи, які одержують високі доходи. У результаті наш бюджет недобирає й половини встановлених податків, росте дефіцит бюджету (тобто доходи нижчі від необхідних витрат), спотворюються дані про стан української економіки, що утруднює розробку програм її стабілізації.

Як впливає податкова політика держави на економіку? Якщо економіка страждає від високої інфляції, для зниження її, як ви вже знаєте, необхідно зменшити грошову масу в обігу. Для цього держава збільшує податки, знижуючи тим самим економічну активність фірм і населення.

Якщо в економіці спостерігається спад виробництва і споживання, то держава прагне зменшити податковий тягар. Це сприяє пожвавленню економіки. У фірм з'являються додаткові засоби для випуску товарів, а споживча активність населення зростає в результаті росту його платоспроможності.

Регулювання державою своїх витрат може сприяти подоланню спаду і застою у виробництві. Так, у кризових ситуаціях в економіці держава намагається збільшити витрати на підтримку особливо потребуючих у допомозі підприємств і галузей господарства, розширює державну закупівлю товарів і послуг, стимулюючи виробників у розвитку виробництва і скорочуючи безробіття.

Бюджетна політика також спрямована на балансування (досягнення кількісної рівності) доходів і витрат, тому що значний ріст державних витрат і недобір податків призводить до дефіциту бюджету, одного з негативних економічних показників.

У цій ситуації держава для покриття своїх витрат змушена брати кредити, що могли б бути використані фірмами, а це стримує економічний ріст. Держава може покрити дефіцит бюджету, випустивши в обіг додаткові гроші чи взявши в борг у фірм і населення. Але можливості кредитування держави національним банком звичайно обмежені, а випуск нових грошей, не забезпечених товарами, як ви знаєте, веде до інфляції, тобто до збільшення кількості паперових грошей.

Тому більшість урядів воліє позичити гроші в громадян, господарських і фінансових організацій (вітчизняних і міжнародних). Сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам називається державним боргом. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Найбільш часто використовувана форма позичання - продаж державних цінних паперів. Сума заборгованості держав власникам їх цінних паперів представляє частину державного боргу. Уміле проведення операцій з державними цінними паперами дозволяє не тільки вигідно залучати гроші в державний бюджет, але і впливати на розвиток всієї економіки. Так, шляхом купівлі і продажу державних цінних паперів центральний банк може або вливати резерви в кредитну систему держави, або вилучати відтіля. До яких наслідків в економіці це призводить, ви вже знаєте, познайомившись з дією основних механізмів грошово-кредитної політики держави.

Дефіцит бюджету і величина державного боргу - найважливіші показники стану економіки.

Як              показує              світовий       досвід,              податки – найдемократичніший спосіб економічного регулювання, оскільки вони автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи важливу стабілізувальну роль в економічній діяльності, без необхідності будь-яких заходів з боку уряду.

У 2002–2008  рр. українська  економіка  жваво  розвивалася. Реальне  зростання  ВВП в середньому за рік становило 7 %. У 2008 р. зростання реального ВВП різко впало до 2,1 % і у 2009 р. спостерігалося його зниження до – 15,1 %, але в 2010 р. рівень реального ВВП зріс до 4,2 %, як видно з табл. 1.

21

Динаміка обсягів у ВВП 2005–2010 рр. [1]

Таблиця 1

21

Різке зниження ВВП, погіршення фінансових результатів діяльності підприємств та зниження доходів населення спровокували у 2009 р. різке звуження дохідної бази бюджету. Попри нагальну необхідність  оптимізувати  видатки,  сконцентрувавши  ресурси  лише  на  пріоритетних напрямах, уряд у 2009 р. визначив досить широкий перелік завдань: зберегти і навіть підвищити рівень соціального захисту населення; збільшити субсидії окремим галузям економіки; стабілізувати банківську систему;  розширити капітальні інвестиції.

Важливим досягненням бюджетно-податкової політики уряду в 2010 р. варто назвати мобілізацію  до  бюджету  значного  фінансового  ресурсу  в  умовах  спаду  економіки, за  рахунок: підвищення ставок податків, активного залучення державних позик; прихованої емісії облігацій внутрішньодержавної позики; вилучення до бюджету частини фінансових ресурсів підприємств, несвоєчасне              відшкодовування              ПДВ;

розширення бази оподаткування. Фундаментальною проблемою стало порушення принципу збалансованості бюджету.

Таблиця 2

Основні показники формування та виконання державного бюджету України у 2006–2010 рр., млрд. грн. [2]

Уряд та парламент протягом 2010 р. додатково розширювали видатки (на підвищення соціальних  гарантій,  боротьбу з грипом тощо). Обмеженість  ресурсів  змусила уряд визначати пріоритетні напрями скерування фінансових ресурсів. Уряд чітко визначив своїм головним завданням збереження соціальної стабільності, тому фінансування поточних видатків, передусім на оплату праці та трансферти населенню, здійснювалося першочергово.

Як бачимо, держава може проводити і фіскальну, і монетарну політику, підсилюючи або послабляючи ті чи інші механізми впливу на економіку. Вибір варіанту регулювання визначається різними факторами, які характеризувалися на початку параграфа. В умовах української економіки старт реформам в 90-х рр. XX ст. був даний за рахунок активного використання методів монетарної політики. Вданий час в Україні активно використовуються обидва інструменти державної економічної політики.

3. Взаємозв'язок монетарної та фіскальної політики держави, проблеми взаємодії.

Взаємоузгодженість між фіскальною та монетарною політиками - це шлях до проведення успішної стабілізаційної політики держави, що є її безпосередніми інструментами.

Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний взаємозв'язок.

Наприклад, заходи та інструменти фіскальної політики, спрямовані на збільшення обсягів виробництва, повинні супроводжуватися збалансованим збільшенням грошей в обігу. Це є необхідною умовою оптимального збільшення купівельної спроможності національної економіки. Зі збільшенням державних закупівель збільшується попит на товарному ринку і на грошовому ринку. За умови, якщо центральний банк не здійснює збалансованого зростання номінальної грошової маси, то можуть зрости ціни і відсоткова ставка. Це спричинить зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари, що зведе ефективність фіскальної політики до нуля.

Існування тісного взаємозв'язку між фіскальною і монетарною політиками означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Саме тому для забезпечення високої ефективності стабілізаційної політики заходи фіскальної та монетарної політик мають узгоджуватися між собою. Так, якщо метою стабілізаційної політики є приборкання та контроль за рівнем інфляції, то потрібно застосовувати не лише заходи контролю за грошовою масою, а й засоби мінімізації бюджетного дефіциту.

Аналогічно за умови, коли грошова політика є стимулювальною, а фіскальна - обмежувальною, то ефективність стабілізаційної політики може мати або досить незначні позитивні результати, або ж негативний ефект.

Стабілізаційна політика держави

Стабілізаційна політика держави - це сукупність державних заходів, спрямованих на пом'якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимального рівня інфляції.

Стабілізаційна політика, що поєднує заходи фіскальної та монетарної політики, називається змішаною (комбінованою).

На ефективність стабілізаційної політики впливають такі основні чинники:

- стан національної економіки;

- лаг стабілізаційної політики;

- очікування суб'єктів національної економіки (виробників і споживачів).

Сутність першого чинника полягає в тому, що в країнах зі слабо розвиненою ринковою інфраструктурою, банківською системою, нестійкою національною валютою та переважанням адміністративних методів впливу над економічними засоби стабілізаційної політики переважно нестійкі та малоефективні. Так, зокрема, дослідники макроекономічного стану національної економіки та чинників його оптимізації вважають, що класична стимулювальна політика (монетарна та фіскальна експансія) є ефективною лише в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Сутність другого чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, а з певною затримкою в часі (часовий лаг). Вони можуть бути внутрішніми і зовнішніми.

Внутрішній лаг вимірюється від моменту виникнення збурень в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних заходів. Зовнішній лаг вимірюється часом, який необхідний для того, щоб з'явилися результати від упровадження стабілізаційних заходів.

У фіскальній політиці внутрішній лаг значно триваліший, ніж у монетарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригування фіскальної політики проходить довготривалу адміністративну процедуру. А заходи монетарної політики можуть схвалюватися центральним банком за досить короткий час. Разом з тим монетарна політика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскальною, оскільки в її основі лежить складніший причинно-наслідковий зв'язок між політичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці.

Часовий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи - це політико-економічні інвестиції (ризики).

Ризики стабілізаційної політики пов'язані з екзогенними та ендогенними величинами. Тобто існує ряд подій, на які стабілізаційна політика не може впливати, та такі, на які вона здатна впливати, проте реакцію на які чітко неможливо передбачити.

Третім важливим чинником є очікування суб'єктів економіки. Вони відіграють значну роль у процесі прийняття рішень економічними суб'єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг споживання та заощаджень, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх доходів, можливого рівня інфляції та загальної економічної і політичної ситуації в державі; інвестори спираються на свої очікування майбутньої прибутковості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної політики.

Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики та її ефективності, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефективність.

Ефективність стабілізаційної політики, її конкретний вид (активна чи пасивна політика) залежать від стану національної економіки та тих методів ДРЕ, що в ній переважають.

В економіці України існує ряд протиріч у проведенні фіскальної політики держави та її взаємозв'язку з монетарною політикою. Однією з головних проблем інституціональних реформ у національній економіці є формування фіскальної та монетарної політики на засадах адекватності вимогам сучасного ринкового господарювання.

Фіскальна та монетарна політика України формувалася в умовах надзвичайно жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися на характері змін. З одного боку, постійною залишалася проблема мобілізації коштів до бюджету для виконання державою своїх функцій і зобов'язань через безперервний процес втрати одних джерел фінансових надходжень до бюджету і у зв'язку з цим пошуку інших, неефективна політика стабілізації національної грошової одиниці та залежність політики Національного банку від урядових колізій, а з іншого - мали місце низька фінансова й управлінська дисципліна, тінізація економіки, неефективність здійснення окремих видів видатків, марнотратство, факти розкрадання державних коштів, маніпулювання у сфері грошово-кредитних відносин політичними групами.

На жаль, ані бюджет, ані фіскальна політика, ані її оптимальне поєднання з інструментами монетарної політики до сьогоднішнього часу недостатньо використовуються для економічного зростання та досить негативно впливають на розвиток національної економіки. А фіскальна й монетарна політика не стали механізмом, який би допомагав уряду проводити в повному обсязі структурні реформи. Значна частина рішень у сфері фіскальної та монетарної політики підпорядковується не стратегічним економічним міркуванням, а є предметом політичного торгу. Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічних пріоритетів перешкоджає, відповідно, й виробленню збалансованої стабілізаційної політики держави. А окреме застосування важелів і інструментів фіскальної та монетарної політики, як було визначено вище, гальмують її ефективне застосування.

Відповідно з метою виправлення наявних в економіці України деформацій державним органам необхідно усвідомити, що основною (кінцевою) метою застосування важелів стабілізаційної політики є подолання інфляції, забезпечення стійкого економічного зростання та раціоналізація економічної структури, які в подальшому визначатимуть її загальний стан та шляхи подальшого розвитку.