Фізіологічні центри мовлення

1. Фізіологічні центри мовлення.

Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, “сигнали сигналів” (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин: • легенів, бронхів, трахеї; • гортані; • глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного  апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зони кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і координаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участю другої сигнальної системи в тісному  взаємозв’язку з першою сигнальною системою.

Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються відповідні системи тимчасових нервових зв’язків.

В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий  аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шляхами пов’язана з різними частинами периферійного мовного апарату.

Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в локалізації в них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес слухання та говоріння. Встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром “моторних образів слів”. Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізуються “сенсорні образи слова”. У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора людина не може пов’язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу низку аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, “розподілялися” між певними ділянками кори.

Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведено, що таке розуміння фізіологічного підгрунтя мовної діяльності недостатнє для її інтерпретації.

Так, дослідженнями М. Жинкіна [3], присвяченими з’ясуванню механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів.

Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий  кістяк (за допомогою предметно-зображувального  кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання.

Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення.

До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), механізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції та ін.

Окрім названих М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечують пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознаками, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підгрунтя процесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідовності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно.

Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами, що й говоріння. Сприймання мовлення — це також  поетапне переведення сприйнятого  на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом свідомості та різними чинниками діяльності.

Такі уявлення про фізіологічне підгрунтя та механізми мовлення підтверджуються сучасними дослідженнями мовної діяльності, афазій, що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяльності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія [6].

Він виокремив динамічну афазію, пов’язану з порушенням здатності говорити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком порушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації.

Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія — це порушення, що виявляється у труднощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами.

Наприклад, хворий розуміє слова  “батько”, “сестра”, але не може зрозуміти, що означає сполучення “сестра батька”.

Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням структури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здатності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено принцип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна моторна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука.

Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади, пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним із них є заїкання, яке викликається судомами мовних м’язів. До них можуть приєднуватися судоми обличчя, рук тощо.

Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збудження, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкання можна, якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедичних закладів.

2. Порушення та дефекти мовлення.

Серед розладів мови виділяються  порушення мови (пов'язані з серйозними органічними поразками) і дефекти мови (пов'язані з недорозвиненням психічних функцій). Аналіз порушень мови в теперішній час відноситься не стільки до психолінгвістики, скільки до нейролінгвістики як розділу психології, присвяченому вивченню мозкових механізмів мовної діяльності в нормі і при локальних ураженнях мозку.

При локальних поразках кори лівої півкулі мозку і при деяких психічних захворюваннях може виникати таке порушення мови, як афазія (від греч. а - негативна частка; phasis - прояв, висловлювання). Афазія, на відміну від мовних дефектів, є розладом управління мовним процесом, це системне порушення мови, що є порушенням вже сформованої мови . Такі порушення можуть зачіпати фонемну, морфологічну і синтаксичну структури активної і пасивній мові. Розрізняється декілька видів афазій.

Еферентна афазія (efferentis - що виносить; эфференты - кінцева частина рефлекторної дуги) уперше описана П. Брока в 1861 р. Вона виникає при поразці нижніх відділів премоторной кори лівої півкулі мозку, викликає розпад граматики висловлювання і трудність перемикання з одного слова ( чи складу) на інше внаслідок інертності мовних стереотипів.

Динамічна афазія проявляється в порушеннях сукцессивної (послідовної) організації мовного висловлювання. Вона пов'язана з дефектами внутрішньої мови і з порушеннями в ланці планування розмови. Для динамічної афазії характерні труднощі побудови зв'язного висловлювання при відносному збереженні моторних і сенсорних компонентів мови. Вона можлива при поразці середньо- і задньолобних відділів кори лівої півкулі мозку. Хворий може повторювати слова, розуміти мову, але у нього порушена здатність говорити фразами - немає зв'язності. Він не може перекодувати загальний задум в схему мовного висловлювання, не може планувати свою мову. Говорить переважно іменниками (телеграфний стиль). Існує трудність актуалізації слів, що означають дії. Переказуючи навіть найпростіший текст, наприклад, казку, такий хворий говоритиме дуже рваними фразами.

Для аферентної моторної афазії (від afferentis - що привносить; афференты - нервові закінчення) характерне порушення ланки вибору звуку. Вона можлива при поразці нижніх відділів постцентральною кори лівої півкулі. При цьому виді порушення мови слова вимовляються не так, як вони пишуться. У важких випадках спонтанна мова може бути зовсім відсутньою, діалогічна - грубо порушуватися і характеризуватися эхолалією (echo - відображення, lalia - мова) - простим повторенням слів співрозмовника. Іноді це супроводжується эхопраксією - людина механічно повторює за співрозмовником рухи.

Вищеописані типи афазій виникають  при поразках в центрі виробництва  мови. У хворих же з поразкою зони сприйняття мові значною мірою збережена власна мова, але істотно ускладнено сприйняття чужої мови.

В основі сенсорної афазії (чи афазії Верніке) лежить порушення фонемного слуху, розрізнення звукового складу слів. Вона виникає при поразці задньої третини скроневої звивини лівої півкулі.

При акустико-гностичній афазії спостерігається втрата здатності розуміння звукової сторони мови. Порушена слухомовна пам'ять, тобто взаємозв'язок між звуковим складом і значенням слова. Різні слова можуть звучати для хворого однаково.

Акустико-мнемична афазія - це порушення об'єму утримання мовної інформації, заторможеність слухомовної пам'яті. Вона можлива при поразці середніх відділів лівої скроневої області. Це призводить до труднощів розуміння довгих, багатоскладових висловлювань, що складаються більш ніж з п'яти-семи слів.

У основі оптико-мнестичної афазії лежить порушення зорової пам'яті, слабкість зорових образів слів. Проявляється у виді утруднень в назві предметів і їх зображень при більшій легкості назви дій. Вона буває при поразці задньонижніх відділів скроневій області лівої півкулі.

У основі семантичної афазії лежать дефекти симультанного аналізу і синтезу мови. Вона можлива при поразці зони третинної кори скронево-потиличних відділів лівої півкулі. Семантична афазія - це симптомокомплекс, що характеризується порушенням розуміння сенсу граматично складних фраз, стосунків між словами, що виражаються за допомогою флексій, атрибутивнихконструкцій. Розуміються окремі слова, але не їх поєднання. Виникає трудність в сприйнятті прийменників і, як слідство, дій, для здійснення яких потрібне розуміння просторових стосунків. Насилу розуміються порівняльні конструкції. Труднощі виникають і в розумінні складних синтаксичних конструкцій, що виражають причинно-наслідкові зв'язки, а також дієприслівникових оборотів.

В цілому мова афатиків характеризується бідністю лексики, вони рідко вживають прикметники, говір, описові обороти, майже не використовують і не розуміють  прислів'я, приказки. Якщо афазія трапляється  у поліглотів, то відбувається втрата однієї з відомих людині мов, як правило, останньої з вивчених. Серед порушень письмової мови відмічають дислексию і дисгра- фию.

Дислексия, або алексія(від греч. а - негативна частка і lexis - слово) - порушення процесу читання або оволодіння ім. Виникає в результаті поразки різних відділів кори лівої півкулі . Розрізняють декілька форм алексії. При оптичній алексії не визначаються або букви(літеральна оптична алексія), або цілі слова (вербальна оптична алексія). При односторонній оптичній алексії ігнорується половина тексту (частіше ліва). При слуховій алексії як одному з проявів сенсорної афазії можливі порушення фонемного слуху і звукобуквенного аналізу слів. При порушенні регуляції психічних процесів виникає особлива форма алексії, яка проявляється в порушеннях цілеспрямованого характеру читання і відключенні уваги.

Дисграфія, або аграфія(від  греч. а - негативна частка і grapho - пишу) як нейропсихологичне порушення характеризується втратою здатності до письма при достатньому збереженні інтелекту і сформованих навичках письма. Може проявлятися в повній втраті здатності до письма, в грубому спотворенні написання слів, пропусках, нездатності сполучати букви і склади.

До розладів мови відносять  також дефекти мові (від латів. de - fectus - відпадання, убування, недолік). Частина з них пов'язана з голосоутворенням.

Алалия (від греч. а - негативна частка і lalia - говорю) - нейропсихологичний симптом, який характеризується відсутністю чи недорозвиненням мови у дітей при нормальному слуху і достатньому рівні інтелекту. Викликана ушкодженнями мовних зон кори головного мозку під час пологів, захворюваннями або травмами мозку в ранній (домовний) період життя. Алалия може бути також пов'язана з олігофренією (органічними порушеннями). Розрізняють моторну алалию, коли дитина взагалі не може говорити, хоча розуміє обернену до нього мову, і сенсорну алалию, коли він не розуміє обернену до нього мову, хоча і має певну мовну активність.

Дисфонія, або афонія (від греч. а - негативна частка і phone - звук) - відсутність фонации із-за порушень голосового апарату. При дисфонії відсутній звучний голос, але зберігається шепітна мова. Дисфонія виникає в силу органічних або функціональних порушень в гортані (голосових зв'язках, горлових м'язах). Спостерігається, зокрема, при перенапруженні голосових зв'язок у викладачів, а також при раптових сильних хвилюваннях і при істерії.

Ринолалия (гнусавість) - порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату, при ринолалии людина говорить як би "в ніс".

До другої групи дефектів мови відносяться порушення темпоритмічної організації висловлювань.

Заїкання (чи логоневроз) - порушення темпоритмичної організації усної мови. Мова людини, що заїкається, стає переривчастою, відбувається мимовільне розчленовування слова на склади або звуки, виникає судорогоподібна напруга м'язів обличчя і мовного апарату. Це призводить до утруднення комунікації з іншими людьми. Заїкання проявляється в двох формах - заїкання розвитку і реактивне заїкання.

Заїкання розвитку спостерігається  в ранньому дитинстві, коли дитина ще погано говорить, не перейшовши до розгорнутої фразової мови і має немало дефектів артикуляції. Якщо малюка в цей час вчать важким словам і конструкціям, то він може почати заїкатися. В основі такої форми заїкання лежить перезбудження мовних областей мозку дитини.

Реактивне заїкання розвивається як реакція на якусь сильну дію. Воно буває найчастіше наслідком переляку, психічною травми (наприклад, важкі конфлікти в сім'ї) або тривалих виснажуючих хвороб. Порушення регуляторних механізмів мови може бути також викликано конституціональною нервовістю або вегетативною дисфункцією. До змін несудорожного характеру відносяться брадилалія і тахілалія. Брадилалія - патологічне уповільнення темпу розмови, проявляється в уповільненій реалізації артикуляційній мовної програми і має в своїй основі посилення тормозного процесу.

Тахілалія - патологічне  прискорення темпу мови, проявляється в прискореній ритмизации артикуляційної мовної програми і пов'язана з  переважанням у людини процесу збудження.

До порушень звуковимовної організації відносяться дизартрія - розлад артикуляції, нечленороздільна мова і дислалія (недорікуватість) - порушення звуковимови при нормальному слуху. Найчастіше зустрічаються дефекти у вимові звуків [р] і \р'\. Дещо рідше ускладнено вимовлення звуків [з], [з], [ц] (свистячих), [ш], [же], [ч], [щ] (шиплячих).

До порушень слуху відноситься  приглухуватість. Навіть невелике погіршення слуху призводить до затримки мови. Якщо ж дитина страждає значною втратою слуху, її мова зовсім не розвиватиметься.

3. Моторна афазія і сенсорна афазія.

Моторна (експресивна) афазія - часткова або повна втрата здатності говорити при схоронності розуміння чужої мови.

Виділяються:

афферентная кинестетическая моторна афазія. Виникає при ураженні вторинних зон постцентральной і нижнетеменной відділів кори головного мозку, розташованих ззаду від центральної, або Роландовой, борозни (поля 7, 40 по Бродману). Вторинні поля постцентральной і нижнетеменной відділів тісно пов'язані з первинними полями, для яких характерне чітке соматотопическую будову.

Порушення експресивної мови. А.Р. Лурія зазначає, що існують два варіанти афферентной кинестетической моторної афазії. Перший характеризується порушенням просторового, симультанного синтезу рухів різних органів апарату артикуляції і повною відсутністю ситуативної мовлення при грубій вираженості розлади. Другий варіант, що носить в клініці назву "провідникової афазії", відрізняється значною збереженням ситуативної, клішеобразной мови при грубому розпаді повторення, називання і інших довільних видів мовлення. Цей варіант афферентной кинестетической моторної афазії характеризується переважно порушенням диференційованого вибору способу артикуляцій і симультанних синтезом звукових і складових комплексів, що входять в слово.

Порушення розуміння. На ранньому етапі після травми або інсульту при афферентной афазії може спостерігатися грубе порушення розуміння мови. Це пояснюється тим, що в процесі розуміння значну роль відіграє кинестетический контроль, поєднане, приховане проголошення сприйнятого на слух повідомлення.

Період значного нерозуміння мови у хворих з афферентной кинестетической моторної афазією нетривалий (від одного дня до декількох діб після інсульту), після чого у них відзначається швидке відновлення розуміння ситуативної розмовної мови, розуміння значень окремих слів, можливість виконання нескладних інструкцій.

Порушення читання та письма. При афферентной кинестетической моторної афазії ступінь порушення читання і письма залежить від тяжкості апраксии артикуляційного апарату.

еферентна моторна афазія (синдром Брока). Виникає при ураженні передніх гілок лівої середньої мозкової артерії (центр Брока, поля 44 і 45 по Бродману).  
Лінійна, тимчасова організація руху здійснюється премоторних зонами кори головного мозку.

Поразка премоторних відділів мозку викликає патологічну інертність мовних стереотипів, що призводять до звукових, складовим і лексичним перестановкам і персеверациям, повторам. Персеверации, мимовільні повтори слів, складів, які є наслідком неможливості своєчасного перемикання з одного артикуляторного акту на інший, ускладнюють, а іноді роблять повністю неможливими усну мову, письмо, читання.

Порушення експресивної мови. При грубій еферентної моторної афазії на ранньому етапі після порушення мозкового кровообігу може повністю відсутні власна мова.

Порушення читання  та письма. При еферентної моторної афазії спостерігається виражена аграфия: запис слова чи фрази можлива лише при вимові слів по складах. У більш важких випадках при правильному повторенні слова неможлива не тільки його запис, але і складання з вже обраних букв розрізної азбуки.

Порушення розуміння. У основі розладу розуміння при еферентної моторної афазії лежить інертність протікання всіх видів мовленнєвої діяльності, порушення так званого "чуття мови" і предикативне функції внутрішнього мовлення.

динамічна моторна афазія. Виникає при ураженні заднелобних відділів лівого домінантного по промови півкулі, тобто відділів третього функціонального блоку - блоку активації, регуляції і планування мовної діяльності.

Основним мовним дефектом при цій формі афазії є трудність, а іноді і повна неможливість активного розгортання висловлювання.

Порушення експресивної мови. Існує кілька варіантів динамічної афазії, що характеризуються різним ступенем порушення комунікативної функції, від повної відсутності експресивної мови до певної міри порушення мовної комунікації.

Порушення розуміння  мови. При ураженні премоторних систем порушується не тільки процес розгортання мовного задуму, але і згортання мовленнєвих структур, необхідних для розуміння змісту тексту.

Елементарний рахунок  при динамічній афазії залишається  збереженим навіть при грубому розпаді експресивної мови. Однак при цій формі афазії різко порушується рішення арифметичних завдань, що вимагають для свого здійснення побудови плану дій.

Сенсорна афазія. При сенсорній афазії в першу чергу порушується сприйняття мови (центр Вернике). Тому страждає і її розу-міння. Афазик чує мову, але не розуміє, про що говорять. Тому що у цих випадках виявляється органічне ураження переважно сенсорних (сприймальних, чуттєвих) центрів мовлення.

На ранніх стадіях захворювання мозку відзначається більш глибокий розлад розуміння мовлення, на більш  пізніх етапах захворювання афазики  утрудняються в розумінні лише окремих  значеннєвих структур. Сенсорний  афазик втрачає здатність дізнаватися  раніше виучені слова.

Словесна продукція в  дітей із сенсорною афазією сильно відстає від норми слова спотворені, часто зустрічаються заміна одного елемента мови ― складу, слова ―  іншими).

При сенсорній афазії розпадаються навички письма й читання: дитина не впізнає написаних слів, навіть тих, які він раніше добре знав; розрізняючи окремі букви, він не може зрозуміти змісту складених  з них слів.

Ритміко-мелодійна сторона  мови при сенсорній афазії, як правило, не страждає; мова дітей досить інтонована.

Діти з різними формами  афазії повинні навчатися і виховуватися в спеціальних навчально-виховних закладах системи Міністерства освіти України, де створено оптимальні умови  логопедичної та загальної корекційно-виховної роботи, які сприяють виправленню  цих тяжких мовних порушень.

Внаслідок загального системного порушення мови органічного центрального характеру (алалії або афазії), а  також через деякі інші мовні  порушення, пов’язані, головним чином, із дефектністю фонематичного (мовного) слуху, в дітей можуть виникнути повні або часткові розлади в оволодінні читанням і письмом.

4. Мовлення у стані емоційної напруженості.

Мовлення є однієї з найскладніших  форм вищих психічних функцій. Мовну діяльність характеризують багатозначність, багаторівнева структура, рухливість і зв’язок з рештою психічних функцій. Здійснення мовної діяльності на всіх фазах (рівнях) її реалізації забезпечується низкою складних психологічних механізмів. Ці механізми були і є дотепер предметом дослідження багатьох психологів і пси-холінгвістів.

У стані емоційної напруги у  людей виникають затруднення  у формуванні думок і виборі слів, що проявляється в збільшенні кількості  пауз, хезитації пошу-кових слів, семантично нерелевантних повторень, заповнених пауз, пошукових жестів, що описують, супроводжують мовлення. Крім того, знижується словнико-ве різноманіття мови, збільшується кількість слів-паразитів, кліше; незавершених висловлювань, зростає число некоректованих помилок.

У стані афекту змінюються і семантичні, і структурні характеристики діало-гічного мовлення. Висока концентрація мовця на власних переживаннях призво-дить до неадекватного сприйняття мовлення співрозмовника, у результаті чого спілкування стає неповноцінним. Як правило, у ситуації високої емоційної напру-женості людина практично повністю втрачає здатність логічно мислити й розумно діяти, вона лише вихлюпує свої емоції в афективних вигуках.

У стані афекту, коли мовні реакції  примітивізуються внаслідок гальмування  впливу кори головного мозку, мовець майже завжди схильний спочатку виразити свій внутрішній стан у формі вигуків,і  лише потім, якщо буде потреба, описати  його.

Як типові ознаки афективної мови виділяються:

• вигуки та підсилювальні частки;
• негативні й неозначені займенники та прислівники;
• найвищий ступінь прикметників і прислівники-інтенсифікатори;
• сленг і ідіоматичні кліше;
• лексичні та граматичні синоніми;
• паралелізми;
• повтори;
• парцельовані конструкції;
• усічені (елиптичні) речення.

Зазначені явища належать до загальних  ознак емоційності мовлення, але  тільки в афективному мовленні вони присутні в «концентрованому» вигляді: коли дві, три й більше ознак сполучаються в одній фразі, багаторазово підсилюючи її емотивне навантаження. Для афективного мовлення властиве комбіноване вико-ристання засобів інтенсифікації різних рівнів.

Таким чином, афективне мовлення характеризує мимовільна плутаність, рі-зкі зміни  темпу говоріння, що проявляються у  двох крайностях: перше — це або  повільне «заїкувате» мовлення, мовець говорить із труднощами й не завжди успішно добирає слова; друге — надто швидке говоріння, що характеризується майже повною відсутністю пауз між значеннєвими групами.

Контрастний темп доповнюється контрастною гучністю, яка може бути під-вищеною або доходити до шепоту, а також контрастами тонального рівня й голо-сового діапазону. Висота тону мовця у стані афекту та його голосовий діапазон ніколи не характеризуються середніми показниками, мовець або говорить на ви-соких нотах, максимально розширюючи свій діапазон, або опускається до низько-го тонального рівня й у цьому випадку використовує вузький діапазон голосу.