Фізіологія і психологія

Розділ  ₁

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ  
І ЗАВДАННЯ КУРСУ  
«ФІЗІОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ  
ПРАЦІ»

1.1. Праця як основний  вид людської  
діяльності та її фізіолого-психологічні особливості

Діяльність, її основні форми та види

Діяльність — це форма активного ставлення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду.

Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування.

В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно «творенням чогось» і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є  основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно  корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Взаємозв’язок мотиву  
та мети трудової діяльності

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чого вона намагається досягти в результаті праці.

Справжньою  основою мотиву є потреба, тобто  об’єктивна необхідність людини в  чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й називається мотивом.

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спонукають її діяти  певним чином і в певному напрямку. Процес задоволення потреб виступає як активний цілеспрямований процес оволодіння тією чи іншою формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня  суспільного розвитку.

Праця як діяльність і як процес. 
Характер та зміст праці

Особливістю праці як діяльності є  те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба  як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст  діяльності визначаються суспільними  умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в  їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст  діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою  праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має  оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої  мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою  негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без  пізнавальних та вольових процесів. Наявність  усвідомлюваної мети завжди лишається  необхідною ознакою праці. Решта  сторін діяльності — мотиви, способи  виконання, добір і переробка  інформації — можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися  хибно або не усвідомлюватися  зовсім. За відсутності усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами  та емоціями.

Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які  необхідні для виробництва товарів  споживання, — енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так само суспільною є праця і за характером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми у процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу. Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

• самої праці як доцільної діяльності;
• предмета праці (те, на що спрямована праця);
• знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Аспекти праці, її психологічні  
та фізіологічні ознаки

Виготовлення  й застосування знарядь є вирішальною  ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб’єкт діяльності, а  стосовно інших людей — як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну  властивостей предмета праці за допомогою  знарядь праці, називаються предметними  діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов’язані  з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності  трьох аспектів:

• предметно-дієвого;
• фізіологічного;
• психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов’язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову — використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму — мозок, м’язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м’язова енергія. Так, для забезпечення робочих рухів і дій енергією використовуються м’язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м’язів спрямовується посилений потік крові, який приносить поживні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду речовин, що слугують джерелом енергії. Для забезпечення підсиленого кровообігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов’язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов праці можливі перенапруження фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності людини.

Водночас  фізіологічні процеси, підпорядковуючись  вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний  ритм, швидкість реакцій, м’язова  сила, витривалість і т. ін.) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Саме він є системоутворюючим фактором праці, що забезпечує цілеспрямоване використання знарядь праці і перетворення предмета праці на корисний результат.

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина утверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей  неможлива без спілкування. Об’єктивні відносини й зв’язки між працівниками реалізуються як суб’єктивні міжособистісні відносини. Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно охоплює обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування  працівників вирізняються три аспекти:

• комунікативний — обмін інформацією;
• інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;
• перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності  цих трьох аспектів спілкування  є способом організації спільної діяльності та взаємин людей.

Засобом спілкування є мова, тобто система  словесних знаків, які мають змістовну  характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як  процес активних перетворень предметів  з метою пристосування їх для  задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у різних формах психічного відображення об’єктивної реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

• свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;
• усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за досягнення соціального результату;
• свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;
• усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Згідно  з психологічною теорією трудової діяльності, розробленою С. Л. Рубінштейном, О. М. Леонтьєвим, Г. М. Зараковським, у  структурі останньої, крім мотиву і  мети, виділяють такі складові, як дія, завдання, операція. Дія розглядається  як складна функціональна організація  сукупності пізнавальних, виконавських, емоційно-оцінювальних процесів. Завдання у процесі праці виступає у  вигляді локальної мети, а операція — у вигляді способів, якими  ця мета досягається.

У структурі предметних дій розрізняють  орієнтаційну основу та прийоми їх безпосереднього виконання [22]. Під орієнтаційною основою розуміють сукупність відображених працівником об’єктивних умов, на які він орієнтується при виконанні трудових дій. Орієнтаційну основу трудових дій становлять:

• аналіз заданих характеристик очікуваного продукту (мета діяльності);
• аналіз предмета діяльності та оцінка можливості отримання потрібного продукту;
• аналіз засобів праці, технологічних особливостей обробки предмета праці з метою отримання продукту;
• аналіз складу, послідовності, способів виконання дій;
• контроль і корекція дій у процесі виконання;
• оцінка кінцевого продукту як досягнутої мети.

Сукупність  інформації, яка характеризує предметні  та суб’єктивні умови діяльності відповідно до мети і результату, становить інформаційну основу діяльності.

Виконавську частину трудової дії становлять рухи працівника, що безпосередньо  впливають на предмет праці через  знаряддя праці. Отже, у трудових діях поєднуються психічний та руховий  компоненти. Тому трудові дії називаються  психомоторними діями, або психомоторикою. У цілісних структурах трудової діяльності, трудових діях можливі різні комбінації компонентів, з яких вони складаються, що зумовлюється предметним змістом, метою та завданнями трудової діяльності. При цьому останні визначають, який з компонентів діяльності є домінуючим, системоутворюючим фактором.

Трудовий потенціал  людини

Мета  трудової діяльності реалізується в  результатах праці, які можуть збігатися  або не збігатися з метою, тобто  образом, моделлю. Тому ефективність праці  оцінюється параметрами результатів — кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю, мобільністю.

Потенціальні  ресурси працівника включаються  в дію не автоматично, а свідомо  регулюються самою людиною. Ця регуляція  здійснюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які  формують трудову концепцію. Саме трудові  концепції є підгрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності  працівників на ринку праці, свідомого  вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової  і т. ін.).

Праця як єдиний  
нервово-м’язовий процес

У процесі праці функціональне  напруження людини зумовлюється двома  видами навантажень: м’язовими і нервовими. М’язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові — у вигляді мисленнєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

• праця з переважанням м’язових навантажень (фізична);
• праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам’яттю, уявою (розумова);
• праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду  фізіологічного підходу такий поділ  є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою єдиний нервово-м’язовий процес.

Зміст праці.  
Особливості фізичної, розумової,  
та сенсорно-напруженої праці

Співвідношення витрат м’язової та нервової енергії, виконавських і творчих  функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі  характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Предмет і зміст праці визначають вимоги до здібностей, спеціальної  підготовки, культури працівника та зумовлюють рівень комфорту умов праці, престижність професії, можливості для самоутвердження  людини. Тому характеристика праці  за її змістом пов’язується також  з оцінкою рівня розвитку працівника.

Отже, зміст  праці відбиває рівень розвитку речових  і особистісних елементів виробничого  процесу. Так, застосування простих  знарядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою  м’язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній  контакт людини з предметом праці  за порівняно простої програми дій  та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м’язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м’язи, підвищується швидкість  і точність рухів, ускладнюється  програма дій. Суто виконавські функції  доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що висуває  вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві  функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт  є монотонність.

Монотонність  є також наслідком конвеєрно-потокової  організації виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки  виробів.

Послідовна  автоматизація виробничих процесів приводить до того, що основними  функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі психічні функції — пам’ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні системи технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою  ознакою розумової праці є  те, що предметами й результатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо. Її специфіка полягає  в тому, що виконавцеві немає потреби  інтенсивно використовувати м’язову  енергію, а програма його дій складна  й динамічна. Розумова праця вимагає  напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мислення, пам’яті, уяви. Особливо це характерно для творчої  інтелектуальної праці, завданням  якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця  бухгалтера, коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових  думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі  без напруженої уваги, відповідних  знань і вмінь.

Елементи  розумової діяльності в різних пропорціях представлені в багатьох видах праці, в тому числі і тих, де застосовуються фізичні зусилля. За ознакою зростання  питомої ваги власне розумової діяльності С. О. Косилов класифікує сучасні види праці так [11]:

• праця перехідної форми, в якій поєднуються елементи розумової і м’язової діяльності (праця верстатників, операторів на нескладних пультах керування);
• розумова праця, в якій є елементи м’язової роботи, але остання не відіграє вирішальної ролі. Ця робота вимагає напруженої уваги і функцій аналізаторів, використання сформованих навичок (контролери на автоматизованих лініях);
• розумова праця, пов’язана з напруженим розподілом уваги, вирішенням нових задач, зміною плану роботи (коректори, стенографісти);
• розумова праця, що вимагає великих знань і творчої діяльності (робота режисерів за пультом керування в студії телебачення, залізничних диспетчерів на великих станціях);
• розумова праця, спрямована на досягнення віддалених цілей (педагоги, вчителі, конструктори, організатори виробництва та ін.).

Види праці. Праця  як потреба  
і як засіб задоволення потреб

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень  на м’язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема  на кору головного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев’ять  груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м’язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м’язових зусиль (формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м’язових зусиль і напруження зорового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);

4) праця, що вимагає м’язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв’язання розумових задач (верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов’язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов’язана з розв’язанням комплексних завдань налагодження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8) праця, пов’язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);

9) праця, пов’язана з творчою діяльністю.

Розглянуті  види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють істотні  відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової  активності працівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто  нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника, пов’язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація  пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі складніших програм  і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини і  одночасно задовольняє інші її потреби.

За  сприятливих умов та оптимальних  навантажень праця задовольняє  потребу людини в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває пізнавальні й комунікативні  здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну  функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення  відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

1.2. Предмет, методологічні принципи  
та методи дослідження у фізіології  
і психології праці

Предмет фізіології і психології праці  
як науки і навчального курсу

Людина  у процесі праці діє як біологічний  організм і як особистість. Як організм вона відчуває навантаження на органи й системи, напруження фізіологічних  функцій, втому. Як особистість працівник  реалізує свідомо поставлену мету, активізує пізнавальні процеси, виявляє вольові якості й творчі здібності, вдосконалює трудові  процеси та умови праці, утверджує  свій соціальний статус і розвиває творчий потенціал.

Фундаментальним для фізіології і психології праці  є поєднання у праці двох взаємодіючих аспектів: зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній аспект являє собою  процес матеріальних, енергетичних та інформаційних взаємодій суб’єкта з предметом праці. Ці взаємодії  опосередковуються знаряддями праці  відповідно до конкретної технології, організації та умов праці. Суб’єкт  праці виступає як жива машина, що виконує  певні дії, і як організатор процесу  праці.

Внутрішній  аспект праці полягає в суб’єктивному  відображенні працівником зовнішнього  її аспекта, що виражається в плануванні, програмуванні, регулюванні, контролі, оцінюванні, коригуванні трудових рухів, дій, результатів діяльності.

Функції людини як організму у процесі  праці, енергетичні і нервово-психологічні затрати працівника, біомеханічні особливості  трудових рухів вивчає фізіологія праці. Фізіологічні функції під впливом  трудових навантажень, умов та організації  праці зазнають певних змін, які  можуть бути як сприятливими, так і  несприятливими для організму. Тому предметом фізіології праці є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Основним  завданням її є обгрунтування  практичних заходів щодо підвищення працездатності, запобігання перевтомі  працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з  метою підвищення ефективності праці.

Психологія праці вивчає функціонування працівника як особистості. Вона особливу увагу приділяє професійно важливим властивостям особистості, психічним  процесам, образно-понятійним моделям, які формуються в процесі праці  і забезпечують цей процес.

Предметом психології праці є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці. Основне завдання психології праці — вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті чи інші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника.

Предметом курсу «Фізіологія і  психологія праці» є закономірності динаміки фізіологічних і психічних функцій людини у процесі праці.

Методологічні принципи фізіології 
і психології праці

Фізіологія і психологія праці — наукові дисципліни, що виникли й сформувалися на стику наук про працю і наук про людину та особистість. Водночас фізіологія праці є частиною загальної фізіології, а психологія праці — частиною загальної психології. Тому основні методологічні принципи фізіології і психології праці визначаються відповідно загальною фізіологією та загальною психологією.

Фундаментальні  методологічні принципи фізіології і психології праці такі:

• принцип нервізму — провідну роль в організмі відіграє нервова система;
• принцип єдності організму з навколишнім середовищем;
• принцип урівноваження — намагання організму встановити певні відношення з навколишнім середовищем;
• принцип цілісності організму — організм функціонує як єдине ціле, що забезпечується діяльністю нервової системи;
• принцип відображення у свідомості об’єктивної реальності — всі психічні явища є продуктом та умовою відображення;
• принцип суспільно-історичного детермінізму розвитку психіки й свідомості — всі психічні явища причиново зумовлені;
• принцип єдності свідомості та діяльності — свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму;
• принцип розвитку особистості в діяльності; завдяки діяльності особистість стає суб’єктом пізнання та перетворення об’єктивної реальності. Однією з основних ознак розвитку особистості є її здатність до творчості, продуктивної діяльності, досягнення суспільно і особистісно значущих результатів;
• принцип психічної регуляції — виявляється в організації і спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій, вибірковості пізнавальних процесів, чіткості психомоторних дій.

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці як наука базується на таких  загальнонаукових підходах:

• комплексності — фізіологія і психологія праці входить до комплексу суспільних, технічних та природничих наук, які вивчають трудову діяльність і людину;
• системності — визнаються зв’язки між елементами системи, ієрархія їх рівнів та етапів розвитку, підпорядкованість принципам саморегуляції;
• особистісного — врахування соціально-психологічних та індивідуальних особливостей особистості;
• гуманізму — людина визнається найвищою цінністю;
• єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.