Фізіологічні основи використання добрив. Мікориза. Гідропоніка

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА  УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра лісового та садово-паркового господарства

РЕФЕРАТ

на тему:

«Фізіологічні основи використання добрив. Мікориза. Гідропоніка»

виконала:

студентка групи  СПГ-1-11

Самсоненко  Анна

перевірила:

професор Бессонова  В.П.

Дніпропетровськ

2012

Зміст

1. Класифікація мінеральних добрив…………………………………………….......3

Азотні добрива………………………………………………………………….....4

Фосфорні добрива………………………………………………………………..10

Калійні добрива…………………………………………………………………..13

Мікродобрива………………………………………………………………….....15

Комплексні  добрива……………………………………………………………...19

Змішані добрива…………………………………………………………...……..22

2. Загальні закономірності зміни якості врожаю залежно від умов живлення рослин…………………………………………………………………………….22
3. Органічні добрива……………………………………………………………..…..23
4. Бактеріальні добрива…………………………………………………………..….27
5. Застосування добрив……………………………………………………………....28
6. Мікориза……………………………………………………………………………30

Типи мікоризи…………………………………………………………………….31

Біологічна  суть мікоризи………………………………………………………...32

7. Гідропоніка…………………………………………………………………………33

Методи гідропоніки……………………………………………………………...34

8. Список використаної літератури………………………………………………….41

Класифікація  мінеральних добрив

Добрива – органічні й неорганічні речовини, які застосовують для поліпшення умов живлення культурних рослин з метою підвищення врожаю й поліпшення його якості.

Мінеральні  добрива можна класифікувати за походженням або способом виробництва, характером дії на ґрунт, хімічним складом, фізичним станом.

За характером дії на ґрунт і на рослини мінеральні добрива поділяють на дві групи: посередні та прямодіючі.

• Посередні добрива є засобами хімічної меліорації ґрунтів, що мають несприятливі для рослин фізико-хімічні властивості. Сюди належать вапняні добрива, які вносять на кислих ґрунтах, гіпс, що застосовують для поліпшення  солонців і солонцюватих  ґрунтів.
• Прямодіючі добрива — безпосередні джерела поживних (здебільшого легкозасвоюваних) для рослин речовин. Це переважна більшість мінеральних добрив.

Класифікація  добрив на посередні та прямодіючі досить умовна, бо більшість їх діють посередньо і прямо. Наприклад, вапно не тільки зменшує кислотність ґрунту, а й збільшує в ньому вміст кальцію, іноді магнію. Внесення мартенівського фосфатшлаку (фосфорного добрива) супроводжується і посереднім впливом на ґрунт — дещо зменшується кислотність останнього. У зв'язку з цим належність добрива до відповідної групи визначають на підставі головної властивості добрива, заради якої його вносять у ґрунт.

Прямодіючі  добрива класифікують за хімічним складом  на такі групи:

• прості добрива, що містять лише один елемент живлення;
• комплексні добрива, що містять два або більше поживних елементів.

Прямодіючі  добрива можна класифікувати і за характером їх посередньої дії на ґрунт та рослини.

• Хімічно кислі — містять поживні речовини у формі кислих солей і частково вільну кислоту (суперфосфат).
• Фізіологічна кислі — кислотність яких виявляється внаслідок більш швидкого використання рослинами катіону порівняно з аніоном, який і підкислює ґрунт (сірчанокислий амоній, хлористий амоній та аміачна селітра).
• Біологічно кислі — підкислюють ґрунтовий розчин в результаті мікробіологічних процесів перетворення амідного й аміачного азоту добрив у нітратний (синтетична сечовина, рідкі азотні добрива). Рідкі азотні добрива тимчасово підлужують ґрунті.
• Хімічно лужні — містять окисли лужних металів — кальцію, магнію, натрію та калію (мартенівський фосфатшлак і термофосфати).
• Фізіологічна лужні — з яких рослини швидше вбирають аніон, а катіон, залишаючись у ґрунті, підлужує його (натрієва та кальцієва селітри).
• Фізіологічна нейтральні — істотно не впливають на реакцію ґрунтового розчину (калійна селітра, сірчанокислі та хлористі калійні солі).

За фізичним станом всі мінеральні добрива поділяють на рідкі (водний аміак, аміакати, рідкий аміак, комплексні добрива) та тверді, до яких належить переважна більшість добрив.

Тверді (сипкі) добрива залежно від розміру  їх часток поділяють на порошкоподібні (або дрібнокристалічні) та гранульовані (крупнокристалічні), що мають форму зерен, кульок або лусок діаметром 1-4 мм.

Азотні  добрива

Азотні добрива  виробляють в твердому і рідкому стані. Основна сировина для виробництва азотних добрив — азотна кислота та аміак, який одержують синтезом молекулярного азоту повітря з воднем. Половина витрат на виробництво добрива припадає на водень. Його одержують з природного супутнього або коксового газів, а також з вуглекислих газів нафтопереробки.

Хімічна промисловість  виробляє добрива, в яких азот зв'язаний у вигляді аміаку, іонів амонію, нітратів або амінів.

Азотні добрива  поділяють на такі основні групи:

1. Аміачно-нітратні — містять азот в нітратній і аміачній формах — аміачна селітра, вапнисто-аміачна селітра.
2. Нітратні — містять азот в окисленій формі (МО^3-) у вигляді солей азотної кислоти: натрієва селітра, кальцієва селітра.
3. Амонійні — азот представлений іоном амонію (МН⁴⁺) і зв'язаний з кислотним залишком — сульфат амонію, сульфат амонію-натрію, хлористий амоній.
4. Аміачні, в яких азот міститься у формі вільного аміаку (NH₃) — рідкі азотні добрива (безводний аміак, аміачна вода).
5. Амідні — містять азот, зв'язаний в амідну форму (NH₂) — сечовина, ціанамід кальцію.

Деякі азотні добрива  виробляють також у змішаній формі (амонійно- 
аміачно-нітратні, амонійно-амідно-нітритні), які входять до складу різних видів аміакатів і азотних розчинів.

Аміачно-нітратні добрива — становлять найбільшу питому вагу у виробництві азотних добрив.

Аміачна селітра (амоній азотнокислий, нітрат амонію NH₄NO₃) містить не менше 34% азоту. Виробляють її в основному в гранульованому виді. Гранульована аміачна селітра — фізіологічне слабокисле добриво білого кольору, іноді, залежно від домішок, жовтуватого або червонуватого. Добре розчиняється у воді, отже, азот цього добрива легкодоступний для рослин. Розчиняється також і в аміачній воді, що використовується в промисловості для одержання рідких азотних добрив — аміакатів. Гранульована аміачна селітра зберігає свою сипкість, порівняно з іншими азотними добривами рівномірніше розсіюється розкидачами мінеральних добрив. Недоліком аміачної селітри є значна гігроскопічність, злежуваність, здатність вибухати і розкладатися. Аміачну селітру вважають універсальним і швидкодіючим добривом. Серед азотних добрив вона найбільш ефективна, а її підкислююча дія на грунт майже в 2 рази менша, ніж у сульфату амонію. Наявність в аміачній селітрі половини азоту в рухомій швидкозасвоюваній нітратній формі й половини у повільно і тривалодіючій аміачній формі дає можливість широко диференціювати способи, норми і строки її застосування залежно від властивостей ґрунтів, кліматичних умов і біологічних особливостей удобрюваних культур.

Вапнисто-аміачна селітра (нейтралізована аміачна селітра (-NH₄NO₃ + +СаСОз) містить 17-22% азоту й 14-40 % карбонату кальцію і магнію.

Гранульовану  вапнисто-аміачну селітру одержують  нейтралізацією аміачної селітри шляхом сплавлення її з тонкорозмеленими крейдою, вапном або доломітом. Вона має кращі порівняно із звичайною аміачною селітрою фізико-механічні властивості, при зберіганні не злежується, задовільно розсіюється, що дуже зручно для приготування стійких тукосумішей з фосфорними і калійними добривами. Вапнисто-аміачна селітра дуже цінне добриво для овочевих і плодоягідних культур та польових культур з підвищеною чутливістю до кислотності ґрунтового розчину (цукровий буряк, озима пшениця, конюшина).

Нітратні  добрива - до цієї групи належать натрієва і кальцієва селітри. Вони фізіологічно лужні, добре розчиняються у воді, не вбираються ґрунтом і легко вимиваються з орного шару.

Натрієва селітра (азотнокислий натрій; нітрат натрію, чілійська селітра –NaNO₃) містить 16—16,5% азоту в нітратній формі і 26% натрію. Одержують її адсорбцією лугами (содою або їдким натром) окислів азоту нітратних газів при виробництві азотної кислоти. Це добриво може містити незначні домішки нітриту натрію (0,02-0,25 %) і соди (0,1-0,15%). Натрієва селітра — високоефективне добриво, яке являє собою дрібнокристалічну безбарвну сіль чи сіруватого кольору, слабо гігроскопічна. У сухому стані добре розсіюється, під час зберігання в несприятливих умовах може злежуватись.

Кальцієва селітра (азотнокислий кальцій, нітрат кальцію, вапнякова селітра, норвезька селітра). Містить 14-14,5 % азоту в нітратній формі і 1-1,5 % азоту в аміачній формі. Одержують прямою нейтралізацією азотної кислоти вапняком або безпосередньо взаємодією окислів азоту з вапняковим молоком чи негашеним вапном. Можна також одержувати як побічний продукт при виробництві нітрофосок за методом азотнокислої переробки фосфатів.

Виробляють  її в гранульованій формі та у  вигляді лусочок. У гранульованій формі розсіюється задовільно, в лускуваній — погано. Гігроскопічне добриво, тому її необхідно упаковувати у вологонепроникну тару. Іноді, щоб зменшити гігроскопічність, її змішують з гідрофобними добавками (парафінистий мазут) при використанні останнього. 0,5-1,0% від маси добрива.

Амонію сульфат (сірчанокислий амоній) містить 20,8-21% азоту в аміачній формі і до 0,2 % залишку сірчаної кислоти. Це кристалічний порошок білого, сірого, синього, фіолетового кольору. Одержують його нейтралізацією сірчаної кислоти аміаком, який виділяється з відпрацьованих газів при коксуванні кам'яного вугілля, або поглинанням сірчаною кислотою газоподібного синтетичного аміаку.

Зараз виробляють лише крупно-кристалічний коксохімічний  сульфат аменію у вигляді рисового зерна. Амоній сульфат має незначну гігроскопічність, хорошу сипкість, у сухому приміщенні не злежується, добре розчиняється у воді. Це добриво рекомендується вносити під всі сільськогосподарські культури.

Хлорид амонію NH₄Cl — білий або жовтуватий дрібнокристалічний порошок, з вмістом азоту 24-25 % і 66,5 % хлору. Це побічний продукт при виробництві соди аміачним способом. Має відносно добрі фізичні властивості, майже не злежується, мало гігроскопічний, задовільно розсіюється при внесенні у грунт.

Високий вміст  в хлориді амонію хлору (при внесенні 100 кг азоту в грунт надходить 250 кг хлору) негативно впливає на якість врожаїв і культур, які чутливі до надмірної кількості хлору в ґрунті (картопля, табак, гречка, люпин, виноград, деякі овочеві, цитрусові). Внесення його перед сівбою може негативно вплинути на зимостійкість рослин

Аміак рідкий, аміак рідкий безводний, аміак зріджений NН₃ — безколірний газ з задушливим різким запахом, майже вдвічі легший повітря. Під тиском скраплюється в безколірну рідину з вмістом 82,2 % азоту. Температура кипіння мінус 33,4 °С, тому при атмосферному тиску перебуває у газоподібному стані, температура замерзання мінус 77,7 °С.

Рідкий аміак  має високу пружність. Тиск насичених парів аміаку при 20°С становить 846 кПа, а в міру підвищення температури тиск парів збільшується і при температурі 40 °С досягає 1530 кПа.

Враховуючи, що тиск парів аміаку над рідким аміаком значний (аміак має високу пружність пару) та з метою запобігання втратам аміаку, добриво зберігають і перевозять у спеціальних цистернах або балонах, розрахованих на тиск 2000-3000 кПа.

Рідкий аміак  — найбільш концентроване і дешеве азотне добриво, дуже добре розчиняється у воді. Вартість одиниці азоту в рідкому аміаку майже в 2,5 раза нижча, ніж у аміачної селітри. Рідкий аміак, внесений у грунт восени при низьких температурах, добре поглинається ґрунтом, не вимивається з нього, а навесні з підвищенням температури і посиленням мікробіологічних процесів окислюється до нітратів. Придатний для удобрення всіх сільськогосподарських культур. За ефективністю дії рідкий аміак не поступається твердим азотним добривам, а на легких ґрунтах в умовах зрошення та у зволожених районах перевищує їх. Поверхневе внесення безводного аміаку не рекомендується внаслідок великих втрат азоту.

Аміачна вода (водний аміак NH₄OH) — розчин аміаку у воді. Це безколірна або жовтувата рідина без наявних механічних домішок з різким запахом нашатирного спирту. Промисловість виробляє добриво двох сортів: перший містить не менше 20,5 % азоту або 25 % аміаку з температурою замерзання мінус 56 °С, другий — не менше 18% азоту або 22 % аміаку з температурою замерзання мінус 33 °С. Аміачна вода містить азот у формі вільного аміаку (NH₃) і гідрату окису амонію (NH₄ОН), має високий тиск парів (при 20 °С тиск практично відсутній), що полегшує її зберігання і застосування. Аміак легко випаровується з водного розчину, не змінюючи об'єм, тому аміачну воду зберігають і транспортують в сталевих герметичних цистернах або резервуарах, розрахованих на тиск 150-200 кПа. Для зменшення втрат азоту під час зберігання в місткості додають спеціальну герметизуючу, самозатікаючу плівкоутворюючу суміш (ГСПС).

Аміачна вода, як і рідкий аміак і аміакати, викликає корозію кольорових металів (міді, цинку, олова та їх сплавів, бронзи і латуні), отже, все обладнання має бути виготовлене лише з чорних металів (сталі або чавуну).

Порівнюючи з рідким аміаком, використання аміачної води як добрива з технічного боку значно легше і менш небезпечне.

Проте недоліком  його є відносно невеликий вміст  поживної речовини, тому застосовувати  аміачну воду доцільно лише в господарствах, розташованих поблизу підприємств, що виробляють це добриво.

Норми водного  аміаку за поживною речовиною і його ефективність такі самі, як інших форм азотних добрив. Поверхневе внесення аміачної води не допускається із-за великих втрат азоту, а також з метою запобіганню опікам сільськогосподарських культур.

Аміакати — рідкі концентровані азотні добрива, безколірні або жовтуватого кольору. Одержують їх шляхом розчину в аміачній воді аміачної селітри, аміачної селітри і сечовини, аміачної та кальцієвої селітри. Аміакати дуже різноманітні за складом і властивостями. Залежно від компонентів вміст азоту в них коливається від 30 до 50%, а вільного аміаку — від 4 до 43 %. Пружність парів аміаку невелика (до 150 кПа), тому транс-. портувати і зберігати їх можна в цистернах або балонах, розрахованих на невеликий тиск.

Аміакати, які  містять в своєму складі аміачну  чи кальцієву селітру, призводять до корозій чорних металів, отже, місткості, обладнання і техніку для їх зберігання та транспортування необхідно виготовляти із спеціальних марок сталі й алюмінію. Ці добрива значно різняться за температурою початку кристалізації (від 14 до 70°С), яка підвищується із зменшенням вмісту в них аміаку і збільшенням вмісту води, а також при введенні в склад сечовини і кальцієвої селітри. Тому аміакати, які передбачені для зберігання взимку, повинні мати низьку, а літом, навпаки, вищу температуру кристалізації.

У зв'язку з тим, що азот аміакатів, крім вільного аміаку, представлений більш дорогими твердими формами азотних добрив, одиниця азоту аміакатів дорожча, ніж рідкого аміаку.

На врожайність  сільськогосподарських культур аміакати впливають так само, як і тверді азотні добрива, їх можна використовувати для основного внесення і в підживлення.

Вуглеаміакати — водні розчини карбонату і бікарбонату амонію ((NH₄)₂CO₃, NH4HCO3) і сечовини прозорого, зеленкувато-сірого або коричневого кольору з запахом аміаку. Містять 18-35% загального азоту, близько 12 % двоокису вуглецю (СО₂) і 4-7 % аміаку, який викликає подразнення слизових оболонок очей і дихальних шляхів. Вуглеаміакати зберігають рідкий стан при температурі до -20 °С, при низьких температурах кристалізуються, містять не менше 29 % загального азоту.

Амідні добрива містять азот, зв'язаний в амідну форму  (NH₂).

Сечовина (карбамід, діамід  вугильної кислоти) - СО(NH₂)₂, найбільш концентроване з твердих азотних добрив, що містить 46 % азоту в формі аміду, не більше 0,9 % біурету і 0,25 % вологи. Одержують її синтезом із аміаку і вуглекислого газу при температурі 185- 200 °С і тиску 18000-2000 кПа. Сечовина має невелику фізіологічну кислотність, добрі фізичні властивості, мало гігроскопічна, при нормальних умовах зберігання майже не злежується, добре розчиняється у воді, зберігає задовільну розсіюваність, відносно стійка проти вилуговування. Для зниження злежуваності гранули добрива покривають невеликою кількістю тваринного жиру (0,05%).

У процесі грануляції в добриві утворюється біурет -  кристалічна речовина, розчинна у воді (15,4 г/л). Високий вміст біурету в карбаміді токсично діє на рослини, знижуючи врожай і його якість. Проте наявна кількість біурету в добриві, яке зараз виробляється, не шкідлива для рослин, бо являє собою нестійку сполуку, яка досить легко розкладається в ґрунті.

Внесена в грунт  сечовина під впливом уробактерій протягом 2-З днів амоніфікується, перетворюючись в малостійку сполуку — вуглекислий амоній, який швидко розкладається на вуглекислоту і аміак.

Сечовина за потенціальною кислотністю і ефективністю в усіх випадках (за винятком поверхневого застосування) не поступається аміачній селітрі. В умовах зрошення ефективність сечовини за рахунок зменшення вимивання дещо вища, ніж аміачної селітри, її можна застосовувати як основне добриво та для підживлення під всі культури на різних ґрунтах. Однак при поверхневому внесенні цього добрива можуть спостерігатись втрати азоту внаслідок звітрювання аміаку із вуглекислого амонію, особливо на . слабокисдих, нейтральних і карбонатних грунтах. При низькій' вологості та підвищених температурах вони можуть досягати 10% і більше. Значні втрати аміаку можуть бути при використанні сечовини для підживлення лук і пасовищ, оскільки дернина має підвищену уреазну активність. Сечовина може бути використана і для позакореневого підживлення рослин.

Щоб забезпечити рівномірне розсіювання добрива на поверхні ґрунту, сечовину доцільно перед внесенням змішувати з фосфорними (преципітат) і калійними (сульфат калію) добривами, її можна вносити також у вигляді розчинів з іншими рідкими азотними добривами під зяблеву оранку і перед сівбою сільськогосподарських культур, ранньою весною або у підживлення в період міжрядних обробітків. У цьому разі використовують кристалічну сечовину, в якій міститься біурету не більше 0,1-0,2%. Сечовину можна використовувати не тільки як безпосереднє добриво, а й для виробництва складних і нових видів повільнодіючих добрив.

Повільно  діючі слаборозчинні азотні добрива. Концентровані добрива, які містять азот в нерозчинній або слаборозчинній формі. Вміст загального азоту становить 32-42 %, у тому числі 4-10 % водорозчинного. Являють собою продукти конденсації сечовини СО(NH₂)₂ і аліфатичних альдегідів: формальдегіду, ацетальдегіду, кротонового альдегіду та ін.

На відміну  від звичайних легкорозчинних азотних добрив, вони поступово переходять у засвоювану форму і забезпечують рослини азотом протягом усього вегетаційного періоду. Перевагою повільнодіючих добрив перед іншими азотними добривами є те, що азот цих добрив не вимивається з грунту і не виноситься висхідними токами води у поверхневий шар.

До повільнодіючих добрив належать: сечовино-формальдегідне добриво (СФД), сечовино-ацетальдегідне, кротонілодендисечовина (КДС), ізо-бутилдендисечовина (ІБДС) і оксамід. Ефективність дії цих добрив значно залежить від розміру їх часток. Чим вони менші, тим більша швидкість перетворення азоту в доступну для рослин форму.

Плав — це безколірна або злегка забарвлена рідина з питомою вагою 1,26-1,33, містить 30% азоту і складається з розчинів аміачної селітри й сечовини. Кристалізується при температурі -3°С. Транспортують його в автомобільних чи залізничних цистернах. Строк зберігання плаву в місткостях не повинен перевищувати 7 місяців, оскільки за цей період поверхні вуглецевої сталі не встигають піддатися корозії. Місткості, механізми і обладнання після внесення плаву в грунт слід промивати водою. Використовують його як допосівне добриво і для підживлення.

Фосфорні  добрива

Фосфорні добрива  являють собою продукти переробки  природних мінералів – фосфоритів і апатитів, а також деякі відходи металургійної промисловості. Фосфорити використовують безпосередньо на добриво у вигляді фосфоритного борошна. Апатитове борошно флотованого апатиту застосовують лише для виготовлення суперфосфату.

У фосфоритах і  апатитах фосфор міститься в основному в формі трикальцієвого фосфату.

Фосфорні добрива, які виготовляє промисловість і  поставляє сільському господарству України, за розчинністю поділяють  на три групи: водорозчинні — звичайний та подвійний (концентрований) суперфосфати; розчинні в лужному цитратному розчині (реактив Петермана) або в 2-процентному розчині цитратної кислоти — мартенівський фосфатшлак, знефторений фосфат; важкорозчинні, які лише частково розчиняються в 2-процентній цитратній кислоті — фосфоритне борошно. Фосфор водорозчинних та цитратнорозчии-них фосфорних добрив легко засвоюється рослинами на всіх ґрунтових відмінах, а важкорозчинних — на кислих ґрунтах.

У рік внесення рослини використовують 15-20% фосфору добрив. Проте останні впливають на врожайність протягом кількох років.

Отже, при застосуванні фосфорних добрив у сівозміні  в поєднанні з азотними та калійними коефіцієнт використання фосфору дорівнює 40-60 %.

Водорозчинні  добрива

Суперфосфат звичайний (порошкоподібний та гранульований).

Суперфосфат являє  собою найуніверсальніше фосфорне добриво, придатне для застосування на всіх ґрунтах і під усі сільськогосподарські культури. Звичайний порошкоподібний суперфосфат за зовнішнім виглядом являє собою порошок сірого або темно-сірого кольору, дещо в'язкий, слабо-гігроскопічний, який трохи злежується. Фосфор міститься у формі монокаль-цієвого фосфату Са (НРО₄)₂·Н₂О (близько 60-75%), розчинного у воді, та вільної фосфорної кислоти (1-1,5%). Є також невелика кількість нерозкладеної під впливом сірчаної кислоти фосфатної сировини.

Основним компонентом  звичайного суперфосфату, крім фосфорних сполук, є гіпс — Са₅О₄, що утворюється при обробці фосфату сірчаною кислотою. Він становить половину маси суперфосфату і є, по суті, баластом, що підвищує вартість застосування цього фосфорного добрива. Звичайний порошкоподібний суперфосфат з апатитового концентрату містить 19—20 % засвоюваного фосфору (Р₂О₅); вільної фосфорної кислоти не більше 5%; вологи — не більше 12-ІЗ %. Внаслідок грануляції вміст води в суперфосфаті зменшується до І-4 %, а фосфору збільшується до 20-22 %.

Суперфосфат подвійний — концентроване фосфорне добриво. Одержують його розкладом розмелених фосфатів (апатитів або фосфоритів) концентрованою фосфорною кислотою. Виробляють його у гранульованому вигляді.

Це добриво містить фосфор у формі водорозчинного монокальцієвого фосфату. Подвійний суперфосфат залежно від якості сировини, використаної для його виготовлення, містить 43-49 % Р₂О₅, вільної фосфорної кислоти 2,5-5%. За гранулометричним складом близький до звичайного суперфосфату, але не містить сульфату кальцію, тому при його застосуванні витрати на зберігання, транспортування й внесення в грунт значно менші.

За впливом  на врожай сільськогосподарських культур подвійний суперфосфат не відрізняється від суперфосфату звичайного.

Цитратнорозчинні  фосфати

Фосфатшлак мартенівський є побічним продуктом металургійних заводів.

Фосфатшлак  — важкий, темно-сірий, дрібнорозмелений порошок, що проходить без залишку через сито діаметром отворів 2 мм. Залишку на ситі з отворами 0,18 мм — не більше 2 %. Транспортують добриво в паперових мішках. Маса 1 м3 фосфатшлаку — 2т.

Фосфор у  фосфатшлаку знаходиться в сполуках з кальцієм та залізом переважно у вигляді сілікофосфатів. Загальний вміст Р₂О₅ у кондиційному фосфатшлаку  - 13,8-15,8 %, у тому числі 8-12 % цитратнорозчинного, який вважається засвоюваним рослинами. Водорозчинного фосфору в добриві немає. Фосфатшлак за вмістом фосфору, що переходить у двохвідсотковий розчин цитратної кислоти, поділяють на два класи: клас А, в якому міститься не менше 12 % цитратнорозчинного фосфору, і клас Б — не менше 8 %. Вологи в добриві 1 %.

Крім фосфору, до складу фосфатшлаку входять окиси кальцію (25-30%), магнію (7-9%) і марганцю, а також сполуки заліза, кремнію та ін. Фосфатшлак має лужну реакцію, тому його позитивна дія на врожай є не тільки прямою, а й посередньою — знижується кислотність ґрунту.

Дослідженнями встановлено високу ефективність дії фосфатшлаку в основному удобренні під цукрові буряки, озиму пшеницю та інші сільськогосподарські культури.

Знефторений фосфат одержують з апатиту з невеликою добавкою піску (2-3 %) обробкою парою при температурі 1400-1500°. При цьому фосфор перетворюється у засвоювані рослинами форми — цитратнорозчинні сполуки альфатрикальційфосфату і невелику кількість бетатрикальційфосфату. Ці форми становлять близько 80 % загальної кількості фосфору, що міститься у знефтореному фосфаті.

Вміст цитратнорозчинного фосфору (Р₂О₅) у цьому добриві становить 30-32%, фтору — не більше 0,2, миш'яку менше 0,005 %. Знефторений фосфат має добрі фізичні властивості. Залишок добрива на ситі з діаметром отворів 0,15 мм — не більше 10%.

Важкорозчинні добрива

Фосфоритне борошно одержують розмелюванням фосфоритів різних покладів, розташованих на території Росії та СНД. Це тонкий порошок сірого або бурого кольору різних відтінків. Воно негігро-скопічне, не злежується.

Залежно від  вмісту фосфору фосфоритне борошно  поділяють на чотири сорти: вищий  сорт містить 30%, перший —25, другий — 22 і третій — 19% Р₂О₅. Згідно з стандартом у фосфоритному борошні не повинно бути часток діаметром понад 0,18 мм більше 10 %, вміст вологи не повинен перевищувати 1,5-3 % (у вищого сорту). Маса 1 м3 становить 1,7-1,8 т.

Якість фосфоритного борошна тим вища, чим більше в  ньому фосфору і чим тонший помел фосфориту.

Транспортують добриво насипом. У разі перевезення  автотранспортом треба вкривати його брезентом.

Ефективність  дії фосфоритного борошна підвищується при застосуванні його з фізіологічне кислими добривами (сульфат амонію, хлористий калій тощо).

Особливо добре  засвоюють фосфор з фосфоритного борошна люпин, гречка, коноплі та горох. Під ці культури насамперед замість суперфосфату треба вносити фосфоритне борошно.