Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Гарантії прав на землю

Відокремлений підрозділ

Національного університету біоресурсів і природокористування України

«Боярський коледж екології і природних ресурсів»

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Земельне право»

на тему: «Гарантії прав на землю»

Виконав: ст. гр. ЗВ-41

В.В. Бордюг

« »________2010р.

Перевірив: викл.

Л.Ю. Кочеригін

« »________2010р.

2010р.

ЗМІСТ:

Вступ

Способи захисту прав на землю та їх реалізація
Земельно-процесуальне забезпечення гарантій права на землю
Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
Вирішення земельних спорів

Перелік використаної літератури

Вступ

Гарантії права на землю в широкому розумінні — це умови, способи і засоби, якими забезпечується реалізація прав громадянина, юридичної особи, територіальної громади і держави на землю. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію земельних прав, на усунення перешкод їх повного і належного здійснення. Розрізняють чотири види гарантій: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні (правові)

Правові гарантії визначаються як сукупність норм земельного та інших галузей права (їх створення і застосування), спрямованих на забезпечення права на землю, зокрема на його виконання і дотримання з метою раціонального використання та охорону земель. Правові гарантії поділяються на нормативно-правові (регулятивні) та організаційно-правові. Перші, у свою чергу, складаються з матеріально-правових і процесуально-правових гарантій.

Основною гарантією реального здійснення земельного законодавства і реалізації права на землю є Конституція України, норми якої є нормами прямої дії і спрямовані на захист прав людини і громадянина. Безпосередніми конституційними гарантіями права на землю є норми ст. З Конституції України, якими проголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Важливі конституційні гарантії закріплені у ст. 13 Конституції України, згідно з якою земля як один з найважливіших природних ресурсів належить до об'єктів права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Спеціальні конституційні гарантії щодо прав на землю встановлені ст. 14 Конституції України, за якою земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Гарантується право власності на землю, яке набувається і забезпечується громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою виключно відповідно до закону. Більш повні гарантії права на землю встановлені земельним правом. Вони забезпечують стабільність земельних відносин.

До матеріальних земельних норм права, якими гарантується право на землю, можна віднести норми:

а) щодо класифікації земель і поділу їх за цільовим призначенням на землі сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природоохоронного, природно-заповідного та іншого призначення; оздоровчого призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісогосподарського призначення і водного фонду; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; а також щодо встановлення правового режиму кожної із категорій земель;

б) встановлення права державної, комунальної і приватної форм власності на землю;

в) встановлення права постійного і тимчасового користування землею, зокрема на умовах оренди.

До земельно-правових норм, якими регулюються земельно-правові відносини зобов'язального характеру (право вимоги і обов'язок задовольнити такі вимоги), належать норми:

а) щодо встановлення прав та обов'язків учасників земельних відносин (власників землі і землекористувачів) — статті 39—41 ЗК України;

б) щодо права громадян України на отримання права власності на землю безоплатно в процесі земельної реформи;

в) щодо права громадян і юридичних осіб на отримання землі у постійне чи тимчасове користування, зокрема на умовах оренди;

г) щодо переходу права на землю в процесі придбання будівель і споруд;

ґ) щодо захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів;

д) щодо права на використання землі за цільовим призначенням тощо;

е) щодо обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування у питаннях забезпечення прав громадян, юридичних осіб і територіальних громад на землю.

Організаційно-процесуальними нормами, за допомогою яких забезпечується гарантія реалізації прав на землю, є норми:

а) якими визначається компетенція органів державної влади (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Державної адміністрації України, Держкомзему України та інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування) у питаннях проведення земельної реформи, регулювання земельних відносин, організації і застосування земельного законодавства в процесі реалізації прав громадян і юридичних осіб України, іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;

б) якими забезпечується земельний процес, реалізація прав громадян і юридичних осіб на землю, порядок і умови діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування щодо реалізації прав на землю;

в) якими забезпечується правовий режим земель, порядок їх використання;.

г) якими встановлюються способи захисту прав на землю;

ґ) якими забезпечується відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського виробництва, а також вирішення земельних спорів.

Важливе місце в системі земельно-правових гарантій посідають норми, якими забезпечується правова охорона землі і захист права на землю. До таких належать земельно-правові норми:

а) якими встановлюється перелік органів, що здійснюють державне управління у галузі використання й охорони земель;

б) якими забезпечується участь громадян та їх об'єднань, органів територіального самоврядування та громадськості у здійсненні заходів щодо використання й охорони земель;

в) якими підтверджується виникнення права власності і права користування земельною ділянкою і посвідчується право на земельну ділянку;

г) якими гарантується охорона землі від використання не за цільовим призначенням, її нераціонального використання, від використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

ґ) якими охороняються права власників землі і землекористувачів у разі вилучення (викупу) земель;

д) якими забороняється втручання у діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій, за винятком випадків порушення власниками землі і землекористувачами земельного законодавства;

е) якими забезпечуються поновлення в судовому порядку прав власників земельних ділянок і землекористувачів та інших гарантій. Так, з метою гарантій прав власників земельних ділянок і землекористувачів вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земельних ділянок у громадян може провадитися після виділення, за їх бажанням, радою рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами й організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодовуються в повному обсязі інші збитки.

За такими ж правилами може провадитися вилучення (викуп) земель колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, фермерських та особистих селянських господарств, сільськогосподарських науково-дослідних установ і учбових господарств, інших державних сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств і організацій;

є) якими забезпечується відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, які підлягають зарахуванню на рахунки відповідних місцевих рад і використанню на освоєння для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь та охорону земель.

На гарантію земельних прав спрямовані також контроль за використанням і охороною земель, їх моніторинг та законодавче встановлення порядку вирішення земельних спорів і встановлення відповідальності за порушення земельного законодавства.

У наступному підрозділі розглядатимуться способи захисту прав на землю та порядку їх реалізації, які є основними елементами забезпечення гарантій прав на землю.

Способи захисту прав на землю та їх реалізація

Земельні відносини в Україні регулюються нормами земельного права, яке є комплексною галуззю права. За своїм змістом і способом регулювання воно має ознаки публічного і приватного права. Це обумовлено тим, що земельні правовідносини є складними за об'єктом, суб'єктами і змістом правовідносин, правами і обов'язками. У земельному праві застосовують імперативні і диспозитивні норми права. Так, об'єктом правовідносин є земля України як єдина просторова територія, що стосується всієї країни. їх об'єктом є землі територіальних громад, як території сіл, селищ і міст, їх спільної території, як регіону. Об'єктом правовідносин є землі держави, як політичного утворення, а також

земельні ділянки громадян і юридичних осіб України та громадян і юридичних осіб іноземних держав та осіб без громадянства.

У земельних правовідносинах щодо певного об'єкта землі беруть участь відповідні суб'єкти: Український народ, держава, територіальні громади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи, громадяни. Громадяни та юридичні особи як суб'єкти права поділяються: на громадян і юридичних осіб України, громадян та юридичних осіб іноземних держав, осіб без громадянства. У свою чергу, юридичні особи України поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права, а останні можуть бути юридичними особами, заснованими на власності держави, від імені яких виступають органи виконавчої влади, та юридичними особами, заснованими на комунальній власності, від імені яких виступають територіальні громади та органи місцевого самоврядування сіл, селищ і міст, а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і регіональні ради, які наділені відповідними повноваженнями у галузі земельних відносин на території певного регіону, зокрема з питань розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад певного регіону.

Особливими повноваженнями в галузі земельних відносин, закріпленими у ЗК України, наділена Верховна Рада України. До її повноважень належить: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання земель. Характерним є те, що стосовно земель як об'єкта права закон наділяє Верховну Раду України повноваженнями для вирішення конкретних питань щодо окремих конкретних земельних ділянок як об'єктів права. Такими є повноваження Верховної Ради України щодо встановлення зміни меж районів і міст, а отже й щодо зміни правового статусу окремих конкретно визначених суб'єктів права на землю в системі місцевого самоврядування. Такими є повноваження щодо погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель. Ці повноваження обумовлені тим, що Конституцією України (ст. 14) земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та що право власності на землю гарантується. Оскільки ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, Верховна Рада України є гарантом забезпечення особливої охорони землі як основного національного багатства і права власності на землю всіх форм власності, яке вона здійснює шляхом прийняття відповідних законів, наприклад, Закон України «Про охорону земель».

На практиці це застосовується до гарантування права власності на землю всіх суб'єктів земельних відносин, а також ділянок і захисту прав на землю всіх суб'єктів права. Наприклад, до земельних ділянок із особливо цінних земель, перелічених у ст. 150 ЗК України, які належать конкретним громадянам чи юридичній особі України на праві власності у конкретних розмірах: 0,10 гектара, набутих громадянином для будівництва й обслуговування жилого будинку, 0,12 гектара — для садівництва чи 2 гектари для ведення особистого селянського господарства. Така земельна ділянка може бути викуплена у власника для будівництва об'єктів загального державного значення лише за погодженням матеріалів викупу земельних ділянок особливо цінних земель Верховною Радою України, за погодженням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад.

Лише перелік правочинів у земельних правовідносинах, їхніх суб'єктів та об'єктів свідчить про багатоаспектний їх зміст і характер, порядок правового регулювання й обсяг повноважень відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування у здійсненні правового регулювання земельних відносин та гарантованих прав на землю.

ЗК України, ЦК України, Закони України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» та інші закони регулюють порядок та умови здійснення прав на землю, визначає права та обов'язки учасників цих правовідносин, створюють умови для забезпечення земельного правопорядку і захисту земельних прав суб'єктів права власності на земельні ділянки і землекористувачів, інших учасників відносин, територіальних громад і держави.

Багатоманітність здійснення прав на землю і на земельні ділянки різними суб'єктами правовідносин вимагає застосування різних, специфічних чи особливих способів гарантування і захисту прав на землю, форм і порядку їх застосування у разі порушення земельних прав та інтересів, невиконання обов'язків зобов'язаними особами, уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Так, у разі порушення прав на земельні ділянки у разі придбання їх підприємствами при укладені цивільно-правових угод та здійсненні інших правочинів щодо земельних ділянок відповідно до цивільного законодавства захист прав на земельну ділянку і способи забезпечення виконання зобов'язань застосовуються за нормами цивільного права, передбаченими главами 8, 9 і 35 ЦК України.

Не повторюючи зміст питання захисту цивільних прав, оскільки він досить повно висвітлений у літературі цивільного права, доцільно зауважити, що у цивільному законодавстві і в теорії цивільного права визначені і розглянуті такі правові категорії, як «право на захист цивільних прав та інтересів» (ст. 15 ЦК України); «способи захисту цивільних прав та інтересів» (ст. 16 ЦК України); «забезпечення виконання зобов'язань» (глава 49 ЦК України); «відповідальність за зобов'язаннями держави Автономної Республіки Крим, територіальних громад» (глава 11 ЦК України).

Якщо розглядати ці питання з позиції земельного права, то ЗК України передбачає такі форми гарантії прав на землю:

а) захист прав на землю;

б) відшкодування збитків власниками землі;

в) вирішення земельних спорів;

г) виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.

Захист прав на землю означає діяльність держави та її повноважних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб зі здійснення організаційно-правових заходів щодо захисту прав на землю громадян і юридичних осіб як власників земельних ділянок чи землекористувачів. Водночас відповідно до земельного законодавства держава забезпечує громадянам і юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або користувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

ЗК України визначає такі способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки:

1) визнання прав;

2) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують право або створюють небезпеку порушення прав;

3) визнання угоди недійсною;

4) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

5) відшкодування заподіяних збитків;

6) застосування інших, передбачених законом, способів.

У переліку способів захисту прав на земельну ділянку відсутні окремі способи захисту цивільних прав та інтересів, які доцільно було б визначити і в ст. 16 ЦК України, зокрема:

1) припинення дії, яка порушує право;

2) примусове виконання обов'язку в натурі;

3) зміну правовідношення;

4) припинення правовідношення;

5) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

6) визнання незаконними рішень органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав передбачає право на самозахист (ст. 19). Самозахист визнається і нормами земельного права. Так, згідно зі ст. 105 ЗК України у випадку проникнення гілок і коренів дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням. Цілком обґрунтованою є пропозиція щодо доповнення цієї статті ЗК України нормою, що власник чи землекористувач має право відрізати не лише корені дерев, кущів, що проникають із сусідської земельної ділянки, а й гілок цих дерев чи кущів, що ростуть поблизу межі. У разі наявності дерев, які стоять на межі земельних ділянок, у порядку самозахисту своїх прав кожен зі співвласників дерев чи кущів має право користуватися плодами з гілок дерев, що вирощуються на спільному дереві і звисають над обома ділянками, або з тих гілок, що звисають над його територією безпосередньо, без згоди на те сусіда, на межі з яким росте дерево. Таке право він повинен мати і на використання плодів з гілок, які звисають над його земельною ділянкою, тих дерев, що ростуть поблизу меж на земельній ділянці сусіда.

Цивільному праву відомі норми права, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань (глава 49 ЦК України). Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися такими видами: неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов'язання. З цього приводу Кодексом застережено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

ЗК України також допускає можливість застосування інших передбачених законом способів захисту прав на землю.

Земельно-процесуальне забезпечення гарантій права на землю

Важливо не лише проголосити право приватної власності громадян і юридичних осіб України та інших держав на землю, право комунальної власності на землю територіальних громад, право користування землею громадян і юридичних осіб України та інших держав, встановити обов'язки землевласників і землекористувачів, визначити завдання щодо охорони землі і захисту прав на землю, але й забезпечити гарантію цих прав.

У попередньому підрозділі подано визначення гарантій прав на землю, розглянуто їх структуру та сферу застосування. Одне з перших місць у системі гарантій права на землю посідає земельно-процесуальна форма їх організаційно-правового забезпечення. Вона розглядається як встановлений законом порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування у питаннях:

— віднесення земель до відповідної категорії, переведення з однієї категорії до іншої;

— передання земель у власність і надання у користування, зокрема на умовах оренди;

— припинення і переходу прав на землю;

— виконання обов'язків власниками землі і землекористувачами та забезпечення раціонального використання землі;

— відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

— контролю за використанням і охороною земель, ведення земельного кадастру і здійснення землеустрою;

— вирішення земельних спорів і відповідальність за порушення земельного законодавства.

Земельний процес як один із видів процесуальної діяльності (поряд із цивільно-процесуальною, адміністративно-процесуальною, кримінально-процесуальною) спрямований на забезпечення гарантій прав на землю і характеризується такими основними ознаками:

а) суб'єктом земельно-процесуальної діяльності є органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, які здійснюють процесуальну діяльність в порядку, встановленому ЗК України. Державні органи відповідно до Конституції України (ст. 13) та органи місцевого самоврядування від імені Українського народу здійснюють права власника землі. Так, до повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст (пункти 6,29 ст. 85 Конституції України); погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель;

б) Кабінет Міністрів України і місцева державна адміністрація наділені повноваженнями розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених ЗК України (статті 13, 17 ЗК України), реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; викуплення земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному ЗК України.

Функції, компетенція і порядок діяльності органів місцевого самоврядування як суб'єктів земельного процесуального права визначені Конституцією України (статті 140, 143, 144), Законом України «Про місцеве самоврядування» (статті 4,9,10,11,12,17, 17¹, 18, 19, 31, 51), статтями 8, 10, 12 ЗК України.

До повноважень сільських, селищних, міських рад належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад; організація землеустрою, вирішення земельних спорів тощо.

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад належить: розпорядження землями на праві спільної власності підпорядкованих громад; забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель; організація землеустрою та затвердження землевпорядних робіт; вирішення земельних спорів тощо.

До повноважень Фонду державного майна належить розпорядження в процесі приватизації земельними ділянками державної власності, які підлягають приватизації.

Органи державної влади і місцевого самоврядування є основними, але не єдиними учасниками земельно-процесуальної

діяльності, оскільки земельний процес стосується всіх осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб України та інших держав, що мають право на землю), на яких покладені зобов'язання дотримання земельного законодавства і які несуть відповідальність за його порушення.

Земельний процес як один із важелів механізму забезпечення гарантій прав на землю покликаний у встановленому для нього порядку забезпечувати гарантію прав на землю, виконання обов'язків щодо землі власниками землі і землекористувачами та іншими особами, а також захист прав та інтересів власників земельних ділянок, держави, фізичних і юридичних осіб від будь-яких посягань.

Діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, а також інших осіб — учасників земельних відносин здійснюється не довільно, а в особливій земельно-процесуальній формі, визначеній ЗК України та іншими законодавчими актами на землю.

Кожній матеріальній земельно-правовій нормі відповідає процесуальна земельно-правова чи інша норма, яка разом з іншими важелями правового механізму забезпечує реалізацію матеріальних земельно-правових норм відповідно до способів гарантування права на землю.

Отже, земельно-процесуальні норми є необхідною умовою забезпечення дії матеріальних земельно-правових норм. З цих позицій земельно-процесуальні норми поділяються на регулятивні й охоронні, що відповідає класифікації земельно-правових норм. До регулятивних земельно-процесуальних норм належать ті, що регулюють реалізацію земельно-правових норм, які не мають охоронних заходів. Наприклад, переведення земель із однієї категорії в іншу, паювання земель, що належать до колективної власності, надання земельних ділянок в оренду тощо. До охоронних земельно-процесуальних норм належать ті, реалізація яких поєднується із застосуванням передбачених законом способів захисту прав на землю, використання або ж ужиття заходів, спрямованих на запобігання порушенням чи відновлення порушених земельних прав. Наприклад, примусове припинення права на земельну ділянку в разі не усунення допущених порушень

законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами та інше) у строки, встановлені спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, і здійснюються у судовому порядку відповідно до статей 143, 144 ЗК України.

Одним із основних завдань земельного процесуального права є забезпечення гарантій права на землю. На вирішення цих завдань спрямовані як регулятивні, так і охоронні земельно-процесуальні норми.

Порядок та умови забезпечення гарантій права на землю здійснюється за допомогою:

1) земельно-процесуальних норм, якими регулюються відносини щодо передання землі у власність та надання її у користування.

Ці норми викладені у ст. 116 ЗК України:

Гарантії прав на землю 📙 Реферат → 🆔 63805