Генеза та функції держави

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний  гуманітарний університет

Кафедра політології

 

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни: «Політологія»

На тему:

«Генеза та функції  держави»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка ІІ  курсу 

факультету ДКМ

групи МРТП-22

Мокрик Анастасія Вікторівна

Перевірила:

в. Івчик Наталя Степанівна

 

 

 

 

Рівне 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...…..3

1. Генеза держави…………………………………………………………………5

2. Сутність і ознаки держави………………………………………………....…12

3. Характеристика основних функцій держави………………………………..12

3.1. Політичні функції…………………………………………………………...15

3.2. Економічні функції…………………………………………………………16

3.3. Соціальні функції……………………………………………….…………..17

3.4. Культурно-гуманітарні функції……………………………………………18

3.5. Міжнародні функції…………………………...……………………………20

Висновки…………………………………………………………………………21

Список використаної літератури………………………….…………………….23

 

Вступ

Актуальність  теми полягає в тому, що держава є дуже важливим елементом у житті кожного індивіда, яка має, як матеріальне, так і духовне, етнічне значення. Впродовж тривалого історичного періоду державу часто ототожнювали з суспільством, політикою, владою. Одним з перших, хто ввів спеціальний термін stato для позначення держави як самостійної реальності в суспільстві, був італійський політичний мислитель, письменник, військовий теоретик Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469-1527). Історія держави — складний і багатоманітний процес, зумовлений різними історичними й регіональними особливостями і чинниками. Виникнення держави, її сутність, організаційна структура і механізм функціонування належать до найскладніших проблем життя й розвитку суспільного життя.

Мета написання даного реферату є дослідження генези держави, визначення ознак, які характеризують наявність держави (державного утворення), вияв та описання її основних функцій, визначення ролі держави в житті її громадян.

Завданням при написанні даної роботи є

• Підібрати і опрацювати літературу
• Дослідити генезу держави
• Виявити основні її функції
• Описати основні структурні елементи держави
• На основі проведених досліджень зробити висновки

Предметом – одна з граней цього складного явища, а саме – функції держави, тобто її діяльність, “зовнішній прояв властивостей”.

Об’єктом дослідження є держава, її суть та функції.

Структура курсової роботи складається з :

• Вступу, в якому розкривається актуальність та мета обраної теми.
• Пункту 1. Генеза держави, в якому досліджується визначення та походження даного поняття.
• Пункту 2. Сутність і ознаки держави, де розкривається суть поняття «держава» та головні ознаки, якими вона характеризується.
• В Пункті 3. Характеристика основних функцій держави описуються основні державні функції, їх особливості та роль в державі.
• Висновку, як узагальнення до матеріалу на обрану тему.
• Списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Генеза держави

Згідно з писаною  історією людства, перші держави  виникли наприкінці IV — на початку III тисячоліття до н.е. Історична наука не має єдиної думки щодо причин виникнення держави. Залежно від наукового інтересу, ідеології та політичного замовлення появу держави одні пов´язують із виникненням самого суспільства, інші — з процесами, які відбуваються в суспільстві, треті — з діяльністю людей і т. ін.

У різні історичні  епохи в поняття "держава" вкладали різний зміст. Давньогрецький філософ Платон зображав ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т. Мор стверджував: "Держава — це змова багатих проти бідних". Г. Гегель вважав: "Держава — це образ і дійсність розуму, це хід боїв у світі". А Людовік XIV говорив: "Держава — це я". Цей вислів увійшов в історію як символ абсолютної влади. У 20 ст. у зв´язку з розвитком демократії з´явилася нова формула: "Держава — це ми". В аналізі й визначенні сутності держави виявилося два підходи: позакласовий і класовий. [ 1, c. 123]

Позакласовий підхід до аналізу виникнення держави і  визначення її сутності знайшов відображення в низці теоретичних концепцій. "Патріархальна" версія доводила, що держава походить від сім´ї, яка розрослася. "Теократична" теорія стверджувала, що державу подарував Бог. Г. Гегель розглядав державу як відображення і дійсність розуму, втілення моральної ідеї. "Договірна" теорія проголошувала, що держава — це знаряддя примирення класів. Саме такий погляд поділяли T. Гобс, Ж.-Ж. Руссо та ін. На думку Руссо, держава, об´єднуючи всі групи людей, повинна захищати особу та її власність. Існувала ліберальна теорія "нічного, сторожа", згідно з якою держава виникла через необхідність охороняти спокій громадян, а теорія "обруча" стверджувала, що держава "стягує" воєдино своїх громадян, як обруч клепки у діжці.

Наприкінці 19 ст. для пояснення  причин виникнення держави було висунуто "теорію насильства", найяскравішим  представником якої є Людвіг фон Гумплович. Відповідно до неї, серед найважливіших чинників державотворення виділялися війни й територіальні завоювання. За "психологічною теорією", поява держави викликана необхідністю панування однієї, сильнішої частини населення над іншою, психологічно слабшою.

Аналіз позакласових теорій дає змогу зробити висновок, що жодна з них не дає повного, обґрунтованого пояснення походження і сутності держави. [2, c. 21]

Класовий (марксистський) підхід до аналізу причин виникнення держави й визначення її сутності базується на тому, що людська цивілізація бере початок із первіснообщинного ладу, який охоплює великий історичний період у сотні тисяч років. Характерними рисами життя людей у той час були: спільна праця членів общини, зрівняльний розподіл продуктів, відсутність публічної влади, відокремленої від основної маси людей. Община діяла на основі повного самоврядування. Економічною основою такого суспільного устрою були общинна власність і спільна праця, спільне ведення господарства. Це й давало можливість вижити в суворих умовах первісної епохи.

Однакове ставлення  членів суспільства до нечисленних  примітивних засобів виробництва  робило їх рівноправними власниками, зумовлювало їхній колективізм. [2, c. 14]

Минули тисячоліття, перш ніж примітивні знаряддя праці змінилися на досконаліші, які дали змогу окремим сім´ям здобути виробничу й економічну самостійність. На новому ступені розвитку матеріального виробнитцва відбувається перший поділ праці -відокремлення скотарства від землеробства. Одним із наслідків такого поділу став перехід до батька права власності та успадкування дітьми батьківського майна, що призвело до глибокої тріщини в єдиній колективній власності роду.

Первісна община перетворилася  на селянську, засновану не на колективній, а на приватній власності на засоби виробництва. Це було прогресивним кроком, оскільки стимулювало розвиток виробництва. Водночас приватна власність зумовила економічну нерівність сімей та посилення влади вождів і воєначальників. З´явилися початки спадкової влади.

Отже, на місце первіснообщинного колективізму і взаємодопомоги прийшла роз´єднаність людей, боротьба за владу і привілеї. Суспільство розкололося на протилежні соціальні групи, й не вистачало лише організації, яка б зламала опір неімущих і малоімущих соціальних груп і закріпила панування заможних, їхнє право на владу. Така організація й виникла, ставши втіленням держави. Вона формувалася в умовах зіткнення класів і ставала, за загальним правилом, організацією наймогутнішого, економічно панівного класу. За допомогою держави цей клас став і політично панівним і таким чином здобув нові засоби для придушення експлуатації пригніченого класу. [3, c. 45]

Виходячи з цього, прихильники  класового підходу визначають державу  як "основний інститут політичної системи  класового суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної і соціальної структури". "Держава, - стверджував В.І. Ленін, — є машина для гноблення одного класу іншим. Машина, щоб тримати в покорі одному класові інші, підлеглі класи".

Не заперечуючи впливу класових чинників, більшість сучасних учених усе ж не пов´язує існування держави безпосередньо з виникненням приватної власності і класів. У деяких країнах її поява історично передувала і сприяла класовому розшаруванню суспільства (Стародавній Єгипет і Вавилон, Стародавній Китай, Ізраїльське царство Давида, царство Урарту, античні держави, Київська Русь).

Аналіз докласового  суспільства свідчить, що виникнення держави значною мірою пов´язане  з потребою в управлінській функції, виділення управлінської праці в самостійну функцію, яка стає необхідною для ефективного регулювання суспільних відносин. Тобто головним визначальним чинником у виникненні держави виступає не приватна власність і не класові антагонізми, а потреба суспільства в здійсненні організаційно-управлінської функції.

У процесі історичного  розвитку, в міру стирання соціальних відмінностей і протилежностей, демократизації суспільства, держава все більше стає надкласовою, загальнонаціональною організацією.

Адже однією з найважливіших особливостей держави є здатність інтегрувати суспільство, в якому наявні соціальні відмінності та спричинена ними боротьба інтересів.

Тому держава і діє  насамперед у сфері загальних  інтересів, проблем розвитку та існування  соціальної цілісності. Якщо вона виходить з цієї сфери, перестає бути представником інтересів соціальної цілісності, то перестає бути й державою, не виконує своєї функції регуляції соціальних відносин. Вважати, як це часто роблять, виходячи з марксистсько-ленінської традиції, державу тільки інструментом панування одного класу над іншим — це, по суті, спотворювати її природу, забувати неминучий зв´язок держави з інтересами соціальної цілісності. [3, c. 120]

Цікавими для розуміння  сутності держави є соціологічні характеристики держави, висловлені відомими вченими і політичними діячами.

Своєрідно витлумачив суть держави німецький соціолог і  політолог М. Вебер (1864—1920), який розробив "соціологію панування". Влада, за М. Вебером, означає можливість виконувати волю всередині певного соціального середовища, навіть усупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою панування він вважав здатність апарату управління гарантувати "порядок" на даній території шляхом погрози або й застосування психологічного й фізичного насилля. "Панування" розглядається в соціології М. Вебера як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави.

Основні соціологічні характеристики держави, на думку М. Вебера, такі: наявність  адміністративного й правового  правопорядку, на який орієнтуються дії  адміністративного апарату; примусовий характер даних дій; поширення їх на певну територію; монополія легітимного (законного) застосування насильства. [4, c. 21]

Та це не повною мірою  виражає сутність держави, бо також  зводить її практично до панування  одного класу над іншим, до насильства. Тому анархісти, наприклад, виступали проти держави як такої. М. Бакунін писав: "Якщо є держава, то обов´язково є панування, отже, і рабство: панування без рабства, відкритого чи замаскованого, немислиме, ось чому ми - вороги держави... Всяка держава, не виключаючи й ... народної, є ярмо, а це породжує, з одного боку, деспотизм, а з іншого — рабство...".

Іспанський політолог  Саністебан визначає державу як політичну  спільноту, складниками якої є територія, населення і влада. Територія — це простір держави, зайнятий її населенням, де повною мірою діє влада політичної еліти. Влада еліти реалізується через юридичні норми. Влада держави є суверенною, тобто на її території вона виступає як найвища влада, а у світовому товаристві — як самостійна.

2. Сутність і ознаки держави

Держави різних історичних епох і народів не схожі між собою, відрізняються одна від одної. Але в них є певні риси, які притаманні кожній з них, хоча у сучасних держав, для яких характерні інтеграційні процеси, вони часом досить розмиті. Загальними ознаками держави, спільними для всіх, є такі:

Територія, що окреслюється кордонами держави. Закони й повноваження держави поширюються на всіх людей, які проживають на певній території. Сама держава будується не за кровнородинними (кровними) чи релігійними ознаками, а на основі територіальної і, часто, етнічної спільності людей.

Територія — це просторова форма і матеріальна основа життєдіяльності  людей. Кожна держава має свої територіальні кордони, які формувались  і установлювалися різними шляхами: стихійно, спонтанно, як відображення існуючих природних меж (ріки, моря, гори тощо); установлені примусово внаслідок воєн чи міждержавних конфліктів; стали результатом міжнародно-правових угод та ін.

Сучасне міжнародне право  виходить із принципу недоторканності й територіальної цілісності держав, недопущення насильницького переділу територій держав, відторгнення будь-якої частини їх. Поважання територіальної цілісності й недоторканності кордонів є необхідним елементом усіх міждержавних політичних договорів.

2. Посутньою ознакою держави є народ, який проживає на території держави, має свою ієрархію, структуру, організацію і державно-правовий статус, об´єднаний правовим союзом громадян, громадянством. У світі існує два головні способи набування громадянства: від народження або через надання громадянства особі з її волі (натуралізація) уповноваженими на те державними органами.

3. Важливою ознакою  держави є її суверенітет, який  визначають як делеговану народом  верховну владу, її верховенство на всій території держави. У будь-якому сучасному суспільстві є багато влад: сімейна, виробнича, партійна, церковна і т. ін. Але найвищою владою, рішення якої обов´язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє держава. Тільки їй належить право на видавання законів, які обов´язкові для всього населення.

4. Наявність закону. Закон є перша субстанція влади. Усі великі володарі й царі були передовсім законодавцями (Соломон, Моисей, Ярослав Мудрий, Наполеон та ін.). У законі і через закон влада істотно змінюється; вона перестає бути сваволею й стає всезагальною нормою.

5. Монополія на легальне застосування сили, фізичного примусу. Діапазон державного примусу дуже широкий — від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавляти громадян найвищих цінностей, якими є життя й свобода, визначає особливу важливість і дієвість державної влади. Для виконання примусу в держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми тощо), а також органи — армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

6. Право справляти (стягувати) податки і збори з населення. Податки необхідні для утримання численних службовців і чиновників та для матеріального забезпечення державної політики: оборонної, економічної, соціальної тощо.

7. Відокремлення публічної влади від суспільства, її розбіжність з організацією всього населення, поява прошарку професіоналів-управлінців. Ця ознака відрізняє державу від родоплемінної організації, що будується на принципах самоуправління. 
   8. Претензія на представництво суспільства як цілого і захист загальних інтересів і спільного блага. Жодна організація, крім хіба що партій тоталітарних держав, не претендує на представництво і захист усіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами.

9. Наявність чітко визначених державних символів: герба, прапора, гімну. [7, c 45 – 49]

У статті 20 Конституції  України вони означені так: Державний  Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. [ 1, c. 5]

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, який приймається не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України  — національний гімн на музику М. Вербицького  зі словами, затвердженими законом, що приймається не менше ніж двома  третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Визначення загальних ознак держави має не тільки наукове, а й практично-політичне значення, особливо в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Держава — суб´єкт міжнародних відносин.

Тільки на основі володіння  якостями держави ті чи інші організації  визначаються суб´єктами міжнародного права і наділяються відповідними правами й обов´язками. У сучасному міжнародному праві виділяють три мінімальні ознаки держави: територія, народ, який об´єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоч би над більшою частиною територій і населення.

[ 5, c. 5-7]

3. Характеристика основних функцій держави.

Будь-яка держава існує  для того, щоб забезпечувати реалізацію тих цілей, які стоять перед нею  в рамках даної політичної системи суспільства. Через те держава здійснює відповідну діяльність у різних сферах суспільства, тобто виконує певні функції. Для цього їй у рамках політичної системи суспільства делеговані відповідні повноваження і права.

Функції держави –  це основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві. У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя.

Залежно від того, в  якій сфері життєдіяльності суспільства  держава здійснює свої функції, їх можна поділити на такі:

• функції політичного характеру, тобто регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства;
• функції економічного характеру, пов’язані з управлінням відносинами у сфері виробництва й керівництва економікою;
• функції соціального характеру, тобто регулювання й управління відносинами між верствами, класами, націями, групами тощо;
• функції гуманітарно-культурологічного характеру, що регулюють відносини у сфері захисту прав і свобод особистості, освіти, засобів масової інформації тощо;

міжнародні функції  полягають в участі і представленні  даної країни у відносинах з іншими країнами.

Названі функції держави можна класифікувати й на основі інших ознак, зокрема, залежно від періодичності виконання вони можуть бути:

А) постійними, тобто такими, які держава здійснює завжди (наприклад, гарантування безпеки людей, які  живуть на даній території, репрезентація даного суспільства на міжнародній арені тощо);

Б) тимчасовими, що їх держава  виконує іноді за певних обставин (організація заходів для подолання  наслідків стихійного лиха та ін.).

Залежно від характеру  функцій, які виконує держава, їх можна поділити на:

законодавчу, тобто функцію, в ході реалізації якої держава через  видання відповідних нормативних  актів регулює відносини;

• виконавчо-розпорядчу, тобто функцію, виконуючи яку держава ухвалює і втілює в життя певні управлінські рішення і таким чином вирішує проблеми, що стоять перед нею;
• правоохоронну, тобто функцію, здійсненням якої через специфічні види діяльності (судочинство, прокурорський нагляд тощо) держава добивається утвердження законів, що діють у даній країні, та інших нормативних актів.

Залежно від того, як функції  співвідносяться із суспільством, елементом  якого є держава, вони можуть бути:

А) внутрішніми, тобто  такими, які держава здійснює безпосередньо  на території країни;

Б) зовнішніми, що їх держава  виконує в процесі участі даної країни у міжнародних відносинах.

• Внутрішні функції – це такі напрямки і сторони діяльності держави, в якихконкретизується її внутрішня політика відносно економічних, соціально-політичних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільстві.

Зовнішні функції –  це основні напрямки і сторони  діяльності держави за її межами у  взаємовідносинах з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим співтовариством в цілому. До зовнішніх  функцій відносять:

• захист території, на яку поширюється державний суверенітет;
• зміцнення обороноздатності країни, підтримання бойової могутності збройних сил;
• захист миру та участь у боротьбі з порушенням міжнародного правопорядку;
• організація і підтримка, а також розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;
• захист інтересів держави і її громадян у взаємовідносинах з іншими державами;
• здійснення зовнішньої політики, міждержавного співробітництва у різних сферах суспільного життя.

Поділ функцій на внутрішні і зовнішні багато в чому є умовним. Адже діяльність держави всередині країни – у сферах економіки, політики, культури та ін. – залежить, і часом значною мірою, від зовнішніх умов, від зовнішньоекономічних і культурних зв’язків. Особливо яскраво це виявляється за нинішніх умов, коли, наприклад, у Європі велика кількість країн інтегрована у таке наднаціональне утворення, як Європейський Союз.

Розглянемо основні  п’ять державних функцій, які  ми слідом за більшістю сучасних дослідників  вважаємо спільними для будь-якого типу держави. [7, c. 34-38]

3.1 Політичні функції держави

Під політичними функціями  держави державно-правова наука  розуміє регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства. Політична  система суспільства – це система  відносин, яку утворює взаємодія політичних інститутівміж собою в процесі формування й реалізації політичної влади.Складовими частинами політичної системи єдержава, політичні партії і рухи, громадські організації, а також інститути, які мають на меті певні політичні цілі. Крім того, інститутами політичної системи суспільства є право, політичні традиції, настанови тощо.

Держава як політичний інститут складається навколо відносин, пов’язаних із виникненням і функціонуванням  відокремленої від суспільства  особливої управлінської системи – публічної влади. Держава здійснює свої повноваження за допомогою специфічної форми влади – державної влади. Для чого суспільству потрібна державна влада? Влада – це зв’язок, що виникає у відносинах соціальних суб’єктів і визначає характер і спрямованість поведінки одних із них залежно від волі інших. Таким чином, сутністю влади є відносини панування (керівництва, домінування) і підпорядкування (добровільного чи примусового). До розподілу суспільства на соціально неоднорідні частини також існувала влада – її називають соціальною владою, вона забезпечувала цілісність, єдність і керованість соціально однорідного (первісного) суспільства. Органи соціальної влади (збори роду, збори старійшин роду, збори старійшин племені, воєначальники племені, вождь племені тощо) не мали політичного характеру (оскільки політика – це врешті-решт відносини між різними частинами соціально неоднорідного суспільства), вони не поділялися за окремими функціями на певні види, - а у соціально неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади. [5, c. 41-41]

Держава для здійснення своїх функцій має спеціальні органи і установи, що забезпечують їй можливість реалізовувати політичну  владу, застосовувати примус, надавати інтересові загальнообов’язковий характер. Держава має змогу застосовувати для впливу на інші соціальні інститути специфічні методи, яких іншв політичні інститути не мають, наприклад, законодавство, правосуддя тощо. За основу поділу державних органів беруть їх відношення до законодавчих, виконавчо-розпорядчих і правоохоронних функцій держави. Згідно з цим державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі, судові та правоохоронні.[6, c. 34-38]

Отже, державне управління – це діяльність спеціально утворюваних державних органів і посадових осіб, які становлять систему органів виконавчої влади. Особливою властивістю державного управління є те, що органи, які його здійснють, створюються у передбаченому Конституцією порядку виключно для реалізації виконавчо-розпорядчо (адміністративної) влади. Орган виконавчої влади можна визначити як організаційно-правову частину державно-управлінського апарату, що здійснює від імені і за дорученням держави відповідні функції (виконує законодавчі акти) і внаслідок цього наділена відповідною компетенцією, певною організаційною структурою, територіальним масштабом діяльності. [ 7, c. 32]

3.2. Економічні функції

Економічними ми називаємо  функції держави, пов’язані з  управлінням відносинами у сфері  виробництва й керівництва економікою.

На перших порах розвитку у Європі так званої буржуазної (або  капіталістичної) держави зміст  функції державного регулювання  економікою був мінімальним. У так  званих соціалістичних країнах, особливо ж у колишньому Радянському Союзі, «державне регулювання економічних відносин було абсолютно пануючим і стосувалося буквально всього, - від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї».

Обмеження економічної  свободи громадян приводить до обмеження всіх свобод і зосередженню величезної влади в руках бюрократії. Саме бюрократія стає реальним власником засобів виробництва. Зосередження всієї основної маси об’єктів власності в руках держави призводить до того, що держава як політична організація, що управляє суспільством, водночас стає найбільшим монопольно господарюючим суб’єктом. Такий протиприродний стан може підтримуватися тільки активним втручанням держави в економіку, тоталітарною перебудовою економічного життя, як це було в колишньому СРСР. [ 8, c. 45]

Ліберальна ж точка  зору орієнтує не на революцію у  суспільно-економічних відносинах, а на еволюцію, яка повільно і  поступово поліпшує становище людини. Західними економістами давно вже  розроблена модель лібералізації і  свободи в економіці.найголовніше в такій моделі те, що вона передбачає вельми стримане правове регулювання економічних відносин, - “стримане” щодо надмірного втручання держави у стихію ринкових відносин, пов’язаних з виробництвом товарів і послуг. Закон не може і не повинен передбачати всі локальні ситуації, які виникають у практичній діяльності господарюючих суб’єктів. Вони надто різноманітні і залежать від багатьох випадкових обставин, непередбачуваності мотивів і вчинків окремих осіб, результатів їх діяльності, стихійності ринкових відносин. Ліберальна модель державного регулювання економіки розвивається у відповідності з теорією “держава – нічний сторож”, - тобто, держава покликана охороняти відносини, які складаються між господарюючими суб’єктами, але не втручатися в їхні внутрішні справи . [ 8, c. 34]