Генiй моцарта

Реферат:

ГЕНIЙ  МОЦАРТА.

Вольфганг Амадей Моцарт

(1756-1791)

27 січня 1756 року в невеликому  місті Зальцбурзі, розташованому  в районі Альп і оточеному  мальовничими ріками, садами і  лісами народився Иоганнес Хризостомус  Вольфгангус Теофилус Моцарт. Для рідних і близьких хлопчик був просто Вольфгангом чи Амадео - так звучало це ім'я по-італійськи.

 Зальцбург являв собою в  той час столицю маленького  князівства, на чолі якого стояв  Зальцбургський архієпископ. Батько  Моцарта, Леопольд Моцарт, був досить відомим скрипалем, органістом, педагогом і працював як придворний музиканта і камердинер в Зальцбургського вельможі графа Турн.

 Вольфганг - сьома дитина  в родині. Майже всі його брати  і сестри вмерли в дитячому  віці. У живих залишилася тільки  лише одна сестра Марія Ганна, чи, як ласкаво кликали її в родині, Наннерль. Дівчинка була старше брата на чотири з половиною роки.

 Музичний розвиток Вольфганга  і Наннерль проходив під керівництвом  батька. У вісім років Наннерль  починає учитися грі на клавесині. Батькам не приходиться нагадувати їй про те, що їй потрібно сісти за інструмент. Усе частіше до клавесина підходить Моцарт. До великого здивування батька, маля, якому ледь виповнилося три з половиною року, по слуху безпомилково повторює всі п'єски, що розучує сестра.

 Один раз батько прийшов  додому в супроводі свого друга  - Шахтнера. Чотирирічний Моцарт  сидів за столом, водячи пером  по нотному папері. При цьому  він занурював у чорнильницю  не тільки перо, але і пальці. На питання батька про те, що  він робить - хлопчик відповів, що пише концерт для клавесина. Батько взяв лист нотного папера і побачив написані дитячим почерком ноти, вимазані ляпками. Спочатку йому і Шахтнеру показалося, що це дитяча витівка. Але коли він почав удивлятися, у нього з очей потекли сльози радості. “Дивитеся, пан Шахтнер, - звернувся він до друга, - як тут усі правильно і зі змістом!” Так, у чотирьох літньому віці Моцарт склав концерт для клавесина.

 У січні 1762 року Вольфганг  виповнюється шість, сестрі його - десять з половиною. Обоє настільки добре опанували техніку гри на клавесині, що батько приймає рішення зробити з дітьми концертну поїздку. Для початку відправляються в Мюнхен, де діти успішно виступають при дворі курфюрста Баварського. Леопольд Моцарт приймається клопотати про відпустку для поїздки в столицю Австрії.

 У вересні 1762 року сімейство  Зальцбургського капельмейстера  прибуває у Відень. Однак доступ  у місто перепиняє митниця.  Уникнути  огляду багажу неможливо,  адже Зальцбург - столиця самостійного  князівства, усе рівно, що закордон. Як знати,  чи  не везе  хто контрабанди? Пасажири шикуються в чергу.

 Оглядаючи скромний багаж   Зальцбургського музиканта, митники  звертають увагу на досить  важку і громіздку валізу. При  поштовху з нього чується жалібний  деренчливий звук.

- Ви ж у відпустку їдете.  Для чого ж возите із собою  важкі клавікорды? - запитують митники.

 У розмову вступає Вольфганг.

- Ми ж їдемо давати концерти. Треба тренуватися...

- Давати концерти? - перепитує чиновник. - І ти справді, маля, умієш грати  на цій штуці?

- Звичайно вмію, - ображається хлопчик.  Він готовий сісти за клавесин, але кришка інструмента на  запорі. - У такому випадку я  зіграю вам на скрипці.

 І витягши звідкись малесеньку  скрипочку, Вольфганг починає  грати менует. Свою нехитру п'єску  маленький музикант так ритмічно і чітко і разом з тим душевно, що всі чиновники приходять у розпач. На багаж швидко наклеюються ярлички. Перешкод до в'їзду у Відень більше немає.

 З перших же виступів дітей  Моцарта у Відні успіх носив  сенсаційних характер. Діти грають у вітальнях вельмож і навіть перед королівською родиною. Серед палацевої розкоші фігурка шестирічного артиста здається ще більш тендітною і мініатюрною, ніж завжди. Маленькі ноги в білих панчохах і черевиках із пряжками забавно звисають зі стільця. Напудрена перука з кіскою додає круглому личку незвично серйозний вигляд. Хлопчик грає зосереджено, з незворушною впевненістю. Його руки так і літають по клавішах, Іноді навіть за бажанням високопоставлених вельмож клавіатуру накривають хусткою. Зовсім не бачачи клавіш, хлопчик продовжує грати так само впевнено і спокійно. Перед ним ставлять ноти з незнайомими п'єсами. Він відразу їх програє, як говорять музиканти, “з листа”.

 Траплялось, що діти  виступали  по 2-3 рази в день. Це була важка,  виснажлива праця, не під силу для тендітного організму. Важка скарлатина поклала кінець віденським тріумфам. Після повернення додому Леопольд Моцарт подбав про те, щоб заняття дітей йшли строго і планомірно. І не тільки музикою, але і звичайними шкільними предметами.

Вольфгангу сім років. У хлопчика живий, допитливий розум. Музикою він  займається уже серйозно. Своєю чергою  йдуть заняття читанням, правописом, французькою мовою. Самий улюблений  предмет - арифметика. Рахувати Вольфганг  учиться охоче і незабаром  засвоює всі чотири арифметичні правила. Щодня він списує прикладами і задачками обидві сторони грифельної дошки. І, якщо місця на дошці не вистачає, хлопчик продовжує виводити великі криві цифри прямо на столі і навіть на підлозі.

 З 1762 року (Моцарту було 6 років) почалися концертні виступи Вольфганга і Наннерль у різних містах і країнах Європи. Зовсім юні музиканти дали кілька концертів у Мюнхені. Через кілька місяців батько, виклопотавши собі відпустку в Зальцбургського архієпископа, повіз родину у Відень, що була в тім час найбільшим музичним центром. При імператорському дворі, а також у палацах віденських вельмож, існували оркестрові і хорові капели, для керівництва якими запрошувалися видатні музиканти. Кращі віртуози брали участь у цих концертах. Вражаюче мистецтво Вольфганга повинне було мати у Відні нечуваний успіх, на що покладав надії батько Моцарта. А успіх у такій музичній столиці, як Відень, обіцяв молодому артисту європейську популярність і славу.

 І дійсно, концерти, що дали  діти Леопольда Моцарта зробили справжній фурор. Музична родина Моцартів була запрошена до двору в Шнебрун - літню резиденцію австрійського імператора. Там кожний день Вольфганг і Наннерль грали то окремо, то разом у чотири руки. Феноменальне мистецтво Вольфганга викликало захват. Незважаючи на всі тріумфи і захвати публіки, для дітей таке життя було надзвичайно важке. Вони без відпочинку роз'їжджали по різних містах і країнах, грали й імпровізували по багато годин підряд (концерти в той час тривали 4-5 годин). Усе це було украй виснажливо для тендітного організму дитини. Незабаром відпустка батька закінчилася, і родина повернулася в Зальцбург.

 Улітку цього ж року, Леопольд  Моцарт із дітьми почав більш  тривалу концертну поїздку, кінцевою  метою якої був Париж. Маленький  ростом, одягнений у ліловий атласний камзол з мініатюрною шпагою на боці і треуголкою під пахвою, у перуці з кіскою, маленький Моцарт сміливо підходив до клавесину і з милою невимушеністю відважував праворуч і ліворуч уклони. Він віртуозно виконував свої і чужі твори, читав листа незнайомі добутки з такою легкістю, начебто вони були йому давно відомі, імпровізував на задані теми, чисто і безпомилково грав важкі п'єси на клавіатурі, накритою хусткою.

На початку 1764 року вийшли друком його перші чотири сонати для скрипки і клавесина. На титульному листі було позначено, що вони написані семирічним хлопчиком.

Підбадьорений успіхами пятимісячного  перебування в Парижі Леопольд Моцарт у квітні 1764 року повіз дітей у  Лондон. В Англії після смерті Перселя  вже не було свої національних композиторів світового значення, і незважаючи на це, у XXVII столітті Лондон був містом високого розвитку музичної культури.

 У Лондоні Вольфганг познайомився  з чудовим композитором Иоганном  Християном Бахом, сином великого  Иоганна Себастьяна. Майстерна гра Баха на клавесині справила на хлопчика велике враження. Сподобалися йому і клавірні сонати И. X. Баха, такі світлі і життєрадісні, зі співучими, ласкавими мелодіями, схожими на арії італійських опер. У свою чергу "лондонському Баху", як називали Християна, його маленький співвітчизник також прийшовся по душі. Незважаючи на різницю років, обоє незабаром стали великими друзями. Нерідко вони імпровізували на ту саму музичну тему одночасно на двох клавесинах, чимало дивуючи усіх, кому приходилося їх чути.

Кожний рік приносив нові докази надзвичайного композиторського дарування  юного Моцарта. У Парижі вперше були надруковані композиції семирічного  Вольфганга: чотири сонати для клавіру  із супроводом скрипки.

 У Лондоні восьмирічний хлопчик  пише ще шість сонат для клавесина із супроводом скрипки, флейти і, крім того, береться за створення симфонії. Протягом року, проведеного в Англії, музичний розвиток дитини помітно просунулося вперед. Незважаючи на переїзди з місця на місце, хлопчик систематично займався під керівництвом батька і музикою, і загальноосвітніми предметами.

"Усе, що він знав раніше, - писав про свого сина Леопольд  Моцарт зальцбургським друзям, - ніщо в порівнянні з тим,  що він уміє зараз".

 Шкода було розставатися  з гостинною Англією, але термін відпустки, давно вже минав. Уступаючи наполегливим проханням голландського посланника, Леопольд вирішив по дорозі заїхати також у Голландію і Фландрію. У первісний маршрут подорожі це не входило, але спокуса відвідати ці багаті країни був великий.

 Побували в Гаазі, Генті,  Роттердамі, Амстердамі й в інших  місцях. Всюди успіх був величезний. Як раніше у Франції й Англії, так тут дітям улаштовували  овації, обсипали їх утішними  похвалами.

 Усе це, здавалося, легко могло  запаморочити голови юним артистам. На щастя, з дітьми Зальцбургського органіста нічого подібного не відбулося. Цьому в чималому ступені сприяв батько - Леопольд Моцарт. Досвідчений педагог, він добре усвідомлював" що, як ні велика музична обдарованість його дітей, без завзятої, наполегливої праці серйозних результатів їм не досягти.

"Діти мої обдаровані таким  талантом, - писав в одному зі  своїх листів Леопольд Моцарт, - що, крім батьківського обов’язку,  я б усім пожертвував заради  їхнього виховання. Кожна загублена  хвилина - загублена навіки... Але ви знаєте, що діти мої звикли до роботи. Якби що-небудь могло відвернути їх від роботи - я б умер з горя".

 Однак на здоров'ї дітей  переїзди з місця на місце  і часті публічні виступи відбивалися  погано. Сили їх витрачалися нещадно,  до того ж брат і сестра часто хворіли.

 У листопаду 1766 року, із тріумфом  виступивши в Парижі, ряді міст  Швейцарії, Німеччини, родина  Моцарта повернулася в рідне  місто Зальцбург, пробувши за  кордоном майже три з половиною  року.

 Негайно ж після повернення  додому батько відновив з дітьми серйозну і планомірну роботу. Продовжувалися заняття на скрипці, клавесині й органі, серйозно вивчалася музична композиція. Успішно йшли заняття також арифметикою, історією і географією. Крім того, Вольфганг приступив до вивчення латині й італійської мови. У ті часи для композитора це було обов'язковим.

 У 1767 році Відень готувався  до придворних торжеств із  нагоди одруження юної ерцгерцогині  Марії Йозефы з неаполітанським  королем. З огляду на слушний  момент, Леопольд Моцарт у вересні виїхав з родиною в столицю Австрії. Але поїздка виявилася мало вдалою. У Відні відкрилася страшна епідемія віспи. Довелося спішно вивезти дітей з міста. Знайшлися друзі, що запропонували родині Моцартів пристановище в Моравії. Але було пізно. І брат і сестра занедужали віспою у важкій формі. У Вольфганга були уражені очі, йому грозила сліпота. Лише через десять днів зір став відновлюватися.

 У січні 1768 року родина  повернулася у Відень. Однак інтерес  до гри брата і сестри з  боку віденської публіки тепер  помітно остигнув. Мало хто запрошував їх у свої салони. Тільки російський посланник князь Дмитро Михайлович Голицин залишився вірний своєї симпатії до маленьких зальцбуржців. Улаштований у його палаці спеціально для Вольфганга і Наннерль концерт пройшов з великим успіхом, і це почасти винагородило юних артистів за байдужість віденських аристократів.

 Завдяки турботам друзів  Вольфгангу удалося виступити  при дворі. Твору Вольфганга  сподобалися новому австрійському  імператору Йозефу II, і він виразив  бажання почути один з творів 12-літнього композитора на сцені віденського оперного театру. Одержання замовлення на оперу було великою удачею. Зупинилися на веселій, забавній п'єсі "Удавана простушка". Вольфганг із захопленням прийнявся за роботу над оперою.

 По мірі того як створювалися окремі ансамблі й арії, композитор показував їхнім майбутнім виконавцям своєї опери. Попутно він вносив у партитуру необхідні зміни, чуйно погоджуючи їх з особливостями голосу того чи іншого співака. Усе йшло добре, і робота вже посувалася до завершення.

 Але отут почалися неприємності. До цього часу виступам юного  музиканта супроводжували удачі.  Усі захоплювалися їм як забавною  іграшкою. Тепер Вольфгангу вже  дванадцять років. Незабаром він  стане небезпечним суперником  для своїх побратимів-музикантів. Чи жарт, якщо вже в цьому віці він почне складати і ставити опери? Потрібно будь-що-будь перешкодити постановці "Удаваної простушки". Ті самі композитори, що недавно ще захоплювалися чудо - дитиною, тепер пустили в хід складний механізм закулісної інтриги. Посилаючись на думку приїжджих італійських маэстро, вони затверджували, що маленький Моцарт пише музику не сам. Уся витівка з замовленням опери 12-літньому хлопчиську - суцільна містифікація й обман. Це хитрий Зальцбургський органіст складає замість сина, видаючи свою роботу за творчість дитини, з метою зробити йому кар'єру!

 Леопольд Моцарт був не  в собі від досади й обурення. Генеральна репетиція так і  не відбулася. Дирекція театру  відмовилася заплатити обіцяні  за оперу 100 дукатів. Поразка була повна.

 Зате 5 січня 1769 року в будинку  доктора Месмера силами співаків-аматорів  відбулася постановка маленької  комічної опери Вольфганга "Бастиен  і Бастиенна", полонила всіх  чарівною мелодійністю, близькістю  до інтонацій австрійської народної  пісні. А після повернення Вольфганга в Зальцбург архієпископ, що  приймав до серця його успіхи і засмучення, наказав музикантам своєї капели розучити оперу "Удавана простушка".

 Опера ця і тепер ставиться  у Зальцбурзі. Твір 12-літнього хлопчика  слухають численні туристи, що приїжджають відвідати Зальцбург - "місто Моцарта".

 У 1770 році Леопольд Моцарт  везе сина в Італію. Концерти  Вольфганга в італійських містах  супроводжуються гучним успіхом.  Програми, з якими виступає 14-літній  підліток, уражають просторістю і складністю. У них демонструється не тільки техніка гри на клавірі, але і чудова композиторська майстерність хлопчика, властивий йому дарунок імпровізації.

 У Болоньї Моцарт витримує  складний екзамен з композиції  і місцевій Філармонічній академії  обирає його своїм членом. У свою чергу дирекція оперного театру в Милані замовляє йому оперу "Митридат, цар Понтийский" (по трагедії Расина). Складаючи її, юний композитор свідомо орієнтується на стиль тодішньої італійської "серйозної" опери (opera seria). Опера ставиться 20 разів підряд при переповненому залі. Більшість арій повторювалося на біс. Не менший успіх має двома роками пізніше і друга опера Моцарта "Лючио Силла". Однак постійного місця в Італії юному музиканту одержати не вдається.

 Тим часом у рідному Зальцбурзі відбуваються події, що принесли родині Моцарта нові засмучення. Рік назад помер колишній правитель міста. Місце архієпископа Зальцбургського зайняв тепер граф Ієронім Колоредо. Цей похмурий і гордовитий правитель не терпить оперної музики. Він думає, що підлеглі йому музиканти не повинні витрачати час на таке неблагочестиве заняття, як писання опер, так ще для закордонних театрів. Моцартам (батьку і сину) було дане розпорядження спішно повернутися в Зальцбург.

 У березні 1773 року Вольфганг  назавжди залишає Італію. Щаслива пора дитинства, повного різноманітних вражень, блискучих успіхів і райдужних надій на майбутнє, залишається за. Починається нова смуга життя.

 Вольфгангу 17 років. Це невисокий,  сухорлявий юнак з тонкими,  хоча і не дуже правильними рисами обличчя, з великим носом. Вражає його рухливе обличчя. Великі сірі очі дивляться серйозно і задумливо. Але коли вони загоряються вогнем творчої наснаги, обличчя стає прекрасним. Однак у розквіті свого величезного таланта Моцарт під тиском обставин приречений на животіння в маленькому  містечку.

 Усі обтяжує тут юнака:  і рабська залежність від грубого  і деспотичного архієпископа, чванство  місцевої аристократії, відсталість  обивателів. Немає в Зальцбурзі  ні оперного театру, ні відкритих  концертів, ні зустрічей з цікавими людьми. Відлучатися без дозволу з міста і тим більше писати для кого-небудь опери юному Моцарту суворо заборонено. День його починається в передньої архієпископа, де він з іншими слугами очікує наказів. Увечері юнак виступає в якості клавесиніста в закритому  концерті,  як скрипаль бере участь у виконанні симфонії.

 Але серйозні заняття композицією  продовжуються. Молодий музикант  устає зі світанком. Для творчої  праці ранкові годинник найкращі. Тепер він пише головним чином  інструментальну музику: симфонії і сонати, веселі дивертисменти, привітальні серенади для виконання на відкритому повітрі. Саме в ці роки поступово формується неповторний моцартівский стиль. Багаті художні враження, отримані за роки подорожей у різних країнах, поєднуються в його працях з усе більш помітним проявом творчої самостійності.

 По наказі архієпископа юнаку  приходиться писати багато церковної  хорової музики. Є в цьому і  привабливій стороні: подібні  твори відразу розучуються і  виконуються. Це непогана підготовка для створення в майбутньому величних хорових оперних сцен... Але все-таки після італійських тріумфів складати одні лише мес нудно.

 Єдина відрада - драматичний  театр. Кожний вільний вечір  батько із сином - у театрі.

 У 1774 році виходить роман  у листах "Страждання юного Вертера" Ґете. Цей твір приніс молодому автору європейську славу. Смілива новизна роману полягала в тім, що глибоко особисті переживання героя найтіснішим образом спліталися з протиріччями громадського життя. Юнак світлого розуму і великого серця, Вертер іде з життя. Причиною тому не тільки нещасна любов, але і розлад з навколишньою дійсністю.

 Не тільки літератори, усі  молоді поети і художники того  часу прагнули йти назустріч  новим віянням. Серед них - і  Моцарт. У своїх юнацьких творах він жваво і безпосередньо відгукається на тривоги і сумніви, що хвилюють його сучасників. Це чується вже в нових чотирьох симфоніях 17-літнього композитора. Найбільше вдалий і своєрідний твір цього часу - Симфонія сіль мінор (№ 25). Скорботні, страждальницькі переживання змінюються в ній шаленими вибухами почуття, заколотним і жагучим протестом. Симфонія ця не була зрозуміла зальцбургській публіці. Не прийшлась вона по душі і батьку композитора. Леопольд Моцарт сховав симфонію подалі і нікому не давав її переписувати. З цього приводу він писав сину: "Те, що не робить тобі честі, нехай краще залишається невідомим. Тому я нічого не віддав із твоїх симфоній, тому що знав наперед, що в більш зрілі роки, коли розсудливість зросте, ти будеш рад, що їх ні в кого немає".

 Не зустрівши співчуття у  своїх творчих шуканнях, Моцарт  на час залишає жанр симфонії. У Зальцбурзі віддають перевагу  легкій, розважальній музиці. Тому  на першому місці в молодого  композитора веселі дивертисменти  (свого роду сюїти) і поетичні  серенади. Граціозні життєрадісні п'єси перемежовуються в них зі сторінками тонкої задушевної лірики.

 Лише через п'ять років   вдається Моцарту домогтися дозволу  виїхати з Зальцбурга. Проїздом  через Мюнхен і Маннгейм він  направляється в Париж. Цього  разу його супроводжує мати.

 У ті часи Маннгейм був  одним з найбільших музичних  центрів, де працювало чимало  чудових музикантів. Заслуженою  славою користався Маннгеймский  симфонічний оркестр.

 Тут же в Маннгейме молодий  Моцарт зустрів 15-літню Алоiзiю Вебер. В Алоiзiї - прекрасний голос. Для неї юнак пише блискучі концертні арії, мріючи про те, що Алоiзiя стане його дружиною і буде спiвати в його майбутніх операх. Намір сина женитися на дочці бідного працівника театру приводить Леопольда Моцарта в обурення. Скоріше в Париж!

 Але в Парижі служби для  молодого композитора не знаходиться.  Протягом багатьох місяців Моцарт  живе в брудному номері дешевого  готелю, перебиваючи копійчаними  уроками. Новий удар - важко занедужує  і вмирає мати. Подавлений, повертається  він на батьківщину. У довершення всіх нещасть Моцарт дізнається, що за цей час юна Алоiзiя встигла стати оперною примадонною і вийти заміж.

 І от знову ненависний  Зальцбург, глуха провінція відсталої  Німеччини. Повна залежність від  примх архієпископа. Молодому музиканту заборонявся вільний виїзд із міста і навіть виступу в будинках аматорів музики. Щоб ще більше принизити всесвітньо відомого музиканта, його саджали обідати зі слугами .

 Один тільки раз двері  "в'язниці" на деякий час  розчинилася. У відповідь на  прохання курфюрста Баварського Вольфгангу було дозволено поїхати в Мюнхен для створення і постановки великої героїчної опери "Идоменей, цар Критський" на сюжет із грецької міфології.

 Прем'єра "Идоменея" відбулася  29 січня 1781 року. З перших же  звуків опера захопила слухачів. Після блискучого успіху "Идоменея" життя в будинку ненависного архієпископа на положенні лакея стало для Моцарта ще більш нестерпним. Подане ним прохання про відставку спричиняє новий потік образі: наближений до  архієпископа, граф Арко, обсипає Моцарта лайкою й у припадку люті зіштовхує його зі сходiв.

"Людину виказує серце писав  Моцарт батьку. - Нехай я не  граф, але честі в мені більше, ніж в іншого графа... Вам в  угоду, дорогий батько, я готовий  пожертвувати своїм щастям, своїм  здоров'ям, навіть життям, але не честю. Честь моя - вона мені, та й Вам, повинна бути дорожче всього".

 Відтоді, як Моцарт виїхав  із Зальцбурга, змінивши принижене  положення придворного музиканта   на повне негод  життя "вільного" художника, проходить п'ять років.

Життя у Відні складається нелегко. Часті виступи в салонах багатіїв і у відкритих концертах, виснажливі уроки з учнями, термінове написання  всіляких творів "на випадок", постійна непевність у завтрашньому дні - усе  це непомітно підточувало і без  того неміцне здоров'я Моцарта. Йому виповнилося вже 30 років. І здається Моцарту, що мало що створив. У всякому разі, кращих своїх творів він не встиг написати.

"Я завалений роботою і  дуже втомлююсь, - скаржиться Моцарт  у листі до батька. - Весь ранок,  до другої години, даю уроки, потім ми обідаємо... Тільки ввечері можу займатися композицією, але від неї раз у раз відриваються запрошення грати в концертах..."

"...Даю три абонементних концерти  в залі Тратверна... Плата - 6 флоринів  за три концерти..." (плата, зрозуміло, незначна).

"...Крім того, я дав ще два  концерти в театрі; можете судити, скільки мені має бути роботи  з композиції і по грі. Лягаю  спати в 12 годин ночі, устаю  в 5 годин ранку, цілий ранок  займаюся уроками і майже щовечора  граю за запрошенням". (До листа додається довгий список майбутніх виступів.)

"Від такої роботи я не  заіржавію, не чи правда? - гірко  жартує Моцарт.- Мій перший концерт  17 березня пройшов прекрасно;  зал був повний; новий концерт  (для фортепіано з оркестром)  дуже сподобався; тепер його грають усюди".

 В артистичних змаганнях  зі знаменитими віртуозами Моцарт  залишається неперевершеним. Одухотворена  принадність моцартовської гри  разом з воістину невичерпною  творчою винахідливістю в імпровізаціях  зробили його улюбленцем віденської  публіки.

 Співуча виразність, наспівність  виконання з'єднувалися в грі  Моцарта з разючої відточеністю  техніки, властивої кращим клавесиністам  того часу. Неповторно прекрасними  були його імпровізації, де натхненна  творча думка завжди сполучалася  з красою та пластичністю форми. Безпосередня творчість відразу на концертній естраді, радість творення нової музики в присутності схвильованих слухачів додавали його грі якийсь особливий фантастичний блиск.

 Широке визнання виконавського  таланта приносило Моцарту задоволення, підтримувало його в боротьбі з життєвими труднощами. Виступаючи на концертах, він вважав своїм обов'язком усякий раз грати неодмінно нові п'єси. Звідси помітна перевага в ті роки клавірних композицій: концерти для фортепіано з оркестром, сонати, фантазії, варіації. Попутно складалися і різні камерні ансамблі, тріо, квартети, квінтети.

 Усе, крім нових опер. Як  і раніше мріє Моцарт про  оперу. Однак замовлень для  віденського театру більше не  надходить. Але допомогла несподівана  обставина, випадковість.

 У 1786 році Моцарт знайомиться  з абатом Лоренцо да Понте,  різнобічно освіченою людиною  і до того ж непоганим поетом. Після смерті знаменитого Метастазіо, що прославився створенням оперних  лібрето, місце придворного поета  при віденському дворі пустувало.  Абату да Понте дуже хотілося його зайняти. Потрібно було, однак, показати, що він дійсно здатний створювати оперні лібрето.

 Помізкувавши гарненько, абат  вирішив звернутися з пропозицією  про співробітництво до Моцарта.  Про інтриги, що постійно велися  проти молодого композитора, йому, зрозуміло, було відомо. Але це не засмутило да Понте. Моцарт із радістю погодився на його пропозицію. Довго, однак, вони не могли знайти придатного сюжету. Усе, що не пропонував Моцарту да Понте, композитор відкидав. Він забракував сотні сюжетів.

- Треба б нам знайти що-небудь  на зразок "Севильского цирюльника",- сказав один раз композитор.   - Маэстро Паэзиелло не помилився,  склавши на сюжет комедії Бомарше  свою чарівну оперу.

- Театр завжди переповнений, коли  йде "Севильский цирюльник", - погодився де Понте.

- Не гірше вийшла б опера  і по іншій комедії Бомарше  - "Божевільний день, чи Одруження  Фігаро". Але от лихо: постановка  цієї знаменитої французької  п'єси на сценах наших австрійських  театрів заборонені цензурою, - міркував Моцарт. Цікаво, що опера "Севильский цирюльник" на сюжет Бомарше була написала відомим італійським композитором Паэзиелло під час його перебування в Росії для петербурзької сцени (1785). Багато пізніше, у 1816 році, на той же сюжет створив свою знамениту оперу Россіні.

 Ідея створення опери на  сюжет знаменитої п'єси Бомарше  в умовах реакції, що панувала  в Австрії, була надзвичайно  сміливою. І все-таки ця думка  довелася по душі абату.

- Це нічого, - сказав він. - Дозвіл  на постановку опери я отримаю.  Але діяти слід обережно. Оперу ми будемо писати потай, щоб ніхто про це не знав. Інакше інтриг не оберешся.

 Найближчим часом друзі приступили  до роботи. Ніколи ще Моцарт  не працював з таким захопленням.  Переказувати зміст комедії даремно  - її треба тільки побачити. До весни 1786 року опера була закінчена. Залишалося лише скласти увертюру. Улучивши слушний момент, да Понте з'явився до імператора Йосипа II з текстом лібрето.