Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Голодомор 1932 – 1933 років

Міністерство освіти і науки України

Приазовський Державний Технічний Університет

Кафедра Українознавства

Реферат

на тему: «Голодомор 1932 – 1933 років»

Виповнила:

студентка групи МС – 08

Китаєва І. А.

Прийняв:

Боровков І. В.

Маріуполь 2008

Зміст

Вступ 3
Вплив голодомору на духовне життя людей 3
Політичний устрій України 1917 – 1930 років 4
Перехід до нової економічної політики 6
Колективізація сільського господарства 7
Масові репресії 7
Опір колгоспного селянства організаторам голодомору 8
Голодомор – як механізм терору 9
Україна в пітьмі голодомору 10
Доля освітян України в роки війни 12
Заради чого? 12
Список літератури 14

1. Вступ

Голодомор 1932- 1933 років — глибока рана в душі українського народу. Що і хто не говорив і доводив, є страшна правда: голодомор українців був найбільшою трагедією найтяжчим злочином проти цілого народу за всю історію людства. Масштаби цієї трагедії дійсно планетарні, а ще страшніші причини, механізм здійснення трагедії, її наслідки, які даються взнаки і сьогодні. Не можна ніяк усвідомити, що на найродючіших, найквітучишіх землях в урожайний рік було вчинено вбивство за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людей; майже третина яких — діти. Спеціалісти підрахували, що кількість жертв у справжній війні проти селянства, яким був голодомор, перевищила загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни. Трагедія цієї війни була зумовлена багатьма обставинами. Це була війна проти власного народу, війна спланована, цинічна, братовбивча.

2. Вплив голодомору на духовне життя людей

Скільки болю, мук, жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно-моральний стан сучасного українського суспільства свідчить, що голодомор не тільки був, а й існував як засіб винищення, упокорення всього українського селянства, насадження йому бездуховності та рабської, німої покірності. Спочатку нищили душу народу, тобто внутрішні храми людей, а згодом зовнішні храми — християнські святині народу. Традиційними рисами українського ідеалу людини були віра в Бога, в Боже Провидіння, пошана до старших, лагідна вдача, щирість, гостинність, працелюбність, гуманне ставлення навіть до ворогів, перевага духовного над фізіологічним у родинному житті, любов до своєї Батьківщини й народу. Організатори голодомору намагалися прищепити українцям інші риси — вірність радянській владі, ненависть до її ворогів.

Голодомор — це велике зло в історії українського народу. Воно спричинилося до нищення не тільки фізичного життя українців, а й нищення їх духовності. Вона була здеформована, бо принципом зламаних голодомором людей стали такі ідеї: пити і не працювати радянські державні свята і пити, але працювати в релігійні свята. Голодомор вичавлював із людських душ чесноти як постійну природну схильність і силу волі людини робити добро.

Духовне спустошення — це головний наслідок голодомору, внаслідок якого його виконавцям було набагато легше впроваджували войовничий атеїзм, результатом якого стало руйнування християнських храмів України, спалення ікон, розстріли духовенства.

Голодомор спричинив неправильні порядки діяння людської волі, коли страх або насильство надмірно діяли на тіло, почуття а вони на волю і розум. Він порушив основні етичні права особи: право на їжу, одяг, житло, відпочинок, охорону здоров’я; право на життя й фізичну недоторканність.

3. Політичний устрій України 1917 – 1930 років

Витоки трагедії 30-х років треба шукати в політичних та економічних рішеннях того часу.

17 березня 1917 р. в Україні за ініціативою політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських організацій було створене громадське об’єднання – Центральна рада. Вона відразу надіслала телеграму до тимчасового уряду з висловленням надії, що у вільній Росії будуть пошановані права українського народу. А 22 березня вона звернулася з Маніфестом до українського народу в якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати власне життя в ладі й спокої.

19 квітня розпочав роботу Український національний конгрес, який став тріумфом української державності. В основу державотворення конгрес поклав ідею автономії України у складі демократичної Російської Федерації. Діячі Центральної ради щиро вірили, що російська демократія й справді проводитиме демократичну політику щодо інших народів, які входили до складу Росії. Проте дуже швидко з’ясувалося, що українці глибоко помиляються в намірах російських демократів.

Тимчасовий уряд, з яким Центральна рада вела діалог про українську державність у формі автономії, було повалено, і влада в Росії перейшла до більшовиків, які проголосили диктатуру пролетаріату.

В Україні більшовизм, як політична сила був слабким. Він не мав за собою широкої соціальної бази й спирався лише на російський і зрусифікований український пролетаріат. Тому перспектив на перемогу він тут не мав. Центральна рада винесла резолюцію: «Визнаючи, що влада, як у державі, так і в кожному краї, повинна перейти до рук усієї революціонної демократії, визнаючи недопустимим перехід цієї влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, які є тільки частиною з організованої революціонної демократії, Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді і буде енергійно боротися з усякими спробами підтримувати бунти на Україні».

Центральна рада проаналізувавши ситуацію в Києві і придумавши більшовицьке повстання, захопила владу в столиці України.

20 листопада 1917 року проголосили створення Української Народної Республіки. Вперше за 250 років український народ рішуче задекламував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави.

Безумовно, уряд радянської Росії не влаштовував такий розклад подій на Україні. Більшовики мали свої уявлення, плани щодо української державності, і вони почали діяти. Методи, якими користувалась радянська влада, були різними, проте їхня спрямованість очевидна. Це насамперед антиукраїнська пропаганда, посилення господарської розрухи, підготовка повстання всередині України й організація воєнної інтервенції. Усі ці дії були підпорядковані одній меті – знищення Української Народної Республіки та встановленню радянської влади. Певних успіхів більшовицька політика досягла серед малосвідомих селянських мас, які за демагогічними обіцянками соціальної справедливості не могли бачити дійсних планів щодо України.

З першого погляду українська історія 1917 – 1930 рр. може здаватися історією військового противоборства між різними арміями, кожна з яких прагнула встановити свій контроль над українською територією. Однак особливістю цих армій було те, що їх склад підлягав сильним змінам. Були випадки, коли одні й ті ж самі солдати переходили по 3-4 рази з однієї армії в іншу. Це цілком зрозуміло, бо переважна кількість солдат воюючих сторін — це насильно мобілізовані селяни. Селяни спочатку вітали кожну нову владу, яка обіцяла розв’язати земельне питання відповідно до їх інтересів, пізніше розчаровувалися нею в результаті не сповнених обіцянок, а в кінці повставали проти неї. Тому селянство було змушено вдатися до боротьби проти всіх влад. Перемогу здобули більшовики, що поставили собі за мету знищити селянина – власника.

4. Перехід до нової економічної політики

Нова радянська влада прагнула запровадити такі господарські відносини, за яких всі громадяни потрапляли в економічну залежність від держави. Одночасно будувалась держава, в основу якої було покладено структуру політичної партії, що давала змогу здійснювати повний контроль над народом. Партія в усьому залежала від найвищої керівної інстанції — Центрального комітету. Нарешті, всередині ЦК виник керівний орган — політбюро. Колективна за походженням влада Політбюро ЦК могла бути ефективною тільки за наявності координатора — верховного вождя. Таким вождем на правах конструктора політичної системи став Ленін, а через шість років, після смерті Леніна — Сталін.

Компартійно-радянська політична система була створена у відсталій селянській країні. Тому було вирішено поступово, за кілька десятків років побудувати соціально-економічний лад, який був би потужним у воєнно-індустріальному відношенні.

Радянська влада подавала соціалістичне будівництво як процес послідовної реалізації заздалегідь накреслених планів. Однак лад, який мав відповідати потребам політичного режиму, будувався з багатьма відхиленнями від планів. Цей лад не відповідав інтересам переважної більшості населення, а тому тримався на державному терорі. Зазначимо також, що жодна нова соціально-єкономічна і політична модель при її практичній реалізації не може бути стовідсотково прорахована і в її рамках нереально прогнозувати всі можливі наслідки та відхилення.

5. Колективізація сільського господарства

Що ж саме стало реальною причиною голоду? Навіть у найпотаємніших архівах ми не знайдемо відомостей про наміри, якими керувалася влада.

Все більше нова влада переконувалася у тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна вирішити шляхом ліквідації індивідуальних господарств та організації колгоспів.

Щоб загнати селян у колгоспи, а порівняно з Росією, де переважаючим типом селянських господарств були громади, українські селяни надавали перевагу індивідуальному землегосподарюванню, тому вони чинили шалений опір, влада на підставі їх «розкуркулення» примусово вивозила до Сибіру.

Закономірно, що колективізація супроводжувалась «політикою ліквідації куркульства як класу». Внаслідок такої політики було депортовано з України майже 200 тис. селянських господарств, позбавивши українців майна, житла та пересиливши до Сибіру, де мешкали інородці.

Щоб змусити селян працювати на державу, застосували терор голодом. Найбільших масштабів терор набув в українському селі.

6. Масові репресії

Традиційно вважається, що головним ініціатором та безпосереднім ідейним натхненником організації голодомору 1932-1933 років був Сталін. Проте якось і досі дещо в затінку залишаються такі його найближчі сподвижники, як Молотов і особливо Каганович, який з 1926р. по 1928р. був призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Останньому відводилась роль організатора прелюдії до голодоморного геноциду українського народу. Каганович під виглядом підвищених зобов’язань по збільшенню здачі зерна у «закрома держави» спочатку забрав у колгоспів навіть те насіннєве зерно, що планувалось для посівів у наступному році, потім почав проводити масштабне так зване розкуркулення, а на епілог своєї діяльності залишив створення спеціальних полків НКВС для боротьби із селянами, які чинили опір більшовикам на теренах України.

Одним з головних завдань, яке вирішувала тоді влада була також ліквідація професійних військових, що становили пряму загрозу для для нового режиму. Збереглися розстрільні справи на 100, 200 й більше офіцерів, що складаються лише з анкет і вироку. Вирок був відомий уже наперед. Ухвала формувалась так: «Принимая во внимание доказанность обвинения всех вышеуказанных в количестве двухсот восьмидесяти семи человек как явных врагов трудового народа и контрреволюционеров – расстрелять, имущество их конфисковать.»

У 1933 році стався погром усього культурного життя України.

Коса сталінського терору безжально різонула національну українську еліту. Було репресовано багато провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 89 письменників було знищено, 212 – примусили замовкнути, 64 – заслано, а 83 емігрували. Паралельно до репресій проти творчої та наукової інтелігенції розпочалася «чистка» Наркомату освіти УСРР, внаслідок якої було «винищено» майже 200 «націоналістів і ворожих елементів».

7. Опір колгоспного селянства організаторам голодомору

Після цього почалася експропріація селян-власників, спочатку вона була задумана у формі створення комун. На початку 1930 року колгоспники відвоювали собі присадибну ділянку з коровою, після чого колгосп став функцію вати у формі артілі. Щоб компенсувати поступку, Сталін експропріював громадське господарство артілей: у 1930 – 1932рр. колгоспна продукція безпосередньо з поля йшла на елеватори, без будь-якого відшкодування селянської праці. Тоді цілком стихійно, але завзято колгоспники зосередили трудові зусилля на присадибній ділянці. Частка України у створенні загальносоюзного фонду хлібних ресурсів різко зменшилась. Після цього захиталася вся програма форсованої індустріалізації.

Щоб подолати саботаж, Сталін застосував проти українських колгоспників терор голодом.

8. Голодомор – як механізм терору

Генсек зміцнив трудову дисципліну в українському селі жахливим способом: конфіскацією у «боржників» з хлібозаготівлі всіх продовольчих запасів, нагромаджених до нового врожаю. Щоб зрозуміти дошкульність сталінського удару, слід згадати зміни в сільському господарстві після його суцільної колективізації. Непівська система купівлі – продажу була зруйнована, а приватна торгівля заборонена. У містах та новобудовах запанувала карткова система постачання для населення. Ті, хто не був охоплений нею, змушені були користуватися послугами державної комерційної торгівлі за підвищеними цінами або магазинів «Торгсинів», де товари реалізовували за валюту та золото. Село повернулося до натурального господарства. Щоб прогодуватися, селяни змушені були накопичувати продовольство на півроку вперед до нового врожаю. У жовтні 1932році десятки тисяч відряджених з міст робітників разом з місцевими активістами – комнезамівцями почали конфіскацію цього продовольства.

Паталогічних форм репресії набули після постанови ЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року, званої в народі «законом про п’ять колосків». За крадіжку колгоспного хліба застосовували «вищу кару соціального захисту» - розстріл або 10 років таборів з конфіскацією майна. Постанова стала правовою базою масового терору. На початок 1933 року за цим законом було засуджено 54645 осіб, з них розстріляно 2 тисячі.

20 листопада 1932 року уряд УСРР з метою виконання хлібозаготівельного плану до 1 січня 1933року видав постанову «Про заходи посилення хлібозаготівлі», виконання якої призвело до масового голодомору в українському селі. «З оголошенням цієї постанови, - зазначалося в документі, - припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконують плани хлібозаготівель». Якщо колгоспи вже видали «натураванси», то постанова зобов’язувала «негайно організувати повернення незаконно розданого хліба». Ця вимога стосувалася не лише рядових колгоспників, а також членів правління колгоспів, рахівників, бригадирів. Їх обкладали натуральними штрафами, тобто вилучали зерно із сімейного вжитку.

6 грудня 1932 року Раднарком УСРР разом з ЦК КП(б)У запровадили сумнозвісну постанову « Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю». До них уряд застосував такі заходи, як негайне припинення довозу товарів, припинення кооперативної та державної торгівлі на місці, вивіз всіх наявних товарів із крамниць, припинення всілякого кредитування, проведення дотермінового стягнення кредитів і інших фінансових зобов’язань. Тобто свідоме призупинення всякого продовольчого постачання у сільські райони. Ці дії застосували до населених пунктів 82 районів України. А також уряд запровадив практику так званих твердих завдань для кожного одноосібного господарства, невиконання яких означало – карально-репресивні заходи, а виконання – смерть для всієї родини.

Загальнодержавна установа – не видавати селянам основних зернових культур на вироблені ними трудодні, була свідомою акцією народовбивства. Маючи сотні вироблених трудоднів колгоспники голодували, позбавлення їх права одержати винагороду за працю означало смертний вирок. Тобто з 20 млн. колгоспників, за даними офіційних наукових установ 30-х років, близько 9 млн. були приречені на голодну смерть, тому що 48% колгоспів України не розрахувалися с колгоспниками за трудодні.

9. Україна в пітьмі голодомору

Українське село поринуло в пітьму голодомору. Найстрашніший голодомор 1932-1933 років носив штучний характер і забрав від 7 до 10 млн. українського, передусім хліборобського, населення. Класового підходу голод не знав. Він один на всіх. Зловісно розпросторився він над усім селянством, косив усіх підряд – і колективіста, і одноосібника, і сільського активіста, який вигрібав до крихти життєві припаси у свого односельця. Голод однаково нищив і тих, хто жив під сірою стріхою, і тих хто спромігся звести у себе над головою дах з оцинкованого заліза.

Голодомор став ніби страшною межею. Життя розпалося на два періоди – до голодомору і після нього.

А хліб же був. Посеред сіл, охоплених голодом, стояли церкви з позбиваними хрестами, повні зерна. Хліб гнив у тисячотонних буртах на залізничних станціях, його переганяли на спирт, відправляли за кордон. За умов голоду, що розпочався, знаючи, що помирають мільйони власних громадян, політичне керівництво СРСР експортувало хліб, мотивуючи це потребами індустріалізації. Всіх, хто не розумів «державних потреб», нещадно карали.

А люди пухли з голоду. Багато сіл спорожніло, а ще більше вимерло наполовину. У людей розпухли обличчя, ноги та животи, вони не могли втримати сечі. Усе начисто поїли. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно, робили те саме зі шкурами тварин та підошвами від взуття. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя.

Липа, акація, щавель, кропива та інші рослини, що складали основний раціон селянських родин, не мали в собі багато білків. Слимаків варили, юшку споживали, а хрящове м’ясо дрібно рубали, перемішували з листям і їли. Це викликало набрякання тіла, але хоч якось сприяло виживанню.

Пухлі люди лежали у дворах, хатах, на вулицях. Власті ніяких заходів не вживали. Померлих вивозили підводою. У викопані ями скидали по 10-20 людей, поки не наповнювалась яма. Померлих ховали без трун, замотували в рядна.

Люди тихо вмирали, а живі божеволіли і дичавіли від голоду. Не в силі викопати яму, тіла померлих просто присипали землею, а на ранок могили часто були розриті зголоднілими собаками, яких ще не з’їли люди. Тижнями в хатах лежали трупи, розкладались, і нестерпний запах стояв за межах сіл.

Сотні і тисячі дітей з ознаками фізичної дистрофії, золотухи, недокрів’я, загноєння шкіри підбирали на вулицях міст, куди голод гнав безпритульних. Дітей і дорослих прирекли на голодну смерть, а тому шансів вижити у непристосованих до екстремальних умов дітлахів виявилося мало. Смертність дітей віком до одного року сягала до 30%, а в деяких регіонах була ще вище. Діти ставали жертвами канібалізму, помирали від тифу, шлункових отруєнь.

В етнічній Україні під час голоду найбільше загинуло дітей – майбутніх репродукаторів нації. Відтак обірвався потужний ланцюжок кількох поколінь, котрі б поповнили народонаселення. Підрахуйте, яку кількість своїх громадян не дорахувалася в наступні роки Україна.

Упродовж 1933 року помирало в три рази більше, ніж народжувалося.

10. Доля освітян України в роки війни

В освітніх закладах внаслідок голодомору ситуація була катастрофічною. Примара голоду педагогів наздогнала значно раніше, ніж вона накрила селян. У ході масового створення колгоспів ще не було економічного механізму фінансового забезпечення сільських вчителів. Педагогам, які приїхали до села «сіяти вічне», відмовляли в земле забезпеченні присадибною ділянкою. Вони утримувались на місцевому бюджеті, на кошти земельних громад. Не було створено фондів для постачання вчителів продуктами харчування вже зимою 1932 року. Це поставило вчительство в надзвичайно погані умови, на межу голоду, а то й голодної смерті. Часто траплялося, коли вчителі непритомніли на уроках, а деякі через фізичне виснаження взагалі не могли ходити на роботу, масовими стали самогубства. Терор голодом та масові репресії проти освітян стали основною причиною сумнозвісного «дефіциту педкадрів».

11. Заради чого?

Заради чого? Найзаможніші села з кращими виробниками були спустошені вщент. Водночас на першою Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року у своїй промові Сталін зазначав: «Є люди, які думають, що можна стати, окрім соціалістичного шляху – вперед і капіталістичного – назад, на якийсь третій шлях, особливо за нього хапаються хитрі товариші; вони хочуть, щоб ми повернулися до старого ладу, повернулися до одноосібного господарства… Спитайте-но селян, і ви взнаєте, який шлях вважає більшість трудящих селян єдино правильним шляхом. Кажуть, що шлях колгоспів – важкий. Але хороше життя даром не дається». Жителі України заплатили за це «хороше життя» найвищу ціну.

Українську націю голодомором 1932-1933 років було поставлено на коліна, фактично знищено. Так Сталін відплатив українцям за зрив плану «великої колективізації». А відповідь на запитання «Заради чого?» випливає з міжнародної стратегії радянського тоталітарного режиму, його претензій на світове панування. Сталін екстраполює стратегію розширення життєвого простору на внутрішні просторові чинники. В епіцентрі цієї народовинищувальної стратегії опинилася Україна.

Минають роки. Минуть століття. Та зболена пам’ять про заморених голодом, розстріляних, закатованих житиме вічно. Вона – нагадування минулого і пересторога майбутньому.

Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних живе в наших серцях, додає нам сил та волі, мудрості й наснаги для зміцнення власної держави на власній землі.

Список літератури

Голодомор 1932 – 1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. наук. конф. Київ, 15 листопада 2002 р. – К.: МАУП, 2003. – 280с.
Довідник з історії України. – К., 1993
Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – 688с.
Рибалка І. Історія України. – Харків, 1997. – 633с.
Слюсаренко А.Г. Новітня історія України (1900 – 2000): Підручник. – К.: Вища шк.., 2002. – 719с.