Гроші в Украіні, історія та сучасність

План

1.Вступ

2. Введення в грошовий обіг України купоно-карбованця

3. Перша грошова реформа в Україні (1996 p.). Запровадження гривні

4. Загальна характеристика української національної валюти

5.Література

Вступ

Назва «гривня» походить від прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто — на «загривку»). Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю.

   Перше згадування «гривні» у значенні грошової одиниці зустрічається в «Повісті минулих літ». Тобто вже у VIII-ІХ ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривня використовувалась як міра ваги і лічби. В ХІ столітті слово «гривня» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. Монетні гривні проіснували до середини — другої половини ХІІІ століття, лише новгородські існували до кінця XVстоліття. Гривна існувала до XVIII століття лише як вагова монета — «гривенка».

   Випуск гривневих банкнот розпочався завдяки прийняттю Центральною Радою Закону «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів» від 1 березня 1918, і 6 квітня перші гривневі банкноти з'явилися в обігу. Випуск гривень продовжився проголошенням гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським, згодом був припинений і знову відновлений з приходом до влади Директорії.

Після поразки Директорії гривня припинила своє існування  до 1991 року, коли в квітні 1991 року розпочалася робота над випуском нових грошей для Української РСР. В обіг гривня ввійшла згідно з Указом Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996. Грошова реформа в Україні проводилася 2—16 вересня 1996 року, і з того часу гривня є грошовою одиницею України.

 Введення в  грошовий обіг України купоно-карбованця

Після проголошення України 24 серпня 1991 року незалежною суверенною державою перед нею постало життєво  важливе завдання — створення  національної грошової системи. Вирішення  її ускладнювалось розривом економічних  зв'язків, яке супроводжувалось прогресуючим спадом виробництва, зростанням інфляційних  процесів і початком глибокої фінансової кризи.

У той час в обігу  України перебували рублі колишнього СРСР і, враховуючи значну лібералізацію  цін, яка мала відбутися у січні 1992 року, потреба в рублях для  забезпечення готівкових розрахунків  значно зросла. Це ставило Україну  в залежність від Росії, де здійснювалося  їх друкування. Слід зазначити, що ці застереження повністю підтвердилися.

З метою захисту українського споживчого ринку Верховна Рада України 9 вересня 1991 року прийняла рішення  про введення з січня 1992 року в  обіг на території України купонів  багаторазового використання. Статус купоно-карбованця передбачався як тимчасова  національна валюта, яка вводиться  в обіг паралельно з рублем колишнього СРСР на короткий перехідний період. Проте подальший розвиток інфляційних процесів в Україні вніс свої корективи і купоно-карбованець проіснував майже чотири роки.

Правомірність випуску Національним банком України купоно-карбованців  була закріплена законодавчо. Законом  України «Про банки і банківську діяльність», прийнятим 20 березня 1991 року, Національному банку України  було надано монопольне право на випуск національних грошей в обіг.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України і Національного  банку України від 28 грудня 1991 року «Про заходи у зв'язку з введенням  в обіг купонів багаторазового використання»  купонокарбованці вводилися тільки у готівковий обіг на території України (для розрахунків населення за продовольчі і промислові товари) з 10 січня 1992 року. В той же час  рубль колишнього СРСР залишався  паралельно функціонувати в готівковому  і безготівковому обігу. Номінальна вартість купонів багаторазового використання в українських карбованцях була еквівалентна відповідним номіналам  рублів.

Купоно-карбованці зразка 1991 року були представлені купюрами номінальною  вартістю 1, З, 5, 10, 25, 50, 100 українських  карбованців. Усі вони мали однаковий  розмір — 105,53 мм і один малюнок. Різнилися  тільки номінальною вартістю і кольором. Купоно-карбованці мали один спільний захисний елемент — водяний знак типу «шеврон», рівномірно розташовані  у шаховому порядку групи з  чотирьох смуг. На всіх купюрах була відсутня нумерація.

На лицьовому боці номіналів  вартістю 1,3,5,10, 25, 50, 100 українських карбованців  ліворуч зображено фрагмент пам'ятника засновникам Києва — братам Кию, Щеку і Хориву та їх сестрі Либеді, що був збудований на березі Дніпра до 1500-річчя міста. У правій частині  знака написи зверху вниз «Україна», «купон», цифрове значення номіналу і «український карбованець». Унизу  вказані емітент — Національний банк України і рік випуску  — 1991. На зворотному боці купюр зображено  Софійський собор у Києві.

Колір купонів вартістю 1 карбованець — світло-коричневий, З карбованці — темно-зелений, 5 —  блакитний, 10 — рожевий, 25 — фіолетовий, 50 — світло-зелений, 100 — коричневий. При визначенні кольорів купоно-карбованців  для зручності в користуванні була виконана кольорова гама рублів колишнього СРСР.

Виплати населенню купонів  на першому етапі здійснювалися  не рідше одного разу на місяць із розрахунку 25 відсотків від місячної суми доходів  після їх оподаткування та інших  обов'язкових виплат, але не більше ніж 400 карбованців. Різниця виплачувалася  рублями. Такі обмеження були зумовлені  недостатньою кількістю купонів  для обслуговування всього готівкового  обігу, а також наявністю значної  маси рублів у населення. Незабаром  норму виплат купонів було підвищено  до 50 відсотків місячної суми доходів громадян, а з 1 березня 1992 року виплати купонами досягли 70 відсотків (у цілому не менше ніж 450 карбованців на місяць).

Перші позитивні результати запровадження купонів багаторазового використання вплинули на прийняття  Постанови Кабінету Міністрів України  і Національного банку України  від 4 квітня 1992 року «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання», згідно з якою від 1 квітня 1992 року всі  грошові виплати населення повинні  були здійснюватися у купонах. Відповідно і продаж усіх товарів народного  споживання з того часу проводився виключно за купони багаторазового використання.

У той же час у безготівковому обігу, де проводилась більша частина  розрахунків між суб'єктами господарювання, продовжував функціонувати рубль. Тому для зміцнення національної грошової системи був зроблений  наступний крок до розширення сфери  функціонування українського купонокарбованця.

Указом Президента України  «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 року з 12 листопада  того року було припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Єдиним законним засобом платежу в Україні  в готівковому і безготівковому обігу став український карбованець.

У зв'язку із загостренням в  Україні інфляційних процесів, швидким  знеціненням українського карбованця починаючи з другої половини 1992 року купони номіналами від 1 до 100 карбованців  не могли забезпечити в повному  обсязі потреби економіки в готівці. З урахуванням цього Національний банк України прийняв рішення  про введення в обіг нових, більш  високих номіналів купонів замість  вилучених з обігу дрібних  номіналів. Усього за період з травня 1992 р. по травень 1995-го в обіг додатково  було випущено 12 номіналів купонів  — від 200 до 1 млн. карбованців. У той  же час 1994 року залишили готівковий обіг купони номіналами 1, 3, 5, 10, 25 карбованців, а до 1 вересня 1995 року — купони номіналом 500 карбованців включно. З 1 липня 1995 року формування роздрібних цін і  тарифів на товари та послуги, а також  розрахунки здійснювалися в сумах, кратних 1000.

Купони номіналами 100, 200, 500, 1000, 2000 і 5000 українських карбованців  зразка 1992 року мають на лицьовому  боці в лівій половині зображення пам'ятника засновникам Києва, під  ним серійний номер, а ліворуч  від пам'ятника розміщено Малий  Державний герб України. Праворуч, зверху донизу ідуть написи: «Україна», «купон», цифрами номінал, «українських карбованців», «Національний банк України» і рік  випуску. На зворотному боці купонів  відповідних номіналів зображено: ліворуч — Софійський собор, праворуч — багатоколірна розетка хвилястих  смуг та Малий Державний герб України, у чотирьох кутах позначено номінал.

Кольори купонів розподілялися  так: 100 карбованців — оранжево-бузковий, 200 — коричневий, 500 — бузковий, 1000 — пурпурний, 2000 — яскраво-синій, 5000 — червоний.

Купони номінальною вартістю 10000, 20000, 50000 і 100000 українських карбованців  були випущені в обіг у другій половині 1993 року і мали більші розміри — 126 х 57 мм, у папері купонів містилися  флуоресцентні волокна та нитка  з мікродруком слова «Україна», що повторювалося.

На лицьовому боці купона зліва зображено фрагмент пам'ятника князю Володимиру, а ще далі ліворуч  — Малий Державний герб України. У правій половині розміщуються традиційні написи, що повторюються на всіх інших  купонах. На зворотному боці купонів  зображено фрагмент будинку Національного  банку України, багатоколірну розетку  хвилястих смуг і Малий Державний  герб України.

Купони мали такі кольори: 10000 карбованців — зелений, 20000 —  фіолетовий, 50000 — коричневий, 100000 —  темно-зелений.

У грудні 1994 року були випущені останні номінали купоно-карбованців  — 500000 і 1000000 карбованців. На лицьовому  боці цих купонів зображено пам'ятник  Т. Г. Шевченку в Києві, а на зворотному — будинок Київського Національного  університету імені Т. Г. Шевченка.

Основні кольори купона номіналом 500000 карбованців — блакитно-фіолетовий на лицьовому боці і фіолетово-жовто-оранжевий  на зворотному, а в купона 1000000 карбованців  у кольоровій гамі переважали коричневий, блакитний і фіолетовий кольори.

Деякі номінали купонів додатково  випускалися в обіг у модифікованому варіанті з окремими незначними відмінностями  від першого зразка випуску і  доповнювали їх в обігу.

У цілому ж купони проіснували  в готівковому обігу України  із січня 1992 року по серпень 1996 року і  зіграли важливу державну роль у  становленні національної грошової системи, а з нею і державного суверенітету України. Безумовно, український  купоно-карбованець прийняв на себе всі негативні явища періоду  гіперінфляції — різке падіння  життєвого рівня населення і  купівельної спроможності карбованця, нестабільність його курсу до іноземних  валют, недостатній рівень конвертованості.

Але поступово український  карбованець набув усіх ознак  звичайної грошової одиниці, поширившись  на весь український ринок. На його основі шляхом проведення економічних  перетворень було приборкано інфляцію, забезпечено макроекономічну стабілізацію і створено необхідні передумови для запровадження постійної  повноцінної національної валюти України  — гривні.

Перша грошова  реформа в Україні (1996 p.). Запровадження  гривні

Здійснилась і вже стала  надбанням української історії  надзвичайно важлива для нашої  молодої держави подія. На п'ятому році незалежності Україна отримала один із найсуттєвіших атрибутів державності — повноцінну грошову одиницю — гривню, яка була введена в обіг 2 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні».

Проведення грошової реформи  в Україні стало можливим завдяки  здійсненню урядом і Національним банком упродовж 1995 року і в першій половині 1996-го політики, спрямованої на стабілізацію економічних процесів, що створило необхідні передумови для успішного  проведення грошової реформи. Серед  таких передумов основними були:

•уповільнення темпів інфляції;

•стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют;

•призупинення спаду виробництва.

Основним позитивним результатом  цієї політики стало значне зниження темпів інфляції. Якщо у 1994 році індекс цін споживчого ринку становив 501 %, то в 1995-му - 282 %, а в першому півріччі 1996-го - 124,9 %, при цьому в червні і липні 1996 року — лише 100,1 %.

Після уніфікації валютного  курсу в IV кварталі 1994 року почався  процес його поступової стабілізації, а починаючи з березня 1996-го курс українського карбованця до долара США  та інших іноземних валют постійно підвищувався і напередодні реформи  стабілізувався на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США.

За січень — серпень 1996 року було досягнуто значне уповільнення темпів зниження промислового виробництва  до 3,7 % проти 14,1 % за відповідний період 1995 року. При цьому темп зниження обсягів валового внутрішнього продукту за цей період також знизився з 12,4 % До 9,5 %.

Таким чином, за всіма основними  показниками було досягнуто позитивних результатів, що створювало належні  умови для запровадження І  гривні й утримання в подальшому її стабільності.

Поліпшення макроекономічної ситуації напередодні проведення грошової 'реформи було досягнуто за рахунок  активного запровадження ринкових елементів регулювання економіки. Серед них — перехід на покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, що сприяло зниженню тиску на емісію грошей, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, яка забезпечила поліпшення платіжного балансу, а також підтримання  позитивного рівня облікової  ставки Національного банку України  та процентних ставок за депозитами і  кредитами комерційних банків, що створило основу для залучення і  зберігання грошей у банках.

Підготовча робота з проведення в Україні грошової реформи була розпочата ще 1995 року і включала розроблення Концепції проведення грошової реформи, законодавчих, нормативно-правових актів та інструктивних матеріалів, організаційно-технічних заходів.

Для забезпечення організації  і координації цієї роботи Указом Президента України була створена Державна комісія з проведення в Україні  грошової реформи і відповідна робоча група.

Концепція проведення грошової реформи, базуючись на аналізі макроекономічної ситуації в Україні, визначала основні  завдання, характер, механізми, загальні підходи до процедури та етапи  проведення грошової реформи.

Основні завдання грошової реформи (1996 р.) відповідно до Концепції  полягали в:

•заміні тимчасової грошової одиниці — українського карбованця (у готівковому обігу — купоно-карбованця) на повноцінну національну валюту —гривню;

•зміні масштабу цін;

•створенні стабільної грошової системи.

Незважаючи на те, що український  карбованець у процесі функціонування поступово набув усіх ознак грошової одиниці, його тимчасовий статус негативно  впливав на підвищення довіри населення  до національної валюти та підтримання  економічної стабільності в Україні, яка встановилася після зупинення  інфляційних процесів. Тому введення повноцінної національної валюти —  гривні мало важливе значення для  закріплення подальшої макроекономічної стабільності.

Здійснення грошової реформи  передбачало також продовження  курсу держави на забезпечення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи  надлишкової готівки, що перебувала в обігу, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних  валют.

Грошова реформа в Україні  мала прозорий і безконфіскаційний  характер. При виборі типу грошової реформи виходили з необхідності забезпечення таких завдань:

•повна довіра населення  до нової національної валюти;

•утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному  ринках України, недопущення інфляційного сплеску, що міг негативно вплинути на життєвий рівень населення;

•запобігання спекулятивним  операціям при обміні карбованців  на гривні;

•недопущення посилення  психологічної і соціальної напруги  в суспільстві.

Успішне виконання цих  завдань забезпечував тільки безконфіскаційний  тип реформи, який передбачав здійснення обміну карбованців на гривні без  обмежень. Це було повністю підтверджено самим ходом реформи.

Були проаналізовані також  основні негативні наслідки, які  могла мати грошова реформа в  разі запровадження конфіскацій  заощаджень населення і коштів підприємств, установ і організацій. Серед  них:

•виштовхування карбованця в тіньову сферу, розвиток спекулятивних  операцій;

•порушення пропорцій  на макроекономічному рівні і  стабільності на споживчому і валютному  ринках.

Слід врахувати, що на початку  грошової реформи в обігу було 366 трлн. карбованців, а товарних запасів  тільки на суму 157 трлн. крб. Резерви  іноземної валюти були недостатніми для того, щоб підтримати в цих  умовах стабільний курс національної валюти до іноземних валют. Це означає, що в разі введення обмежень на обмін  карбованців на гривні почалося б  масове скуповування товарів, особливо тих, які легко реалізувати або  можливо зберігати, а також скуповування іноземної валюти, що створило б  тиск на валютний курс. Зважаючи на стихійний  стрімкий процес, який охоплює короткий період часу, він неминуче зірвав би досягнуту напередодні реформи  економічну стабільність і призвів  би до суттєвого інфляційного сплеску  та зриву валютного курсу.

Негативні наслідки обмеження  обміну карбованців на гривні проявляються також у відмові підприємств  приймати карбованці при платежах за товари і послуги, формуванні різних цін на однакові товари і послуги  залежно від валюти платежу, появі  комерційних структур, які скуповують карбованці за півціни й отримують  прибутки від такої діяльності.

Економічні негаразди  доповнює велика психологічна і соціальна  напруга в суспільстві, яка знаходить  вираження у створенні великих  черг, особливо в перші дні обміну (оскільки люди бояться, що їм не обміняють  гроші), ускладненні роботи пунктів  обміну, місцевих комісій, негативному  ставленні до уряду та владних  структур.

Підсумовуючи зазначене, можна констатувати, що вперше в  історії України була проведена  цивілізована безконфіскаційна грошова  реформа, яка забезпечила недоторканість грошових заощаджень населення і  зберегла економічну і соціальну  стабільність.

Від типу грошової реформи  залежить термін її проведення. Якщо встановлюються обмеження щодо обміну грошей, то термін повинен бути максимально короткий, наскільки дозволяють технічні можливості. Головна мета — не дати можливості в часі обміняти надлишкові гроші.

При обміні грошей без обмежень строк може бути досить тривалим —від місяця до року і більше. У технічному плані в умовах України мінімальним  строком обміну були 15 днів, які Державною  комісією з проведення в Україні  грошової реформи визначені як найбільш прийнятний варіант. Проте в подальшому обмін карбованців на гривні для  громадян було продовжено і він тривав 2,5 року після грошової реформи.

Враховуючи значні інфляційні процеси, що відбулися в Україні  за період 1992 — 1994 років, введення нової  національної валюти — гривні вимагало проведення зміни масштабу цін з  урахуванням визначеного рівня  деномінації українського карбованця. Відповідні розрахунки й обгрунтування  були проведені і враховували  такі економічні та соціальні аспекти:

•рівень інфляції в Україні;

•рівень цін на основні  споживчі товари;

•рівень середньої та мінімальної  заробітної плати і пенсій;

•курс національної валюти до іноземних валют;

•прийнятний номінальний  ряд банкнот і розмінних монет  гривні;

•фактична купюрна структура  купоно-карбованців;

•рівень цін на метал, який використовується в розмінних монетах  порівняно з їх номінальною вартістю.

У результаті був прийнятий  рівень деномінації українського карбованця —100000 крб. за 1 гривню, який став єдиним загальноприйнятим для перерахування  цін, переоцінки матеріальних і грошових коштів, обміну готівки.

Важливим питанням, яке  мало вирішальне практичне значення для забезпечення організованості  проведення грошової реформи, була організація  обміну карбованців на гривні.

Розглядалися три варіанти проведення обміну грошей населенням: перший — виключно через установи банків (досвід західних країн), другий —створення комісій при підприємствах, установах і організаціях (досвід реформ у СРСР), третій — поєднання  першого і другого варіантів.

Враховуючи необхідність проведення обміну грошей в обмежений  термін та з метою запобігання  паніці і посиленню соціальної напруги  було обрано більш гнучкий третій варіант, який передбачав можливість вибору населенням проведення обміну грошей на підприємствах, в установах і  організаціях через спеціально створені комісії або безпосередньо через  пункти обміну в установах банків. Це дозволяло також підвищити  оперативність обслуговування населення  і збільшити середньоденні потоки грошей.

Невід'ємною частиною підготовки до грошової реформи в Україні  було виготовлення нової національної валюти — гривні. У зв'язку з браком власної матеріально-технічної бази виробництва банкнот і монет  було вирішено замовити їх виготовлення за кордоном. У жовтні 1991 року перше  замовлення на виготовлення банкнот  номіналами 1, 2, 5, 10 і 20 гривень було розміщено на канадській фірмі «Canadian Bank Note Company Limited», а пізніше на фірмі  «Thomas De La Rue Company Limited» (Великобританія) були замовлені банкноти номінальною  вартістю 50, 100 та 200 гривень.

Розмінні монети було вирішено карбувати на Луганському верстатобудівному  заводі і частково — на Монетному  дворі Італії. Усі банкноти, виготовлені  за кордоном, і розмінна монета установами Національного банку України  були перераховані, перевірені на якість й упаковані відповідно до нормативних  вимог в Україні.

Цю величезну за обсягом  роботу було завершено 1995 року.

Робота з підготовки до проведення грошової реформи, яка проводилася  Державною комісією з проведення в Україні грошової реформи, включала низку заходів технічного, методичного  та організаційного характеру. Основним виконавцем комплексу цих робіт  був Національний банк України.

Після розгляду і затвердження Концепції проведення грошової реформи  в Україні була розпочата робота з розробки відповідних законодавчих і нормативних актів та інструктивних  документів. Вони включали пакет з  більш ніж 20 документів, серед них  найважливіші — Указ Президента «Про грошову реформу в Україні», рішення  Державної комісії з проведення грошової реформи «Про заходи щодо підготовки до проведення грошової реформи», інструкція « Про порядок обміну українських карбованців на гривні в пунктах обміну та на підприємствах, в установах і організаціях»  та деякі інші. Ці документи визначали  порядок проведення грошової реформи, механізм запровадження гривні і  вилучення з обігу карбованців, проведення процедури обміну грошей, перерахування балансів банків, статей активів і пасивів 'балансів підприємств  і організацій усіх форм власності  та цінних паперів у гривні і відповідної  переоцінки вкладів населення з  урахуванням рівня деномінації, забезпечення установ банків необхідною кількістю банкнот і монет  для оперативного проведення обміну грошей.

Відповідно до рішень Державної  комісії з проведення грошової реформи  для організації та координації  роботи з питань підготовки і проведення грошової реформи в регіонах: при  уряді Автономної Республіки Крим, обласних, Київській і Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві і Севастополі державних  адміністраціях та міських радах  були створені відповідні комісії.

Вони розробляли організаційні  заходи щодо підготовки до грошової реформи, які включали надання допомоги установам  банків у створенні мережі пунктів  обміну, їх обладнанні і технічному забезпеченні, створення комісій  на підприємствах, організацію інформаційної  бази та забезпечення зв'язків із засобами масової інформації. Відповідні комісії  забезпечували контроль за дотриманням  встановленого порядку обміну карбованців  на гривні в пунктах обміну і комісіях на підприємствах, за правильністю перерахування  цін, тарифів, заробітної плати, за виконанням інших вимог законодавчих і нормативних  актів, а також повинні були вирішувати серйозні питання щодо обміну карбованців  на гривні.

Для проведення обміну населенню  карбованців на гривні було створено понад 10 тисяч обмінних пунктів комерційних  банків, з них 1,8 тисячі — у багатолюдних місцях, на залізничних станціях і  аеропортах, 92 тисячі комісій з обміну на підприємствах, в установах і  організаціях та 14 тисяч пунктів  на підприємствах зв'язку для обслуговування пенсіонерів.

Пункти обміну карбованців  на гривні створювалися уповноваженими комерційними банками, до яких насамперед належали банки «Аваль», «Україна», «Промінвестбанк», Укрсоцбанк, Ощадний  банк, Укрексімбанк та інші, які мали належним чином обладнані сховища, а також широку мережу установ  і філій. Комерційними банками проводилася  відповідна робота щодо забезпечення пунктів обміну необхідними кваліфікованими  кадрами, технічними засобами, а місцеві  органи влади вирішували питання  забезпечення їх надійної охорони, збереження і перевезення цінностей, при необхідності забезпечували додатковими приміщеннями.

Усі установи банків, підприємства зв'язку, що проводили обмін карбованців  на гривні, необхідно було оперативно забезпечити достатньою кількістю  готівки. Ця проблема була вирішена шляхом створення на тимчасовій основі в  базових комерційних банках резервних  фондів Національного банку України  і введення системи авансування.

У разі необхідності за розпорядженням Національного банку з базового комерційного банку могли одержати підкріплення гривнею і монетою  інші банки. При відсутності коштів на коррахунках будь-який комерційний  банк міг отримати в регіональному  управлінні Національного банку  України аванс гривневої готівки  для здійснення обміну населенню  українських карбованців на гривні з укладенням відповідного договору. При цьому використання авансів  на інші цілі, включаючи поточні  виплати заробітної плати, пенсій, стипендій  та інші платежі, категорично заборонялося. Аванси на обмінні операції видавалися комерційним банкам спочатку на строк  до двох днів, а пізніше в ході грошової реформи він був продовжений  до п'яти днів з обов'язковим їх погашенням або поверненням невикористаної гривні.

Регіональні  управління  НБУ постійно контролювали цільове використання наданих авансів. У разі встановлення нецільового використання або неправильного отримання авансу з таких комерційних банків у безспірному порядку стягувався штраф.

З метою накопичення та аналізу інформації про стан вилучення  з обігу українських карбованців  та їх обміну на гривні на період проведення грошової реформи в Україні Національний банк України постановою Правління  від 22 серпня 1996 року (№ 219) запровадив Порядок складання і подання  оперативної статистичної та бухгалтерської звітності про хід проведення грошової реформи і обміну карбованців  на гривні. Було встановлено щоденне  подання статистичної звітності  про касові обороти банків та про  стан обміну карбованців на гривні, а також одноразово — про переоцінку заощаджень громадян та інші операції.