Грошові системи. 2

 

1. СУТНІСТЬ  ТА ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

 

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового  обігу в країні. Грошова система  формується історично, є елементом  господарського механізму і регулюється  законодавчими актами держави.

Гроші виникли у IV—III тисячоліттях до н.е., а грошові системи — лише із зародженням капіталістичного способу виробництва.

Грошовий  обіг здійснюється у готівковій та безготівковій формах.

Сформувалася  грошова система у XVI—XVII ст., хоч  окремі її елементи (наприклад, види державних  грошових знаків) існували й раніше.

У розвитку грошової системи виділяють два  етапи: 1) коли загальний еквівалент безпосередньо перебував у обігу  й виконував функції грошей; 2) коли роль золота як загального еквівалента  знижується, воно припиняє виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

До грошової системи належать:

1) грошова  одиниця країни (американський долар,  англійський фунт стерлінгів  та ін.). Нині у світі налічується  понад 300 найменувань національних грошових одиниць;

2) масштаб  цін — вагова кількість валютного  металу, прийнятого у країні за грошову одиницю;

3) види  державних грошових знаків (металевих  або паперових), що мають законну  силу, порядок їх випуску й  обігу (випуск, вилучення та ін.);

4) регламентація безготівкового обігу;

5) порядок  обміну національної валюти на  іноземну (валютний паритет і  регульований державою валютний курс);

6) державне регулювання грошового обігу.

Існують грошові системи двох типів: 1) металевого грошового обігу, за якого такий  грошовий товар виконує всі функції  грошей; 2) паперово-кредитного грошового  обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

 

У свою чергу, металеві системи поділяються на біметалеві й монометалеві. Біметалева грошова система — це система, за якої за золотом і сріблом законодавчо  закріплена роль загального еквівалента.

У другій половині XIX ст., як уже зазначалося, утвердилася система золотого монометалізму, за якої лише золото було загальним  еквівалентом. Виділяють чотири різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний  стандарт, якому були притаманні: обіг золотих монет, виконання  золотом усіх функцій грошей, вільне карбування золотих монет  із фіксованим вмістом, вільний  обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозлитковий стандарт, за якого банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії — 1700 фунтів стерлінгів за злиток золота вагою12 кг, у Франції — 215 тис. франків);

3) золотодевізний стандарт — банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), що, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була запроваджена у ЗО країнах світу. У 2-му і 3-му різновидах в обігу нема золотих монет, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу й платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за якого розмін банкнот на золото був скасований у всіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн — членів МВФ. У 1971 р. було припинено обмін доларів на золото.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ГРОШОВА ОДИНИЦЯ. ВИДИ ГРОШОВИХ ЗНАКІВ

 

Грошова одиниця — встановлений у законодавчому  порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання цін товарів  та послуг.

Цей елемент  грошової системи, як правило, виникає  історично. Молоді держави назви  для своїх грошових одиниць шукають  у своїй історії. Так учинила  й Україна. Рішенням Верховної Ради України нову національну валюту названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі, яка існувала на території сучасної України в Х-ХІ ст.

Грошова одиниця, як правило, поділяється на дрібніші кратні частини. У більшості  країн діє десятична система  поділу (1 долар США дорівнює 100 центам, 1 англійський фунт стерлінгів - 100 пенсам, 1 російський рубль - 100 копійкам тощо).

Після офіційного скасування золотого вмісту грошової одиниці фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці скасована  в усіх країнах. Масштаб цін втратив  форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. У сучасних умовах масштаб  цін складається стихійно в процесі  ринкового обміну. Масштаб цін  в умовах обігу кредитних грошей формується як певна кількість товарів, що приймаються за одиницю. Тому виникають  істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Бо ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини.

Державні  грошові знаки — визначаються законодавством держави і мають  законну платіжну силу. Грошові знаки, що випускаються державою, обов'язкові до приймання на території всієї  країни.

Розрізняють такі види державних грошових знаків:

1. банківські  білети — вид державних грошових  знаків, які випускаються в обіг  центральним емісійним банком  країни;

2. казначейські  білети — вид державних грошових  знаків, які впроваджуються в  обіг при бюджетній емісії  спеціально уповноваженим державним  органом;

3. розмінна (білонна) монета — дрібна частина  державних грошових знаків, яку  випускають для зручності обслуговування  роздрібного обігу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ЕМІСІЯ  ГРОШЕЙ, ВИЛУЧЕННЯ ГРОШЕЙ ІЗ ОБІГУ

 

Емісія - це такий випуск грошей в обіг, який призводить до загального збільшення грошової маси в обігу. Емісія буває  готівкова та безготівкова.

  Види  та купюрність грошових знаків  визначає вищий законодавчий  орган, який надає їм статус  законного платіжного засобу, тобто  покладає на державу відповідальність  за їх забезпечення. Усі інші  платіжні засоби такого статусу  не мають. Органи державного  контролю ретельно стежать за  тим, щоб не допустити використання  грошових сурогатів чи фальшивих  грошових знаків. Забороняється  також використання у межах  країни іноземних грошових знаків  як платіжних засобів, оскільки  це ускладнює забезпечення національних  грошей.

   Якщо ж чинне законодавство  дозволяє обіг небанківських  платіжних засобів, наприклад  векселів, чеків, то воно визначає  умови їх обігу, відповідальність  емітентів цих засобів та механізм  реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності  за їх забезпечення.

   Право емісії грошових знаків  та відповідальність за їх  забезпечення закон покладає  на певний державний орган.  Таким органом, як правило,  є центральний банк країни. За  цих умов грошові знаки мають  вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках  емісія грошових знаків може  доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі  грошові знаки називаються казначейськими  білетами. Суттєва відмінність між  зазначеними видами грошових  знаків полягає у різних механізмах  їх емісії — порядку випуску  в обіг та вилучення з обігу.

   Емісія казначейських білетів  використовується безпосередньо  для покриття бюджетних витрат  і допускається, як правило, в  умовах глибокої кризи державних  фінансів. Щоб зняти будь-які перепони  щодо своєчасного та повного  покриття бюджетних витрат, емісійне  право надається безпосередньо  державному казначейству, яке вільно  використовує це право в межах  затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму  казначейської емісії.

   Проте за цією їх перевагою  криється велика загроза для  всієї грошової системи. По-перше,  вільне розпорядження емісійним  доходом провокує урядові структури  на нарощування бюджетних витрат. По-друге, казначейська емісія  не має в собі передумов  для вилучення з обігу випущених  грошових знаків, оскільки бюджетні  витрати здійснюються безповоротно  і нееквівалентно. Тому така емісія  рано чи пізно неминуче призводить  до гіперінфляції.

   Емісія банківських білетів використовується  для кредитування центральним  банком комерційних банків та  урядових структур.

   У першому випадку емітовані  банкноти спрямовуються в реальний  економічний оборот, що створює  передумови для їх повернення  до емітента через погашення  позичок та запобігає зайвому  накопиченню банкнот в обігу.  У другому випадку емітовані  банкноти використовуються для  покриття бюджетних витрат. Але  оскільки урядові структури одержали  їх від центрального банку  на кредитних засадах, вони  повинні так вести своє фінансове  господарство, щоб повернути одержані  кредити і не допустити осідання  зайвої маси грошових знаків  в обігу та їх знецінення. Однак  цей механізм працюватиме успішно  лише за умови, що уряд насправді  повертатиме центральному банку  одержані позички. Якщо цього  не буде, то емітовані центральним  банком банкноти перетворяться,  по суті, у звичайні казначейські  білети і неминуче знеціняться.  Про це свідчить емісійний  досвід Національного банку України  в 1992—1993 рр. Хоч емісійне право  зберігалося виключно за НБУ  і він емітував карбованці  формально на кредитній основі, проте переважна частина його  емісії спрямовувалася безпосередньо  на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася  на збільшення державного боргу.  Як наслідок, емітовані НБУ грошові  знаки зазнали безпрецедентного  для мирних умов знецінення  — понад 10 000% лише за один 1993 р. Починаючи з 1994 р. в Україні  проводиться велика кропітка  робота з переведення емісії  банківських білетів НБУ виключно  на кредитну основу.

   Особливе місце в грошовій  готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона  звичайно належить до того  самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє  допоміжну роль відносно основної  валюти — забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 р., коли у зв’язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали виконуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з’явилася лише після збільшення масштабу цін в 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 р. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. У цих країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш економічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. З цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, по суті, не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

   Крім видів грошових знаків, законодавство  держави визначає також їх  купюрність. Правильно встановлена  розмірність номіналів банкнот  та розмінної монети насамперед  створює значні зручності учасникам  платіжного обороту. Водночас  висока частка великих купюр  забезпечує економію на друкуванні  грошових знаків. Проте наявність  великих купюр робить готівку  вразливішою для фальшування,  зручнішою для обслуговування  незаконних, тіньових операцій. Якраз  з цієї причини держави уникають  випуску купюр надто великих  номіналів. 

   В Україні після грошової реформи  1996 р. в обіг випускаються банківські  білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень, а також розмінна  монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня.

 

 

 

 

 

 

 

4. ПЛАНУВАННЯ  ГРОШОВОГО ОБІГУ. КАСОВИЙ ПЛАН

 

Рух грошей при виконанні ними своїх функцій  являє собою грошовий обіг. Гроші  знаходяться в стані постійного руху між трьома групами суб'єктів  економіки: фізичними особами, господарствами (фірмами), установами та органами державної влади.

Грошовий  обіг - це відносно незалежний рух грошей у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання національного  продукту, це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші опосередковують  обіг та обмін усього суспільного  продукту, включаючи доходи різних соціальних груп. Вони обслуговують також  кругообіг капіталу, рух позичкового та фіктивного капіталів.

Об'єктивною основою грошового обігу є  товарне виробництво, в якому  товарний світ поділився на товари та гроші. Це зумовлює двоякий вираз  руху сукупного валового продукту - натурально-речовий та грошовий. Рух  вартості в цих двох виразах сукупного  валового продукту в процесі відтворення  проявляється як рух продуктів і рух грошей.

Рух грошей має реальний економічний зміст, бо обслуговує в процесі відтворення  рух товарів у їхньому натурально-речовому виразі. Окремі грошові операції суб'єктів  економічних відносин спричинюють  відповідне переміщення між ними реальної вартості. Оскільки процес суспільного  відтворення як макроекономічне  явище відбувається безперервно, то безперервним є й рух грошей, що його обслуговує.

У розвинутому  ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватись без участі і активної ролі банків. Банки стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами, фізичними  особами. Вони цілеспрямовано регулюють  грошові потоки в народному господарстві, справляють безпосередній вплив  на масу і структуру грошей, що знаходяться  в обігу.

 

Між суб'єктами грошового обігу є певні відмінності  в характері економічних відносин. Це дає підставу для структурування грошового обігу за економічним  змістом.

 

Структура грошового обігу за економічним  змістом

 

Першим  видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обігу, є відносини  обміну. Для руху грошей, що обслуговують ці відносини, притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші  не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обігу  грошей. Рух грошей у цьому випадку  опосередковує реалізацію товарів  і послуг у процесі суспільного відтворення.

Такий вид  руху грошей, що обслуговує сферу обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом.

Частина руху грошей пов'язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий  рух грошей здійснюється нееквівалентно. Тобто грошовому платежу не відповідає рух реального еквівалента у  формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обігу називається  фінансово-кредитним.

Частина відносин у цьому секторі має  характер відчуження. Визначена законодавством частина доходів економічних  суб'єктів вилучається у вигляді  податків та інших обов'язкових платежів, що надходять у розпорядження  держави. Такий рух грошей набуває  не тільки безеквівалентного, а й  безповоротного характеру. Одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди без  отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину  фінансово-кредитного обігу називають  фіскально-бюджетною.

 

Інша  частина фінансово-кредитного обігу  обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб'єктів  не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в  операції купівлі цінних паперів. Суб'єкти, що передають свою власність у  тимчасове користування, отримають  дохід. Цей сектор руху грошей докорінно  відрізняється від сектора грошового  обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У ньому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у  вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається  кредитним. Кредит становить особливий  механізм перерозподілу грошових і  матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності.

Частина обігу цього сектора пов'язана  з продажем і купівлею акцій. Цей  сегмент грошового обігу називається фінансовим.

Виходячи  з особливостей руху окремих частин грошей у грошовому обігу необхідно  виділити три важливі сектори: грошовий обіг, фінанси, кредит. Рух грошей у  цих секторах має відносно самостійний  характер, свій особливий механізм регулювання і володіє специфічними можливостями впливу на процес суспільного відтворення.

Грошовий  обіг, фінанси, кредит - це складові суспільного  обігу грошей. Між собою вони тісно  взаємопов'язані, внутрішньо доповнюють один одного, переплітаються між собою, всі разом забезпечують досягнення цілей розширеного суспільного  відтворення.

Залежно від форми грошей, у якій відбувається грошовий обіг, розрізняється обіг готівковий та безготівковий.

Готівковий  обіг - це рух грошей у формі готівки  та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Готівкові  гроші використовуються для забезпечення реалізації товарів та послуг та для  розрахунків, не пов'язаних безпосередньо  з рухом товарів та послуг. Розрахунками, не пов'язаними безпосередньо з  рухом товарів та послуг, є розрахунки з виплати заробітної плати, премій, стипендій, пенсій, допомоги, страхових  відшкодувань, оплата цінних паперів і доходів за ними, платежі населення за комунальні послуги тощо.

Готівковий  рух грошей здійснюється за допомогою  різних видів грошей: банкнот, металевих  монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівкових грошей здійснює Національний банк України. Він випускає готівкові  гроші в обіг і вилучає їх, якщо вони стають непридатними до вжитку, а  також замінює гроші на нові зразки купюр та монет.

У сфері  готівкового обігу гроші рухаються  поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Такий рух безготівкових грошей обслуговує відносини між населенням і юридичними особами, між фізичними  особами, між населенням і державними установами тощо.

Безготівковий обіг - це рух вартості без участі готівкових грошей. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді переведення сум  через рахунки в банках. Грошові  кошти в безготівкових розрахунках  не мають речового виразу і існують  лише у вигляді депозитів на рахунках у банках.

У безготівковій  формі обслуговуються розрахунки за товарні операції. До них належать платежі за продукцію, виконані роботи й надані послуги, та нетоварні операції - платежі до бюджету, погашення заборгованості та кредит, страхові платежі та інші зобов'язання.

Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

Розмір  безготівкового обігу залежить від  обсягу товарів у країні, рівня  цін, кількості ланок у розрахунках, величини розподільчих і перерозподільчих операцій, здійснюваних через фінансову систему.

Безготівковий грошовий обіг має ряд переваг  порівняно з обігом готівкових грошей. Тут немає витрат на друкування, упаковку, транспортування готівки. Готівковий обіг потребує утримання  значного штату касирів, контролерів. Тому безготівковий обіг має важливе  економічне значення в прискоренні обертання обігових ресурсів, скороченні кількості готівкових грошей, зниженні витрат обігу.

Важливо також і те, що у сфері безготівкового обігу гроші рухаються за рахунками  в банках, не виходячи за межі банківської  системи. Це створює можливість банкам і установам державного управління контролювати рух грошей, що дозволяє державі впливати на безготівковий  грошовий обіг, а відтак - і на процес суспільного відтворення.

У розвинутих країнах світу готівка становить  незначну частину грошової маси: 5-7%. В Україні частка готівки в  грошовому обігу значно вища. Співвідношення цих двох сфер грошового обігу  в Україні можна приблизно  визначити як 2:1і. Тобто в Україні  занадто висока частка готівкового  обігу. Тому сфера безготівкового обігу  має розширюватися, а сфера готівкового - звужуватися.

Між готівковим і безготівковим обігами існує  взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу до іншої. Так, безготівковий  обіг виникає при внесенні готівкових грошей на рахунок у кредитній  установі. Отже, безготівковий обіг не може відбуватися за відсутності  готівкового. Одночасно готівкові  гроші з'являються в клієнтів при знятті їх з рахунка в кредитній  установі. Таким чином, готівковий і  безготівковий обіг утворюють загальний  грошовий обіг країни.

Касовий план – основна форма планування грошового обігу. Складається та виконується на підставі прямого  обліку і регулювання руху готівкових грошей, які проходять через каси банків. Касовий план створює передумову для регулювання емісії грошей та вилучення їх з обігу відповідно до потреб розвитку народного господарства. Касовий план ґрунтується на чіткому  розмежуванні готівкового обігу  грошей та безготівкових розрахунків, на централізації всіх розрахункових, касових та емісійних операцій в  єдиному банку, на плануванні грошових доходів і видатків населення. Національний банк України як єдиний емісійний  банк і касовий центр держави  організовує й регулює обсяг  і структуру готівкової маси в  обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики і показників економічного та соціального розвитку України. Установи банків здійснюють аналіз і прогнозування готівкового обігу, організовують і виконують оперативні функції, пов'язані з реалізацією єдиної грошово-кредитної політики на території регіону. Важлива умова нормального функціонування господарського механізму для забезпечення прискорення соціально-економічного розвитку суспільства – стійкість готівкового обігу на основі збалансування платоспроможності попиту населення з пропозицією товарів та послуг.

Головними завданнями касового плану щодо готівкового  обігу є:

• аналіз структурних оцінок стану збалансованості грошових доходів і витрат населення у взаємозв'язку із загальним економічним станом та вироблення на цій основі пропозицій і заходів щодо стабілізації готівкового обігу,
• прогнозування готівкового, безготівкового обігу грошей за загальними обсягом і структурою з урахуванням основних напрямів грошової політики і показників економічного та соціального розвитку,
• всебічне сприяння розвитку і впровадженню нових форм безготівкових розрахунків, якнайшвидше залучення готівки до кас,
• врахування інтересів подальшого зміцнення готівкового обігу – ефективне використання кредитних ресурсів і підвищення ефективності використання кредиту,
• обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки,
• своєчасна видача банками готівки підприємствам, організаціям та установам на оплату праці, виплату пенсій, допомог тощо,
• здійснення контролю за економним витрачанням готівки за цільовим призначенням у господарствах,
• дотримання встановленого порядку ведення касової та емісійної роботи.