Грошова реформа

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………….…...3

1. Класифікація і головні задачі грошової реформи……………4
2. Проведення грошової реформи в Україні………………..…...7
3. Становлення сучасної грошової системи України……….......12

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.……………………..…..19

ВСТУП

Один з інструментів грошової політики є грошові реформи. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або часткової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене. Головною функцією монетарної реформи є стабілізація грошового обігу. Цей найрадикальніший метод використовується лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали.

Грошові реформи, до яких вдаються окремі держави при виникненні екстремальних ситуацій − глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, завжди пов'язані з ризиком. Тут, як засвідчує світова практика, можливі прорахунки, невдачі.

Саме це вимагає проведення в  кожному випадку, коли йдеться про  грошові реформи, глибоких аналітичних  розрахунків, усебічного підготування. Та світова практика засвідчує, що в багатьох країнах світу завдяки проведенню глибоких грошових реформ вдавалось у стислі строки досягти істотної стабілізації грошового обігу і загальної санації економічного розвитку.

Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.

КЛАСИФІКАЦІЯ І ГОЛОВНІ  ЗАДАЧІ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватися до таких радикальних заходів, як грошові реформи, тобто до повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу. Такий спосіб використовується лише тоді, коли інші відомі способи стабілізації грошей не відпрацьовують або не дають бажаного ефекту.

Найважливішою метою грошової реформи  є надання національній валюті «твердості» − єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення його купівельної спроможності і конвертованості.

Оскільки « твердість » національної валюти має два тісно пов'язані між собою, але не тотожні аспекти: зовнішній − стабільність обмінного курсу національної валюти, і внутрішній − стабільність цін, тобто відсутність інфляції, то, вибираючи модель проведення грошової реформи, дуже важливо чітко визначитися щодо напряму «вектора твердості» національної валюти.

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Реформи значно різняться за цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.

Залежно від мети проведення та глибини  перебудови державою наявної грошової системи реформи можна класифікувати  так:

1. Становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову всієї системи грошово − валютного і кредитного відносин. Вони були типовими під час переходу від біметалізму до монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових грошей за умов створення нових держав. Це мало місце в період розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік з складу колишнього СРСР.
2. Часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922 − 1924 роках − це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети "радзнаки" на банкноти «червонці».Такий підхід прийнятний за зміни влади.

Проведення спеціальних стабілізаційних  заходів з метою гальмування  інфляції чи подолання її наслідків.

Нова незалежна держава вимагала власної національної грошової системи, а глибока інфляція − проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.

Важливе значення для успіху реформи  має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватися такі методи стабілізації валют: дефляція, деномінація, нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція − процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частиною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводиться  державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед  фінансових счільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат , «заморожування» цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів.

Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком дисконтного відсотка і норм обов'язкових комерційних банків.

Головними завданнями грошової реформи були:

• заміна тимчасової грошової одиниці − українського карбованця на національну валюту − гривню;
• зміна масштабу цін; − створення стабільної грошової системи та

перетворення  грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Це передбачало утримання фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Характер реформи. Вибір прозорого варіанта і не конфіскаційного типу грошової реформи був обумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюті, а отже, довіри до політики уряду і економічних реформ, які вона проводить;
• утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційного вибуху та порушення стабільності валютного курсу, що моглоб вплинути на зниження життєвого рівня населення;
• запобігання спекулятивних операцій під час обміну рублів на гривні;
• створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного та соціального напруження в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи.

Уряд і Національний банк України повинні були брати до уваги і те, що напередодні реформи в готівковому обороті була велика маса грошей − 366 трлн дол. руб., яке при одночасному пред'явленні населенням не мали реального покриття товарними запасами (їх було лише на 157 трлн дол. руб. ) і не могли бути підтримані за рахунок резервів іноземної валюти. За розрахунками фахівців конфіскаційний варіант реформи призвів би до зростання інфляції до 50% на місяць, цілковитого спустошення прилавків магазинів. Відчутного знецінення і без того незначних доходів та заощаджень населення. Це малоб руйнівні наслідки не тільки для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.

ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ  В УКРАЇНІ

У 90−ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ.

До найхарактерніших її особливостей належать:

• багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;
• тривалий період проведення;
• застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;
• створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання;
• особлива соціальна спрямованість реформи та ін..

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в  тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні  причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і  за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову  систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань  годі було й вести мову про політичну  самостійність та економічну незалежність України.

Після виходу зі складу СРСР Україна  опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися  грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети:

1. створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;
2. забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
3. сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні по требам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили  значну її тривалість і багатоетапність.

Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

• перший етап (січень − листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;
• другий етап (листопад 1992 − серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;
• третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і  свідомо проведеною складовою грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути «готівкової кризи», і було прийнято рішення про випуск купонно-карбованця.

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець  буде запроваджуватися «м'яко», поступово  заміняючи в обороті рубель, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання як тимчасових грошей не перевищить 4 − 6 місяців.

Проте фактично події розвивалися  зовсім за іншим сценарієм. Уже в  квітні 1992 р. купоно-карбованець «заповнив» весь готівковий оборот, а рубель був  повністю вилучений. Зате рубель продовжував  обслуговувати весь безготівковий  оборот аж до листопада 1992 p., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню. У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу.

З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою «український карбованець». Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження  механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну  потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992−1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів.

Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних  фінансових ресурсів, для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи.

Створення нового (ринкового) механізму  монетарного регулювання виявилося  характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин: до початку реформи такого механізму  в Україні не було; для подолання  гіперінфляції і переходу до антиінфляційної  політики потрібно було якнайшвидше  освоїти найефективніші інструменти  монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому − підготовчому − етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 p., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін..

Протягом 1994 − 1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю  грошової реформи в Україні є  її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі  при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів.

Така пропорція обміну, як зазначалося  вище, була вибрана не випадково − вона відповідала рівню інфляції за 1991 − 1996 pp. Усе це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення на першому та другому етапах реформи.

Насамперед це втрата населенням своїх  заощаджень, зокрема розміщених в  Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження були своєчасно  індексовані, то проводити реформу  в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціальне справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей.

Більше того, тривалі затримки з  виплатами пенсій та заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи, завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

У різні історичні періоди слово "гривня" означало мідяну монету у дві з половиною копійки, згодом − у три, і, нарешті, назву "гривеник" дістала у народі срібна монета вартістю у десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Водночас із назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", яка перейшла на срібну монету у п'ятнадцять копійок.

Протягом 1918 року в Берліні було вибрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних − Георгій Нарбут.

Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої − зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої − свою улюблену алегорію "Молода Україна" у вигляді опроміненої дівочої голівки у вінку (завдяки цій деталі купюра отримала гумористичну народну назву "горпинка").

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши  до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів.

Акт проголошення незалежності України  відкрив дорогу для запровадження  в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917−1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви "сотий", "резана", але врешті було віддано перевагу звичній уже "копійці". 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І. Лопати.

Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, − український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала протягом 1992−1995 років жертвою інфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду.

Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.

25 серпня 1996 року в засобах масової  інформації було оголошено Указ  Президента України Леоніда Кучми  "Про грошову реформу в Україні".

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в  нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року.

Головними завданнями грошової реформи  були:

1. заміна тимчасової грошової одиниці − українського карбованця на національну валюту − гривню;
2. зміна масштабу цін;
3. створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного й соціального розвитку.

Це передбачало втримання фінансової стабільності, яка склалася напередодні  грошової реформ й, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Вибір прозорого варіанта та неконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
• утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційному вибуху та порушенню стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
• запобігання спекулятивним операціям під час обміну карбованців на гривні;
• створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного й соціального напруження в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи.

Уряд і Національний банк України  мусили брати до уваги й те, що напередодні реформи в готівковому  обороті була велика маса грошей − 366 трлн. крб., яка за одночасного пред'явлення населенням не мала реального покриття товарними запасами (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, яких бракувало.

За розрахунками спеціалістів конфіскаційний варіант реформи призвів би до зростання інфляції до 50% на місяць, цілковитого спустошення прилавків магазинів, відчутного знецінення і без того незначних доходів та заощаджень населення. Це мало б руйнівні наслідки не тільки для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.

Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу  в Україні» в країні було проведено  низку підготовчих заходів:

1. Створено розгалужену мережу  обмінних пунктів комерційних  банків (понад 10 тис.), у тому числі 1,8 тис. − на залізничних станціях, в аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тис. підприємств зв'язку, у тому числі в сільській місцевості − понад 11 тис. Створено близько 92 тис. комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. Цього було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.

2. Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети).

3. Проводилася широка роз'яснювальна  робота через засоби масової  інформації щодо характеру та  механізму здійснення грошової  реформи. У всіх регіонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали відповідальні працівники Національного банку України.

4. У цілодобовому режимі працювала  електронна пошта Національного  банку, яка забезпечувала безперебійний  зв'язок Національного банку з  комерційними банками та обласними  управліннями НБУ. Цілодобово працювали оперативні групи в банках.

У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів − від 2 до 16 вересня 1996 року − в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х наступних  днів банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди  Національного банку України (на погашення емісії) на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тім числі з обігу − 309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3%).

Станом на 19 вересня залишились невилученими 10,2 трлн. крб., у тому числі з обігу 9,5 трлн. крб. та з кас комерційних банків 0,7 трлн. крб.

Аналіз ситуації на готівковому  грошовому ринку в період реформи  свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31−38,6 трлн. крб., або 9−12% карбованцевої маси, що перебувала в обігу напередодні реформи.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обороті карбованців припинилося і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета копійка.

Таким чином, відповідно до Указу Президента України та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 − 16 вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України гривню та її соту частку − копійку.

Код валюти літерний − UAH, код валюти цифровий − 980, скорочена назва − грн. Емісійний інститут − Національний банк України.

В обігу знаходяться:

1. банкноти номінальною вартістю 1 гривня (1992, 1994, 1995 рр.), 2 гривні (1992, 1995, 2001 рр.), 5 гривень (1992, 1994, 1997, 2001 рр.), 10 гривень (1992, 1994, 2000 рр.), 20 гривень (1992, 1995, 2000 рр.), 50 і 100 гривень, 200 гривень (2001 р.);
2. розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок;
3. обігова монета − 1 гривня.

Банкноти всіх номіналів виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20 гривень зразка 1992 року − зображення світлими лініями ТРИЗУБА, вільно розміщене на всій площині банкнот. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 і 100 гривень - розміщене на вільній від друку ділянці зображення в різних тонах ПОРТРЕТА, що повторює портрет, який надрукований на лицьовому боці банкнот.

На лицьовому боці банкноти розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи "УКРАЇНА" або "УКРАЇНА" і "НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ", номінальну вартість банкнот словами та цифрами. Дизайн доповнюють орнаменти та розетки, які виконані багатоколірним друком. Портрети, написи та окремі декоративні елементи банкнот виконані рельєфним друком.

На зворотному боці банкнот у  центрі розміщено зображення історико-архітектурних  пам`яток України, зверху над якими зроблено напис "НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ". Словами та в чотирьох кутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот, а знизу - і рік затвердження зразка банкнот. Дизайн банкноти доповнюють розетки, стрічки та орнаменти, які виконані багатоколірним друком.