Характеристика методів обліку витрат і калькулювання «повної» собівартості продукції

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет менеджменту  та маркетингу

 

 

 

 

 

РОЗРАХУНКОВА  РОБОТА

 

з курсу «Управлінський облік»

на тему:

«Характеристика методів обліку витрат і калькулювання «повної» собівартості продукції»

 

 

 

 

 

Виконала:

 студентка  5 курсу

 групи  ВУЕ-81

Бондаренко  М.В.

 

Перевірив:

к.е.н. Хринюк О.С.

 

 

Київ – 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ…………………………………………..4
1. Поняття собівартості. Класифікація витрат і структура собівартості…………………………………..……………………..4
2. Основні методи розрахунку собівартості……………………….6
3. Шляхи зниження собівартості продукції………….……………7
2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ……………………….9

Висновки…………………………………………………………………………15

Список літератури………………………………...……………………………..16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Практика  господарювання на ринкових засадах  підтверджує ту незаперечну істину, що результативність (ефективність) будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази й соціальних аспектів господарювання. Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявлялися нові аспекти реформування форм власності

і структурної  перебудови економіки України.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що буде витрачено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат.

Однак такий  оціночний показник недосконалий. По-перше, він не характеризуе вироблений продукт з точки зору його відповідності до суспільного попиту. По-друге, неоднарозово в витратах сумуються прямі вклади і не оцінюються окремі наслідки.

Актуальність  обраної для написання теми зумовлена  тим фактом, що питання собівартості продукції, робіт чи послуг завжди викликало підвищений інтерес і не лише у керівників підприємств і працівників економічних відділів, але і науковців, які неодноразово звертаються до її вивчення з метою знаходження теоретико-практичних шляхів зниження собівартості, а відтак – підвищеня конкурентоспроможності української продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

 

1. Поняття собівартості. Класифікація витрат і структура собівартості

 

Собівартість як економічна категорія  властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати  виробництва стали набирати вартісної  форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати витрати на виробництво  товару і прибуток або збиток від  його реалізації.

Собівартість  продукції (Unit cost) - це грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

При обчисленні собівартості продукції  важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються  за рахунок двох власних джерел:

- собівартості (валових витрат);

- прибутку.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати  на такі цілі:

- дослідження ринку і виявлення  потреби в продукції;

- підготовку і освоєння нової  продукції;

- виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію  основних виробничих фондів, оплату  праці персоналу та ін.);

- обслуговування виробничого процесу  і управління ним;

- збут продукції (пакування,  транспортування, реклама, комісійні  витрати);

- розвідку, використання і охорону  природних ресурсів (плата за  воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на  рекультивацію земель, охорону повітряного,  водного басейнів);

- добір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва  (вдосконалення технологій, організації  виробництва і праці, підвищення  якості продукції), крім капіталовкладень.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі  та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати  поділяються на постійні та змінні .

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних — це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

 

 

2. Основні методи розрахунку собівартості

 

 

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих  методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати  по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

3. Шляхи зниження собівартості продукції

 

 

Обсяг виробництва  при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Розробка  плану організаційно-технічних заходів  щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу  їхніх джерел і факторів, що впливають  на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

З усього різноманіття факторів, що впливають  на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:

- підвищення  технічного рівня виробництва;

- поліпшення  організації виробництва.

Зниження  матеріалоємності, чи матеріальних витрат — одне з найважливіших джерел розвитку економіки.

Продуктивність  праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом,витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за визначений проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.

Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, можна об'єднати в наступні укрупнені групи.

Підвищення технічного рівня - процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

- удосконалювання  засобів праці (упровадження прогресивної  техніки, підвищення частки удосконаленого  устаткування), предметів праці (застосування  прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

- раціонального  використання сировини, матеріалів;

- механізації  й автоматизації виробничих процесів.

Використання  більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення  продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці  зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».

Удосконалювання організації виробництва  і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.

Ріст  обсягу виробництва дозволяє скоротити  умовно-постійні витрати.

Собівартість  знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції  до і після проведення організаційно-технічних  заходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Рис. 2.1. Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

Система обліку та калькулювання за нормативними затратами базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами. Вона включає облік затрат, калькулювання нормативної собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних.

Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організацій  виробництва.

Нормативні затрати – це заздалегідь  встановлені затрати з урахуванням  нормативних рівнів використання матеріальних цінностей, праці виробничих потужностей та чинних цін, для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва.

Нормативна калькуляція використовується для розрахунку нормативної собівартості продукції, оцінки браку та залишків незавершеного виробництва, планування скорочення величини норм затрат, трудомісткості та матеріаломісткості на місяць квартал, рік, а також для розрахунку цін.

До основних джерел інформації, які  під час складання нормативної калькуляції належать:

– конструкторські специфікації на деталі власного виробництва, і комплектуючі відомості на закуплені деталі, що використовуються для комплектації вузлів та виробів;

– технологічні маршрути виготовлення деталей, комплектації вузлів і виробів;

– норми затрат на основні матеріали, придбані напів фабрикати та комплектуючі вироби, що застосовуються при виготовленні деталей, вузлів, виробів;

– по детально-операційні розрахунки трудових затрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції;

– номенклатура матеріалів і придбаних комплектуючих виробів.

Калькуляція нормативної собівартості вузлів складається на основі нормативної  собівартості деталей, прямих затрат на оплату праці робітників, зайнятих комплектуванням вузлів, інших прямих затрат (нарахування на заробітну  плату робітників), змінних та розподілених постійних загально виробничих затрат. Аналогічно складається нормативна калькуляція на готову продукцію в цілому.

Собівартість окремих деталей  включається до нормативних калькуляцій вузлів, за нормативними калькуляціями деталей, а затрати на комплектування вузлів – за технологічними картами.

Складається також калькуляція  на виріб у цілому без поділу на деталі та вузли. При цьому вартість матеріальних ресурсів, а також інших прямих затрат, складеними технологічними і конструкторськими відділами з урахуванням чинних цін. Трудомісткість і сума заробітної плати розраховуються за зведеними даними відділу праці й заробітної плати, отриманими на основі технологічних карт або іншої технічної документації, що характеризує рівень норм заробітної плати на початок місяця.

Затрати на обслуговування виробництва, а також інші види затрат, на які  не розроблено норми можна включати до нормативної калькуляції згідно за кошторисом цих затрат.

Чинні норми розробляють на кожний вид деталей, виробів в умовах досягнутого підприємством рівня технологій, організацій виробництва та праці. Поточні норми використовуються при безпосередньому випуску матеріалів на виробничі потреби і нарахування заробітної плати.

Нормативні затрати усього комплексу  ресурсів порівнюють з фактичними затратами, які існують в процесі виробництва. Норми систематизуються в специфікаціях норм використання матеріалів і картах норм часу та розцінок.

На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві, незалежно  від їх причин, виписуються повідомлення, в яких, окрім попередньої та нової  норми відхилень між ними, обов’язково  вказується точна дата впровадження нової норми. Всі зміни норм упроваджуються у виробництво після внесення їх до нормативно-технологічної документації.

Повідомлення про зміни норм використаних матеріалів, придбаних  комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і енергії, норм часу, виробітку  і обслуговування та розцінок оформлюється відповідними виконавцями.

На підприємстві здійснюється систематичний  контроль за своєчасним оформленням  змін норм, внесення змін норм до технічної  та планової документації, а також  за оперативним застосуванням змінених норм у роботі цехів і відділів.

Змінюється норма на початок  місяця. Якщо вона здійснюється протягом звітного місяця, різниця між існуючими і новими нормами виявляється до кінця звітного місяця й враховується окремо. Всі зміни норм, впроваджені протягом місяця, вносяться до нормативної калькуляції на перше число наступного місяця.

Під методом обліку затрат у широкому значенні розуміють сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про затрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Розглядаючи облік затрат і калькулювання як єдиний процес, останній складається з двох взаємопов’язаних етапів: перший етап – облік затрат і розподілу затрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; другий етап – калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості виробів та одиниць продукції.

З цієї точки зору методи калькулювання  можна розглядати як спеціальні методи обліку затрат, що застосовуються для  розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Таким чином, під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів розподілу затрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.

Класифікація методів обліку затрат наведено на рис. 2.2.

Рис 2.2. Методи обліку і калькулювання

Правильний вибір методів обліку затрат визначається особливостями технологічних процесів залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства.

Сутність методу обліку фактичних затрат полягає у послідовному накопиченні даних про їх величину за діючими нормами. Цей метод, як правило, є традиційним і найбільш поширеним на підприємстві.

Облік фактичних затрат на виробництво будується на наступних принципах: повне та документальне оформлення відображення прямих затрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського обліку; обліково реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва; локалізація затрат за видами виробництва, характером затрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями затрат; віднесення фактичних виробничих затрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

Своєчасний вплив на рівень виробничих затрат і формування собівартості продукції  можливий при такій організації  обліку, за якої причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання  економії засобів та коштів розкривається  не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й проведенню в самому процесі виконання плану  на підставі первинної документації та поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується на підприємстві “Держлісгоспу”. (рис.2.3.)

Рис 2.3. Калькулювання собівартості при нормативному методі обліку.

Суть нормативного обліку затрат в  нормуванні всіх затрат, складанні  кошторису затрат за виробами, організації  обліку з виділенням нормативних  затрат і відхилень фактичних затрат від нормативних, калькулюванні фактичної собівартості за статтями калькуляції, яка визначається як алгебраїчна сума нормативних затрат і фактичних затрат від нормативних. (Рис 2.3.)

Важливою передумовою ефективного  функціонування нормативного методу обліку затрат і калькулювання собівартості продукції є наявність норм споживання ресурсів (затрат) і облікових цін на ресурси в процесі діяльності підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Собівартість продукції  — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Методом обліку витрат на виробництво  і калькулювання собівартості

продукції називається сукупність прийомів організації документування і відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. Залежно від характеру виробництва, технології та організації його для обліку витрат і калькулювання застосовуються різні прийоми у різному їх сполученні. Під прийомом розуміють вибір об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць; поточний контроль за дотриманням норм витрат і виявлення відхилень; порядок розподілу непрямих витрат; способи оцінки незавершеного виробництва; періодичність калькулювання та ін.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Управлінський облік: навч. Посіб./ І.Б. Садовська, Н.В. Тлучкевич, М.П. Гарасим; М-во освіти і науки України, Луц. нац. техн. ун-т. ― Луцьк: РВВ ЛНТУ, 2010.― 557 с.
2. Нападовська Л.В. Управлінський облік: підручник./Л.В. Нападовська; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. ― 2-ге вид., доопрац. та доповн.―К.: Київ нац. торг.-екон. ун-т,2010.―647 с.
3. Управлінський облік: навч. Посіб./ Маляревський Ю.Д., Лабунська     С. В., Безкоровайна Л.В.,Чечетова Н.Ф.; М-во освіти і науки України, Харк. нац. екон. ун-т.―Х.: ІНЖЕК, 2009.―247 с.
4. Гаценко, О.П. Управлінський облік: навч. посіб. Для дистанц. Навчання./ О.П. Гаценко; за наук. ред. Ю.В. Ніколенка; Відкритий   міжнар.ун-т розвитку людини «Україна»―К.:Україна, 2008.―358 с.
5. Труш, В.Є. Управлінський облік: навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч.закл./В.Є. Труш, Т.М. Чебан, Н. Я. Стефанович.― К.: Кондор, 2007.― 294 с.