Характеристика підприємницької сфери малого бізнесу. Перспективи розвитку

Міністерство  освіти і науки України

ВНЗУ

Український державний хіміко-технологічний  університет 
 
 
 
 
 
 
 

    Реферат 
 
 

    Характеристика  підприємницької  сфери малого бізнесу.

    Перспективи розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпрпетровськ

2009 
 

    План 

    Вступ

    1. Сутність та мета діяльності підприємства малого бізнесу

    2. Характеристика ринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу

    3. Стан та перспективи розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці

    Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Малий бізнес як інституційний сектор економіки  давно став домінуючим за чисельністю  та обсягами виробництва у провідних  країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної  системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас - виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

    Хоча  протягом усього періоду економічних  реформ чимало сказано про необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не в кількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а насамперед - у структурі вітчизняного малого бізнесу, його зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості та практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами.

    За  умов глобалізації національної економічної  системи та посилення конкуренції  малі підприємства постали перед  дуже серйозними проблемами. Вони опинилися  у досить невигідному становищі в наслідок зростання виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу та можливостей залучення фінансових ресурсів, до інформації і нових технологій, кадрових ресурсів.

    Як  відомо, економічний стан та конкурентоспроможність підприємництва залежить від багатьох факторів. Макроекономічні фактори - загальний стан і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічного росту, стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках. Мікроекономічні фактори - власні заощадження, розмір майна, яким володіє підприємець, можливість впровадження науково-технічних досліджень, ефективне використання фінансів, кооперативні зв'язки тощо. Розвиток сектора малого підприємництва також залежить від розміру капіталу та доступу до зовнішніх джерел: кредитів, позик, грантів, субвенцій.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Сутність та мета  діяльності підприємства  малого бізнесу

    Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуються саме в малому бізнесі, в якому  знаходять безпосереднє поєднання  незалежність власника та персоніфікованість господарського управління. Слід відзначити, що малий та середній бізнес в економіці  виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

    · Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб'єктів  ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

    · Залучення до економічного обороту  матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

    · Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

    · Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

    · Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим  в ході реструктуризації великих  підприємств.

    · Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

    · Протидія люмпенізації та поширенню  утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

    · Пом'якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації  та підвищенню рівня доходів населення.

    · Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у  відповідності до сучасних умов відкритої  економіки.

    · Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної  організації та управління.

    Попри досить незначну економічну “вагу” окремих  підприємств, малий бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

    · мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон'юнктури  ринку, оперативність освоєння нової  продукції та зміни обсягів виробництва  в межах виробничих можливостей;

    · дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок  вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

    · низька капіталоємність, швидка окупність  вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

    · здатність до якнайповнішої мобілізації  доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

    · раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

    · оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької  діяльності.

    Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних  загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

    · обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

    · відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

    · надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

    · недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

    · локальність ресурсів та збутових ринків, відтак - межі для зростання;

    · низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак - конкуренція з боку великих підприємств;

    · висока вразливість щодо несприятливих  економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

    · нестабільність доходів підприємств  та зайнятих на них осіб;

    · соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

    · висока вага особистісного чинника  в управлінні та виробництві, що створює  сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;

    · недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість  у більшості підприємців відповідних  навичок та брак підприємливості.

    Крім  зазначених об'єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема - громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

    Отже  малий бізнес, який є невід'ємною  структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в  трансформаційній економіці додатково  набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо - у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об'єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб'єктів.

    Значно  більш виражена, ніж у великих підприємств, здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономного функціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною рисою малого бізнесу є переважна схильність до мінімізації стосунків з державою, там більше - політизації бізнесу. Відповідно, малий бізнес зазвичай є головною лобістською силою економічної лібералізації та дерегулювання економіки.

    Між тим, слід зазначити, що малий бізнес об'єктивно потребує цілеспрямованої  державної політики щодо створення  сприятливих умов для розвитку та спрямування його діяльності відповідно до встановлених стратегічних пріоритетів національного рівня.

    Додатковим  чинником, який вимагає здіснення  спеціалізованого регулювання діяльності малого бізнесу, є низка потенційних  загроз національній безпеці, які можуть виникати внаслідок діяльності малих підприємств, зокрема:

    · загрози фінансовій безпеці країни через неконтрольоване вивезення  за кордон фінансових ресурсів, збільшення готівкового обігу всередині  країни та конвертацію безготівкових коштів в готівку тощо;

    · “тінізація” діяльності підприємств, приховування доходів, розвиток “тіньової” зайнятості, встановлення зв'язків  з кримінальними структурами  та “відмивання” коштів;

    · розпорошення дефіцитних ресурсів та їхнє неефективне чи нецільове використання, “паразитичне” використання ресурсів, які належать державі чи іншим підприємствам;

    · недотримання стандартів, норм відповідності, санітарних норм, інших регуляторних вимог щодо споживчих характеристик  продукції через недосконалість виробничих процесів, вихідного контролю, спробу здешевлення продукції тощо;

    · загрози техногенній та екологічній  безпеці, пов'язані з виробничими  процесами, зберіганням та використанням  виробленої продукції;

    · структурна деформація кадрового потенціалу, відволікання кваліфікованої та дієздатної робочої сили, недотримання вимог безпеки праці, що веде до втрат людського потенціалу країни.

    Видається цілком очевидним, що подолання зазначених загроз за допомогою репресивних  засобів неможливе. Між тим, їхнє існування засвідчує складність та комплексність політики регулювання розвитку малого бізнесу, яка має здійснюватися в перехідній економіці.

    В сучасній постіндустріальній економіці, яка спирається насамперед на інтелектуальне виробництво, малий бізнес набуває додаткових можливостей для розвитку. Йдеться, зокрема, про розвиток телекомунікацій, завдяки якому створюється можливість інтегрованого функціонування територіально віддалених виробничих суб'єктів, поширення технологій дистанційних економічних розрахунків, підвищення індивідуальної продуктивності практично в усіх сферах суспільного виробництва тощо. Водночас, сучасна економіка висуває і додаткові вимоги до малих підприємств: підвищується кваліфікаційний ценз для працівників, відповідно - вартість трудових ресурсів, зростає вартість необхідного обладнання, підвищуються вимоги щодо слідування прогресу знань та технологій. Тому необхідність цілеспрямованого сприяння розвитку малого бізнесу в постіндустріальній економіці зростає.

    У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:

    · Фінансова допомога.

    · Система державних закупівель (як правило - на контрактній основі).

    · Надання консультативної і технічної  допомоги.

    Комплекс  фінансових механізмів підтримки малих підприємств включає в себе:

    · використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;

    · страхування комерційних ризиків;

    · пільгове кредитування та часткову компенсацію  відсоткових ставок по кредитах;

    · забезпечення спрощених режимів  оподаткування та податкових пільг;

    · надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

    · компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

    · компенсацію видатків на отримання  патентів, захист авторських прав тощо;

    · кофінансування проектів, які здійснюють малі підприємства;

    · надання обладнання в лізинг;

    · франчайзинг;

    · венчурне фінансування малих підприємств;

    · підтримку утворення кредитних  союзів для малих підприємств;

    · розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів  з метою зменшення накладних  витрат малих підприємств;

    · централізований бухгалтерський облік  та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.  

    2. Характеристика ринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу

    У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні  під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.

    Зростання чисельності працюючих на малих  підприємствах почалося в Україні  з 1997 року. Проте його темпи істотно  відстають від темпів зростання  кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов'язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств (див. табл. 1). З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро - розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

    Ринкові трансформаційні процеси в економіці  України сприяли відповідним  змінам у формах власності малих  підприємств. За період з 1992 року по 2005 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної - залишилася на рівні 34,9 %.

    Проте, структура малого підприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по малим підприємствам і становила у 2005 році 27 %.

    За  юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2005 році поділялися на: кооперативи - 4,1 %, акціонерні товариства - 10,7 %, колективні підприємства - 13,2 %, товариства з обмеженою відповідальністю - 72,0 %.

    Показники територіального розподілу малих  підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки - на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1997 році. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

    У галузевій структурі малого бізнесу  за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця  посідають торгівля і промислове виробництво. Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п'ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв'язків з загальним станом народного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об'єднання підприємців.

    За  підсумками 2005 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної  кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю - до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві - до 8,8 %.

    У 2003-2005 рр. спостерігалася загрозлива тенденція  до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв'язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

    Співставлення темпів зростання кількості малих  підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, станом на 01.10.2006 рік кількість малих підприємств зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них - зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів - вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

    Отже, загалом з 1991 по 2006 рр. кількість  діючих малих підприємств збільшилась  майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2004 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

    На  жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов'язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2006 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

    Аналізуючи  динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначити її традиційно низький  в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2003 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2005 році у порівнянні з 2004 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

    Вже створення малих підприємств припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте малих підприємств в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”.

    “Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження  розмірів заробітної плати, ухилення від  оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2006 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них - від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.

    Згідно  з експертними оцінками, за непрямими  ознаками, у 2006 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

    Утім, не можна забувати, що, “тінізація”  малого бізнесу в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу.

    3. Стан та перспективи розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці

    Уповільненість  та диспропорційність розвитку малого бізнесу в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і  перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малих підприємств в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

    · відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної  політики у сфері підтримки малого підприємництва;

    · збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

    · відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

    · надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

    · невпевненість підприємців у  стабільності умов ведення бізнесу;

    · надмірне втручання органів державної  влади в діяльність суб'єктів  господарювання.

    Регуляторні бар'єри. За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на малі підприємства та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

    Незважаючи  на те, що кількість нормативних  актів, які тією чи іншою мірою  регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко  збільшилася, їхня узгодженість, повнота  охоплення всіх неврегульованих  питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що викликає можливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз'яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”. В результаті, за матеріалами опитування МФК, 48 % респондентів вважають доцільним забезпечити стабільність законодавства, причому ця цифра навіть більша від числа респондентів, які пропонують вдосконалити законодавчу базу підприємництва (37 %).