Характеристика відгодівельних, забійних та м’ясних якостей м’ясних порід

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра розведення та селекції с-г тварин

 

 

 

 

З дисципліни: «Селекція с-г тварин»

На тему:

«Характеристика відгодівельних, забійних та м’ясних якостей м’ясних порід»

 

 

 

 

                                                  Виконала: студентка 5 курсу

                          біолого-технологічного факультету

                                                   гр.0802-1 м

                                                   Рябченко О. Г.

                                        Перевірив: професор с-г наук, зав.кафедри                           Хмельничий Л.М.

 

 

 

 

 

 

Суми – 2012

Зміст

 

Втуп…………………………………………………………………………..

1.Абедин-ангуська порода………………………………………………….

2. Лімузинська порода………………………………………………………

3.Світла аквітанська порода………………………………………………..

4.Симентальська м’ясна порода……………………………………………

5.Українська м’ясна порода………………………………………………...

6.Мясна галузь в Сумській  області………………………………………...

Висновки і пропозиції………………………………………………………

Використані джерела……………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У Росії, Білорусії і в Україні багато прекрасних луків і пасовищ, в багатьох районах порівняно м'який клімат - отже, є всі умови для розвитку м'ясного скотарства. До того ж вирощування м'ясних корівок не вимагає дуже великих витрат. У зимовий період м'ясну худобу може міститися навіть під тристінні навісами. Основна складова річного раціону - зелений корм пасовищний, взимку ж - об'ємні корми при незначній підгодівлі концентратами. Тільки врахуйте, що м'ясних корів не доять, а під ними протягом 6-8 місяців вирощують телят.

М'ясне скотарство приносить  гарний прибуток у фермерських господарствах. Відгодівля худоби для ринкових цілей, крім грошового доходу, має ще кілька суттєвих переваг: отримання високоякісного гною і постійне підвищення родючості грунтів; використання низькоякісних і зіпсовані кормів, які дають низьку віддачу в інших галузях. До того ж більша частина витрат праці припадає на зиму і ранню весну, коли немає роботи в полі.

М'ясну худобу відрізняється високими продуктивними якостями, і завданням майбутнього господаря є не тільки створити умови для його утримання, але і правильно вибрати породу [6].

 

 

 

1.Абедин-ангуська  порода

 

Класична британська м'ясна порода світового значення. Виведена у середині XIX ст. в Шотландії (графства Абердин і Ангус) методом селекції за м'ясними якостями місцевої чорної комолої худоби. Це тварини добре вираженого скороспілого м'ясного типу. Завдяки добрим акліматизаційним властивостям, невибагливості до кормів, чудовим м'ясним якостям абердин-ангуси стали розповсюдженими в усьому світі. Масть їх переважно чорна, проте у Сполучених Штатах Америки і Канаді розводять і червоних ангусів. Характерна особливість абердин-ангусів — комолість; при схрещуванні з іншими породами ця ознака передається й помісям.

 З 1958 по 1975 р. в Україну було завезено 121 голову, у тому числі 57 бугаїв абердин-ангуської породи. У 70-ті роки поголів'я у п'яти репродукторах досягло 1580 голів, з них 1180 корів. Нині у племрепродукторах і племпідприємствах є 2380 голів, у тому числі 900 корів. У парувальній мережі використовують 110 бугаїв. 

 Цінне стадо абердин-ангуської породи вітчизняної селекції створене у племзаводі "Ворзель" Київської області, де налічується 191 голова, у тому числі 78 корів. Це стадо створювалось на основі канадських і шотландських абердин-ангусів, імпортованих у 1961 — 1962 pp. З Канади надійшло 26 нетелей і телиць, один бугай, а з Великобританії — 16 телиць і два бугаї. Вони добре акліматизувалися, зберігши всі притаманні породі властивості.

Сучасні тварини мають  компактний добре обмускулений тулуб, короткі ноги. Жива маса дорослих корів — 412—485 кг, молочність (при відлученні телят у 6 місяців) — 175 кг, жива маса новонароджених бичків — 27 кг, теличок — 25 кг. Худоба скороспіла, добре і швидко відгодовується. Від неї одержують ніжне з вираженою мармуровістю м'ясо. Передзабійна жива маса бичків у 18 місяців становила 458 кг, забійний вихід — 67,7%, вихід жиру — 7,8%, коефіцієнт м'ясності — 6,97, середньодобовий приріст за період відгодівлі — 838 г. 

 Абердин-ангуси переважають інші м'ясні породи за плодючістю і легкістю отелень. 

Маточне поголів'я племзаводу "Ворзель" належить до двох заводських ліній бугаїв Героя 105 і Гібрида 83. Для підвищення живої маси тварин останніми роками стали використовувати крупних бугаїв шотландської селекції. 

 У 1992—1993 pp. у Головний селекційний центр надійшло 224 телиці і 2000 заморожених ембріонів ангуської породи із штату Колорадо (США). За три наступні роки всі ембріони були пересаджені у 13 господарствах семи областей України, народилось 913 телят-трансплантантів. 

Тварини американської селекції крупніші за вітчизняних. Жива маса повновікових корів становить 547—649 кг, молочність (при відлученні телят у 6 місяців) — 196 кг. Жива маса новонароджених бичків — 35 кг, теличок — 31 кг. Дворічні бугаї важать 710 кг, трирічні — 938 кг.

 Серед плідників виділяються бугаї Каміл 2117 і Ранго 1131. Це досить великі тварини (жива маса у трирічному віці — 1050 та 1080 кг) з прекрасно вираженими м'ясними формами. 

 За даними імуногенетичного тестування стада племзаводу "Ворзель" — це поголів'я досить консолідоване — коефіцієнт гомозиготності становить 0,104—0,117. Породоспецифічними в ангусів є алелі OQ',G3TYA'F'G'G". Кількість основних алелей (з частотою не менше 0,002) дорівнює 16. В ангусів американської селекції основних алелей 20. Частота породоспецифічного алеля OQ' в них становить 0,106. Також виявлена присутність алелей GYE'Q', BOYD', І2, характерних для голштинської породи. 

 У Головному селекційному центрі від ангуських корів одержано і заморожено 418 ембріонів. Частину з них вже пересаджено у господарствах різних областей. У 1996 р. імпортували заморожені ангуські ембріони і з Канади.  
        Абердин-ангуських плідників використовували у промисловому схрещуванні з коровами молочних і комбінованих порід. Збільшення передзабійної живої маси спостерігалось у помісей 63,6—100% випадків, виходу туші — у 50—83,3%, внутрішнього жиру — у 90,9—100%.

Крім того, бугаїв було використано при створенні волинської м'ясної породи, знам'янського і поліського типів [1].

Розводять Абердино-Ангуську породу у Великобританії, США, Канаді, Новій Зеландії, Аргентині, Австралії, ін. країнах світу, а також у степових районах Волгоградській і Оренбурзькій областях, Ставропольського, Красноярського й Алтайського країв, Казахстані, Україні [3].

Тварини цієї породи всі безрогі, чорної або червоної масті. Тулуб округлий, ноги короткі, важка голова, шия зливається з плечима і головою, міцні поперек і крижі, великі широкі стегна, тонкий кістяк. Висота в холці - 120-150 см.

Маса дорослих бугаїв - від 700 до 1000 кг, корів - 500-700 кг. Середньодобовий  приріст близько 800 г, забійний вихід - 60%. М'ясо відрізняється мармуровість, наповнене тонкими жировими прошарками.

Переваги абердин-ангуської породи:

• Високі відгодівельні якості молодняка;

• Максимально висока скоростиглість;

• Хороша акліматизація, морозостійкість;

• Можливість успішного  схрещування, збереження м'ясних якостей  у потомства;

• Високий м'ясний вихід  з однієї туші та відмінна якість м’яса [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Лімузинська  порода

 

Лімузинська порода виведена у Франції в провінції Лімузен, в районі, з суворими зимами, де скотарство було традиційно розвинене. Створена порода шляхом поліпшення місцевої Аквітанської худоби робочого типу грубої конституції.

Історія лімузинської породи починається з другої половини XVIII ст. У першій половині XIX ст. заводчики  провінції Лімузен перейшли до систематичної роботи щодо поліпшення м'ясних якостей місцевої худоби і перебудові його типу на робітничо-м'ясо-молочний. У подальшому вони почали удосконалювати худобу переважно в м'ясному напрямку продуктивності з одночасною екстер'єрної його оцінкою. Кращих тварин стали експонувати на виставках. У 1856 р. була заснована племінна книга лімузинської худоби. У другій половині XIX ст. вели селекцію на м'ясні якості та скоростиглість, на масивність худоби та отримання нежирних туш. У племінну справу зростала роль походження тварин і оцінка бугаїв за якістю потомства. З 1925 р. стала виходити племінна книга закритого типу. У першій половині XX ст. тривала селекція худоби на м'ясні якості та скоростиглість, почалося створення ліній і споріднених груп в породі.

У другій половині XX ст. у  Франції здійснена спеціалізація  відгодівлі лімузинської худоби. Тварин стали відгодовувати у стійлах з розрахунком на їх забій у молодому віці: 8-10 місяців або 10-12 місяців при живій масі близько 500 кг, а для отримання цінної телятини - в 3-4-місячному віці при живій масі 140-170 кг . Худоба почали удосконалювати по м'ясних і забійних якостей (м'ясо худоби лімузинської породи вважається кращим у Франції і реалізується за найбільш високими цінами).

По екстер'єру тварини  лімузинської породи є типово м'ясними. Вони характеризуються короткою головою і широким чолом, мають глибокі груди і круглі ребра. Масть тварин червона, червоно-бура. Спина дуже широка, з добре розвиненими м'язами; крижі широкий, з добре вираженою м'язовою тканиною; кінцівки правильно поставлені, м'язисті. Висота у холці у корів 127-130 см, у биків - 135-140 см; обхват грудей 187-193 і 230-235 см відповідно.

Маса телят при народженні 36-40 кг, при відлученні 240-300 кг, добові прирости становлять 800-1000 г. Жива маса корів 580-600 кг, бугаїв - 1000-1100 кг. Корови лімузинської породи мають хороші материнські якості. Легкість отелення становить 98%. Молочна продуктивність корів від 1200 до 1800 кг, жирність молока 5,0%.

При утриманні на пасовище з додаванням невеликої кількості  концентратів тварини лімузинської породи мають високу інтенсивність  росту і в ранньому віці утворюють  максимум зрілої першокласної яловичини. Туші компактні, м'ясо ніжне, з хорошими смаковими якостями. Вміст жиру невисока: співвідношення м'язи / жир складає 7, а співвідношення м'язи / кістки - 4,7. Забійний вихід у бичків в 18-місячному віці становить 68-70%. Лімузинська порода дає широку гаму кінцевих продуктів: від молочних телят до великовагових бичків і нетелей. Особливість породи - в отриманні кінцевого продукту у незалежності від віку тварини і можливості його адаптації до умов виробництва. Як за ринковою вартістю продукції, так і по рентабельності утримання тварин лімузинська порода найбільш ефективна для ведення м'ясного тваринництва.

Лімузинська порода використовується як при чистопородному розведенні, так і для схрещування в 72 країнах, розташованих на п'яти континентах. Така експансія грунтується на особливості даної м'ясної породи поєднувати найкращим чином м'ясні і материнські якості. У країнах колишнього союзу худоба цієї породи може бути використана для промислового схрещування з породами молочного і м'ясного напряму продуктивності. На початок 2005 р. питома вага худоби лімузинської породи становила 1,4% (2114 голів) від загальної чисельності м'ясної худоби Росії.

У Республіці Башкортостан є одне племінне господарство, що займається розведенням лімузинської худоби, це - ТОВ «Забара-Агро» Куюргазінского району РБ [5].

Лімузинська порода в Україні. У 1960-х роках лімузинська порода стала досить популярною завдяки своїй здатності давати нежирне м'ясо при порівняно невеликій потребі у кормах. 

 Нині у племрепродукторах  України зосереджено 466 голів, у тому числі 192 корови лімузинської породи. У парувальній мережі використовуються 13 бугаїв. 

 Розводять тварин угорської і американської селекцій. Лімузини угорської селекції невеликі: жива маса повновікових корів — 449 кг, молочність (при відлученні телят у 6 місяців) — 160—186 кг. 

 У 1993 р. у Головний селекційний центр (м. Переяслав-Хмельницький) було завезено із штату Колорадо (США) 64 телиці і 4 бугаї лімузинської породи.  Ці тварини крупніші й типовіші для породи. Масть варіює від світло-золотисто-рудої до червоно-бурої, навколо носового дзеркала і очей волосся світле. Роги, копита і носове дзеркало — світлі. Будова тіла тварин гармонійна, тулуб дещо розтягнутий, кінцівки міцні. Голова невелика, шия коротка. Груди широкі, але не глибокі. Спина широка, рівна, з добре розвиненими м'язами. Крижі довгі, дещо звислі. Задня частина добре розвинена, стегна виповнені. За розмірами тулуба лімузини поступаються тільки шароле. 

 Жива маса корів 527 кг, бугаїв у віці двох і трьох років — відповідно 790 і 855 кг. Отелення у корів проходять без ускладнень. Жива маса телят при народженні становить для теличок 38 кг, для бичків — 40 кг. 

 Згідно з імуногенетичним тестуванням тварин в алелофонді цієї породи найчастіше зустрічаються алелі BGKQTI'P'B", BQI'O', BGKO', GOT2B", які є також у монбельярдів і шароле. Стадо характеризується середнім ступенем консолідації (Са = 0,092). Наявність досить оригінальних маркерів дає змогу контролювати розподіл спадкового матеріалу плідників і матерів у наступних поколіннях. 

 На племпідприємствах нагромаджено 273,1 тис. спермодоз глибокозамороженого сім'я.

 У Головному селекційному центрі корів використовують як донорів ембріонів; усього було одержано й заморожено у рідкому азоті 131 ембріон.

Бугаїв лімузинської породи використовували у промисловому схрещуванні, а також при створенні волинської м'ясної породи [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Світла аквітанська  порода

 

Світла аквітанська порода належить до типу великої м'ясної худоби Франції. В Україну тварини цієї породи завезені в 1977 р. в дослідне господарство Чернігівської дослідної станції. Поголів'я зосереджене в племрепродукторі "Поливанівка" Магдалинівського району Дніпропетровської області і налічує 90 голів, в тому числі 47 корів. 

 Порода виведена методом злиття трьох гілок: гароннської і кверсійської (тварини великого типу) та піренейської (дрібний тип). 

Аквітанська порода не відрізняється  особливою примхливістю. Протягом всього літнього періоду худобу повинен  знаходитися на пасовищі, це оптимальні умови її утримання.

Масть однотонна, світло-жовта, пшеничного відтінку. Носове дзеркало, роги і копита, так само, як і шкура, мають світліше забарвлення. Конституція  міцна, тулуб має симетричне, довге  будова. Мускулатура добре розвинена, особливо в задній частині спини  і плечовому відділі. Легка голова, лоб широкий. Чистокровні особини аквітанської породи характеризуються спокійною вдачею, довголіттям і високою продуктивністю.

Вага новонародженого  теляти доходить до 40 -50 кг. Але, незважаючи на таке велике потомство, отелення проходить  без ускладнень, завдяки довгастої  формою теляти. Щоденний добовий приріст  може доходити до 2000 гр. Середній жива вага бика  світлої аквітанської породи становить 1000 -1300 кг., корів - від 700 до900 кг. Забійний вихід дорівнює 65 - 70%. М'ясо відрізняється високою якістю і порівняно невеликою кількістю жирових відкладень [13].

Порода добре зарекомендувала  себе в промисловому схрещуванні  з породами, які розводяться в  Україні. Помісі з симентальською породою  при відлученні у 8-місячному віці важили 241,9 кг. За забійним виходом помісні бички переважають ровесників симентальської, чорно-рябої і червоної степової порід на 0,5—3,1%. М'язової і жирової тканин (їстівна частина) в тушах помісних бичків міститься на 1,9—5,2% більше, а кісток — на 1,9—3,4% менше.

 Худоба добре пристосовується  до різних способів утримання як до стійлового, так і до пасовищного, легко переносить холод, спеку, високу вологість. 

 У 98% корів цієї породи  отелення проходять без сторонньої  допомоги. При схрещуванні з матками  симентальської, чорно-рябої і червоної  степової порід важкі роди  з ускладненнями відмічені у  2,7%. 

Плідники Геркуле 4772001, Нонбон 4776002789, Міраж 8176132, Мален 4076015950, Міау 3276130616 генеалогічно між собою не споріднені, що дає змогу запобігати небажаним  спорідненим спаровуванням при  розведенні.  
Генофондний запас сім'я, який створено при Інституті розведення і генетики тварин УААН, становить 500 спермодоз [7].

Сьогодні аквітанська  порода широко використовується для  промислового схрещування з молочними  породами [13].

Отже, світла аквітанська порода мая такі переваги:

• Спокійна вдача;

• Висока продуктивність;

• Довге життя;

• Відмінні відгодівельні  якості;

• Високі м'ясні якості;

• Легкість отелення завдяки довгастої формою теляти при народженні.

 

4.Симентальська  м’ясна порода

 

Симентальська порода - одна з найстаріших у світі. Як відзначають  М. Вількенс, С. Кеппел, К. Келлер та ін, його предки були завезені бургундами до Швейцарії в середині V ст. Виведена порода в Швейцарії в результаті тривалого відбору і підбору. Сімментали є яскравими представниками худоби подвійного комбінованого) напрямку продуктивності.

У. Дюрст на підставі краніологічних досліджень вважав, що симентальської худобу веде своє походження від тварин, отриманих у результаті схрещування  дикого туру з торфяніковим худобою  пальових будівель.

Назва породи походить від  долини річки Сімм в кантоні Берн. Сприятливі кліматичні умови, використання пасовищ з багатим за поживністю травостоєм сприяли формуванню великих  витривалих тварин, вивезення яких почався ще в XV ст. Потім при поліпшенні умов годівлі й утримання велику увагу приділяли відбору бажаних  тварин. У процесі свого формування симентальська порода (носила в минулому назву Бернської) під впливом  економічних вимог зазнала суттєвих змін як за типом складання і масті, так і по продуктивності [9].

Тривалий час тварини  симентальської породи відрізнялися примітивними формами статури і низькою  продуктивністю і лише з другої половини XIX століття під впливом рясного  годування, а також селекції перетворилися  на породу дуже великої худоби грубого  статури. Якщо минулого господарським  умовам відповідали тварини середніх розмірів, на високих кінцівках, що володіли хорошими робочими якостями, то в другій половині XIX ст. змінився напрям племінної роботи. При розведенні ставилося завдання отримання великих, масивних тварин на високих кінцівках, з широким і глибоким тулубом  і міцним кістяком. Однак розведення тварин такого типу виявилося економічно недоцільним, і до 1930-их рр.. вимоги до тварин симентальської породи знову  змінилися. З цього часу переслідується мета отримання тварин на невисоких кінцівках, компактного складання і широкотілих, з хорошою мускулатурою, з досить високою молочністю і середньої скоростиглістю.

У розвитку породи відзначають  кілька етапів.

I етап (У-ХУ1 ст.). На цьому  етапі відбувалося розповсюдження  в Швейцарії завезеного туди  бургундами зі Скандинавії готського  худоби, який удосконалювався і  формувався в нову породу (тип  худоби дрібний - примітивний).

II етап (ХУП-ХУШ ст.). Протягом  цього етапу здійснювалася широка  торгівля худобою всередині країни  і за її межами. Був встановлений  порядок оцінки худоби, що експонувалися  на виставках (тип худоби залишався  примітивним).

IIIетап (XIX ст.). Був прийнятий  перший закон щодо поліпшення  скотарства (1809), проводилася екстер'єрна  оцінка тварин на виставках  (в 1857 р. в Берні, в1856 і 1878 рр.. - В Парижі), засновані племінна  книга альпійського плямистого  худоби (1879) і Швейцарський тваринницький  союз бернського плямистого худоби (1890). Сімментали стали більшими.

IVетап (перша третина XX ст.). Введено облік походження  тварин, здійснюється селекція корів  по ростовим промерам (1910 р. - висота  в холці корів 147 см, 1925 р. - 150 см), введено мечение худоби вушними  бирками (1923).

V етап (середина XX ст.). Здійснено  перетворення типу тварин, тварини  стали менш рослими і більш  компактними. Введено стандарт  висоти в холці: для корів  - 137-147 см, для биків - 147-157 см.

VI етап (друга половина XX ст.). На цьому етапі проводилася  широка перевірка корів щодо  молочної продуктивності, введено  новий стандарт породи. Висота  корів у холці 136-142 см, биків - 140-148см [9].

Із Швейцарії симентальської худобу вивозили до Італії, Франції, Австрії, Німеччини, Чехії, Балканські країни, Росію, а також в Америку та Африку. Внаслідок гарною здатності до акліматизації  та плодючості симентальської худобу набув поширення в Південно-Західній та Південній Африці. У США, Канаді, Аргентині, Англії та деяких інших країнах тварин цієї породи використовують для схрещування з м'ясним худобою. Помісі від такого схрещування володіють підвищеною енергією росту, вони більші і дають менш жирну тушу. Серед симентальської худоби в даний час зустрічаються тварини двох типів, молочно-м'ясного та м'ясного, причому в більшості країн переважають тваринні другого типу. Якщо раніше в племінній роботі з породою багато уваги приділялося розведенню тварин універсального типу, що володіють хорошими молочними та м'ясними якостями, то останнім часом значно підвищилися вимоги до м'ясної продуктивності тварин. Відмовившись від старого універсального типу, у багатьох країнах стали вести ретельний відбір і підбір пар по м'ясної продуктивності. Так, в Італії та Франції увагу приділяють розвитку м'ясних якостей у худоби: підвищенню енергії росту, здатності давати великі прирости при високій оплаті корму. Володіючи гарною здатністю до відгодівлі, молодняк до 15-18-місячного віку досягає маси 450-500 кг, забійний вихід становить 53-60%.

До Росії симентальської худобу почали завозити на початку XIX ст. в Центрально-Чорноземні області. У  наступні роки завезення худоби тривав, і зона розведення його розширилася. Вперше симентали експонувалися на виставці в Петербурзі в 1869 р. У 1926 р. була заснована ГКПЖ.

Худоба цієї породи в силу універсальної продуктивності і  хорошої адаптації широко поширений  в нашій країні. На початку 1980-х  рр.. він займав перше місце серед  порід молочного та молочно-м'ясного напрямку продуктивності, але останнім часом поступився лідерством чорно-рябої  породи і за чисельністю посідає  друге місце (15,3%).

Формування симентальської худоби в різних зонах Росії відбувалося  в залежності від природних і  економічних умов, якості місцевої худоби, використовуваного для схрещування  з симентальської породою, напрями  відбору та підбору, а також умов годування і утримання тварин. Тому тварини симентальської породи, отримані в різних зонах, трохи відрізняються за статурі, розмірам, живою масою і рівнем продуктивності. У нашій країні найбільшого поширення має симентальської худобу молочно-м'ясного типу.

Основна масть тварин симентальської породи - палева, палево-строката, зустрічається  червоно-ряба і червона з білою головою. У чистопородних сименталів носове дзеркало, мову, зів і віки світло-рожеві. Як правило, корови симентальської породи великі (висота в холці 135-140 см), пропорційного складання (коса довжина тулуба 160-165 см), з міцним кістяком (обхват п'ястка 20-21 см); голова велика, широка в лобовій частині; шия середньої довжини; груди глибока (68-72 см), широка (45-47 см), у биків з розвиненим підгруддям; спина широка; задня частина тулуба довга і широка; крижі іноді піднятий; кістяк міцний; мускулатура добре розвинена; кінцівки зазвичай поставлені правильно, шкіра товста; вим'я частіше округле, з великим запасом, з ніжним волоссям; соски великі, конічної або циліндричної форми. Індекс вимені у корів 42-45% [2].

З недоліків статури зустрічаються  неправильна постановка задніх кінцівок, провисла спина, слабкий розвиток передніх часток вимені, а також недостатній  розвиток грудей в ширину.

Молочна продуктивність симентальських корів у різних зонах розведення неоднакова. Середні надої коливаються  від 3000 до 3500 кг, жирність молока становить 3,7-3,9%, а вміст білка - 3,3-3,5%. У племінних  господарствах удої досягають 5000-5500 кг, жірномолочность 4,0-4,1%. У породі багато корів, у яких високі надої  поєднуються з високою жірномолочності. Від корови Мальвіни 2843 за IV лактацію отримано 14431 кг молока жирністю 3,94%, Чернощеков ЧСМ-3805 дала за X лактацію 14009 кг молока жирністю 4,36%. Від корови Воротки  НС-839 за 300 днів IV лактації надоїли 6508 кг молока жирністю 6,04%. Рекордистки симентальської породи по довічної продуктивності є  корова Королька ЧРСМ-1364, від якої за 14 лактації отримано 104 584 кг молока.

Молочна продуктивність корів  різних внутрішньопородних типів істотно  різниться. За даними М. Д. Дєдова, якщо взяти за 100% надої корів молочно-м'ясного типу, то у корів молочного типу вони складуть 125,8%, а у м'ясо-молочного - 84,2%. Корови молочного типу мають  більший період використання в порівнянні з іншими типами.

При народженні телята важать 36-45 кг, в 12-місячному віці - 250-300 кг, в 18-місячному - 360-400 кг. Жива маса корів 550-650 кг, бугаїв - 900-1200 кг, найбільша маса корів - 870 кг, а биків - 1300 кг.

Відмінною особливістю худоби симентальської породи є хороше поєднання  в ньому молочної та м'ясної продуктивності. Характерними ознаками м'ясної продуктивності тварин цієї породи є високі середньодобові прирости живої маси упродовж усього періоду росту. При інтенсивному вирощуванні та відгодівлі бички  до 15-18-місячного віку важать 450-500 кг. Забійний вихід у молодняку ??становить 55-60%. М'ясо високої якості, але  в туше відносно більше кісток, ніж  у туші худоби м'ясних порід.

У багатьох країнах світу  симентальської худоба використовується для підвищення м'ясної продуктивності при схрещуванні з тваринами  молочних і м'ясних порід: США, Канада, Великобританія, Данія, Швеція, Бразилія та ін Як і в усьому світі, в нашій  країні ведеться робота зі створення  типу м'ясних сімменталов .

У Росії симентальська  порода розводиться в 30 регіонах. Найбільша  кількість худоби цієї породи налічується  в Білгородській, Воронезькій, Липецькій  областях, в Башкирії, Алтайському  і Красноярському краях. Кращі господарства по розведенню худоби симентальської породи: ОПХ «Баймакского» (Башкирія), СГВК «Чел-Майданський» (Мордовія), ФГТУ СПО СХТ «Бійський» і ФГУП ПР «Чістюньскій» (Алтайський край), ЗАТ «Північне» і  ЗАТ ПЗ «Краснотуранское» (Красноярський  край), СВК «Світанок» та СВК «Ленінський  заклик» (Курська область), Усманському  аграрний коледж і СГВК ім. Чапаєва (Липецька область).

Симентальської худобу використовували  при виведенні Бестужевських  породи, а пізніше - червоною тамбовського. В результаті схрещування симентальської породи з місцевим худобою в Смоленській  області була виведена і затверджена  в 1950 р. нова порода - Сичовська. Тварини  за зовнішніми ознаками не мають істотних відмінностей від симентальської породи. Але в Сичевський породі частіше  зустрічаються корови, які ухиляються в бік молочного типу.

Широке поширення в  породі отримали тварини, що належать до споріднених груп і ліній биків  Мергель НС-266, Лорда КС-62, Флоріана ЦС-199, Рольфа ЗС-0169, Біляк КСМ-127, Дилера КС-8 та ін, що характеризуються високою  молочністю і підвищеним вмістом  жиру в молоці. Однак у зв'язку з використанням биків червоно-рябої  голштинської породи для вдосконалення  симентальської худоби все більшого поширення набувають тварини, що належать до голштинским лініях Монтвік  Чіфтейна 95679, Рефлекшн Соверінга 198998, Віс Айдіала 0933122, Силінг Трайджун Рокита 0252803 та ін