Инфляция в Украине

Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає  країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала  б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення  внаслідок перенасичення сфери  обігу грошовими знаками понад  реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію пропозиції . Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Україна пережила одну з  найвищих в світовій історії інфляцій. Про її причини та закономірності досі висловлюються судження, які  не відповідають дійсності.

Вихід з кризового стану  для економіки будь-якої країни містить  два основних елементи. По-перше, приборкання  інфляції та, по-друге, припинення падіння  виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це - найважливіша умова для  поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити  відродження виробництва.

Інфляції та економічних  криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються  кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний  досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення.

1.1 Суть, види та форми прояву інфляції

Внутрішньо властивим  ринковій економіці явищем є інфляція. Цей термін походить від латинського "inflatio", що в перекладі означає "здуття, набухання".

Ознаки інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній  Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів.

Як правило, інфляційні процеси  були безпосередньо пов'язані з  війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зу­мовлювало шокові зміни в чисельності населення.

Але поява самого терміна "інфляція", як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.

Найпоширенішим є розуміння  інфляції як такої ситуації в економіці, за якої кількість грошей в обігу  перевищує потребу в них, зумовлену  грошовою оцінкою товарної маси. Наслідком  такої невідповідності грошової маси сукупній ціні товарів є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги

Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань:

Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції?

Чи за будь-яких темпів зростання цін виникає інфляція?

Чи за будь-яких причин зростання  цін можлива інфляція тощо?

Уже сам перелік поставлених  запитань свідчить про те, що інфляцію не правомірно ототожнювати з простим  підвищенням цін, що це складніше  соціально-економічне явище. Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання  цін, якщо знецінення грошей набуває  форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому  разі грошова одиниця формально  може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних  суб’єктів через так звані  “примусові” заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити  їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих  розмірів, виникає так званий “інфляційний навіс”, під тиском якого держава  планово підвищує ціни. Отже, і без  явного зростання цін суспільство  може пережити очевидні прояві і тяжкі  наслідки інфляції, якщо порушується  рівновага на ринках між товарним і грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі.

Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених вище питань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має.

Не зовсім коректно називати інфляцію і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне  в суспільному житті та дає  можливість економічним суб’єктам  легко компенсувати свої втрати від  такого зростання цін підвищенням  ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і  соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю  дослідників розглядається як особливий  вид інфляції.

Ще біль складним і дискусійним  є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін  може розглядатися як інфляційне, яке  спричинене надмірним випуском неповноцінних  грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції

Слід зазначити, що далеко не всяке зростання цін є інфляційним. Якщо, наприклад, ціни на одні групи  товарів чи послуг зростають і  досить суттєво, але на інші групи  — зменшуються, так що загальний  рівень цін не змінюється, то таке зростання  цін не є інфляційним. Зростання  цін, зумовлене поліпшенням якості продукції, намаганнями позитивного  впливу на стан довкілля (що вимагає  зростання витрат), зміною соці­альних  пріоритетів тощо також не є інфляційним

Інфляція — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась  не забезпеченою економічними благами.

Не слід ототожнювати інфляцію з грошовою емісією .Емісія грошей може мати як інфляційний, так і неінфляційний характер. Якщо, приміром, додатковий випуск грошей зумовлений зростанням реального обсягу національного виробництва або уповільненням руху грошей, то він не є інфляційним.

Якщо ж випуск грошей спрямований  на покриття фінансування дефіциту державного бюджету чи зумовлений прагненнями  уряду утримувати безробіття на рівні, нижчому за “природний” тощо, то емісія виступає як інфляційний чинник.

Оскільки інфляція виникає  на грошовому ринку, то її корені необхідно  шукати саме в деформації грошового  обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить  помилкову грошову політику, вводячи  в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.

1.1Помилкова грошова політика

Однією з найважливіших  стратегічних функцій центрального банку є постачання народного  господарства потрібною за даних  умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають  й інші поточні проблеми, які прямо  не пов'язані з інфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових  важелів.

Досвід країн з розвинутими  ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківського процента) і дешевим  стає кредит. Він стає більш доступним  для підприємців, котрі, позичаючи  гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва і продажу.

Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким  чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового  ліміту, що забезпечує неінфляційний  розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове  регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був  безпосередній привід для включення  грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною.

Однак частіше бувають  випадки, коли держава, намагаючись  прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншу мету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. У намаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, до яких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них. Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходів призводить до того, що фактично втрачається уявлення про справжнє призначення грошової політики. Отже, замість того щоб оберігати господарство від інфляції, центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками, сприяє її прискоренню.

Перевищення державних видатків над її доходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний, то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростання значною  мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетного дефіциту. Проблема бюджетного дефіциту є нині однією із найбільш гострих і спірних. Під час її обговорення часто  посилаються на досвід різних країн, економіка яких нормально функціонує за 5- і 10-відсотковому рівнях бюджетного дефіциту відносно до ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливу  обставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі має принципове значення для функціонування національної економіки.

1.2Інфляційні джерела фінансування дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит може фінансуватися  за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних  видатків за рахунок позики у приватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишається незмінною і наслідки такої заборгованості залежать від  економічної кон”юктури і стану  ринку праці та капіталу. За наявності  в країні вільних коштів і недостатності  попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних видатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, що сприяє економічному розвитку.

Якби український уряд мав змогу поширити серед населення  і підприємств державні облігації  у розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державних видатків відбувалося  б за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки  для економічного становища України. Результати емпіричних досліджень показують  низьку еластичність заощаджень за процентними  ставками, отже, малоймовірність істотного  збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Для зменшення  таких заощаджень необхідно проводити  інтенсивну і тривалу роботу щодо завоювання у населення довіри до держави і Національного банку.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик  означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без  обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Однак при цьому  повернення боргу та його обслуговування відбуватимуться за рахунок майбутнього  виробництва, а це потребуватиме  у майбутньому відповідного зменшення  обсягу імпортованих товарів та послуг.

Необхідно також мати на увазі, що за кредитного фінансування державних видатків відбувається перерозподіл у часі пов'язаного з цими видатками  фінансового тягаря, отже, і залучення  майбутніх поколінь до обслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекласти лише в тому випадку, коли йдеться про видатки, ефект  від яких настане через певний час. До таких видатків можуть бути віднесені насамперед безперечно рентабельні  інвестиції, а також інвестиції в  галузі інфраструктури, які завдяки  високій продуктивності дають змогу  одержувати в майбутньому вищі доходи.

Проблема державної заборгованості має ще й політичний аспект, пов'язаний з боротьбою між законодавчою і виконавчою владою або прагненням парламенту відсунути політичні  втрати і наслідки рішень, що приймаються, до наступного законодавчого періоду. Так, фінансування податкових державних  видатків за допомогою позик порівняно з підвищенням податків або скороченням витрат викликає менше політичних втрат і незадоволених виборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додаткових бюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподаткування, немає ризику конфлікту з будь-якими групами або верствами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, що можливе у разі скорочення видатків.

2. Причини інфляційних  процесів в Україні .

Інфляційні процеси протягом 1991 - 1993 рр набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості  економіки, нераціональним співвідношенням  галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси  в Україні були спричинені їх багатофакторним  характером, об'єктивними негараздами  перехідної економіки, в тому числі  значною мірою залежністю від  зовнішнього енергопостачання.

 За данними Кабінету  Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно  на 86% визначалась збільшенням обсягів  грошової маси і швидкістю  її обігу та на 14 % - зниженням  обсягів виробництва. Насправді  цей вплив є більш багатобічним  і глибоким. Він діє також через  співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

 Серед чинників та  факторів інфляції в українській  економіці слід назвати наступні:

· невиважена первинна емісія;

· структурні перекоси у  матеріальному виробництві та ціновій політиці;

· затратність економіки  та непродуктивні витрати окремих  виробництв;

значна руйнація товаропродукуючої  сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

· від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

· доларизація економіки.

 Швидке поглиблення  інфляції від прихованої до  гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було  зумовлено, з одного боку, вкрай  незадовільною структурою виробництва,  його низькою ефективністю, падінням  темпів росту, а потім і абсолютних  обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного  бюджету із зменшенням надходження  доходів та збереженням на  попередньому рівні або зростанні  державних витрат.

 Невиважена грошова  емісія - ще одна причина інфляції  в Україні. Якщо в економіку  викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то  цей розрив компенсується ростом  цін і відповідно посиленням  інфляції. За повідомленням Міністерства  статистики України, "емісія грошей  за 1993 рік збільшилася у 25 разів  і становила 123 трлн. карбованців,  у тому числі за четвертий  квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн- крб".

 Збільшення суми, незабезпеченнх  товарною масою, грошей в українській  економіці було пов'язане з  покриттям готівкового попиту, бюджетними  дотаціями, кредитуванням виробників  та споживачів (включаючи і явних  банкрутів). Грошові емісії в українській  економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним  фактором ще й тому, що сприяли  падінню валютного курсу національної  грошової одиниці відносно іноземних  валют. Це, у свою чергу, призвело  до того, що український карбованець  не виконував класичних грошових  функцій. Більш сильна іноземна  валюта витісняла національні  гроші. Тобто почалося обертання  такої валюти, як долар. Станом  на 1.08.1994 року питома вага національної  валюти становила 86,5 %, іноземної  валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно  змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі - до 5,0 %. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але  водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів  та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено  грошову реформу: введено в загальний  обіг єдину національну одиницю - гривню. Основною передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне  проведення рестрикційної грошово-кредитної  політики, що призвела до зниження рівня  інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, "напередодні реформ", темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%.

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін  споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз  Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні  з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.

3. Тенденції інфляційних процесів в Україні

Трансформаційні економічні перетворення системного характеру  в Україні були започатковані  ще під час її перебування у  складі колишнього СРСР. Сукупність їх зводиться до переходу від планово-розподільчої економічної системи до ринкової. Проте з розвитком цих перетворень  все гостріше в Україні постає проблема інфляції.

В економічній теорії існує  кілька поглядів на сутність та причини  інфляції. У вітчизняній науці  та у правлячих колах України  нині переважають погляди на це явище  виключно як на грошовий феномен, пов’язаний із надмірною емісією. Через це боротьба з нею проводиться у напрямі  адміністративного скорочення емісії. Однак жорстке обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки, спровокувавши подальше поглиблення системної кризи. Виявом її стали поглиблення спаду виробництва, збільшення безробіття, різке зростання  бюджетної, взаємної та інших видів  заборгованості, помітне посилення  кризи неплатежів тощо. Проблема інфляції, хоча й змінила форму, але не зникла. Всі ці негативні процеси створюють  реальну загрозу вітчизняній економічній безпеці.

Саме такий стан речей  виводить на перший план комплексний  підхід до розгляду причин та наслідків  сучасної інфляції. Він мав багато прихильників у західній літературі, а нині його подальша розробка та застосування щодо умов ринкової трансформації економічної  системи України стає надзвичайно  важливою проблемою. Значимість цієї проблеми визначається тим, що темпи та характер інфляції є результатом сукупного впливу системи найрізноманітніших чинників, пов'язаних зі змінами всієї системи суспільних відносин та інституцій у перехідний період. І нинішня інфляція в Україні виявила себе як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв'язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства. Тому і подолати її можна лише при комплексному, системному підході, який ураховує всю сукупність специфічно національних умов .

Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є  такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних  затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості  безробітних та ін. Деякі з них  впливають і на інфляційні процеси  в Україні. Однак інфляція в нашій  державі, як і в інших країнах  СНД, має свої специфічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація  основних пропорцій народного  господарства, насамперед співвідношення  між групами «А» (виробництво  засобів виробництва) і «Б»  (виробництво засобів споживання). Так, якщо в СРСР у 1928 р.  частка предметів споживання  у загальному обсязі промислової  продукції становила 60,5 % , то у  1989 р. — лише ЗО % . В Україні  з 1990 по 2001 рік частка групи  «Б» скоротилася з ЗО до 24 %. Це означає, що в галузях  групи «А» виробляють переважно  лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого  вжитку для населення, що свідчить  про затратний характер економіки.  Працівники групи «А» отримують  заробітну плату, що збільшує  грошову масу в обігу і, як  наслідок, незадоволений платоспроможний  попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація  економіки. За оцінками західних  експертів, в СРСР на воєнні  цілі витрачалося наприкінці 80-х  років XX ст. не 70 (як зазначалось  в офіційних джерелах), а до 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена  тим, що до обсягу військових  витрат раніше не включали  витрати на виробництво устаткування для воєнних заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, для видобування руди, яка йшла на виплавлення металу для військових потреб). Після здобуття незалежності на території України залишилось приблизно 80 % військово-промислового комплексу колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась поспішна, необґрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;

3) значна монополізація  економіки України. В Україні  у 2002 р. частка монополізованої  продукції у ВВП становила  40 %;

4) популістські, недостатньо  обґрунтовані економічно постанови  Верховної Ради у 1992—1994 рр., які  збільшували дефіцит державного  бюджету. Нічим не забезпечена  емісія грошей становила у  1992 р. 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало  приблизно 35 % ВНП (при тому, що  дієздатною фінансово-кредитна система  вважається тоді, коли цей показник  не перевищує 5%). Головною причиною  інфляції в Україні у 1991—1993 рр. була невиважена грошова емісія;

5) численні посередники  між виробниками і споживачами.  В Україні може бути до п'яти  посередників, внаслідок чого ціна  товару зростає у кілька разів.  У 2003 р. перепродаж товарів  в оптовій торгівлі монополістичними  структурами (їх налічувалось 350) становив дві третини оптового  товарообігу, внаслідок чого «розкручувались»  ціни всього торговельного ланцюга;

6) швидке руйнування старої  грошово-кредитної і фінансової  системи, запізніле формування  нової, до того ж малоефективної, розпад системи безготівкових  розрахунків, надмірний податковий прес та ін.

Крім внутрішніх причин інфляції, існують і зовнішні фактори. Це насамперед зростання цін на імпортні товари та послуги. Згідно з оцінками спеціалістів подорожчання нафтогазової групи енергоносіїв на 1 % зумовлює зростання оптових цін у промисловості на 0,23 %, у всій економіці — на 0,22 %, Зовнішніми причинами інфляції в Україні є необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, доларизація української економіки, Вступ в ЄС вимагає обмеження річного рівня інфляції до 2 %. За високих темпів інфляції впродовж тривалого проміжку часу (що свідчило про нестабільність існуючої грошової системи) уряди багатьох країн проводили грошові реформи. З метою сприяння проведенню радикальних ринкових реформ в Україні, забезпечення економіки стабільною національною валютою та відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» вводилась національна валюта – гривня

Як відомо для характеристики інфляції дуже часто використовують такий показник індекс споживчих  цін. Він досить точно виражає  не тільки економічні, а й соціальні  аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення.

Проводячи жорстку монетарну  політику, з 1994 р. НБУ вдалося скоротити  інфляцію. Однак в Україні тривала  стагфляція. Кількість грошей у державі  характеризується ступенем монетизації - відношенням МЗ до ВВП. Ступінь  монетизації офіційної економіки  України незмінно знижується. Багато разів в Україні проблему демонетизації  намагалися розв'язати емісійними заходами. І кожного разу емісії призводили до наслідків: збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових  цінах; прискорення швидкості обігу  національних грошей, «доларизаціі»  економіки; випереджаючого зростання  гривневих цін порівняно зі зростанням гривневої маси, що зумовило чергове  зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.

Крім врахування причин демонетизації  економіки та контролю за інфляцією  монетарними методами, для подолання  економічної кризи в Україні  необхідна державна програма розвитку підприємництва в наукомістких виробництвах. Інвестиції в пріоритетні напрями  виробництва, впровадження передових  технологій, мінімізація закупівель імпортних товарів і розвиток експортного потенціалу вітчизняних підприємств здатні забезпечити приплив валюти в Україну. На відміну від сучасної «доларизації» економіки, інтенсифікація експортної діяльності підприємств дасть змогу не тільки позитивно вплинути на платоспроможний стан України, а й підтримати ділову активність виробників і підвищити соціальний захист населення.

Економічна криза, яку  пережила Україна, породила цілу низку проблем,

без розв'язання яких неможливо  вийти з цієї складної ситуації. Можна йти різними шляхами, спираючись на світовий досвід. Адже складну ситуацію з розрухою в економіці пережили також Німеччина після Другої світової війни і Сполучені Штати  Америки у період великої депресії. Досвід цих держав дає матеріал для  порівняльного аналізу ситуації і вибору оптимального шляху подолання  інфляційних процесів і досягнення стабілізації економіки.

4.Соціально-економічні наслідки інфляції.

Головними соцiально-економiчними  наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл  доходiв, прихована державна конфiскацiя  грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння  реальної процентної ставки на капiтал, падіння рівня життя народу.

 Основний розподiльчий  вплив iнфляцiї виникає через  вiдмiнностi у активах (все, що  має грошову вартість) i пасивах  (борги), якими володiють люди. Для  iндивiда, що отримав позику i має  вносити по нiй щорiчний (або  щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою  проценту, iнфляцiя фактично є  моментом позитивним. Наприклад,  позичено 100 000 долл. для купiвлi будинку  i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 долл. У разi пiдвищення цiн  у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї,  платежi по закладнiй нiяк не  змiняться i будуть становити тi  ж самi 10 000 долл. за рiк, хоча  кiлькiсть благ, що можна придбати  на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за  використання капiталу зменшився  наполовину.

 В цiлому непередбачена  iнфляцiя перерозподiляє багатство  вiд кредиторiв до боржникiв,  а непередбачене зниження темпiв  iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя є головним  чинником, що впливає на вiдсотковi  ставки, оскiльки пiд iї дiєю  змiнюється купiвельна спроможнiсть  грошових одиниць i зменшусться  реальна прибутковiсть iнвестицiй.

 Окрiм перерозподiлу  доходiв iнфляцiя впливає на  економiку через загальний обсяг  виробництва. Такий вплив справляється  на рiвень обсягу виробництва  в цiлому. Тут слiд зауважити,  що безпосереднього зв'язку мiж  цiнами i обсягом виробництва немає.  Збiльшення сукупного попиту збiльшує  i цiни, і обсяг виробництва.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів:

1. Посилення диспропорцій  в економіці, дезорганізація господарських  зв"язків, виникнення кризи  фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;

2. Зниження життєвого  рівня трудящих, знецінення трудових  заощаджень, поглиблення майнової  нерівності. У США, наприклад,  монополісти внаслідок інфляції  щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., в Україні лише в 1992-1993рр.ціни  зросли в 2569 разів, а грошові  доходи населення - тільки в  559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;