Интернационализация капитала

Зміст

Вступ

1. Світове господарство  та його структура

0.1. Сутність світового  господарства та  закони його розвитку

0.2. Етапність формування  світового господарства

0.3. Закономірності розвитку  світового господарства

1. Міжнародні економічні  відносини в системі світового господарства

1.1. Умови та основні  фактори розвитку  міжнародних економічних  відносин

1.2. Форми міжнародних  економічних відносин

1.3. Основні групи  країн у світовому  господарстві

3. Глобалізація світогосподарських  зв'язків та загально  цивілізаційні проблеми людства

Висновки

Перелік літератури та інших  інформаційних джерел

Додатки

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продук-тивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори  сприяють формуванню цілісного організму  світового господарства, поступовому  утворенню органічного цілісного  економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною  ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його струк-турними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спе-ціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

Формування  світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом.

1. Світове господарство  та його структура.

На  процес відтворення  у кожній країні впливають діючі у межах націо-нальних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової тор-гівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів. Крім того, розгортання НТР стимулювало процеси інтернаціоналізації продуктивних сил, капіталу, поглиблення міжна-родного поділу праці, усього процесу суспільного відтворення. Тому дія загаль-них законів та закономірностей у межах світового господарства, його сут-ність, основні елементи, найважливіші закони та закономірності розвитку, їх соціально-економічні наслідки є предметом дослідження економічної теорії.

1.1. Сутність світового  господарства та  закони його розвитку.

Населення на нашій пла-неті сягнуло 6, 3 млрд. осіб і щорічно зростає приблизно  на 80 млн. осіб. Людс-тво розмовляє 2796 мовами (за деякими даними - 5000), в Україні - 73 мовами. На Землі існує майже 210 держав, які перебувають на різних щаб-лях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістич-них формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодаль-ного способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва поступово поширюється, але ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифіка-цією більшість людства проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 кра-їн). За економічним потенціалом лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада, які створюють до 50 % ВНП планети. Приблизно 35 держав належать до типу роз-винутих, серед них понад 10 - високорозвинуті. У кожній країні сформував-ся певний тип технологічного способу виробництва, відносини економічної власності і господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ре-сурсний, трудовий та інший потенціал.

Економісти  пропонують різні визначення, в яких, з одного боку, при з'ясуванні сутності світового господарства наголошується на зв'язках між різними країнами, а з іншого - на наявності національних господарств і лиш після цього на взаємозв'язках між ними. З методологічної точки зору другий підхід логічніший, оскільки відповідає вимогам системного аналізу. Його вимогами є такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, а також загальна мета. Цілісність і організованість світового господарства забезпечує його господарський механізм та міжнарод-ні поділ праці, який теж належить до сфери міжнародних економічних відносин, оскільки до них відносять техніко-економічні відносини між різними раїнами, а отже, відносини міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування та інші (як сфера міжнародного поділу праці).

До складу світової економічної системи відносять  світові продуктивні сиди та світовий господарський механізм. На їх основі утворюються такі міжнародні економічні метасистеми:

1) міжнародний  технологічний спосіб виробництва, сформований у наслідок діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та техніко-економічних відносин. Основою сучасного світового господарства є передусім процес інтернаціоналізації продуктивних сил, а у ширшому кон-тексті - процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва;

2) міжнародний  суспільний спосіб виробництва,  який поступово формується у  процесі діалектичної взаємодії  процесів інтернаціоналізації продук-тивних  сил та відносин економічної власності у всіх сферах суспільного від-творення. Формами вияву процесу інтернаціоналізації відносин економічної власності у сфері безпосереднього виробництва є формування інтернаціональ-них витрат суспільно-необхідної праці, інтернаціональна вартість; у сфері об-міну - інтернаціональна ціна, інтернаціоналізація грошей та інших форм ін-тернаціональних товарно-грошових відносин;

3)міжнародний  економічний спосіб виробництва,  який поступово утво-рюється внаслідок  діалектичної взаємодії інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, організаційно-економічних та відносин економічної власності.

Сучасне світове господарство - складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угрупо-вань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зрос-таючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відно-син, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм.

До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об'єднання ООН (наприклад, Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об'єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров'я та ін.), Світова організація торгівлі тощо.

Закон інтернаціоналізації  виробництва. Якщо дотримуватись принципу примату виробництва, то вирішальну роль у формуванні цілісності сучасного світового господарства мають закони сфери безпосереднього виробництва і пе-редусім закон його інтернаціоналізації.

Закон інтернаціоналізації  виробництва - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між процесом переростання економічним способом виробництва меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднан-ня особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою та ство-рення при цьому необхідних матеріальних і духовних благ, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні - з іншого.

Закон інтернаціоналізації  обігу. Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому рин-ку, зокрема з дією закону інтернаціоналізації обігу.

Закон інтернаціоналізації  обігу - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, фор-муванням інтернаціоналізації вартості у цій сфері та її перетворенням в інтернаціональ-ну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях.

1.2. Етапність формування  світового господарства.

На сьогоднішній день можна виділити 4 етапи становлення  світового господарства:

На першому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він охоплює період від виникнення суспільного поділу праці (V-IV тисячоліття до н. е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина XIX ст.). Поява суспільного поділу праці породжує передумови для виникнення місцевого ринку,який з часом трансформується регіональний та регіонально-світовий.

Подальший розвиток суспільного поділу праці  в епоху феод відчутний поштовх  для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку (XV-XVII ст.). Новий імпульс форм світового ринку отримало після утвердження в середині 19ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла існувати без світового збуту.

Світовий  ринок - це система стійких торгових відносин між краї заснованих на міжнародному поділі праці й інших факторів виробництва. Міжнародний поділ праці євищою формою суспільного територіального поділу праці, причому в сучасних умовах він існує в різних своїх функціональних формах; загального, приватного, одиничного. Поділ праці пов'язаний з поділом таких факторів виробництва, як природні ресурси капітал, підприємницькі переваги людей, що виявляються продуктом як природного, так і історичного процесу. Становлення світового ринку є лише першим етапом перетворення переважно закритих національних господарських систем під дією могутніх законів товарного виробництва, що зламують національні кордони в пошуках нових факторів економічного росту і реалізації економічних інтересів людей.

На другому етапі (середина XIX - початок XX ст.) світове господарство набуває рис світового капіталістичного господарства,тобто об'єднує країни капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Світове господарство на даному етапі складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародної поділу праці.

Третій  етап (з 20-х - до 90-х pp. XX ст.) починається з відокремлення ні капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу, а п другої світової війни ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Структура сучасного світового  господарства включає дві складові частини по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге - міжнародні економічні зв'язки (відносини) між країнами-партнерами. У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

1.3. Закономірності розвитку  світового господарства.

Для світового  господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічні закономірності Насамперед - це тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть тенденції до національного відокремлення. З розвитком світового господарства перша тенденція бере верх над другою: неухильно зростає зовнішньоторговельний оборот усіх країн, збільшуються масштаби міжнародного руху капіталу, швидко зростають обсяги виробництва на закордонних філіях ТНК, все більше переплітається міжнародна діяльність великих банків і т. д.

Важливою  закономірністю сучасного світового господарства с нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі Так, сучасне світове господарство чітко поділяється на дві історичні спільноти: "високорозвинутий центр" і "периферія, що розвивається".

2. Міжнародні економічні відносини в системі світового господарства.

У підручнику "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" за редакцією Г.Климка стверджується, що "сучасне світове господарство є складною частиною національних господарств  окремих країн та їхніх угруповань, що взаємозв'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці"

2.1. Умови та основні  фактори розвитку  міжнародних економічних  відносин.

Світове господарство характеризується:

• зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

• створенням багатогранної системи міжнародних  економічних відносин;

• формування міжнаціональних механізмів регулювання  економічних взаємовідносин між  країнами.

Економічними  засадами функціонування світового господарства є:

• міжнародний  поділ праці (МПП);

• інтернаціоналізація  економіки;

• міжнародна конкуренція.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов.

Існує три  форми міжнародного поділу праці (Додаток 1).

Сучасний  етап розвитку МПП  характеризується:

- розвитком  спеціалізації та кооперування  виробницт-ва наукомісткої продукції,  прогресивних технологій, що зумовлює  деіндустріалізацію промислове розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);

- поглибленням  спеціалізації у сфері науково-техніч-них  знань та інформації;

- інтернаціоналізацією  сфери послуг, тісним перепле-тінням  продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

- загостренням  конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням  значення інтернаціо-нальних конкурентних  переваг.

Інтернаціоналізація економіки - формування, розви-ток та поглиблення економічних взаємозв'язків між краї-нами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародні  економічні відносини (МЕВ) - внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам міжнародних економічних відносин.

До умов розвитку міжнародних економічних  відносин належать:

1) більша  віддаленість (порівняно з національною  економікою) суб'єктів МЕВ, тобто  покупців і продавців - учасників  міжнародного поділу праці, а отже, значно більші транспортні витрати;

2) зростаюча  залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та  інших факторів;

3) використання  у сфері МЕВ різних національних  валют, що зумовлює появу валютного ризику, ускладнює розрахунки при зовнішньоекономічній діяльності. Це, в свою чергу, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання;

4) значно  більший економічний потенціал  суб'єктів МЕВ (ТНК, держав, міжнародних  фінансово-кредитних організацій та ін.) порівняно з суб'єктами національних економічних відносин (серед них кількісно переважають дрібні та середні підприємства й підприємці, які їх очолюють);

5)зростання  ролі і складності проведення  маркетингових досліджень, оскільки для успішного просування товару на зовнішній ринок необхідно знати природно-кліматичні, екологічні, економічні, правові, соціальні, політичні, культурні, психологічні, релігійні, морально-етичні умови в іншій країні, позиції конкурентів;

6) збільшення валютного, соціального, політичного, транспортного, інформаційного ризиків. Найбільшою мірою це стосується створення спільних підприємств, міжнародної виробничої спеціалізації, кооперування, проведення спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробок та ін;

7) раціональне  поєднання державного та наддержавного  регулювання, транснаціональної  планомірності та ринкових важелів  при формуванні господарського  механізму в межах світового  господарства.

До основних факторів розвитку МЕВ належать:

• неоднорідність природних, географічних, демографічних, економіч-них умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами;

• поглиблення  міжнародного суспільного поділу праці  в загальній, особ-ливій та одиничній  формах, зокрема міжнародної спеціалізації, значне роз-ширення номенклатури продукції;

• підвищення ефективності національного виробництва, зумовлене впли-вом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародною торгівлею);

- необхідність  хоча б часткового подолання  зростаючого розриву між високорозвинутими і слаборозвинутими країнами при формуванні цілісного світового господарства;

• поглиблення  глобальної екологічної кризи, послабити  або подолати яку можна лише спільними  зусиллями всіх країн;

• зростання  могутності і посилення ролі міжнародних економічних та

громадських партій з їх вимогами на поглиблення  співробітництва між різними  країнами.

2.2. Форми міжнародних  економічних відносин.

Основними формами міжнародних економічних  відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями, міжнародні валютні та кредитні відносини.

Міжнародна  торгівля - це форма відносин між товаровиробниками і споживачами різних країн, що виникла на базі міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її можна трактувати як відносини країн з метою вивезення та ввезення товарів та послуг. До товарів, крім матеріальної продукції, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці - патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів. До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші «невидимі» блага. В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Розвиток  інформаційної інфраструктури залежить від рівня розвитку промисловості. Але і конкурентноздатність самої  промисловості здебільшого визначається інформаційною складовою. Інформаційна ситуація в країні, її підключеність до каналів світових мереж інформаційних комунікацій стала багато в чому визначати роль і місце країни в міжнародному поділі праці і у всесвітнім господарстві.

Для регулювання  своєї зовнішньої торгівлі кожна  держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними вона намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Таким чином, держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин. Залежно від масштабів втручання у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики держави :

* політика вільної торгівлі;

* політика  протекціонізму.

Політика  вільної торгівлі - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю. Вона базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, коли місцеві підприємці мають змогу витримувати конкуренцію.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Проводячи політику протекціонізму, держава, з одного боку, захищає національних вироб-ників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, в свою чергу, веде до падіння конкурентоспро-можності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Протекціонізм у менш розвитих країнах - спроба вистояти в боротьбі зі світовими економічними силами, здатними законсервувати відсталу неефективну структуру національної економіки. В цьому випадку свідомо жертвують майбутніми економічними виграшами: захист молодих перспек-тивних галузей як основи структурної перебудови економіки виявляється цілком виправданим. У більшій чи меншій мірі протекціонізм необхідний для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, необхідні для оборони країни, для збереження і підтримки виробництва й зайнятості, особливо в умовах кризи (хоча ці аргументи, з погляду науки, не безперечні), для протистояння демпінгу - продажу товарів за цінами нижче витрат. У деяких випадках мито - основне джерело доходу держбюджету, і лібералізм просто неможливий. Зрештою, економічна політика держави може визначатися неекономічними пріоритетами, і протекціонізм виявляється вимушеним при повному розумінні його несприятливих наслідків.

Однією  з основних форм міжнародних економічних  відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формах веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати І отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним із основних джерел фінансування імпорту.

Державний капітал -це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду _чиміжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та piзні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни. Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою - 10%, а за австралійською та канадською - 50%.

Портфельні  інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий термін для отримання відсотка.

Державні  капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вини містять  більш або менш суттєвий елемент  субсидії. На вивезений позиковий  капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видаватись і під конкретні потреби чи програми.