Итория макияжа

Поняття краси змінювалося з плином часу. Кожна історична епоха створювала свій ідеал. Він залежав від клімату, політичних і економічних умов, від моральних установок, релігії, від особливостей побуту різних прошарків суспільства. Великі розуми людства роздумували про таємниці законів краси, про природу прекрасного. Наприклад, Бодлер писав, що вона складається з двох елементів –одного вічного і незмінного, що не піддається жодному визначенню, а другого відносного і тимчасового, що складається з того, що дає нам певна епоха, мода, смаки, пристрасті і пануюча мораль. Незмінними умовами «вічної і незмінної» краси були і залишаються симетрія, гармонія, єдність в багатогранності, взаємна відповідність всіх рис і пропорцій, закінчений цілісний образ, відчуття справжнього життя.

Зміна естетичного ідеалу не виключає єдиної для всіх якості в різних типах краси –гармонії.Грецька міфологія приписує чарівній Афродіті винайдення засобів для підтримання краси, Єлені Троянській –їх розповсюдження. Не зважаючи на те, що деякі події лише міфи чи легенди, між рядків ми можемо прочитати багато цікавого. Відношення до краси, косметики в різні часи було різне.

Важливо зрозуміти мотиви, які спонукали людей до певних діянь. Завдяки їм ми сьогодні маємо велику кількість засобів, щодопомагають не тільки зберегти красу, а й боротися з хворобами чи косметичними недоліками шкіри. Важко сьогодні уявити сучасне життя без косметики, і це не випадково, адже на різних етапах розвитку людина прагнула покращити вигляд свого тіла відповідно до своїх уявлень про красу. А воно, як виявилося, дуже відносне. Не завжди людині подобалося те, що створила природа, деколи хотілося щось підправити. Наші предки придумали тисячі способів прикрасити себе, іноді навіть в шкоду своєму здоров’ю.

Стародавній світ.

 Древній Єгипет

Ідеалом Древнього Єгипту була струнка, граційна жінка. Тонкі риси обличчя з повними губами і великими мигдалевидними очима, форма яких підкреслювалась спеціальними контурами, контраст важких зачісок з тендітною витягнутою фігурою викликали уявлення про екзотичну рослину на гнучкому стеблі. Єгиптянам побутовий грим був відомий ще 4500 років тому.

Тональні креми називали раніше притираннями. Єгипетськацариця Клеопатра зберігала їх увитончених алебастрових посудинах, прикрашених золотом, лазуритом і бірюзою. Для виготовлення притирань використовували свинець. Він надавав шкірі засліплюючої білизни. Однак, пізніше було виявлено, що при регулярному застосуванні свинець просочувався всередину через пори шкіри, що призводить до тяжкого отруєння. У Давньому Єгипті широкі брови вважалися ознакою мудрості, і єгиптянки, щоб не викликати сумнівів в своїх розумових здібностях, надавали цій частині обличчя виразність за допомогою сажі.Щоб розширити зіниці і надати блиск очам, жінки Єгипту крапали в них сік із рослини «сонний дурман», яка згодом стала називатися білодонною. Самим красивим кольором очей був зелений,

тому очі обводили зеленою фарбою з вуглекислої міді (пізніше її замінили чорною), їх видовжували до скронь. Білки очей підсинювали мідним силікатом. Зеленою фарбою із розтертого мелахіту фарбували нігті і ступні ніг.Єгиптянки винайшли особливі білила, які надавали темній шкірі світло-жовтого відтінку. Він символізував землю, зігріту сонцем. Їдкий сік ірису вживали в якості рум’ян. Подразнення шкіри цим соком викликало почервоніння.

Єгиптянки славились своїм мистецтвом виготовляти різноманітні лаки, притирання, фарби і пудри, які за своїм складом близькі до теперішніх.

Широко використовувалися ароматичні і косметичні засоби. У мумій, які збереглися до наших днів нігті були фарбовані оранжевим кольором, а іноді покриті позолотою.

Прикладом древньоєгипетського ідеалу краси булла Нефертіті (в пер. з єг. «прекрасна прийшла»). Вона була невисокого зросту і дуже

приваблива, про що свідчать багаточисельні скульптури, рельєфи і малюнки. Вона мала смугляву шкіру, але про натуральний колір волосся невідомо, адже вона завжди голила голову. Досконало вміла користуватися косметикою. На зображеннях ми можемо її побачити з підбритими бровами, ретельно обведеними фарбою, і контурами очей, які виходять за межі повік. Та найбільший розквіт косметики був пов’язаний з іменем цариці Клеопатри (пер. з Єг. «Сильна») –69-30рр. до н. е. Вона розумілася в косметології, Цариця Нефертіті звеліла побудувати парфумерно-косметичну фабрику, а також написала книгу «Про ліки для обличчя». Це був перший косметичний довідник з рецептами приготування губної помади, рум’ян, пудри та ін.Відомо, щочоловіки і жінки білились, рум’янились, фарбувались за допомогою пензлів і голок із слонової кістки. Спочатку зеленою, а згодом і чорною фарбою оформляли брови і вії. Пудрились червоною і жовтою охрою*. Нижні повіка підфарбовували сірою і зеленою фарбою, а верхні –чорною. Коли зелена фарба вийшла із моди, її замінила оранжева, якою підфарбовували ступні ніг і кисті рук. Виготовляли косметичні засоби тільки жреці, а косметичними процедурами займались служителі храму.

Багато косметичних засобів мали лікувальні властивості. Наприклад, малахітова зелень лікувала від вірусного захворювання очей –трахоми. В Єгипті вміли видаляти бородавки. Пом’якшували і дезінфікували шкіру за допомогою засобів в основі яких були тваринні жири. На той час був вже відомий спосіб виготовлення яскравих неонових барвників, з мушель морських молюсків. Також існували косметичні засоби для маскування ознак старіння і покращення росту.

Слава про мистецтво єгиптянок пізніше дійшла до Риму, і римські імператриці на вагу золота цінили придбані у шахраїв храму Ісіди** таємничі склади «косметикони», які ніби надавали обличчю блиск золота і білизну слонової кістки. У єгиптянок римляни навчилися гримуватися. У чоловіків, як і в жінок грим був вимогою етикету.

*Охра (вохра) –природна порошкова чи земляниста суміш оксидів і гідроксидів заліза (гематиту і лімоніту) зглинистими частинами. Колір різноманітний, змінюється в широких діапазонах від жовтого і бурого до червоного різного ступеню насиченості 

**Ісіда –богиня Древнього світу, покровителька материнства і жіночності.  

Древня Греція

                                                                                                      В Древній Греції був культ тренованого тіла. В основі ідеалу

краси лежала гармонія духу і тіла. Ідеально красивою могла

вважатися людина, у якої всі частини тіла і риси обличчя

знаходились в гармонії. Художники винайшли і залишили після себе так звані канони і модулі.

 Еталоном краси для  греків стала скульптура Афродіти (Венери). ЇЇ зріст 164см, об’єм бюсту –86см, талії –69см, бедер –93см.

Ідеальним вважалось обличчя, яке можна було поділити на три

чи чотири рівні частини. Прекрасне обличчя поєднувало прямий ніс,

великі очі з дугоподібними краями повік.Відстань між очима –не

менше величини одного ока. Великі випуклі очі підкреслювалися

округлою лінією брів.

Насправді знайомству з косметикою греки зобов’язані імперії

фараонів. В Древній Греції були популярні білила для обличчя і

чорна фарба для підведення очей. Гречанки не просто чорнили вії

сажою, а й закріплювали її сумішшю з яєчного білка зі світлою

смолою. Губи і щоки вони рум’янили за допомогою сурика*.

Для надання білизни обличчю гречанки використовували

білила, легкі рум’яна, пудру, губну помаду і кіптяву від згорання спеціальної есенції для підведення очей.

По античному міфу навіть Афродиту запідозрили у використанні

* Сурик –мінерал, який являє собою окис свинцю, має цегляночервоний колір.

гриму. Самою відомою суперечкою про те, хто красивіший, була супер

ечка між богинями Герою, Афіною і Афродітою. Її доручили розв’язати сину

троянського царя Парису. «Яблуко суперечки» з надписом: «Найпрекраснішій» Парис передав, як відомо, Афродіті. Всі знають чим це закінчилось, але мало хто знає, що за легендою Афродіту звинуватили у використанні пудри і губної помади. Це було перше застосування косметики для покращення своєї зовнішності.

Наука про косметику –косметологія –родом з Греції. І саме слово «косметика» виникло з грецького «космейн» -прикрашати. Існує безліч доказів того, що косметика існувала в Древньому світі. Було знайдено безліч рецептів викарбуваних на стінах храмів. В ті часи різні пахощі, мазі, фарби                       

для обличчя не належали всьому населенню, а були привілеєм вищого прошарку населення.

 Жінки з народу, яким косметичні засоби були малодоступні, накладали на ніч на обличчя маску з ячмінного тіста з яйцями і приправами. Видатний лікар Древньої Греції Гіппократ, один з основоположників античної медицини, був і одним із перших косметологів. В своїх працях він приділив увагу боротьбі з косметичними дефектами шкіри. Він виписував притирання, які допомагали відновити жінкам зів’ялу красу освіжити її. Історія не зберегла відомостей про те, наскільки дієвими були ці ліки, але жінки до сьогодні борються за молодість і красу. Учень Гіппократа Діокл рекомендував гігієнічні ванни і масаж, а також різні олійки і мазі для пом’якшення шкіри. Нимьбула випущена солідна праця з основ косметики. В ній були поради по догляду за волоссям, їх фарбування, догляду за шкірою обличчя, очима, зубами, руками.

Інший лікар древності –Гален –створив рецептуру крему, який сьогодні називають«Кольдкрем». Гален, ще тоді відмітив, що існує косметика, призначена для підкреслення природної краси, і косметика, яка передбачає маскування недоліків, наприклад, рум’яна, білила.

До VII ст. до н. е. гречанки зовсім не фарбувалися, тільки підводили брови, які в ідеалі повинні доторкатися одна до одної. Гречанки прагнули видаватися витонченими і лінію брів робили тонкою і довгою, заводячи її за скроню. В кого брови були рідкими, користувалися накладними. Однак, принесені варварами фарби потроху взяли верх над розумом. Червоний колір губ отримували за допомогою винної закваски, а пудру замішували на ядовитому окисі олова.

 Аспазія, кохана Перикла, написала трактат про мистецтво краси. Аристофан в своїх комедіях жорстко і з насмішкою висміював користування білилами і притираннями.

Можна сказати, що косметика зародилась і намагається випробувати перші свої сили. Попереду багато відкриттів і розчарувань, успіхів і поразок.

Древній Рим

Найдавніший (царський) період римської історії (VII-VIст. до. н. е.) був перехідним від первісного до рабовласницького. Наприкінці ІVст. було проголошено республіку. Завоювання і пограбування великих територій та жорстока експлуатація населення провінцій, що приєднувалась, перетворення переможених народів у рабів призвели до значного збагачення панівного класу –рабовласників. Історію Стародавнього Риму прийнято поділяти на два періоди Римську Республіку і Римську Імперію. Розквіт римської античної культури належить до пізнього республіканського періоду і початку імперії.

Римлянки захоплювалися парфумами і знали багато засобів для підтримки та підсилення краси: маски для обличчя і рук, ванни із фруктових соків та молока ослиці, мазі-креми, штучні зуби і накладні брови, всілякі корсети тощо. Жінки сильно білили обличчя, шию, груди, руки, наводили за допомогою вохри і винних дріжджів рум’янець на щоках, не особливо переймаючись неприродним виглядом. Брови та повіка підводили сажею; пудру виготовляли з білої хетської глини. Великою популярністю користувалась «діасразмата» –щось на зразок компактної пудри –суміш із бобового та пшеничного борошна. Косметикою користувались як жінки, так і чоловіки, особливо у період імперії.Косметичні засоби для повсякденного туалету виготовлялись в домашніх умовах, а догляд за шкірою і волоссям проводили спеціально навчені молоді рабині під наглядом старших і досвідчених жінок. Так що можна вважати, що перші косметичні салони вже існували.Виховані і вчені дівчата повинні були вміти говорити по-грецьки, змащувати тіло олійками, застосовувати мазі, фарби і притирання. Знаннями по догляду за тілом повинна була володіти кожна освічена жінка. І вони із задоволенням вчилися. Римляни велику увагу приділяли гігієні тіла. В Древньому Римі було 925 громадських лазень. Вони вражають своїмирозмірами. Тут була гаряча і холодна вода, ванни, парні кімнати, роздягальні, приміщення з лежаками для відпочинку і масажу. Можна було займатися гімнастикою в гімнастичних залах.Римлянкам були відомі засоби для видалення волосся, навіть до введення гарячих голок у волосяні мішечки. Вони вміли боротися із запахом поту. Жінки освітлювали шкіру за допомогою золи, а для видалення небажаного волосся користувалися негашеним вапном. Якщо потрібно було посилити ріст волосся викори стовували сушених ящірок і жаб.Приміщення громадської лазні.

В Римі застосування декоративної косметики було масовим явищем, особливо в часи імперії. Римлянки витрачали великі кошти на косметику. Гримувались настільки наполегливо, що іноді ставали предметом сатири. Римський поет Марціал писав: «Дві третіх Мессаліни сховані в коробочках з косметикою.Її туалетний столик являє собою сотні можливих способів обману... Жоден чоловік не може сказати, що її любить, так як те, що він в ній любить, їй не належить, а те, що їй належить, любити неможливо».

Мессаліна - це п’ята дружина Римського імператора Клавдія. Вона була красунею із золотисто-попелястим волоссям та великими очима та виразними віями. Це одна з жінок Древнього Світу, яка довела догляд за своїм тілом до рівня високого мистецтва.

Індія            

Індуски чорнили брови і фарбували нігті червоною фарбою.

Білили обличчя і шию, фарбували щоки і вії, золотили губи і покривали коричневою фарбою зуби.Давню історію має мистецтво розпису тіла і рук хною або механді(з’явилось 5000 років тому). Воно активно

використовується як в ритуальних церемоніях, так і в повсякденному житті. Жодне індійське весілля не обходиться без розпису. Орнаменти можуть бути дуже різноманітні. Досвічені майстри створюють справжні шедеври, причому без трафарету. Руки розфарбовують як з внутрішньої, так і зовнішньої сторони.Головною прикрасою нареченої є бінді –точка на лобі. Місце на чоліміж брів (там де наноситься бінді) вважається шостою чакрою(аджною), саме там, де за віруваннями індусів міститься «прихована мудрість».

 Адепти індуїзмувважають цю чакрушляхом виходу енергії кундалані. Бінді покликане накопичувати енергію та посилювати розумову концентрацію, а також захищати від демонів, злого ока та поганого талану. Додатково, разом із бінді, заміжні індійки наносять обрядову жовтогарячу смугу на проділ волосся (чи на чоло, туди де починається волосся), як символ свого родинного статусу. Під час обряду шлюбу, нареченийвеликим пальцем руки наносить кіновар(червоний фарбник) на лоб нареченої - відзнаку, яку дівчина носитиме до кінця життя, вже у якості дружини.Традиційно бінді малювалося лише на лобі заміжних жінок. Це було розпізнавальним знаком, разом з кольоровим проділом, пофарбованим у смугу червоного кольору. Для цього використовують кумкум. Також заміжні жінки проварбовують проділ такою ж по кольору фарбою, але іншу за складом –її називають сіндур. Кумкум виготовляють з червоної куркуми, а сіндурз додаванням окису цинку. Вважається, що ці матеріали приваблюють благополуччя і все світле в сім’ю. Вдовам було заборонено малювати собі бінді і носити прикраси. Зараз традиції бінді дещо змінилися і можуть значно відрізнятися від колишніх. Зокрема в деяких місцях Індії дозволено малювати бінді і молоденьким дівчатам, які ще не перебувають у шлюбі, щоправда, ці бінді повинні мати чорний колір. Заміжні жінки носять бінді червоного і бордового кольору. Зараз бінді можуть малюватися не тільки фарбою, а й наклеюватися у вигляді мушки з чорної або червоної тканини. Однак тепер бінді може підбиратися і в колір одягу, синього або зеленого кольору. У ювелірних магазинах також можна зустріти коштовні бінді зблагороднихметалів та яскравих камінців.

Культура бінді серед сучасної індійської молоді не дуже розповсюджена і молоді дівчата наносять цю прикрасу лише за офіційних нагод.Однак бінді носять і чоловіки. Вони використовують яскраво-червону бінді, як символ

духовної чистоти і мудрості. Сьогодні чоловіки прикрашають чоло під час проведення релігійних обрядів в храмах чи після них. Окрім кумкуму точка досить часто ставиться абхір (сажою).

Для індійських жінок також є досить поширеною прикрасою є проколотий ніс. Найбільш розповсюдженою є phul(дослівно –квітка), це цвяшок, як правило, без кріплення. Часто це просто перлинка або камінець. Nath–це кільце, що ставиться в ніс і закріплюється. Вони можуть бути різні по величині. Зазвичай дівчата з півдня проколюють праву ніздрю, а північна Індія–ліву. Boolak–це прикраса, яку носять в перетинці носа. Вона характерна для дівчат з південної Індії. Проте північні дівчата носять ланцюжок, що з’єднує ніс з вухом.

Древній Схід. Китай                                                                                                Жінки віддавали перевагу белилам і румянам, намагаючись сховати жовтуватий відтінок шкіри. Луноликие витончені китаянки користувалися косметикою часом до межі. Вони густо білилися, особливому предмета гордості -дугообразним брів - надавали зелений відтінок, пудрилися рисовим крохмалем, дорумянам додавали шафран, зуби - золотили. Оскільки ці косметичні кошти було надзвичайно дороги, ними могли користуватися лише окремі представниці обраного стану. Але і простих жінок, завжди був місце для експерименту з допомогою дарів природи, саме: рослин, листя і плодів дерев, ягід. У цій країні існував справжній культ жіночої краси, задля підтримання та вдосконалення якої застосовували бальзами, екстракти рослин, туш, білило для особи, лак для нігтів. За тисячу років до нашої ери індійський письменник Суструта у книзі "Пізнання життя" описав навіть пластичну операцію носа. Косметика мала одні коріння з медициною.Папируси присвячені питанням медицини, містять косметичні рецепти найчастіше разом із молитвами і заклинаннями.

Стародавня Русь.

На Русі з давніх часів велика увага приділялася дотриманню чистоти і охайності. Жителям Стародавньої Русі був відомий гігієнічний догляд за шкірою обличчя, рук, тіла, волоссям. Російські жінки чудово знали, що кисле молоко, сметана, вершки і мед, жири та олії пом'якшують і відновлюють шкіру особи, шиї, рук, роблять її еластичною і оксамитовою; яйцями добре промивати волосся, а настоєм трав їх обполіскувати. Так що потрібні кошти вони знаходили і брали з навколишньої природи: збирали трави, квітки, плоди, ягоди, коріння, лікувальні та косметичні властивості яких їм були відомі. 
Властивості рослинних засобів язичники знали досконало, тому в косметичних цілях застосовувалися в основному вони. Також були добре відомі і лікувальні властивості дикоростучих трав. Вони збирали квіти, траву, ягоди, плоди, коріння рослин і вміло використовували їх для приготування косметичних засобів. 
Наприклад, для рум'ян і помади використовували сік малини, вишні, натирали щоки буряком. На чорніння очей і брів йшла чорна сажа, іноді використовувалась коричнева фарба. Для додання шкірі білизни брали пшеничне борошно чи крейду. Для фарбування волосся також використовували рослини: наприклад, лушпинням цибулі фарбували волосся у коричневий колір, шафраном з ромашкою - у світло-жовтий. Червону фарбу одержували з барбарису, малинову - з молодих листків яблуні, зелену - з пір'я цибулі, листя кропиви, жовту-з листя шафрану, щавлю і кори вільхи і т. д. Язичниці знали «характер» кожного кольору і його вплив на людину, за допомогою якого можна було закохати в себе, або навпаки, віднадити, тощо 
У Древній Русі кожному кольору, при нанесенні макіяжу, надавалося своє магічне значення — люди вірили, що за допомогою одного кольору можна приворожити, з допомогою іншого, навпаки, відвадити.                       Особливо ретельно жінки на Русі дбали про те, як виглядає обличчя. Для додання шкірі здорового, привабливого вигляду, а також для розгладження зморшок, не шкодували ні молока, ні сметани, ні яєчних жовтків. Матері ділилися зі своїми дочками секретами краси, наприклад про те, що відвар петрушки і огірковий сік відбілюють шкіру, а настій волошки хороший при жирній, пористій шкірі. Кропива і коріння лопуха служили лікувальним засобом для боротьби з лупою і випаданням волосся. 
Для освіження тіла робили масажі з мазями, приготованими на травах, застосовували так званий «холодець» - настій з м'яти. 
Побутова косметика у російських жінок ґрунтувалася на застосуванні продуктів тваринного походження (молока, кисляку, сметани, меду, яєчного жовтка, тваринних жирів) і різних рослин (огірків, капусти, моркви, буряків та інших), для догляду за волоссям використовувалося реп'яхову олію. 
У Древній Русі гігієни та догляду за шкірою приділяли велику увагу. Тому косметичні «ритуали» найчастіше проводилися в лазні. Особливо поширені були російські лазні зі своєрідним хльостким масажем віниками. Для лікування шкірних і душевних хвороб стародавні лікарі рекомендували лити на гарячі камені настої трав або пиво, що надає запах свіжоспеченого житнього хліба. Для пом'якшення і живлення шкіри добре наносити на неї мед. 
У лазнях проводили догляд за шкірою, її очищали спеціальними шкребками, масажували ароматними бальзамами. Серед служителів лазень були навіть вырыватели волосся, причому робили цю процедуру без болю. 
В Росії було поширено щотижневе миття в лазні, якщо ж лазні не було, милися і парилися і російських печах. В арсеналі профілактики загартовування розумної системи гігієни російська лазня споконвіку була на першому місці.

Епоха Середньовіччя.

Доба Відродження

Середні віки–важливий етап у розвитку світової культури. У Західній Європі це епоха традицій і заборон. Середньовіччя має три етапи свого становлення: «дитинство» –до романський період (V-Xст.), «юність» –романський період ( -XІІІ ст.), «зрілість» –готичний період (XІІІ-XVст.).

Одним із постулатів церкви став постулат про «гріховність» тіла людського, яке віднині не є предметом споглядання і захоплення, а є витоком і вмістилищем «гріха».В часи Середньовіччя макіяж відходить на задній план через безпощадне осудження зі сторони церкви. Не дивлячись на замкнутий

спосіб життя, жінки не відмовились від макіяжу: ними були придумані витончені засоби догляду за обличчям і тілом.В середні віки мода наказувала

пані мати високий відкритий лоб і брови повністю видаляли гарячим воском.

Жінок з темними і густими бровами вважали відьмами і відправляли на вогнища.Тіло приховували під тяжкими тканинами, які щільним мішком покривали фігуру. Волосся повністю приховували.Був позабутим весь арсенал засобів для покращення зовнішності, які були популярні в античні часи. Звели до мінімуму використання води та мила. Великою повагою користувалися вагітні жінки, адже під час хрестових походів багато людей помирали і країні потрібно було поповнювати населення. Мода на вагітність і культ Діви Марії призвели до того, що жінки купували собі «вагітні» животи і монтували їх в плаття. Але це тривало не довго.

Нова епоха гриму почалася в ХІІ столітті при флорентійському дворі, звідки

проникла у Францію. При царюванні Генріха ІV гримувались навіть чоловіки.

В XІІ-XІІІ столітті культура набуває більш світського характеру. Іде накопичення багатств. В рицарському середовищі з’являється стремління до розкоші. Виникають ідеали далекі від аскетизму.

В XІІІ столітті розквітає поклоніння «прекрасній дамі». Трубадури вихваляють королев рицарських турнірів, їх тонкий і гнучкий стан, подібний виноградній лозі, світле волосся, видовжене обличчя, прямий тонкий ніс, густі кучері, ясні і веселі очі, шкіру подібну до персика, вуста червоніші, ніж

вишня чи троянда літньої пори. Жінку порівнюють з трояндою, яка ніжна, тендітна і витончена.В ХІV столітті з’явилася перша спеціальна література про анатомію, деякі магічні і косметичні рецепти, а також про рецептуру

косметичних засобів, авторами якої були Джиорованні, Марінелло, Баптиста, Поста, Сцебелла, Кортизе і ін..

В XVстолітті в період готики в моді S подібний силует фігури. В епоху раннього відродження канонами краси стали блідий колір обличчя і довге

шовковисте біляве волосся. Ідеальною вважалася «лебедина шия» і високий чистий лоб. Щоб відповідати цій моді вибривали спереду волосся і вищипували брови. Для того, щоб шия видавалася довшою, потилицю

підбривали також.

Відродження (Ренесанс)

Відродження приносить зовсім інше розуміння краси. Замість тонких, струнких фігур стають привабливими пишні форми, широкі бедра. В моду

входить золотисто-рудий колір волосся.

Італія епохи Відродження. Саме в цій країні косметика переживає дивовижний підйом. Завдяки старанням жінок цієї країни оформляється ідеал

краси, що вимагає додаткових турбот і старань по догляду за тілом. Мешканкам Риму, Флоренції і Генуї здавалось так фарбувати вії в чорний колір, що вони різко контрастували з шкірою обличчя, а також з світлим волоссям. Італійки взяли за правило користуватися масками. Вони використовували для цього свіжу телятину, заздалегідь замочену в

дощовій воді. Тонкий шматок телятини ложили на обличчя, щоб надати обличчю свіжості і пружності. Великий Данте, спостерігаючи за жіночими

хитрощами, відмічав, що в Італії практично не було представниць прекрасної половини людства, які не мали б в своєму «арсеналі» безлічі кремів,

протирань, мазей, фарб і помад.В XVI столітті венеціанки вважали просто

необхідним перед нанесенням фарби (макіяжу) обтирати обличчя водою.

Варто врахувати, що косметичні засоби того часу неможна ставити в ніяке

порівняння з сучасними – ні по зовнішньому вигляду, ні по складу, ні по дії. Більш-менш близькими можна вважати косметичні засоби, що існували у Франції в XVI столітті.

Були зроблені спроби поставити косметику на наукову основу. Так, в Парижі в XVI столітті була видана «популярна» книга, автором якої був доктор, регент медичного факультету Паризького університету Андре ле-Фуріньє «

Украшение человеческой натуры и убранство женщин». Але, якось не склалось в ті часи у косметики з наукою.

Ось один з рецептів: « візьміть 12 свіжих курячих яєць,відділіть жовтки і почистіть від шкаралупи, додайте краплю кориці, все це повинне бути змішане і перегнане через скляний куб разом з дистильованою водою, якою потрібно мити обличчя».

В середині XVI століття з’явилась книга італійського ерудита ЖироломоРусселі «Секрети сеньйора Алексіса». В ній було багато рецептів, але вони були далекі від реального життя реальних красунь. Наприклад, «Візьміть білих голубів і годуйте їх сосновим насінням напротязі 15 днів. За тим заріжте їх, відірвіть голови, ноги, вийміть нутрощі; пропустіть їх через перегінний куб, за тим додайте туди м’якиш білого хліба, замочений в мигдальному молоці, 400 грамів телячого мозку і топлене свиняче сало. Все

це прокип’ятити на повільному вогні і ви отримаєте прекрасний засіб для протирання обличчя».Не дивно, що такі рецепти викликали різні наклепи, про таких парфумерів говорили, що вони чаклуни.

Однак, серед таких рецептів в XVI столітті були і справді дієві. В них був використаний багатий досвід попередників і зароджена наукова основа, але вони утримувались в цілковитій таємниці і передавалися від батька до сина. Тому вони були загадковими для більшості.З 1566 року при дворі з’являлись не інакше, як в білих перуках з нафарбованим обличчям. Вже при Карлі ІХ волосся завивали і пудрили: брюнетки використовували фіолетову пудру, а блондинки – білу. Цікаво, що коли серед чоловіків було модно носити білі перуки, жінки – навпаки фарбували волосся в чорний колір. Рум’яна і білила використовували не для краси, а просто в догоду моді. Навіть квітучі, сяючі від здоров’я і краси дівчата повинні були «малювати» обличчя, руки і шию.

Головною ознакою краси було біле обличчя і ніжний рум’янець. Однак, у зв’язку з епідемією віспи майже не було жінок без якихось дефектів шкіри. Для того, щоб приховати їх і ще більше відтінити білизну обличчя,

розповсюдився звичай прикрашати обличчя маленькими «мушками». Пізніше вони стали вирізуватися з оксамиту, муару*, тафти**. Форма їх стала складною. Мушки збільшились в розмірах, стали вирізувати цілі фігурки –тварин, птахів, рослин, квітів.

*Муар –це щільна тканина полотняного плетіння на шовковій чи ацетатній основі з розводами, які переливались на світлі.

** Тафта –легка шовкова тканина полотняного плетіння.

XVII - XVIII ст.

Бароко

Бароко –це стиль XVIІ –середини XVIІІ століття. Полотна Рубенса демонструють всю велич і розкіш цієї епохи. Ідеалом була

імпозантна зовнішність. Жінка того часу повинна мати тонку талію, стягнуту корсетом (до 40 сантиметрів) і спокусливі форми. Улюбленими кольорами були синій, жовтий, цегляно-червоний, перлинно-сірий. У красунь епохи

бароко ніжна, білосніжна шкіра і світле волосся.В XVIІ столітті при французькому дворі з’явилася новинка: обличчя фарбували, керуючись прикладом Катерини Медичі. Вона захопила з рідної Венеції рум’яна, які були приготовані на основі свинцевих білил, змішаних з кіновар’ю (ртутний камінь). Саме завдяки цій великій жінці косметичні смаки італійок знайшли свою другу батьківщину у Франції, яка згодом стала законодавцем мод.

На початку XVIІ століття найсерйознішим чином було поставлене питання: чи може дама носити на обличчі більше трьох «мушок», так як кількість їх доходила до вісімнадцяти. Малювання було надто складним і вимагало багато часу, іноді для цього запрошували художників. Тому обличчя, голову і руки мили досить рідко, і взагалі гігієна була не в пошані. Краса важливіша! Вмивались не кожного дня, а помади, що наносились на обличчя, до кінця тижня створювали товстий шар. Жінки, дівчата і навіть чоловіки рум’янились і підфарбовували губи.

В другій половині XVІІ століття в європейській моді стали панувати смаки

французького двору, короля Людовіка XІV (1638-1715). Все це сприяло зміні естетичних ідеалів на епоху Бароко. Особиста гігієна на той час не була звичним явищем. Навіть сам король мився за своє життя лише чотири рази, зазвичай тільки обприскував руки і обличчя жасминовими духами. Французька парфумерія того часу була на значному підйомі.

Цікавими були і умови в яких працювали парфумери (тоді не існувало поняття «косметолог», а парфумери виготовляли і парфумерію і косметику).

Лавка парфумерів, зазвичай, розташовувалась на незвичній вулиці, з по

хмурими стінами будинків чи біля переїзного мосту. З виставленими на поличках, ніби спеціально грубої форми посудинами, лавка здавалася хованкою чаклуна, до якого звертались за красою і молодістю.

Позаду такої лавки знаходилась ще одна з темними дверима, які відкривали кімнату не менш таємничу –в ній у великій таємниці здійснювались незчисленні ритуали виготовлення мазей, рум’ян, духів, призначені для продажу. Окрім господаря і одного з його найближчих учнів, ніхто не мав доступу в «храм краси».Вид цієї своєрідної лабораторії, таємничість, що оточувала її, іноді дуже важкі запахи, що виходили з приміщення, не рідко приводили в жах не тільки необізнаних селян, але й оточуюче населення. Зустрічаючи на вулицях парфумера закутаного в плащ, зі шпагою біля пояса, люди тримались осторонь.Парфумер часто ставав жертвою мас, які вбачали в ньому причину будь-якого нещастя, навіяного його діяннями. І справді, він був, бажаючи чи не бажаючи того, співучасником злочинів і вбивств.

Чаклунами і чародіями звали тих, хто займався окрім виробництва і торгівлі

парфумерією і косметикою, ядами, створенням «любовних» напоїв і передбаченням долі. В часи Катерини Медичі було отруєно

багато людей ядовитими духмяними рукавичками, губними помадами, пудрами, духами...

Рококо

Стиль Рококо панував у XVIІІ столітті. Ідеалом була манірна, ніжна зовнішність. Обов’язковим атрибутом як жінок, так і чоловіків була велика напудрена перука. Красуня того часу –лялькова, мініатюрна, невисока за зростом, з тонкою талією і вузькими плечима.

XVIІІ століття стало  століттям розквіту французької  косметики. Француженки стали особливу  увагу приділяти підведенню очей і вій, головний акцент робили на вибілення обличчя. Як і в XVІІ столітті використовували «мушки». Вважалось, що білизна повинна бути нерівномірною: лоб повинен бути світлішим за скроні. В альманасі «Бібліотека для дам», що був випущений в 1764 році, писалось: « навколо рота білий колір повинен відливати жовтизною алебастру». В фаворі був червоний колір, настільки яскравий, що складав враження ненатуральності. Особливо це було помітно на вибіленому обличчі. Косметикою користувалися як жінки, так і чоловіки.Були й інші особливості макіяжу в ту епоху: поганим тоном вважалось, якщо дами не наносили яскраві рум’яна нижні повіки –для надання вогняності погляду. Необхідно було додавати до макіяжу голубої фарби, намітивши її за допомогою ниточки вен на обличчі, грудях, плечах. Все це робилось з метою підкреслити і відтінити засліплюючу білизну.

У Франції в XVIІІ сто літті світські левиці не мали права ігнорувати рум’яна.

Версальський двір часів Людовіка XV був шокований, коли прибула наречена дофіна, яка нічого в своїй країні не знала про рум’яна.

Щоб принцеса стала рум’янитись знадобився придворний вердикт. Віра в магічні властивості парфумерії і косметики збереглася з XVIІ століття.Однак,