К. О. Неволін – перший теоретик права у Київському університеті
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний
факультет
на
тему: «К. О. Неволін – перший теоретик
права у Київському університеті»
Вступ
Історія правничоі думки на Україні в силу її значущості і неповноти наукових розробок з цілого ряду питань потребує спеціальних досліджень, особливо з вивчення унверситетської правової науки в дореволюційний період. Це повною мірою стосується і Київського університету, де виникла і отримала розвиток школа видатних вчених правознавців, які розглядали важливі загальнотеоретичні питання, викладаючи енциклопедію права, філософію права та інші правові дисципліни. Усі фундаментальні розробки в галузі теорії права нерозривно пов'язані з вдалими професорам Київського університету, хоча нам небагато відомо про їхні ідеї, погляди й особливості підходів до правових проблем.
Кількість наукових праць, що стосується університетської правової думки, досить обмежена. З поміж них слід вирізнити дисертаційне дослідження Т.І. Бондарук «Основоположники Київської історико-юридичної школи М.Ф. Владимирський-Буданов, Ф.І. Леонтович». На жаль, воно не розкриває усієї наукової спадщини вчених Київського університету. Тому є потреба глибше дослідити теоретико-правову думку правознавців Київського університету.
Завданням даної ст. є виявлення й розкриття теоретичних підходів у працях К.О. Неволіна.
Першим
видатним вченим Київського університету
в галузі творі права був, як зазначалось
вище, Костянтин Олексійович Неволін (1806-1855).
Своїми науковими працями він зробив важливий
внесок не тільки у розвиток правознавства
України та Росії, але й у розробку правової
теорії в цілому. Його цікавили проблеми
виникнення та історичного розвитку права,
форми права, кодифікація права та ін.
К.О. Неволін народився у 1806 р. в місті Орлові В'ятської губернії у сім’ї священика. Початкову освіту отримав у семнарії, потім переведений в Московську духовну академію, але ще до її закінчення був обраний серед кращих студентів для підготовки на кафедру законознавства. У травні 1829 р. він отримує направлення в Берлінський університет. Там протягом трьох років слухає лекцїї відомих німецьких вчених-правознавців, серед яких особливо слід відзначити Г. Савіньї (1779-1861), а також В. Гегепя (1770-1831). Тому не дарма у роботах К.О. Неволіна відчутний вплив отриманої автором спочатку духовної освіти, а потім правових ідей німецьких філософів.
У Німеччині К.О.Неволіна цікавила енциклопедія і філософія права. Особливу увагу він приділяв римському, німецькому, загальноєвропейськему і міжнародному праву. Найкращі відгуки про К.О. Неволіна і його товаришів, які разом з ним навчалися в Німеччині, дав Г.Савіньї. Він зазначав, що при отриманні вченого звання ці студенти могли б зайняти професорські посади в німецьких університетах.
Після повернення з-за кордону, на поч. 1834 р., К.О.Неволін в присутності видатних російських професорів права М.А. Балугянсьяого, О.П.Куніцина та М.Г.Плісова склав іспит на отримання ступеня доктора права і захистив дисертацію на тему: "Рассуждение о философии законодательства у древних". У цій роботі вчений стверджує про історичний зв'язок минулого і сучасності. Він зазначав: "Якщо не знати того, як судили стародавні філософи про різні предмети законодавства, навряд чи можна зрозуміти і вчення філософів нашого часу про закони". Особливу увагу вчений звертає на досягнення давньогрецької філософської думки, що поєднувала в собі "промені сходу і промені заходу, стародавньої Індії і Риму" [13; 3]. На думку вченого, без філософського пізнання права неможливе правильне розуміння існуючих законів та їх застосування. Цей факт підтверджується багатовіковим історичним досвідом. Проте в дослідженні проблем права К.О.Неволін особливу увагу приділяв вивченню вітчизняного законодавства. Він зазначав: "Вивчаючи закони, ми повинні й завжди будемо вивчати, передусім і більше за все те, що завжди знаходиться у нас перед очима, що уявляється нам найбільш чітко, до чого ми відчуваємо найбільшу прихильність. Це є порядок життя, існуючий в нашій вітчизні, влаштований нашими вітчизняними законами».
Після захисту дисертації К.О.Неволін отримав призначення в Київський університет на кафедру енциклопедії законознавства і державних законів. Тут з 1835 р. до 1843 р. він викладав енциклопедію законознавства, та державне право, а також з 1837 по 1943 рік був ректором Київського університету.
Особливої уваги заслуговує науково-педагогічна діяльність К.О.Неволіна в організації Київського університету і його юридичного факультету. Саме під час роботи в університеті він написав, зокрема, "Энциклопедию законоведения". Це була фундаментальна праця надзвичайної важливості й глибини дослідження.
К.О. Неволін написав "Историю российских гражданских законов", за яку йому було присвоено повну Демидівську премію. Важливо зазначити, що на той час в російській юридичній літературі не було такої фундаментальної праці, яка вміщувала б усю систему цивільних законів від стародавніх часів до його днів.
Прибувши до Києва, на урочистих зборах Імператорського Університету Св. Володимира 15 липня 1835 р. вчений виголосив промову "О соединении теории с практикой в изучении законов и в делопроизводстве". Це невелика за обсягом робота, але в ній вже простежується інтерес та самобутній підхід автора до проблем практики. К.О.Неволін зазначав, що практична діяльність не тільки не повинна відволікати від науки, а навпаки, сприяти її безперервному розвитку. Учений підкреслював, що "при вивченні законів і діловодства справжні зв'язки теорії з практикою можуть бути тільки в поєднанні їх один з одним; у вивченні законів з теорією повинна бути з'єднана практика; в діловодстві повинна бути з'єднана теорія". На його думку, наукові знання дають поштовх до вдосконалення правової думки і втілення її в життя народу. Тому співвідношення теоретичних знань і їх практичного застосування - одна з фундаментальних методологічних проблем. Це два взаємопов'язані явища, що зазнають взаємного впливу. Теорія, віддалена від практики, може зупинитись на певний період і залишитись позаду свого часу, не маючи можливості для вдосконалення. На думку вченого, предмет можна знати теоретично добре, але без його практичного пізнання глибина думки залишиться недосконалою. Теорія окремо від практики, зазначає К.О.Неволін, не надає нам повного, чіткого і достовірного знання про закони. У свою чергу практика стає досвідом минулого, визначає тенденції теперішнього і майбутнього розвитку науки. Із узагальнення певної категорії правових норм можна відтворити картину правозастосовної діяльності. Практика є тим плацдармом, на якому перевіряється обґрунтованість теоретичних розробок.
Щоб йти у ногу з часом і не зупинитися на вже досягнутому рівні, не залишитися позаду свого віку, на думку К.О.Неволіна, "необхідно завжди доповнювати теорію практикою". Удосконалюючи закони, потрібно мати надбання попередніх досліджень і "не відшуковувати з великим зусиллям те, що вже давно знайдено, не вводити в систему законодавства те, що давно вже спростовано досвідом". Це висловлювання, безсумнівно, не втратило своєї актуальності та викликає жвавий інтерес і в наші дні. Приділяючи особливу увагу практичній діяльності, К.О.Неволін зазначає, що практика "позбавляється всієї своєї твердості, всієї своєї внутрішньої переваги... і втратить відношення до нескінченного початку буття, якщо ми не будемо при ній підноситися до вічних витоків законодавства".
Виникає природне запитання - що ж розуміє К.О. Неволін під "вічними витоками законодавства"? На той час це могли бути і принципи природного права, з яких виводили загальнолюдські витоки законодавства численні мислителі XVII-XVIII ст. і їхні послідовники початку XIX сг. Це, можливо, хоч і з деякими обмовками, трактування джерел права як народного (національного) духу, що служило засобом поступового розвитку права. Однак, таке трактування, властиве історичній школі права, суперечило ідеї загальних витоків законодавства для всіх країн, але й воно могло бути пристосоване для пояснення джерел "вічних витоків законодавства." Ще більше могла бути використана для розуміння загальних і вічних витоків законодавства філософія права Гегеля з її складною системою співвідношення права як сукупних законів з пізнанням сутності права взагалі, включаючи його ідею права, яка повинна втілитися в закон, проте не є з ним абсолютно тотожною.
Всі вищезгадані школи права могли бути сприйняті К.О.Неволіним не тільки завдяки його близькому ознайомленню з ними (саме в роки становлення його правового світогляду), але й тому, що в кожній з них є прагнення до глибокого пізнання ідеї права. Чи можна вважати К.О.Неволіна прихильником однієї з цих шкіл або навіть компілятором усіх їх разом? Це непросте запитання і стосовно нього існують різні думки. На вчення К.О.Неволіна про право, дійсно, певний вплив мала історична школа права. її прихильниками були Густав Гуго (1764-1844) - професор Геттінгенського університету, Фрідріх Карл Савіньї (1779-1861) - відомий цивіліст, професор Берлінського університету, Георг Фрідріх Пухта (1798-1846) - наступник Савіньї по університетській кафедрі та ін.
Слід зазначити, що підхід К.О.Неволіна до розуміння права і причин його розвитку набагато ширший, ніж у прихильників історичної школи, основні ідеї якої були викладені професором Гуго, а пізніше розвинені Савіньї в таких його творах як, "Beruf unserer Zeit zur Gesetzgebung" і "System des heutigen romischen Recht". На думку Савіньї, право народжується у певного народу разом з його мовою, звичаями і характером суспільного життя. Воно є виразом його свідомості на тому чи іншому ступені розвитку, а не свідомою діяльністю законодавця. Тож історична школа втратила віру в творчість особистості та вважала її лише знаряддям історичного процесу. Її прихильники вважали, що позитивне право є необхідним результатом поступового закономірного історичного розвитку.
Савіньї стверджував, що історичний процес відбувається незалежно від індивідуальної волі, а також заперечував участь людської волі в історичному розвитку. Він зазначав, що шляхом прийняття законів не можна поліпшити життя - лише підтримати. Там, де таких прагнень нема, будь-яка законодавча спроба може мати негативні наслідки. Представники історичної школи вважали, що коли право розвивається шляхом дії внутрішніх сил, то завдання законодавця полягає в тому, щоб санкціонувати ті норми які походять із внутрішнього розвитку суспільства. Але пізніше ці вчені відступили від своїх початкових поглядів.
Вплив законодавця на утворення законів Савіньї вбачав у випадках, коли відповідно до політичних цілей необхідно змінити закони, а також коли необхідно точніше викласти закон. Савіньї виступав також проти проведення кодифікації, вважаючи це справою або непотрібною, або справою, що не виконується досконало, і тому шкідливою.
Історична школа права виражала ідею закономірного розвитку права в досить загальній формі. Вона вбачала в ньому продукт історії кожного народу окремо, а не історії всього людства. З її позиції, право є виключно національним і розуміється як витвір народного духу, народної свідомості. У свою чергу народний дух є не таким, що поступово розвивається, змінюється, а навпаки, вважалося, що кожний народ, з'являючись на історичній арені, вже має остаточно сформований народний дух. Тому у вченні історичної школи залишалося нез'я- сованим, яким чином утворюється народний дух, що визначає особливості кожної національної системи права, в якому відношенні перебуває національне до загальнолюдського. Історична школа не визнавала думки про трансформацію і можливість зміни основ народного духу. Тому теорія цієї школи отримала консервативне забарвлення. Таким чином, історична школа права не могла дати вичерпного пояснення правовим явищам. Вона пояснювала право тільки як продукт так званого народного життя, опускаючи його загальнолюдське значення.
Проте історична школа мала й позитивні досягнення. Серед її надбань багато ґрунтовних досліджень, де розкрито історію і систему чинних на той час в Німеччині законів. Представники історичної школи права, як підкреслює B.C. Нерсесянц, "відіграли значну роль у створенні німецької юридична науки XIX століття, яка справила, до речі, помітний вплив І на розвиток юриспруденції в Росії. Вона також порушила питання походження права.
Перша відмінність поглядів К.О. Неволіна від представників історичної школи, про що він сам зазначав, полягала в тому, що всередині самої історичної школи була причина утворення іншої школи - філософської і всесвітньо-історично, оскільки "погляд історичної школи був поглядом обмеженим". Її представники намагалася зрозуміти закони сучасності, що діяли в країні, натомість не приділяли уваги законам минулих часів та інших країн. Вони обмежувалися вивченням чинного законодавства Німеччини, залишаючи поза увагою законодавство інших народів. Історичній школі бракувало філософського духу. її філософія "не мала великого впливу на опрацювання в ній позитивних законодавств".
Наукові розробки такого відомого теоретика права, як К.О. Неволін, неоднозначно оцінюються в юридичній літературі. Деякі автори зазначають гегельянський підхід К.О. Неволіна в філософії права, інші - вплив богословського трактування. Відомий історик Київського університету професор B.C. Іконніков вважав вченого представником історичної школи. Такого погляду дотримується і М.Є.Казмер, висловлюючи думку, що К.О. Неволін був проти ідей природного права в дусі Савіньї і став пізніше засновником історичного напряму в правовій науці Росії . Натомість Є.В. Кузнєцов вважає, що до 30-х років в правовій науці домінував природно-правовий напрям, представником якого був і К.О.Неволін. І.В. Михайловський відносить його до засновників філософії права в Росії та Україні. В.С. Нерсесянц вважає, І що підхід К.О.Неволіна в трактуванні змісту філософського вивчення права і закону близький до гегелівського. На його думку, "хоча зовсім гегелянцем Неволін не був, проте він в своїй "Энциклопедии законоведения" використав ряд ідей і методологічних підходів гегелівського вчення". Аналіз праць К.О. Неволіна свідчить також, що певний вплив на початкове формування його правових поглядів мали відомий російський професор О.П.Куніцин, особливо своєю монографією "Право естественное", а також перший російський професор права С.Є. Десницький, погляди якого викладені в працях "Слово о прямом и ближайшем способе к изучению юриспруденции" (1768) і "Юридическое рассуждение о пользе знания отечественного законоискусства..." (1778) та ін. Це, можливо, дало підстави деяким авторам віднести роботи К.О.Неволіна до прородно-правового напряму. Але найцікавіше, що в кожній з цих думок є своя частина істини, однак частина, а не істина.
Щоб правильно зрозуміти позицію К.О. Неволіна стосовно праворозуміння, не можна звертатися до якогось окремого його висловлювання. Необхідно врахувати історичні обставини становлення особистості вченого, рівень розвитку теорії права в той період, всю систему ідей київського правознавця з питань походження права, трактування його загальних початків, розвитку в межах конкретної національна системи та ін. І вже тоді відкриваються всі особливості й оригінальність правової теорії К.О. Неволіна.
Найповніша відповідь на загальнотеоретичні питання права у теорії К.О. Неволіна міститься у його 'Энциклопедии законоведения." Ця фундаментальна праця заклала міцну основу його визнання і справила великий вплив не тільки на підвищення рівня освіти на юридичному факультеті Київського університету, але й на подальший розвиток всього російського правознавства. Робота за своїм обсягом і змістом перевершила всі відомі тоді юридичні енциклопедії як російські так і іноземні. Вона відрізнялася своєю самостійністю, глибиною досліджень і логічністю висновків, що були підкріплені багатьма фактами. Вчений знайомив російських юристів з останніми досягненнями теорії права, яка була підвалиною вивчення права. Своєю роботою він відкрив шлях для розвитку нових самостійних теоретико-правових ідей і розробок. У передмові автор справедливо зазначив, що навіть іноземна література не має нічого подібного у повному обсязі. Тим більш вагомим було значення його праці для України й Росії, де вона тривалий час залишалася єдиною в своєму роді. Важливо також зазначити на той факт, що в "Энциклопедии законоведения" К.О. Неволін "висловив ту ідею внутрішньої періодизації історії римського права, яка багато років по тому, навіть в тих же висловах, з'явилася в І томі знаменитого "Geist des Rom" Ієринга".
"Энциклопедия законоведения" К.О. Неволіна складалася із вступної загальної частини, де розкривалися методологія юридичних наук, походження і суть держави і права, а також розділів з історії філософії законодавства. Особливу роль правознавець надавав філософському підходу, оскільки філософські знання про право дають можливість правильно розуміти чинні закони, поважати їх і прагнути виконувати.
У розділі про походження і поступове створення законів вчений спочатку зупиняється на причині різноманітності законодавства загалом і в різні періоди історії, а потім розкриває розвиток законів всередині однієї держави. "Закон взагалі, - пише К.О. Неволін, - є правилом, за яким що- небудь необхідне повинно відбуватися". Він виділяє фізичні й моральні норми, підкреслюючи примусову силу закону: "Некорисним був би сам закон, якби його виконання і здійснення не було б забезпечене".
На думку науковця, метою закону є не тільки турбота про відновлення порушеного права, але й попередження порушення прав.
У всьому законодавстві К.О. Неволін, як і багато інших вчених (про що справедливо зазначається в праці В.С. Нерсесянца "Право і закон"), розрізняє закони природні, які можуть бути пізнані безпосередньо розумом і мають обов'язкову силу, незалежно від суспільної влади, та закони суто позитивні, які пізнаються не інакше, як через саме законодавство, встановлене державою. Перші, на думку вченого, утворюють ідею законодавства і залишаються самі в собі завжди ті самі, але їх усвідомлення народом може мати різні рівні. Позитивні ж закони можуть як співпадати з природнім правом, так і мати суттєві розходження. Втілення ідеї природних законів в позитивні залежить від "особливого характеру народу, міри його розвитку, історичного відношення до інших народів". Таке трактування К.О. Неволіна співзвучне з позицією Гегеля, оскільки, як бачимо, вчений використовує ряд його ідей і методологічних підходів. Особливо вплив Гегеля відчувається у розумінні суті волі в її зв'язку з правом під час розгляду проблем суті і явища, необхідності і випадковості, об'єктивного та суб'єктивного, історичного та логічного. Свої дослідження як у сфері права, так і держави К.О. Неволін намагався проводити з урахуванням їх історичного розвитку. За такого підходу, дійсно, можна знайти докази на користь зарахування вченого до якої-небудь з правових шкіл, що поширювалися тоді на Заході.
Відомо, що в Німеччині великий вплив на розвиток правової думки тоді мали ідеї Гегеля, а після "Німеччини не було країни, на яку так сильно вплинув би він, як Росія" . Дійсно, К.О. Неволін був одним із перших хто високо цінував і розвивав ідеї Гегеля в Київському університеті.
Говорячи про досягнення філософії права Гегеля, К.О.Неволін підкреслює, що "всі частини великої будівлі права у Гегеля розміщені з дивовижною стрункістю, оброблені з якнайбільшим мистецтвом і навіть витонченістю; ціле відрізняється внутрішньою твердістю" . Але разом з тим К.О.Неволін звертає увагу на недоліки німецького філософа, зазначаючи, що "ця філософія права здебільшого знаходиться під впливом духу свого часу. Вона замало придає важливості духу інших часів і віків. У цьому полягає її недосконалість".
В
іншому дослідженні, зокрема, походженні
і поступовому утворенні
Відхиляючись від положень Гегеля щодо розвитку всесвітньої історії, К.О. Неволін говорить про необхідність всесвітньо-історичну. Дотримуючись принципів історичного підходу, він доводить необхідність фізичну, за якою кожний законодавець, маючи справу з природою і діючи в межах природи, повинен погодитися з її законами; необхідність, яка виникає внаслідок відносин між напрямами народної діяльності, оскільки ці напрями мають певний вплив один на одний (напр., під впливом релігії'/ науки, мистецтва, занять розвивається і необхідне законодавство); необхідність історичну, бо життя кожного народу розвивається в певному порядку, сучасне становище народу завжди перебуває в найтіснішому зв'язку з минулим.
Під впливом релігійних думок, що сформувалися під час початкової освіти в Роси (до 1828 р.), учений виводить необхідність етичну: оскільки в серці кожного живуть божественні заповіді, то у всіх своїх діях людина звіряється з ними. Учений додає сюди ще необхідність логічну, оскільки утворення однієї частини закону спричиняє утворення іншої. Але це не означає, що К.О. Неволін був прихильником богословської школи, яка хотіла збудувати своє вчення про право на основі святого писання, не відмежовуючи при цьому право від релігії'.
Значну увагу К.О. Неволін приділяв питанню створення законів. Так, розглядаючи процес походження і поступового утворення законів з боку їх форми, вчений говорить спочатку про звичай, а потім про закони і вчення законознавців. Він зазначав, що "міра участі, яка в утворенні законодавства належить звичаям або законам, - свідомої або несвідомої діяльності, а одинаково і законознавців, залежить від міри розумового і етичного розвитку суспільства".
Розвиваючи цю думку, К.О. Неволін зупиняється на проблемі створення зводів законів і укладень. Це питання в Німеччині стало приводом до суперечки. Савіньї на основі своєї теорії виступав проти нових укладень. Але ця думка зустріла великий опір з боку супротивників історичної школи. К.О. Неволін, зачіпаючи це питання, тримається середини між двома протилежними думками. Він визнає користь нових укладень у випадку багатоскладності і заплутаності різнорідних постанов, але водночас застерігає від крайності: "написання укладень не є необхідним, але іноді треба вжити рішучих заходів до написання нових укладень. До того ж не потрібно забувати, що будь-який твір людський завжди буде більш або менш недосконалим і що жодне укладення не може бути придатне для всіх часів і поколінь".
У вченні про правду, про дію божественної волі вчений пише: "Закон за суттю своєю є взагалі правда, а суть останньої є виявом у моральному світі буття божественної істоти в самій собі".
У першій частині "Энциклопедии законоведения" К.О.Неволін прагне створити щось самобутнє, однак відчувається вплив Гегеля - так, як останній, він засновує право не на волі окремих осіб, а на загальному і державному порядку. Так само, як Гегель, вчений викладає суть і ступені розвитку волі, значення громадянського суспільства, держави.
Великої уваги надає К.О. Неволін питанню форм права, яке розглядає в контексті проблеми його виникнення і поступального розвитку. Вченому властиві деякі риси, характерні для представників історичної школи права. Він визнавав формами законів "або звичаї, або закони в тісному значенні, або ж вчення законознавців. Під звичаєм К.О. Неволін розумів "спосіб дій, що постійно спостерігається людьми у певних випадках”. На противагу звичаям "закон є прямим і безпосереднім оголошенням владою суспільної своєї волі про те, як повинні діяти підлеглі їй особи стосовно певного роду діянь”. На його думку, закон і звичай відрізняються не стільки змістом, скільки формою. Зміст їхній по суті один і той самий. Іноді закон визнає тільки те, що вже icнує в звичаях, а звичай затверджує тільки те, що вже виразилося в законі". Як бачимо, К.О. Неволін не пов'язував звичаї з проявами народного духу, як представники історичної школи права.
У частині про розподіл законів на їх головні види він враховує систему російського зведення і розглядає законознавство переважно 1 практичного погляду. Тому К.О. Неволін вважає, що жодний бік народного життя не існує окремо від іншого. Всі сторони цього життя - релігія, наука, мистецтво, закони - перебувають в найтіснішому зв'язку між собою.
Великою заслугою К.О. Неволіна було застосування порівняльного методу у вивченні вітчизняного та зарубіжного законодавства, оскільки, на його думку, не можна цілком зрозуміти жодне законодавство, не знаючи інших. Теоретичні аспекти права, наголошував він, можна вивчати, використовуючи порівняння таким чином, щоб по відношенню до предметів законодавства закони од ного народу і одного часу безперервно зіставлялися з законами інших народів і часів. Проте правознавець пропонує спочатку вивчати вітчизняне законодавство. Він також акцентує увагу на вивченні історії законодавства народів, що зняходяться поблизу. Велику увагу вчений звертає на філософію законодавства, що вивчає вищі початки законодавства всіх народів і всіх часів, оскільки "інакше не може бути осягнута загальна ідея будь-якого законодавства, частково тому, що особливі властивості вітчизняного законодавства можуть відкриватися тільки у порівнянні його з усіма іншими законодавствами, і ці останні можуть стати багатим джерелом для удосконалення".
Як бачимо, К.О. Неволін одним Із перших вчених Київського університету виступав за застосування порівняльного способу. Він вважав, що кожний народ має свої історичні особливості розвитку, своє законодавство, свій Інтелектуальний прогрес, але всі народи прагнуть підпорядкувати їх загальним потребам людства І природного права. Основною ідеєю порівняння і вдосконалення законодавства, на його думку, повинна бути Ідея справедливості.
Одним Із головних принципів К.О. Неволіна під час дослідження правових проблем було звернення до першоджерел, оскільки, на його думку, "вивчення законів із книг дуже легко може відволікти нас від вивчення джерел; ми швидко починаємо думку письменника плутати з викладенням самого закону і перестаємо звертатися до останнього, а тому лишаємося користі, яку могли б отримати від самостійного розгляду джерел законодавства".
Вчений вказує на тісний зв'язок між філософією і історією для розвитку і вдосконалення законодавства. На його думку, "історія свідчить про таку безліч законодавств в найрізноманітніших видах, таку безліч форм суспільного життя, таку безліч моральних явищ, що філософії залишається тільки очищати цей грубий матеріал від різних домішок, і, відокремлюючи необхідне від випадкового, загальне від часткового, приймати загальне і необхідне в свою систему". Учений виступав за раціональний підхід до розуміння правових явищ, акцентував свою увагу на "прогресивному розвитку науки, на досягненні істини, яка, не дивлячись на всі відхилення від прямого шляху, на всі зупинки в розумових вправах, нові відкриття, все більше і більше розширює для нас коло пізнань".
