Калькулювання витрат

     ЗМІСТ 

Вступ………………………………………….……………………………….   3

1.  Сутність калькулювання витрат за замовленням……………………   5

2.  Методи калькулювання собівартості продукції……………………… 9

     2.1.  Класифікація методів калькулювання …………………………12

     2.2. Проблеми вдосконалення обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції…………………………………………………. …….18

3.  Відмінність систем калькулювання повних та змінних витрат……  19

     3.1.  Класифікація затрат на постійні і змінні……………………….19

2. Калькулювання повних витрат……………………….……….. 22

     3.3. Калькулювання повних витрат……………………….……….. 25

Висновки………………………………………….…………………………   27

Список використаної літератури…………………………………………….29

      Вступ 

     Радикальні ринкові перетворення в економіці України вимагають змін в усіх сферах господарювання та функціях управління виробничими процесами. При подальшому формуванні ринкового середовища, планомірному курсі на удосконалення бухгалтерського обліку і його системи в цілому, головною умовою зростання виробничого та експортного потенціалу України є перехід до нової системи управління виробництвом, інтеграція методів управління в єдину систему управлінського обліку, основою якого є формування інформації про витрати підприємства і собівартість.

     Трансформація вітчизняної системи бухгалтерського обліку згідно вимог міжнародних бухгалтерських та аудиторських стандартів, прийняття національних стандартів та Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій призвели до суттєвої перебудови методології бухгалтерського обліку і необхідності перегляду питань його організації, зокрема обліку витрат на виробництво.

     Перехід на національні стандарти бухгалтерського обліку, нові економічні умови значно розширюють можливості підприємств у визначенні правил ведення облікової політики. Вітчизняні підприємства, виходячи з вимог господарювання, можуть самостійно визначати конкретні методики та форми організації бухгалтерського обліку, обирати методи оцінки виробничих запасів при їх віднесенні на витрати виробництва, способи і методи обчислення собівартості продукції.

     В цих умовах зростають вимоги до бухгалтерського обліку‚ перш за все‚ в напрямку підвищення гнучкості, аналітичності та оперативності одержуваної інформації про витрати на виробництво продукції з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

     Вирішення цієї проблеми вимагає створення нової системи одержання інформації про виробничі витрати‚ застосування нетрадиційних для вітчизняної практики бухгалтерського обліку підходів до калькулювання собівартості продукції, оптимізації результатів діяльності підприємства через застосування принципів і методів управлінського обліку.

     Проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції постійно знаходяться в центрі уваги багатьох відомих вчених. Значна увага їм приділена в працях таких економістів: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова‚ З.В. Гуцайлюка‚ В.І. Єфіменка‚ Б.М. Литвина, Ю.Я. Литвина‚ М.Р. Лучка‚ М.С. Пушкаря‚ В.В. Сопка‚ М.Г. Чумаченка та ін.

     Вагомий вклад у розвиток методологічних питань обліку витрат виробництва внесли зарубіжні вчені: О.П. Аксененко‚ П.С. Безруких‚ Р.Вандер Віл‚ Фандель Гюнтер‚ К. Друрі‚ В.Ф. Палій‚ Т. Скоун‚ В.І. Ткач‚ Д. Фостер‚ Ч.Т. Хорнгрен‚ А. Яругова та ін.

     Питання обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на плодоовочевих консервних підприємствах висвітлені в працях А.М. Герасимовича‚ З.Г. Ельпінера, В.О. Ластовецького, В.О. Озерана, В.С. Рудницького та ін. Аспекти автоматизації обліку витрат досліджені в роботах Ю.А. Вериги‚ В.П. Завгороднього‚ М.М. Осейко‚ О.В. Сівак та ін.

      1.  Сутність калькулювання витрат за замовленням 

     У системі техніко-економічних розрахунків  на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів

     Калькулювання потрібне для вирішення низки  економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

     На  підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем.

     Різновидом  планових калькуляцій є так звані  проектно-кошторисні калькуляції, які  розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

     Незалежно від конкретних особливостей виробництва  і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.

     Об’єкт  калькулювання - це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

     Для кожного об’єкту калькулювання  вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру.

     У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено  різним призначенням калькуляцій, типом  виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

     За  використання методу калькулювання  за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва  й продажу продукції, включають  у калькуляцію. Такий метод є  традиційним для вітчизняних  виробничих підприємств.

     В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними  витратами, тобто в калькуляцію  включають не всі витрати на виробництво  і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо  віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є таз званий метод "direct- cost", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.

     Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично простим є калькулювання одно продуктивному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.

     Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

     Установлюючи  статті витрат, необхідно дотримуватись  таких вимог:

1. Максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби.
2. Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

     Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

• Сировина та матеріали.
• Енергія технологічна.
• Основна заробітна плата виробників.
• Додаткова заробітна плата виробників.
• Відрахування на соціальні потреби виробників.
• Утримання та експлуатація машин і устаткування.
• Загальногосподарські витрати.
• Підготовка та освоєння виробництва.
• Позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

     Сума  перших семи статей становить цехову, дев’яти – виробничу і всіх статей – повну собівартість.

     В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.

     Так, для машинобудування специфічними є статті:

• "закупівельні вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств організацій",
• "спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення",
• "утрати від браку",
• у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття" напівфабрикати власного виробництва" (чорна й кольорова металургія) та ін.

     Калькулювання за замовленнями традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

       Калькулювання за замовленнями — система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.

       У цій системі калькулювання  об'єктом обліку є окреме замовлення  на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання  певного обсягу робіт (послуг).

       На підставі замовлення клієнта  бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказують в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

       Для узагальнення витрат та  калькулювання собівартості використовують  відомість (картку) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі  фіксують всі фактичні витрати,  пов'язані з виконанням замовлення.

       Матеріали, що були витрачені  для виконання замовлення, відображають у відомості на підставі вимог або накладних.

     Калькулювання за замовленням — визначення собівартості конкретного виробу (замовлення) за індивідуальними витратами (суднобудування, космічне машинобудування, будівництво, науково-дослідні роботи та ін.).

      2.  Методи калькулювання собівартості продукції 

     Загальний характер категорії видатків не дає  змоги адресно порівнювати спожиті  продуктивні сили у процесі надання  конкретної послуги відповідному її споживачеві. Отже, постає потреба визначити поняття витрат.

     Так, витрати являють собою зменшення  грошових коштів чи збільшення кредиторських  зобов’язань для отримання та поповнення продуктивних сил суб’єкта господарювання. Однак просте надання  формулювання дає уявлення про вартісні характеристики послуги, а тому доповнимо зазначені категорії поняттями собівартість та калькулювання. Під собівартістю послуг слід розуміти суму витрат установи, що безпосередньо пов’язані з наданням послуг.

     Собівартість  є основою ціноутворення в  цілому та послуг бюджетних установ зокрема. Визначення чи розрахунок собівартості певного продукту в даному разі послуги і являє собою калькуляцію. Калькуляції розрізняють за часом складання, а тому виокремлюють попередні та наступні калькуляції. Перші складаються до моменту надання послуг і дають уявлення про мінімально необхідні витрати. До них належать планові, кошторисні (проектні) та нормативні калькуляції. Планові калькуляції визначають можливі витрати на послугу на підставі середніх запланованих норм витрат на матеріальні, трудові та інші ресурси. Кошторисні чи проектні калькуляції, як різновид планових, складаються на нові види продукту чи на разові послуги. Нормативні калькуляції складаються за поточними нормами витрат на відповідні ресурси, що діють на певну дату. В основу наступних калькуляцій покладено фактичні дані бухгалтерського обліку після надання послуги. До них належить звітна калькуляція, яка являє собою розрахунок фактичної собівартості послуг.

     Вірогідність  калькуляції в багатьох випадках залежить від вибору статей витрат, об’єктів обліку затрат і калькуляції, калькуляційних одиниць, методів розподілу непрямих затрат

     Номенклатура  калькуляції — це перелік статей, за якими складається калькуляція  витрат. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318, перелік і склад статей калькулювання встановлюються власне підприємством, установою, організацією. Загальний розподіл витрат у межах собівартості реалізованої послуги наведено в табл. 2.1.

     Таблиця 2.1.

     СКЛАДОВІ  ПОВНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГИ ЗА СИСТЕМОЮ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ   

     Складність  визначення калькуляційних статей щодо процесу надання послуг бюджетними установами полягає в багатопрофільності діяльності зазначених суб’єктів господарювання. Однак зазначена проблема може бути розв’язана на рівні галузевих міністерств, із залученням до методичних робіт і розробок фахівців-практиків. Значно вагомішим є питання випрацювання схеми включення калькуляційних статей у коди економічної класифікації видатків, які є основним показником, що регулює й забезпечує планування та використання коштів як загального, так і спеціального фондів бюджетних установ.

       Об’єктом обліку витрат виступають  місця їхнього утворення, види  однорідних послуг, зокрема установа, основні виробництва, структурні  підрозділи (факультети, кафедри, відділення  установ охорони здоров’я, наукові  відділи й лабораторії тощо), у даних випадках виробниче обладнання, етапи, замовлення і т. ін. Під об’єктом калькулювання розуміють окремий вид послуги, певної споживчої вартості (підготовка студента певної спеціальності, надання відповідного виду медичної послуги). З об’єктами калькулювання тісно пов’язано поняття калькуляційної одиниці, яке являє собою вимірник продукту, що прийнятий для розрахунку собівартості відповідного об’єкта калькуляції. Калькуляційні одиниці поділяють на кілька груп (табл. 2.2).

     Таблиця 2.2

     ВИДИ  КАЛЬКУЛЯЦІЙНИХ ОДИНИЦЬ

     Для визначення собівартості використовуються відповідний метод калькулювання  послуг — сукупність способів відображення, групування й узагальнення даних про затрати на надання послуг у системі бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукту. 

     2.1.  Класифікація методів калькулювання  

     Розглянемо  загальну  класифікацію  методів  обліку  і  калькулювання  собівартості продукції, подану на рисунку 2.1. 

Рисунок 2.1 – Класифікація методів обліку витрат  

     Розглянемо  основні методи обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції.

     Позамовний  метод калькулювання широко використовується в зарубіжній практиці. Принципові особливості позамовного (позамовного) методу калькулювання полягають у наступному: в індивідуалізації обліку витрат і розрахунку собівартості на конкретне замовлення, усі прямі витрати групуються в аналітичному обліку в суворій відповідності з відкритими замовленнями; калькуляція отриманої продукції складається після повного завершення робіт із замовлення, незалежно від тривалості його виконання.

       Первинний облік прямих витрат  на виробництво організується за номерами замовлень, що виступають також ознаками аналітичних рахунків з обліку витрат на виробництво. Між цими аналітичними рахунками періодично розподіляються непрямі витрати.

       Якщо в складі замовлення одиничний  виріб, його калькуляція складається  шляхом підсумовування витрат, якщо декілька виробів — то шляхом підсумовування з наступним прямим розрахунком собівартості калькуляційної одиниці.

       Класичний позамовний метод у  багатьох сучасних виробництвах  потребує подальшого удосконалення.  Можна назвати принаймні два напрями модифікації позамовного методу калькулювання: позамовно-подетальний і позамовно-попроцесорний.

       Позамовний метод у серійному  виробництві, коли замовлення  відкривається на партію однорідних, однойменних виробів із певного  кінцевого числа виробів, що калькулюються, може бути представлений як серійний-груповий позамовний метод калькулювання. Велика взаємозамінність однорідних деталей і вузлів, що досягає в машинобудуванні 60-70% прямих витрат, змушує відокремити замовлення на загальні деталі. Виникає позамовно-подетальний метод калькулювання, що відрізняється безліччю особливостей на різних підприємствах.

       Позамовний метод найстаріший  серед методів калькулювання,  але з цього не виходить, що  його актуальність знижена. Він  з успіхом застосовується в одиничному, дрібносерійному та серійному виробництві.

       В основіпопередільного методу  калькулювання лежить на розділення  технологічного процесу на стадії. Переділ — це частина технологічного  процесу, що завершується одержанням  закінченого напівфабрикату, який може бути реалізований іншим підприємствам або спрямований на інший переділ. У результаті послідовного ряду переділів одержують кінцевий продукт. Таким чином, один із переділів завершується одержанням не напівфабрикату, а готового продукту.

       Попередільний метод є єдиним методом калькулювання, при якому принципово неможливий аналітичний облік витрат на виробництво за об'єктами калькулювання (готова продукція). Калькуляційний облік витрат в даному методі організовують за технологічними переділами, а там, де це доцільно і необхідно - за окремими агрегатами або процесами усередині агрегатів. Об'єктивні умови виробництва часто такі, що безупинні технологічні процеси йдуть у закритих агрегатах і установках. Виробниче споживання ресурсів здійснюється через ці установки, створюючи чіткі межі розмежування прямих витрат. Варто мати на увазі також розбіжність між технологічними переділами і структурними підрозділами (цехами) підприємства, що вносять додаткові труднощі в калькуляційний облік. Таким чином, у попередільному методі аналітичний калькуляційний облік витрат на виробництво має багатоступінчасту структуру: витрати виробництваобліковуютьза групами агрегатів, затехнологічними переділами-агрегатами, за групами технологічних переділів, цехами.

       Попередільний метод застосовується для калькулювання собівартості в комплексних виробництвах, де одержують основну і побічну продукцію, що додатково потребує розробки спеціальних методів розмежування витрат між об'єктами калькулювання. Нерідко з одного переділу одержують продукцію декількох сортів, марок. Розподіл витрат за видами продукції може проводитись за допомогою коефіцієнтів, розрахованих на основі технічних і технологічних показників. Такий підхід широко застосовується в чорній металургії. Він дає задовільні результати за умов своєчасного перегляду розрахункових коефіцієнтів.

       Попроцесорний метод застосовується на підприємствах із масовим характером виробництва одного або декількох видів продукції, малим періодом технологічного процесу і відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Цей метод використовується для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Варто зазначити таку відмінну рису попроцесорного методу калькулювання, як відсутність напівфабрикатів завершеного виду. Це дуже важлива ознака, тому що саме він найбільш чітко вказує на відмінність попроцесорного і попередільного методів.

       Подетальний метод виник у  виді методологічних деформацій  позамовного методу — застосування  для калькулювання річних або постійних замовлень. Суть подетального методу полягає в тому, що витрати на виробництво групуються в калькуляційному обліку за виробами або групами однорідних виробів, що виступають калькуляційними об'єктами, а собівартість калькуляційної одиниці визначається розподілом витрат за визначений період з урахуванням зміни собівартості незавершеного виробництва на кількість виробів, випущених з виробництва в цей період. Подетальний метод є перехідним до нормативного. Подетальний метод подає конкретизацію, що забезпечує розгорнуту характеристику структури калькуляційного об'єкта. Виник наприкінці 20-х років XX століття для калькулювання собівартості продукції в масовому і серійному машинобудуванні.

     Основними методами калькулювання є позамовний та попроцесний методи обліку витрат і калькулювання. Сутність позамовного методу полягає у веденні обліку витрат по кожному замовленню чи партії продукції, а не за окремими підрозділами і звітними періодами. Попроцесний метод визначає таку процедуру, за якою всі витрати збираються за окремими підрозділами та процесами. Формування цих методів зумовлено двома формами виробництва — гетерогенною, що пов’язана з механічним поєднанням самостійних окремих продуктів у готовий продукт, та органічною, за якою готовий продукт отримується внаслідок ряду послідовних, пов’язаних між собою процесів.

       Зауважимо, що мета зазначених  методів одна й та сама —  отримати інформацію про собівартість  одиниці продукції для ціноутворення,  проконтролювати витрати й визначити  прибуток. Однак ця мета досягається різними способами, і це зумовлюється передусім особливостями таких методів калькулювання (табл. 2.3).

     Досить  відомим на практиці є нормативний  метод обліку витрат і калькулювання  собівартості, який характеризується тим, що за кожним виробом на підставі чинних розроблених норм і кошторисів видатків складається попередня калькуляція нормативної собівартості.

     Таблиця 2.3

     ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАМОВНОГО ТА ПОПРОЦЕСНОГО МЕТОДІВ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

     Облік за зазначеним методом побудований  за принципом норм і відхилень, а  саме: усі витрати поділяються  на нормативні та за відхиленнями. Дані про відхилення дають змогу керівникам усіх рівнів приймати рішення щодо коливань фактичної собівартості навколо нормативної, а бухгалтерії калькулю- вати продукт виробництва додаванням до нормативної собівартості відповідної суми відхилень за кожною зі статей.