Київська Русь за правління князя Ярослава
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
ДВНЗ Київський університет управління і підприємництва
Кафедра суспільних і політичних дисциплін
РЕФЕРАТ
з предмету “Історія України” на тему :
“ Київська Русь за правління князя Ярослава ”
Виконала
Студентка групи Т6.121
Бутмерчук Ярина
Київ 2012
Київська Русь за правління князя Ярослава
План
- як відбувалася міжусобна боротьба між синами князя Володимира й утвердження Ярослава в Києві;
- про внутрішню і зовнішню політику князя Ярослава;
- про внесок князя Ярослава в культурно-освітнє і церковне життя Київської Русі;
- про князя Ярослава Мудрого як особистість і державного діяча;
- що таке «міжусобна боротьба», «Руська правда», «правові норми», «лавра», «митрополія», «митрополит», «єпископ».
- Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів
- Висновки
1. Міжусобна боротьба між синами Володимира. Утвердження Ярослава в Києві. Незадовго до смерті Володимир призначив спадкоємцем великокнязівського престолу свого молодшого сина Бориса. Проте, коли 1015 р. князь помер, владу в Києві захопив його пасинок Святополк Ярополкович, скориставшись відсутністю Бориса. Між синами Володимира Святославом, Мстиславом, Борисом, Глібом і Святополком спалахнула жорстока міжусобна боротьба за великокнязівську владу.
Терміни та поняття
Міжусобна боротьба — незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі.
У міжусобній боротьбі нащадків Володимира загинули Борис, Гліб і Святослав. Літописець стверджує, що братів було вбито за наказом Святополка. Проти вбивці своїх зведених братів, який захопив владу в Києві, виступив Ярослав, що княжив тоді в Новгороді. Ярослава підтримували новгородці й варяги, а Святополка — печеніги.
Документи розповідають
«Повість минулих літ» про похід Ярослава на Святополка і початок його князювання в Києві
У рік 1016. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних.
І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст глузувати з новгородців, їздячи коло берега і говорячи: «Чого прийшли ви із шкандибою оцім? (Ярослав був кульгавим — Авт.) А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші!» Це почувши, новгородці сказали Ярославу: «Завтра переправимось на них. Якщо хтось не піде з нами, то ми самі його порубаєм».
А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами і всю ніч ту спав, упившись з дружиною. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світлом переправився, і, висівши на берег, одпихнули вони човни од берега. І пішли війська одні проти одних, а коли зійшлися докупи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігам помагати Святополкові. І притиснули Святополкових воїв до озера, і ступили вони на лід, і одломився лід із воями Святополковими, і багато втопилося у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж це, Святополк побіг. І одолів Ярослав. А Святополк утік у Ляхи.
Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім.
Запитання до документа
1. Як, за повідомленням літописця, відбувалася битва Ярослава зі Святополком?
2. У яку пору року, імовірно, відбулася битва?
3. Яким, на вашу думку, є ставлення літописця до описуваних подій? Чому ви так уважаєте?
4. Ярослав Мудрий помер у віці 76 років. За наведеним уривком із літопису визначте дати народження і смерті князя.
Святополк утік до Польщі просити допомогу у свого тестя короля Болеслава Хороброго. Останній під приводом допомоги зятю спочатку захопив Червенські міста, а потім разом зі Святополком підкорив Київ. Узимку 1018—1019 рр. Ярослав звільнив Київ. Святополк утік до печенігів і навесні 1019 р. з великою ордою рушив на Київ. У вирішальній битві на річці Альта в Переяславській землі Ярослав розгромив Святополка, той утік із поля бою і незабаром загинув.
У 1023 р. проти Ярослава виступив його брат Мстислав із Тмутаракані. Він спробував захопити владу в Києві, але «не прийняли його кияни». Унаслідок Лиственської битви, яка сталася 1024 р. між Ярославом і Мстиславом біля Чернігова, брати домовилися поділити територію Південної Русі навпіл по Дніпру і правити разом. Київ із Правобережжям залишився за Ярославом, а Чернігів із Лівобережжям — за Мстиславом. Відтоді брати жили в злагоді. Після смерті Мстислава 1036 р. Ярослав став правити одноосібно і став, за словами літописця, «самовладцем Руської землі».
2. Внутрішньополітична діяльність князя Ярослава. Доба правління князя Ярослава, названого пізніше Мудрим, стала періодом розквіту і найвищого піднесення Київської Русі. У державотворчій діяльності він став гідним продовжувачем свого батька, князя Володимира.
Постать в історії
Князь Ярослав (978—1054) — син Володимира Святославовича. Був посаджений батьком намісником спочатку до Ростова, а потім до Новгорода. Після смерті Володимира, перемігши у війні з братами, став київським князем. Проте до 1036 р. правив Руссю разом із братом Мстиславом. Князь Ярослав увійшов в історію Київської Русі як правитель, який докладав багато зусиль для зміцнення держави, захисту її кордонів, розвитку господарства і розширення міжнародних зв’язків. Помер у Києві й похований у Софійському соборі.
На початку свого князювання
Ярославу довелося докласти чимало зусиль
для захисту Київської Русі від
нападів печенігів. Продовжуючи
справу батька, він зміцнював південні
кордони своєї держави і «
Документи розповідають
«Повість минулих літ» про битву князя Ярослава з печенігами біля Києва
А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що печеніги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій.
А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на тім місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді це було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в ріці Ситомлі, а інші — в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх десь розбіглась і до сьогодні.
Запитання до документа
1. Як князь Ярослав розташував свої війська?
2. Де відбулася битва?
3. Яким був результат битви?
Унаслідок здобутої перемоги Ярослав назавжди відігнав печенігів від кордонів Русі. На місці битви було збудовано Софійський собор (назва походить від грецького слова «софія»), присвячений Мудрості Господній.
За князювання Ярослава було укладено перше писемне зведення правових норм на Русі, що дістало назву «Найдавніша правда, або Правда Ярослава». Вона містила 18 статей і ввійшла до складу «Руської правди» — першого писаного зведення норм давньоруського права.
Терміни та поняття
Правові норми — загальнообов’язкові правила поведінки, які встановлюються й охороняються державою.
«Правда Ярослава» захищала людське життя, установлювала штрафи за вбивства і приниження людської гідності. При цьому смертної кари вона не передбачала, але звичай кровної помсти продовжував діяти, як і раніше.
Князь Ярослав сприяв зміцненню центральної влади, що послабилася під час міжусобної боротьби між синами Володимира. Опорою князя були бояри, а в головних містах Київської Русі він посадив своїх синів.
Чимало зусиль докладав Ярослав
для створення нових і
Золоті ворота Києва. Реконструкція.
За зразком візантійської столиці було зведено Золоті ворота — головний парадний в’їзд до Києва, збудовано Софійський собор, закладено Георгіївський та Ірпинський монастирі. Імовірно, близько 1051 р. чернець Антоній на схилах Дніпра поблизу Києва заснував чоловічий монастир — Києво-Печерську лавру. Із часом цей монастир перетворився на провідний осередок культурного життя і взірець для наслідування при заснуванні інших монастирів Київської Русі.
Терміни та поняття
Лавра — назва великого і впливового православного чоловічого монастиря, у своїй діяльності підпорядкованого безпосередньо вищій церковній владі.
3. Церковне та культурно-освітнє життя. З ім’ям Ярослава пов’язаний розквіт культурного життя, насамперед книжності. Літописець пише, що сам князь читав книжки вдень та вночі, організовував переклад творів із «гречизни слов’янською мовою». За Ярослава було створено перший літописний звід 1037—1039 рр. Князь власноручно переклав багато книжок і зібрав велику бібліотеку, яка зберігалася при Софійському соборі.
Цікаві факти
Доля бібліотеки князя Ярослава Мудрого й сьогодні залишається однією з нерозгаданих таємниць історії. Досі її не знайдено. Деякі вчені вважають, що вона зберігалася в Софійському соборі й загинула під час штурму монголами Києва в грудні 1240 р. Проте залишається незрозумілим, чому тоді вцілів сам собор. Історики-аматори та журналісти висували версії, що бібліотека начебто замурована в підземеллях Межигірського монастиря на околиці Києва. Проте підтверджень цього припущення немає. Сучасний український історик М. Котляр уважає логічним припустити, що після смерті князя його книжкове зібрання було поділене між найбільшими церковними і монастирськими бібліотеками Києва. Проте й досі залишаються ті, хто не втрачає надію відшукати бібліотеку Ярослава Мудрого.
Князь Ярослав опікувався церквою, надаючи їй десяту частину своїх прибутків. Церкви і монастирі були осередками освіти: при них працювали школи. Князь постійно наголошував, що священики повинні «навчати людей».
Після хрещення на Русі було засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалася константинопольському патріархові. Митрополитом ставав єпископ, якого призначали з Константинополя. Його резиденцією за князювання Ярослава став Софійський собор.
Терміни та поняття
Митрополія — церковно-адміністративний округ, яким завідує митрополит.
Митрополит — вище звання православних єпископів.
Єпископ — вищий духовний сан у християнській церкві.
У 1051 р. за наполяганням князя Ярослава собор руських єпископів уперше обрав, без погодження з константинопольським патріархом, загальноруським митрополитом русича Іларіона. На жаль, його подальша доля невідома, а в 1054 р. Київську митрополію знову очолив грек, якого прислав константинопольський патріарх.
4. Зовнішня політика князя Ярослава. Значну увагу Ярослав приділяв зовнішній політиці. Скориставшись міжусобицями в Польщі після смерті короля Болеслава Хороброго, він у 1030—1031 рр. відвоював у поляків «Червенські міста». На північному заході князь розширив кордони своєї держави до Фінської затоки і заснував на завойованих землях місто Юр’їв (його назва походить від християнського імені князя).
За Ярослава провідним напрямком зовнішньої політики Київської Русі залишався південний. Протягом майже всього періоду його правління відносини з Візантією залишалися дружніми. Руські дружини воювали разом із візантійцями за тисячі кілометрів від Батьківщини. Зокрема, у 1038—1041 рр. завдяки допомозі руського війська візантійці змогли втримати острів Сицилія, який намагалися захопити араби.
У 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна, спричинена погіршенням стосунків візантійців із руськими купцями і недружнім поводженням візантійського імператора з Ярославом. Морський похід русичів на Константинополь закінчився поразкою. Але через деякий час візантійці вимушені були шукати шляхів примирення з київським князем, оскільки потребували його допомоги в боротьбі з печенігами.
Важливе місце в зовнішній політиці Ярослава займала «шлюбна дипломатія». Зокрема, він віддав за польського короля Казимира третю з доньок Володимира, свою сестру Марію-Доброгневу, а свого сина Ізяслава одружив із сестрою Казимира. Цей союз закріпив за київським князем «Червенські міста».
Володимир, старший син Ярослава, був одружений із Гідою, донькою англійського короля Гарольда, переможеного Вільгельмом Завойовником. Русько-візантійську угоду 1046 р., яка врегульовувала відносини двох держав після війни 1043 р., було незабаром скріплено шлюбом сина Ярослава Всеволода з Марію дочкою візантійського імператора Константина IX Мономаха. Шлюб його сина Святослава з онукою німецького імператора Генріха II сприяв зміцненню відносин Київської Русі з Німеччиною.
За європейських правителів вийшли заміж також три доньки князя: Анна — за французького короля Генріха I, Анастасія — за угорського короля Андрія I, Єлизавета — за норвезького короля Гаральда ІІІ.
Укладання вигідних союзів шляхом шлюбів із членами родин правителів різних країн сприяли зміцненню авторитету Київської Русі й були свідченням далекоглядності Ярослава.
Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів
Князь Володимир встиг
зробити дуже багато для зміцнення
держави, посилення князівської
влади та підняття її авторитету. На
початок XI ст. Давньоруська держава простягалась
на півночі до берегів Фінської затоки
і Ладозького озера (озера Нево); на заході
- середньої течії Західного Бугу, міст
Дорогочин-Бересте-Червен-
Попри помітні успіхи князя Володимира на зовнішній і внутрішній аренах йому так і не вдалося згуртувати навколо себе власний доволі розгалужений князівський рід. Народжені різними матерями і розіслані в доволі молодому віці в різні кінці держави, сини Володимира вже від самого початку дивилися один на одного скоріш як на суперника, аніж рідного брата. З плином часу всі вони почали вимагати від батька більшої самостійності.
Першим непокору київському князеві виявив близько 1012 р. намісник у Турові Святополк, котрий доводився Володимирові пасербом, сином убитого ним брата Ярополка (отримавши перемогу над братом і спровокувавши його вбивство, Володимир примусив до шлюбу його вдову, котра на той час вже чекала на дитину, тобто Святополка). Володимир доволі швидко приборкав цей виступ, кинувши до в'язниці як Святополка, так і його дружину, доньку польського князя Болеслава Хороброго. Скупі літописні рядки доносять інформацію й про серйозні конфлікти між Володимиром та його сином Ізяславом. Але найбільш серйозне випробування на київського князя чекало в 1014 р., коли його старший син - від полоцької княжни Рогнеди - Ярослав, що сидів намісником у Новгороді, відмовився платити данину Києву.
Близькість родинних зв'язків не зупинила Володимира, і він оголосив підготовку до походу супроти Ярослава Володимировича. Але ці приготування до війни виявилися останніми земними справами київського князя. 11 липня 1015 р. він помер, залишивши справу розв'язування складних династичних ребусів своїм амбітним синам.
Після смерті Володимира Святославовича між його синами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, а також пасербом Святополком розгорілася кривава міжусобна боротьба за київський князівський стіл. Першопричини конфлікту крились у неврегульованості проблеми успадкування київського князівського стола.
З не вельми детальних літописних повідомлень можна зробити висновок, що Володимир Святославович мав намір передати князівський стіл не по старшинству своїх синів, а порушуючи цей принцип, вбачав своїм наступником молодшого і улюбленого свого сина Бориса, народженого вже в християнському шлюбі з візантійською принцесою Анною (сестрою імператора Василія II Болгаробійця). Відчуваючи наближення смерті, київський князь запросив Бориса з Ростова до себе, в Київ, доручивши йому організацію виправи проти печенігів. Після невдалої спроби перехопити печенігів і по дорозі до Києва Борис, отримавши звістку про смерть батька, зупинився на р. Альта, на Переяславщині. 1 саме тут, в неділю 24 липня, й знайшла його смерть від рук підісланих Святополком варягів-убивць.
Розправившись з Борисом, Святополк задумав те саме вчинити і з іншими братами. Зокрема, кревного брата Бориса, муромського князя Гліба Володимировича, Святополкові вбивці знайшли неподалік від Смоленська, де 5 вересня й довершили свою темну справу. Така ж трагічна доля спіткала й іншого синаВолодимира - від шлюбу з полоцькою княжною Рогнедою - вол оди мирського князя Святослава, коли той намагався втекти до угрів. За вчинені злодіяння Святополк, нібито, й отримав прізвисько "Окаянний" (від біблійного Каша, котрий теж, як відомо, убив свого брата Авеля).
Вирішальна битва між новгородським намісником Ярославом Володимировичем та Святополком сталася восени 1015 р. неподалік Любеча. Війська Святополка в ній зазнали поразки. Сам князь утік до Польщі, де правив його тесть, польський князь Болеслав. А його переможець, Ярослав Володимирович, вокняжився в Києві.
Ярослав Володимирович під час першого свого київського князювання (1015-1018 рр.) як найбільше своє досягнення міг зарахувати відбиття нападу печенігів, що мав місце 1017 р. А вже наступного року на Русь повернувся Святополк, привівши з собою польські війська Болеслава Хороброго. У битві, що відбулась на Волині 22 липня 1018 р., Ярослав був розгромлений. Настала вже його черга втікати до Новгорода.
Святополк вдруге сів у Києві, а Болеслав розпустив свою дружину "по городах на корм". Щоправда, невдовзі між поляками і київським князем запанувала незгода. Болеслав вернувся до Польщі, "прихопивши" з собою майно князя, а також відібравши по дорозі Червенські міста. Полишений же без допомоги, Святополк був переможений суперником і втік до печенігів. Наступного року він знову вчинив спробу відвоювати в Ярослава київський стіл, цього разу з допомогою південних кочівників. Але в битві на р. Альті зазнав поразки, рятувався втечею на захід і в дорозі загинув. У Києві удруге вокняжився Ярослав Володимирович.
Утім, розгром Святополка не припинив збройного суперництва Володимировичів за київський князівський стіл. Скориставшись тим, що Ярослав перебував у Києві, 1021 р. на Новгород несподівано напав Брячислав Ізяславич - онук князя Володимира від старшого сина, який до тих пір тихо сидів у Полоцьку. Ярослав доволі швидко впорався з авантюрою небожа, вибивши того з Новгорода. Набагато більше клопотів йому завдало втручання в боротьбу за спадщину одного з молодших синів Володимира від шлюбу з "чехинею" - Мстислава Володимировича Лютого, котрому батько виділив віддалене Тмутараканське князівство (як вважають дослідники, територіально князівство охоплювало Таманський півострів і, мабуть, якісь землі на Північному Кавказі).
Допоки Ярослав воював
зі своїми родичами, намагався повернути
втрачені землі на заході, а також
приборкував заколот у
Під Київ Мстислав прийшов 1024 р., якраз у той час, коли Ярослав перебував у Новгороді. Спроба оволодіти містом виявилася невдалою, і він вирішив осісти в Чернігові, заснувавши там князівський стіл. Зважаючи на те, що раніше чернігівські землі належали безпосередньо до Києва, дії Мстислава зачіпали інтереси Ярослава, забираючи частину його волості. А тому, навербувавши варязьке військо, київський князь виступив проти брата. У битві поблизу Листвена, що на Чернігівщині, Ярослав зазнав нищівної поразки і був змушений відійти до Новгорода.
Мстислав не став чинити повторної спроби оволодіння Києвом, а натомість запропонував братові мир на основі принципу поділу між ними Руської землі по Дніпру. Укладення миру між Мстиславом і Ярославом сталося поблизу Городця 1026 р., і з цього часу літописець почав відраховувати мирні роки руської історії: "І припинилися уособиця і бунти, і була тиша велика в землі".
Роки правління Ярослава Володимировича, на які випала "тиша велика" в Землі Руській, стали часом найвищого розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі. Як свідчать давньоруські автори, князьЯрослав був не стільки князем-дружинником чи князем-завойовником, скільки будівничим Давньоруської держави, просвітителем, палким прихильником ученості та книжної мудрості. Не даремно ж в історію він увійшов саме з цим епітетом - Мудрий.
Хоч розпочати навіть "тихий" період давньоруської історії князеві довелося все ж з війни. Передовсім, після укладення Городецького миру 1026 р., Ярослав зміцнив західні кордони своєї держави. Цьому неабияк посприяло те, що новий польський король Мешко II вв'язався у війну зі своїми західними сусідами, не забезпечивши належним чином оборону східних земель. Спільно із Мстиславом Ярослав на чолі великого війська виступив проти Мешка II і відвоював у нього захоплені попередником, князем Болеславом Хоробрим, Белзьку землю і Червенські гради. Цьому неабияк сприяло налагодження добрих відносин Ярослава з Германією, де правив імператор Генріх III.
Зміцнюючи західні рубежі Київської Русі, князь організував також чимало успішних походів проти інших сусідів: у 1038 р. проти ятвягів та у 1040 р. - литовських племен. Посиленню позицій Русі на заході сприяло й заснування ним на р. Сян міста Ярослава. У 30-40-х рр., успішно здійснивши похід на північ Русі та в Прибалтику проти угро-фінського племені чуді, Ярослав Мудрий заклав там місто, назване на честь свого християнського імені Юрій - Юр'єв (сучасний Тарту).
Князеві Ярославу належить і заслуга остаточного розгрому печенігів. Приводом для цього послужив напад степовиків на Київ 1036 р. (до цього часу Русь уже більше десяти років жила в мирі й спокої). Терміново вернувшись з дружиною з Новгорода, київський князь дав нападникам бій і одержав переконливу перемогу. Сталося це, як стверджує літопис, якраз на тому місці, де невдовзі буде споруджено Софійський собор. Після цієї поразки печеніги так і не змогли оправитися, і відтоді небезпека нових нападів цих степових завойовників для Русі зникає назавжди.
Протягом усього часу князювання Ярослава підтримувалися тісні й доволі дружні контакти між Руссю та Візантією. Неодноразово давньоруські дружини виступали союзниками візантійського імператора, надаючи йому військову допомогу в боротьбі з супротивниками. Тим більш несподіваним став похід сина Ярослава Мудрого Володимира на Константинополь у липні 1043 р., що був відповіддю за розправу, вчинену візантійцями над київськими купцями. Потрапивши у несамовитий шторм, Володимир втратив частину флоту. Близько шести тисяч дружинників висадились на берег, де були розгромлені греками. Сам же княжич з рештою флоту був змушений ні з чим вертатись назад.
Лише у 1046 р. між Київською Руссю та Візантійською імперією було укладено новий мирний договір. Договір загалом відновлював русько-візантійські стосунки у тому вигляді, в якому вони перебували до збройної виправи Володимира Ярославовича і, згідно зі спостереженнями істориків, після цього руська дружина знову активно співпрацює з візантійським імператором: у 1046-1048 рр. допомагає Константину Мономаху в реалізації його задумів в Італії, у 1047 р. - у Вірменії та Грузії.
Мирний договір 1046 р. передбачав і таку важливу для руського князя умову, як згоду Константина Мономаха на шлюб своєї доньки з котримсь із синів Ярослава. Вибір упав на Всеволода Ярославовича, а реалізовано шлюбний проект було не раніше 1051 - 1052 рр. І хоча немає певності щодо "порфиродності" нареченої Всеволода, оскільки вона, за однією з версій, була донькою Константина від його другого шлюбу, а за іншою - взагалі "цивільного" шлюбу імператора з Марією Скліреною, проте цей шлюб мав надзвичайно важливе ідеологічне значення для київської династії. Син Всеволода Ярославовича Володимир дуже пишався своїм "візантійським" походженням і всіляко підкреслював його, називаючи себе Моно-махом. З цим шлюбом пов'язують і легенду про так звані "Дари Мономаха", імператорські інсигнії, нібито вручені Ярославовому синові, і серед них знамениту "шапку Мономаха". Києво-руська династія ідеологічно впритул наблизилася за своїм статусом до імператорського двору.
Названі заходи київського князя вповні вписувалися в загальну концепцію зовнішньополітичної діяльності Київської Русі, яку намагався реалізовувати в цей час князь Ярослав. Ставши повноправним членом християнської родини народів, київська династія прагнула увійти до тогочасних цивілізацій них центрів Європи. І Ярославу багато в чому вдається ця переорієнтація Київської Русі зі східного напряму своєї політики на західний саме завдяки цілеспрямованій династичній політиці.
Сам Ярослав Володимирович
був одружений з донькою
У 1043 р. князь видав свою сестру Добронігу за польського князя Казимира, а старшого свого сина Ізяслава Ярославича одружив з донькою графа Леопольда фон Штаде Одою. Того ж таки 1043 р. з донькою мудрого князя, Єлизаветою, одружується майбутній норвезький конунг Гаральд Хардрад. Приблизно в цей же час другий Ярославич - Святослав - бере шлюб з донькою графа Дітмаршен Етелера. У 1046 р. майбутній угорський король Андрій одружується з Анастасією Ярославною, а ще через три роки було укладено найзнаменитішу шлюбну угоду Ярослава - доньки Анни Ярославни з французьким королем Генріхом І Капетом (згідно з новітніми дослідженнями, посередником при укладанні цього шлюбу був не хто інший, як германський імператор Генріх НІ). Така активність Ярослава Мудрого в матримоніальній практиці робить Київську Русь, згідно з формулюванням літописця, "відомою и спиши мою" в цілій Європі. При дворі київського князя знаходили притулок численні високородії і вигнанці зі Скандинавії, частина з яких зуміла втрутитись у боротьбу за владу в себе на батьківщині.
- Київська Русь за часів Володимира Великого
- Київська русь за часів роздробленості
- Київська Русь і кочовики
- Київська русь-князівська держава
- Київська Русь: праукраїнська держава чи "спільний стовбур" східних слов'ян?
- Київська Русь та її історичне значення
- Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
- Київська область
- Київська русь
- Київська Русь
- Київська Русь
- Київська Русь
- Київська Русь
- Київська Русь в роки князювання Володимира Великого
