Класифікація господарських договорів

1. Класифікація господарських договорів

  . Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

І. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють:

 Плановані договори укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-мопополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

Регульовані договори укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах господарські договори поділяють на:

вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковим для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (судового порядку розгляду переддоговірного спору);

горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

III. За строками дії розрізняють:

довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

середньострокові договори - строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими;

короткострокові договори - строком дії до 1 року; в цих договорах переважають майнові елементи;

разові договори укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками) господарські договори можна поділити на такі групи;

договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання) та ін.;

засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу - повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

V. За тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва) можна виділити:

традиційні договори, що застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

новітні договори, поява яких протягом останніх двох століть викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

VI. За ступенем складності розрізняють:

прості договори, що містять ознаки договору одного виду (відповідно до класифікації IV); до них належить більшість традиційних договорів, у тому числі купівлі-продажу, перевезення, підряду, млинового найму;

комплексні {складні) договори передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

VII. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

генеральні договори {рамочні контракти) визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);

суб договора укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

VIII. За ознакою можливості чи неможливості корегування умов договору  останні можна поділити на:

некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією зі сторін без права іншої наполягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу акцій у процесі проведення відкритої підписки на акції); 

кореговані договори - умови договору визначаються шляхом вільного волевиявлення сторін, які мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству, втому числі використовуючи примірні договори, що мають рекомендаційний характер; у разі недосягнення сторонами згоди щодо окремих умов договору, що свідчить про виникнення переддоговірного спору, вони можуть звернутися до суду.

IX. У разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою двох категорій договорів:

попереднього договору, в якому фіксуються намір сторін укласти в майбутньому (не пізніше року з моменту укладення попереднього договору - ч. 1 ст. 182 ГК) основний договір певних параметрів (предмет та інші умови договору), зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору (страхування ризиків, підготовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших дозволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;

основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором (проте зобов'язання сторін укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення встановленого терміну жодна з них не надішле іншій проект основного договору - ч. 4 ст. 182 ГК).

X. Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів розрізняють:

майнові договори: до них належать договори, в яких домінують майнові елементи (за можливої наявності організаційних елементів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є більшість господарських договорів, у тому числі поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

організаційні договори (ст. 186 ГК) спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними). До таких договорів належать засновницькі договори, договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін

2. Істотні умови договору

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. ISO ГК України). Умови господарського договору можуть належати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють обов'язкові (повинні включатися до договору відповідно до вимог законодавства) та необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють істотні умови, звичайні умови та випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні  для договорів даного виду, а також  умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. З ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані  погодити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк  дії договору.

Умови про  предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм і правил, технічних умов та інших, зазначених у статті 15 ГК), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України. Відповідно до статей 189-191 ГК у господарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін і віддзеркалюють закріплений у ст. 627 ЦК України принцип свободи договору); встановлення вільних цін є загальним правилом ціноутворення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'язкового застосування інших (насамперед державних цін - частини 1-3 ст. 191 ГК України); сторони також, як правило, є вільними й у визначенні (за їх згодою) у господарському договорі доплат до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5ст. 180 ГК України);

державні  ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (з встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін);

комунальні  ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (зі встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від фіксованих цін); застосовуються, зокрема, у відносинах між комунальними підприємствами (ч. 4-6 ст. 191 ГК України).

Умови договору щодо ціни мають  відповідати вимогам антимонопольно-конкурентного  законодавства. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимопопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

Строком дії  господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього  договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії договору (як загального строку), розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору поставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням і помешканням на час виконання робіт за договором підряду на капітальне будівництво).

Хоча закон вимагає, щоб  у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або  національних товаровиробників), проте  в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з урахуванням своїх інтересів.

Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

строку дії договору та строків його виконання;

суми договору та ціни одиниці  виміру (тони, літра, метра, штуки тощо);

порядку виконання та порядку  передачі-приймання виконання;

порядку та форми платежів;

відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами  договірних зобов'язань;

обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

способів забезпечення належного  виконання договірних зобов'язань (застава, гарантія тощо);

порядку розгляду спорів, що випливають з господарського договору, в тому числі визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоекономічних контрактів - країни, законодавство  якої застосовуватиметься під час  розгляду спору.

Різні моделі договорів на реалізацію товарів (договору поставки) передбачені правилами 1НКОТЕРМС, порядок  застосування яких в Україні закріплений  ст. 265 ГК та Указом Президента України  від 4 жовтня 1994 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації  комерційних термінів (ІНКОТЕРМС)".

3.Форма господарського  договору

Господарський договір укладається, як правило, в  письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинників і насамперед необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

Усна форма  застосовується як виключення щодо договорів (двосторонніх і багатосторонніх  правочинів), що повністю виконуються  під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), за винятком правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному  посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової  форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку (вчинення правочину в усній формі) організації - юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

Розрізняють кілька видів письмової форми, що застосовуються при укладанні господарських договорів:

повна письмова форма  господарського договору - єдиний документ, підписанний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи; підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався та розгляд суду);

скорочена письмова форма у вигляді комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладенні організаційно господарських договорів (ст. 186 ГК);

типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України);

стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи та їх підставі суб'єктом господарських відносин; форма застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних .майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів (ч. 4 ст. 27 Закону "Про приватизацію державного майна") або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Використання сучасних технологій (мереж електрозв'язку, в тому числі  Інтернету) при встановленні договірних відносин зумовило появу господарських  договорів у формі електронного документа, особливості використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05.2003 р.: "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис". Відсутність між сторонами домовленості про використання електронних документів і відповідного виду електронного підпису при укладенні договору через мережу електронного зв'язку може призвести до визнання такого договору неукладеним.

Для деяких видів господарських  договорів запроваджена державна реєстрація, з якою пов'язується або момент дійсності  договору (договори концесії, наприклад, ст. 14 Закону "Про концесії"), або  набуття особливого (зазвичай пільгового) режиму для його сторін чи однієї з  них (договори про спільну підприємницьку діяльність за участю іноземного інвестора - ст. 24 Закону "Про режим іноземного інвестування").

 4. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів

 Єдиного порядку укладення  господарського договору не існує.  Це пов'язано зі складністю  господарського життя, а саме:

багатоманітністю господарських  договорів;

різноманітністю підстав  їх укладення (вільне волевиявлення  сторін чи обов'язковість укладення  договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в  їх установчих документах, рамочних контрактах);

складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів  концесії; договорів купівлі-продажу  об'єктів приватизації; договорів, виконання  робіт за якими фінансується за рахунок  державних коштів) або міжнародними договорами України (в тому числі  на отримання кредитів від міжнародних  установ та організацій) та ін.

Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати  основні засади укладання господарських  договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи  укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладення господарських договорів є:

торги (аукціони, тендери); застосування таких процедур передбачається: ГК України (ст. 185), законами "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 2, ч. І ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (статті З, 13, 16), "

 конкурси: застосовуються відповідно до законів: "Про приватизацію державного майна" (ч.2ст. 2,ч. 1ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" - статті 17-21, "Про архітектурну діяльність" (ст. 6), "Про концесії" (статті 6-8) та ін.;

Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.

Так, розрізняють торги  на реалізацію майна, робіт, послуг (договір  укладається з тим із учасників  торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг (договір  укладається з тим із учасників  торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для  замовника робіт).

При застосуванні конкурсу договір укладається з тим  із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання. Своєю  чергою конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання  за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційними (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).

За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів: відкриті (до участі в  торгах чи конкурсі запрошуються всі  виконавці, що відповідають встановленим вимогам), закриті або з обмеженою  участю (лише спеціально запрошені  претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі), з попередньою  атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, що пройшли попередню кваліфікацію).

Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в  яких запрошуються кілька виконавців; переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається  з двох етапів (на першому виконавці  подаються свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить  переговори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому  етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з урахуванням уточнених  вимог до виконання та із зазначенням  ціни; на підставі оцінки та співставлення  поданих пропозицій замовник визначає переможця).

Порядок застосування процедури  запиту цінових пропозицій (котирувань) застосовується щодо закупівель товарів, робіт і послуг, для яких існує  постійно діючий ринок, та за умови, що вартість предмета закупівлі не перевищує 50 тисяч гривень (у разі закупівлі  товарів і послуг) та 200 тисяч гривень (у разі закупівлі робіт). Для отримання  цінових пропозиції"! замовник публікує оголошення щодо залиту цінових пропозиції/ (котирувань) відповідно до встановлених вимог та одночасно надсилає запит  щодо цінових пропозицій (котирувань) не менше ніж трьом учасникам  та розміщує його в інформаційних  системах у мережі Інтернет. Кожен  учасник має право подати тільки одну цінову пропозицію, проте замовник надає можливість присутнім представникам учасників зменшити запропоновану ціну пропозиції і укладає договір з учасником, який подав найнижчу кінцеву ціну.

Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основні види:

Способи укладення господарських  договорів

Конкурентні способи (передбачають конкуренцію покупців, продавців, виконавців)

Торги (аукціони, тендери)

Конкурси

Конкурентні переговори (двоступеневі торги)

Процедура запиту цінових  пропозицій (котирувань)

1. Неконкурентні способи  А (договір укладається з певним  продавцем, покупцем, виконавцем

2. Загальний порядок укладання  господарських договорів: процедура  укладення господарського договору  цим способом (передбачена ст. 181 ГК України)

3. шляхом проведення прямих  переговорів

загальний порядок укладання господарських  договорів: процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України) складається з кількох стадій (при цьому кожна наступна настає лише втому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено); 1 стадія - розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту; 2 - стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору - то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору); 3 - стадія розгляду й узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося; 4 - стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані й одна зі сторін передала спір на розгляд господарського суду). Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення договору: а) якщо договір ґрунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов'язковим), то він вважається укладеним у редакції протоколу розбіжностей; б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції;

Господарський Кодекс України  визначає особливості укладення  господарських договорів залежно  від підстав (державне замовлення, рішення  суду), застосування певної модифікації  письмової форми договору (типовий  договір, примірників договір, договір  приєднання).

Особливості укладання господарських  договорів за державним замовленням (ст. 183 ГК) полягає в тому, що:

договір, що укладається  на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;

укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів  господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти - добровільним;

договори за державним  замовленням укладаються між  визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави  укладати договори (державні контракти);

укладення державного контракту  за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому  статтею 181 ГК з урахуванням особливостей, передбачених законодавством;

зміст державного контракту  становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

ухилення від укладення  договору за державним замовленням  є порушенням господарського законодавства  і тягне за собою негативні  наслідки (в тому числі заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення  договору; переддоговірні спори, пов'язані  з укладенням договору за державнім  замовленням, вирішуються господарським  судом;

виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення  державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

Основні засади зміни та розірвання господарських  договорів

1. Зміна та розірвання  господарського договору здійснюється  зазвичай за згодою сторін (якщо  інше не передбачено законом  та договором)

1. У разі відсутності  згоди - в судовому порядку  за позовом заінтересованої сторони  за умови дотримання досудового  порядку, передбаченого ст. 188 ГК  України_