Конституційні основи національних економічних інтересів України

     Конституційні основи національних економічних інтересів  України 

     Конституція України як основний закон держави  є фундаментом, де закладені стратегічні компоненти системи національних інтересів України.

     Так, в Конституції нашої держави  передбачено реалізацію і повне забезпечення таких національних пріоритетів:

     консолідації  суспільства в  політичну націю, побудова суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст.1);

     суверенітету  України на всій її території, цілісності і недоторканості території (ст. 2);

     розвитку  України як унітарної  держави (ст. 2);

     прав  і свобод людини в  Україні: життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканості і  безпеки (ст. 3);

     народу  України - статусу  носія суверенітету і єдиного джерела  влади (ст. 5);

     ефективного розвитку регіонів і розвитку місцевого самоврядування (ст. 7);

     принципу  верховенства права (ст. 8);

     всебічного  розвитку і використання української мови як державної, а також гарантування вільного розвитку використання і захисту російської мови, інших мов національних меншин (ст. 10);

     послідовного  розвитку і консолідації української нації, а також забезпечення національно-культурного  розвитку всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11);

     задоволення національних і мовних потреб українців  у діаспорах (ст.12);

     захисту всіх суб'єктів права  власності і господарювання (ст. 13);

     соціальної  спрямованості економіки (ст. 13);

     політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і  свободи політичної діяльності (ст. 15);

     екологічної безпеки і рівноваги, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16);

     захисту суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17);

     мирного і взаємовигідного  співробітництва з іншими членами міжнародного співтовариства (ст. 18);

     народного волевиявлення через  вибори, референдуми  та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);

     вільного  волевиявлення на основі рівного і  прямого виборчого  права (ст. 70).

     Крім  зазначених в Конституції України національних пріоритетів, НЕ мусить спиратись на такі орієнтири:

     орієнтація  на загальноєвропейську  інтеграцію і розвиток економічних відносин з іншими країнами;

     максимальний  розвиток експорто-орієнтовантованих галузей національного господарства;

     захист  національного виробництва  і нарощування  національного капіталу;

     дебюрократизація  державного управління і подолання державної корупції;

     максимальна державна підтримка  української культури і науки;

     сприяння  розвитку духовності нації;

     підтримка інституту української сім’і. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Поняття та формування національних інтересів України 

    Особливості сучасного буття України виводять у ранг чільних завдань формування та усвідомлення національних інтересів  як базових засад послідовної  й цілеспрямованої політики.

    Для визначення цих інтересів потрібен науковий підхід, що враховує історичні, соціально-політичні та економіко-географічні  чинники. Вихідним є розуміння сучасної української нації як відкритої  поліетнічної спільноти, що історично  склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени — громадянами суверенної держави. Таке визначення охоплює і вузьке розуміння української нації як етнічно однорідної спільності людей української національності, що проживають в Україні, і широке — в тому числі українська діаспора. Перше визначення відображає переважно сферу відносин системи «держава — громадянин», а друге — походження, виховання, культуру. Обидва визначення слід брати до уваги для з´ясування конкретних національних інтересів, що сприятиме подоланню національної обмеженості, створенню умов для консолідації українського суспільства навколо ідеї національної держави, у якій дотримуватимуться прав людини незалежно від її етнічного походження. Цей підхід є важливим аспектом діяльності держави щодо обстоювання національних інтересів, він зумовлює і відповідну політику в інтересах національної безпеки.

    Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів  усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей  незалежно від національної належності, а другі — лише інтереси окремої  нації. В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь.

    Щодо  цього народ України чітко  визначився на основі національного  загальнонародного консенсусу: незалежна, суверенна, соборна, демократична держава, характерні риси якої — громадянське суспільство, демократична, соціальна, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони становлять національну мету, національну концепцію розвитку, платформу для національної згоди. У цьому руслі мають формуватися і національні інтереси України, усвідомлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями. Лише завдяки цьому можна запобігти небезпечній замкнутості на власних проблемах, уникнути відверто егоїстичних підходів у відносинах з іншими державами. Національний егоїзм може надати лише деякі короткочасні переваги, але згодом — зумовити конфлікти і створити у стратегічному вимірі неабияку загрозу власним національним інтересам.

    Національні інтереси є основою функціонування всіх складових політичної системи. Водночас вони формуються всіма її елементами.

Формування, реалізація національних інтересів — складний процес. Інтереси, особливо молодих держав, тісно переплітаються з інтересами безпеки, загальними базовими цінностями (територіальною цілісністю, політичним виживанням, забезпеченням невід´ємних прав людини). Тому для з´ясування корінних національних інтересів слід відмежувати їх від базових цінностей суспільства.

    У будь-якому суспільстві інтереси людей бувають не тільки різними, а й протилежними. Але суспільство  може функціонувати лише за умови  узгодження їх на основі національного  компромісу й національної злагоди. 

    Держава як головний елемент політичної системи  покликана якнайточніше виражати національні  інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соціальні  суперечності та забезпечувати права  людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними інтересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних інтересів, а також їх зворотного впливу. У молодих державах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із появою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспільства. Країни, що перебувають на етапі становлення своєї державності, рідко мають усталену соціальну й національно-етнічну структуру. Тому відповідно змінюються національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності — демократія, економічний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбереження, національної єдності, виживання тощо.

    Для України національними інтересами є раціональні державотворення  і трансформація суспільних відносин. У такій ситуації на передньому плані державні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами загальнонаціональними та з інтересами особи. Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів — це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки. Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, якщо не віднайде оптимальних способів, форм і методів поєднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни.

Формування  національних інтересів  України

    Розглядаючи визначення множини національних інтересів, їх зміст, характер та пріоритетність як одне з головних завдань, вітчизняні вчені здійснюють активні дослідження цієї проблеми. В.Ковальський, О.Маначинський, Є.Пронкін визначають національні інтереси як реальну основу дій нації й держави, спрямованих на виживання, функціонування й розвиток, сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратегії й тактиці у сфері національної безпеки. Г.Костенко пропонує класифікувати національні інтереси за: характером (коаліційні, національні); взаємністю (однобічні, взаємні); ступенем черговості (першочергові, інші); масштабом (глобальні, регіональні, локальні); ступенем важливості (життєво важливі, важливі, істотні); ступенем терміновості (постійні, довгострокові, середньострокові, поточні). П.Ситник висуває підхід до побудови ієрархії (пріоритетів) національних інтересів, в основі якого – ступінь важливості інтересів для забезпечення національної безпеки. Пропонується класифікувати множину національних інтересів як таких, реалізація (захист та досягнення) яких має високий, середній і низький ступінь важливості для забезпечення національної безпеки. В.Ліпкан стверджує: становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися як усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як єдиного організму.

    Очевидно, що проблема визначення, класифікації національних інтересів через оцінку їх важливості залишається нерозвязаною, що негативно позначається на політиці національної безпеки. Імовірно, дана проблема зумовлена тим, що: відсутнє розмежування та обгрунтування співвідношення таких понять, як «національна безпека» та «національні інтереси»;

категорія національних інтересів, як і теорія інтересу взагалі, тривалий час не розглядалася і не вивчалася вітчизняною суспільною думкою. Це словосполучення застосовувалося головним чином для ідеологізованої критики зарубіжних поглядів на проблеми міждержавних відносин;

класифікація  національних інтересів здійснювалася за відсутності чітких і зрозумілих критеріїв ідентифікації їх важливості, що призвело до простого переліку абсолютно необґрунтованих і декларативних національних інтересів. 

Національні інтереси України  у внутрішньополітичному  вимірі 

Національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та у системі

міжнародних відносин становлять єдине ціле. У цілому вони ставлять за мету: забезпечення свободи, незалежності та державного суверенітету України, належного рівня безпеки Української держави і суспільства, створення умов для модернізації країни, її стійкого економічного зростання у поєднанні з надійним захистом прав і свобод українських громадян, розвиток української політичної нації як самобутнього культурно-історичного, політичного і соціально-економічного явища в загальному руслі розвитку

європейської  цивілізації.

      Україна впевнено входить до кола держав, об’єднаних спільними демократичними цінностями. В українському суспільстві дедалі глибше утверджується думка, що свобода, людська гідність, справедливість і солідарність є не лише наріжним основою розвитку суспільства, а й важливими підвалинами формування зовнішньої політики.

    Незмінні  базові національні  інтереси України визначають і незмінні пріоритети й стратегічні цілі зовнішньої політики нашої держави. Вони закріплені відповідними актами вищих органів державної влади – Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 1993 р., Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-IV, Рішенням РНБО

«Про Стратегію  України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23 травня 2002 р. і відповідним Указом Президента від 8 липня 2002 р., та іншими нормативними документами і рішеннями.

    Зокрема, цими документами визначено такі пріоритети і стратегічні цілі.

• Формування безпечного міжнародного середовища, підтримка міжнародного

миру  та безпеки шляхом зміцнення систем колективної безпеки на європейському і трансатлантичному просторі, подальшої участі у міжнародній миротворчій діяльності, багатосторонніх заходах з протидії розповсюдженню зброї масового ураження, тероризму, транснаціональній організованій злочинності, торгівлі людьми, наркотиками та іншим викликам міжнародній безпеці.

• Захист та підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном.

• Забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та

ефективне входження української  економіки у світову  економічну систему,

зокрема у форматі Світової організації торгівлі. При цьому необхідно: забезпечити сприятливі зовнішні умови для досягнення максимального ефекту від включення України до міжнародного поділу праці; звести до мінімуму ризики інтеграції у світову економіку; максимально сприяти залученню іноземних інвестицій, орієнтованих на модернізацію економіки; забезпечити зростання українського експорту,підвищити інтерес промисловців та підприємців до роботи на зовнішніх ринках.

• Вступ до ЄС як стратегічна мета України. Зовнішньополітична стратегія України пов’язана насамперед з інтеграцією до Європейського Союзу та НАТО. Наближення до цих структур, практичні результати співпраці дозволяють реально оцінити успішність всього європейського напряму української зовнішньої політики. Алгоритм кроків України на шляху до вступу до Євросоюзу наступний: вступ до СОТ, створення зони вільної торгівлі, підготовка укладення поглибленої угоди з ЄС, створення митного союзу, набуття статусу асоційованого, а згодом і повноправного члена

ЄС.

• Приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпе-

ки, що передбачає поглиблення відносин з Організацією Північноатлантичного договору, формування умов для вступу України в НАТО паралельно з участю у

безпекових програмах  Європейського Союзу та ОБСЄ. Взаємовідносини  з НАТО – ключовою організацією із забезпечення безпеки в Європі, повинні базуватися на виконанні взятих Україною зобов’язань, чіткій реалізації прийнятих документів у зазначені в них терміни та наповненні співпраці конкретним змістом. На сьогодні вступ до Альянсу, законодавчо визначений Верховною Радою України одним з основних пріоритетів зовнішньої політики нашої країни, ще не переведений в практичну площину. Але активне наближення до цієї мети та поглиблення співпраці з НАТО вже є надзвичайно актуальним і важливим. Порядок денний відносин України

з НАТО фактично збігається з переліком стратегічних інтересів нашої держави, серед  яких особливо важливим є реформування всіх сфер державного і суспільного життя. Демократизація, забезпечення свободи слова, гарантування незалежності судової системи, боротьба з корупцією, встановлення ефективного цивільного контролю над усіма складовими Воєнної організації держави продемонструє готовність України до членства в Організації Північноатлантичного договору.

• Ключові напрями двостороннього співробітництва – розширення активної взаємодії з країнами-членами Європейського Союзу, Росією, США, та країнами-регіональними лідерами.

• Розвиток українсько-російського співробітництва на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключової умови забезпечення національної та регіональної безпеки. Складові нової формули партнерства України та Росії: схожість проголошених орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики двох країн – розвиток громадянського суспільства, ринкові трансформації економік, підвищення добробуту громадян, інтеграція у світовий економічний, політичний та гуманітарний простір. На основі визначених цілей потрібно шукати можливості для конкретних дій: створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень на

основі правил СОТ, спільних підприємств та корпорацій, конкурентоспроможних на світових ринках, завершення міжнародно-правового оформлення кордону,врегулювання питань, пов’язаних з тимчасовим базуванням на території України Чорноморського флоту РФ, розбудова співробітництва у гуманітарній сфері на основі паритетності та рівноправності, розвиток у суспільстві реалістичного бачення відносин з Росією для формування людського виміру взаємовигідного політичного,

економічного  і гуманітарного українсько-російського співробітництва.

• Перегляд цілей, формату та механізмів діяльності СНД з метою його максимального використання для забезпечення національних інтересів України. Кожної країни-учасниці. При цьому має бути враховано весь попередній досвід функціонування цієї структури, зокрема негативний. Без запровадження зони вільної торгівлі без виключень та обмежень на основі правил СОТ ефективність СНД є дуже невисокою.

• В умовах фрагментації пострадянського простору та створення на його теренах нових економічних і політичних структур необхідно визначити доцільність, ступінь та механізми участі України в регіональних утвореннях, виходячи з цілей та пріоритетів її зовнішньої політики. Ініціативи Росії щодо залучення України до тіснішої економічної інтеграції в рамках таких проектів, як ЄврАзЕС і ЄЕП, були і залишаються односторонньо вмотивованими політично, а не економічно. Утвердження зони вільної торгівлі на принципах СОТ – найвища планка такої інтеграції, прийнятна для України з точки зору її національних інтересів. Елементи інтеграції з пострадянськими країнами мають сенс лише тією мірою, якою вони не перешкоджають реалізації базової стратегічної мети України – вступу до ЄС та НАТО.

• Нова регіональна політика України має стати одним з ключових елементів європейської та євроатлантичної стратегії нашої держави. Основними пріоритетами регіонального співробітництва у Балто-Чорноморсько Каспійському регіоні є:

– утвердження демократії та безпеки в регіоні, розширення взаємодії у форматі

Співдружності Демократичного Вибору;

– поглиблення співпраці в рамках Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ, а також у форматі двостороннього співробітництва з країнами Каспійського регіону та Центральної Азії, зокрема в енергетичній сфері;

– активна взаємодія з європейськими регіональними організаціями, реалізація багатосторонніх безпекових та економічних проектів, формування субрегіональних систем колективної безпеки в інтересах усіх держав регіону. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Політичним  і соціально-психологічним механізмом національного державотворення є національні інтереси - інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізується через політичну систему. Вони поєднують інтереси кожної людини, суспільства в цілому. При цьому маються на увазі інтереси не взагалі громадян, які належать до даного суспільства, а кожного громадянина, зокрема, інтереси національних, соціальних, політичних груп та інтереси держави. До національних інтересів України належить і суверенна, незалежна, соборна, демократична Україна, характерними рисами якої є громадянське суспільство, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія і мораль, що базуються на національних та вселюдських цінностях, повага до прав людини.

    Національні інтереси містять в собі значні консолідуючі можливості. Їх носієм, як правило, виступає вся партія чи її більшість. Національна ідея поширюється на економічну, політичну, духовну та етнічну сторони національного життя. Маючи на увазі необхідність поєднання національного з вселюдським, слід враховувати певну специфіку, що притаманна національному. Йдеться, передовсім, про проблеми рідної мови, про розвиток прогресивних національних, побутових та культурних традицій, відновлення духовних цінностей, власне, про національне відродження України. 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок 

    Національні інтереси формуються всіма складовими елементами політичної системи. Мистецтво політичної, державницької дії полягає в тому, щоб зіставити політичні (владні) інтереси, професійні та інші на основі національного компромісу і національної злагоди, визначення шляхів боротьби за реалізацію національних (загальнонародних) інтересів. Саме держава має за мету як найточніше виразити національні інтереси, тобто інтереси всього суспільства, вирішувати соціальні і національні суперечності та забезпечувати права людини. Важливим видається і уміння знайти для кожної людини місце у складному механізмі влади та політичної системи, щоб вона стала активним суб’єктом розбудови нової України. Це і є головним сенсом усіх національних інтересів та всякої дійсно національної політики.

    Національний  поступ України має опертися на соціалізацію та демократизацію суспільства, створення  умов для максимального задоволення  станових інтересів, реалізації групових та особистих можливостей. Рівність перед законом, можливість широкого політичного представництва різних верств населення, вертикальний зв’язок та взаємодія партій і організацій з тими, кого вони представляють, соціальна та державна орієнтованість цих партій - саме в цьому полягають головні чинники цього процесу. І тут як ніколи важливо досягнути оптимальної взаємодії держави і суспільства, центру і регіонів, уряду і партій. Власне, така злагодженість і взаємопідтримка є головною передумовою побудови незалежної соборної держави. 
 
 
 
 

    Зміст

Вступ

Конституційні основи національних економічних інтересів України……..

Поняття та формування національних інтересів України…………………..

Національні інтереси України у внутрішньополітичному  вимірі………….

Висновок……………………………………………………………………….

Список використаної літератури…………………………………………….. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної  Ради України 2-го скликання [Електронний  ресурс] // ВВР.- 1996.-№ ЗО.-Ст. 141. Режим доступу: http:// http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM
2. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 2. Політичні процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. - 336с.
3. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.
4. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. -

          838 с.

5. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави

     сучасної державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103с.

6. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К.:Ватра, 1995. - 328 с.
7. Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. - К., 1994. -144 с.