Конституційно-правовий статус особи в Україні

План                                                

 

Вступ

 

1. Зміст правового статусу особи.

 

      2. Принципи та структура конституційного статусу особи.

      3. Характеристика правового статусу особи в Німеччині;

Загальна характеристика правового статусу особи в  Японії.

4. Характеристика основних прав та обов’язків громадян в Німеччині та Японії.

5. Основні принципи громадянства в Німеччині та Японії.

6. Правовий статус іноземців, біженців в Японії та Німеччині.

7. Правовий статус іноземців, біженців в Японії та Німеччині.

8.Конституційно-правовий  статус особи в Україні.

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

 

                                                Вступ

 

Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в

основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його

зміст насамперед виявляється  в інституті громадянства, принципах  і

власне конституційних правах і свободах.

 

Права людини і громадянина  в конституційній теорії і практиці нерідко

ототожнюються відповідно з  особистими і політичними правами. Дуалізм

особистих та політичних прав і свобод як прав людини і громадянина  має

певне загальнополітичне  і конституційне значення. На основі аналізу

розмежування цих прав і свобод та з урахуванням практики їх реалізації

можна зробити висновки щодо характеру співвідношення суспільства  і

держави в конкретній країні, природи існуючого тут політичного  режиму.

 

Конституційні права і  свободи особи, залежно від характеру  відображених

в них суспільних відносин, у зарубіжній науці конституційного  права

звичайно класифікують як особисті та політичні.

 

Політичні права і свободи  у поєднанні з особистими утворюють  так

званий традиційний каталог  прав і свобод. У різних формах та обсязі вони

проголошуються в усіх конституціях. Для нормального розвитку політичного

життя кожної країни найбільше  значення мають свобода слова (свобода

висловлення своїх думок), свобода друку, свобода зборів, мітингів та

процесій, свобода асоціацій (право на утворення об’єднань), право

петицій (звернень до державних  органів), виборче право та деякі  інші.

Більшість з них може бути поділена на елементи, які також  нерідко

сприймаються як окремі права  і свободи. Наприклад, поняття виборчого

права охоплює право обирати, бути обраним, брати участь у виборчій

кампанії тощо. Свобода  асоціацій передбачає право на утворення

політичних партій, профспілок тощо.

 

Свобода слова – це і  самостійне правове явище і елемент  свободи друку

або свободи зборів. Предметнішим є поняття свободи висловлення  своїх

думок, яке означає, що особа  може вільно висловлювати думки у  приватних

бесідах і листуванні, на мітингах і зборах, через засоби масової

інформації.

 

На особливу увагу заслуговує виборче право. Як суб’єктивне право  особи

(громадянина) воно поділяється  на активне в пасивне виборче  право.

Активне виборче право  – це встановлене законом право  громадянина брати

участь у виборах в  органи державної влади насамперед шляхом голосування.

Пасивне виборче право  означає право балотуватись на відповідні посади,

тобто право бути обраним.

 

                      1.Зміст правового статусу особи.

 

Особисті права і свободи  – це категорія прав і свобод, що прямо не

стосуються стану громадянства, на відміну від політичних прав і  свобод.

 

До цієї категорії насамперед належить особиста недоторканість (особистамперед належить особиста недоторканість (особиста

свобода). Її головний зміст  – захист від необґрунтованих  арештів. В

конституційній теорії та практиці Франції та деяких інших  країн прийняте

ширше поняття безпеки  особи, яке містить не тільки гарантії від

безпідставних арештів і  утримання під вартою, а й сукупність

процесуальних гарантій прав особи в судовому процесі.

 

До змісту поняття особистих  прав і свобод входять так звані  свободи

приватного життя –  недоторканість житла, таємниця кореспонденції,

свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і  свободи,

пов’язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо.

 

Конституційні положення  про свободу від посягань на інформацію

приватного характеру  конкретизуються відповідними законами.

 

Свободи приватного життя  є об’єктом постійних посягань з  боку каральних

органів. У боротьбі зі злочинністю  технічне перехоплення інформації,

зовнішнє спостереження  або інші види подібної діяльності є звичайною

поліцейською практикою. Її основи встановлюються спеціальними

законодавчими актами.

 

Конституційно-правовий інститут обов’язків громадян почав формуватися  і

набувати юридичного значення після другої світової війни. Це, наприклад,

підкорення законам та іншим нормативним актам, військова  повинність.

Поряд з проголошенням  свободи праці і навіть права  на працю  в деяких

конституціях декларується обов’язок працювати (Гватемала, Коста-Ріка,

Іспанія).

 

    2. Принципи та структура конституційного статусу особи.

Конституційний статус — основні права, свободи і обов'язки особи, закріплені в Конституції України. Конституційний статус включає невелику, але найбільш важливу частину всіх прав і свобод.

Принципи конституційного  статусу особи в демократичний  державах:

-Людина, її права і обов'язки — найвища цінність;

-Всі громадяни мають права і свободи від народження;

-Громадяни мають рівні права;

-Основні права і свободи громадян є невідчужуваними;

-Здійснення прав і свобод людини і громадянина не повинно порушувати права і свободи інших людей;

-Основні права і свободи гарантовані державою.

Структура конституційного  статусу особи:

Конституційні права — юридично визнані можливості людини обирати вид і міру своєї поведінки, які можуть бути реалізовані лише при умови виконання відповідного (кореспондуючого) юридичного обов'язку держави в особі державних органів, посадових осіб, інших суб'єктів права (наприклад, конституційне право на житло).

Конституційні свободи — такі правомочності особистості, які можуть бути реалізовані самостійно, без вступу у правовідносини з іншими органами держави, посадовими особами та іншими суб'єктами права. Наявність конституційних свобод передбачає лише невтручання з боку інших.

Конституційні обов'язки — передбачені і закріплені в Конституції певні вид і міра необхідної поведінки (обов'язок платити податки, охороняти навколишнє середовище, захищати Батьківщину). Обов'язок в принципі не передбачає можливість вибору, але межі вибору є. особливість конституційних обов'язків в тому, що за їх невиконання передбачена відповідальність не Конституцією, а цілою системою норм, які відносяться до різних галузей законодавства.

Відмінність конституційних прав, свобод і обов'язків носить принциповий характер: за невиконання  обов'язків можуть бути застосовані  санкції, небажання використовувати  приналежні особистості права і  свободи не переслідуються законом.

Гарантії конституційного  статусу особи — ті умови і заходи, за допомогою яких забезпечуються реалізація і захист основних прав і свобод громадян.

Обов'язок гарантувати основні  права і свободи покладається на державу і всю систему державних  органів. Президент є гарантом прав і свобод. Верховна Рада закріплює  гарантії шляхом законодавчої бази. В  цьому же напрямку діють Уряд, місцеві  органи самоврядування і громадські організації. Сама людина справі захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом. Особлива роль в захисті належить правоохоронним і судовим органам.

Розрізняють соціально-економічні, політичні і юридичні гарантії. Соціально-економічні гарантії полягають у створенні  державою таких умов, які дозволили  б людям підвищити свій добробут. До них відносять соціальну стабільність, розвинута економіка, забезпечення зайнятості, збільшення робочих місць, підвищення платоспроможності населення, зниження податків, створення розгалужених транспортних, інформаційних систем.

 

3.Характеристика правового статусу особи в Німеччині;

Загальна характеристика правового статусу особи в  Японії.

 

На даний момент, Німеччина  є демократичною, соціальною, правовою державою.

Конституція Федеративної Республіки Німеччина була прийнята 23 травня 1949р. Її прийняття пов’язане з закінченням  ІІ світової війни. Саме тому певні  положення Конституції мають  свої особливості. Такі особливості  присутні і у розділі І Конституції  Федеративної Республіки Німеччина, який називається «Основні права» та закріплює  основні положення правового  статусу людини та громадянина, основні  права, свободи та обов’язки зазначених вище осіб.

В Конституції закріплені декілька основоположних положень демократичної  концепції прав та свобод, їх використання та обмеження.

Так, перше місце у конституції  посідає каталог основних прав свобод та зобов’язань. Держава в конституції  зобов’язується гарантувати та захищати права своїх громадян та іноземців.

Основний закон проголошує принцип рівноправності, надає йому розширеного тлумачення. Поряд зі звичайними положеннями про рівність перед законом, рівноправності громадян незалежно від статі, раси, національності, в конституції також містяться  положення про неможливість надання  привілегій або обмежень, у зв’язку  з походження, мовою, місцем народження, релігійними або політичними  поглядами.

Важливим фактором у становленні  нового конституційного порядку  в Японії було визнання нової ролі особистості як активного носія  прав та свобод.

В Японії традиційно виховується  колективізм: загальна користь важливіша  за власну вигоду. Саме тому японський  підхід до прав людини та

громадянина пов'язаний не стільки  з західним індивідуалізмом, скільки  з приналежністю людини до певної організації, від якої він отримує  підтримку. Однак такий підхід домінує  лише на побутовому рівні, а в Конституції  він виражений досить слабко. Також, на становлення демократичного правового  статусу особи в країні вплинула капітуляція в 1945 році. В країні склалася система цінностей, яка поєднувала її власні традиції із західною концепцією цивільних прав та свобод. З того часу, усі державні інститути і  закони базуються на ідеї гідності і цінності людської особистості.

Основи правового статусу  закріплені ІІІ розділі Конституції  Японії, який називається «Права і  обов’язки громадян». Її положення  базуються на концепції природного права людини, які вважаються одвічними, непорушними, такими, що належать сучасному  та майбутньому поколінням.

Разом з тим, на регулювання  правового статусу особи впливає  концепція «наданих прав». В Конституції  сказано, що надані згідно Конституції  права надаються та гарантуються. У певній кількості статей говориться саме про гарантування прав притому  для невизначеної кількості суб’єктів. Таким чином, конституція вважає суб’єктом певних прав не конкретного  індивіда, а народ. Наприклад, зазначено, що усі посадові особи є слугами  усього суспільства, а не конкретної особи або верстви населення.

Також, здійснення прав та свобод пов’язане з роллю суспільства, з діяльністю народу. В конституції  говориться про те, що права повинні  підтримуватись постійними зусиллями  народу, що народ, а не лише особа  «має утримуватись від будь-яких зловживань свободами і правами і несе постійну відповідальність за виконання  їх в інтересах суспільного добробуту»1.

Конституція надає велике значення принципу рівноправ’я громадян. В ній говориться про рівноправ’я  перед законом, про недопустимість дискримінації з будь-якої причини, і про неможливість надання особливих  привілегій. Також забороняється  рабство, примусова праця, окрім  кари за злочин; проголошується рівність статі та ліквідуються дворянські чини.

 

4.Характеристика основних прав та обов’язків громадян в Німеччині та Японії.

 

Так, вже було зазначено  вище, що перше місце в конституції  Федеративної Республіки Німеччини  посідає розділ основних прав, свобод та обов’язків людини та громадянина.

Отже, згідно Конституції  Німеччини основними правами  та свободами людини та громадянина  є: право на людську гідність, яке  складається з недоторканності  людської гідності та обов’язку держави  захищати це право особи. В силу цього, Німецька держава визнає невід’ємні права людини як основу, будь-якого  людського суспільства, миру та справедливості в світі.

Другим основним правом громадян Німеччини є право на розвиток своєї особистості. У цій же 2 статті конституції надається право  на життя та особисту недоторканність. Гарантується непорушність права на свободу особистості.

Основним правилом при  побудові суспільного устрою є те, що всі люди рівні перед законом. У це право входить:

-Рівноправність жінок та чоловіків;

-Права особи не можуть бути обмежені через недоліки особи;

-Недоліки, що виникають між правами чоловіків та жінок усуваються державою.

Також в конституції закріплюються  такі права:

-Право на свободу віросповідання, гарантується вільне провадження релігійних обрядів;

Кожний має право вільно виражати свої думки в усній та письмовій формах. Гарантується свобода  друку інформації та преси. Не існує  цензури. Границі цих прав можуть встановлюватись законами та іншими законодавчими актами, про охорону  молоді та право на честь особистості.

Шлюб та сім’я та шлюб знаходяться під особливою охороною. Піклування батьків про дітей, є  їх природним обов’язком, кожна  мати має право на захист.

Вся шкільна справа знаходиться  наглядом держави. Релігійне навчання є обов’язковим для державних  шкіл, окрім не конфесійних; Також  гарантується право на відкриття  приватних шкіл, на відкриття яких має бути наданий дозвіл держави. Особливістю німецького права на освіту є те, що там заборонені підготовчі школи.

Гарантується право збиратися  мирно, без зброї, без попереднього попередження спеціальних органів. Надається також право створювати об’єднання для захисту прав робітників та поліпшення умов праці.

Гарантується таємниця листування та телефонних розмов. Певні обмеження  можуть встановлюватись тільки на основі закону.

Гарантується свобода  пересування німців по всій території  федерації.

Усім німцям надається  право вільно обирати для себе професію, місце роботи та місце  отримання освіти. Примусова праця  допускається лише за умови позбавлення  волі за вироком суду, або в умовах воєнного стану

Гарантується недоторканність  житла. Згідно статті 13 конституції, обшуки можуть проводитись лише при наявності  дозволу суду.

Гарантується власність  та право власності. Власність зобов’язує.

особа, згідно статті 16, не може бути позбавлена Громадянства. Втрата громадянства може відбуватись лише на підставі закону. Гарантується невидання  німців іноземним державам.

При порушенні зазначених прав, особа може звертатися за захистом до федерального конституційного суду.

Таким чином, виходячи з вище сказаного, можна виділити таку особливість  німецької держави в сфері  прав та свобод: в Німеччині школа  та церква не розділені, що підтверджується  тим, що в державних школах вивчення релігії є обов’язковим. В конституції  також зазначається, що вказані в  ній права та свободи є обов’язковими  для охорони та виконання з  боку законодавчої, виконавчої та судової  влади.

Обов’язками громадян Німеччини  є: повага до конституції та законів  держави, для чоловіків з 18 років  встановлюється обов’язок несення  військової служби. Також існує зобов’язання відповідати за нанесену власності  шкоду тощо.

Права та обов’язки громадян в Японії;

Щодо прав, свобод та обов’язків в Японії, то в статті 11 її Конституції  зазначається, що народ безперешкодно  користується всіма основними правами  людини. Ці права надаються як сучасному  так і майбутньому поколінням, і мають підтримуватись постійними зусиллями народу.

Так, згідно конституції  Японії, встановлюються такі основні  права:

По-перше, всі особи повинні  поважатися як особистості. Як право  на життя, свободу є невід’ємними.

На відміну від конституції  Німеччини встановлюється таке право  як на стремління до щастя, оскільки це не порушує суспільного благоустрою.

Закріплюється рівність всіх перед законом. Не можуть підлягати  дискримінації особи з різними  політичними, соціальними та економічними поглядами, а також ті особи, що мають  інше походження, релігію, стать тощо.

В конституції Японії окремо наявна норма про скасування різних аристократичних інститутів, яка  зрівнює усіх людей, незалежно від  їх соціального та майнового стану  перед законом.

В конституції Японії встановлюється право народу обирати посадових  осіб органів публічної влади, шляхом загальних виборів, у яких беруть участь повнолітні особи.

Закріплюється право особи  звертатися з мирними петиціями  до посадових осіб про введення або  виправлення існуючих законів.

Офіційно закріплюється  протиправність рабства та інших  форм поневолення. (така норма відсутня в Німецькій конституції).

Закріплюється свобода думки  та слова та наукової діяльності.

Гарантується свобода  релігії. Ця норма встановлює те, що жодна з релігійних організацій  не може отримувати привілегій від  держави, а також неприпустимість  примусової участі в релігійних обрядах.

Встановлюється свобода  зібрань та об’єднань.

В конституції встановлюється право на підтримку мінімального рівня культури та здоров’я.

Всі мають право на освіту та працю. Водночас, зазначено, що початкова  освіта є обов’язковою. Також відзначається, що кожна особа зобов’язана працювати.

Встановлюється непорушність права власності, яке визначається законом. А також визначається можливість використання приватної власності  з виплатою компенсації.

Встановлюються права  підсудних, а також право неможливості бути заарештованим, окрім випадків підозри у скоєнні злочину. Також  визнається протизаконність безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, тощо.

Конституційні обов’язки  громадян перебувають в тісному  контакті з конституційними правами  та свободами. Інколи вони сформульовані  не прямо, а побічно (стаття 27)

Серед основних обов’язків громадян визначаються такі обов’язки  як: обов’язкова праця, обов’язкове  надання початкової безкоштовної освіти, обов’язок вчасно сплачувати податки (стаття 30), обов’язок дотримуватись  конституції, сплачувати податки тощо. Також, одним з особливих обов’язків, встановлених японською конституцією є обов’язок народу утримуватись від зловживання правами та свободами.

Конституція Японії також  містить і гарантії додержання основних прав та свобод. Основною серед них  є контроль за конституційністю нормативних  актів. Відповідальність за порушення  конституційних прав та свобод здійснює судова влада.

Основні права та свободи  в Японії розглядаються як абсолютні  і притаманні людині від народження, які не можуть бути порушеними навіть шляхом прийняття законів.

 

5.Основні принципи громадянства в Німеччині та Японії.

Як ми вже знаємо, громадянство, це особливий постійний, двосторонній правовий зв'язок між особою та державою. Так визначимо його особливості  в Німеччині та Японії.

В конституції Японії зазначено, що умови набуття громадянства визначаються законом про підданство, хоча в  змісті закону принципово не наголошується  на різниці між термінами «громадянство» та «підданство» і часто вони ототожнюються.

Громадянство в основному  набувається за народження, на основі принципу крові, навіть якщо дитина народилася поза шлюбом, а мати дитини є підданою Японії.

Право натуралізації набуває  сили, якщо особа самостійно подала заяву про набуття громадянство, яка має бути затверджена рішенням міністра юстиції, що опубліковується  в його офіційному віснику. Для натуралізації  особа має прожити на території  держави не менше 5 років.

Припинення громадянства може мати місце навіть після прийняття  рішення міністра юстиції.

В Японії використовується також право підстави – тобто  коли дитина народилася на території  Японії а батько й мати невідомі, а також якщо батьки не мають громадянства.

На відміну від Японії, в Конституції Німеччини зазначено, що німецьке громадянство є невід’ємним  і його не можна позбавити, а втрата громадянства можлива лише на підставі закону. А проти волі особи –  лише у тому випадку, якщо ця особа  не стає особою без громадянства. Також  вагомим принципом Німецької  держави є те, що подвійне громадянство не допускається.

Для натуралізації в Німеччині  необхідне виконання таких умов яз знання та повага до конституції  та законів, проживання на її території  не менше 8 років тощо. Також, обов’язковою умовою набуття громадянства Німеччини  є те, що особа має довести, що вона відмовилась від попереднього громадянства.

6.Правовий статус іноземців, біженців в Японії та Німеччині.

Правовий статус іноземців  та осіб без громадянства в цих  країнах лише частково визначений в  їх конституціях. Так, в статті 16-а  Конституції Німеччини гарантується право на притулок для біженців. Ця стаття встановлює: процедуру розгляду заяв щодо надання притулку, яка  скорочується порівняно з попереднім законодавством; встановлює запобіжні  заходи для унеможливлення багаторазового одержання допомоги; встановлює рівень прожиткового мінімуму біженців шляхом надання натуральної допомоги; встановлює, що іноземці з країн ЄС, де діє  женевська конвенція не можуть мати навіть тимчасовий політичний притулок, і не можуть посилатися на право  політичного притулку.

 В Конституції ж  Японії таке право прямо е  зазначено. 

Окремі права біженців та іноземців можуть обмежуватись як в Японії так і в Німеччині, проте ніякий закон не може змінювати  самої суті, змісту права. Так, обмежуються  здебільшого політичні права  осіб (право обирати та бути обраними, право участі в політичних партіях  тощо).

Основні права іноземців  та біженців в Німеччині захищаються  також тим, що Німеччина ратифікувала міжнародні пакти про права людини Організації Об’єднаних Націй.

В Японії права та свободи  іноземців та біженців встановлюються відповідно до їх законів.

 

8.Конституційно-правовий статус особи в Україні.

Громадянство України  — це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить  своє відображення в їх взаємних правах та обов’язках. Громадянство як визначений зв’язок особи і держави має  певні ознаки: правовий характер, необмеженість  у просторі і часі, стійкість, двосторонність, максимальний характер взаємних прав і обов’язків.

Громадянство у країні, де формою правління є монархія, називається підданством.

Окрім Конституції, галузевий  інститут громадянства містить норми  Закону України «Про громадянство України» від 18.01.01, міжнародних договорів, згода  на обов’язковість яких надана Верховною  Радою України, підзаконних нормативних актів. Ст. 15 Загальної декларації прав людини визнає право на громадянство як одне з природних прав людини. Законодавство України про громадянство базується на таких принципах: єдиного громадянства (ст. 4 Конституції) — громадянин України не може бути громадянином іншої держави (тобто мати подвійне громадянство); запобігання виникненню випадків без громадянства; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (ч. 1 ст. 25 Конституції); визнання права громадянина України на зміну громадянства; неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Основними елементами правового  інституту громадянства є його набуття  та припинення.

Підстави набуття громадянства України за ст. 6 Закону України «Про громадянство України» поділяються на кілька груп:

1) за народженням — філіація (від лат. filius — син). Філіація може бути двох видів — на підставі принципу «права крові» і принципу «права ґрунту». В Україні застосовується і той, й інший принципи. У першому випадку дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження, а в іншому — дитина стає громадянином держави, на території якої вона народилась, незалежно від громадянства батьків;

2) за територіальним походженням згідно із ст. 8 Закону України «Про громадянство України» реєструється громадянином України особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Респуб- 
ліки і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти;

3) внаслідок прийняття до громадянства (натуралізації). Розрізняють натуралізацію за законом і за заявою. Перша передбачена у разі усиновлення або встановлення опіки чи піклування над дитиною громадянами України.

Умовами прийняття до громадянства України є: визнання і дотримання Конституції України та законів  України; зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування  в іноземному громадянстві; безперервне  проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Ця умова не поширюється  на особу, яка перебуває у шлюбі  з громадянином України терміном понад 2 роки та постійно проживає в  Україні на законних підставах; отримання  дозволу на постійне проживання в  Україні; володіння державною мовою  або її розуміння в обсязі, достатньому  для спілкування (ця умова не поширюється  на осіб, які мають певні фізичні  вади — сліпота, глухість, німота); наявність  законних джерел існування.

Водночас до громадянства України не може бути прийнята особа, яка: вчинила злочин проти людства  чи здійснювала геноцид; засуджена  в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення  або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України  тяжким злочином.

Крім того, до підстав  набуття громадянства України належать поновлення у громадянстві; встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; встановлення батьківства (ст. 15 Закону); інші підстави, передбачені міжнародними договорами України. Такими підставами можна визнати оптацію (від лат. optatio — вибір, бажання) — п право вільно обирати громадянство тієї чи іншої держави у зв’язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою (наприклад, радянсько-чехословацький договір 1945 р. про Закарпатську Україну) та трансферт — примусова зміна громадянства при переході частини території від однієї держави до іншої.