Концентрація і деконцентрація виробництва

ПЛАН

Вступ

1. Концентрація  і деконцентрація виробництва.

2. Спеціалізація  виробництва.

3. Конверсія  виробництва.

4. Кооперування  виробників.

5. Комбінування  виробництва.

6. Диверсифікація  виробництва.

Висновок

Література

Вступ

     Виробничий  процес - це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові. До технічної складової належать:

· енергетична  база виробництва;

· виробничі  машини і устаткування;

· транспорт, переміщувальні пристрої;

· інформаційно-обчислювальна  техніка і засоби зв'язку.

     Система раціональної організації виробництва  будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

     Принцип спеціалізації передбачає обмеження  різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

     Принцип пропорційності потребує, щоб у системі  взаємопов'язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність.

     Особливості діяльності підприємства залежать від  типу виробництва. Тип виробництва  є комплексною характеристикою  технічних, організаційних та економічних  особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і  масове.

     Важливим  нормативом організації виробничого  процесу в часі є виробничий цикл - інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу.

     На  різногалузевих підприємствах під  впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі  процеси дальшого усуспільнення  й суспільного поділу праці. Ці процеси  виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації  виробництва. В усьому світі спостерігається  стала тенденція підприємств  різних форм організації виробництва  до об'єднання. До форм суспільної організації  виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

1. Концентрація і деконцентрація виробництва.

     Концентрація  виробництва означає його усуспільнення  через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої  сили, засобів виробництва й випуску  продукції на все більш великих  підприємствах.

     Концентрація - це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції. У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

     Концентрації  виробництва на підприємстві можна  досягти так:

• збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;
• застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;
• одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

   У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

• агрегатну -- збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;
• технологічну -- укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;
• заводську (фабричну) - процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

   Заведено  розрізняти абсолютний і відносний  рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств  тієї чи іншої галузі народного господарства, другий - часткою великих підприємств за певним показником.

   Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами. Групувальною ознакою  може бути чисельність персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак  треба усвідомлювати, що чисельність  персоналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише опосередковано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації виробництва.

   У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, -- за кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній промисловості -- за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад, цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.

   Для визначення рівня концентрації використовують різні показники. Розглянемо основні  з них.

1. Галузевий  рівень концентрації Q

РК гал = вел.гал ?100 %,

Qзал.гал - де Q вел.гал, Q заг.гал -- обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

2. Рівень  загальногосподарської концентрації  Qзг

Qзг= РКзг ?100 %,

Qзаг.г.к - де Qзг, Qзаг.г.к -- обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами в межах господарського комплексу України.

     Оптимальний розмір підприємства при концентрації його виробництва можна визначити  кількома підходами. Зокрема, застосовують підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат Зі на випуск одиниці продукції, тобто

       Зі = Sі + Ті + ЕнКі > mіn,

     де  Sі - собівартість одиниці продукції;

     Ті -- питомі транспортні витрати;

     Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

     Кі - питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції заїм варіантом.

     До  переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва  належать такі:

• ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл “наука -- виробництво”, тобто фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;
• на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування;
• на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;
• економніше використовуються матеріали і паливо;
• зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;
• досягається значний ефект від застосування ЕОМ.

   До  недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва  належать:

• збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення;
• збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;
• ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу підприємства;
• підвищення навантаження на природне середовище;
• порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни.

   Підвищення  рівня концентрації виробництва  має забезпечувати зростання  його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств  поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність.

   Це  зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих  засобів виробництва зростає  повільніше, ніж економічний ефект  від їхнього спільного використання.

   Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює дальше зростання ефективності виробництва.

   Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес - деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.

   Створення і функціонування надміру великих  підприємств є часто недоцільним  не лише з економічних, а й з  екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму  і через це заважає розвитку конкуренції  продуцентів на світовому й національному  ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами  більш важливим стає зворотний процес - деконцентрація виробництва. Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності. Наприклад, у США в науково-дослідно-конструкторській сфері близько 90% усіх компаній -- це малі фірми, так звані венчурні (ризикові) організації, які на одиницю витрат створюють новин і реалізують нововведень у кілька разів більше, ніж великі концерни; понад 80% несільськогосподарських підприємств належать до дрібних і середніх (з чисельністю робітників менше 500 осіб, а на більшості з них -- навіть менше 50 осіб), їхня частка в загальній кількості робочих місць становить понад 45%.

2. Спеціалізація виробництва.

     Спеціалізація як суспільна форма  організації виробництва - це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

     Ця, добре розвинута в усіх галузях  економіки, суспільна форма організації  виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні  окремих видів робіт. Заведено виокремлювати  кілька її об'єктних видів.

     До  предметна спеціалізованих відносять  підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика  тощо);

• подетально спеціалізованих -- підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції);
• предметну (випуск певного виду готової продукції);
• технологічно (стадійна) спеціалізованих - самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчовій промисловості тощо);
• функціонально спеціалізованих - ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

   Спеціалізація підприємств є важливою передумовою  неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення  й розвиток усіх видів спеціалізації  підприємств звичайно супроводжуються  більш широким застосуванням  прогресивної технології і високопродуктивного  спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації  взаємозв'язаних виробничих ланок.

   Основні переваги спеціалізації:

· це хороша основа для механізації та автоматизації  виробництва;

· на спеціалізованих  підприємствах, як правило, вища якість продукції, ніж на звичайних;

· більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного  їх використання;

· досягається  зменшення витрат на виробництво  продукції за рахунок вищого рівня  механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили;

· зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.

     Усе це сприяє ліпшому використанню всіх елементів процесу виробництва, про що свідчать такі приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації підприємств забезпечує зростання продуктивності праці  на 0,4--0,5%; на підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3--5 разів вища, ніж на великих предметне спеціалізованих заводах і фабриках; питомі витрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5--3 рази менші, ніж на підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише для власних потреб) і використовують для цього універсальне устаткування.

     Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна  форма організації виробництва  має й певні недоліки. Один з них - монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.

3. Конверсія виробництва.

     Конверсія як суспільна форма організації  виробництва характеризує істотне  перепрофілювання частини або виробничого  потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції  під впливом докорінної зміни  ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

     Конверсія як форма організації виробництва  характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції  під впливом докорінної зміни  ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

     Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:

• розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;
• створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;
• виготовлення товарів масового споживання.

   За  сучасних умов в Україні йдеться  передовсім про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв'язку з різким скороченням  народногосподарської потреби в  його продукції. Конверсія підприємств  цього комплексу має здійснюватись  за національними програмами (в Україні  таких програм розроблено понад 500) з виділенням трьох загальних  пріоритетів:

перший-устаткування для виробництва продуктів харчування;

другий - медична та інша техніка для охорони здоров'я людини;

третій - товари масового споживання.

При цьому  передбачається організувати виробництво  також інших видів цивільної  продукції з урахуванням потреби  в ній та реальних можливостей  комплексу.

4. Кооперування виробників.

Кооперування  як суспільна форма  організації виробництва – це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування -- широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.

     Кооперування  є формою виробничих зв'язків між  підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком  спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю  зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками  відповідних техніко-технологічних  вимог головних підприємств з  випуску готових до споживання виробів.

     За  формами спеціалізації у промисловості  розрізняють три форми кооперування:

• подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);
• предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);
• технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

   Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є економічний  ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою

Е = ((S1 - S2) - (Т2 - Т1))V2 - Ен ? К + ? П,

     де S1, S2 -- собівартість одиниці продукції  відповідно до і після спеціалізації (кооперування); Т2, Т1 -- транспортні  видатки на одиницю продукції  відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

     V2 - обсяг випуску продукції після спеціалізації; Ен -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень; ? К -- додаткові капіталовкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва; ? П -- додатковий прибуток, що може бути отриманий за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

     Річний  економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за вибраним варіантом  обчислюється так:

Еріч = (З1 - З2)Vф,

     де  З1, З2 - зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізованого (кооперованого) підприємства; Vф -- фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (кооперування).

     У практиці господарювання існує ще один специфічний різновид виробничих зв'язків, побудований на використанні тимчасово  вільних (недовантажених) виробничих потужностей  підприємств; він, однак, не зумовлюється спеціалізацією виробництва і тому часто має випадковий характер. Економічне значення цього виду виробничого  кооперування полягає в тім, що воно служить важливим чинником поліпшення використання потужностей і персоналу  на одних підприємствах і ліквідації вузьких місць на інших.

5. Комбінування виробництва.

     Комбінування  як специфічна суспільна форма організації  виробництва -- це процес органічного  поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості  чи народного господарства в цілому.

     До  характерних ознак комбінованого  підприємства (комбінату) належать:

• об'єднання різнорідних виробництв;
• пропорційність різнорідних виробництв;
• техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;
• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

   Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною  й територіальною єдністю; єдністю  сировинної, паливно-енергетичної і  транспортної бази, а також системи  управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємозв'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

   Розрізняють три основні форми комбінування:

· на основі поєднання послідовних стадій переробки  вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки  сировини) -- характерне для хімічної і текстильної промисловості, а  також чорної металургії;

· на основі використання відходів виробництва -- поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

· на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки  вихідної сировини) -- поширене в галузях  переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

     Сучасні комбінати можуть поєднувати дві  або навіть три форми комбінування.

     З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

· розширенню сировинної бази промисловості;

· зменшенню  матеріаломісткості продукції за рахунок  комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;

· зниженню транспортних видатків;

· ефективнішому  використанню основних виробничих фондів і по-тужностей підприємства;

· скороченню тривалості виробничого циклу;

· зменшенню  інвестицій на розвиток добувних галузей  промисловості;

· зменшенню  виробничих відходів і тим самим  позитивному впливу на навколишнє природне середовище.

     На  підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало  основною формою суспільної організації  виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65--90% загального обсягу виробництва  в названих галузях.

     Проте в Україні комбінування ще недостатньо  розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

     Раціональні форми та схеми комбінування виробництва  забезпечують істотну економію затрат суспільної праці. Зокрема, в процесі  комбінування хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20-30%, зростання продуктивності праці - 15- 35%, зниження собівартості продукції - 15- 30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на окремих (автономних) підприємствах.

6. Диверсифікація виробництва.

     Диверсифікація  як суспільна форма організації  виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів  виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу -- це товари й послуги, не пов'язані з його основною діяльністю.