Кукурудза

ВСТУП

 Виробництво  зерна – головне завдання сільськогосподарського  виробництва. У вирішенні цього  завдання значне місце належить  кукурудзі. Кукурудза – культура  необмежених можливостей як у  продуктивності, так і у використанні.

В світовому  виробництві кукурудза знаходиться на другому місці за площею посіву після пшениці, а за врожайністю значно її перебільшує, тому валові збори зерна кукурудзи близькі до зборів зерна пшениці, а в окремі роки навіть перевищують їх. Світове виробництво зерна кукурудзи щорічно сягає 550-580 млн.т. і є найбільшим за обсягом, порівняно з іншими зерновими, навіть з такими провідними культурами як пшениця і рис. Найбільшим виробником зерна кукурудзи вважається США, що отримує щорічно 230-250 млн.т. з площі 28-29 млн.га, при врожайності не нижче 79-80 ц/га. На другому місці в світі по виробництву зерна кукурудзи знаходиться КНР, яка щорічно збирає 120-130 млн.т. Країни ЄС виробляють 39 млн.т. зерна кукурудзи при середній врожайності 88-90 ц/га.

В Україні посівна  площа кукурудзи на зерно становить 1,7 млн. га, а валовий збір зерна – 7.4 млн. т., при врожайності біля 43,0 ц/га, а в найбільш сприятливих для її вирощування районах до 60ц/га. 
 
 

Господарське  значення. Кукурудза є однією з найбільш високопродуктивних злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового і технічного використання. У країнах світу для продовольчих потреб використовується приблизно 20 % зерна кукурудзи, для технічних 15 — 20 %, на корм худобі 60 - 65 %.

У нашій країні кукурудза є найважливішою кормовою культурою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою. 

Найбільш цінний корм — зерно кукурудзи, яке містить 9 — 12 % білків, 65 — 70 % вуглеводів, 4 — 8 % олії, 1,5 % мінеральних речо­вин. У 100 кг його міститься 134 корм. од., до 8 кг перетравного протеїну. У вигляді кормового борошна, висівок воно добре перетравлюється і засвоюється організмом тварин. При годівлі свиней особливо ціниться жовтозерна кукурудза, в 1 кг якої міститься від 3,2 до 9 мг каротину, або провітаміну А (у білозерної — до 1,1 мг), який значно підвищує їх продуктивність. Завдяки високій енергетичній поживності (100 кг сухого зерна забезпечує 1600 МДж обмінної енергії) воно є незамінним компонентом комбікормів. Використовують зерно на корм також силосуванням качанів у фазі молочно-воскової стиглості, яке за поживністю мало поступається зерну повної стиглості. Із подрібненого зерна вологістю близько 25 % разом з подрібненими стрижнями качанів виготовляють зерно-стрижневу кормову масу, яку закладають у траншею, трамбують і вкривають плівкою, а тільки з подрібненого зерна з такою самою вологістю — такий новий вид корму, як корнаж. 

Цінний силос  для великої рогатої худоби виготовляють силосуванням усієї маси рослин — стебел, листя та качанів кукурудзи, зі­браної у фазі молочно-воскової стиглості. У 100 кг такого силосу міститься 25 — 32 корм. од. і 1,4 — 1,8 кг перетравного протеїну. 
 

У 100 кг силосу із стебел з листками міститься 16 — 20 корм. од. і 1,3 кг перетравного протеїну. 

Для згодовування тваринам придатні також подрібнена маса сухих стебел, листків та обгорток качанів, яку здобрюють кормовою мелясою і сіллю або силосують  з буряковою гичкою чи гарбузами. 

Стрижні качанів  у вигляді борошна використовують як компонент комбікормів. 

Кукурудза займає важливе місце в зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою  масою, багатою на вуглеводи й  каро­тин. У 100 кг зібраної до викидання  волотей зеленої маси міститься 16 корм. од. 

Кукурудза на зерно  за середньої врожайності 60 ц/га разом з побічною продукцією (стеблами, листками) забезпечує вихід з 1 га по­над 6,5 тис. кг корм. од. і до 400 кг перетравного протеїну (що дорівнює 75 тис. МДж обмінної енергії). Це значно більше порівняно з іншими зерновими культурами. Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну — від 60 — 65 г у силосі до 75 - 78 г у зерні на 1 корм. од. при нормі 110 - 120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки однієї кукурудзи вони погано засвоюють інші органічні речовини (вуглеводи, жири). Крім того, у складі білків кукурудзи замало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричинює порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують кукурудзу у суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130 — 250 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот. 

З давніх часів  людина використовує кукурудзу як продовольчу культуру. У багатьох країнах світу (Китай, Індія, Мексика, Україна, Грузія) із зерна кукурудзи виготовляють різні традиційні національні хлібні вироби: у Молдові, Закарпатті і на півдні України — смачну мамалигу, в Грузії — мчаді, що нагадує коржі, та ін. 

Кукурудзяне борошно  широко використовують у кондитерській  промисловості — для виготовлення бісквітів, печива, запіканок. Із зерна  виробляють харчові пластівці, повітряну  кукурудзу, крупу. Причому за вмістом  білків (12,5 %) кукурудзяна крупа переважає інші крупи (пшоно, ячмінну, гречану). 

Із зерна виробляють харчовий крохмаль, сироп, цукор, мед. Вживають у їжу недостигле зерно, особливо цукрової кукурудзи, у вигляді варених  качанів. Із зародків зерна добувають  рослинну олію, яка є не тільки висококалорійним продуктом харчування, а й має лікувальні властивості: містить лецетин, який знижує вміст холестерину в крові і запобігає атеросклерозу. 

Зерно кукурудзи  використовують для виробництва  різних прохолодних напоїв, піностійких  сортів пива, етилового спирту, гліцерину, органічних кислот (молочної, лимонної, оцтової та ін.). Із стебел та стрижнів качанів виробляють папір, целюлозу, ацетон, метил­овий спирт та ін. Із стовпчиків маточок незрілих качанів готують відвари, які вживають при гострих захворюваннях і хронічних за­паленнях печінки, нирок та сечового міхура. 

Підраховано, що з кукурудзи виготовляють понад 300 різних виробів, значна частина яких, у свою чергу, є сировиною для  виготовлення іншої продукції. Наприклад, з кукурудзяного сиропу виробляють каучук, фарби, різні антисептики, розчинники олії та ін. 

Селекціонери  працюють над виведенням високоолійних  форм кукурудзи. Вже є форми із вмістом олії в зерні понад 15 %. 

Як просапна культура кукурудза має агротехнічне значення: є добрим попередником під ярі культури, а при своєчасному збиранні — і під озимі. 

Походження. Кукурудза — одна з давніх землеробських культур. Її історія як землеробської культури налічує близько 4500 років, а вік — 60 тис. років. Батьківщиною кукурудзи вважають райони Центральної і Південної Америки (Мексика, Перу, Болівія). Найбільш вірогідно, що кукурудза походить від дикої форми, яка з часом шляхом природного схрещування з одним із видів найближчих її диких родичів — тріпсакум і теосинте дала сучасну кукурудзу (П. М. Жуковський). Існує також думка, що її попередником була плів­часта кукурудза. 

З Америки кукурудзу  наприкінці XV ст. було завезено в Європу, а в XVI ст. — в Китай, Індію, Африку та інші країни. В Україні кукурудзу  вирощують з кінця XVII ст. 

У світовому землеробстві кукурудза займає тепер близько 130 млн га, валові збори її зерна досягають 470 млн т і більше за рік. 

Найбільші посівні  площі кукурудзи зосереджені  в США — близько 30 млн га, Бразилії (до 12 млн га), Індії (6 млн га), Румунії (3 млн га). В Україні кукурудзу вирощують залежно від року на площі 4,7 (1995 р.) - 5,9 (1990 р.) млн га, у тому числі на зерно до 1,2 млн га, на силос і зелений корм 3,5 — 4,6 млн га. 

Основні посіви кукурудзи на зерно в нашій  країні розміщені в Степу й  Лісостепу, на силос і зелений корм — в усіх зонах. 

В Україні кукурудза  — одна з найбільш урожайних зернових культур. За середньою врожайністю  зерна (35,4 ц/га в 1986 - 1990 рр.) вона поступається лише рису (47,4 ц/га) та озимій пшениці (40,2 ц/га). 

Високі врожаї зерна кукурудзи одержують господарства, які вирощують її за інтенсивною технологією. Так, у Черкаському районі Черкаської області середня врожайність кукурудзи досягала 53,2 ц/га, у багатьох господарствах Криничанського району Дніпропетровської області 60 — 65 ц/га. Урожайність силосної маси кукурудзи в багатьох господарствах перевищує 500 - 700 ц/га. 

Висока врожайність  кукурудзи у кращих господарствах  України — свідчення великих  біологічних можливостей цієї культури, наявності реальних резервів значного збільшення її валових зборів. 

Морфобіологічні та екологічні особливості. За сучасною класифікацією вид Zea mays L. за плівчастістю, внутрішньою і зовнішньою будовою зерна має 8 підвидів: 

1) розлусна (everta Sturt.) — зерно дрібне із загостреним  верхом або округле, ендосперм скловидний, у зерні міститься 10 — 14,5 % білка, 62 — 72 % крохмалю. Використовують для виготовлення круп, пластівців, повітряної кукурудзи; 

2) крохмалиста  (amylacea Sturt.) — зерно гладеньке,  округле, ен­

 досперм борошнистий,  рихлий, містить крохмалю 71,5 — 82,6 %, біл­

 ка 6,9-12,1%; 

3) зубоподібна  (indentata Sturt.) — зерно крупне, сплющене, на

верхівці має  вм'ятину, роговидний ендосперм розвинений лише на

бічних сторонах зерна, вся інша частина борошниста; вміст крохма­

лю в зерні  68 - 75,5 %, білка 9 - 13,5 %;  

4) кремениста (indurata Sturt.) — зерно округле, ендосперм  скло­

 видний, лише  в центрі борошнистий, крохмалю  містить 65 — 83 %, біл­

 ка 7,7 — 14,8 %. До цього підвиду належать  багато скоростиглих сор­

 тів і гібридів; 

5) цукрова (saccharata Sturt.) — зерно зморшкувате, майже пов­

ністю заповнене  прозорим роговидним ендоспермом; містить  багато

декстрину і  протеїну, до 30 % крохмалю, стільки ж  цукрів та поліса­

 харидів, 12,8 % білка, 8,1 % жиру; використовується  у консервній

промисловості;  

6) воскоподібна (ceratina Kulesch.) — ендосперм воскоподібний,

зовнішня його частина за твердістю не поступається ендосперму

розлусної кукурудзи; полісахариди представлені воскоподібним  або

клейким крохмалем;  

7) крохмалисто-цукрова  (amyleo-saccharata Sturt.) — у нижній

частині зерна  є борошнистий ендосперм, а у  верхній, як у цукрової,

 характерна  зморшкуватість;  

8) плівчаста  (tunicata Sturt.) — зерно повністю в  колоскових лус­

ках, які в  дозрілому качані сильно розвинені.  

Кукурудза — однорічна, однодомна, роздільностатева, перехреснозапильна рослина родини злакових, підродини просоподібних. Як усі хліба другої групи, кукурудза теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння більшості гібридів і сортів 8—10 °С, а нормально розвинені і дружні сходи з'являються при температурі 10 - 12 °С. Кукурудза, висіяна в холодний і перезволожений ґрунт, проростає дуже повільно, сходи її часто бувають зріджені, бо набубнявіле насіння уражується грибними хворобами і втрачає польову схожість. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи кукурудзи, здатні проростати при температурі 5 - 6 °С. Сходи кукурудзи витримують температуру до мінус 3 °С, у фазі 2 — 3 листків — до мінус 3-5 °С. Кукурудза краще витримує весняні заморозки, ніж ранні осінні (мінус 2 — 3 °С), які пошкоджують зерно незрілих качанів і різко знижують його схожість і товарну якість. Більш вибагливі до тепла сорти і гібриди зубоподібної групи, менше — кременистої. 

Кукурудза найкраще росте і розвивається при середньодобовій температурі до 25 °С. При більш низьких температурах (14 — 15 °С) ріст рослин затримується, а при зниженні їх до біологічного мінімуму (10 °С) припиняється. Високі температури (25 - 30 °С) кукурудза до цвітіння витримує добре, але якщо вони в період викидання волотей і з'явлення стовпчиків качанів перевищують 30 — 35 °С, різко порушується нормальний хід цвітіння і запліднення рослин (розрив у часі між появою стовпчиків і розтріскуванням пиляків сягає 7 — 8 днів), внаслідок чого спостерігається значна череззерниця в качанах. Максимальна температура, за якої припиняється ріст кукурудзи, становить 45 — 47 °С. Сума біологічно активних температур, необхідна для дозрівання скоростиглих гібридів і сортів, становить 1800 - 2000 °С, середньо- і середньоранньостиглих 2300 - 2600 °С, пізньостиглих 3000 - 3200 °С. 

Одні вчені  відносять кукурудзу до посухостійких  рослин, інші — до вологолюбних. Кукурудза  в ранні фази росту й розвитку (до утво­рення генеративних органів) справді може тривалий час перебувати у стані в'янення, а при випаданні опадів відновлювати життєздатність і продовжувати вегетацію. Крім того, кореневе система кукурудзи глибоко проникає у ґрунт і добре засвоює вологу з глибоких його шарів. 

На утворення  одиниці сухої речовини кукурудза  витрачає майже удвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспіра­ції становить у середньому 246 (174 — 406). Це він міг стати підставою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах 8 — 9 листків і особливо з появою волоті потреби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму в період від початку цвітіння (викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним для кукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза використовує близько 70 % вологи від загальної спожитої її кількості. Встановлено, що навіть короткочасна (2 - 3-денна) ґрунтова посуха у період викидання волотей чи запилення (якщо при цьому спостерігається в'янення рослин) може призвести до зниження врожаю на 22 %. Кукурудза дуже чутлива до вологи також під час наливання зерна. Оптимальна вологість ґрунту в період активної вегетації має становити 75 — 80 % НВ, що забезпечується випаданням улітку до 300 мм опадів. 

Разом з тим  надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрунтових вод, негативно впливає на розвиток кукурудзи. У надмірно зволоженому ґрунті через поганий доступ повітря дуже повільно проростає насіння, що призводить до його загнивання; слабко роз­вивається коренева система; рослини погано засвоюють фосфор і погіршується їх білковий обмін; вони жовкнуть і дають низький врожай. За надмірних опадів у період достигання та збирання врожаю качани ушкоджуються грибними хворобами, що призводить до зниження врожаю зерна і погіршення його якості. 

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте най­краще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 — 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речовин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 — 60 ц/га або 500 — 600 ц/га зеленої маси з ґрунту виноситься 150 - 180 кг/га азоту, 50 - 60 кг/га фосфору, 150 - 180 кг/га калію та багато інших поживних речовин. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах —фосфорні, на торфових і легких супіщаних заплавних — калійні добрива. 

Кукурудза —  світлолюбна рослина. Для утворення  листкової поверхні та нагромадження  достатньої кількості органічних речовин  вона потребує інтенсивного сонячного  освітлення в усі фази росту і  особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх «стікання» — витягування і пожовтіння, що негативно позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур'яни протягом усього періоду вегетації. 

Кукурудза —  рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при  тривалості світлового дня 8 — 9 год, а  при 12 — 14 год вегетаційний період її подовжується. 

Особливості росту  і розвитку. Розрізняють такі фенологічні фази росту кукурудзи: проростання насіння, сходи, утворення 3-го лист­ка, кущення, вихід у трубку (11 — 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості. 

У розвитку чоловічих суцвіть виділяють 9 етапів органогенезу: І — конус наростання недиференційований; ІІ — диференціація конуса наростання; ІІІ — швидкий ріст конуса наростання в довжину і формування бічних гілок волоті; IV — формування колоскових лопатей; V — формування квіток у колосках; VI — утворення пилку в пиляках; VII — ріст у довжину всіх члеників суцвіття, витягування тичинкових ниток, завершення формування статевих клітин; VIII — викидання волотей; ІХ — цвітіння волоті. 

У розвитку жіночих  суцвіть визначено 12 етапів: І — конус наростання качана недиференційований; ІІ — диференціація вкороче­ного пагона качана на вузли й міжвузля; ІІІ — витягування конуса наростання; IV — утворення і формування колоскових лопатей; V — закладання маточкового і тичинкового горбочків; VI — формування зародкового мішка і ріст стовпчика маточки; VII — завершення формування статевих клітин; VIII — викидання стовпчиків; ІХ — цвітіння, запилення; Х — формування зернівки; ХІ — молочна стиглість; ХІІ — перетворення поживних речовин зернівки на запасні. 

Сорти й гібриди. В Україні переважають посіви гібридів кукурудзи, які за врожайністю  зерна й зеленої маси значно перевищують  сортові. Це пов'язано з явищем гетерозису, яке виявляється у високій  життєздатності гібридних рослин у  першому поколінні. Розріз­няють гібриди: сортолінійні — отримані схрещуванням сорту та самозапильної лінії; прості лінійні — схрещуванням двох самозапи­льних ліній; подвійні міжлінійні — схрещуванням двох простих міжлінійних гідридів; трилінійні— схрещуванням простого міжлі-нійного гібрида й лінії; п'ятилінійні— схрещуванням трилінійного і простого міжлінійного гібридів. 

За тривалістю вегетаційного періоду гібриди  й сорти кукурудзи поділяються  на ранньостиглі, середньоранні, середньостиглі, серед­ньопізні та пізньостиглі з вегетаційним періодом відповідно 90 — 100, 105 - 115, 115 - 120, 120 - 130 і 135 - 140 днів. 

В Україні районовано, зокрема, такі гібриди кукурудзи: ранньостиглі—  Валентина (№ 410), Дніпровський 177 СВ, Експ 178, Коле­ктивний 95 М, Луч 170 МВ, Оксана, Планета 180, Радіус, Рая, Тетяна (№ 188), ТОСС 235 М, Харківський 199 МВ, ЦЕ 1190, Славутич 162 СВ та ін.; середньоранні— Авантаж, Анжела, Акцент МВ, Галина, Вектор МВ, ДК 250, Дніпровський 273 АМВ, Олена, Зему 2241, ЛГ 22.76, Мартон, Колективний 225 МВ, ЛГ 22.08, Мона, Сум 9402, Харківський 290 МВ та ін.; середньостиглі— Борисфен 301 МВ, Закарпатський 381 МВ, Краснодарський 321 СВ, Крос 292 МВ, Молдавський 380 МВ, ОдМа 338 МВ, Розвіта, Сефаріс, Юпітер М та ін.; середньопізні — Алтон, Борисфен 433 МВ, ДНОД 453 СВ, Одеський 411 С та ін.; пізньостиглі— Луч 630 МВ, Машук АМВ, Перекоп СВ, Призма та ін. 

Із сортів кукурудзи  в Україні районовано тільки 3: середньорання  Дніпровська 298, середньопізня Закарпатська жовта зубоподіб­на, пізньостигла Одеська 10. 

Технологія  вирощування. Основою сучасної технології вирощування високоврожайних гібридів і сортів кукурудзи є використання високопродуктивних сільськогосподарських машин і знарядь, ефективних, екологічно доцільних, енергоресурсозберігаючих технологій вирощування. 

Попередники кукурудзи. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу  після озимої пшениці, попередниками  якої були чорний пар або бага­торічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови  зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також після цукрових буряків і гороху. 

На родючих  ґрунтах при достатньому удобренні  і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 — 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки). 

Кращими попередниками  кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достат­нього зволоження — цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно. 

Кукурудза у  сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні — для озимих. 

Обробіток ґрунту. Кукурудза, розвиваючи велику кореневу систему, 70 % якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глибину оранки. У зв'язку з цим основний обробіток  ґрунту включає глибоку зяблеву  оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків. 

На чистих полях  обмежуються одним лущенням на 6 — 8 см, на забур'янених кореневищними  бур'янами проводять дворазове  лу­щення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10- 12 см. На полях, забур'яне­них багаторічними коренепаростковими бур'янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6 — 8 см, а другий — ле­мішними ППЛ-10-25 при з'явленні розеток бур'янів на глибину 12 — 14 см. Якщо проростання бур'янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком. На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 на глибину 27 — 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, каштанових ґрунтах 25 — 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 — 22 см з поглибленням орного шару до 35 — 40 см (краще двоярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх корпусах). 

Для повного  знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур'янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциду — амінної солі 2,4Д у дозі 4,0 - 6,0 кг/га за препаратом (у 200 -300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур'янів вносять раундап (6-8 кг/га за препаратом) або фосулен (3-6 кг/га в 150 - 200 л води). 

Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-6-35, ПГК-9-35, ПЯ-3-35) на глибину 27 - 30 см, а на змитих дерново-підзолистих  ґрунтах — на глибину орного шару. При розміщенні кукурудзи після  кукурудзи краще проводити зяблевий обробіток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27 — 32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками.У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, який включає розпушування ґрунту після збирання зернових культур голчастими боронами (БИГ-3) на 5 — 6 см, дворазове розпушування плоскорізами (КПЕ-3,8, КПП-2,2): перше на глибину 10 — 12 см, друге — в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчас-то-шпоровими котками на 12 — 14 см та зяблевий обробіток плоскорізами (ПГ-3,5, КПГ-250, КПГ-2,2) на 27 - 30 см. 

На схилах різної крутизни проводять щілювання ґрунту щілері-зами ЩН-2-140, ЩП-3-70 на глибину 45 — 50 см, при відстані між щілинами 1,4 — 4 м. Щілювання поліпшує вологопроникність ґрунту і зменшує руйнівний стік води. 

На схилах складної конфігурації застосовують контурний  обробіток ґрунту, рекомендований Українським  інститутом землеробства УААН. 

Рано навесні, як тільки настає фізична стиглість  ґрунту, вирівнюють поверхню ріллі вирівнювачами-планувальниками ВПН-5,6, ВП-8 або волокушами ВВ-2,5, зубовими боронами БЗТС-1,0, спрямовуючи агрегати під кутом 45° до напрямку оранки. На важких ґрунтах використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-3, РВК-3,6 або ВГ-5,6. 

Під час весняної підготовки ґрунту застосовують основні (базові) гербіциди проти однорічних злакових і двосім'ядольних бур'янів — так звані гербіциди ґрунтової дії, наприклад, ерадикан в дозі 4,5 — 8 л/га, прімекстра (4-5 кг/га), трофосупер (2,5 - 3,4 л/га), харнес (1,5 - 3 кг/га) та ін. Вносять їх машинами ПОУ, ОШТ-1, ОПШ-15, ОПШ-15-01 при настанні оптимальних строків сівби кукурудзи і не пізніше як через 15-20 хв заробляють у ґрунт дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або комбінованими агрегатами РВК-3, РВК-3,6, КПШ-8,4, КАПП-8,8 на глибину 10 — 12 см. Передпосівну культивацію проводять на глибину 5 - 7 см культиваторами УСМК-5,4, КПС-4, що обладнані вирів-нювальними дошками та роторними котками. 

Замість ґрунтових  застосовують технологічні гербіциди, які вносять безпосередньо під  передпосівну культивацію. Це, зокрема, дуал (1,6-2,1 кг/га), ротаприм (6 — 8 кг/га), ацетал (3 — 4 кг/га) та ін. Їх вносять у вигляді водних розчинів з витрачанням 200 — 300 л води на 1 га. 

Удобрення. За інтенсивної технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або тор­фогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30 — 40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище. 

Для вирощування  кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північно-західних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40 — 50 т/га, на чорноземах Лісостепу 30 — 40 т/га, на чорноземах звичайних, каштанових ґрунтах півдня 25 — 30 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 — 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20 — 30 т/га гною. 

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність  вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток  або навесні локальним способом на глибину 10 — 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.