Культура Украины в период независимости

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..……3

1. Освітні реформи: у пошуках оптимальної моделі освіти………………….4

2. Вища освіта та її значення в процесі культурного відродження…………12

3. Науковий потенціал незалежної України……….…………………...………19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...25

Список використаної літератури………………………………………………..26

ВСТУП

Творення, збереження і розвиток культури є головним змістом історичного  процесу. Українська культура 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. постала  як узагальнене вираження творчих  зусиль народу, його осягів у світорозумінні, моралі, релігії, художньому мисленні, науці й філософії. Вона відіграла  вирішальну роль у формуванні сучасної української національної ідентичності та національному самоствердженні українського народу.

Протягом століть український  етнос був субдомінантним в імперських державах. Імперська політика економічно, соціально, морально і духовно заохочували  комплекс культурної неповноцінності  української нації або й прямо  придушувала її культуру. За несприятливих  історичних умов перебування України  в складі СРСР відбулося руйнування структур національної культури.

Культурно-освітнє відродження, яке розгорнулося на етапі перебудови і продовжилося вже в умовах досягнення Україною державності, показало, що творчі і духовні сили українського народу та його інтелектуального проводу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками процесів трансформації духовних цінностей  та культурної політики незалежної держави. Розвиток культури на сучасному етапові  функціонування України як вільної  держави довів, що лише повноцінна і  самобутня національна культура остаточно гарантує історичне буття  етносу. Тому головним завданням національно-культурного  відродження і стало подолання  культурного колоніалізму України.

1. ОСВІТНІ РЕФОРМИ: У ПОШУКАХ ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ОСВІТИ

Національна система освіти формувалася в 1990-і роки в умовах значних змін у духовному житті  суспільства, в контексті загально цивілізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням  можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному розвитку людини. Реформи  були зорієнтовані на створення нової  системи освіти в Україні, збереження й примноження здобутого в  радянські часи досвіду та одночасно  внесення суттєвих коректив у цілі, завдання й зміст освітянського  процесу.

Діяльність сучасної системи  освіти України забезпечується цілою  низкою освітніх нормативно-правових документів, серед яких основними  є: Конституція України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про загальну середню освіту", Закон України "Про мови в Українській  РСР", Концепція середньої загальноосвітньої  школи України, «Положення Міністерства освіти України "Про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад", "Про  експериментальний педагогічний майданчик" та ін. Цими актами визначено основні  напрямки модернізації змісту, форм і  методів навчання, виховання й  управління закладами освіти. Крім цих правових документів, важливими  є Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, затверджена постановою Кабінету Міністрів  України № 896 від 3 листопада 1993 р. та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України  № 347 від 17 квітня 2002 р.

Для того, щоб ґрунтовніше  дослідити розвиток української  державної освітньої політики за часів державної незалежності, вважаємо за необхідне встановити її періодизацію. В. Огнев'юк вважає, що після набуття  Україною незалежності радикальні зміни  у сфері освіти здійснювалися  у два головних етапи: перший (1991-1995 роки) визначив проблему як соціальне  завдання українського державотворення; другий (1995--2002 роки) увів її в систему  національних потреб та інтересів і водночас до широкого міжнародного контексту цивілізованого розвитку людства.

У 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про освіту", що визначив школу як основу духовного  та соціально-економічного розвитку держави  й передбачив кардинальні зміни  в її роботі. Відповідно до закону, а  також внесених до нього змін і  доповнень (1996 р.), освіта в сучасній Україні ґрунтується на засадах  гуманізму, демократії, національної свідомості, реальної взаємоповаги між націями  та народами. Система освіти в державі  досить розгалужена й передбачає дошкільну та загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну, вищу й післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру та самоосвіту. Демократизація структури освіти забезпечує соціально-педагогічні  умови створення достатнього  простору для самореалізації особистості  у навчанні; відхід від загальної  стандартизації навчання; аналіз існуючого  досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів, студентів; відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів, включно і в школах різних типів.

Законом "Про освіту" встановлено шість освітніх рівнів: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. Водночас затверджено освітні  та освітньо-кваліфікаційні рівні (або  ступеневу освіту): кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський  характер, крім тих закладів освіти, що належать релігійним організаціям. Закон "Про освіту" визначив державні стандарти освіти відповідно до вимог  щодо змісту, обсягу й рівня освітньої  та фахової підготовки. Відповідність  освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається встановленими  законом засобами ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти.

Наприкінці 1992 р. на Першому  з'їзді педагогічних працівників України  була затверджена Державна національна  програма "Освіта (Україна XXI століття)". Програму схвалили Уряд і Президент України. ЇЇ концептуальні засади передбачали кардинальну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання й закінчуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів. Стратегічними завданнями реформування змісту освіти в Україні Програма визначила:

- вироблення державних  стандартів формування системи  та обсягу знань, умінь, навичок  творчої діяльності, інших якостей  особистості на різних освітніх і кваліфікаційних рівнях;

- відбір і структурування  навчально-виховного матеріалу на  засадах диференціації та інтеграції;

- забезпечення альтернативних  можливостей для здобуття освіти  відповідно до індивідуальних потреб і здібностей;

- органічне поєднання  в змісті освіти його загальноосвітньої  й фахової складових відповідно  до освітніх рівнів та особливостей регіонів України;

- вивчення української  мови в усіх навчально-виховних  закладах, утвердження її як мови  функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи;

- орієнтацію на інтегральні  курси, пошук нових підходів  до структурування знань як  засобу цілісного розуміння та пізнання світу;

- оптимальне поєднання  гуманітарної та природничо-математичної  складових освіти, теоретичних і  практичних компонентів, класичної  спадщини й сучасних досягнень  наукової думки, органічний зв'язок  з національною історією, культурою, традиціями;

- створення передумов  для розвитку здібностей молоді, формування готовності й здатності  до самоосвіти, широке застосування  нових педагогічних та інформаційних технологій.

У галузі гуманітарної освіти було визначено такі основні напрями: формування гуманітарного мислення, опанування рідною, державною та іноземними мовами; прилучення до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань  народної творчості, здобутків української  та світової культури; осмислення історичних фактів, подій і явищ, різноманітності шляхів людського розвитку; формування світоглядної, правової, моральної, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культури; утвердження пріоритетів здорового способу життя людини; відображення в змісті історичної освіти закономірностей історичного розвитку, широке вивчення українознавства, етнічної історії та етногенези українців, інших народів держави.

Державна національна  програма "Освіта (Україна XXI століття)" не була позбавлена вад, однак декому найбільше не подобалася її чітка  національна спрямованість та невідповідність  стану перехідного періоду. Попри  все, Державна національна програма "Освіта (Україна XXI століття)" справила й далі справляє суттєвий вплив на розвиток усієї системи освіти в Україні.

З 1996 р. реформа освіти в  Україні набула конституційного  забезпечення. Конституція України  юридично закріпила процеси демократизації освіти в нових суспільно-політичних умовах після розпаду СРСР. Повна  загальна середня освіта визначалася  в ній не тільки гарантованою, а  й обов'язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, Основний Закон  України гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних  навчальних закладах або через національні  культурні товариства.

15 жовтня 1996 р. Верховна  Рада схвалила Програму діяльності  Кабінету Міністрів України, в  якій підкреслювалося, що освіта  потребує прискорення системного  реформування. Ця галузь, відзначалося  в Програмі, за структурою та  обсягами підготовки кадрів сформувалася  за інших соціально-економічних  умов і тому не відповідає  вимогам ринкових перетворень,  бюджетним можливостям України.  У зв'язку з цим Програмою  передбачалося: забезпечити виконання  вимог Конституції України щодо  обов'язковості повної загальної  середньої освіти; розробити комплексну  програму структурного реформування  галузі, виходячи з наявних бюджетних  можливостей та необхідності  збереження визначальних якісних  характеристик навчання та виховання молоді, підготовки й перепідготовки кадрів у державі; здійснити комплекс заходів щодо всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, вільного розвитку й використання російської та інших мов національних меншин; розробити кваліфікаційні характеристики для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, затвердити у 1997 р. державні стандарти дошкільного виховання, загальної, професійно-технічної та вищої освіти; запровадити ступеневу підготовку за всіма напрямками вищої освіти; вдосконалити мережу державних вищих закладів освіти шляхом об'єднання та перепрофілювання навчальних закладів; запровадити механізм працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних закладів освіти шляхом удосконалення взаємодії між підприємствами різних форм власності, закладами освіти та державними службами зайнятості населення; внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України "Про базову освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту".

Віхою на шляху реформування освіти в Україні став закон "Про  загальну середню освіту", ухвалений  Верховною Радою України 13 травня 1999 р.. Цей закон визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку системи  загальної середньої освіти в  нових умовах. В ньому дається  визначення загальноосвітніх навчальних закладів різних типів: середньої загальноосвітньої  школи, спеціалізованої школи, гімназії, ліцею, колегіуму, загальноосвітньої  школи-інтернату, спеціальної загальноосвітньої  школи, загальноосвітньої санаторної школи, школи соціальної реабілітації, вечірньої (змінної) школи, інших навчальних закладів системи загальної середньої  освіти, навчально-виховних комплексів. Згідно із законом, не допускається реорганізація  та ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі  власності, без згоди територіальних громад.

Серед основних завдань загальноосвітньої  школи, зокрема, визначено: виховання  громадянина України; формування особистості  учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини та громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй.

Істотні зміни передбачені  законом у структурі й організації  середньої освіти. На відміну від  традиційної структури середньої  загальноосвітньої школи, починаючи  з 1 вересня 2001 р. почав здійснюватися  поступовий перехід до 12-річного  терміну навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для здобуття повної загальної середньої освіти (І  ступінь - 4 роки, II - 5 років і III - З  роки). Це зумовлено, головним чином, двома  обставинами: розвантаженням поточного  навчального процесу (щоденного  й тижневого) та необхідністю надання  молоді більш якісної середньої  освіти відповідно до європейських і  світових критеріїв (тривалість навчання у повній середній школі більшості  європейських країн становить 12-13, а то й 14 років).

Законом "Про загальну середню освіту" встановлено верхній  норматив наповнюваності класів - 30 учнів, унормовано, згідно з віковими можливостями учнів, їх навчальне навантаження, тривалість уроків. До закону введено спеціальні статті щодо соціального захисту  учнів, охорони та зміцнення їхнього  здоров'я. Сформульовано також вимоги до педагогічних працівників та керівників загальноосвітніх навчальних закладів, особливо щодо їхніх професійних якостей.

У законі знайшли відображення питання прав та обов'язків педагогічних працівників, їх соціального захисту. В перспективі передбачається повернутися  до оплати праці педагогічних та інших  працівників загальноосвітньої  школи з коштів державного бюджету. До закону введено спеціальний розділ "Держстандарт загальної середньої освіти", який визначає державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової, повної загальної середньої освіти й включає гарантії держави для його досягнення всіма громадянами України.

Завжди існував і повинен  існувати тісний взаємозв'язок освітянських, педагогічних ідей та філософсько-етичних, естетичних, культурологічних концепцій, на яких вони ґрунтуються. Нині велика роль освіти, культури, конкретних педагогів, науковців полягає у соціалізації особистості учня, студента, людей, у освоєнні ними загальнолюдських і  національних цінностей. Чим вищого рівня сягає освіта народу, чим  більше вона збагачується, тим більше збагачується культура цього народу. Так само високий рівень культури засвідчує якіснішу глибоку освіту будь-якого народу.

У першій половині 1990-х рр. Міністерство освіти вжило низку  заходів, спрямованих на виконання  закону про мови. Зокрема, було випущено серію директив і розпоряджень: про  приведення відсотку першокласників "в  оптимальну відповідність" із національним складом населення кожного регіону; про викладання у школах з українською  мовою навчання російської мови як факультативного предмету; про запровадження  з 1993 р. вступних іспитів до вищих  навчальних закладів українською мовою  та ін. Однак державна мова не стала  домінуючою ні в загальноосвітній, ні, тим більше, у вищій школі. Певній ревізії піддано було й  окремі змістові характеристики шкільного  навчання та виховання. Так, замість  ухваленої в 1994 р. "Концепції національного  виховання", Міністерство освіти в  кінці 1990-х рр. зобов'язало керуватися новим документом -- "Концепцією виховання  в національній системі освіти", де поняття "нація", "національна  інтелігенція", "духовна еліта" вжиті в деяких розділах без жодного зв'язку з Україною.

Отже, в Україні в основному  створена правова база для глибокого  й усебічного реформування системи  освіти в напрямку децентралізації  та демократизації, диференціації, гуманізації  та індивідуалізації навчально-виховного процесу, безперервності освіти та варіантності навчальних планів і програм, переорієнтації сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов у суспільстві. Ухвалення Закону України "Про загальну середню освіту" відкрило реальні можливості щодо прискорення реформування системи загальної середньої освіти відповідно до сучасних вимог нашого суспільства й потреб кожної особистості.

Загальна середня освіта в незалежній Україні є обов'язковою  основною складовою безперервної освіти. Водночас вона виступає основою соціалізації молодого українського громадянина  в суспільстві, фундаментом для  подальшого його освіти чи трудової діяльності і забезпечує наступність у становленні  людини як гідного представника своєї  нації. Проте, саме середня освіта зазнала  за часів незалежності найбільше  неоднозначного впливу трансформаційних процесів. Україна в середині 90-х  років опинилася на 95 місці за індексом людського розвитку ЮНЕСКО. Прогресуючі тенденції - падіння  престижу освіти, престижу педагога - породили плинність кадрів, що зумовило падіння  якості педагогічного складу, рівня  загальної педагогічної освіти, зниження результативності праці.

Загальноосвітня школа все  ще не позбулася своєї радянської суті: панує байдужість до особистісного  розвитку дитини, абсолютизація колективістських засад, жорстка регламентація роботи вчителя, а іноді навіть переслідування творчо мислячих педагогів. Щоб суспільство  стало відкритим, воно повинно забути про авторитарну педагогіку, школа  має формувати самодостатню особистість.

2. ВИЩА ОСВІТА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ПРОЦЕСІ КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Інтелектуальний потенціал  українського народу значною мірою  залежить від рівня розвитку системи  вищої та середньої спеціальної  освіти. На час проголошення незалежності в Україні діяло 156 вищих і 735 середніх спеціальних закладів освіти. Розташовані  вони були нерівномірно по території  України, концентруючись переважно  в найбільших індустріальних та науково-культурних центрах.

На початку 1990-х рр. шляхом об'єднання Міністерства народної освіти та Міністерства вищої та середньої  спеціальної освіти було створено Міністерство освіти України. У 1999 р. до нього приєднали  й Міністерство у справах науки  та технологій. На основі Закону України "Про освіту" (1991) була реорганізована вся структура вищої та середньої  спеціальної освіти для наближення її до реальної практики суспільного  життя. Здійснено перехід на триступеневу підготовку - бакалавр, спеціаліст, магістр. Почалось інтенсивне розроблення та впровадження нових навчальних планів і програм. Поряд із державними з'явилися  навчальні заклади, базовані на інших формах власності.

Вже на початку 1990-х рр. у  системі вищої освіти України  виникло близько 500 недержавних навчальних закладів, 100 з яких мали юридичний  статус. Наступними роками були врегульовані такі важливі питання, як порядок  створення та ліквідації навчальних закладів; структура закладу та управління ним; порядок прийому на роботу й  звільнення керівників і працівників; порядок організації навчального  процесу, працевлаштування випускників. У перебігу реорганізації вузівської системи були ліквідовані малопотужні  навчальні заклади, створено вищі та професійно-технічні навчальні заклади  через об'єднання й перепрофілювання малопотужних та однопрофільних. Важливим заходом стало включення до складу вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації технікумів і коледжів із правами структурного підрозділу.

У нове тисячоліття Україна  вступила з розвиненою системою освіти. В її арсеналі 48 тис. закладів та установ, у яких навчається майже 15 млн. учнів  та студентів, працює понад 2 млн. фахівців. Понад 20 провідних закладів освіти держави мають статус національних. Протягом 1990-х рр. зроблено такі важливі  кроки в царині освіти, як відкриття  в Києві Національної академії управління, Міжрегіональної академії управління персоналом, Академії фінансистів у  Донецьку, ряду нових університетів .

Вагомим внеском у процес національного й інтелектуального відродження України стало відкриття  в 1992 р. Національного університету "Києво-Могилянська академія". Національний університет "Києво-Могилянська  академія" заснував власну мережу навчальних закладів різних рівнів: Острозький колегіум як вищий навчальний заклад, середні  навчальні заклади - Києво-Могилянській колегіум, Запорізький січовий колегіум, колегіум "Берегиня" в Черкасах, Феодосійський колегіум у Криму. До участі у викладанні в Національному  університеті "Києво-Могилянська  академія" запрошуються провідні вчені, найкваліфікованіші викладачі.

За розвитком вищої  освіти, на думку колишнього міністра освіти В.Кременя, Україна здебільшого  не поступається розвиненим європейським країнам. ЇЇ якісний рівень забезпечує значною мірою Міністерство освіти й науки, здійснюючи науково-організаційну, адміністративну та методичну роботу, провадячи такі акції, як ліцензування та акредитація. Професійний рівень діяльності та юридичний статус навчального  закладу будь-якої форми власності  став визначатися шляхом акредитації, яка провадиться за чотирма рівнями. Найвищий, IV рівень акредитації, отримують  в основному університети та академії. Акредитація навчальних закладів розширила  можливості інтегрування освіти України  в міжнародну систему, міжнародної  відповідності українських дипломів. Вона дістала позитивну оцінку ЮНЕСКО та Ради Європи .

На початок 2000 р. в Україні  діяло 298 університетів, академій, інститутів; 206 із них - державної власності. Того самого року було розведено в часі вступ до вищих навчальних закладів різного типу. Вступникам дозволено здавати не оригінали атестатів, а копії, що дає можливість складати іспити одночасно в кілька закладів, а це, в свою чергу, загострює конкуренцію між закладами, підвищує якісні показники студентства. При цьому важливо, що переважна більшість студентів навчається за рахунок бюджетних асигнувань. Поряд з цим і комерційні заклади освіти створюють умови для безплатного або пільгового навчання талановитих юнаків і дівчат.

У 1993 р. Всеукраїнське політичне  об'єднання "Єдина родина" започаткувало  акцію "Перспективній молоді - перспективну освіту". Саме ця акція відкрила можливість для талановитої молоді отримати гранти на безкоштовне та пільгове навчання. Першим серед комерційних  закладів освіти підтримав її Інститут економіки, права та систем управління Песоцьких. Безкоштовну освіту в  ньому здобули понад 100 обдарованих  дітей із 50 шкіл Києва та Київської  області. Також підтримали акцію  й заявили про готовність надати гранти Вища школа економіки та ділової  адміністрації "Ажіо-коледж", коледж "Бакаляр", Навчальний центр автоматизації  та лінгвістики, Вище професійне училище  при Київському державному торговельно-економічному університеті, Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО та інші. Акцію підтримали комітет Верховної Ради України  з питань молодіжної політики та Міністерство освіти України.

В 2000 р. Фонд інтелектуальної  співпраці "Україна - XXI століття" виступив із ініціативою проведення Всеукраїнської універсіади "Інтелектуал XXI століття", мета якої - виявлення  обдарованої молоді та надання їй ґрантової підтримки для здобуття вищої освіти за спеціальностями, які  визначають розвиток новітніх технологій в Україні. Фонд виділив 100 грантів  для навчання в закладах освіти України  та близько 50 - у закордонних навчальних закладах.

На рубежі тисячоліть найпрестижнішими в Україні залишалися професії спеціалістів з міжнародних економічних відносин, міжнародного права, правознавства, філології, насамперед англійської, німецької  та французької, педагогіки й практичної психології, економіки, екології, журналістики, обліку і аудиту, культурології. У технічних університетах престижними виявилися автоматизоване керування технічним процесом, технологія машинобудування, інформаційні керуючі системи й технології. За цими технологіями - майбутнє країни, тож зростання інтересу до них є певною ознакою оздоровлення суспільства.

Вища освіта перестає бути лише засобом підготовки спеціалістів для народного господарства, вона щораз більше перетворюється на обов'язковий  ступінь у розвитку людини. Однак  найбільшою проблемою для національної вищої освіти є фінансування. Залишається  складною кадрова ситуація у вищій  освіті. Окремі кафедри втратили до 30-40 % викладачів. Лише протягом 1994/95 навчального  року із вищих навчальних закладів пішло 7 тис. викладачів, більша частина  з яких кандидати та доктори наук .

У 1996 р. вищі навчальні заклади  залишило понад 5 тис. викладачів, зокрема  близько 2 тис. кандидатів та докторів наук. Було втрачено зв'язки освітян  із промисловими підприємствами. Перестала  діяти традиційна система розподілу  випускників. Щоб запобігти цьому, Президент України в 1996 р. підписав Указ "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів і  працевлаштування випускників вищих  навчальних закладів". Передбачалося  забезпечити відповідність профілю  підготовки спеціалістів перспективним  потребам як країни загалом, так і  окремих її регіонів. Відтоді абітурієнти, які вступають до державних закладів освіти, укладають із ректором контракт про те, що після закінчення навчання вони зобов'язуються відпрацювати три  роки на державному підприємстві.

Нині в Україні близько 60 % студентів навчаються за рахунок  бюджетних асигнувань, близько 40 % - за контрактом, зокрема 7,8% - у недержавних  вищих навчальних закладах. В умовах поглиблення комерціалізації вищої  освіти виявляються недоліки навчальних закладів і якості дипломів, які  вони видають своїм випускникам. Проблему забезпечення прийнятної якості дипломів та успіху випускників на національному й світовому ринках праці доводиться розв'язувати в умовах браку загальновизнаного визначення якості вищої освіти - закладів, навчального процесу та професійної компетентності випускників. На думку багатьох фахівців, вихід полягає в подальшому реформуванні економіки, демократизації системи освіти, диференціації навчальних закладів відповідно до суспільних потреб, розширенні всієї гами спеціалізації відповідно до вимог ринку праці, відмові від єдиного критерію стандарту якості.

В цих умовах поки що залишається  ще одна не менш істотна проблема - якісна та кількісна необґрунтованість  структури підготовки кадрів. У країнах  Західної Європи вважають доцільною  підготовку спеціалістів широкого профілю, тому там класифікаційний реєстр налічує 500 назв професій і 100 службових  посад, тоді як у нас тривалий час  він містив близько 8 тис. назв професій і 1,7 тис. службових посад.

Останнім часом в Україні  було вжито заходів для розширення профілю підготовки фахівців, підвищення універсальності знань випускників  за рахунок об'єднання споріднених  спеціальностей. Водночас діючий перелік  напрямків підготовки приведено  у відповідність до вимог Міжнародної  стандартної класифікації освіти. Новий  перелік містить 275 спеціальностей молодшого спеціаліста та 268 спеціальностей рівня спеціаліст і магістр.

Розширюються міжнародні зв'язки та співробітництво закладів освіти України із зарубіжними освітніми  установами та організаціями. За 10 років  укладено понад 70 міжнародних угод у галузі освіти. Державні структури, громадські організації й заклади  вищої освіти підтримують плідні контакти з Радою Європи, ЮНЕСКО, органами управління освітою країн  СНД, Австрії, Греції, Іспанії, Франції, Китаю, Ізраїлю, Польщі, Румунії, Німецькою  службою академічних обмінів, Британською  Радою. Вони беруть участь у реалізації програм фонду Фулбрайта, Хемфрі, Франкліна, Маскі та ін. Розвиваються безпосередні зв'язки між навчальними  закладами України та зарубіжних країн. Зарубіжний досвід сприяє поліпшенню становища в освітній галузі. Система освіти поступово модернізується, набуваючи європейського характеру та рівня.

Освітнє відродження безпосередньо  пов'язано з етнопедагогікою. Наукою та багатовіковою практикою переконливо  доведено, що українська школа справді  національна тоді, коли ґрунтується  на етнопедагогіці, українській національній системі впливу на формування особистості  й за орієнтаційний еталон має  народні чесноти, норми християнської  моралі, гармонію родинно-шкільного  виховання. Етнопедагогіка в сучасній освіті може бути задіяна при викладанні тих наук, що стосуються етносу, мови, фольклору, історії, держави, культури, географії, побуту, літератури, релігії. Етнопедагогіка досліджує педагогічний досвід народу, з'ясовує можливості й  ефективні шляхи реалізації його прогресивних ідей у сучасній науково-педагогічній практиці, виявляє способи становлення  контактів і взаємодій з наукою, аналізує педагогічне значення тих  чи інших явищ народного життя  і встановлює їх відповідність сучасним завданням українського виховання.