Лінгвопрагматичні особливості сучасного американського політичного дискурсу

Лінгвопрагматичні особливості сучасного  американського політичного дискурсу

У статті розглянуто лінгвопрагматичні  особливості американського політичного  дискурсу. Проаналізовано семантичні та прагматичні фактори невизначеності одиниць сучасного американського політичного дискурсу.

   Одним із напрямків сучасної  антропоцентрично орієнтованої  лінгвістики є визначення ролі  мови в соціальноважливих діях  людей. Соціально-важливі дії  для суспільства у всі часи  здійснювали політики [1:6]. Актуальність  дослідження політичного дискурсу  визначається направленістю значної  кількості лінгвістичних студій  на аналіз останього [2; 3; 4]. Політичний  дискурс має свої семантичні, прагматичні особливості, які  впливають на ступінь визначеності  його одиниць у певній ситуації. Отже, метою дослідження є виявлення  й аналіз факторів, що призводять  до невизначеності одиниць політичного  дискурсу.

   До семантичних факторів  невизначеності одиниць політичного  дискурсу належить: абстрактність  та широта значень лексичних  одиниць, відносність визначення  абстрактних одиниць. Політики  часто нехтують уточнюючими визначеннями, яких потребують лексичні одиниці  з абстрактним значенням. Багато  одиниць політичної мови означають  комплекси ідей, досить віддалених  від безпосереднього досвіду  людини. Отже, у політичному дискурсі  спостерігається конфлікт двох  тенденцій – термінологічної,  поняттєвої точності та змістової  невизначеності, неоднозначності:

   Libya has now agreed to extend that deadline by three months, and Bush said in his statement Friday that Libya still must finish "a complete renunciation of all ties to terrorism." He said that the decision to certify to Congress that Libya has fulfilled all the requirements of the U.N. resolution concerning the Pan Am 103 bombing "does not prejudge the removal of Libya from the terrorism list or detract from Libya's obligation to fulfill its continuing Pan Am 103 commitments" [5].

   У наведеному прикладі використовуються абстрактні лексичні одиниці, які віддалені від повсякденного досвіду людини. Завелика кількість таких лексичних одиниць може стати причиною неправильного їх витулмачення.

   Механізм вербального впливу  на людину базується у взаємодії  слова та значення. Професійний  політик у своїй комунікації  прагне точності визначення, проте  інколи завуальовує свої цілі  засобами еліпсісу, номіналізації,  метафорізації, особливою інтонацією  [6:3], вдаючись до перекручування інформації:

   Mr. Bush has made "the war on terrorism" a mantra to cover everything his administration has done. But the Iraq war has nothing to do with the war on terrorism as we now know. It was a plan of Cheney, Rumsfeld and their coterie of "neo-conservative" intellectuals (like Paul Wolfowitz) long before they came to power.

   The "war on terror" was only a pretext to implement this plan, as accounts of the early White House reaction to the Sept. 11 attack seem to indicate. Does one have to say that none of these goals have been achieved or can be achieved? [7].

   У цьому прикладі намір політика завуалювати свої дії "війною з тероризмом" реалізується невизначеністю та прихованістю його висловлювань.

   Невизначеність лексичних одиниць, яка веде до перекручування інформації пояснюється навмисним порушенням постулатів комунікації [8]. За Г. П. Грайсом, успішність комунікації забезпечується при дотриманні Принципу Кооперації та пов’язаних з ним максим кількості, якості, релевантності та способу вираження. Запропоноване Г. П. Грайсом поняття "імплікатура" використовується для опису небуквальних смислів. На жаль, теорія імплікатур не дає відповіді на питання , яким чином учасники комунікації можуть дізнатися, що мовець навмисно, а не випадково не дотримується максим мовленнєвого спілкування. Якщо комунікант здогадується, що мовець навмисно порушує свою мовленнєву поведінку, він може побудувати подальшу розмову так, щоб уникнути виникнення комунікативних невдач і досягти поставленої мети. Очікувані комунікативні невдачі можливо попередити, а випадкові комунікативні невдачі призводять до порушення адекватності висловлювання. Найчастіше подібні проблеми пов’язані із порушенням прагматичної адекватності.

   Порушення прагматичної  адекватності дискурсу зумовлено  значним неспівпаданням когнітивних  моделей дискуривної взаємодії,  що є причиною невірної інтерпретації  адресатом комунікативного наміру  мовця. Мовець навмисно ігнорує  максими, тим самим порушуючи  контекстні очікування адресата [9:18].

   Прагнучи врятувати авторитет  та уникнути конфлікту у спілкуванні,  політики вдаються до використання  невизначених висловів, що дозволяє  мовцю легше заперечувати усе  сказане. Наприклад,

   On Iraq, John Kerry’s record is a bit muddled. He voted against giving George Bush authority to use force in the first Gulf War, but backed the current President Bush in November 2002. In January Kerry criticized Bush’s foreign policy approach – and questioned whether force, іn the end, should be used against Sadam Hussein. He then came out in February and said force might have to be used [10].

   У наведеному прикладі політик вдається до тактики заперечення сказаного раніше, що дозволяє йому уникнути протиріччя.

   Невизначеність, як правило,  виступає засобом подолання комунікативних  проблем. Вона дозволяє мовцю  уникнути крайнощів, зберігати  нейтралітет при обговоренні  спірних питань, і тим самим  сприяє заладжуванню протиріч  між комунікантами:

   In an interview about his anti-war activities, Kerry said he knew nothing of attempts by his campaign to tinker with the past and that he disapproved. "People's memories are people's memories," he said. He added that he himself did not remember being at that 1971 meeting of the anti-war group. Hurley said he was merely asking Musgrave to be accurate, "because his memory was contrary to everything I was hearing" [ 11].

   Цей приклад ілюструє як невизначеність висловлювань політика знімає комунікативну проблему. Відмінні погляди двох людей на одну й ту саму подію спричиняє протиріччя, але політик займає нейтральну позицію, що допомагає йому уникнути негативних наслідків непорозуміння.

   Таким чином, невизначеність  одиниць політичного дискурсу  спричиняються семантичними та  прагматичними факторами. Ситуативно  ця невизначеність може призводити  до зняття комунікативних проблем  або до їх створення. Лінгвокогнітивні  фактори невизначеності одиниць  політичного дискурсу є також  значимими. Під час продукування  або сприймання тексту у психіці  людини формується ментальна  модель ситуації, що дискутується. Така модель містить інформацію  про наявну дійсність, комунікантів  та загальне знання про світ. Модель може знаходитись у  змішаному стані, коли минулий  досвід включається в розуміння  теперішніх подій або навпаки [12:69]. Лінгвокогнітивні особливості пов’язані з рівнями організації дискурсу, а саме ступенем накладання ментальних просторів учасників комунікації. Перспективи дослідження вбачаємо в дослідженні лінгвокогнітивних особливостей сучасного американського політичного дискурсу.

Горіна Олена Володимирівна. Когнітивно-комунікативні  характеристики американського електорального дискурсу республікаців : Дис... канд. наук: 10.02.04 - 2008.

Електоральний політичний дискурс визначається як система лінгвокогнітивних, комунікативних, аксіологічних і прагматичних аспектів, що характеризується інституціональністю, модифікованою інформативністю, персуазивністью, особливою роллю мас-медіа, театральністю, авторитарністю. Його персуазивна мета досягається шляхом цілеспрямованої трансформації картини світу виборців, що вербально здійснюється комунікативними стратегіями й тактиками імплантації до неї базових концептів картини світу республіканців.

У роботі визначені статус і функції  електорального дискурсу республіканців; їх базові політичні концепти та моделі метафоричної й метонімічної концептуалізації; стратегії (само)презентації політиків-республіканців; зміст і вербальні засоби створення  іміджу

Дж. Буша (мол.).

Проведене комплексне системне когнітивне й комунікативно-прагматичне дослідження  дозволяє визначити електоральний  дискурс республіканців як різновид політичного дискурсу, що виділяється  за параметрами агенса, сфери функціонування й політичної проблематики. Він обмежений  ситуаціями інституційного спілкування  і розповсюджується на комунікацію  персуазивної природи, що реалізує презентаційну  функцію через інформативно зорієнтовані тактики модифікації картини  світу виборців.

Провідний мотив електорального дискурсу республіканців – потреба досягнення влади – реалізується через створення  привабливого іміджу претендента на президентський пост за допомогою презентаційних стратегій і тактик, спрямованих  на модифікацію картини світу  електорату шляхом імплантації до неї  базових концептів картини світу  республіканців.

Електоральний дискурс республіканців формується навколо концепту ВИБОРИ, який служить гіперфреймом для його конституентів – базових концептів-регулятивів, відповідних окремим слотам цього  концепту: НАРОД – слоту СУБ’ЄКТ  ВИБОРУ; ДЕМОКРАТІЯ, СВОБОДА, ТЕРОРИЗМ, ВІЙНА – ПІДСТАВИ ВИБОРУ; ВЛАДА, ПРЕЗИДЕНТ – ОБ’ЄКТ ВИБОРУ.

Політична метафорика електорального дискурсу республіканців в основному  представлена ічотирма моделями: метафорами традиційної сім’ї, мілітарними (військовими), спортивними і фінансово-економічними, вкоріненими у доменах «СІМ’Я», «ВІЙНА», «СПОРТ», «ЕКОНОМІКА». У політичній картині світу республіканців, представленій  в їхньому електоральному дискурсі 2000 р., переважає метафорична модель традиційної сім’ї (ключова метафора ПРЕЗИДЕНТ – ЦЕ СУВОРИЙ БАТЬКО), а в кампанії 2004 року – метафора ВІЙНА З ТЕРОРИЗМОМ.

Персуазивна гіпермета електорального дискурсу зумовлює його провідні інтенції: самопрезентації і презентаці своєї  програми, аналізу ситуації, критики  й дискредитації суперника, спонукання голосувати за претендента, попередження й викриття, самовиправдовування. Ці інтенції досягаються відповідними стратегіями й тактиками дискурсу. Персуазивні стратегії є інформаційно-операційною  презентаційною системою, що складається  з інформаційно-інтродуктивних, інформаційно-модифікуючих й інформаційно-креативних стратегій: стратегій (само)презентації, дискредитації  опонента, змістового аналізу і оцінки ситуації, самозахисту, спонукання й  маніпулювання, змістовий компонент  яких реорганізує картину світу  виборців відповідно до базових концептів  республіканців.

Політичний імідж Дж. Буша (мол.) складається в масовій свідомості як стереотипізований оцінний емоційно забарвлений образ політичного  лідера, втілений як прямий, позитивний, створюваний за допомогою ЗМІ, Інтернет-публікацій, публічних виступів. Ядро іміджу Дж. Буша включає позиції СУВОРОГО БАТЬКА й БОРЦЯ З ТЕРОРИЗМОМ, провідні політичні цінності консерваторів; у змістову складову іміджу входять  висока самооцінка, соціально-політична  ідентичність республіканця, психологічні властивості: твердість, рішучість, демократичність. Процесуальна сторона іміджу включає  емоційність мови, енергійність, почуття  гумору, інтерактивність і демократичність, релігійний спосіб аргументації в дискурсі.

Отримані дані й результати є  перспективними для вивчення політичних концептів, політичної когнітивної  метафори, дискурсивних стратегій, для  поглиблення лінгвістичних досліджень в області політичної іміджелогії.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Антропоцентрична орієнтація сучасної лінгвістики суттєво змінила уявлення про характеристики її об’єкта, що позначилося на характері співвідношення лінгвістики з комплексом інших наук про людину (В.М. Алпатов, Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицка, О.П. Воробйова, В.З. Дем’янков, В.І. Kaрасик, Ю.М. Караулов, А.А. Кибрик, К.Я. Кусько, О.С. Кубрякова, А.А. Леонтьев, О.В. Падучева, Г.Г. Почепцов, Ю.С.Степанов, І.П. Тарасова, У. Лабов, С.М. Ервінн-Тріпп, Дж. Бломмаерт, Дж. Вершурен, Г. Браун, Дж. Юл, Н. Феарклау, Р. Фоулер, Дж. Гамперц, Х. Грайс, Дж. Ліч, Х. Сакс, Е. Щеглов, Дж. Джефферсон, Д. Шиффрін, Д. Таннен, Т.А. Ван Дейк, Р. Водак). Орієнтація сучасної лінгвістичної парадигми на вивчення людського фактора в мові та мовленні сприяє тому, що мова політики протягом останніх десятиліть стає об’єктом численних досліджень (А.Д. Белова, В. І. Карасик, Н. А. Чабан, С. А. Жаботинська,  О. С. Фоменко, T.A. Ван Дейк, М. Еделман, Н. Феарклау, П. Чілтон, Дж. Уілсон, Р. Водак, Р. Ходж, Г. Кресс та ін.). Вчених зацікавили лінгвістичні важелі проблем соціально-комунікативної нерівності, контролю, домінування та влади. Контроль над дійсністю та реалізація відносин влади, що відбувається за допомогою політичного дискурсу, передбачає створення і відтворення окремих моделей або сценаріїв мовленнєвих ситуацій чи подій (О.М. Баранов, П.Б. Паршин, T. A. Ван Дейк, Н. Феарклау, Р. Водак).

Реферована дисертація, виконана в  руслі соціопрагматики, присвячена висвітленню комунікативно-інтеракціональної  організації та семантико-прагматичних особливостей вербалізації соціолінгвістичної категорії домінантності (В.І. Карасик, Т.А. Ван Дейк, Д. Таннен, Н. Феарклау) в мовленнєвій взаємодії учасників  політичних дебатів. Політичний дискурс  як комплексна форма людської діяльності з давніх-давен привертав увагу  дослідників різноманітних галузей  гуманітарних наук. Проте останнім часом масована експансія друкованих та електронних засобів масової  інформації посилила інтерес мовознавців  до політичної комунікації як могутнього засобу мовленнєвого впливу на слухача. Актуальним сьогодні є вивчення здатності  політичного дискурсу переконувати і спонукати аудиторію до дії  та трактування політичного мовленнєвого впливу як такого, що визначає владу  чи прагнення до неї (Г. М. Яворська, T. A. Ван Дейк, Н. Феарклау, М. Фуко). У  зв’язку з цією проблематикою  виникає широке коло суто лінгвістичних  проблем, пов’язаних з вивченням  мовних механізмів здійснення влади, вивченням  внутрішньомовних (когнітивних, семіотичних, семантичних, референційних) характеристик, що уможливлюють зловживання мовою, а також з окресленням результатів  маніпулювання мовою, тобто впливів  на мовленнєву поведінку і мовну  свідомість носіїв мови.  Політичний дискурс як лакмусовий папір виявляє нерівність між дискурсивними сутностями комунікантів в інституційній обстановці, де реалізація домінантності відбувається шляхом домінантних мовленнєвих дій з одного боку та використанням лінгвістичних засобів аргументації і маніпуляції з іншого. Названі проблеми розглядаються у зв’язку з дослідженням функціонування мовних одиниць різних рівнів у тексті та вивченням способів реалізації їх прагматичної функції у текстах публічних промов передвиборчої політичної комунікації.

Актуальність обраної теми визначається тим, що робота виконана в руслі загального спрямування лінгвістичних досліджень на вирішення проблем функціонування мови в політичному дискурсі. Виявлення  інтеракціональних та функціонально-семантичних  механізмів мовленнєвого впливу публічного дискурсу, а саме – дискурсу передвиборчої  політичної боротьби, неможливе без  адекватного детального аналізу  екстралінгвістичних факторів, одним  з яких є домінантність.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах комплексної  наукової теми “Семантичні, соціолінгвістичні  та прагматичні особливості мовних одиниць”, яка розробляється кафедрою англійської філології Волинського  державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена Вченою радою ВДУ імені Лесі Українки, протокол № 9 від 29.05.1998 року).

Мета даного дослідження полягає  у встановленні комунікативно-функціональних особливостей мовного вираження  соціолінгвістичної категорії домінантності  в політичному дискурсі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:

Визначити особливості вербалізації категорії домінантності на інтеракціонально-конверсаційному  та прагмасемантичному рівнях політичного  дискурсу.

Диференціювати поняття влади  та домінантності, прослідкувавши динаміку їх взаємодії.

Дослідити специфіку лінгвістичної  репрезентації домінантності в  політичному тексті залежно від  особливостей комунікативної взаємодії, комунікативної мети і фактора адресата.

Вивчити функціональний вплив особливостей мовленнєвої ситуації політичних дебатів  на формування ментальних репрезентацій  та схемат у когнітивних системах комунікантів. На основі одержаних  результатів проаналізувати варіативність  проявів інтеракціональної домінантності.

Виявити особливості інтеракціональної  домінантності на основі конверсаційного  аналізу мовленнєвої взаємодії  політичних дебатів.

Диференціювати стратегії інтеракціональної  та риторичної домінантності.

Охарактеризувати персуазивні  функції та аргументативні засоби політичного  дискурсу та простежити їх роль у встановленні риторичної домінантності.

Відтворити онтологічну та аксіологічно-прагматичну  моделі майбутнього президента і  його політичного противника як когнітивне втілення стратегій риторичної домінантності.

З’ясувати роль впливу семантичних  та стилістичних засобів квантування  інформації на встановлення домінантності.

Виявити залежність успішного досягнення риторичної домінантності від розподілу  семантичних ролей.

Розкрити прагматичні причини  вибору дейктичних виразів у політичній інтеракції.           

 Об’єктом дослідження є мовні  засоби вираження категорії  домінантності, функціонування яких в мовленні політиків призводить до зміни відносин влади на користь одного із них, а предметом аналізу виступають їх структурно-семантичні, комунікативно-прагматичні та соціолінгвістичні особливості.

Методика дослідження ґрунтується  на системному підході до об’єкта  вивчення, який передбачає комбіноване  використання різних (загальних та окремих) лінгвістичних методів. Серед  них провідне місце належить усталеним  методам структурної, функціональної, когнітивної та прагматичної лінгвістики, конструктивні засади якої визначаються комунікативно-філософською спрямованістю. Це, зокрема,  метод гіпотетико-дедуктивного аналізу, описово-аналітичний метод та елементи функціонального, конверсаційного, семантико-синтаксичного, контекстологічного та акто-мовленнєвого аналізу, прийоми інтерпретації тексту, когнітивного моделювання та інтертекстуального опису. У дослідженні також застосовуються такі операції аналізу як індукція, дедукція, класифікація та порівняння.

Матеріалом дослідження є корпус з  1782 текстових фрагментів, у яких домінантність знаходить свій дискурсивний прояв. Даний корпус отриманий методом суцільної вибірки з 218 транскриптів теледебатів між кандидатами у президенти США на виборах 2000, загальним обсягом 2832 сторінки. З метою порівняльного аналізу мовленнєвої поведінки політиків досліджено також 137 передвиборчих промов цих кандидатів, загальним обсягом 758 сторінок. Всі транскрипти вищезгаданих текстів були взяті в Інтернеті з веб-сайтів самих кандидатів та деяких американських інформаційно-політичних веб-сайтів протягом періоду передвиборчої кампанії з лютого 1999 по листопад 2000 року.

Наукова новизна роботи полягає  в тому, що в ній різнобічно описується соціолінгвістична категорія домінантності  як невід’ємна складова в ієрархії влади та досліджуються лінгвістичні засоби її встановлення в англомовному політичному дискурсі. Дана робота, по суті, є першим комплексним аналізом мовленнєвої, інтеракціональної та стратегічної персуазивної поведінки  політиків в конвенційно-інституційних  умовах політичних дебатів, який проводиться  у рамках семантики, прагматики, когнітивної  та соціолінгвістики.

Основні положення,  що виносяться на захист:

Домінантність – це динамічна інтерактивна категорія соціолінгвістичного  та прагматичного характеру, природним  середовищем якої є діалогічна взаємодія  як цілеспрямована соціальна діяльність та невід’ємний компонент людської взаємодії. Ядром домінантності  є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає  дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин.

Спільні знання та ментальні репрезентації  “моделей контексту” політичних дебатів  створюють у її учасників презумпції про персуазивність політичного  дискурсу взагалі та рекламну природу  передвиборчої комунікації зокрема, таким чином визначаючи конфліктність  і конкурентність дискурсів учасників  комунікативної події з одного боку та прихованість вербальної агресії  з метою позитивної самопрезентації  з іншого.

Ієрархічність дискурсу є визначальним фактором у встановленні типів домінантності: інтеракціональної та риторичної. Інтеракціональна домінантність виявляється на рівні  організаційної структури інтеракції (чергування реплік, розподіл мовленнєвого часу тощо) і реалізується в політичних дебатах шляхом використання стратегій  інтеракціонального контролю. Риторична  домінантність виявляється на рівні  вербального  оформлення інтеракції як мовна субстанція переконуючого змісту, що ґрунтується на семантичних моделях маніпулювання інформацією.

Інтеракціональна домінантність  у політичних дебатах обумовлена специфікою ментальних репрезентацій  конвенцій мовленнєвої взаємодії  у когнітивному просторі індивіда та особливостями організації  сукупних знань про феномени екстралінгвістичної природи – просторово-часові параметри комунікативної ситуації та її учасників.

Риторична домінантність – це результат  стратегій аргументації та маніпулятивного  мовленнєвого впливу на поліреципієнта з метою досягнення власної політичної влади. Тексти політичних дебатів, за допомогою  яких мовці добиваються риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи ідентифікуються за рахунок  концептуальних моделей онтологічного, аксіологічного та прагматичного планів.

В аргументативному діалозі політичних дебатів мовцями використовуються основні комунікативні стратегії  риторичної домінантності, а саме: стратегії  позитивної самопрезентації та негативної презентації опонента. Ці стратегії  використовуються мовцями згідно онтологічних та аксіологічно-прагматичних моделей, що відображають дві основні опозиції дискурсу політичних дебатів: I  (WE) :: HE (THEY); POSITIVE :: NEGATIVE. Для лінгвістичної реалізації цих стратегій мовцями використовуються стилістичні та синтаксичні прийоми компресії або експансії інформативної структури речення; оцінна лексика; протиставні конструкції; дейктичні та анафоричні конфігурації.

Теоретична значущість дисертації полягає в розробці проблеми взаємодії  семантики та прагматики публічного персуазивного тексту в контексті  асиметричних комунікативних відносин та нерівного доступу до публічного дискурсу взагалі. Лінгвістичний опис способів вираження та функціонування домінантності сприяє розширенню наших  знань про семантичний потенціал  мовних одиниць та їх прагматичні  можливості у конкретному соціально-мовленнєвому контексті. Результати дослідження  є внеском у розробку теорії дискурсу та функціонально-стильової стратифікації  мови, теорії мовленнєвих актів, у  вивчення окремих аспектів комунікативної семантики, когнітивної семантики, інтерпретації тексту; вони також  сприятимуть розв’язанню питань мікро- та макросемантики, зокрема, теоретичному осмисленню проблеми актуалізації релевантної інформації в тексті з метою маніпулювання інтерпретаціями реципієнта.

Практична цінність дослідження полягає  в можливості використання його фактичного матеріалу, основних положень та висновків  при читанні курсів лекцій з основ  мовознавства, нових граматичних  течій, теорії вербальної комунікації, лексикології (розділ “Семантична  структура тексту”) та стилістики (розділ “Функціональні стилі”) англійської  мови; при читанні спецкурсів з  дискурс-аналізу, прагматики, комунікативної лінгвістики, семантики; у семінарах  з теорії і практики перекладу  та інтерпретації тексту; а також  на практичних заняттях з англійської  мови при проведенні стилістичного, лексичного, інтерпретативного та комунікативно-функціонального  аналізу текстів.

Апробація дисертації проходила на засіданнях кафедри англійської  філології Волинського державного університету імені Лесі Українки, її базові положення і результати відображені у доповідях на наукових конференціях Волинського державного університету в 1996-1998 рр. та 2001-2002 рр.; на конференції Асоціації викладачів іноземних мов штату Міссісіпі (Mississippi Foreign Language Association, Луїзвілл, Міссісіпі, США, 12-13 листопада 1999 р.); на національній конференції лінгвістів Південно-східних  американських штатів (Southeastern Conference of Linguistics, Оксфорд, Міссісіпі, США, 6-8 квітня 2000 р.); на міжнародній конференції USSE “Pragmatics and Beyond” (Харків, 28-30 травня 2001 р.); на міжнародній конференції “Globalization. English and Language Change in Europe” (Варшава, Польща, 19-21 вересня 2002 р.).  Матеріал дослідження використовувався на практичних заняттях під час проведення лексичного, стилістичного та інтерпретативного аналізу текстів у групах студентів ІІІ-V курсів факультету романо-германської філології ВДУ імені Лесі Українки.

Публікації. Матеріали дослідження  відображені у шести наукових публікаціях та трьох тезах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається  із вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії (289 позицій). Загальний  обсяг роботи – 210 сторінок, обсяг  основного тексту – 183 сторінки.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної проблематики, визначаються об’єкт та предмет дослідження, формулюється робоча гіпотеза, розкривається новизна  отриманих результатів, визначаються мета і завдання роботи, прогнозується  її теоретичне та практичне значення, характеризується фактичний матеріал і методи дослідження, формулюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Комунікативні та соціолінгвістичні аспекти домінантності  в англомовному політичному дискурсі”  висвітлено основні теоретичні положення  стосовно політичного дискурсу як неминучої  єдності аргументації, переконування  та спонукання; обґрунтовано диференційований підхід до трактування домінантності  як соціолінгвістичної категорії, що аналізується, та влади як культурно-соціального  концепту, що складає основу критичного аналізу дискурсу; запропоновано  робочі визначення цих та інших робочих  понять дослідження; визначено два  типи дискурсивної домінантності (інтеракціональна і риторична) та детерміновані ними основні напрями дослідження.

У другому розділі “Інтеракціональна  домінантність” проаналізовано конверсаційні  особливості проявів інтеракціональної  домінантності в діалогічній  взаємодії передвиборчих дебатів. Здійснено детальне вивчення особливостей дискурсу передвиборчої політичної боротьби як системи важливих контекстуальних  обмежень на мовленнєві дії та інтерпретаційні  процеси учасників комунікації; у зв’язку з цим визначено  когнітивні інтеракціональні моделі, що є набором поведінкових правил для представлення стереотипної ситуації комунікативного процесу політичних дебатів та які формують динаміку домінантності.

У третьому розділі “Риторична домінантність” аналізуються прагма-семантичні особливості  риторичної домінантності в політичному  дискурсі. Визначаються та досліджуються  лінгвістичні механізми аргументації, що уможливлюють досягнення мовцями  не лише певних комунікативних цілей, а й політичних амбіцій, які спрямовані на встановлення риторичної домінантності. Дані аргументативні процеси розглядаються  в широкому контексті діяльності людини шляхом когнітивного моделювання  аргументативного діалогу з врахуванням  ціннісних орієнтацій та пріоритетів.

У висновках підводяться підсумки проведеного дисертаційного дослідження  й окреслюються перспективи подальших  наукових розробок у сфері вивчення лінгвокогнітивних та соціолінгвістичних особливостей феноменів влади й  домінантності, а також лінгвістичних  засобів їх вираження й реалізації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У переважній більшості лінгвістичних  досліджень, пов’язаних з вивченням  асиметрії комунікативних стосунків, домінантність традиційно розглядається  як психологічний (І. Маркова, K. Фоппа, K. Aронсон) та соціальний (М. Бахтін, К. Бергер, Ф. Білоус, Р. Краус, В. Брукс) феномен. А  саме, – вивчається нерівність комунікантів з точки зору таких соціолінгвістичних факторів як статус та його складові –  вік, стать, расова приналежність, соціальне  та економічне становище (В.І. Карасик, Л.П. Крисін, Дж. Бургун, Д. Буллер, M. Грейсон, E. Холл), а також з огляду на психоневрологічні  особливості темпераменту співрозмовників (І. Маркова, K. Фоппа, K. Aронсон). Проте  ми сфокусували свої дослідницькі інтереси на тих аспектах домінантності, що включають  комунікативну нерівність як авторитарність одних учасників стосовно до інших, їхній привілейований доступ до дискурсу взагалі та публічного дискурсу зокрема. А особливо здатність таких владних  продуцентів не лише впливати на когнітивне світосприйняття реципієнтів, а  й змінювати їхні ментальні репрезентації  дійсності на свій кшталт.  Домінантність у цьому сенсі передбачає не просто (ре)продукцію владних стосунків, вона безпосередньо існує у концептуальному просторі влади, є її дискурсивним відображенням.