Майнові права інтелектуальної власності

Вступ

Давно відомо, що інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил  розвитку цивілізації, і означає  результати інтелектуальної творчості  людини.  
Інтелектуальна власність є нематеріальною категорією і регулює здебільшого нематеріальні відносини між суб’єктами права інтелектуальної власності.

Як юридична категорія  інтелектуальна власність складається  з таких категорій: авторське  право, яке включає в себе такі поняття як літературні, музичні, художні  твори, комп’ютерне програмне забезпечення тощо; та промислову власність –  тобто патенти на винаходи, корисні  моделі, промислові зразки та ін.

З розвитком категорії  права інтелектуальної власності  виникла необхідність у її детальному визначенні та захисті, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівні.  
Так, з цією метою створюється відповідна нормативна база у кожній державі. На міжнародному рівні інтелектуальна власність захищається законодавством міжнародних організацій. Такими організаціями є наприклад Всесвітня організація інтелектуальної власності та Світова організація торгівлі.

Міжнародними організаціями  прийняті такі акти з регулювання та охорони права власності:

-Паризька конвенція про охорону промислової власності;

- Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів;

- Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від

незаконного відтворення їх форм.

В Україні право інтелектуальної  власності регулюється Цивільним  кодексом України, прийнятий 16 січня 2003 року; Законом України «Про знаки  на товари та послуги», Законом України  «Про винаходи та корисні моделі»; Законом України «Про авторське право та суміжні права» та деякими іншими нормативно-правовими актами.

1.Загальні поняття  інтелектуальної власності

Термін "інтелектуальна власність" увійшов у науковий обіг в нашій  країні на початку 90-х років. Право  інтелектуальної власності —  це сукупність правових норм, які регулюють  правові відносини, пов'язані із встановленням правомочностей конкретних осіб на строкове чи безстрокове володіння, користування і розпорядження нематеріальними  об'єктами, які виражені в об'єктивній формі.

Конституція України у  ст. 54 гарантує кожному громадянинові  свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної  власності, авторських прав, моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у зв'язку з різними видами інтелектуальної  діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора.

Усі ці положення дістають свій розвиток у нормах ЦК України, зокрема, Книзі Четвертій та цілій  низці інших актів цивільного законодавства, які регулюють суспільні  відносини у сфері інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності  — це право особи на результат  інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної  власності, визначений чинним законодавством.

У ЦК України (ст. 420) визначено  такі об'єкти права інтелектуальної  власності: літературні та художні  твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організації  мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні  марки (знаки для товарів і  послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної  власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові  та/або майнові права інтелектуальної  власності відповідно до актів цивільного законодавства чи договору (ст. 421 ЦК).

Всі ці об'єкти є різними  за походженням, природою створення, тому їм відповідають різні методи законодавчого  забезпечення. Так, літературні і художні твори, комп'ютерні програми, виконання, фонограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права. Об'єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування та ін.) захищаються правом промислової власності.

Зміст права інтелектуальної  власності становлять особисті немайнові  та майнові права. До особистих немайнових прав інтелектуальної власності  належать:

1) право на визнання  людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права  інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати  будь-якому посяганню на право  інтелектуальної власності, здатному  завдати шкоди честі чи репутації  творця об'єкта права інтелектуальної  власності;

3) інші особисті немайнові  права інтелектуальної власності,  встановлені законом.

Своєю чергою, майновими  правами інтелектуальної власності  є:

1) право на використання  об'єкта права інтелектуальної  власності;

2) виключне право дозволяти  використання об'єкта права інтелектуальної  власності;

3) виключне право перешкоджати  неправомірному використанню об'єкта  права інтелектуальної власності,  в тому числі забороняти таке  використання;

4) інші майнові права  інтелектуальної власності, встановлені  законом.

Використання права інтелектуальної  власності здійснюється або особою, яка має виключне право, або за її дозволом іншою особою, крім випадків правомірного використання без такого дозволу. Здійснення права інтелектуальної  власності, що належить декільком особам, здійснюється за договором між ними чи за спільною згодою. Певними особливостями  наділено також і використання об'єкта інтелектуальної власності, який створено у зв'язку з виконанням трудового  обов'язку чи на замовлення. В цьому  разі, особисті немайнові права залишаються  у творця, тоді як майнові права  на об'єкт інтелектуальної власності  спільно належать творцеві та особі, з якою він перебуває у трудових відносинах, чи замовнику, якщо інше не встановлено законом чи договором.

2.Майнові права  інтелектуальної власності

Майновими правами інтелектуальної  власності є:

1) право на використання  об'єкта права інтелектуальної  власності;

2) виключне право дозволяти  використання об'єкта права інтелектуальної  власності;

3) виключне право перешкоджати  неправомірному використанню об'єкта  права інтелектуальної власності,  в тому числі забороняти таке  використання;

4) інші майнові права  інтелектуальної власності, встановлені  законом.

Законом можуть бути встановлені  винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної  власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а  також використовуватися в інших  цивільних відносинах.

Майновими правами суб'єкта права інтелектуальної власності  слід визнавати ті права, які становлять для нього певний майновий інтерес. У законодавстві про інтелектуальну власність майнові права творця та його правонаступників превалюють серед усіх інших його прав.

Новий ЦК України поділяє  усі майнові права інтелектуальної  власності на дві групи: виключні і невиключні. До виключних законодавець відносить право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності і право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання. До невиключних майнових прав він відносить право на використання об'єкта права інтелектуальної власності та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Таким чином, виключне право означає, що тільки суб'єкт цього права може дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності чи перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання.

Суб'єкт права інтелектуальної  власності відповідно до ст. 41 Конституції  України має право володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності. Це означає, що він має право утримувати цей результат за собою, у своєму майні, безпосередньо здійснювати  свій правовий вплив на цю власність. Інші особи, яким суб'єкт права інтелектуальної власності передав цей результат для тимчасового використання, чи які на законній підставі придбали матеріальний носій цього результату, здійснюють володіння від імені суб'єкта права інтелектуальної власності.

Використання об'єкта права  інтелектуальної власності може здійснюватися будь-яким способом і у будь-якій формі, але в межах закону. Не може використовуватися зазначений об'єкт у такий спосіб чи з такою метою, які прямо заборонені законом.

Суб'єкт права інтелектуальної  власності має право розпоряджатися цим об'єктом (правом на нього) на свій власний розсуд. Це означає юридичну можливість визначати правову долю даного об'єкта: продавати його, дарувати, обмінювати, здавати в оренду чи у найм, вчиняти будь-які інші цивільно-правові правочини щодо нього.

Виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єктів  права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання, надає власникові цих прав можливість здійснювати своє право інтелектуальної  власності, виходячи із свого інтересу.

Суб'єкт права інтелектуальної  власності має право здійснювати  передбачені законом превентивні  дії, спрямовані на недопущення чи припинення неправомірного використання об'єктів  права інтелектуальної власності. Зокрема,він може вимагати припинення підготовчих дій до порушення  права інтелектуальної власності, призупинення митних процедур. Він  може брати участь в інспектуванні  виробничих приміщень, складів, технологічних  процесів і господарських операцій, пов'язаних із виготовленням контрафактних  творів та інших промислових виробів, вимагати вжиття інших заходів, спрямованих  на недопущення порушення права  інтелектуальної власності.

Майнові права суб'єктів  права інтелектуальної власності  можуть бути обмежені у випадках, передбачених законом. Зокрема, Закон України  «Про авторське право і суміжні  права» визначає випадки так званого  вільного використання творів науки, літератури і мистецтва; Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні  моделі» містить норми, відповідно до яких використання винаходів чи корисних моделей без дозволу  суб'єкта права на них не є порушенням суб'єктивних прав цього суб'єкта.

У передбачених законом випадках суб'єкт права інтелектуальної  власності може бути позбавлений  цих прав або вони можуть бути скасовані.

Майнові права суб'єктів  права інтелектуальної власності  є об'єктом цивільного обороту. Вони можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної сили, предметом застави, об'єктом будь-яких цивільно-правових правочинів.

Розпоряджання  майновими  правами інтелектуальної власності 
здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на  використання  об'єкта  права  інтелектуальної 
власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір   про  створення   за  замовленням  і  використання 
об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір   про   передання    виключних    майнових    прав 
інтелектуальної власності;

5) інший   договір   щодо   розпоряджання  майновими   правами 
інтелектуальної власності.

Договір    щодо    розпоряджання     майновими     правами 
інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі    недодержання    письмової   форми   договору   щодо 
розпоряджання майновими правами  інтелектуальної  власності  такий 
договір є нікчемним.

Законом можуть бути встановлені  випадки,  в яких договір щодо 
розпоряджання майновими  правами  інтелектуальної  власності  може 
укладатись усно.

3. Види майнових  прав інтелектуальної власності  та їх особливості

За новим ЦК України (ст. 441) використанням твору є:

1)опублікування (випуск у світ);

2)відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

3)переклад;

4)переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

5)включення складовою частиною  до збірників, баз даних, антологій,  енциклопедій тощо;

6)публічне виконання;

7)продаж, передання в найм (оренду) тощо;

8)імпорт його примірників, примірників  його перекладів, переробок тощо.

Використанням твору є також  інші дії, встановлені законом. 
Одним із найбільш поширених способів використання творів є їх опублікування (випуск твору в світ).

Відповідно до ст. 442 ЦК України  твір вважається опублікованим (випущеним  у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо  чи телебаченню, відображений у загальнодоступних  електронних системах інформації.

Проте ЦК України встановив нове правило, за яким твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного  життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення.

Стаття 15 Закону України про авторське  право надає право автору чи іншій  особі, яка має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти:

1) відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється

іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників творів;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, 
яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору.

Згідно ст. 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Таким чином, майнові права автора передбачають можливість або самостійного використання твору самим автором  або надання ним дозволу чинакладення заборони третім особам на використання твору, а також можливість автора чи іншого суб’єкта авторського права  перешкоджати неправомірному використанню. При цьому виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка  має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом (ч. 2 ст. 15 Закону). Окремі, найбільш поширені випадки використання твору перераховані ст. 441 ЦК та ч. 3 ст. 15 Закону.

Як випливає із зазначених положень законодавчих актів, авторські майнові  права можна умовно розділити  на дві групи – виключні права  та “звичайні” майнові права, які  не є виключними. Перші безпосередньо  пов’язані з використанням твору  і є можливістю уповноваженої  особи використовувати твір самостійно, а також дозволяти або забороняти використання твору тим чи іншим способом. Друга група майнових прав пов’язана з використанням твору опосередковано. Разом з тим ці права також мають економічний зміст і пов’язані з отриманням автором чи іншим суб’єктом авторського права певних благ в якості компенсації за здійснені при створенні об’єкта авторського права творчі зусилля і/або використання твору: право на винагороду виникає у суб’єкта авторського права у будь-якому випадку використання твору, а також при створенні твору за авторським договором замовлення. Право слідування виникає у випадку наступних після першого продажів оригіналів твору та передбачає виплату відсотка від ціни такого перепродажу.

Однак виключність авторських прав полягає не у приналежності їх тільки автору. На сьогодні загальновизнаним є розуміння виключного характеру  авторських прав, яке полягає в  тому, що тільки суб’єкт права, тобто  автор або його правонаступник, може вирішувати питання щодо використання твору, ніхто інший без його дозволу  цього робити не вправі. Відповідно до статті 1 Закону під виключним  авторським правом слід розуміти майнове  право особи, яка має щодо твору  авторське право, на використання цих  об’єктів авторського права лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого  Законом.

Отже, необхідними ознаками виключного права є, по-перше, майновий характер, по-друге, належність усіх прав на твір тільки автору або його правонаступнику, по-третє, можливість передачі цих прав іншому суб’єкту авторського права. Ще однією характерною ознакою виключного права є обмеженість його визначеним законодавством строком.

Висновок

Сьогодні все більше зростає  розуміння того, що трансформація  науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва  і ринку, чи не найважчий етап у  ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем.

Досвід багатьох країн, зокрема  Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що необхідне створення  організаційних структур, які можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними;  

В Україні такою організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр  інноватики та патентно-інформаційних  послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності», що стало можливим завдяки держдепартаменту інтелектуальної власності.

Що стосується законодавства  України, про інтелектуальну власність, то воно є ще не досить досконалим, і  містить певні розбіжності у  визначенні різних категорій інтелектуальної  власності. Так, наприклад, одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній  правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без  винятку.  
Основним пріоритетом для розвитку українського законодавства є, на даний момент, уніфікація його з міжнародними нормативними актами європейського союзу, для подальшого ефективного розвитку та захисту прав інтелектуальної власності.

Список використаної літератури

1. Конституція України  (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, №30,  ст. 141).

2. Захист прав інтелектуальної власності в Україні//науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» 2005р.

3. Цивільний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. №№ 40-44. – ст. 356.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.