Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Маніпулювання інформацією у ЗМІ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра педагогіки і психології

ІДИВІДУАЛЬНЕ СЕМІНАРСЬКЕ ЗАВДАННЯ

із психології

на тему:

«Маніпулювання інформацією у ЗМІ»

Студентки ІІІ курсу

факультету журналістики

групи 3311-2

Галич М.А.

Викладач

Кандиба М.О

Запоріжжя 2013

ЗМІСТ

Маніпуляція та її психологічна сутність
Свідоме та підсвідоме
Риторичні методи, що дозволяють досягати цілей маніпулюючи інформаційним контекстом
Методи НЛП як допомога маніпулятору
Приклади успішних кампаній, що стали стали такими за допомогою маніпуляцій інформацією

1. Маніпуляція та її психологічна сутність

Термін "маніпуляція", чи "маніпулювання", походить від латинського слова manipulare. Його первинне значення вельми позитивне: "управляти", "управляти зі знанням справи", "надавати допомогу" тощо. Наприклад, у медицині це огляд, обстеження якоїсь частини тіла за допомогою рук або лікувальних процедур. Спеціально наголошується на наявності спритності та майстерності під час виконання дій-маніпуляцій.

Повна метафора психологічного маніпулювання містить три найважливіші ознаки:

ідею "прибирання до рук";
неодмінну умову збереження об'єктом впливу ілюзії самостійності прийняття рішень і виконання певних дій;
майстерність маніпулятора у виконанні прийомів впливу.

Аналізуючи ці уявлення, можна виокремити п'ять основних ознак, які повинні входити в психологічне визначення маніпулювання: 1) родова ознака психологічного впливу.

2) ставлення маніпулятора до об'єктів маніпулювання як до засобу досягнення власної мети;

3) прагнення отримати односторонню перевагу;

4) прихований характер впливу (як факт впливу, так і його спрямованість);

5) застосування сили (психологічної), гра на слабкостях (використання психологічної вразливості).

Крім того, виявилися дещо відособленими ще два критерії:

1) спонукання, мотиваційне привнесення (формування "штучних" потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулювання);

2) майстерність і уміння в процесі здійснення маніпулятивного впливу. Залишаючись найважливішою змінною в аналізі механізмів і способів впливу, поняття сили не може бути ознакою, що диференціює різні види дій, тому його у визначення включати не слід. Для скорочення визначення маніпулювання варто уникати згадки про моральну позицію маніпулятора - ставлення до іншого як до засобу досягнення власної мети.

Із викладеного вище випливає визначення: маніпулювання - це вид психологічного впливу, майстерна реалізація якого веде до прихованого збудження в іншої людини намірів, які не збігаються з її реальними бажаннями. Виходячи із цих міркувань, можна також визначити основні складові процесу здійснення маніпулювання:

Об'єкт маніпулювання - це свідомість людини та масова свідомість, на які здійснюється певний вплив із метою досягнення бажаного результату.

Жертва маніпулювання - це людина, група людей, суспільство (об'єкт маніпулювання), які були використані або якимсь чином посприяли досягненню встановленої мети.

Суб'єкт маніпулювання - це людина (група людей), яка ініціювала проведення маніпулювання свідомістю для досягнення певної мети.

Інструменти маніпулювання - це ідеї, прийоми, форми, способи, методи, використання яких дає змогу впливати на свідомість людини для досягнення певної мети.

Головні, родові ознаки маніпуляції. По-перше, це — різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства). Метою дій маніпулятора є психічні структури людської особистості. Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке „Маніпульована людина” (1964). Він дає таке визначення: „Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама».

Отже,по-друге, маніпуляція – це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об’єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських 3МІ, професор Каліфорнійського університету Г.Шіллер, „для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою”.

По-третє, маніпуляція — це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Водночас, погоджуючись з Е.Шостромом, не всяке маніпулювання є злом, іноді воно, стає необхідним з погляду боротьби за існування. Однак у більшості випадків воно завдає безсумнівної шкоди, маскуючи реальну мету спілкування і взаємодії, що може проявитися у вигляді понівеченого життя, розбитої родини або зруйнованих стосунків чи кар’єри. „Інформаційне суспільство несе в собі й загрозу людству: ану ж глобальна інформаційна система опиниться в руках невеликої групи людей, що переслідують свої, далеко не гуманні цілі. Перед людством стоїть завдання – впоратися з цією проблемою за допомогою Колективного Розуму”.

Мішені маніпупятивного впливу доцільно поділити на п'ять груп:

1. Збуджувачі активності людини: потреби, інтереси, схильності.

2. Регулятори активності людини: групові норми; самооцінка (відчуття власної гідності, самоповага, гордість); суб'єктивні відносини; світогляд; переконання; вірування; смислові, цільові, операційні установки тощо.

3. Когнітивні (Інформаційні) структури (зокрема інформаційно-орієнтовна основа поведінки людини в цілому) - знання про навколишній світ, людей та інші різноманітні відомості, які є інформаційним забезпеченням активності людини.

4. Операційний склад діяльності: спосіб мислення, стиль поведінки та спілкування, звички, уміння, навички й т. ін.

5. Психічні стани: фонові, функціональні, емоційні.

2. Свідоме та підсвідоме

Свідомість — це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Підсвідомість - це своєрідний резервуар свідомості людини, де зберігається незапитувана інформація із власного і чужого досвіду, а також закладені можливості різних комбінацій цієї інформації. Підсвідомість є також основою репродуктивної діяльності.

Інформаційно-психологічний вплив (ІПсВ) - це вплив на свідомість та підсвідомість особистості й населення з метою внесення змін у їхню поведінку та світогляд. Базовими методами ІПсВ є переконання й навіювання.

Переконання звернене до власного критичного сприйняття дійсності об'єктом впливу. Воно має певні алгоритми впливу:

логіка переконання має бути доступною для інтелекту об'єкта впливу;
переконання варто здійснювати, спираючись на факти, відомі об'єкту;
переконлива інформація повинна містити узагальнювальні пропозиції;
переконання має містити логічно несуперечливі конструкти;
факти, що доносяться до об'єкта впливу, повинні мати відповідне емоційне забарвлення.

Навіювання, навпаки, спрямовується на суб'єктів, які некритично сприймають інформацію. Його особливостями є:

цілеспрямованість і плановість застосування;
конкретність визначення об'єкта навіювання (селективний вплив на певні групи населення, що враховує їхні основні соціально-психологічні, національні й інші особливості);
некритичне сприйняття інформації об'єктом навіювання (навіювання засноване на ефекті сприйняття інформації як інструкції до дії без її логічного аналізу);
визначеність, конкретність поведінки, що ініціюється (об'єкту необхідно дати інструкцію щодо конкретних його реакцій і вчинків, які відповідають меті впливу).

Навіювання або сугестія - це процес впливу на психіку людини, пов'язаний зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті навіяного змісту, який не вимагає ні розгорнутого особистого аналізу, ні оцінки спонукання до певних дій. Суть навіювання полягає у впливі на відчуття людини, а через них - на її волю і розум.

Навіювання є основним способом маніпулювання свідомістю, прямим вторгненням у психічне життя людей. При цьому маніпулятивний вплив організується так, щоб думка, уявлення, образ безпосередньо входили у сферу свідомості та закріплювалися в ній як дані, безперечні й уже доведені. Це стає можливим при підміні активного відношення психіки до предмета комунікації навмисно створеною пасивністю сприйняття, що так властиво релігійним виданням завдяки розсіюванню уваги великою кількістю інформації, активній формі її подання, штучному перебільшенню престижу джерел.

ІПсВ спрямовується на індивідуальну або суспільну свідомість інформаційно-психологічними чи Іншими засобами, що зумовлює трансформацію психіки, зміну поглядів, думок, взаємин, ціннісних орієнтацій, мотивів, стереотипів особи, з метою вплинути на її діяльність і поведінку. Кінцевою його метою виступає досягнення певної реакції, поведінки (дії або бездіяльності) особистості, яка відповідає цілям ІПсВ.

Процес прийняття індивідом ІПсВ, спрямованого на емоційну сферу свідомості, специфічний. Загалом, він більше згорнутий, ніж, наприклад, процес прийняття пропагандистського впливу: в ньому функціонують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислення виражена досить слабко. Інформацію особистість сприймає або не сприймає, сприймає цілком чи частково, але у формуванні певних висновків практично не бере участі. Процес ІПсВ на емоційну сферу свідомості включає довільне сприйняття та запам'ятовування й характеризується дуже зниженим рівнем усвідомлення змісту впливу. Осмислення отриманої інформації відбувається пізніше, при більш високій пізнавальній активності індивіда.

Потужність і ефективність маніпулятивного впливу залежить від наявності певних переваг у маніпулятора над адресатом. Раніше вже наголошувалося на прихованому від адресата характері маніпулятивного впливу, що відразу створює переваги маніпулятору. Є й інші переваги, які дають змогу маніпулятору використовувати специфічні прийоми впливу та підсилюють його ефект.

Рівень ефективності ІПсВ залежить від:

змісту матеріалу: його складності, конкретності, суспільної важливості тощо. Наприклад, за рівних умов чим простіша інформація, тим більше шансів на те, що дії, на які вона спонукає, можуть виконуватися автоматично, особливо коли не суперечать переконанням об'єкта. Тобто, чим конкретніший заклик до дії, тим вищий ступінь автоматизму відповідної реакції;
психічного стану, що характеризується наявністю високого рівня автоматизму відповідної реакції. Страх, пригніченість, апатія сприяють некритичному й підсвідомому сприйняттю впливу. Ступінь автоматизму у відповіді особи пов'язаний із рівнем усвідомленості та критичності сприйняття інформації. Якщо вплив приймається підсвідомо й некритично, то відповідь аудиторії може бути автоматичною;
часового інтервалу між впливами й відповідною реакцією: із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакції зменшується внаслідок підвищення критичності й розумової активності об'єкта (пояснюється включенням змісту отриманої інформації в систему знань особистості й усвідомленням його).

3. Риторичні методи, що дозволяють досягати цілей маніпулюючи інформаційним контекстом

Риторика - один зі значимих розділів піару. Ще в античності Аристотель визначав риторику як здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного предмета. Риторичні знання, що сформувалися в еллінській культурі, стали надбанням культури публічного спілкування, аргументування тощо. Шар, риторика, так само як і чорний піар, чорна риторика базуються на комунікативних властивостях мови, її невичерпних можливостях. Кожна вимовлена фраза є в цьому випадку мовним вчинком - поводження людини, виявлене через мову, що є відбиттям її внутрішніх установок і переконань. Подібний підхід ґрунтується на таких положеннях:

* Апеляція або вимоги, що втримуються в нашій мові, ініціюють дію, і саме це є її основною функцією.

* Наша мова допомагає нам послідовно керувати своїми діями не тільки через перспективні цільові стратегії, але, як не дивно, через проголошення зовсім утопічних ідей, головним чином, однак, за допомогою винесення оцінок, суджень шляхом вигідної маніпуляції або ефективної мотивації.

* Наша мова підмінює собою дію. Наприклад, проголошені пункти передвиборчих програм депутатів найчастіше не бувають реалізовані: вони легко будують утопічні плани і терплять крах при спробі їх запровадити в життя, ігноруючи той факт, що слово повинне підтверджуватися справою.

Наша мова легітимізує наші дії.
У мові ми виставляємо свої вчинки у вигідному світлі або формуємо словесну базу для власних дій або бездіяльності.

* Наша мова сама є дією: усяка зловмисна неправда, будь-яке лжесвідчення, кожне окремо взяте образливе висловлювання підкреслюють злочинність дій, ініційованих словами.

Чорна риторика - маніпулювання всіма необхідними риторичними, діалектичними, еристичними й рабулістичними прийомами для того, щоб направляти бесіду в бажане русло й підводити опонента або публіку до бажаного висновку або результату. Для реалізації повномасштабних піарівських задумів важливі як особистість самого політика, так і ПР-команди, що ним ангажуються. Такий типаж уже сформований. Ця особистість здатна породжувати етос - ефективний стан одержувача інформації. Компетентність, чарівність, іронічність, розвинена інтуїція, тактична гнучкість, уміння викликати зацікавленість до будь-якого предмета мови, уміло опиратися на найпростіші зорові емоції, здобувати довіру обивателя й одночасно догоджати інтелектуалові - основа іміджу сучасного популярного політика, представників його команди, елітних політичних журналістів.

З-поміж переліку прийомів чорної риторики найбільш яскравими є такі види аргументативних прийомів та відволікаючих маневрів, як:

1. Так звана "чорно-біла аргументація", тобто псевдоаргументовані висновки. Використання даного прийому передбачає зведення всіх можливих варіантів відповіді до альтернативи "або або...". Таким чином, шляхи розвитку певної проблемної ситуації обмежуються зазначеною альтернативою, а можливість існування іншого варіанта виключається або ж формулюється умова, згідно з якою інші варіанти не підлягають обговоренню. Протидіяти такому прийому можна шляхом пошуку компромісів або висловлення власних зауважень.

2. Порушення логічної або часової послідовності при формуванні аргументації. Можливим є використання обмежувальної аргументації, яка спростовує існування іншого варіанта перебігу подій. З метою протидії зазначеному прийому слід порушити послідовність аргументації, яка нав'язується, і розглянути інший варіант розвитку ситуації. Доцільним буде висловлення власних заходів з відповідною аргументацією.

3. Застосування аналогії як псевдодоказу. Така аналогія ґрунтується на інших законах для підтвердження правдивості певної позиції. Для протидії цьому прийому можна піддати сумніву запропоновану аргументацію і попросити додаткового підтвердження заявлених фактів.

4. Використання аргументу неминучості для захисту власної позиції, що передбачає констатацію негативних наслідків розвитку ситуації в разі прийняття позиції протилежної сторони. Цей аргумент має повністю виключати можливість перебігу подій за сценарієм опонента. Протидіяти такому прийому можна шляхом спростування неминучості негативних наслідків та акцентування уваги на позитивних моментах.

5. Аргумент негативної спіралі. Використання цього прийому передбачає, як правило, безпідставне висвітлення наслідків деяких незначних змін у якості масштабних катастрофічних наслідків. Аргументація може здійснюватись шляхом формування послідовності негативних змін, які на кожному наступному етапі породжують зміни більшого масштабу. Протидія такому прийому має супроводжуватись концентрацією уваги на позитивних наслідках та високій ймовірності їх отримання. Слід наголосити на перебільшенні зазначених недоліків.

6. Вдавана точність доказів. Цей прийом передбачає застосування точних цифр, статистичних даних для підтвердження власної позиції. Джерело та достовірність інформації при цьому не конкретизуються. Як протидію можна вимагати підтвердження достовірності та конкретизації даних.

7. Прийом авторитетності думки та іноземних слів, що використовується для підтвердження доказів. При цьому обґрунтування власної позиції здійснюється шляхом посилання на думку авторитетних спеціалістів, керівників та поважних осіб. Протидія цьому прийому може поєднувати перевірку відповідності висловлених тверджень висновкам авторів, на яких робилось посилання, прохання висвітлити контекст висловів.

8. Прийом загального визнання, що ґрунтується на використанні тверджень, які не потребують додаткового обговорення, оскільки вони є наслідком "здорового глузду". Для протидії такому прийому слід вимагати більш конкретного формулювання заявленого твердження з наданням доказів його справедливості. Необхідно також перевірити, чи дійсно існує загальна думка з певного питання, або ж мова йде лише про думку більшості.

9. Використання як аргументів різних гарантій та особистого авторитету. Висловлення сумнівів і критичних зауважень сприймаються як особиста образа. Обґрунтування позиції здійснюється завдяки тиску власного авторитету. Протидія такому прийому полягає у вимаганні додаткових детальних пояснень стосовно позиції, яка мала б викликати довіру.

10. "Перекручування" правил риторичного діалогу в чорній риториці можна доглянути в небажанні слухати й чути іншого, у презумпції недовіри до опонента, у нав'язуванні йому форми й ритму спілкування, у небажанні вибрати повноцінну для обох сторін спільність. Відомий публіцист і журналіст Вольф Шнайдер описав сутність політичних процесів, що призводять до трансформації риторики в чорну.

11. "Техніка зваби - головними користувачами якої сьогодні стають реклама й пропаганда - спочатку називалася риторикою, винайшли й греки. І найголосніше вона звучала на афінських і римських форумах, пізніше - у британській палаті громад, у французьких національних зборах І в берлінському Палаці спорту. При цьому той факт, що мистецтво говорити є мистецтвом вмовляти, не тільки не заперечувався, але й підносився як щось таке, що розуміється саме собою, у всі часи - від Аристотеля й Цицерона до Шготтшеда, Геллерта й Вальтера Йенса; єдине, що було потрібно від оратора, - служити справедливості... Та-1 ким чином, після молитви й наказу риторика становить третю більшу сферу мови, що не інформує, а скоріше утворює прірву, що вселяє жах. Майже всі мовні прийоми, якими користувалися Гітлер і Геббельс, були відомі ще в античних школах красномовства".

У сучасній теорії комунікацій розроблені принципи організації чорної риторики. Найбільш повно вони сформульовані в книзі "Чорна риторика" Карстена Бредмайера. Він вважає, що чорна риторика - це вміння маніпулювати всіма риторичними методами для впливу на особистість або аудиторію; відрізняти, в яких контекстах і за яких обставин аргументи комунікантів нічого не означають або навпаки є вирішальними; усувати протиріччя й проводити "червону нитку" у кожній розмові; перетворювати негативне мислення й поводження співрозмовника в позитивне і конструктивне; винахідливо й елегантно усувати пастки; у конфронтаційних ситуаціях поводитися впевнено. Чорна риторика - це той спосіб інформаційно-психологічного впливу на особистість, яким кожний політичний лідер повинен володіти поза залежністю від того, використовує він ЇЇ у своїй комунікації чи ні. Знати прийоми чорної риторики необхідно для того, щоб їм протистояти.

4. Методи НЛП як допомога маніпулятору

Нейролінгвістичне програмування – це метод психотерапії, створений на стику неврології та лінгвістики, заснований на факті потужного впливу мовних форм і структур на свідомість та підсвідомість людини.

Засновниками НЛП вважаються Д.Гріндер і Р.Бендлер, які 1973 року відкрили „код ефективного спілкування”. Вони виявили тісний взаємозв’язок між жестами, мімікою людини і структурою її мови. Вчені довели, що, володіючи цим кодом, можна приховано управляти поведінкою людини і навіть цілого натовпу. Нейролінгвістичне програмування, як і кожна ефективна модель "корегування" мислення, емоцій, поведінки людини, групи, мас, має свій інструментарій, тобто набір специфічних засобів впливу. Фундатори НЛП не створювали принципово нового вчення чи науки: вони лише проаналізували досвід психотерапевтів, психологів, гіпнотизерів; виділили ключові чинники їхнього успіху у спілкуванні; інтегрували основні психологічні теорії (психоаналіз, еріксонівський гіпноз, гуманістичну психологію тощо); додали результати власних досліджень та спостережень за поведінкою інших людей у комунікативному процесі, інакше кажучи, засновники нейролінгвістичного програмування не винайшли, а швидше за все, підмітили й проакцентували споконвічні найефективніші інструменти психологічного впливу та засоби впливу людини на людину.

Виділяють дві групи прийомів (методів) впливу: нелінгвістичні та лінгвістичні.
Основні нелінгвістичні технології такі:

1) прийом експлуатації аудіопатернів: створення шляхом підлаштовування до дихання, модуляції, інтонаційної гри додаткового образу, який ніби увиразнює, відтіняє, а за потреби спростовує та перекреслює той образ, що формується вербально;
2) прийом використання візуальних архетипів: спекулюючи тим, що підсвідомість людини містить певний (притаманний нації, статі, регіону тощо) архетип (символи, які всі сприймають емоційно однаково позитивно або негативно), маніпулятор для просування політика, формування його позитивного іміджу чи боротьби з останнім ставить його у відеоряд (скажімо, у рекламі) поруч із відповідними меті архетипами;

3) прийом маркування тексту: виділення в основному тексті (жирним шрифтом, іншим кеглем і т. ін.) кількох слів чи літер, які, якщо читати лише їх, мають свій смисл. При прочитанні основного тексту маркований одразу потрапляє на несвідомий рівень і стимулює необхідну реакцію (наприклад, напис на стінах доби перебудови: "КПРС - наш керманич!", - де дві останні літери в абревіатурі КПРС нагадували німецькі есесівські погони часів Другої світової війни);

4) прийом застосування субмодальностей: використання особливостей і характеристик зображення або звуку для створення необхідного позитивного чи негативного емоційного фону, формування певних схильностей до активності або пасивності на підсвідомому рівні, які б уможливили контроль емоцій об'єктів маніпулятивного впливу різних субмодальностей;

5) прийом використання каталепсії (завмирання людини в певній позі; дія, пов'язана з розладом рухового апарату). Такий стан можна викликати і штучно. Застосовуючи цей прийом, політики намагаються втримати руку партнера під час рукостискання. Якщо партнер чи опонент у цій ситуації не висмикує руки, це означає, що він передає ініціативу опонентові й готовий наслідувати його в усьому;

6) прийом вікової регресії: навмисне показування картин чи образів минулого, під час якого людину, групу або маси охоплює легкий транс ностальгії (у процесі регресії свідомість і підсвідомість об'єктів впливу готові до сприйняття політичних ідей, образів, ідеалів, які маніпулятор хоче нав'язати);

7) прийом руйнації (підміни) шаблонів: досягнення необхідних маніпуляторові змін у світобаченні й діях людини, групи чи мас шляхом зміни (підміни) звичних, відпрацьованих алгоритмів (шаблонів, стереотипів) та нав'язування Інших моделей поведінки;

8) прийом оцінювання поведінки як результату позитивного наміру: проведення чіткої межі, визнання різниці між намірами, які, на думку класика НЛП В.Сатір, завжди є позитивними, і реальною поведінкою, яка може не відповідати нормам моралі. За маніпулятивного використання цього прийому можна, наприклад, стверджувати: "Так, Сталін знищив мільйони людей голодомором, "великим терором"; так, він варварським способом провів колективізацію; так, він ліквідував цвіт національної еліти, але у нього була благородна мета - створення потужної радянської держави";

9) прийом гри на асоціації чи дисоціації: спроба маніпулятора викликати в об'єкта впливу залежно від потреби (мети) асоціативний спогад, який зумовлює такі гострі переживання минулого досвіду, ніби все це відбувається зараз, або дисоційований спогад, у процесі якого людина виконує роль глядача, який просто проглядає відеозапис подій за участю іншої людини. Асоційована позиція викликає сильні почуття, які створюють мотивацію для зміни поведінки, а дисоційована дає змогу отримати більше інформації й легше вивести об'єкт впливу з деморалізованого стану, мобілізувати всі його творчі ресурси для розв'язання проблеми;

10) прийом підлаштовування: підлаштовування (невербальне та вербальне) до людини, групи, мас із метою здійснення психологічного маніпулятивного впливу. Прийом реалізується за формулою: підлаштовування - входження в довіру, проникнення у підсвідомість - ведення. Якщо інтерполювати класичну фразу "мафію знищити неможливо, ЇЇ можна лише очолити" на політичну сферу, то можна дійти висновку, що для боротьби з певною політичною силою маніпуляторові спочатку необхідно стати для неї "своїм", проникнути в її лави, а вже потім "зсередини" стимулювати необхідну поведінку, діяльність, зміни.
Лінгвістичні технології. Вдаючись до цих технологій, політичні маніпулятори використовують: