Матеріальна відповідальність за трудовим правом

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва  та архітектури

Кафедра

Реферат на тему:

«Матеріальна відповідальність за трудовим правом»

Виконала студентка 

Групи ЗПМ – 52

Бабій К.В.

Перевірив: Бартошко О.А.

Київ 2012р.

План

1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом
2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом
3. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців
4. Повна матеріальна відповідальність
5. Підвищена матеріальна відповідальність
6. Порядок визначення розміру шкоди
7. Порядок відшкодування шкоди
8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам

1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом

Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами. Встановлена цими актами відповідальність є важливим засобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого правопорядку, забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів і суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається мета попередження правопорушення в галузі охорони власності підприємства.

В той же час  матеріальна відповідальність не становить  частини дисциплінарної відповідальності, тому притягнення

працівника  до матеріальної відповідальності не виключає можливості накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права  покликана забезпечити відповідність  поведінки людей нормам, прийнятим  державою. Ця відповідальність, на відміну від дисциплінарної, є двосторонньою, оскільки відповідальність несе не тільки працівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю.

Тому  матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудового договору відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновними діями.

2. Підстави і умови матеріальної  відповідальності за трудовим  правом

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст. 130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності — пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави — шкоди — можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності маица, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

До прямої дійсної  шкоди можуть бути також віднесені  й суми незаконно нарахованої  заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

Неодержання підприємством  прибутку, який планувався і очікувався, у зв'язку з неправомірними діями  працівника прямої шкоди на створює, тому немає підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності. Це упущена вигода, а не пряма шкода. Цим моментом матеріальна відповідальність за трудовим правом відрізняється від майнової відповідальності за цивільним правом, яким передбачена відповідальність і за неодержані прибутки. Не можуть включатися до шкоди, що підлягає відшкодуванню, неодержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків, так само як і інші неодержані прибутки.

Шкода повинна  бути такою, що реально настала для  підприємства. Коли працівник самовільно використовує для власних потреб техніку — автомашини, трактори, станки, інше обладнання, — пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електроенергії, необхідність найму і використання техніки інших підприємств.

Пряма дійсна шкода  є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність  працівника, які становлять порушення норм поведінки, встановлені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що при вирішенні  питання про покладення матеріальної відповідальності необхідно визначити, якими неправомірними діями працівника заподіяно шкоду і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними. Якщо шкоду заподіяно декількома працівниками, необхідно визначити, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник.

Протиправна поведінка  може бути вираженою як дія, що заборонена законом, або як бездіяльність, коли працівник був зобов'язаний вчинити  певні дії внаслідок своїх трудових обов'язків, але не вчинив їх. Тобто протиправна поведінка працівника може проявлятись у двох формах: протиправної дії або протиправної бездіяльності.

Законодавство про матеріальну відповідальність не пов'язує протиправну поведінку працівника з порушенням конкретних правил, які б були закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов'язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових договорах, контрактах, колективному договорі.

Відповідно  до ч. 4 ст. 130 КЗпП на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії  нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством прибутки, за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Нормальний  виробничо-господарський ризик повинен  погоджуватись з тією метою, для якої його застосовують; бажаний результат не може бути досягнутий звичайними, неризикованими діями; можливість шкідливих наслідків при нормальному ризику завжди повинна бути ймовірною. Там, де йдеться про свідоме заподіяння шкоди, виправданий ризик відсутній. Ризикувати можна тільки матеріальними цінностями, а не життям чи здоров'ям людини. При цьому ризик повинен ретельно готуватися.

Стан крайньої необхідності виключає протиправну  поведінку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспільним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно меншою, ніж та, яку відвернено.

Безспірним  підтвердженням протиправності дій  чи бездіяльності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притягнення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності.

Протиправна дія  чи бездіяльність працівника створює  умову покладення на нього матеріальної відповідальності лише тоді. коли шкода настала не тільки після протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали-у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв'язок Тому

причинний зв'язок є другою умовою для покладення на працівника матеріальної відповідальності. За відсутності причинного зв'язку між протиправними діями і протиправною бездіяльністю і наслідкам, що настали, працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності.

Протиправна поведінка  працівника і причинний зв'язок є  об'єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріальної відповідальності і становить саме суб'єктивну умову відповідальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протиправні дії чи допустила бездіяльність.

Якщо будь-які  виновні дії чи виновна бездіяльність  працівника, що викликали заподіяння шкоди майну, будуть одночасно і протиправними, то далеко не всі протиправні дії чи бездіяльність будуть виновними.

Розрізняють дві  форми вини: умисел і необережність. Умисел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Залежно від форми вини законодавство про матеріальну відповідальність встановлює в окремих випадках різні види відповідальності: обмежену чи повну.

Відповідно  до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування  наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Чинне законодавство  про матеріальну відповідальність працівників встановлює три види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену, повну і підвищену.

3.  Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність  робітників і службовців

Обмежена матеріальна  відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього місячного заробітку працівника.

Її не можна  назвати неповною, оскільки при заподіяні  шкоди меншого розміру, ніж середня  заробітна плата працівника, він  буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відповідальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру середньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнення. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

Обмежена матеріальна  відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода  заподіяна зіпсуттям або знищенням  через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в  ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріальних цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного заробітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими  фошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.

До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених  штрафів, заробітної плати, виплачені  звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової  особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних працівників може бути покладена матеріальна відповідальність у межах середньомісячної заробітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку можливість підприємство втратило.

Працівники, які  не є керівниками підприємства і  структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність.

Якщо працівник  уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не від.чоситься до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разі нестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні інші підстави для повної матеріальної відповідальності.

При заподіянні шкоди приписками та іншими викривленими даними про виконання робіт до матеріальної відповідальності можуть притягуватись як працівники, що вчинили ці Дії так і службові особи, через винне невжиття якими заходів до їх запобігання вони вчинені. Залежно від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність може настати як в межах середньої місячної плати, так і в повному розмірі (п. п. З, 6 ст. 134 КЗпП).

4. Повна матеріальна відповідальність

За шкоду, заподіяну  підприємству, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих випадків дає ст. 134 КЗпП, яка передбачає вісім випадків такої відповідальності.

1. Матеріальна відповідальність на  підставі письмових договорів. Крім трудового договору між працівником і підприємством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Такі письмові договори відповідно до ст. 135' КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного  віку, що займають посади або виконують  роботи, безпосередньо пов'язані  із збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесе! виробництва переданих їм цінностей.

Таким чином, повну  матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Якщо договір про повну  матеріальну відповідальність укладено з працівником, посада якого або виконувана робота не зазначена у переліку працівників, з якими можна укладати письмові договори, такий працівник може нести відповідальність за передані йому цінності або інше майно лише в обмеженому розмірі, коли відсутні інші підстави для відповідальності в повному розмірі. Такі ж наслідки настають і тоді, коли з працівником можна було укласти договір про повну матеріальну відповідальність, але він не був укладений. При цьому односторонні зобов'язання працівника щодо відповідальності за збереження матеріальних цінностей або покладення такої відповідальності наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу правового значення не мають, оскільки закон вимагає укладення письмового договору, де повинні бути вказані зобов'язання не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу про створення належних умов для збереження цінностей.

Пункт 1 ст. 134 КЗпП передбачає повну матеріальну відповідальність працівника на підставі письмового договору «за незабезпечення цілості майна або інших цінностей». При розгляді спорів про покладення відповідальності на працівника за цією підставою виникає питання: чи може працівник нести відповідальність за наявності майна, але пошкодженого, такого що втратило свої споживчі якості? На це питання мімохідь, побічно дав роз'яснення Пленум Верховного Суду України в ч. 1 п. 8 постанови від 29 грудня 1992 р., № 14, зазначивши, що працівник несе повну матеріальну відповідальність «за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття)».

Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна  відповідальність встановлюється власником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріальними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бригади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводити окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу.

2. Повна матеріальна відповідальність  настає за шкоду, заподіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Термін «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здання одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо. Працівник, який одержав матеріальні цінності і не звітував про них, у разі їх відсутності несе повну матеріальну відповідальність незалежно від виду майна і мети його використання.

До разових  документів у першу чергу відносяться  доручення. Залежно від змісту повноважень, що містять доручення, вони можуть бути трьох видів: разові, спеціальні та загальні. Всі вони мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства.

Разові доручення видаються  представнику на проведення однієї, разової  дії. Для вчинення певних однакових  дій у межах певного відрізку часу видаються спеціальні доручення. Загальне доручення видається на право проведення різних дій по управлінню майном.

Повна матеріальна відповідальність настає для всіх категорій працівників, які не звітували про цінності, одержані за разовими дорученнями та іншими разовими документами. Спеціальні та загальні доручення повинні видаватись тільки працівникам, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність або які несуть таку відповідальність відповідно до законодавства.

Працівник, якому видали під звіт матеріальні цінності, не повинен відноситись до категорії тих, з ким можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність. Цінності йому доручаються тимчасово, іноді на досить короткий термін, наприклад одержати їх від постачальника і доставити на підприємство. Але оскільки за передані йому матеріальні цінності на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, власник або уповноважений ним орган може видати разове доручення працівнику лише за його згодою. Відмова працівника від одержання під звіт цінностей за разовим дорученням не є дисциплінарним проступком.

Разове доручення повинне  видаватись лише працівникам, що перебувають  з даним підприємством у трудових правовідносинах. За відсутності трудового зв'язку з особою, якій видали доручення, може настати майнова відповідальність на підставі цивільного законодавства.

Крім разового доручення, документами, за якими працівник одержує під звіт матеріальні цінності, можуть бути відомість фактура, накладна тощо. Про одержання матеріальних цінностей працівник ставить свій підпис і тим самим бере на себе зобов'язання забезпечити їх повну збереженість і передати власнику або уповноваженому ним органу. При цьому повна матеріальна відповідальність настає за умови, що працівник мав реальну можливість зберегти цінності, які він одержав під звіт.

Тому особи, які одержують  матеріальні цінності під звіт повинні  бути ознайомлені з правилами  прийняття матеріалі них цінностей, порядком складення акта в разі нестачі, порядком відправлення вантажу тощо.     

3. Матеріальна відповідальність у  повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП).

Таку відповідальність несе будь-який працівник, незалежно від посади, яку він займає, або виконуваної ним роботи, який не є матеріально відповідальною особою, але своїми діями, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства.

Факт вчинення діянь, що переслідуються у кримінальному порядку, повинен підтверджуватись у порядку кримінального провадження. Це має бути або обвинувальний вирок суду, ухвала суду в кримінальній справі про припинення провадження по справі в зв'язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачі справи на розгляд товариського суду та в інших подібних випадках, або постанови слідчо-прокурорських органів.

Такою постановою працівник  може бути навіть звільнений від кримінальної відповідальності в зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки. Працівник може не нести кримінальної відповідальності, якщо його звільнили від відбування покарання у зв'язку із захворюванням, достроково або умовно-достроково звільнили від покарання, в разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання тощо.

Таким чином, для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності на підставі п. З ст. 134 КЗпП працівник не обов'язково повинен бути засудженим до позбавлення волі. Головне, щоб була відповідна постанова суду або слідчо-прокурорських органів про те, що дії працівника мають ознаки кримінального злочину. У той же час амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (ч. 2 ст. 5 Закону України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»). Коли ж справа припиняється за ч. 2 ст. 7 Кримінальниго кодексу України за малозначністю, підстави для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності відсутні. Малозначним визнається така дія чи бездіяльність працівника, яка тільки за своєю формою подібна до злочину, але внаслідок своєї малозначності не становить суспільної небезпеки.

У випадку, коли при розгляді справи в суді за цією підставою виникає сумнів у правильності постанови слідчого чи прокурора про наявність в діях працівника ознак кримінального злочину, суд має поставити перед відповідним прокурором питання про перегляд цієї постанови. І навпаки, розглядаючи цивільну справу, суд, виявивши в діях працівника, якими була заподіяна шкода, ознаки кримінального злочину, повідомляє про це прокурора або сам порушує кримінальну справу. У цих випадках провадження по справі зупиняється.

При розгляді справи в суді про матеріальну відповідальність працівника, що випливає з кримінальної справи, по якій суд щодо працівника постановив обвинувальний вирок, що набрав чинності, цей вирок для  цивільної справи має значення лише в частині, чи мав місце кримінальний злочин і чи вчинений він даною особою. Якщо обвинувальний вирок у кримінальній справі обов'язковий для суду, що розглядає цивільну справу хоча б у цих питаннях, то постанови прокурорсько-слідчих органів такої обов'язкової сили не мають. Вони є лише підставою для власника або уповноваженого ним органу для звернення до суду з позовом про відшкодування заподіяної працівником шкоди за п. З ст. 134 КЗпП.

4. При заподіянні шкоди майну  підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність (п.4 статті 4 134 КЗпП). Нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так  іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. визнав, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгру-біших порушень трудових обов'язків, тому в цьому випадку не повинно допускатись зменшення розміру відшкодування.