Меркосур. 2

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Факультет міжнародних відносин

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з Міжнародних  організацій

на тему:

«МЕРКОСУР»

ВСТУП

Інтеграційні процеси  на сучасному етапі стають однією з найголовніших складових частин економічного та політичного розвитку, при цьому вони визначають й майбутнє тієї чи іншої країни. Консолідація багатьох держав світу охопила майже  всі континенти. Преважна частина  сучасних інтеграційних об’єднань  має не лише економічний характер, а й несе  у собі й політичну  складову. Світове господарство –  це не лише сукупність та взаємодія  національних економік. Іншою його складовою стають інтеграційні комплекси, які включають в себе національні  інфраструктури декількох держав, що відрізняються більш розвиненим взаємним розподілом праці, зближенням та взаємним   прилаштуванням економічних  механізмів,  проведенням узгодженої економічної політики. Економічна співпраця  вимагає проведення спільної політики. У свою чергу така економічна та політична інтеграція накладає відбиток на інші сфери життя, приводить до виникнення більш сприятливих умов в царині людських контактів, культури, узгодженої соціальної політики, тощо. Саме інтеграція стає чи не найголовнішим  фактором історичного розвитку усього сучасного світу. Сьогодні  предметом  дослідження фахівців у галузі всесвітньої  історії стають не лише окремі події, а й світові інтеграційні процеси, які накладають відбиток на історію  розвитку людства.

Говорячи про країни Південної  Америки, слід зазначити великий  вплив на їх розвиток інтеграційного угруповання – МЕРКОСУР. Слід враховувати, що інтеграційні процеси даного регіону стосуються не лише економіки, але й соціально-гуманітарної сфери. Тому у сучасних умовах посилення інтеграційних процесів та прагнень світової громадськості, та України, зокрема, до посилення взаємозв’язків надзвичайно важливим є розгляд та можливе подальше використання вдалого досвіду даного митного союзу у найбільш раціональному розподілі сфер діяльності між усіма учасниками спільноти без обмеження їх інтересів при дотриманні принципу взаємодоповнюваності економік країн-учасниць.

1.Історія створення організації.

Південний Спільний Ринок  МЕРКОСУР створений у 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного у 1991 році Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм з метою створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Асоційованими членами МЕРКОСУР є Чилі та Болівія. Населення країн-членів МЕРКОСУР (200 млн осіб) становить 44 % населення Південної Америки, територія країн-членів — 59 % території континенту, валовий національний продукт (790 млрд дол.) — 51 % загального ВНП в регіоні.

Протягом існування в  Латинській Америці військових авторитарних режимів основною ідеологією була національна  безпека. Саме вона перешкоджала країнам  подолати бар'єр недовіри між собою. В Аргентині та Бразилії цей бар'єр існував протягом всієї історії  цих країн, оскільки у них були одинакові геополітичні та геоекономічні прагнення та інтереси. Обидві країни прагнули стати провідними на континенті й намагались зміцнювати своє верховенство насамперед через розвиток військової галузі, наприклад, у сфері ядерної енергії. Однак, навіть у часи військових диктатур були намагання врегулювання чи хоча б пом'якшення суперечностей. Наприклад, у 1973 році Аргентина протестувала проти двосторонньої угоди між Бразилією та Парагваєм щодо користування гідроенергетичними ресурсами р. Паранья, але у 1979 році вона підписала тристоронню угоду, що врегульовувала це питання [6].

Однак справжня співпраця  розпочалась лише після повалення  військових диктатур в Аргентині (1983) та Бразилії (1985). У 1985 році президент  Аргентини Альфонсін і Президент Бразилії Сарней підписали Декларацію, в якій йшлося про прискорення двосторонньої співпраці. Для цього була створена спільна комісія на найвищому рівні. Незабаром після цього, у липні 1986 року, ті ж президенти підписали Аргентинсько-бразильський акт про інтеграцію, який започатковував Програму економічної інтеграції та кооперації між Аргентиною та Бразилією (відому ще як ЕІСР чи ІСРАВ). Протягом першого етапу в межах цієї Програми було підписано 12 протоколів про співпрацю в різних галузях економіки. У Програмі акцентувалось на секторі засобів виробництва (Протокол 1). Також були підписані важливі угоди з торгівлі пшеницею (Протокол 2, який покращив позиції Аргентини на бразильському ринку сільськогосподарських товарів), щодо металургії (Протокол 3), з торгівлі продуктами харчування (Протокол 23) і, перш за все, в автомобілебудівному секторі (Протокол 21, спрямований на підтримку взаємної торгівлі). Завдяки підписанню Протоколу 13 ІСРАВ покращила співпрацю в галузі ядерної енергетики. Як зазначалося вище, розвиток саме цієї галузі мав визначальний вплив на ситуацію в регіоні. Загалом, було підписано 24 Протоколи [6].

У 1987 році впровадження програм  економічної стабілізації наштовхнулось  на значні труднощі через зростаючі  розбіжності у способах ведення  економічної політики. У 1988 році темпи  економічного зростання Аргентини  та Бразилії становили відповідно З % та 0 %. Проте, незважаючи на всі незгоди, у 1988 році в Буенос-Айресі дві держави  підписали Угоду про інтеграцію, співпрацю та розвиток, яка стала  початком створення спільного ринку  між обома країнами. Сторони угоди  погодилися усунути всі торговельні  і неторговельні обмеження протягом 10 років. Другий етап передбачав поступову  узгодженість політики країн, спрямовану на створення спільного ринку. Незважаючи на труднощі, на які наштовхувалась Аргентина та Бразилія, у 1988 році показники  їх взаємної торгівлі зросли на 20 % і  ця позитивна тенденція існувала протягом наступних 3 років.

Після зміни урядів в обох країнах президенти Менем (Аргентина) і Коллор де Мелло (Бразилія) у 1990 році в Буенос-Айресі підписали Акт про встановлення дати створення спільного ринку (грудень 1994 року). Протягом цього періоду наголошувалося на використанні тих механізмів лібералізації, які передбачали зниження тарифів при жорсткому дотриманні часових меж. У той же час було обмежено втручання держави в галузеву співпрацю. Почав формуватися новий підхід до створення відкритого ринку (особливо в Аргентині) [8].

Власне в цей час  стало очевидним, що угоду повинні  підписати Уругвай та Парагвай, адже економічні зв'язки цих країн з  Аргентиною та Бразилією мали надзвичайно  важливе значення. Початок торгових зв'язків Уругваю з Аргентиною датується 1974 роком, коли була підписана  аргентинсько-уругвайська Економічна угода (AUECA), між Бразилією та Уругваєм вони існують з часів підписання в 1975 році Протоколу про розширення торгівлі (РEE). У той же час Уругвай  і Парагвай ретельно слідкували за розвитком аргентинсько-бразильських відносин.

У вересні 1990 року в Буенос-Айресі зустрілися представники Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. На цій зустрічі вони погодилися перетворити двосторонню  угоду в чотиристоронню. Нарешті, після численних зустрічей, 21 березня 1991 року в Парагваї була підписана  Асунсьйонська угода, яка передбачала створення спільного ринку між Республікою Аргентина, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Парагвай та Південною Республікою Уругвай.

Асунсьйонський договір був лише першим кроком у напрямку переходу до створення спільного ринку, який закінчився 31 грудня 1994 року. Для полегшення сторони угоди створили інституційний механізм розгляду суперечок і механізм надання гарантій. Завершення перехідного періоду пов'язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституційну систему. Цей Протокол вступив у силу з січня 1995 року [3]. У 2006 р. повноправним членом організації стала Венесуела.  Статус асоційованих членів на сьогоднішній день мають Болівія,  Еквадор,  Колумбія,  Перу та Чилі. 

2. Організаційна структура

Політикою МЕРКОСУР на початковому  етапі була розробка простої інституційної  системи організації, яка повинна  була поступово збільшуватися із поглибленням інтеграції. На противагу  великим організаційним структурам інших інтеграційних угруповань, таким як ALADI чи Андський пакт, ідеєю МЕРКОСУР було поступове збільшення кількості інституцій. Основний орган МЕРКОСУР — Рада спільного ринку (Common Market Council), який проводить зустрічі на найвищому рівні. Виконавчим органом є Група спільного ринку (Common Market Group). МЕРКОСУР також має адміністративний орган — Секретаріат. Крім цього, у структуру входять 2 консультативні колегіальні органи: Парламентська комісія (представники національних парламентів) та Економічний та соціальний консультативний форум.

Рада спільного ринку

Це найвищий орган МЕРКОСУР, який відповідає за політичне керівництво  організацією і прийняття рішень. У сферу компетенції Ради входить  нагляд за виконанням програми лібералізації  економіки в кожній з країн-членів для встановлення спільного ринку. Рішення в ньому приймаються  на основі консенсусу. Зустрічі проводяться  раз на 6 місяців, хоча Рада може скликатися і в надзвичайних випадках. Зустрічі відбуваються на рівні міністрів  економіки і міністрів закордонних  справ, але в них можуть брати  участь і міністри інших галузей, якщо обговорення питань, що стосуються цих галузей, є запланованим. На цих  зустрічах можуть бути присутніми і  президенти країн-членів (їх присутність  обов'язкова бодай раз на рік), якщо йдеться про дуже важливі проблеми. Ротація керівництва Ради відбувається в алфавітному порядку кожні 6 місяців [1, с. 12].

Виконавчим органом МЕРКОСУР є Група спільного ринку. Цей  орган є відповідальним за реалізацію рішень, прийнятих Радою, і розгляд  рекомендацій, поданих робочими групами. До обов'язків групи належать:

— контроль за виконанням договірних зобов'язань;

— здійснення необхідних заходів  для виконання рішень, прийнятих  Радою;

— внесення пропозицій стосовно ефективної реалізації програми лібералізації  економіки, координації макроекономічної політики та співпраці з третіми  країнами;

— розробка програм для  забезпечення поступового формування спільного ринку [1].

Групу формують представники міністерств закордонних справ, економіки, торгівлі та Центрального Банку  — 4 особи з кожної країни та по 4 їх заступники. На рівні представників  зустрічі відбуваються кожні 3 місяці, а на рівні координаторів — 1 раз  у місяць. Рішення в Групі спільного  ринку приймаються на основі консенсусу [6].

Спочатку Асунсьйонський договір встановлював (з березня 1991 року до грудня 1994 року) суворий план зниження тарифів для країн-членів. Протягом цього перехідного періоду вивченням окремих галузей економіки займалися 11 робочих груп. Після зустрічі в Оуро-Прето у 1994 році ці групи були трансформовані. Від цього часу вони вивчають такі проблеми: комунікації, гірничу промисловість, технології, фінанси, транспорт та інфраструктуру, довкілля, промисловість, сільське господарство, енергетику, трудові взаємини, зайнятість та соціальне забезпечення. У липні 1999 року були створені ще 2 робочі групи: Комітет з координації макроекономіки і Комітет з координації торгівлі. У цих групах працюють представники бізнесу, вчені, представники профспілок, експерти з міжнародних урядових та неурядових організацій.

Комісія з торгівлі МЕРКОСУР є відносно новим органом, створеним  Протоколом в Оуро-Прето. Завдання Комісії — контроль за торговими відносинами між країнам-членами, стеження за виконанням правил ведення торгової політики як між країнами-членами, так і стосовно третіх країн, визначених Радою МЕРКОСУР. Вона уповноважена створювати комітети (на даний момент 10), які поступово перебиратимуть завдання, покладені на робочі групи. Комітети приймають рішення у вигляді рекомендацій. Також вона наділена правом вирішувати суперечки. Той факт, що на Комісію з торгівлі покладені такі важливі обов'язки, свідчить про неабияку важливість зовнішніх та внутрішніх торговельних відносин, особливо встановлення спільного зовнішнього тарифу протягом початкового етапу діяльності МЕРКОСУР. Комісія підпорядковується безпосередньо Групі спільного ринку [6].

Відповідно до розширення галузей співпраці в межах  МЕРКОСУР з'являються нові економічні, політичні та соціальні органи. Серед  них Координаційний комітет національних профспілок МЕРКОСУР, Комісія з підприємництва, парламентські комісії.

Протягом першого етапу  роботи організації була створена Рада з промисловості МЕРКОСУР. її членами  були Промислова спілка Аргентини, Національний союз промисловців Бразилії, Промислова спілка Парагваю та Промислова палата Уругваю. Метою Ради було ведення  діалогу між представниками сфери  бізнесу щодо конкуренції. Після  зустрічі в Оуро-Прето створено Економічний і соціальний консультативний форум, що замінив Раду з промисловості. Форум контролює механізми регулювання торговельної політики між країнами-членами та стосовно третіх країн.

В організаційній структурі  МЕРКОСУР немає судового органу як такого. При виникненні суперечок  щодо трактування Асунсьйонського договору чи виконання зобов'язань передбачено скликання судового органу ad-hoc. Його рішення є обов'язковими для виконання країнами-членами. У 1992 році Бразильським протоколом було введено механізм вирішення торговельних суперечок, але він і досі не діє. На практиці ці проблеми вирішує Комісія з торгівлі.

Адміністративний секретаріат (зі штабом у Монтевідео) розпочав роботу 1 січня 1997 року. Його голова обирається Радою спільного ринку на 2 роки. У компетенції Секретаріату входить  ведення архіву організації та подання  щорічних звітів Групі спільного  ринку [1].

3.Мета і принципи діяльності

Слід зазначити, що найважливішою  метою МЕРКОСУР висуває тріаду: забезпечення автономного розвитку, збереження національного  суверенітету і національної культурної ідентичності латиноамериканських  країн. При цьому вже не є таємницею, що основною перешкодою є Сполучені  Штати Америки. Стратегічною метою  МЕРКОСУР є створення об’єднання,  яке здатне ґарантувати економічне зростання його учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі й ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної конкурентоспроможності економік субреґіону.

Асунсьйонський договір був підписаний з метою створення зони вільної торгівлі і митного союзу. Договором передбачається:

— вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

— встановлення спільного  зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація  позицій на регіональних та міжнародних  економічних конференціях;

— координація макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної  торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та в  будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами  договору;

— гармонізація законодавства  в цих сферах для зміцнення  інтеграційних процесів ;

•   уніфікація правил функціонування вільних промислових зон;

         —  єдиний порядок визначення походження товарів [1].

Основним принципом діяльності вищих органів МЕРКОСУР є консенсус.  Ідея створення якої-небудь наднаціональної структури за прикладом Європейського Союзу не одержала підтримки.  Саміти МЕРКОСУР відбуваються кожні півроку за порядком ротації на території країни,  яка у цей термін головує.  На наступні півроку головування переходить до іншої країни. З 1  січня 1995  р.  відповідно до Угоди Оуро Прете,  підписаної 1994  р.,  МЕРКОСУР перейшов на більш високий інтеграційний рівень: від Зони вільної торгівлі до Митного союзу, основою якого є Єдиний зовнішній митний тариф  (ЄЗМТ), що накладається на імпорт із третіх країн.  Проголошеною метою ЄЗМТ є  “захист економік, що розвиваються, країн-членів МЕРКОСУР від зовнішньої конкуренції й створення спільного ринку збуту в межах організації”.  Ставка імпортних мит для різних товарів коливається від 0 до 20 %.  Позиції МЕРКОСУР значно зміцніли після укладення в 1996  р. Угоди про створення зони вільної торгівлі з Болівією й Чилі. 

Протягом перехідного  періоду, який тривав до 31 грудня 1994 року, для сприяння формуванню спільного  ринку сторони договору встановили критерії походження товарів та механізм вирішення суперечок.

Упродовж перехідного  періоду договірні сторони послуговувалися  такими інструментами для створення  спільного ринку:

— програмою лібералізації  торгівлі. Згідно з нею передбачалося  автоматичне поступове зменшення  тарифів до 0 і повна ліквідація нетарифних обмежень;

— координацією макроекономічної політики, яка повинна проводитися  поступово і згідно з програмою  лібералізації економіки;

— встановленням спільного  зовнішнього тарифу з метою підтримки  конкуренції;

— підписанням секторальних угод [1].

Стосовно реалізації цих  цілей, то, не форсуючи подій, країни все  ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не захоплюватимуть інтересів  кожного з членів. Зовнішні тарифи країн-членів МЕРКОСУР уже узгоджені  на 85 % продукції, а решта 15 % встановлені  з 2006 року.

4.Функції та напрями  діяльності

Діяльність МЕРКОСУР у  галузі економіки та торгівлі. Протягом 1990—1994 років загальний експорт  з країн Латинської Америки та Карибського басейну зріс з 123 млрд до 181 млрд дол. Впродовж цього ж періоду експорт між латиноамериканськими та карибськими країнами зріс з 16 до 35 млрд дол., збільшившись приблизно на 118 %. У 1994 році експорт всередині південноамериканського регіону, за винятком Мексики, становив 28 % (у 1990 році — 19 %) від загального експорту, в той час як частка експорту в США зменшилась з 47 % до 25 % [8].

Торгівля всередині південноамериканського регіону залежить, з одного боку, від функціонування Андської групи та МЕРКОСУР, а з іншого — від Чилі — країни, яка не є повноправним членом жодного інтеграційного об'єднання. Протягом 1991—1995 років загальний експорт країн-членів Андської групи зріс з 27 до 40 млрд дол. Впродовж цього ж періоду загальний експорт з країн МЕРКОСУР збільшився з 46 до 72 млрд дол. (зрісши на 66 %), а взаємна торгівля всередині регіону зросла на 210%. У 1991 році експорт між країнами регіону становив 11 % загального експорту, а в 1995 році — вже 22 %.

Згідно з Асунсьйонським договором, протягом перехідного періоду мав бути створений загальний механізм лібералізації економіки. Такі питання, як встановлення спільного зовнішнього тарифу та координація макроекономічної політики, мали обговорюватися пізніше. На випадок, коли зниження тарифів з тих чи інших причин не відбулося б до серпня 1994 року, була розроблена так звана система адаптації. В межах цієї системи державам виділялось 4 роки для завершення процесу лібералізації. Програма лібералізації економіки була дуже широкою. Вона передбачала поступове, лінійне, автоматичне зниження тарифів та ліквідацію всіх інших торговельних бар'єрів. Загалом, до 1994 року передбачалося зниження митних тарифів до нуля та повна лібералізація торгівлі. Отже, на 1995 рік спільний зовнішній тариф становив в середньому 11 %, коливаючись від 0 до 20 %. Однак існували винятки у телекомунікації та інформаційному секторі, які становили 12 % всієї тарифної системи [6].

 З часу заснування  організації обсяг торгівлі між  країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило ефективність  створення зони вільної торгівлі  і, відповідно, доцільність залучення  НОВИХ партнерів на своєму  континенті. Тому в перспективі  на основі розширення МЕРКОСУР  планується створення Латиноамериканської  зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до  якої приєднаються інші латиноамериканські  країни.

Соціальний вимір МЕРКОСУР. Як згадувалося раніше, Асунсьйонський договір не містив соціальних питань. Передбачалося, що питання міграції та інші трудові питання розглядатимуться тільки після зміцнення спільного ринку. Хоча дуже скоро ситуація змінилася і ці питання були включені в директиви.

У травні 1991 року, лише через 3 місяці після підписання Асунсьйонського договору, міністри праці всіх країн-членів МЕРКОСУР зустрілися в Монтевідео. Вони підписали декларацію, в якій йшлося про потребу вирішення соціальних і трудових питань з метою покращення умов праці в цих країнах. Тоді ж було оголошено про створення Робочої групи. Вона почала працювати з середини 1992 року [6].

Вони також зобов'язалися  співпрацювати в галузі обміну всією  необхідною інформацією щодо національного  законодавства в сферах зайнятості, соціального забезпечення та трудових відносин. У зв'язку з цим 26 червня 1992 року в Ля Лекас була створена Робоча Група №11 для вивчення трудових відносин, зайнятості та соціального забезпечення. Після зустрічі в Оуро-Прето вона стала Робочою Групою X" 10.

Не викликає сумніву той  факт, що така увага до соціальних питань є результатом наступного етапу  інтеграції в МЕРКОСУР —створення зони вільної торгівлі. Адже важливим є зв'язок оплати праці в державних і приватних структурах та конкурентоспроможності цих структур на спільному ринку. До речі, це питання було причиною участі розвинутих країн в торговельних угодах країн, що розвиваються. Свідченням цього є, наприклад, протоколи з трудових питань, підписані в межах НАФТА з ініціативи США.

Проблеми праці та соціального  забезпечення розглядатимуться глибше лише за умови подальшої економічної  інтеграції МЕРКОСУР. Впровадження, координація  та гармонізація спільної трудової та соціальної політики стануть можливими  тільки за умови подальшого просування в напрямку спільного ринку. Крім того, це станеться тільки після  перегляду міграційної політики в кожній з країн-членів. А в  процесі створення спільного  ринку, який передбачає вільний рух  товарів, послуг і робочої сили, виникне  потреба в створенні "спільного  соціального простору", в межах  якого гарантуватиметься повага прав і свобод кожної людини [2].

5. Діяльність на сучасному етапі

У грудні 2007  р. в Монтевідео відбувся 34 саміт МЕРКОСУР,  на порядку денному якого стояли питання,  пов’язані з Єдиним зовнішнім митним тарифом  (ЄЗМТ) і підписанням Митного кодексу. Уругвай,  що головує на зустрічі,  неодноразово закликав до пом’якшення вимог,  до укладення двосторонніх торговельних угод з іншими країнами,  включаючи ЄС.  На сьогоднішній день країни,  що входять у МЕРКОСУР,  не можуть це робити самостійно.  На думку Уругваю та Парагваю, доступ товарів на ринки Аргентини й Бразилії утруднений через обмеження, що запроваджуються даними країнами.

Крім того,  наприкінці 2007  р.  урядами Аргентини,  Бразилії, Венесуели,  Парагваю,  Болівії та Еквадору був підписаний Акт про створення “Банку Півдня” (Banco del Sur) із капіталом 7 млрд дол. На думку експертів,  створення цієї установи не тільки зміцніть інтеґрацію в Південній Америці,  але й стане відправним пунктом у реформуванні всієї світової фінансової системи.  Вперше ідея формування нового фінансового органу була висловлена ще в 2006  році венесуельським Президентом Уго Чавесом.  За цей час Каракас ґрунтовно підготувався до реалізації своєї ініціативи – Венесуела в 2007 р. покинула й МВФ, і Світовий банк. Зв’язок інших держав,  що ввійшли до Banco del Sur,  із цими глобальними інститутами також ослабнув в останні роки.  За оцінками аналітиків, левова частка активів нового банку буде надана Бразилією та Венесуелою.  На думку директора Інституту Латинської Америки РАНВ. Давидова, рішення даних країн узяти на себе більшу частину витрат обумовлене тим, що вони прагнуть реґіонального лідерства. За підрахунками аналітиків,  у Латинській Америці є більше 200  млрд доларів вільних засобів,  які можуть бути з успіхом інвестовані в реґіоні,  що навряд чи порадує США,  оскільки більша частина даних грошей вкладена зараз у американські цінні папери.

На тлі  “загальмованої”  на початку 2000-х років інтеґрації у Латинській Америці виділяється Чилі, що є країною з економікою, що розвивається найбільш динамічно,  стійкою політичною системою, демократичними інститутами правової держави й громадянського суспільства.  Чилі не є повноправним членом жодного з наявних інтеґраційних угруповань  (крім ЛАІ),  лише асоційованим членом АСН і МЕРКОСУР. Починаючи з 1990-х років, Чилі уклала десятки двосторонніх угод про вільну торгівлю як з латиноамериканськими країнами,  так і з вищезгаданими реґіональними інтеграційними угрупованнями,  зі США й Канадою,  з ЄС,  ЕАВТ,  а також з Республікою Корея й КНР. У результаті левова частка її міжнародної торгівлі ведеться на преференційній основі відповідно до тих позицій, які були зафіксовані у двосторонніх угодах.

Наприкінці червня 2008 р. у  аргентинському місті Сан-Мігель-де-Тукуман відбувся 35  саміт МЕРКОСУР,  на якому обговорювались такі питання,  як зростання світових цін на продукти харчування та енергоресурси.  Президенти домовилися використовувати наявний потенціал МЕРКОСУР під час продовольчої кризи та стрімкого зростання цін на нафту.  Нагадаємо,  що країнам реґіону належать 120 млн гектарів культивованих земель, 300 млн голів худоби. Вони постачають на світовий ринок третину світового експорту курячого м’яса, 10 %  молока та ін.  Президент Венесуели У.  Чавес запропонував створити спеціальний фонд для забезпечення продовольчої безпеки, засоби до якого могли поступати від продажу нафти. 

16 грудня 2010 р в бразильському  місті Фос-ду-Ігуасу пройшов черговий 40-ий саміт глав держав Південноамериканського загального ринку (МЕРКОСУР). Лідери МЕРКОСУР затвердили ряд перспективних проектів з поглиблення регіональної інтеграції. Це стосується вироблення угоди про захист взаємних інвестицій, програми переходу на єдині посвідчення особи для громадян країн МЕРКОСУР, введення автомобільних номерів єдиного зразка. У Фос-ду-Ігуасу було підписано угоду про політичні консультації між МЕРКОСУР і Кубою, а також визначені параметри переговорів з метою укладення угод про вільну торгівлю з Сірією і Палестиною.

Одним із прикладів поглиблення  інтеґрації повинно стати намічене на найближчий час скасування паспортного режиму між всіма країнами МЕРКОСУР,  що розглядається як крок на шляху до запровадження спільного громадянства.  Також на саміті були підписані торгові угоди з Південноафриканським митним союзом, Туреччиною та Йорданією,  що передбачають скорочення мит і створення у майбутньому Зони вільної торгівлі [7].

6.Проблеми, що виникають  в процесі функціонування

Не можна не відзначити,  що невід’ємним атрибутом розвитку кожного інтеґраційного угруповання є різні “вузькі місця”,  набір дискусійних питань з певних проблем.  У випадку МЕРКОСУР “камені спотикання”,  які здатні спровокувати інтеґраційну кризу, закладені передовсім у площині аргентино-бразильських відносин, що становлять становий хребет об’єднання.  Основний акцент у цих відносинах приділяється взаємодії у промисловості, головним чином, у машинобудуванні й енергетиці,  традиційно менша увага приділяється інтеґрації фінансових і банківських систем,  створенню єдиного ринку робочої сили.

Першим  “вузьким місцем”  у відносинах двох країн можна  назвати енергетичну проблему.  Необхідно відзначити,  що в МЕРКОСУР у цілому енергетиці приділяється підвищена увага й гарантується стабільність поставок енергоносіїв.  У документі за назвою  “Основні напрямки енергетичної політики” (1993  р.)  енергоносії розглядаються як стратегічний товар,  що встановлює принцип пріоритетного забезпечення за світовими цінами учасників МЕРКОСУР нафтою й газом. До середини 1990-х рр. основою галузевої взаємодії була нафта, а головним постачальником цієї сировини своєму північному сусідові – Аргентина.  Однак з відкриттям великих родовищ нафти на шельфі в районі Ріо-де-Жанейро,  ситуація суттєво змінилася.  При цьому Бразилія також стала орієнтуватися на поставки природного газу з Болівії,  а електроенергії з Парагваю.  Таким чином,  становище Аргентини як енергетичного партнера Бразилії більше не є винятковим.