Методи обчислення ВВП та аналіз ВВП України, обчисленого за категоріями доходів

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Київ-2007

ЗМІСТ:

Вступ

Метою даної роботи є характеристика, аналіз та дослідження методів розрахунку внутрішнього валового продукту як одного з найважливіших макроекономічних показників, що характеризує результати економічної діяльності країни. Розрахунок внутрішнього валового продукту є надзвичайно важливим та корисним для економіки країни, адже він дає змогу виміряти обсяги виробництва в конкретний момент часу. Тож слід сказати, що валовий внутрішній продукт, як один з основних макроекономічних показників, дозволяє визначити економічний добробут населення, а також розумно вибрати політику, яка б сприяла покращенню його добробуту.

Розрахунки валового внутрішнього продукту (Gross Domestic Product) в Україні почали проводити лише з середини 90-х років минулого столітня в наслідок переходу від статистики Балансу народного господарства до Системи Національних Розрахунків (СНР), прийнятої в усьому світі. Так, на початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних розрахунків України згідно з концепцією затвердженою ООН у 1993 році.

Як вже зазначалося, ВВП є одним з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів в сфері матеріального та нематеріального виробництва.

ВВП є досить надійним показником річного обсягу національного виробництва  товарів і послуг, але не універсальним  критерієм економічного добробуту  країни, оскільки в ньому не враховуються такі чинники, як вільний час, забруднення  навколишнього середовища, тіньова  економіка, вироблені товари і послуги  для використання в самих домашніх господарствах тощо.

ВВП розраховується як сума об’ємів  споживання, інвестицій, державних  витрат та експорту з вирахуванням імпорту. ВВП обчислюється щоквартально та за рік.

Обчислити ВВП можна трьома різними методами, а саме: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого використання (за витратами). Не зважаючи на те, що ці методи спираються на різну інформацію, все-одно вони дають однаковий результат. Тобто, величина ВВП не залежить від методу його обрахунку.

В наступних розділах дослідимо сутність та значення кожного із перерахованих вище методів обчислення ВВП, а також з’ясуємо його конкретні значення в цифрах на прикладі України.

1. Суть ВВП

Серед показників, які характеризують результати економічної діяльності країни, центральне місце посідає валовий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період. Резиденти – фізичні або юридичні особи даної країни чи інших країн, а також особа без громадянства, яка постійно проживає в даній країні; дипломатичне, торговельне чи інше офіційне представництво цієї країни за кордоном, а також представництво підприємства, компанії, фірми чи організації, що не здійснює господарської або комерційної діяльності.

Для з'ясування сутності ВВП важливе  значення мають такі поняття, як «внутрішній  продукт» і «кінцева продукція». Визначення ВВП як внутрішнього продукту означає, що при його обчисленні враховуються результати виробничої діяльності внутрішньої економіки, до якої відноситься діяльність резидентів на географічній території даної країни. На відміну від цього національна економіка — це економічна діяльність усіх резидентів даної країни, незалежно від їх місцезнаходження.

ВВП порівняно з випуском точніше вимірює обсяг національного виробництва, оскільки всі товари і послуги, що виробляються в країні, враховуються у ньому лише один раз. Отже, ВВП виключає кількаразове врахування результатів виробничої діяльності. Для пояснення цього розглянемо наведений нижче приклад. Припустимо, що виробництво та споживання бавовняного костюма складається з таких етапів. Спочатку певна фірма постачає іншій фірмі бавовну на суму 100 грн. для переробки. Ця фірма переробляє бавовну в тканину, яку постачає третій фірмі, що виробляє костюм вартістю 200 грн. Фірма — виробник костюмів постачає свою продукцію вартістю 300 грн. торговельній фірмі, у якої споживачі купують цей костюм за 400 грн.

Виникає питання: яку вартість потрібно враховувати  у складі ВВП для визначення результатів економічної діяльності? Здоровий глузд підказує, що слід враховувати не 1000 грн. (100 + 200 + 300 + 400), а лише 400 грн., тобто вартість костюма, який є кінцевим продуктом. Якщо крім вартості кінцевого продукту врахувати у складі ВВП ще й вартість усіх проміжних продуктів (100 + 200 + 300), які вже входять до складу кінцевого продукту, то це призведе до кількаразового врахування результатів економічної діяльності країни, тобто спотворить їх дійсну величину. Отже, ВВП — це вартість лише кінцевої продукції.

Кінцева продукція — це всі вироблені  товари та послуги, які остаточно виходять із сфери виробництва, тобто не використовуються для подальшого виробництва. Кінцева продукція є продукцією кінцевого використання, до якої відноситься та частина випуску, що спрямовується на кінцеве споживання, інвестування та експорт. ВВП не враховує ту частину випуску, яка є проміжною продукцією (проміжним споживанням). До проміжної продукції відносяться товари та послуги, що купуються з метою подальшого перероблення, оброблення чи перепродажу. Вартісна оцінка проміжної продукції — це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, мінус вартість споживання основного капіталу.

Як уже зазначалося, для обчислення випуску, в тому числі й ВВП, використовуються відповідні ціни. Проте деякі товари і послуги не продаються на ринках і не мають реальної ціни. У такому разі, обчислюючи ВВП, застосовують умовне оцінювання. Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Вона застосовується у певних випадках.

По-перше, це стосується житлової сфери. Як відомо, особа, котра наймає житло, платить орендну плату. Вона входить  до складу ВВП як дохід власника будинку і витрати наймача. Проте більшість людей проживає у своїх власних будинках. Вони не платять орендної плати, але отримують такі самі послуги, що й наймачі житла. Для врахування послуг, якими користуються власники будинків, у ВВП включають вартість цих послуг на рівні орендної плати, яку власник будинку ніби сплачує сам собі.

По-друге, приписана вартість застосовується у разі оцінювання послуг, які надає держава. Це стосується послуг державного управління, армії, міліції тощо. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, а фінансуються за рахунок державного бюджету. Система національних рахунків ураховує такі послуги у ВВП згідно з бюджетними видатками на їх фінансування. Тому заробітна плата працівників бюджетної сфери розглядається як вартість їхньої продукції.

Не всі кінцеві товари та послуги  можуть бути враховані у ВВП. Наприклад, оренда автомобілів та інших благ тривалого користування, за аналогією з орендою житла, мала б враховуватися у ВВП за приписаною вартістю. Але на практиці зробити це неможливо. Відомо також, що домашні господарства виробляють і самі споживають у домашніх умовах страви, які не потрапляють на ринок. Проте вартість, що додається у процесі приготування домашніх страв, у ВВП не враховують. Неможливо також врахувати у ВВП і приписану вартість товарів і послуг, що виробляються і продаються у тіньовій економіці. Наведені приклади підтверджують, що ВВП не є абсолютно точним показником результатів економічної діяльності країни, але з усіх можливих показників він є найбільш точним.

Згідно з СНР результати економічної  діяльності виступають, з одного боку, як вироблений продукт, з іншого — як утворений дохід. ВВП є не лише виробленим продуктом, а й показником первинних доходів, які утворюють резиденти всередині країни. Проте дохід країни залежить і від результатів їх економічних відносин із зовнішнім світом. Це означає, що ВВП не повною мірою відбиває доходи, які може мати країна у своєму розпорядженні. Тому поряд із ВВП у СНР застосовуються й інші показники, які повніше відбивають величину доходу країни.

По-перше, первинні доходи, утворені в  результаті виробничої діяльності одиниць-резидентів, розподіляються в основному між  іншими одиницями-резидентами. Але певна частина їх може розподілятися на користь одиниць-нерезидентів (наприклад, проценти за кредити, надані країні іноземцями). На противагу цьому деякі первинні доходи, утворені в інших країнах, можуть розподілятися на користь одиниць-резидентів (наприклад, оплата праці, зароблена одиницями-резидентами за кордоном).

У результаті наведеного розподілу  первинних доходів формується показник валовий національний дохід. Він дорівнює валовому внутрішньому продукту плюс первинні доходи, які отримують одиниці-резиденти від одиниць-нерезидентів, мінус первинні доходи, які виплачуються нерезидентам. Цей показник є аналогом валового національного продукту, який застосовувався в СНР до 1993 р.

По-друге, первинні доходи, які отримують  резиденти, можуть використовуватися  частково для надання трансфертів нерезидентам. Аналогічно, резиденти можуть отримувати трансферти, джерелом яких є первинні доходи резидентів інших країн. У результаті такого вторинного розподілу доходу утворюється показник валовий національний наявний дохід. Він дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, які надходять у країну від нерезидентів, мінус поточні трансферти, які надаються в розпорядження нерезидентів.

Слід  сказати, до основних макроекономічних показників відносяться кінцеве споживання та національні заощадження.

Кінцеве споживання — це вартість товарів і послуг, використаних для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. Воно складається з витрат на кінцеве споживання домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Національні заощадження — це та частина валового національного наявного доходу, яка не використана на кінцеве споживання, а може бути спрямована на здійснення нагромадження, що охоплює приріст основного капіталу, зміну товарно-матеріальних запасів і придбання за мінусом вибуття цінностей.

2. Методи обчислення ВВП

Отримавши загальну інформацію про  сутність ВВП, перейдемо до наступного питання. Отже, яким чином можна виміряти всю ринкову вартість усього об’єму виробництва?

Валовий внутрішній продукт можна  обчислювати за трьома методами: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом  кінцевого використання (за витратами). Ці методи спираються на різну інформацію, але мають забезпечувати однаковий  результат. Іншими словами, величина ВВП  не залежить від методу його обчислення.

1. Метод доданої вартості (виробничий метод)

За цим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

ВВП =∑ (Випуск – Проміжне споживання) + (Податки на продукти – Субсидії на продукти)          1.1

У наведеній формулі вираз (випуск мінус проміжне споживання) є валовою  доданою вартістю, створеною в  окремих галузях економіки, а вираз (податки на продукти мінус субсидії на продукти) — це чисті продуктові податки.

Валова додана вартість — це та частина випуску, яка додається факторами виробництва до вартості проміжного споживання, тобто вартості сировини, матеріалів, електроенергії тощо, спожитих у процесі виробництва. Тому величина валової доданої вартості визначається як різниця між випуском і проміжним споживанням. Вона є валовим показником, оскільки включає в себе амортизацію (споживання основного капіталу).

До продуктових податків належать такі податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості продуктів, які вироблені та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпортовані резидентами. До цих податків відносять податок на додану вартість та інші податки такого типу, а також акцизний збір, імпортне та експортне мито тощо. Субсидії на продукти — це такі субсидії, які надаються з державного та місцевих бюджетів одиницям-резидентам для відшкодування поточних збитків підприємств.

Табл.1. ВВП України у 2003 році, обчислений за виробничим методом

(у фактичних цінах, млн. грн.)

Дані щодо ВВП, обчисленого  на базі виробничого методу (табл. 1), дають змогу виділити дві особливості, притаманні цьому методу:

І. Валова додана вартість усіх галузей та економіки в цілому обчислюється в основних (базисних) цінах, які не включають продуктові податки, але враховують субсидії виробникам продукції. ВВП обчислюється в ринкових цінах, до складу яких мають входити ці податки. За цих умов ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі валової доданої вартості та чистих продуктових податків. Із даних табл. 2.3 видно, що в Україні у 2003 р. сума валової доданої вартості в основних цінах становила 235 589 млн. грн., а ВВП у ринкових цінах дорівнював 264 165 млн. грн. Це означає, що ринкові ціни вищі за основні на величину чистих продуктових податків, тобто на 28 576 млн. грн. [(264 165 - 235 589) млн. грн.].

Але ВВП може обчислюватися і  в інших цінах. Якщо для оцінювання випуску використовуються ціни виробників, які охоплюють певні продуктові податки, то ВВП у ринкових цінах визначатиметься як валова додана вартість усіх галузей економіки плюс податки на імпорт, мінус субсидії на імпорт, а також плюс продуктові податки, які не входять до складу цін виробників, тобто податки, аналогічні податку на додану вартість.

ІІ. При обчисленні валової доданої вартості всієї економіки і ВВП оплата послуг фінансових посередників відображується зі знаком «-». Це пояснюється тим, що згідно з концепцією сучасної системи національних рахунків (1993) послуги фінансових посередників не створюють додану вартість, а відносяться до проміжного споживання. Але оскільки фактично вони знаходять відображення в кінцевих результатах діяльності відповідних галузей економіки, то валова додана вартість, створена в економіці, має бути зменшена на величину вартості цих послуг.

За оперативними даними Держкомстату України, у 2006р. порівняно з 2005р. реальний валовий внутрішній продукт становив 107,0%.

Рис. 1. Зміни реального ВВП у 2006р.

(наростаючим  підсумком у % до відповідного  періоду попереднього року)

Протягом 2006р. найбільше зростання валової  доданої вартості спостерігалось у  торгівлі, транспорті та будівництві.

Приріст реального ВВП у січні–липні 2007р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 7,7%.

Рис. 2. Зміни реального ВВП у січні–липні 2007р.

(наростаючим  підсумком у % до відповідного  періоду попереднього року)

За даними Держкомстату України  від 15.08.2007 №203 реальний валовий внутрішній продукт у січні–липні 2007р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 107,7%, у липні – 107,2%. Номінальний ВВП за орієнтовною оцінкою за січень–липень склав 354152 млн. грн., за липень – 64207 млн. грн.

Табл. 2. Індекси випуску та валової доданої вартості за видами економічної діяльності (відсотків; у порівнянних цінах)

Зростання ВВП у січні–липні  поточного року порівняно з відповідним  періодом минулого року на 7,7% відбулось  в основному за рахунок збільшення валової доданої  вартості у торгівлі на 16,1%, переробній промисловості –  на 13,1%, будівництві – на 11,9%.

2. Метод витрат (метод кінцевого використання)

За цим методом ВВП визначається як сума всіх видів кінцевого використання (кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий експорт). Згідно з таким визначенням ВВП можна обчислити за формулою:

ВВП = Кінцеве споживання + Валове нагромадження + Чистий експорт        1.2

Як уже зазначалося, до кінцевого споживання входить споживання домашніх господарств, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та органів державного управління.

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів (товарно-матеріальних запасів) та чистого придбання цінностей (придбання за мінусом вибуття цінностей). Витрати, пов'язані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною товарно-матеріальних запасів, є інвестиціями, оскільки вони спрямовані на збільшення виробничого потенціалу економіки.

Що стосується витрат, пов'язаних із чистим придбанням цінностей, то вони не відносяться до інвестицій. Це пояснюється тим, що в даному разі під цінностями розуміють дорогоцінні метали і камені, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості зазначених цінностей. Враховуючи, що чисте придбання цінностей становить конче малу частку в складі валового нагромадження, при визначенні ВВП за методом кінцевого використання валове нагромадження прирівнюють до валових інвестицій.

Слід розрізняти реальні та фінансові  інвестиції. Інвестиції як макроекономічна категорія — це реальні інвестиції, оскільки вони збільшують обсяг реального (фізичного) капіталу. Фінансові інвестиції є вкладанням грошових коштів в акції, облігації та інші фінансові активи. Вони не збільшують реальний капітал, а відображують передавання фінансових ресурсів від одних економічних суб'єктів до інших.

У широкому розумінні до інвестицій можна віднести будь-яку поточну діяльність, яка збільшує майбутній виробничий потенціал економіки. Під таким кутом освіту також можна розглядати як інвестицію в людський капітал, оскільки вона збільшує можливості робочої сили країни щодо виробництва валового внутрішнього продукту.

За впливом на основний капітал  у складі валових інвестицій вирізняють два елементи:

• чисті інвестиції — це та частина валових інвестицій, що спрямовується на приріст основного капіталу;
• відновлювальні інвестиції — та частина валових інвестицій, що використовуються на відновлення зношеного капіталу. Ці інвестиції дорівнюють амортизації, яка відображує величину споживання основного капіталу.

Отже, якщо від валових інвестицій відняти амортизацію, то отримаємо чисті інвестиції:

Чисті інвестиції = Валові інвестиції - Амортизація          1.3

Чистий експорт відображує вплив  зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і виробництво національних товарів і послуг, а імпорт, навпаки — витрати резидентів на закупівлю і виробництво іноземних товарів і послуг. Це означає, що зростання експорту збільшує витрати на виробництво ВВП за рахунок іноземців, а зростання імпорту зменшує витрати національної економіки на виробництво ВВП. У підсумку ВВП збільшується на таку величину, на. яку іноземні витрати на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) перевищують витрати національної економіки на іноземні товари і послуги (імпорт). Цією величиною є чистий експорт, який визначається за формулою:

Чистий експорт = Експорт - Імпорт          1.4

Дані табл. 3 щодо ВВП України, обчисленого за методом кінцевого використання виявляють, що найвищими темпами зростають кінцеве споживання домашніх господарств, валове нагромадження основного капіталу та чистий експорт. Завдяки цьому їх частка в структурі ВВП за аналізований період зросла при зменшенні частки інших складових. У вітчизняній статистиці ВВП, обчислений за методом кінцевого використання, називається ВВП за категоріями кінцевого використання.

Табл.3. Обсяг ВВП України у період з 2001 по 2005 роки, обчислений за методом кінцевого використання

Обчислення ВВП за формулою (1.1) відповідає принципам СНР—93. Але в процесі макроекономічного аналізу з метою розмежування кінцевих витрат приватного та державного секторів ця формула модифікується. Так, споживчі витрати домашніх господарств і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, можна об'єднати в категорію «приватне споживання», а кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління можна визначити як «державне споживання». Отже, кінцеві споживчі витрати складаються з двох елементів — приватного споживання та державного споживання. Аналогічно, складовими валового нагромадження є валові приватні інвестиції та валові державні інвестиції.

Враховуючи наведену. реструктуризацію кінцевого використання, отримуємо аналітичну формулу ВВП, обчисленого за методом кінцевого використання:

Y = C +I + G + NX,                (1.5)

де Y — валовий внутрішній продукт (ВВП); С — приватне споживання; І — валові приватні внутрішні інвестиції; G — державні закупівлі; NX — чистий експорт.

Елементи рівняння (1.5) потребують певних пояснень. Так, приватне споживання (С) — це витрати на споживання всіх суб'єктів приватного сектору економіки, які переважно складаються зі споживання домогосподарств. У різних країнах частка приватного споживання у складі ВВП дуже суттєво коливається. До складу витрат на приватне споживання входять: товари поточного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття, санітарно-гігієнічні товари тощо); товари тривалого користування (транспортні засоби, побутова техніка тощо); послуги (житлово-комунальні, юридичні, медичні, освітні тощо).

Валові приватні внутрішні інвестиції (І) охоплюють лише ті інвестиції, що фінансуються резидентами всередині країни. Інвестиції, що фінансуються нерезидентами, називаються іноземними інвестиціями, які впливають на чистий експорт.

Державні закупівлі (С) охоплюють витрати державних органів (центральних і місцевих) на закупівлю споживчих та інвестиційних товарів і послуг. Державні витрати на закупівлю споживчих товарів і послуг (державне споживання) пов'язані з утриманням органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки тощо. Державні інвестиції спрямовуються на закупівлю зброї, офісної техніки, на будівництво доріг, службових будинків тощо.

Слід наголосити, що до державних закупівель не входять видатки держави, пов'язані з виплатою трансфертних платежів (пенсії, стипендії тощо), а також видатки з обслуговування державного боргу (процентні платежі). Це пояснюється тим, що ці видатки не відображують закупівлю товарів і послуг, а слугують інструментом перерозподілу доходів. Виходячи з цього слід розрізняти два поняття: державні закупівлі та державні видатки. Державні закупівлі є елементом сукупних витрат на виробництво ВВП, а державні видатки відображують видатки державного бюджету. Державні видатки перевищують державні закупівлі на величину трансфертів і видатків з обслуговування державного боргу.