Методи ціноутворення. 3

 

Кафедра   __________________________________________________

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

З предмету     “   ціноутворення “

 

                      Тема:   Методи ціноутворення

 

 

 

 

Викладач_______________________

 

Оцінка_________________________

 

 

 

 

    Біла Церква

                                                 2010р

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

1.Сутність ціни і  її функції

2. Основні види ринкових  цін і їх структура

3. Принципи та методи  ціноутворення

Список використаної літератури    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як відомо , ціна являє собою економічну категорію , яка означає суму грошей , за яку продавець хоче продати , а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товарів складає його вартість , звідси ціна – грошова вартість товару. Коли одиниця певного товару обмінюється на певну кількість іншого товару , це останнє стає товарною ціною даного товару.

Таким чином , ціна – це складна  економічна категорія , в якій фокусуються  практично всі основні економічні відношення в суспільстві. Перед  усім це відноситься до виробництва та реалізації продукції , формуванню її вартості , а також до створення , розподілу і використанню грошових коштів. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини.

Усі ціни , які діють в економіці  країни , взаємопов’язані і створюють  єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових факторів , і тому вона знаходиться у неперервному русі і розвитку. Система цін складається із різних видів цін , які тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

Зміна якого-небудь виду цін досить швидко відображається на рівні , структурі та динаміці усих інших видів цін. У всій системі цін суттєву роль грають ціни на продукцію паливно-енергетичних галузей , металургії та машинобудування , які являються базовими галузями. Зміна цін на цю продукцію призводить до зміни цін на продукцію усіх інших галузей народного господарства і в кінцевому результаті роздрібних цін. Ціни , які складають єдину систему , мають не тільки прямі , але й зворотні зв’язки. Так , ріст цін на енергоносії через певний час впливає на паливно-енергетичні галузі у вигляді удорожчання споживаємих цими галузями матеріально-технічних ресурсів (обладнання , машин , устаткування та ін.).

Взаємозв’язок і взаємозалежність цін визиваються двома найважливішими факторами :

• єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки ;
• взаємозв’язком всіх елементів ринкового механізму господарювання і всіх суб’єктів , діючих на ринку.

Всі ціни класифікуються в залежності від певних ознак :

1. В залежності від обслуговуючої сфери товарного обігу розрізняють наступні їх види :

• оптові ціни , за якими підприємства продають свої товари іншим підприємствам і збутовим організаціям ;

• роздрібні ціни , за якими торгові організації продають товари населенню та іншим організаціям ;
• закупочні ціни – це оптові ціни , за якими виробники сільськогосподарської продукції продають її державним організаціям у порядку держзаказу , а також підприємствам і фірмам для послідуючої переробки і продажу , закупочні ціни встановлюються за домовленістю сторін ;
• ціни на будівельну продукцію. Використовуються перед усім договірні ціни , які встановлюються за згодою між замовником та підрядником , у деяких випадках використовюється кашторисна вартість ;
• тарифи транспорту (залізничного , водного , авіаційного , автомобільного , трубопровідного ) – це плата за перевезення грузів і пасажирів ;
• тарифи на платні послуги населенню ;
• ціни зовнішньоторгового обігу ( експортні та імпортні ).

Різновидом оптової ціни є трансфертна  ціна , яка застосовується при комерційних  операціях між підрозділами однієї й тієї ж  фірми чи підприємства. Вона може встановлюватися на готові вироби , напівфабрикати , сировину , а також на різні послуги.

Біржові ціни (біржові котировки ) – це ціни , які застосовуються , як правило , на оптові партії товарів  на товарних біржах.

Аукціонна ціна – ціна товару проданого  на аукціоні. Вона може суттєво відрізнятися від ринкової ціни , тому що відображає унікальні якості і ознаки товарів  і в значній мірі залежить від  майстерності особи , яка проводить  аукціон.

2. В залежності від ступеню свободи цін від впливу держави при їх визначенні розрізняють :

• вільні ціни , які складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції , держава може добиватися зміни цих цін тільки впливаючи на кон’юнктуру ринку ;

• регулюємі ціни , які встановлюються органами управління ;
• фіксовані ціни чи тарифи , які встановлюються на певному рівні органами управління.

3. В залежності від часу дії розрізняють :

• тривалі ціни , які не змінюються на протязі тривалого часу (товари масового попиту) ;
• поточні ціни , які можуть змінюватися у рамках одного контракту ;
• сковзькі чи падаючі ціни встановлюються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції і знижуються по мірі насичення ринку ;
• гнучкі ціни , швидко реагують на змінення попиту і пропозиції на ринку , використовуються при сильних коливання попиту і пропозиції у відносно короткий строк ;
• сезонні ціни , які діють в певний проміжок часу.

4. По території дії розрізняють :

• єдині чи поясні ціни , які встановлюються та регулюються органами управління (на газ , електроенергію та ін.) ;
• регіональні (зональні) ціни встановлюються регіональними органами влади і управління , визначаються з урахуванням витрат та інших ринкових факторів.

5. В залежності від порядку винагороди споживачам транспортних витрат по доставці вантажів розрізняють :

• ціни ФОБ у місці виробництва продукції. При цьому покупець оплачує всі фактичні витрати по перевезенню товару до місця призначення ;
• єдині ціни , які включають всі витрати по перевезенню товару. Підприємство встановлює єдину ціну для всіх покупців незалежно від їх місцезнаходження з включенням в неї середньої вартості всіх переміщень ;
• зональні ціни. В цьому випадку відокремлюють кілька географічних зон і встановлюється єдина ціна для покупців у межах цієї зони , по мірі віддаленості ціни збільшуються ;
• ціни , які встановлюються на основі базового пункту. При даному методі підприємство визначає у кількох географічних пунктах базисні ціни на одну й ту ж продукцію. Фактично ціни продажу визначаються додаванням до ціни найближчого від покупця базісного пункту витрат по доставці йому товару.

6. В залежності від ступеню новини товару розрізняють :

• ціни на нові товари , до яких входять :

а) ціна “зняття вершків” ;

б) ціна “проникнення на ринок” ;

в) ціна “слідування за лідером” ;

г) ціна з поверненням витрат виробництва ;

д) престижна ціна – це ціна на ексклюзивні  товари дуже високої  якості відомої  фірми ;

• ціни на товари , що реалізуються відносно тривалий час , до яких входять :

а) ціни споживчого сегменту ринку , які  встановлюються на приблизно подібні  види товарів і послуг , реалізуємих різним соціальним групам покупців ;

б) переважна ціна. В даному випадку  передбачається знижка ціни фірмою , яка  займає основну долю ринку ;

в) ціни на вироби , які зняті з  виробництва і ориєнтовані на мале коло покупців ;

г) договірні ціни. В цьому випадку  покупцям пропонуються пільги або знижки зі звичайної ціни ;

д) ціни зовнішньоторгового обігу  виражають зовнішньоекономічні  зв’язки з іншими країнами , на їх рівень значно впливають ціни світових ринків , використовують в основному два види – публікуємі і розахункові ціни.

Таким чином , ціна та цінова політика займають центральне місце  серед різноманітних важелів  економічного механізму управління підприємством , а широкий набір  цін дозволяє йому вибирати свою цінову стратегію в конкретних умовах , що склалися на ринку.

 

 

 

Ціна грає центральну роль у системі ринкового механізму  і є інструментом , який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою , являючись її похідною.

Ціноутворення – це процес формування цін на товари та послуги. Характерні дві основні системи  ціноутворення : ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін  державними органами).

В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення , яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. В цьому випадку повністю відсутнє директивне сквозне планування , а ціноутворення являє собою багатогранний процес , який підкоряється впливу багатьох факторів. Основним регулятором являється ринок , затвердження цін відсутнє , базою цін стають світові ціни. Формування цін здійснюється на рівні підприємства-виготовника , а узгодження їх з замовником (споживачем) здійснюється в момент заключення з ним прямого договору чи в момент акту купівлі-продажу. При вільних цінах надлишок доходів спочатку відображається на рівні цін , відбувається перерозподіл доходів , змінюється напрямок інвестицій і , таким чином , встановлюється рівновага в економіці.

Цінова політика представляє  собою важливий елемент загальної стратегії підприємства , і безпосередньо входить у такий великий її розділ , як ринкова стратегія. Вона з’єднує в собі як стратегічні , так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню , підтримці і зміненню цін на продукцію , яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу , який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Стратегічні аспекти  цінової політики включають договірні  заходи по встановленню і зміненню цін , які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної  мережі підприємства , і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової  політики включають заходи короткострокового  і разового характеру , які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі , яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів , помилок управлінського персоналу , і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства.

Вибираємі підприємством стратегічні форми цінової політики і варіанти її здійснення безпосередньо випливають із її ринкової стратегії. В залежності від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики , а саме :

1. Домогтися такого рівня цін , верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток.
2. Забезпечити підприємству “нормальний прибуток”  (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).
3. Вести політику “цінової” конкуренції.
4. Здійснювати політику “нецінової” конкуренції.
5. Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів.
6. Забезпечити “престижні” ціни , особливо підкреслюючи якість продукції.
7. Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами виробництва.
8. Встановлювати низькі ціни , включаючи демпенгові , для проникнення на ринок.

Процес встановлення ціни складається із шести етапів       

1). Постановка цілей  і задач ціноутворення.

2). Виявлення попиту.

3). Оцінка витрат та  встановлення початкової ціни.

4). Аналіз цін і товарів  конкурентів.

5). Вибір методу ціноутворення.

6). Встановлення кінцевої ціни.

Постановка задач ціноутворення  – це спроба фірми відповісти на питання : чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію. Відповіді на це питання можуть бути різними. Можливо , наприклад , що більш за все підприємство зацікавлене в збільшенні обсягів продажу , створенні репутації і захваті якомога більшої долі ринку. В цьому випадку може бути корисною політика цінового проникнення , яка передбачає встановлення знижених цін на продукцію – тобто звернення до моделі цінової конкуренції. Але й може бути зовсім інша комерційна мета – наприклад , отримання найбільшого прибутку у короткий термін. Така потреба визивається необхідністю швидкого повернення взятих у кредит коштів чи виплатою підвищених дивідендів заради підвищення курсу своїх акцій.

Другий етап – це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст з маркетингу сформулював би цю задачу так : “оцінка  еластичності попиту на продукцію від  цін , по яким хочемо її продати”. Мова йде не про те , щоб визначити емкість ринку взагалі , а про те , скільки товару можна буде продати при різних рівнях цін. Необхідно вміти визначити залежність можливого обсягу передбачаємого продажу від рівнів цін.

Крива (мал. 1.3.) показує , яку кількість товарів може бути продано на ринку при тому чи іншому рівні цін на них. Площа замальованих прямокутників – виручка від реалізації при різних рівнях цін.

 

 

 

 

 

 Ціна       

                 

А                    Б

                    

                        

                                 Г

В

                                                       Є

Д

 

 

Ж                 З             І                      К

                                                Кількість товарів

 

Мал. 1.3. Крива еластичності попиту від цін.

 

Як видно з малюнку  найбільший обсяг реалізації досягається  зовсім не при самій високій ціні А (прямокутник АБЗЖ) , а прибільш низькій ціні В (прямокутник ВГІЖ). Але не завжди кращій і максимальний обсяг реалізації , якщо він досягається при самій низькій ціні , яка не забезпечує достатньої долі прибутку , наприклад, при ціні Д , при якій виручка від реалізації дорівнює площі прямокутника ДЄКЖ.

Даний графік еластичності попиту від  цін показує , наскільки зменшується  кількість товарів при збільшенні цін на них. Для кожного товару крива еластичності попиту від цін має свій вигляд і змінюється з часом під впливом факторів , розглянутих вище.

На основі відомої інформації можна  побудувати ще одну дуже корисну криву (мал. 1.4.). Вона називається кривою сукупного доходу фірми , якщо під ним розуміти виручку від реалізації продукції. Ця крива показує , як при даному стані ринку буде змінюватися виручка по мірі зростання обсягів виробництва.

Сукупний доход

 

 

     

 

 

 

 

 

                    Кількість товарів

 

мал. 1.4. Крива сукупного доходу від реалізації   продукції.

Третій етап ринкового ціноутворення  – оцінка витрат. Оцінка витрат та пошук  шляхів їх зниження дуже важливий етап в процесі ціноутворення підприємства , який включає аналіз собівартості виготовленої продукції. Так , від рівня собівартості , а також капіталоємності виробництва , залежить крива еластичності пропозиції для підприємства (мал. 1.5.). Ця крива показує як зростає виробництво продукції , якщо ціна на неї підвищується через незадоволеність попиту. Сенс у тому , що чим вище на ринку ціна продукції , тим у більших обсягах виробник готовий випускати цей товар.

 

Ціна

 

 

                  Кількість вироблених товарів

мал. 1.5. Крива еластичності пропозиції від цін.

В ринковій економіці , де аксіомою являється  орієнтація на запит покупця , розмір ціни дає чіткий орієнтир виробникам і , чим вище ця ціна , тим більший  прибуток вона містить. Але збільшення виробництва у наслідок високої  ціни, що і показує графік , потребує додаткових витрат (інвестицій) , а їх джерелом може бути тільки прибуток. Тому чим нижче собівартість , тим вище прибуток з кожної одиниці продукції , тим легше і швидше можна набрати необхідні для інвестування кошти.

Якщо з’єднати на одному полі дві  розглянуті нами вище криві (мал.1.3. і 1.5.) , то можна отримати графік , що показує при якому рівні ціни може бути проданий весь обсяг продукції і , відповідно , балансуючу (рівноважну) ціну попиту і пропозиції.

Ціна

         

              Крива еластичності                         Крива еластичності

                 попиту                                              пропозиції

 

 

 

                                                  

                                                

                                                Рівноважна ціна       

 

 

               Кількість товарів проданих         Кількість товарів

                    по рівноважній ціні                      

 

мал. 1.6. Формування ринкової рівноважної ціни.

 

Використовуючи подібний графік (мал. 1.6.) , можна моделювати різні варіанти комерційної стратегії фірми.

Наступний крок в аналізі  собівартості – це розділення її на два види витрат і встановлення початкової ціни , методи формування початкової ціни на товар та основні фактори ціноутворення підприємства.

Аналіз цін і товарів  конкурентів – одна із самих складних задач. В ринковій економіці інформація про ціни по конкретним угодам частіше  за все є комерційною таємницею  виробника , і отримати таку інформацію дуже складно. Вивчення товарів і цін конкурентів переслідує певну мету – вивчити так звану ціну байдужості , тобто ціну при якій покупцю буде все одно чий товар купувати. Виявив її можна планувати таку стратегію ціноутворення , при якій покупці віддадуть перевагу продукції вашого підприємства. Важливим кроком при цьому є аналіз найбільш складних і важко пропозиція і цін конкурентів , якості їх продукції. Серед передбачених елементів ринкової діяльності конкурентів є їх цінова політика , виявив цілі якої можна визначити і стратегії їх ціноутворення.

     Наступний крок у процесі формування ціни – це вибір методу ціноутворення , який базується на попередніх етапах. Методи розрахунку цін вельми різноманітні повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства.

    Залежно від значущості факторів виділяють два основних методи ціноутворення:

1. Витратний – на  основі калькуляції витрат.

2. Ринковий – на  основі ринкових факторів.

На практиці існують  методики, що мають змішаний характер.

Витратний метод.

Метод врахування повних витрат. Складається на основі базових витрат на одиницю товару + величина націнки, що покриває невраховані витрати й містить певний дохід.

ЦІНА = собівартість + фіксований % прибутку.

Перевага: простота, справедливість для покупців.

Недоліки: не відображає попит, не враховує споживчі властивості даного товару.

Його застосовують при  встановленні вихідної ціни на нову продукцію, коли не з чим її порівняти, при  встановленні ціни на наукові розробки, зразки, якщо товар не знайомий споживачеві  або в галузях, де переважно використовується цей метод.

Цей метод забезпечує середній рівень виручки від продажів. (Існує 2 підходи використання даного методу. Методика врахування повних витрат – це коли в ціни включають змінні й постійні витрати).

Методика обмежених витрат. У ціни включають тільки змінні (що мають безпосереднє відношення до виробництва) витрати, що дозволяє досягти певного збільшення обсягу продажів за рахунок низьких цін.

Агрегатний метод теж  є витратним, але суть його полягає  в підрахунку цін окремих конструктивних елементів товару (Цn).

Цт = Цс1 + Цс2 +…+Цn

Даний метод використовується в товарах, що складаються з окремих  елементів, вузлів, деталей, частин або  товарів.

Перевага: велика розмаїтість  цін, простота розрахунків.

Метод беззбитковості. Має перехідний характер від витратного до ринкового. З одного боку, він базується на переліку витрат, з іншого – ураховується залежність від рівня цін. Цей метод дозволяє одержати прибуток, реалізуючи товар за ціною визначеною обсягом продажів. При цьому вирішується три питання:

- Якою має бути ціна  при даному обсязі виробництва,  щоб одержати прибуток?

- Яким повинен бути  обсяг виробництва, щоб на ринку  склалася відповідна ціна?

- Якщо у підприємства  дефіцит ресурсів і воно змушено  скоротити обсяг виробництва, то яка має бути ціна, щоб забезпечити цільовий дохід?

Цей метод показаний  на графіку беззбитковості.

Мета методу:– знайти максимальну позитивну віддаленість між прямими виручки й витрат, щоб вона відповідала розміру  цільового прибутку.

Даний метод використовують для досягнення запланованих термінів окупності капітальних вкладень, для підприємств із обмеженою нормою прибутку, які бажають збільшити прибуток без порушення закону.

2. Ринковий метод

Методика визначення ціни з орієнтуванням на попит.

При цьому витрати враховуються тільки як обмежувальний фактор, тобто не нижче витратної ціни. Визначення цінності товару здійснюється на основі експертної оцінки, якісних параметрів нашого товару з товаром конкурента.

Параметричний метод. Методика визначення цін з орієнтуванням на ступінь конкуренції. Основу параметричних методів обґрунтування витрат і цін становлять кількісні залежності між витратами або цінами й основними споживчими властивостями продукції, що входить у параметричний ряд. Параметричний ряд – це група продукції, що однорідна за конструкцією й технологією виготовлення, має однакове або подібне функціональне призначення й розрізняється кількісним рівнем споживчих властивостей.

Основоположником параметричного ціноутворення в Росії є російський математик, механік і кораблебудівник А.Н. Крилов . Ще в 1907 р. він запропонував для ряду проектів бойових кораблів обчислити середнє значення основних параметрів, що характеризують їхню якість (сукупність основних тактико-технічних параметрів). Отримані показники він запропонував розглядати як якийсь «середній корабель» («стандартне судно» – термін, прийнятий у цей час у практиці світового суднобудування й міжнародній торгівлі судами) даного класу, що дозволяє дати комплексну кількісну оцінку якості, як його самого, так і будь-якого іншого корабля даного класу. У 20-х роках німецький інженер доктор Карл Комментц на підставі узагальнення великого статистичного матеріалу за допомогою графічної статистики вперше розробив параметричний метод визначення цін вантажних судів.

Виявлені на основі аналізу  статистичного матеріалу кількісні  залежності між витратами (цінами) і  параметрами продукції використовуються для визначення витрат і проектів цін на ранніх стадіях проектування й конструювання нової (технічне завдання, технічна пропозиція, технічний проект), коли інформація про витрати для нового виробу майже відсутня або недостатня, а відомі лише основні параметри майбутнього виробу. Виявлені кількісні залежності між цінами й основними якісними параметрами з аналогічних виробів, що випускаються, використовуються також для визначення того, наскільки рівень ціни нового виробу, обчислений на базі витрат виробництва, уписується в систему цін внутрішнього ринку, які відображають якісні розходження між виробами. Параметричні методи використовуються при визначенні цін у світовій торгівлі, де конкурентоспроможність продукції, її якість є найважливішими ціноутворюючими чинниками. Параметричні методи використовуються також для прогнозу витрат і цін.

Розглянемо зміст параметричного методу.

Визначення цінності товару здійснюється на основі експертних оцінок покупців. Його сутність полягає  в оцінці й співвідношенні якісних  параметрів виробу. Припустимо, необхідно  визначити ціну нового товару, аналог якого вже представив на ринку  конкурент. Товар конкурента може виступати як базова модель, з якою буде порівнюватися новий товар підприємства. Для цього необхідно, щоб були виконані такі умови:

1. Для порівняння беруться  моделі одного призначення й  рівного технічного рівня.

2. Передбачається однаковий перелік технічних параметрів, обраних для оцінки.

3. Передбачається, що  товари будуть продаватися в  однакових сегментах ринку.

Процес параметричного ціноутворення складається з  восьми етапів.

Перший етап. Визначаються якісні параметри, що відображають найважливіші споживчі властивості моделей. 
Наприклад, товари можуть оцінюватися на основі технічних характеристик (продуктивність, швидкість, потужність, споживання енергії тощо), а також дизайну, рівня післяпродажного обслуговування, гарантії, довговічності та ін. Більшість параметрів подані в паспортах на вироби, сертифікатах якості і технічній документації.

Другий етап. Запрошуються кілька незалежних експертів. 
Експертами можуть бути інженери-технологи, працівники сервісних служб, споживачі. Чим більше буде експертів, тим точніше будуть результати наших досліджень.

Третій етап. Експерти оцінюють параметри, за ступенем значущості, шляхом “зворотного ранжирування”, виставляючи найбільш важливий параметр на останнє місце (із шести параметрів на шосте, з десяти на десяте), а найменш важливий – на перше . Далі визначається середній бал важливості кожного параметра.

Четвертий етап. Експерти оцінюють якість параметрів базової  моделі “Б” і нової “Н” за обраною шкалою. Залежно від об’єкта  дослідження й методики обробки експертних даних, оцінки, що даються експертами, можуть мати різну шкалу виміру: від 0 до 1, від 0 до 10, від 0 до 100 балів. Разом з тим, принципової різниці в шкалах виміру нема, вибір тієї або іншої з них багато в чому визначається смаком дослідника, що проводить експертне опитування. У нашому випадку, чим більше шкала, тим точніше оцінка. Далі розраховується середній бал оцінки з кожного параметру для обох моделей.

П’ятий етап. Визначається бальна оцінка параметрів обох моделей  з урахуванням важливості параметрів. Для моделі “Б”  і “Н” .

Шостий етап. Визначається загальна кількість балів, набраних кожною моделлю з урахуванням  важливості параметра.

Сьомий етап. Визначається ціна одного бала базової моделі за формулою:

де: 
цj – ціна одного бала j-ої моделі (грн/бал); 
Цбм – ціна базової моделі (грн.); 
pij – i-тий параметр j-ої моделі (бал); 
qi – важливість i-го параметра моделі (бал). 
       Восьмий етап. Визначається ціна нової моделі шляхом помноження ціни одного бала на кількість балів, набраних моделлю Н. 
Таким чином, за даним методом визначається ціна товарів, що мають однакові споживчі властивості, але неоднакової якості параметри. 
     Методика визначення ціни з орієнтацією на рівень конкуренції. 
     У цьому випадку на перший план виходить вплив фактору конкуренції, тобто число компаній, що пропонують на ринку аналогічні товари. При визначенні ціни виходять виключно з умов конкуренції, установлюючи її трохи вище або трохи нижче рівня конкурентів. При використанні цього методу витрати й рівень попиту є лише факторами, що лімітують. Головне – зберегти залежність між своїми цінами й цінами конкурентів. 
     Метод «запечатаного конверта» або тендер. Використовується у випадку, коли кілька компаній конкурують між собою в боротьбі за контракт на виконання великого державного або приватного замовлення (беруть участь у тендері). В оголошеному замовником тендері пропонується ціна, визначена із цін конкурентів, а не звитрат на виробництво. 
    Мета компаній, що бажають одержати замовлення, – добитися контракту, установивши свою ціну нижче, ніж у конкурента.